Рі­дний край?

Тор­гів­ля гро­ма­дян­ством — ве­ли­кий, утім, не­о­дно­зна­чний бі­знес: він дає лег­кі гро­ші, але ще й при­ва­блює зло­чин­ців

Ukrainskiy Tyzhden - - Змiст Має Значення - © 2018 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved

Чо­му дер­жа­ви тор­гу­ють сво­ї­ми па­спор­та­ми

«Я ку­пив острів», — та­ку про­сту від­по­відь дає ко­ли­шній прем’єр-мі­ністр Та­ї­лан­ду Та­ксин Чи­на­ват на пи­та­н­ня, як він став гро­ма­дя­ни­ном Чор­но­го­рії. Ски­ну­тий уна­слі­док пе­ре­во­ро­ту 2006 ро­ку, Та­ксин за­ли­шив­ся без та­ї­ланд­сько­го па­спор­та. Тож ви­ник ла по­тре­ба при­дба­ти но­вий. У пев­ний мо­мент зда­ва­ло­ся, що він їх ко­ле­кціо­нує. Ка­за­ли, їх бу­ло шість. Тер­мін дії ні­ка­ра­гу­ан­сько­го щой­но за­кін­чив­ся.

Якщо дім, за сло­ва­ми аме­ри­кан­сько­го по­е­та Ро­бер­та Фро­ста, — це те мі­сце, де вас зо­бов’яза­ні прийня­ти, ко­ли ви ту­ди по­вер­та­є­те­ся, то Та­ксин і ще ба­га­то ін­ших по­ба­чи­ли, що то­го до­му, який ді­став­ся їм від на­ро­дже­н­ня, про­сто не до­сить. То­му зро­стає кіль­кість ін­ве­сти­цій­них мі­гран­тів. Ти­ся­чі па­спор­тів ку­пу­ю­ться й про­да­ю­ться що­ро­ку, і май­же зав­жди ба­га­ти­ми та для ба­га­тих. Кіль­кість ко­мер­цій­но при­дба­них до­зво­лів на про­жи­ва­н­ня ся­гну­ла со­тень ти­сяч. Ці­ла но­ва ін­ду­стрія CRBI (англ. citizenship and residence by investment, гро­ма­дян­ство та пра­во на про­жи­ва­н­ня че­рез ін­ве­сти­ції), ство­ре­на ра­дни­ка­ми, юри­ста­ми, бан­кі­ра­ми, бух­гал­те­ра­ми та рі­ел­то­ра­ми, удень і вно­чі кон­суль­тує за­мо­жних ін­ве­сто­рів. Тим, яким му­ля­ють обме­же­н­ня не­ща­сно­го єди­но­го гро­ма­дян­ства. Во­ни шу­ка­ють мо­жли­во­стей при­дба­ти гро­ма­дян­ство ін­шої кра­ї­ни або при­найм­ні дов­го­тер­мі­но­ву ві­зу з пра­вом на про­жи­ва­н­ня.

Про­те над ці­єю ін­ду­стрі­єю зби­ра­ю­ться хма­ри. Її пі­до­зрю­ють у ко­мер­ці­а­лі­за­ції та зне­ва­жан­ні прав і при­ві­ле­їв, які па­трі­о­ти вва­жа­ють свя­щен­ни­ми, а та­кож у спри­ян­ні ша­хра­ям і те­ро­ри­стам. Це ду­же де­лі­ка­тне пи­та­н­ня, зокре­ма для Єв­ро­пей­сько­го Со­ю­зу. Во­но за­чі­пає одну з «най­на­ціо­наль­ні­ших» ком­пе­тен­цій (хто про­жи­ває в кра­ї­ні та має її па­спорт), але во­дно­час ство­рює на­слід­ки для всьо­го ЄС. Па­спорт кра­ї­ни — чле­на Єв­ро­со­ю­зу є та­кож і па­спор­том ЄС; шен­ген­ська ві­за дає до­ступ до 22 держав, що в скла­ді Єв­ро­пей­сько­го Со­ю­зу, плюс ще до чо­ти­рьох ін­ших.

