Крі­стоф Руж­жіа: «Фільм Оле­га Сен­цо­ва «Га­мер» ду­же єв­ро­пей­ський і за сти­лі­сти­кою, і за жан­ром, і за те­ма­ти­кою»

«Фільм Оле­га Сен­цо­ва «Га­мер» ду­же єв­ро­пей­ський і за сти­лі­сти­кою, і за жан­ром, і за те­ма­ти­кою»

Ukrainskiy Tyzhden - - ЗМIСТ МАЄ ЗНАЧЕННЯ - Спіл­ку­ва­ла­ся Ал­ла Ла­за­ре­ва, Па­риж

Фран­цузь­кий кі­но­ре­жи­сер про при­чи­ни со­лі­дар­но­сті з Оле­гом Сен­цо­вим

Ти­ждень обго­во­рив із фран­цузь­ким кі­но­ре­жи­се­ром фе­но­мен Оле­га Сен­цо­ва, яко­му вда­є­ться з-за ґрат не ли­ше гур­ту­ва­ти кі­не­ма­то­гра­фі­стів сві­ту на під­трим­ку укра­їн­ських по­літв’язнів, а й за­ці­кав­лю­ва­ти укра­їн­ським кі­не­ма­то­гра­фом за­хі­дну пу­блі­ку.

Ва­ша акція на під­трим­ку Оле­га Сен­цо­ва, що по­ча­ла­ся 14 ве­ре­сня, що­дня при­во­дить під сті­ни ро­сій­ської ам­ба­са­ди фран­цузь­ких ре­жи­се­рів та акто­рів, опе­ра­то­рів та про­дю­се­рів, сце­на­ри­стів та пи­сьмен­ни­ків, фі­ло­со­фів та гро­мад­ських акти­ві­стів... Як ста­ло­ся, що ви за­ці­ка­ви­ли­ся спра­вою укра­їн­сько­го ре­жи­се­ра й ви­рі­ши­ли роз­по­ча­ти бо­роть­бу за йо­го звіль­не­н­ня? — Про Сен­цо­ва я ді­знав­ся від ан­глій­ців на дру­гий день пі­сля йо­го аре­шту в трав­ні 2014-го. То­ді ре­жи­се­ра шу­ка­ли по пси­хі­а­три­чних лі­кар­нях, де тіль­ки мо­жна, по­ки не ді­зна­ли­ся че­рез три ти­жні, що ро­сі­я­ни йо­го за­а­ре­шту­ва­ли. Я на той мо­мент не знав, хто це. По­чав шу­ка­ти че­рез Google та зна­йшов, що він зняв фільм «Га­мер», який мо­жна бу­ло по­ба­чи­ти ли­ше на де­яких єв­ро­пей­ських фе­сти­ва­лях. Так ви­йшло, що я цю стрі­чку не ба­чив. За­хо­тів по­ди­ви­ти­ся, бо ду­мав, що са­ме во­на й ста­ла при­чи­ною йо­го ув’язне­н­ня. То­ді я за­ймав­ся до­по­мо­гою іран­ській ре­жи­сер­ці, яка за скла­дом ха­ра­кте­ру ду­же схо­жа до Сен­цо­ва: та­кий са­мий вік і тем­пе­ра­мент. Але її справ­ді ув’язне­но за філь­ми на сім ро­ків. Зго­дом вда­ло­ся зна­йти ко­пію ро­сій­ською із суб­ти­тра­ми ні­дер­ланд­ською — цю вер­сію, зда­є­ться, по­ка­зу­ва­ли в Рот­тер­да­мі. Слів я не ро­зу­мів, але їх там і не­ба­га­то. Від­чув одра­зу, що стрі­чка ав­то­біо­гра­фі­чна, і во­на за­че­пи­ла ме­не.

