Фран­цузь­кий Де­тройт

Єв­ро­пей­ські сто­ли­ці пе­ре­жи­ва­ють бум, але біль­шість ви­бор­ців жи­ве не там

Ukrainskiy Tyzhden - - Змiст Має Значення -

Як уря­ту­ва­ти мі­ста «ір­жа­во­го по­ясу»

Скля­ний дах на­кри­ває два ко­ли­шні фа­бри­чні кор­пу­си, ви­тво­рю­ю­чи ви­со­че­зний атрі­ум. Бі­ля вхо­ду — паль­ми в гор­щи­ках, а да­лі — від­кри­ті за­ли в мо­дно­му ін­ду­стрі­аль­но­му сти­лі, де мо­лодь у джин­сах си­дить за но­ут­бу­ка­ми се­ред низь­ко роз­ві­ша­них ламп і стін з ого­ле­ним це­гля­ним му­ру­ва­н­ням. Це Euratechnologies — ве­ли­че­зний ін­ку­ба­тор стар­та­пів, який до­по­міг пе­ре­тво­ри­ти ко­лись за­ки­ну­ту пром­зо­ну цьо­го мі­ста на пів­но­чі Фран­ції на жва­вий ра­йон уздовж ка­на­лу. IBM пе­ре­во­дить сю­ди, у свій єв­ро­пей­ський центр ін­но­ва­ції для клі­єн­тів, 700 осіб пер­со­на­лу — на­віть ра­зом з офі­сом-юр­тою. На вну­трі­шній пло­щі від­крив­ся мо­дер­ний ре­сто­ран. Дво­мов­ні ясла про­по­ну­ють ді­ткам ан­глій­ську й ор­га­ні­чне хар­чу­ва­н­ня. Про­ми­сло­ве сер­це Фран­ції пе­ре­тво­ри­ло­ся на «ір­жа­вий по­яс». З 1975 по 2010 ро­ки ли­ше са­ме мі­сто Лілль утра­ти­ло 70 тис. ро­бо­чих місць у про­ми­сло­во­сті

Мі­сто, яке по­стра­жда­ло від утра­ти про­ми­сло­во­сті та за­кри­т­тя шахт у пів­ні­чній Фран­ції, зна­йшло се­бе як те­хно­ло­гі­чно- бі­зне­со­вий центр. « Лілль має справ­жню куль­ту­ру під­при­єм­ни­цтва, — роз­по­від­ає 32- рі­чний ін­же­нер Шарль Крі­сто­рі, який у 2009-му за­сну­вав стар­тап Adictiz (мар­ке­тин­го­ві ігри он­лайн). — Ба­га­то мо­їх одно­лі­тків від­кри­ли тут вла­сний бі­знес ». Сьо­го­дні у ньо­го в шта­ті 40 осіб. Се­ред 4 тис. стар­та­пе­рів, які працюють у Euratechnologies, за сло­ва­ми Крі­сто­рі, не­має та­ких, які не на­би­ра­ють пра­ців­ни­ків.

Ін­ду­стрі­аль­на спад­щи­на Л іл­ля ви­ро­сла з ба­вов­но­пря­диль­ної і тка­цької про­ми­сло­во­сті в ре­гіо­ні, який ко­лись розба­га­тів на вов­ні, ста­лі й ву­гіл­лі. Але це про­ми­сло­ве сер­це Фран­ції пе­ре­тво­ри­ло­ся на «ір­жа­вий по­яс». З 1975 по 2010 ро­ки ли­ше са­ме мі­сто Лілль утра­ти­ло 70 тис. ро­бо­чих місць у про­ми­сло­во­сті. Цей шок був як від­ро хо­ло­дної во­ди на го­ло­ву. П’єр Мо­руа — ко­ли­шній прем’єр-мі­ністр Фран­ції та мер- со­ці­а­ліст Лі­л­ля з 1973-го по 2001-й — пе­ре­ко­нав уряд ске­ру­ва­ти но­ву швид­кі­сну за­лі­зни­цю з Па­ри­жа та Брюс­се­ля до Ла-ман­шу че­рез йо­го мі­сто. Це був не най­ко­ро­тший мар­шрут, але Мо­руа спо­ді­вав­ся ви­гра­ти для Лі­л­ля якісь пе­ре­ва­ги. Остан­ній з око­ли­ця­ми пе­ре­тво­рив­ся на центр на­да­н­ня по­слуг, ви­гі­дно ско­ри­став­шись близь­кі­стю до трьох єв­ро­пей­ських сто­лиць (ли­ше 80 хв) і до 80 млн спо­жи­ва­чів у ра­ді­у­сі 185 миль (300 км).