ГРО­МА­ДЯН­СТВО ЯК ТОВАР

Щоб за­до­воль­ни­ти по­пит на дов­го­тер­мі­но­ві ві­зи та па­спор­ти, де­да­лі біль­ше кра­їн ви­став­ля­ють на­по­каз свої при­на­ди. Близь­ко со­тні про­по­ну­ють про­гра­му «про­жи­ва­н­ня в обмін на ін­ве­сти­ції». Май­же пів­то­ра де­ся­тка — гро­ма­дян­ство, зокре­ма п’ять острів­них держав Ка­риб­сько­го ба­сей­ну, Ва­ну­а­ту, Йор­да­нія та кра­ї­ни ЄС Ав­стрія, Кіпр і Маль­та. Най­но­ві­ши­ми уча­сни­ка­ми цьо­го рин­ку ста­ли Мол­до­ва, під­пи­сав­ши в ли­пні кон­тракт із кон­сор­ці­у­мом, який роз­ро­бля­ти­ме для неї схе­му на­да­н­ня гро­ма­дян­ства за ін­ве­сти­ції, і Чор­но­го­рія, яка то­го са­мо­го мі­ся­ця ого­ло­си­ла про від­кри­т­тя в жов­тні вла­сної офі­цій­ної про­гра­ми. Су­ча­сний бі­знес во­ліє не зга­ду­ва­ти пер­шо­про­хід­ця в цій сфе­рі — Ко­ро­лів­ство Тон­га в пів­ден­ній ча­сти­ні Ти­хо­го оке­а­ну, яке 1983 ро­ку по­ча­ло про­даж па­спор­тів за кіль­ка ти­сяч до­ла­рів, не став­ля­чи над­то ба­га­то за­пи­тань. Сьо­го­дні­шній бі­знес CRBI ве­де свій по­ча­ток від ухва­ле­но­го в кри­хі­тній дер­жа­ві Сент-кіттс і Не­віс 1984- го за­ко­ну, який про­по­ну­вав гро­ма­дян­ство іно­зем­цям в обмін на «зна­чну » ін­ве­сти­цію. Ни­ні кра­ї­на має близь­ко 50 тис. на­се­ле­н­ня. Вла­сни­ка­ми па­спор­тів є ще близь­ко 25 тис. осіб, що про­жи­ва­ють за кор­до­ном.

Ще ва­жли­ві­ше зна­че­н­ня для мас­шта­бів ці­єї ін­ду­стрії ма­ло за­про­ва­дже­н­ня Ка­на­дою про­гра­ми «про­жи­ва­н­ня в обмін на ін­ве­сти­ції» 1986 ро­ку. Во­на ста­ла ма­гні­том для гон­кон­гів­ців, які зі стра­хом че­ка­ли май­бу­тньо­го пе­ре­хо­ду під юрис­ди­кцію Ки­таю в 1997-му. На фе­де­раль­но­му рів­ні ця схе­ма пе­ре­ста­ла ді­я­ти в Ка­на­ді у 2014 ро­ці, але на рів­ні про­він­цій во­на да­лі пра­цює в Кве­бе­ку. Ни­ні кон­ти­нен­таль­ний Ки­тай за­ли­ша­є­ться го­лов­ним рин­ком для біль­шо­сті та­ких схем.

За Ка­на­дою пі­шли й ін­ші кра­ї­ни, зокре­ма США (1990- го), що за­про­ва­ди­ли ві­зи EB- 5, для отри­ма­н­ня яких по­трі­бно ін­ве­сту­ва­ти при­найм­ні $1 млн або хо­ча б $500 тис., якщо це вкла­де­н­ня у ви­зна­че­ну сфе­ру з ви­со­ким рів­нем без­ро­бі­т­тя. За­галь­ний мас­штаб бі­зне­су CRBI не­ві­до­мий. За оцін­ка­ми Ра­ди з ін­ве­сти­цій­ної мі­гра­ції (ло­біст­ської гру­пи Investment Migration Council, IMC), но­ве гро­ма­дян­ство на­бу­ва­ють 5 тис. осіб на рік, вкла­да­ю­чи при цьо­му близь­ко $3 млрд. На­ба­га­то ви­щі ци­фри фі­гу­ру­ють у бі­зне­сі з про­да­жу по­сві­док на про­жи­ва­н­ня. Ли­ше в са­мих Спо­лу­че­них Шта­тах, на­при­клад, ви­да­ють близь­ко 10 тис. віз EB- 5 що­ро­ку. За сло­ва­ми пред­став­ни­ків кон­сал­тин­го­вої фір­ми в га­лу­зі CRBI Henley & Partners, яка на­дає по­слу­ги як дер­жав­ним ор­га­нам (зокре­ма, Маль­ти й Мол­до­ви), так і мі­гран­там, во­на по­с­при­я­ла за­лу­чен­ню пря­мих іно­зем­них ін­ве­сти­цій на су­му по­над $7 млрд.