Ви­ни­кли якісь па­ра­ле­лі з вла­сним до­роб­ком та осо­би­стим до­сві­дом? — Так! Пе­ре­дов­сім актор, що грає го­лов­но­го ге­роя, є май­же ко­пі­єю ви­ко­нав­ця про­від­ної ро­лі, який за­лу­че­ний у мо­є­му дру­го­му пов­но­ме­тра­жно­му філь­мі. Тіль­ки мій актор поль­сько­го по­хо­дже­н­ня. Ко­ли я по­ба­чив пер­ший кру­пний план на екра­ні, то від­чув шок. Дру­гий мо­мент — цей фільм схо­жий на ті, що зні­ма­ють у нас. Він ав­тор­ський, ма­ло­бю­дже­тний, ду­же осо­би­сті­сний і під­штов­хує до спо­га­дів про вла­сну юність. У фран­цузь­ко­му кі­но є по­ту­жна тра­ди­ція: пра­кти­чно всі на­ші ві­до­мі ре­жи­се­ри пер­ший фільм зня­ли про свої ди­тя­чі або під­лі­тко­ві ро­ки. Зга­дай­мо хо­ча б «400 уда­рів» Трюф­фо. Я та­кож, не по­рів­ню­ю­чи се­бе з ве­ли­ки­ми, ство­рив три стрі­чки — одну ко­ро­тко­ме­тра­жну та дві пов­но­ме­тра­жні — про ди­тин­ство та юність. Та­ка тен­ден­ція на­яв­на не ли­ше у фран­цузь­ко­му чи єв­ро­пей­сько­му кі­но. Ба­га­то хто з ре­жи­се­рів від­чу­ває по­тре­бу зро­зу­мі­ти се­бе-під­лі­тка, усві­до­ми­ти, що са­ме нас при­ве­ло до кі­не­ма­то­гра­фії. Ав­то­біо­гра­фі­чність у філь­мі Сен­цо­ва оче­ви­дна. Я не знаю, що кон­кре­тно він до­ми­слив, а що є ав­тен­ти­чним із йо­го жи­т­тя в «Га­ме­рі», але впев­не­ний: Оле­го­ві вдав­ся по­ту­жний ми­сте­цький твір. Сен­цов, як і йо­го ге­рой, за­хо­плю­вав­ся комп’ютер­ни­ми ігра­ми, на­віть був чем­піо­ном Укра­ї­ни, зго­дом від­крив у Сім­фе­ро­по­лі пер­ше ін­тер­нет-ка­фе, ку­ди при­хо­ди­ли гра­ти та­кі са­мі під­лі­тки, яких ми ба­чи­мо у філь­мі. Ба­га­то що дає при­від при­пу­ска­ти, що Оле­ксій Ко­сов — це ду­же ба­га­то в чо­му юний Олег Сен­цов. — Так, осо­бли­во остан­ні ка­дри, де ми ба­чи­мо, як Оле­ксій, го­лов­ний ге­рой, роз­див­ля­є­ться свої при­зи — чо­ти­ри тро­феї на стін­ній ша­фі. От я впев­не­ний, що ці куб­ки на­ле­жать осо­би­сто Сен­цо­ву. Даю ру­ку на від­січ! У мо­є­му філь­мі та­кож є пла­ни з при­за­ми: я ви­ко­ри­став свої для де­ко­ра­ції. Ко­ли ме­ні ви­па­ла мо­жли­вість нор­маль­но по­ди­ви­ти­ся «Га­ме­ра», то я по­ду­мав, що міг би зу­стрі­ти ав­то­ра на бу­дья­ко­му фе­сти­ва­лі, кожен із нас по­ди­вив­ся б ро­бо­ту ін­шо­го й ми ма­ли б до­бре по­то­ва­ри­шу­ва­ти, бо в нас чи­ма­ло спіль­но­го. Си­ла кі­но­ми­сте­цтва в то­му, що між ре­жи­се­ра­ми ці­ло­го сві­ту існує до­сить по­ту­жний зв’язок — це наш гло­баль­ний по­гляд на су­спіль­ство та за­га­лом на світ. І хоч би де ми бу­ли, у яко­му ку­то­чку зем­ної ку­лі, а я ба­га­то спіл­ку­вав­ся з ко­ле­га­ми з Тай­ва­ню, Гон­кон­гу, із Япо­нії та Пів­ні­чної Єв­ро­пи, на­віть ко­ли не ма­є­мо єди­ної мо­ви, мо­же­мо спіл­ку­ва­ти­ся без слів, за по­се­ре­дни­цтвом філь­мів. Ві­зьме­мо те­му са­мо­тно­сті мі­ських ме­шкан­ців. Кі­не­ма­то­гра­фі­сти з рі­зних ку­то­чків зем­ної ку­лі по три-чо­ти­ри ро­ки кожен пра­цю­ють над сво­ї­ми стрі­чка­ми, і ви­яв­ля­є­ться, що чи­ма­ло з них, не змов­ля­ю­чись, обра­ли ту са­му те­му. Кожен сво­єю мо­вою роз­по­від­ає про стра­хи та емоції, що ха­ра­кте­ри­зу­ють до­бу. «Га­мер» — са­ме з та­ких філь­мів. Він до­слі­джує про­бле­ма­ти­ку, спіль­ну для ці­ло­го по­ко­лі­н­ня. Я по­ди­вив­ся йо­го та від­чув Сен­цо­ва не­на­че рі­дним — чле­ном на­шої ве­ли­кої кі­не­ма­то­гра­фі­чної ро­ди­ни.

