Дру­га лі­га кан­ди­да­тів

Чо­му по­лі­ти­ки бе­руть участь у пре­зи­дент­ських пе­ре­го­нах, на­пе­ред зна­ю­чи, що не пе­ре­мо­жуть

Ukrainskiy Tyzhden - - Змiст Має Значення - Ро­ман Мал­ко

Чо­го пра­гнуть «без­на­дій­ні» уча­сни­ки ви­бор­чих пе­ре­го­нів

Охо­чих бу­ти геть­ма­ном чи пре­зи­ден­том в Укра­ї­ні не бра­ку­ва­ло ні­ко­ли. То­му най­ближ­чі ви­бо­ри глави дер­жа­ви на­вряд чи ста­нуть скром­ні­ши­ми, ніж по­пе­ре­дні, за кіль­кі­стю кан­ди­да­тів. Уже більш ніж де­ся­ток пре­тен­ден­тів за­яви­ли про своє ба­жа­н­ня оща­сли­ви­ти укра­їн­ців, хо­ча кам­па­нія ще й не по­ча­ла­ся. А якщо вра­ху­ва­ти, що стар­ту­ва­ти­ме во­на 31 гру­дня й пе­рі­од зго­ло­ше­н­ня при­па­де на свя­та, мо­жна спо­ді­ва­ти­ся справ­жньо­го бу­му за­явок. Єди­ний за­по­бі­жник, що зда­тен зу­пи­ни­ти по­тік на ви­бо­ри по­тен­цій­них ря­тів­ни­ків кра­ї­ни, — чи­ма­ла су­ма гро­шо­вої за­ста­ви, яку тре­ба спла­ти­ти пе­ред по­да­н­ням до­ку­мен­тів у ЦВК і яка в ра­зі по­раз­ки не по­вер­та­є­ться. 2,5 млн на до­ро­зі не ва­ля­ю­ться.

Що зму­шує йти на ви­бо­ри важ­ко­ва­го­ви­ків — зро­зумі­ло. Пе­тро­ві По­ро­шен­ко­ві, який досі три­має ін­три­гу й ого­ло­сить про рі­ше­н­ня ба­ло­ту­ва­ти­ся вже пі­сля по­ча­тку кам­па­нії, від­сту­па­ти на­справ­ді ні­ку­ди. Спро­бу­ва­ти ща­стя вдру­ге — свя­тий обов’язок. Юлія Ти­мо­шен­ко теж не мо­же про­і­гно­ру­ва­ти свій шанс ста­ти пре­зи­ден­том. Це її мрія і, ймо­вір­но, сенс жи­т­тя. Рей­тин­ги твер­дять, що во­на на­ра­зі най­по­пу­ляр­ні­ший кан­ди­дат се­ред усіх су­щих. Со­ці­о­ло­гія все­ляє опти­мізм і в Ана­то­лія Гри­цен­ка.

Вла­сне, рей­тин­ги цьо­го ра­зу на­тя­ка­ють ба­га­тьом. І Свя­то­сла­ву Ва­кар­чу­ко­ві, який, як і По­ро­шен­ко, три­має ін­три­гу, ді­ста­ю­чи за­до­во­ле­н­ня від про­це­су. І ко­мі­ку Во­ло­ди­ми­ру Зе­лен­сько­му, яко­го під­лі со­ціо­ло­ги впер­то роз­кру­чу­ють, по­при йо­го пу­блі­чне від­ре­че­н­ня від мо­жли­во­сті ба­ло­ту­ва­ти­ся. І на­віть спів­го­ло­ві Опо­бло­ку Юрію Бой­ку, який уже, якщо ві­ри­ти плі­ткам, при­мі­ряє на се­бе піджа­чок прем’єр-мі­ні­стра, ро­зу­мі­ю­чи, що пре­зи­ден­том у по­стмай­дан­ній кра­ї­ні все-та­ки не ста­ти. До ці­єї ко­гор­ти тре­ба ще обов’яз­ко­во впи­са­ти чіль­них ді­я­чів по­пу­ліст­сько­го ру­ху Ва­ди­ма Ра­бі­но­ви­ча, що не втом­лю­є­ться три­ма­ти­ся «за жи­т­тя», але вже мо­раль­но го­то­вий по­вер­ну­ти­ся в ло­но екс-ре­гіо­на­лів, і ра­ди­каль­но­го Оле­га Ля­шка, який не мо­же від­мо­ви­ти со­бі в за­до­во­лен­ні по­бри­ка­ти­ся на гран­діо­зній ту­сов­ці.