Ком­па­нії — уча­сни­ці що­рі­чної кон­фе­рен­ції Ра­ди з ін­ве­сти­цій­ної мі­гра­ції, яка від­бу­ла­ся в черв­ні в Же­не­ві, ка­за­ли про ін­тен­сив­ний по­пит на свої по­слу­ги. Але з двох най­по­пу­ляр­ні­ших на­пря­мів один (ка­над­ська фе­де­раль­на про­гра­ма) за­крив­ся, а ін­ший (схе­ма отри­ма­н­ня аме­ри­кан­ської ві­зи EB- 5) має чер­гу для пре­тен­ден­тів із Ки­таю на 18 ро­ків на­пе­ред. Зро­стає по­пит з та­ких кра­їн, як Бра­зи­лія, Ін­дія, Ро­сія та

ЩОБ ЗА­ДО­ВОЛЬ­НИ­ТИ ПО­ПИТ НА ДОВ­ГО­ТЕР­МІ­НО­ВІ ВІ­ЗИ Й ПА­СПОР­ТИ, ДЕ­ДА­ЛІ БІЛЬ­ШЕ КРА­ЇН ВИ­СТАВ­ЛЯ­ЮТЬ НА­ПО­КАЗ СВОЇ ПРИ­НА­ДИ. БЛИЗЬ­КО СО­ТНІ ПРО­ПО­НУ­ЮТЬ ПРО­ГРА­МУ «ПРО­ЖИ­ВА­Н­НЯ В ОБМІН НА ІН­ВЕ­СТИ­ЦІЇ». МАЙ­ЖЕ ПІВ­ТО­РА ДЕ­СЯ­ТКА — ГРО­МА­ДЯН­СТВО, ЗОКРЕ­МА П’ЯТЬ ОСТРІВ­НИХ ДЕРЖАВ КА­РИБ­СЬКО­ГО БА­СЕЙ­НУ, ВА­НУ­А­ТУ, ЙОР­ДА­НІЯ ТА КРА­Ї­НИ ЄС

В’єтнам. Чед Рі­чард Ел­сворт, пар­тнер нью-йорк­ської фір­ми Fragomen, яка спе­ці­а­лі­зу­є­ться на на­дан­ні ім­мі­гра­цій­них по­слуг, вва­жає, що ін­ве­сти­цій­но-мі­гра­цій­ний на­прям на­би­рає по­пу­ляр­но­сті зав­дя­ки по­лі­ти­ці обме­жень, яка зу­мов­лює ін­ші спосо­би ви­їха­ти на по­стій­не про­жи­ва­н­ня за кор­дон, як- от отри­ма­н­ня при­тул­ку або ро­бо­чої ві­зи.

Про­те ці обме­же­н­ня та­кож впли­ва­ють на сприйня­т­тя ін­ве­сти­цій­ної мі­гра­ції. То­ді як ім­мі­гра­ція ви­кли­кає не­о­дно­зна­чну ре­а­кцію, ідея при­дба­н­ня прав на про­жи­ва­н­ня та на­віть гро­ма­дян­ства за гро­ші ви­да­є­ться ба­га­тьом оги­дною. Кіль­кість та­ких ім­мі­гран­тів — дрі­бни­ця по­рів­ня­но із за­галь­ни­ми мі­гра­цій­ни­ми по­то­ка­ми. У 2016-му, на­при­клад, гро­ма­дян­ство ЄС отри­ма­ли 863 тис. осіб з- за меж Єв­ро­пей­сько­го Со­ю­зу. Що­ро­ку США на­ту­ра­лі­зу­ють від 700 тис. до 750 тис. осіб. Але ін­ве­сти­цій­ні мі­гран­ти уосо­блю­ють сво­бо­ди, до­сту­пні тим, хто ви­грає від гло­ба­лі­за­ції. Тож во­ни ста­ли оче­ви­дною мі­шен­ню не­га­тив­ної ре­а­кції на неї: лю­ди, яких прем’єр­ка Бри­та­нії Те­ре­за Мей на­зва­ла якось «без­рі­дни­ми ко­смо­по­лі­та­ми».