Справ­ді, про­бле­ма під­лі­тко­вої за­ле­жно­сті від комп’ютер­них ігор, про яку роз­по­від­ає Олег Сен­цов у «Га­ме­рі», акту­аль­на для ба­га­тьох ро­дин. Не тіль­ки ма­ма Оле­ксія по­чу­ва­є­ться без­по­ра­дною в по­шу­ках спіль­ної мо­ви із си­ном, який ні­би від­го­ро­див­ся від сві­ту, — чи­ма­ло ба­тьків сьо­го­дні мо­жуть впі­зна­ти в Жан­ні Ко­со­вій се­бе. — Акту­аль­ність про­бле­ми — ли­ше пер­ший рі­вень про­чи­та­н­ня ро­бо­ти Сен­цо­ва. Ко­ли я ди­вив­ся стрі­чку «Га­мер», упі­зна­вав те по­чу­т­тя са­мо­тно­сті, що від­чу­вав під­лі­тком. Хоч мо­ва про рі­зні кра­ї­ни та рі­зні ча­си. Я ви­ріс, ко­ли комп’ютер­них ігор не існу­ва­ло, моя при­страсть бу­ла ін­шою — кі­но. Я та­кож про­гу­лю­вав шко­лу, але щоб пі­ти не до комп’ютер­но­го клу­бу, а до кі­но­те­а­тру. Сен­цов ство­рив ін­тер­нет-ка­фе у сво­є­му мі­сті, а я кі­но­клуб у сво­є­му се­лі, щоб по­ка­зу­ва­ти філь­ми, які не де­мон­стру­ва­ли в мі­сце­вих кі­но­те­а­трах. Ме­ні вда­ло­ся по­ка­за­ти «За­лі­зну лю­ди­ну» Ан­джея Вай­ди та на­віть за­про­си­ти до нас сла­ве­тно­го ре­жи­се­ра, який ти­ми дня­ми го­стю­вав у Фран­ції. Вай­да при­їхав на за­про­ше­н­ня 15-рі­чно­го під­лі­тка на по­каз філь­му! Це ма­ло не­пе­ре­дба­чу­ва­ні на­слід­ки: фо­то з Вай­дою по­тра­пи­ло на пер­шу шпаль­ту мі­сце­вої га­зе­ти, що ста­ло не-

спро­стов­ним до­ка­зом мо­го чер­го­во­го про­гу­лу. От­же, зі шко­ли ме­не ви­гна­ли.