Як по­ка­зує до­свід, є чи­ма­ло лю­дей, які, сто­від­со­тко­во зна­ю­чи, що шан­си пе­ре­мог­ти в них рів­ні ну­лю, бра­ти­муть участь у грі під на­звою «ви­бо­ри». На­віть якщо це ко­штує тро­хи гро­шей. Крім лі­де­рів пе­ре­го­нів, а та­кож тих, хто на­сту­пає їм на п’яти, є ще чи­ма­ло ці­ка­вих кан­ди­да­тів, чий рі­вень під­трим­ки, якщо ві­ри­ти опи­ту­ва­н­ням, ко­ли­ва­є­ться на рів­ні со­ціо­ло­гі­чної по­хиб­ки. Чо­му во­ни це ро­блять — за­гад­ка. Але роз­га­да­ти її не так вже й скла­дно, якщо при­ди­ви­ти­ся, які ін­те­ре­си кон­кре­тний пре­тен­дент пе­ре­слі­дує та які бо­ну­си в ре­зуль­та­ті отри­має.

По-пер­ше, не­хай ні­ко­го не вво­дить в ома­ну рей­тинг. По­ря­док цифр, про який доводиться го­во­ри­ти, вка­зує на те, що шан­си пе­ре­мог­ти мо­жуть бу­ти чи не в ко­жно­го. Усе за­ле­жить рад­ше від до­сту­пу до ча­рів­ної скринь­ки під на­звою «те­ле­ві­зор» або ін­шої мо­жли­во­сті до­сту­ка­ти­ся до сер­дець міль­йо­нів і вмі­н­ня за­про­по­ну­ва­ти їм та­кий ло­те­рей­ний бі­лет, від яко­го не­мо­жли­во від­мо­ви­ти­ся. Якщо в най­рей­тин­го­ві­шої Юлії Во­ло­ди­ми­рів­ни яки­хось де­сять із хво­сти­ком від­со­тків, а в тих, хто ха­пає її за ко­су, і то­го мен­ше — 8–5%, то це яв­но не по­ка­зни­ки все­на­ро­дної лю­бо­ві, якою мав би вті­ша­ти­ся пре­зи­дент. По-дру­ге, олім­пій­ський прин­цип «го­лов­не не пе­ре­мо­га, а участь» теж ні­хто не ска­со­ву­вав. І біль­шість без­на­дій­них са­ме йо­го й до­три­му­є­ться. Адже участь у ви­бо­рах — це ще й ма­са бо­ну­сів, ці­на яких у «мир­ний час» на­ба­га­то ви­ща, ніж ті не­ща­сні 2,5 млн. Хоч би скіль­ки кан­ди­дат ви­тра­тив на кам­па­нію, про ньо­го так чи іна­кше ді­зна­ю­ться. То­му якщо є ба­жа­н­ня за­ли­ша­ти­ся на пла­ву та взя­ти не­по­га­ний ре­зуль­тат на най­ближ­чих пар­ла­мент­ських пе­ре­го­нах, ла­ска­во про­си­мо в кан­ди­да­ти в пре­зи­ден­ти.