Ідея, за сло­ва­ми за­сту­пни­ка ме­ра П’єра де Сен­тінь­йо­на, — не ли­ше спер­ти­ся на дав­ню під­при­єм- © 2018 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved ни­цьку куль­ту­ру мі­ста (сві­то­ві брен­ди в роз­дрі­бній тор­гів­лі, як- от Auchan і Decathlon, на­ро­ди­ли­ся са­ме в ньо­му або по­бли­зу), а й акцен­ту­ва­ти на від­нов­лен­ні про­ми­сло­во­сті че­рез ін­но­ва­ції. «Тут са­ме за­раз де­що від­бу­ва­є­ться, — ка­же Ра­у­ті Ше­хі, ко­ли­шній фа­хі­вець із мі­сько­го пла­ну­ва­н­ня та ди­ре­ктор Euratechnologies. — Ми здій­сни­ли пе­ре­хід із XIX до XXI сто­лі­т­тя».

Ті, хто в про­сто­рих за­лах Euratechnologies пра­цює над по­шу­ком ін­ве­сто­рів і роз­ро­бляє бі­знес-мо­де­лі, — це облич­чя но­во­го Лі­л­ля. Ве­чо­ра­ми в че­твер, ко­ли чи­слен­не лілль­ське сту­дент­ство ви­ру­шає в мі­сто по­гу­ля­ти, са­ме во­ни до пі­зньої но­чі за­си­джу­ю­ться в ба­рах і кав’яр­нях ста­ро­го Лі­л­ля. У фла­манд­сько­му цен­трі мі­ста, се­ред бру­ко­ва­них ву­лиць і рі­зьбле­них кам’яних фа­са­дів, ка­фе про­по­ну­ють са­ла­ти з кі­ноа, а за­ня­т­тя з йо­ги спри­я­ють ду­хов­но­му за­спо­ко­єн­ню. У ме­ре­жі об’ їзних до­ріг нав­ко­ло Лі­л­ля ча­сто ви­ни­ка­ють за­то­ри. Мі­сце­ві жи­те­лі й но­во­при­бу­лі зна­ють, що це най­при­я­зні­ше мі­сто. «Ні­як не від­по­від­ає сте­ре­о­ти­пам про дощ і не­ща­сли­вих го­ро­дян», — смі­є­ться Вен­сан Дюп’є, який ви­вчав у Ліл­лі пра­во, а те­пер по­вер­нув­ся й роз­по­чав бі­знес із до­став­ки страв на за­мов­ле­н­ня, по­пра­цю­вав­ши кор­по­ра­тив­ним юри­стом у Па­ри­жі.

А ТИМ ЧА­СОМ В ІНШІЙ ЧА­СТИ­НІ МІ­СТА...

Ли­ше чо­ти­ри зу­пин­ки в ме­тро без ма­ши­ні­ста з цен­тру Лі­л­ля — і ви по­тра­пля­є­те в зов­сім ін­ший світ. На буль­ва­рі Де Метц, який де­хто з мі­сце­вих про­зи­ває «буль­вар де Мерд» (« лай­но»), на узбіч­чі ва­ля­є­ться по­ки­ну­тий ві­зок із су­пер­мар­ке­ту, а на бал­ко­нах ба­га­то­квар­тир­них бу­дин­ків со­хне ви­пра­на бі­ли­зна. За­ро­слі бур’яна­ми га­зо­ни роз­ді­ля­ють квар­та­ли в ра­йо­ні з пи­шною на­звою Пло­ща По­ля Се­зан­на. Це Кон­корд — офі­цій­но шо­стий най­бі­дні­ший у Фран­ції ре­гіон. Близь­ко 50% мі­сце­вої мо­ло­ді не має ро­бо­ти, 99% на­се­ле­н­ня ме­шкає в со­ці­аль­но­му жи­тлі, а май­же три чвер­ті мі­сце­вих ро­дин — бі­дні.

Са­ме та­кі ра­йо­ни до­по­мо­гли ви­ве­сти у верх­ні ряд­ки пер­шо­го ту­ру то­рі­шніх пре­зи­дент­ських ви­бо­рів у Ліл­лі уль­тра­лі­во­го кан­ди­да­та Жа­на-лю­ка Ме­лан­шо­на. Ни­ні­шній мер — Мар­тін Обрі — со­ці­а­ліс­тка. Са­ме мі­сто й ре­гіон ма­ють дав­ні тра­ди­ції го­ло­су­ва­н­ня за лі­вих. Але са­ме тут, в О-де- Франс, кан­ди­да­тка від уль­тра­пра­вих Ма­рін Ле Пен зумі­ла пе­ре­ко­на­ти роз­ча­ро­ва­них ви­бор­ців із ро­бі­тни­чо­го кла­су й здо­бу­ти со­бі мі­цні по­зи­ції. І не­хай у фі­наль­но­му ра­ун­ді Лілль зро­бив ви­бір­на ко­ристь ко­ли­шньо­го мі­ні­стр­асо­ці­а­лі­ста Ем­ма­ню­е­ля Мак ро­на, але са­ме Л е Пен, а не Ме­лан­шон, пе­ре­мо­гла в пер­шо­му ра­ун­ді в ре­гіо­ні за­га­лом і в де­пар­та­мен­ті Нор, де роз­та­шо­ва­ний Лілль. Ма­крон став тре­тім і там, і там.

У при­мі­щен­ні на пер­шо­му по­вер­сі в цьо­му мі­кро­ра­йо­ні во­лон­тер­ський центр со­ці­аль­но­го за­без­пе­че­н­ня Perspectives про­по­нує до­по­мо­гу з ви­ко­на­н­ням до­ма­шніх зав­дань, по­шу­ком ро­бо­ти та за­галь­ною адмі­ні­стра­тив­ною до­ку­мен­та­ці­єю. На сто­лі на­про­ти ві­кна — ря­до­чок но­ут­бу­ків. Не­дав­но ви­пи­са­ний па­ці­єнт пси­хі­а­три­чної лі­кар­ні в роз­тя­гну­тих спор­тив­них шта­нях за­йшов сю­ди про­сто так, до ту­а­ле­ту. По­ча­тко­вий за­дум, за сло­ва­ми ди­ре­ктор­ки цен­тру Фа­ті­хи Мі­фак, по­ля­гав у то­му, щоб за­бра­ти сю­ди мо­лодь із ву­ли­ці. Єди­не мі­сце­ве ка­фе тут — Mcdonald’s бі­ля ав­то­тра­си. Але цен­тру Perspectives усе одно не­лег­ко спря­мо­ву­ва­ти мі­сце­вих мо­ло­дих лю­дей на по­шу­ки ро­бо­ти або на­вча­н­ня.

За сло­ва­ми кон­суль­тан­тів цен­тру, пра­це­дав­ці пі­до­зрі­ли­во став­ля­ться до по­шу­ку­ва­чів з адре­сою в цьо­му ра­йо­ні. Мі­сце для на­вча­н­ня чи ста­жу­ва­н­ня зна­йти ду­же важ­ко. Та­кож, по­ясню­ють во­ни, кан­ди­да­там на ро­бо­ту по­трі­бна до­по­мо­га в усьо­му, що сто­су­є­ться дрес- ко­ду, ви­бо­ру за­чі­сок і то­го, що один із кон­суль­тан­тів де­лі­ка­тно на­зи­ває осо­би­стою гі­гі­є­ною. Де­які пред­став­ни­ки стар­шо­го по­ко­лі­н­ня ра­йо­ну, осо­бли­во жін­ки, ні­ко­ли й не бу­ва­ли в цен­трі Лі­л­ля. «Ми на­ма­га­є­мо­ся хоч якось до­по­мог­ти», — по­яснює Фа­ті­ха Мі­фак.

В Euratechnologies Ра­у­ті Ше­хі роз­мір­ко­вує, як змен­ши­ти роз­рив між ти­ми, ко­му ци­фро­ві те­хно­ло­гії від­кри­ва­ють ці­лий світ, і ти­ми, чиї обрії обме­же­ні ба­га­то­по­вер­хів­ка­ми де­пре­сив­но­го мі­кро­ра­йо­ну. Йо­го ба­тько був ша­хта­рем з Ал­жи­ру, який у 1950-х ро­ках пе­ре­їхав до Фран­ції. Ко­ли ба­тьки Ше­хі сту­пи- ли на фран­цузь­ку зем­лю, во­ни не вмі­ли ні чи­та­ти, ні пи­са­ти. На йо­го дум­ку, ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти те­хно­ло­гії як ін­стру­мент мо­жна та­кож для на­вча­н­ня та на­бу­т­тя на­ви­чок, а не тіль­ки за­ра­ди по­шу­ків фі­нан­су­ва­н­ня про­е­ктів, пре­зен­та­цій для ін­ве­сто­рів і ко­му­ні­ка­ції з Крем­ні­є­вою до­ли­ною.

ЯК УСІ КО­ЛИ­ШНІ ПРОМИСЛОВІ МІ­СТА, ЛІЛЛЬ МАЄ ТРА­ДИ­ЦІЙ­НО ВИСОКОКВАЛІФІКОВАНИЙ РОБІТНИЧИЙ КЛАС. АЛЕ ПЕРЕВЧАТИ ТА ПЕРЕКОНУВАТИ ЛЮ­ДЕЙ, ЩО ВО­НИ ТЕЖ МО­ЖУТЬ СТА­ТИ ЧА­СТИ­НОЮ ЦЬО­ГО ТЕ­ХНО­ЛО­ГІ­ЧНО­ГО СВІ­ТУ, ГЕТЬ НЕ­ЛЕГ­КО

Нав­про­ти ко­ли­шньої лілль­ської ба­вов­но­пря­диль­ної фа­бри­ки, пе­ре­тво­ре­ної на те­хно­центр, бу­ду­є­ться осві­тнє мі­сте­чко під на­звою Weno. Пі­сля від­кри­т­тя у 2020-му там про­по­ну­ва­ти­муть кур­си з про­гра­му­ва­н­ня та роз­роб­ки про­грам­но­го за­без­пе­че­н­ня для всіх ві­ко­вих груп і рів­нів. Ще в ньо­му бу­дуть до­слі­дни­цькі цен­три ви­со­ких те­хно­ло­гій. Як усі ко­ли­шні промислові мі­ста, Лілль має тра­ди­цій­но висококваліфікований робітничий клас. Але перевчати та переконувати лю­дей, що во­ни теж мо­жуть ста­ти ча­сти­ною цьо­го те­хно­ло­гі­чно­го сві­ту, геть не­лег­ко. «Ци­фро­ві те­хно­ло­гії по­вин­ні від­кри­ва­ти мо­жли­во­сті для всіх, — вва­жає Ше­хі. — Ми не хо­че­мо до­по­ма­га­ти по­гли­блю­ва­ти роз­лом між дво­ма Фран­ці­я­ми, але й не мо­же­мо розв’яза­ти про­бле­ми всіх лю­дей, які жи­вуть тут ».

Мі­сто кон­тра­стів. По­руч із мо­дер­но­ви­ми ІТ- офі­са­ми в Ліл­лі мо­жна зна­йти й най­бі­дні­ші в усій Фран­ції ра­йо­ни

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.