Як і Оле­ксія — го­лов­но­го ге­роя «Га­ме­ра». — Са­ме так! Щоб зро­зу­мі­ти су­спіль­ство, світ, тре­ба на якийсь час уса­мі­тни­ти­ся та по­ди­ви­ти­ся на си­ту­а­цію ні­би з від­ста­ні. Кі­не­ма­то­гра­фі­сти, ре­жи­се­ри часто ма­ють не­про­сту до­лю, бо мистецтво кі­но потребує пев­ної са­мо­ізо­ля­ції. Фран­цузь­кий со­ціо­лог та пе­до­пси­хі­атр Бо­рис Ци­рюль­ник до­бре по­яснює цей фе­но­мен у книж­ці «Чу­до­ве го­ре». Йде­ться про пси­хо­ло­гі­чний ме­ха­нізм, що пе­ре­тво­рює стра­ж­да­н­ня на жит­тє­дай­ну си­лу. Він за­ува­жив, на­при­клад, що чи­ма­ло ви­да­тних пи­сьмен­ни­ків ра­но втра­ти­ли ба­тька й са­ме цей трав­ма­тизм став по­штов­хом для твор­чо­сті. Го­ре та­ким чи­ном стає не те щоб шан­сом, але ім­пуль­сом і скла­до­вою май­бу­тньо­го успі­ху.

Олег Сен­цов втра­тив сво­го ба­тька сту­ден­том. — ...І йо­го пер­со­наж, Оле­ксій, жи­ве ли­ше з ма­тір’ю. Ця па­ра­лель ме­ні тим біль­ше впа­ла в очі, що і я втра­тив та­та в ше­сти­рі­чно­му ві­ці. Сен­цов, до ре­чі, по­чи­нав як пи­сьмен­ник. Він ке­ру­вав сво­їм ін­тер­нет-ка­фе і пи­сав но­ве­ли, опо­віда­н­ня. Але чо­гось йо­му бра­ку­ва­ло. Очевидно, він по­тре­бу­вав зо­бра­же­н­ня, щоб най­то­чні­ше пе­ре­да­ти свої від­чу­т­тя та дум­ки. Сво­го ча­су я та­кож на­ма­гав­ся пи­са­ти й зро­зу­мів, що справ­ді моє — це філь­ми. Ота під­лі­тко­ва са­мо­тність, ін­тро­вер­тність, мов­ча­зність го­лов­но­го ге­роя філь­му «Га­мер» не­ймо­вір­но про­мо­ви­ста.

От­же, акція со­лі­дар­но­сті з Оле­гом Сен­цо­вим у Фран­ції, яку ви іні­ці­ю­ва­ли, по­ча­ла­ся з то­го, що, по­ди­вив­шись єди­ний фільм цього ре­жи­се­ра, ви від­чу­ли се­бе близь­ким до ньо­го сві­то­гля­дно? — Не я один. Будь-який ре­жи­сер упі­знає це від­чу­т­тя роз­ри­ву з ро­ди­ною, са­мо­тність, за­мкне­ність, про які роз­по­від­ає «Га­мер». Насправді са­ме тим під­лі­ткам, які зда­ю­ться за­кри­ти­ми, най­біль­ше по­трі­бно ви­сло­ви­ти­ся. Са­ме це від­бу­ва­є­ться з пер­со­на­жем Сен­цо­ва. Він від­да­ля­є­ться від сві­ту що­раз біль­ше, але са­ме в та­кий спо­сіб зна­хо­дить вла­сний шлях. Усі справ­жні ми­сте­цькі тво­ри — і книж­ки, і філь­ми — часто від­по­від­а­ють рі­зни­ми мо­ва­ми та в рі­зний спо­сіб на ви­клик ча­су. Кі­но, яке має сві­то­вий успіх, — це зав­жди те, що з’яви­ло­ся в по­трі­бний час, не за­вча­сно й не за­пі­зно. Та­кі стрі­чки ста­ють су­спіль­ни­ми фе­но­ме­на­ми. «Га­мер» пра­во­мір­но бу­де ви­зна­чи­ти як мі­ні-су­спіль­ний фе­но­мен. Він пов­ні­стю збіг­ся з пе­рі­о­дом, ко­ли мо­лодь упі­знає се­бе в істо­рії, яку він роз­по­від­ає. Ана­ло­гі­чно від­бу­ва­ло­ся з філь­ма­ми Трюф­фо, на­при­клад.