Іно­ді це і є го­лов­ною ме­тою уча­сті. Са­ме з та­ких мір­ку­вань, ма­буть, ви­рі­ши­ли за­сві­ти­ти­ся бор­ці за Мар­ксо­ву спадщину хри­сти­ян­ський со­ці­а­ліст Ми­хай­ло Доб­кін, про­сто со­ці­а­ліст Іл­ля Ки­ва та най­про­сті­ший со­ці­а­ліст Сер­гій Ка­плін. Зви­чай­но, окрім по­тор­гу­ва­ти облич­чям, у них, мо­жли­во, є ще й осо­бли­ве зав­да­н­ня. Зі­гра­ти на по­лі яко­гось зна­чні­шо­го грав­ця та від­тя­гну­ти на се­бе тро­хи го­ло­сів. Та­ка ро­бо­та теж дає ди­ві­ден­ди. І на­віть якщо хтось сум­ні­ва­є­ться, що Ки­ва, Ка­плін чи Доб­кін справ­ді мо­жуть ко­гось до се­бе від­тя­гну­ти, не­хай не по­спі­шає ре­го­та­ти. Ко­жен кан­ди­дат має за­лі­зне пра­во за­си­ла­ти у ви­бор­чі ко­мі­сії сво­їх пред­став­ни­ків, яких у по­трі­бний мо­мент мо­же пе­ре­про­да­ти рей­тин­го­ві­шо­му кан­ди­да­то­ві й отри­ма­ти за це жи­ві гро­ші. Та­кий бі­знес про­цві­тає від­дав­на, і біль­шість ним не гре­бує.

Але по­вер­ні­мо­ся до ре­кла­ми з при­ці­лом на пар­ла­мент­ські ви­бо­ри. За не­зна­чним ви­ня­тком, та­ку ме­ту став­лять со­бі чи не всі кан­ди­да­ти в пре­зи­ден­ти, яв­ні та по­ки що та­єм­ні. На­віть По­ро­шен­ко або Ти­мо­шен­ко. Для них, що­прав­да, ця опція не сто­їть так кри­ти­чно, як, ска­жі­мо, для ре­гіо­на­ла Олександра Віл­ку­ла, йо­го екс-ко­ле­ги Ва­ди­ма Ра­бі­но­ви­ча, по­за­фра­кцій­но­го ге­не­рал-ма­йо­ра Ві­кто­ра Чу­ма­ка, про­ну­ме­ро­ва­но­го Ген­на­дія Ба­ла­шо­ва, по­друж­ки олі­гар­ха Ві­кто­ра Пін­чу­ка Ін­ни Бо­го­слов­ської, екс-го­ло­ви СБУ Ва­лен­ти­на На­ли­вай­чен­ка, спів­вла­сни­ка Бу­ко­ве­лю Олександра Шев­чен­ка, укра­ї­но­фо­ба Єв­ге­на Му­ра­є­ва, олі­гар­ха-основ’яни­на Сер­гія Та­ру­ти чи са­мо­по­мі­чно­го Ан­дрія Са­до­во­го. Але якщо остан­нім на­сам­пе­ред іде­ться про те, щоб на­ка­ча­ти со­бі рей­тинг і по­тім ви­ко­ри­ста­ти йо­го для мо­жли­вих тор­гів і роз­кру­тки, то для пер­ших двох ва­жли­во в ра­зі пе­ре­мо­ги не опи­ни­ти­ся сам на сам із во­ро­жим ото­че­н­ням, а про­тяг­ти на пле­чах яко­мо­га біль­шу ко­ман­ду.

Хто пред­став­ля­ти­ме на­ціо­на­лі­сти­чний спектр на ви­бо­рах пре­зи­ден­та, по­ки що не зро­зумі­ло. Є ви­су­ва­нець «Пер­шо­го на­ціо­наль­но­го укра­їн­сько­го кон­гре­су», снай­пер із Май­да­ну та ком­бат ба­таль­йо­ну «За­хід-2» Іван Бу­бен­чик, але чи під­три­ма­ють йо­го ін­ші на­ціо­на­лі­сти­чні си­ли, не ясно. На­ра­зі кра­ї­на все ще пе­ре­бу­ває в очі­ку­ван­ні мо­жли­во­го єди-

РОЗГЛЯДАТИ КАНДИДАТСЬКУ ПАЛІТРУ ЛИ­ШЕ КРІЗЬ ПРИЗМУ САМОРЕКЛАМИ БУ­ЛО Б ЗА­НАД­ТО ПРО­СТО. БА­ГА­ТО З ПЕРСОНАЖІВ, ПО­ПРИ СВОЮ ПОКАЗОВУ САМОДОСТАТНІСТЬ, Є ЛИ­ШЕ ПІШАКАМИ ВЕ­ЛИ­КИХ ОЛІГАРХІЧНИХ КОМАНД

но­го кан­ди­да­та від об’єд­на­н­ня «Сво­бо­ди», «На­ціо­наль­но­го кор­пу­су» та «Пра­во­го се­кто­ру». У ра­зі якщо їм не вда­сться до­мо­ви­ти­ся, по­ба­чи­мо в спи­ску і Оле­га Тя­гни­бо­ка («Сво­бо­да» жо­дно­го ра­зу не пропу­сти­ла пе­ре­го­ни), і Ан­дрія Бі­ле­цько­го. Во­ни, най­імо­вір­ні­ше, теж ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти­муть свою участь як плац­дарм для під­го­тов­ки еле­кто­ра­ту до пар­ла­мент­ських ви­бо­рів.

Ну й на за­ку­ску не­мо­жли­во не зга­да­ти та­ких одіо­зних по­ста­тей, як Ро­ман На­сі­ров, фа­нат кар­та­тих пле­дів, і На­дія Сав­чен­ко, що не обли­шає по­лі­ти­чних ам­бі­цій, по­при ув’язне­н­ня. Во­ни теж ви­сло­ви­ли ба­жа­н­ня спро­бу­ва­ти си­ли в пе­ре­го­нах. Гу­чне кри­мі­наль­не сьо­го­де­н­ня — не єди­не, що їх об’єд­нує. Го­лов­не — це ба­жа­н­ня від­бі­ли­ти­ся, а для Сав­чен­ко — ще й ви­йти на во­лю. По­при те що шан­сів на пе­ре­мо­гу ні в пер­шо­го, ні в дру­гої не­має, кандидатську три­бу­ну мо­жна чу­до­во для цьо­го ви­ко­ри­ста­ти.

А втім, розглядати кандидатську палітру ли­ше крізь призму самореклами бу­ло б за­над­то про­сто. Ба­га­то з персонажів, по­при свою показову самодостатність, є ли­ше пішаками ве­ли­ких олігархічних команд. Кар­тин­ка бу­де пов­ні­шою, якщо вра­ху­ва­ти й ці тон­ко­щі. Ін­на Бо­го­слов­ська має свою істо­рію сто­сун­ків із Ві­кто­ром Пін­чу­ком. В ор­бі­ту цьо­го олі­гар­ха ча­сто впи­су­ють і Свя­то­сла­ва Ва­кар­чу­ка (за ін­ши­ми да­ни­ми, він є про­те­же Ми­хай­ла Фрі­дма­на). Зе­лен­сько­го, Ку­прія та Шев­чен­ка за­ра­хо­ву­ють до су­зір’я ін­те­ре­сів Ігоря Ко­ло­мой­сько­го. Те са­ме з Віл­ку­лом і Ля­шком, за яки­ми тя­гне­ться хвіст Ахме­то­ва, Му­ра­є­вим і Ра­би­но­ви­чем — пі­до­пі­чни­ми Ме­двед­чу­ка, Бой­ком і Ка­плі­ним, чи­їм па­тро­ном є Льо­во­чкін, і Доб­кі­ним, за яким стир­чать ву­ха Но­вин­сько­го. Усі во­ни ні­би­то йдуть від різних по­лі­ти­чних сил, слу­жать рі­зним па­тро­нам, але, по су­ті, є пред­став­ни­ка­ми єди­но­го про­ро­сій­сько­го ло­бі, ке­ро­ва­но­го з Крем­ля. Та­ка роз­ша­ро­ва­ність — до­во­лі ви­гра­шна те­хно­ло­гія. По­при всі роз­мо­ви про по­тре­бу об’єд­на­н­ня, які за­ті­яв Ра­бі­но­вич, шан­сів про­ліз­ти в усі щі­ли­ни Ра­ди єди­на про­ро­сій­ська бан­да не ма­ти­ме. На­то­мість зай­ти мо­біль­ни­ми гру­пка­ми, роз­вів­ши ло­хів, як ко­ше­нят, ціл­ком ре­аль­но. За­га­лом ка­жу­чи, іде­ться про ви­ко­ри­ста­н­ня пре­зи­дент­ських ви­бо­рів як плац­дар­му для взя­т­тя пар­ла­мен­ту, роз­кру­тки пар­тій­них та пер­со­наль­них про­е­ктів і ви­яв­ле­н­ня най­пер­спе­ктив­ні­ших грав­ців із при­ці­лом на май­бу­тнє. Хо­че­те змі­ни еліт — будь ла­ска. Але в ме­жах не­до­тор­кан­но­го олі­гар­хі­чно­го клу­бу.

Зві­сно, зав­жди є ча­сти­на кан­ди­да­тів, які не впи­су­ю­ться в цю схе­му. Але на­віть якщо во­ни по­збав­ле­ні ко­ри­сли­вих ці­лей і ма­ють най­бла­го­ро­дні­ші на­мі­ри, одна­ко­во при­ре­че­ні на мар­гі­нес. Ви­бо­ри ви­грає той, хто во­лає з те­ле­ві­зо­ра та біл­бор­дів. На жаль. Укра­їн­ська по­лі­ти­ка оги­дна й бру­дна, а біль­шість су­спіль­ства все ще за­ли­ша­є­ться під­да­тли­вою до про­па­ган­ди й бре­хли­вої ре­кла­ми, має пре­па­ску­дну пам’ять і не зда­тна про­сте­жи­ти при­чин­но-на­слід­ко­ві зв’яз­ки сво­їх роз­ча­ру­вань і не­вдо­во­ле­н­ня. То­му за­ява Мі­ше­ля Те­ре­щен­ка, на­щад­ка укра­їн­ських про­ми­слов­ців і ме­це­на­тів, який на­ро­див­ся в Па­ри­жі, прийняв укра­їн­ське гро­ма­дян­ство та був обра­ний ме­ром Глу­хо­ва, про те, що він іде в пре­зи­ден­ти, бо хо­че де­мон­ту­ва­ти на­яв­ну олі­гар­хі­чну си­сте­му й не ба­чить се­ред ін­ших кан­ди­да­тів лю­ди­ни, зда­тної ре­фор­му­ва­ти кра­ї­ну та по­бо­ро­ти ко­ру­пцію, на цьо­му тлі зву­чить тро­хи на­їв­но. Мо­жли­во, він і був би не­по­га­ним гла­вою дер­жа­ви, але є один ню­анс. Про­би­ти­ся крізь ба­га­то­рів­не­ву обо­ро­ну йо­му не вда­сться. Для цьо­го що­най­мен­ше по­трі­бні ро­ки ти­та­ні­чної бо­роть­би, щоб змі­ни­ти сві­до­мість ви­бор­ця. Схо­жа істо­рія й із Ро­ма­ном Без­смер­тним, який на­ма­га­є­ться про­па­гу­ва­ти «пе­ре­за­пуск» кра­ї­ни. До йо­го іні­ці­а­тив ма­ло хто при­слу­ха­є­ться. Бої гі­ган­тів гу­чні­ші й по­мі­тні­ші.

Ажі­о­таж зро­стає. До ком­па­нії кан­ди­да­тів у пре­зи­ден­ти, по­ки не пі­зно, ви­рі­шив до­лу­чи­ти­ся ще й на­ща­док ме­це­на­тів Мі­шель Те­ре­щен­ко

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.