ПРИ­ДБА­ТИ ПА­СПОРТ НА ЦЕЙ РІК

Той факт, що се­ред спри­тни­ків, які об­хо­дять чер­гу на отри­ма­н­ня па­спор­та, тра­пля­ю­ться ша­храї, аж ні­як не до­дає по­пу­ляр­но­сті цьо­му бі­зне­су. «На­да­н­ня мо­жли­во­сті при­дба­н­ня до­зво­лів на про­жи­ва­н­ня ду­ри­сві­там і зло­чин­цям — гань­ба», — обу­рю­вав­ся в черв­ні ав­тор ко­лон­ки в лон­дон­ській The Times. Сьо­го­дні ні­де не­має та­ко­го по­пу­ску, як ко­лись у Тон­га, але важ­ко по­збу­ти­ся сум­ні­вів, що це бі­знес, де гро­ші до­по­ма­га­ють спри­тним діл­кам об­хо­ди­ти за­кон. Ма­лай­зій­ський фі­нан­сист Лоу Та­ек Джо (ві­до­мий як Джо Лоу), яко­го роз­шу­ку­ють у зв’яз­ку з роз­кра­да­н­ням із на­ціо­наль­но­го ін­ве­сти­цій­но­го фон­ду Ма­лай­зії 1MDB, став гро­ма­дя­ни­ном Сен­тКіт­тса. Ін­дій­ський мі­льяр­дер Ме­гул Чо­ксі ( роз­шу­ку­є­ться у зв’яз­ку з ма­хі­на­ці­я­ми на $2 млрд у Пен­джаб­сько­му на­ціо­наль­но­му бан­ку) в сі­чні пе­ре­їхав до острів­ної дер­жа­ви Ан­ти­гуа і Бар­бу­да, гро­ма­дя­ни­ном якої він має честь бу­ти з ми­ну­ло­го ро­ку.

Схе­ми кра­їн — чле­нів ЄС теж ви­кли­ка­ють за­пи­та­н­ня. У 2014-му Єв­ро­пей­ський пар­ла­мент ухва­лив ре­зо­лю­цію (не­о­бов’яз­ко­ву до ви­ко­на­н­ня) про те, що гро­ма­дян­ство ЄС не по­вин­но ма­ти «цін­ни­ка». Най­біль­шу ува­гу при­вер­тає схе­ма, яка діє на Маль­ті. За­ги­бель жур­на­ліс­тки Да­фне Ка­ру­а­ни Ґа­лі­сії (то­рік її ав­то­мо­біль бу­ло пі­дір­ва­но) при­вер­ну­ла ува­гу до чи­слен­них за­яв, які во­на ро­би­ла про ко­ру­пцію у вла­ді. У ма­те­рі­а­лах справ, від­кри­тих про­ти неї на мо­мент за­ги­бе­лі (зокре­ма, 47 по­зо­вів за на­клеп), був і лист від юри­стів ком­па­нії Henley & Partners — ар­хі­те­кто­ра про­гра­ми на­бу­т­тя гро­ма­дян­ства.

І Єв­ро­пей­ський Со­юз, і клуб ба­га­тих кра­їн ОЕСР див­ля­ться на схе­ми CRBI ко­со. До кін­ця цьо­го ро­ку ви­ко­нав­чий ор­ган ЄС Єв­ро­пей­ська ко­мі­сія опу­блі­кує звіт що­до всіх схем, які про­по­ну­ють кра­ї­ни- чле­ни. У цій ін­ду­стрії ста­ли бо­я­ти­ся най­гір­шо­го. Єв­ро­ко­мі­сар ЄС із пра­во­су­д­дя Ве­ра Юро­ва за­яви­ла ні­ме­цько­му що­ден­но­му ви­дан­ню Die Welt, що Єв­ро­ко­мі­сія

«над­зви­чай­но стур­бо­ва­на». «Нам у ЄС не по­трі­бні тро­ян­ські ко­ні», — ска­за­ла во­на.