Ви ор­га­ні­зу­ва­ли пе­ре­гляд стрі­чки Сен­цо­ва під са­ми­ми сті­на­ми ро­сій­ської ам­ба­са­ди. На цю не ли­ше ми­сте­цьку, а й по­лі­ти­чно-про­те­стну акцію зі­бра­ло­ся, мо­же, осіб із 60–70. Не­що­дав­но у Фран­цузь­кій кі­не­ма­те­ці фільм по­ка­за­ли вдру­ге. Але чи ба­га­то фран­цу­зів мо­жуть сьо­го­дні йо­го по­ди­ви­ти­ся? — Я зна­йшов дистриб’юто­ра, який за­без­пе­чить про­кат як «Га­ме­ра», так і до­ку­мен­таль­ної стрі­чки «Про­цес» Асколь­да Ку­ро­ва про суд над Сен­цо­вим. Пе­ре­гля­ди су­про­во­джу­ва­ти­ме­мо де­ба­та­ми. «Га­мер» до­бре впи­су­є­ться до тра­ди­ції ав­тор­сько­го кі­но, він зна­йде сво­го гля­да­ча у Фран­ції.

Як сприйня­ли укра­їн­ський фільм ва­ші ко­ле­ги-ре­жи­се­ри? — Біль­шість зво­ру­ше­на. Хтось вка­зує на не­до­лі­ки, не без цього. Я ска­зав би, що «Га­мер» ду­же єв­ро­пей­ське кі­но: за сти­лі­сти­кою, за жан­ром, за те­ма­ти­кою. У ньо­му стіль­ки спіль­но­го з ав­то­ром, що ко­ле­ги ка­за­ли, мов­ляв, май­же фі­зи­чно від­чу­ва­ли при­су­тність Сен­цо­ва: і в за­лі кі­не­ма­те­ки, і на ди­тя­чо­му май­дан­чи­ку по­бли­зу ам­ба­са­ди РФ. «Га­мер» — це пер­ший укра­їн­ський фільм, який ви ба­чи­ли? — Ні, я до­бре знаю твор­чість Сер­гія Па­ра­джа­но­ва, обо­жнюю йо­го «Ті­ні за­бу­тих пред­ків». Ме­ні ві­до­мо, що ни­ні в Па­ри­жі мо­жна по­ди­ви­ти­ся «Дон­бас» Сер­гія Ло­зни­ці. Але по­ки що про­сто не встиг пі­ти на цей фільм.

А ін­ші фран­цузь­кі кі­не­ма­то­гра­фі­сти та акто­ри, які по чер­зі го­ло­ду­ють, кожен до­бу, під по­соль­ством Ро­сії на знак со­лі­дар­но­сті із Сен­цо­вим, во­ни щось зна­ють про Укра­ї­ну? Не ли­ше про війну з Ро­сі­єю, яка три­ває вже п’ятий рік, а й про укра­їн­ське кі­но­ми­сте­цтво? Усі ці лю­ди під­три­му­ють Оле­га з кор­по­ра­тив­ної со­лі­дар­но­сті чи з по­лі­ти­чних мо­ти­вів? — Хто як. Я не ка­зав би про чи­стий кор­по­ра­ти­візм. Що­дня у сві­ті ко­гось за­а­ре­што­ву­ють, що­дня хтось по­тра­пляє за ґра­ти че­рез свої по­гля­ди. Кіль­ка днів то­му ув’язни­ли ке­рів­ни­ка те­ле­ка­на­лу в Узбе­ки­ста­ні, на­при­клад. Ми, лю­ди кі­но, ре­гу­ляр­но під­три­му­є­мо ре­жи­се­рів, сце­на­ри­стів, жур­на­лі­стів, яких по­збав­ле­но во­лі. У ви­пад­ку із Сен­цо­вим, оскіль­ки він є ре­жи­се­ром, ми спри­йма­є­мо йо­го як чле­на на­шої ве­ли­кої кі­не­ма­то­гра­фі­чної ро­ди­ни та бо­ре­мо­ся за ньо­го, як за сво­го.

На­скіль­ки усві­дом­лю­ють всі ті, хто бе­ре участь у лан­цю­го­во­му го­ло­ду­ван­ні, що Олег Сен­цов не ли­ше та­ла­но­ви­тий ре­жи­сер, а й по­слі­дов­ний за­хи­сник те­ри­то­рі­аль­ної ці­лі­сно­сті Укра­ї­ни, який бо­ре­ться за звіль­не­н­ня всіх ін­ших по­лі­ти­чних в’язнів, що їх утри­мує у сво­їх тюр­мах Мо­ско­вія, і за­пе­ре­чує ане­ксію Кри­му? На­скіль­ки сві­до­мо фран­цузь­кі кі­не­ма­то­гра­фі­сти до­лу­ча­ю­ться до по­лі­ти­чних ви­мог ми­тця? — Від­по­відь на це запитання дасть про­кат філь­му «Га­мер» у Фран­ції. По­ки що ду­же ма­ло ре­жи­се­рів по­ди­ви­ли­ся цю стрі­чку. Справ­ді, біль­шість уча­сни­ків про­те­стної акції ба­чать у Сен­цо­ві на­сам­пе­ред ко­ле­гу, за­тим ди­си­ден­та. Ті, хто був на пе­ре­гля­дах, від­кри­ли йо­го для се­бе і як лю­ди­ну, яка роз­по­ві­ла нам про мо­лодь кра­ї­ни, яку ми не зна­є­мо. От­же, мо­жна ска­за­ти, що ба­га­то хто зав­дя­ки цьо­му філь­му від­кри­ває для се­бе Укра­ї­ну. Фран­цузь­кі ді­я­чі кі­но по­справ­жньо­му змо­бі­лі­зу­ва­ли­ся на під­трим­ку Оле­га, ко­ли він по­чав го­ло­ду­ва­н­ня. Я ро­зу­мію і йо­го участь у Єв­ро­май­да­ні, і ба­жа­н­ня за­хи­сти­ти свою кра­ї­ну від Ро­сії...

Як ви вва­жа­є­те, чи існує мистецтво по­за по­лі­ти­кою та, зокре­ма, кі­но по­за по­лі­ти­кою? — Ні. Я в це не ві­рю. Мистецтво існує, щоб до­ла­ти бай­ду­жість. Щоб звер­та­ти­ся до су­спіль­ства, на­віть якщо це не ро­би­ться від­вер­то в лоб. На­віть нав­па­ки: філь­ми з чі­тким по­лі­ти­чним ме­се­джем якраз не спри­йма­ю­ться, їх вва­жа­ють ре­кла­мою. На­то­мість існу­ють не­по­га­ні стрі­чки з по­лі­ти­чною су­тні­стю, але без ме­се­джа. «Га­мер» не мі­стить ме­се­джа. Про­те це ду­же по­лі­ти­чний фільм у то­му сен­сі, що про­мо­ви­сто опи­сує си­ту­а­цію в кра­ї­ні, не вка­зу­ю­чи паль­цем, хто вин­ний. Він так роз­по­від­ає про жи­т­тя в Укра­ї­ні у 2011– 2012 ро­ках, що з ньо­го ду­же лег­ко зро­зу­мі­ти, чо­му від­був­ся Єв­ро­май­дан. Мо­жна та­кож ска­за­ти, що в пев­но­му сен­сі, не став­ля­чи такої ме­ти, Сен­цов про­су­ває укра­їн­ське кі­но­ми­сте­цтво. Він за­ці­кав­лює сво­єю кра­ї­ною тих, хто ма­ло що сьо­го­дні про неї знає, але, по­ди­вив­шись та­ла­но­ви­ту стрі­чку, за­хо­че ді­зна­ти­ся біль­ше.

СИ­ЛА КІ­НО­МИ­СТЕ­ЦТВА В ТО­МУ, ЩО МІЖ РЕ­ЖИ­СЕ­РА­МИ ЦІ­ЛО­ГО СВІ­ТУ ІСНУЄ ДО­СИТЬ ПО­ТУ­ЖНИЙ ЗВ’ЯЗОК — ЦