Чим пи­ша­ю­ться нім­ці

Лю­ди, брен­ди, мі­сця — Welt am Sonntag ви­явив справ­жніх улю­блен­ців кра­ї­ни. Ре­зуль­тат має по­ті­ши­ти кан­цлер­ку

Ukrainskiy Tyzhden - - Змiст Має Значення - Ма­ті­ас Ка­манн, Die Welt

Го­лов­ні сим­во­ли су­ча­сної ФРН

Мо­жна бу­ло б на­зва­ти Кар­ла Ве­ли­ко­го. Або вла­сну вну­чку. Мо­жли­во, ше­фа АДН Але­ксан­де­ра Ґа­у­лан­да, а та­кож пи­сьмен­ни­цю Бет­ті­ну фон Ар­нім. Ва­рі­ан­тів в опи­ту­ван­ні не бу­ло. Ре­спон­ден­ти ма­ли са­мі обра­ти до трьох нім­ців, «яки­ми че­рез їх ва­жли­вість у ми­ну­ло­му чи су­ча­сно­сті мо­жна осо­бли­во пи­ша­ти­ся». Хто лі­ди­рує в цьо­му до­слі­джен­ні, вста­но­вив Infratest Dimap на за­мов­ле­н­ня Welt am Sonntag. І це Анґе­ла Мер­кель.

Фе­де­раль­на кан­цлер­ка ді­ста­ла 16% го­ло­сів із ре­пре­зен­та­тив­ної ви­бір­ки 1047 гро­ма­дян, опи­та­них ста­ціо­нар­ним та мо­біль­ним те­ле­фо­на­ми. Це, зви­чай­но, не озна­чає, що біль­шість нім­ців за­хоп-

ле­на го­ло­вою ХДС чи вва­жає її най­ви­зна­чні­шою нім­ке­нею в істо­рії та су­ча­сно­сті. Але те й не вхо­ди­ло до те­ми до­слі­дже­н­ня, про­ве­де­но­го на­при­кін­ці ли­пня 2018 ро­ку. За­мість по­лі­ти­чних упо­до­бань чи істо­ри­чної ве­ли­чі га­зе­та, яка про­тя­гом се­ми ро­ків бу­ла сей­смо­гра­фом ні­ме­цької мен­таль­но­сті, ці­ка­ви­ла­ся ти­ми емо­цій­ни­ми, со­ці­аль­но зна­чу­щи­ми ру­шій­ни­ми си­ла­ми, які ви­яв­ля­ю­ться в силь­но­му по­чут­ті гор­до­сті за окре­мих осо­би­сто­стей.

І з’ясу­ва­ло­ся, що за жо­дно­го ін­шо­го нім­ця в істо­рії та су­ча­сно­сті гро­ма­дя­ни не від­чу­ва­ють так ча­сто гор­дість, як за кан­цлер­ку. Але на­сту­пні в рей­тин­гу де­мон­стру­ють, що йде­ться не про­сто про Мер­кель, а при­найм­ні на­стіль­ки ж гли­бо­ко — ва­жли­ва ха­ра­кте­ри­сти­ка ні­ме­цько­го су­ча­сно­го мен­та­лі­те­ту — про на­яв­ну си­сте­му лі­бе­раль­но-де­мо­кра­ти­чної пра­во­вої дер­жа­ви.

Від дру­го­го до шо­сто­го мі­сця роз­та­шу­ва­ли­ся ли­ше пред­став­ни­ки та го­ло­ви уря­дів Фе­де­ра­тив­ної Ре­спу­блі­ки. Від­ра­зу пі­сля Мер­кель — один із її по­пе­ре­дни­ків Гель­мут Шмідт (СДПН) з 11% усіх спон­тан­них зга­док. За ним Віл­лі Брандт (СДПН) і Гель­мут Коль (ХДС), у ко­жно­го по 6%. То­ді фе­де­раль­ний пре­зи­дент Фран­кВаль­тер Штайн­майєр із 5% та Кон­рад Аде­на­у­ер (ХДС) із 4%. На За­хо­ді Шмід­том пи­ша­ю­ться тро­хи біль­ше, ніж на Схо­ді, де, однак, від­со­ток зга­док Бранд­та й Ко­ля де­що ви­щий, ніж у ре­гіо­нах ста­рої Фе­де­ра­тив­ної Ре­спу­блі­ки. На За­хо­ді та Схо­ді Мер­кель на пер­шо­му мі­сці.

От­же, нім­ці від­чу­ва­ють гор­дість за те, що є по­лі­ти­чним, що та­ким ста­ло й ти­ми, хто це фор­му­вав чи фор­мує. Від­по­від­но 49% усіх зга­док від­хо­дять по­лі­ти­кам. Хо­ча в пи­тан­ні бу­ли чі­тко зга­да­ні сфе­ри економіки, на­у­ки, спор­ту й куль­ту­ри, про­те біль­шість по­ду­ма­ла про по­лі­ти­ків і у від­со­тко­во­му ді­а­па­зо­ні на­зи­ва­ла тіль­ки тих, хто пра­вив чи пра­вить за ча­сів Фе­де­ра­тив­ної Ре­спу­блі­ки. Дру­гу по­зи­цію по­сі­ли спортс­ме­ни, на яких при­па­дає за­га­лом 17% усіх зга­док. На сьо­мо­му мі­сці — фут­боль­ний тре­нер Йо­а­хім Лев із 3% зга­док. Ли­ше то­ді йдуть пи­сьмен­ни­ки та вче­ні, при­то­му Йо­ганн Воль­фґа­нґ фон Ґе­те та Аль­берт Айн­штайн ді­ста­ли най­кра­щі 2%.

Із цьо­го не мо­жна ре­зю­му­ва­ти, мов­ляв нім­ці не ці­ну­ють сво­їх ін­те­ле­кту­а­лів і ми­тців. Ви­сно­вок та­кий: лег­ко по­ба­чи­ти, що іден­ти­фі­ка­цій­ний ім­пульс гор­до­сті, який є чи­мось ін­шим, ніж за­хо­пле­н­ня та по­ва­га, спря­мо­ва­ний пе­ре­дов­сім на тих осіб, які до­мі­ну­ють у су­ча­сній по­лі­ти­чній си­сте­мі. Тоб­то це, з одно­го бо­ку, є до­ка­зом про­ти те­о­рій про га­да­ну вто­му від де­мо­кра­тії (і зне­ва­гу до Мер­кель). З дру­го­го — до­во­дить від­по­від­не ро­зу­мі­н­ня гор­до­сті. Адже пи­ша­ти­ся мо­жна ли­ше тим, за що осо­би­сто від­по­від­а­єш, а та­кож ти­ми, ко­му на ви­бо­рах цю від­по­від­аль­ність де­ле­гу­єш. А от Ґе­те чи Ґо­тфрі­дом Віль­гель­мом Лей­бні­цом за­хо­плю­ю­ться. То­му не­ве­ли­ка кіль­кість яв­ної гор­до­сті за лю­дей з істо­рії куль­ту­ри є озна­кою то­го, що біль­шість нім­ців, на від­мі­ну від пра­вих на­ціо­на­лі­стів, усві­дом­лює ва­жли­ву рі­зни­цю між тим, чим тре­ба за­хо­плю­ва­ти­ся, і тим, чим мо­жна пи­ша­ти­ся.

Це по­мі­тно й у від­по­від­ях на дру­ге пи­та­н­ня. У ньо­му йде­ться про мі­сця, які є при­во­дом для гор­до­щів, про спо­ру­ди, пло­щі, мі­ста, пам’ятни­ки, ста­рі та но­ві — зно­ву без про­по­но­ва­них ва­рі­ан­тів, із мо­жли­ві­стю на­зва­ти що­най­біль­ше три мі­сця. Лі­дер — Бер­лін. Із 27% усіх зга­док сто­ли­ця за­ли­шає да­ле­ко по­за­ду Мюн­хен і Гам­бург — дру­ге мі­сце (12% у ко­жно­го мі­ста). Са­ме Бер­лін! Нев­же лю­ди ігно­ру­ють усі ті текс­ти, у яких сто­ли­цю на­зи­ва­ють га­не­бним тав­ром ре­спу­блі­ки? У це важ­ко по­ві­ри­ти.

Най­імо­вір­ні­ше, опи­ту­ва­ні й тут ви­яв­ля­ють від­по­від­не ро­зу­мі­н­ня гор­до­сті. Бо це справ­ді до­ся­гне­н­ня, що нім­цям вда­ло­ся з ко­лись по­ді­ле­но­го Бер­лі­на зно­ву зро­би­ти ім­по­зан­тний, ша­но­ва­ний ві­тчи­зня­ни­ми та іно­зем­ни­ми ту­ри­ста­ми ме­га­по­ліс. Чим же, як не цим, слід пи­ша­ти­ся? Від­по­від­но ви­со­ко роз­та­шу­вав­ся й Дре­зден, та­кож пи­шно від­нов­ле­ний, у Схі­дній Ні­меч­чи­ні він ді­став 26% усіх зга­док і по­сів че­твер­те мі­сце в кра­ї­ні.

Зре­штою, са­ме мі­ста ста­ли об’єкта­ми гор­до­сті. Во­ни ста­нов­лять 60% усіх на­зва­них місць, то­ді як га­да­на улю­бле­на ло­ка­ція нім­ців — при­ро­да — ли­ше на п’ятій по­зи­ції. На лі­си та мо­ря, го­ри, озе­ра й пар­ки при­па­ло тіль­ки 6% зга­док. Ви­да­є­ться, гро­ма­дя­ни ФРН не аж та­кі ро­ман­ти­ки. Але й тут во­ни пи­ша­ю­ться ли­ше тим, що бу­ло актив­но ни­ми ство­ре­но або від­нов­ле­но. То­му Цуг­шпі­тце або Бал­тій­ське мо­ре від­па­да­ють. Але не Бран­ден­бурзь­кі во­ро­та як сим­вол об’єд­на­н­ня Ні­меч­чи­ни (6% окре­мих зга­док), дре­зден­ська Фра­у­ен­кір­хе, гам­бурзь­ка Ельб­ська фі­лар­мо­нія (по 3%) та Ме­мо­рі­ал жер­твам Го­ло­ко­сту в Бер­лі­ні (2%). Однак чо­му 3% при­па­дає на Бер­лін­ський мур, ще слід до­слі­ди­ти до­кла­дні­ше.

Ре­спон­ден­ти ма­ли са­мі обра­ти до трьох нім­ців, «яки­ми че­рез їх ва­жли­вість у ми­ну­ло­му чи су­ча­сно­сті мо­жна осо­бли­во пи­ша­ти­ся». Фе­де­раль­на кан­цлер­ка ді­ста­ла 16% го­ло­сів із ре­пре­зен­та­тив­ної ви­бір­ки

1047 гро­ма­дян, опи­та­них ста­ціо­нар­ним та мо­біль­ним те­ле­фо­на­ми

Про­те зов­сім не за­гад­ко­ви­ми є впо­до­ба­н­ня в тре­тьо­му пи­тан­ні про під­при­єм­ства чи брен­ди. На вер­ши­ні — Daimler із 17% зга­док, то­ді Volkswagen (16%) і BMW (11%). Ав­то­кон­цер­ни за­га­лом ді­ста­ють 39% го­ло­сів. На дру­го­му мі­сці ма­ши­но­бу­ду­ва­н­ня з 22%, по­тім га­лузь роз­дрі­бної тор­гів­лі, про­ду­ктів і ко­сме­ти­ки (15%). Так, ні­ме­цькі ав­то­мо­бі­лі, що, як і ра­ні­ше, ма­ють по­пит у всьо­му сві­ті, — най­біль­ша економічна гор­дість ме­шкан­ців ФРН. Не­зва­жа­ю­чи на скан­да­ли з ви­ки­да­ми й на те, що ав­то­мо­біль­на ма­нія не так до­бре впи­су­є­ться в еко­ло­гі­чний імідж нім­ців. Але так во­но є: ко­ли їх за­пи­ту­ють, чим во­ни пи­ша­ю­ться, нім­ці ду­ма­ють не про те, що має бу­ти до­брим чи ви­кли­ка­ти сві­тлі по­чу­т­тя, а про те, що хо­ро­шо­го во­ни ство­рю­ють.

Це, бе­зу­мов­но, мо­жна тлу­ма­чи­ти так, що до ні­ме­цько­го мен­та­лі­те­ту на­ле­жить стрес над­зви­чай­ної фі­кса­ції на су­ча­сно­сті. Май­же все, чим во­ни пи­ша­ю­ться, це те, що про­тя­гом по­рів­ня­но ко­ро­тко­го ча­су до­ся­гну­то ли­ше кіль­ко­ма по­ко­лі­н­ня­ми й що сьо­го­дні­шні по­ко­лі­н­ня по­вин­ні про­дов­жу­ва­ти. От­же, не ли­ше зу­си­л­ля, а й на­пру­же­ність є ха­ра­ктер­ною ри­сою ту­те­шньо­го са­мо­по­чу­т­тя.

Це та­кож по­ка­зує, на­скіль­ки мо­ло­да ця кра­ї­на на­справ­ді. Нім­ці не спо­чи­ва­ють на ста­ро­ви­ні, а кон­цен­тру­ю­ться в по­зи­тив­но­му став­лен­ні на то­му, чо­му зав­дя­чу­ють вла­сній си­лі, хі­ба ще їхнім ба­тькам та ді­ду­ся­ми з ба­бу­ся­ми. По­чу­ва­ти­ся мо­ло­ди­ми з цьо­го по­гля­ду істо­ри­чно ви­прав­да­но. Як на­ції у вузь­ко­му ро­зу­мін­ні Ні­меч­чи­ні не­має й 200 ро­ків, у фор­мі ім­пе­рії во­на зни­кла в 1918-му, у фор­мі Ва­ймар­ської ре­спу­блі­ки 1933 ро­ку, то­ді кра­ї­на вто­пи­лась у вар­вар­стві. Ні­ме­цьку гор­дість, зда­є­ться, ви­кли­кає ли­ше те, що з’яви­ло­ся пі­сля 1945-го. Та­ким чи­ном, ске­пти­чно фор­му­лю­ю­чи, мо­жна ствер­джу­ва­ти, що нім­ці при­ре­че­ні до су­ча­сно­сті. Ка­жу­чи по­зи­тив­но, їхній дім не ми­ну­ле, а сьо­го­де­н­ня.

Сим­во­ли епо­хи. Ні­ме­цька гор­дість скон­цен­тро­ва­на на успі­хах сьо­го­де­н­ня: по­лі­ти­ці кан­цле­ра Анґе­ли Мер­кель та від­нов­ле­но­му Бер­лі­ні

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.