Єв­ро­со­юз та­кож не схва­лює дії ін­ших держав, які ви­ко­ри­сто­ву­ють без­ві­зо­вий до­ступ до ньо­го як сти­мул для ін­ве­сти­цій­них мі­гран­тів. Він по­ки що ще не по­ка­рав жо­дну кра­ї­ну на­йо­че­ви­дні­шою сан­кці­єю: по­збав­ле­н­ням без­ві­зо­во­го ре­жи­му, як зро­би­ла це Ка­на­да із Сент-кіт­тсом, Ан­ти­гуа і Бар­бу­дою та ін­ши­ми. Але ЄС за­про­ва­джує ви­мо­ги отри­ма­н­ня еле­ктрон­но­го до­зво­лу на в’ їзд на­віть для тих іно­зем­ців, яким ві­зи не по­трі­бні.

Тим ча­сом в ОЕСР не­по­ко­я­ться, що ці схе­ми мо­жуть ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти­ся як ла­зів­ки в об­хід бо­роть­би з по­да­тко­ви­ми ма­хі­на­ці­я­ми та від­ми­ва­н­ням гро­шей. На­при­клад, там ствер­джу­ють: щоб уни­кну­ти спла­ти по­да­тків, ша­храй мо­же обі­йти пра­ви­ла по­да­н­ня ін­фор­ма­ції, прийняв­ши гро­ма­дян­ство (або ді­ста­ти до­звіл на по­стій­не про­жи­ва­н­ня) дру­гої кра­ї­ни та від­крив­ши бан­ків­ський ра­ху­нок у тре­тій, за­зна­чив­ши мі­сцем по­да­тко­во­го ре­зи­дент­ства ту дру­гу кра­ї­ну, не зга­ду­ю­чи при цьо­му дер­жа­ву, офі­цій­ним гро­ма­дя­ни­ном якої він є. На по­ча­тку цьо­го ро­ку в ОЕСР про­ве­ли пу­блі­чні кон­суль­та­ції на те­му про­ти­дії схе­мам CRBI.

У не­фор­маль­них роз­мо­вах на що­рі­чно­му фо­ру­мі Ра­ди з ін­ве­сти­цій­ної мі­гра­ції пре­зи­дент Henley & Partners Крі­сті­ан Ке­лін ціл­ком ре­зон­но ствер­джу­вав, що ця ін­ду­стрія вва­жає ре­гу­лю­ва­н­ня і не­ми­ну­чим, і ду­же ба­жа­ним. Справ­ді, сам фо­рум, схо­же, про­во­див­ся з ме­тою під­три­ма­н­ня ре­спе­кта­бель­но­го й на­віть до­бро­че­сно­го імі­джу.

На ко­ристь цьо­го є тро­я­кий ар­гу­мент. По-пер­ше, еко­но­мі­чні ви­го­ди кра­їн, які за­про­ва­ди­ли про­гра­ми CRBI. За сло­ва­ми пі­ар-ди­ре­кто­ра Henley & Partners Пед­ді Блу­е­ра, та­кі про­гра­ми — справ­жня зна­хід­ка для ма­лень­ких кра­їн з обме­же­ни­ми ін­ду­стрі­аль­ни­ми мо­жли­во­стя­ми, які хо­ті­ли б да­ти до­да­тко­вий ім­пульс сво­їй еко­но­мі­ці. Во­ни не ли­ше без­по­се­ре­дньо за­лу­ча­ють ін­ве­сти­ції, а й при­ва­блю­ють ба­га­тих лю­дей, які ціл­ком мо­жуть вкла­да­ти ще біль­ше й у за­галь­но­му сен­сі пе­ре­ве­сти кра­ї­ну в роз­ряд за­мо­жних.

Ча­сто зга­ду­ють при­клад До­мі­ні­ка­ни, спу­сто­ше­ної в дру­гій по­ло­ви­ні 2017 ро­ку ура­га­ном «Ма­рія» пі­сля то­го, як острів ще не від­но­вив­ся від руй­ну­вань, зав­да­них тро­пі­чним штор­мом «Ері­ка» за два ро­ки до то­го. МВФ оці­нює при­бу­тки від CRBI на рів­ні 10% ВВП і 16% до­хо­дів дер­жав­ної скар­бни­ці. Без них від­но­ви­ти го­спо­дар­ство бу­ло б ще важ­че. Ін­ша за­галь­но­ви­зна­на істо­рія успі­ху — Маль­та, де ін­ду­стрія ін­ве­сти­цій­ної мі­гра­ції ста­ла одні­єю з при­чин со­лі­дних еко­но­мі­чних по­ка­зни­ків остан­нім ча­сом. Роз­ро­бле­на ком­па­ні­єю Henley для ці­єї кра­ї­ни схе­ма най­ближ­че під­хо­дить до про­стої мо­де­лі «па­спорт на про­даж» і по­тре­бує одно­ра­зо­во­го без­по­во­ро­тно­го «вне­ску » об­ся­гом € 650 тис. ($765 тис.).

Обов’яз­ко­ві ін­ве­сти­ції — де­що не­на­дій­ні­ший спо­сіб за­лу­че­н­ня ко­штів, адже їх, зре­штою, мо­жна за- бра­ти на­зад. І на­віть Та­ксин Чи­на­ват, на­при­клад, ка­же, що не має ча­су на роз­бу­до­ву сво­го чор­но­гор­сько­го остро­ва. Але схе­ми чи­сто­го про­да­жу по­лі­ти­чно не­прийня­тні, на­віть на Маль­ті, де до­да­ли ще й ін­ші ви­мо­ги: на­при­клад, ку­пу­ва­ти або орен­ду­ва­ти не­ру­хо­мість і ін­ве­сту­ва­ти € 150 тис. у на­дій­ні акції або облі­га­ції. За сло­ва­ми Ке­лі­на, екс­пер­ти Henley & Partners зна­ю­ться, крім усьо­го ін­шо­го, на то­чно­му ви­зна­чен­ні не­об­хі­дних сум: «Якщо вста­но­ви­ти за­ви­ще­ну ці­ну, до вас їха­ти­муть ли­ше олі­гар­хи із сум­нів­ною ре­пу­та­ці­єю» (як і Кіпр, Маль­та при­ва­блює ро­сі­ян).

По-дру­ге, ко­ристь для са­мих мі­гран­тів, яких ге­не­раль­ний ди­ре­ктор Ра­ди з ін­ве­сти­цій­ної мі­гра­ції Брю­но Ле­кі­єр на­зи­ває ти­ми, ко­му не по­ща­сти­ло в па­спорт­ній ло­те­реї жи­т­тя. Ба­га­то клі­єн­тів CRBI про­сто хо­чуть ді­ста­ти мо­жли­вість без­пе­ре­шко­дно по­до­ро­жу­ва­ти, яку га­ран­ту­ють де­які па­спор­ти. З тих, які справ­ді ви­їжджа­ють до ін­шої кра­ї­ни, ба­га­то хто має за­кон­ні під­ста­ви хо­ті­ти жи­ти десь- ін­де: на­при­клад, страх пе­ред по­лі­ти­чним пе­ре­слі­ду­ва­н­ням або про­сте ба­жа­н­ня да­ти ді­тям осві­ту в кра­щих на­вчаль­них за­кла­дах за кор­до­ном. Оби­два ці мо­ти­ви ду­же по­ши­ре­ні на най­біль­шо­му рин­ку та­ких по­слуг — ки­тай­сько­му. Ін­ду­стрія по­зи­ціо­нує се­бе за­хи­сни­цею лі­бе­раль­них цін­но­стей і гло­ба­лі­за­ції то­ді, ко­ли во­ни опи­ня­ю­ться під за­гро­зою.

І по- тре­тє, ті, хто пра­гне отри­ма­ти па­спор­ти або пра­во на про­жи­ва­н­ня з не ду­же чи­стих мір­ку­вань: щоб ухи­ля­ти­ся від спла­ти по­да­тків, хо­ва­ти­ся від по­лі­ції, від­ми­ва­ти бру­дні гро­ші або, у най­гір­шо­му ра­зі, за­йма­ти­ся те­ро­ри­сти­чною ді­яль­ні­стю. Щоб роз­ві­я­ти уяв­ле­н­ня, ні­би­то кра­ї­ни шу­ка­ють са­ме та­ких клі­єн­тів, го­лов­ною те­мою на же­нев­сько­му фо­ру­мі ста­ло те, як ви­яв­ля­ти та від­бра­ко­ву­ва­ти цих пре­тен­ден­тів. Де­ле­га­ти ве­ли мо­ву про не­за­ле­жну екс­пер­ти­зу (due diligence), зна­н­ня клі­єнт­ської ба­зи та ін­ші за­со­би стри­му­ва­н­ня.

Ди­ре­ктор маль­тій­ської про­гра­ми Джо­на­тан Кар­до­на ка­же, що в них за чо­ти­ри ро­ки схва­ли­ли на­да­н­ня па­спор­тів у 900 ви­пад­ках, але від­мо­ви­ли 22% пре­тен­ден­тів го­лов­но че­рез «брак про­зо­ро­сті» в пи­тан­ні по­хо­дже­н­ня їхніх ста­тків. Це ви­со­кий від­со­ток, а от­же, або до пре­тен­ден­тів ви­су­ва­ють сер­йо­зні кри­те­рії, або се­ред них ба­га­то сум­нів­них персонажів, або і те, й ін­ше ра­зом.

Зві­сно, не в ін­те­ре­сах ці­єї ін­ду­стрії бу­ти спів­у­ча­сни­цею не­за­кон­ної ді­яль­но­сті. Тож на­вряд чи є під­ста­ви сум­ні­ва­ти­ся у від­по­від­аль­но­му став­лен­ні до про­це­дур не­за­ле­жної ек­спер­ти­зи її ре­спе­кта­бель­них пред­став­ни­ків — до пев­ної мі­ри. Ли­ше близь­ко по­ло­ви­ни кра­їн сві­ту до­зво­ля­ють по­двій­не гро­ма­дян­ство. Ки­тай до та­ких не на­ле­жить, а ще він має су­во­рі пра­ви­ла кон­тро­лю за обмі­ном ва­лют. На­вряд чи всі ки­тай­ські ін­ве­сти­цій­ні мі­гран­ти по­ві­до­ми­ли вла­ду про свої пла­ни чи ді­ста­ли до­звіл на ви­ве­зе­н­ня ва­лю­ти.

Тож не­за­ле­жна екс­пер­ти­за, схо­же, по­ши­рю­є­ться на пра­ви­ла, ви­зна­че­ні ли­ше де­яки­ми кра­ї­на­ми. Якщо (і ко­ли) з’яв­ля­ться ще ін­ші пра­ви­ла, цю рі­зни­цю вста­но­ви­ти бу­де важ­ко. Але що біль­ше кра­їн за­стри­бне в остан­ній ва­гон CRBI, то за­пе­клі­шою бу­де кон­ку­рен­ція. На­при­клад, Мол­до­ва за­яв­ляє, що один із її кон­суль­тан­тів, імо­вір­но, на­ма­га­ти­ме­ться за­во­ю­ва­ти клі­єн­тів змен­ше­н­ням су­ми ін­ве­сти­цій і при­швид­ше­н­ням оброб­ки за­явок. Про­бле­ма від­сі­ю­ва­н­ня не­ба­жа­них клі­єн­тів тіль­ки за­го­стрю­ва­ти­ме­ться.

З ТИХ, ЯКІ СПРАВ­ДІ ВИ­ЇЖДЖА­ЮТЬ ДО ІН­ШОЇ КРА­Ї­НИ, БА­ГА­ТО ХТО МАЄ ЗА­КОН­НІ ПІД­СТА­ВИ ХО­ТІ­ТИ ЖИ­ТИ ДЕСЬ-ІН­ДЕ: НА­ПРИ­КЛАД, СТРАХ ПЕ­РЕД ПО­ЛІ­ТИ­ЧНИМ ПЕ­РЕ­СЛІ­ДУ­ВА­Н­НЯМ АБО ПРО­СТЕ БА­ЖА­Н­НЯ ДА­ТИ ДІ­ТЯМ ОСВІ­ТУ В КРА­ЩИХ НА­ВЧАЛЬ­НИХ ЗА­КЛА­ДАХ ЗА КОР­ДО­НОМ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.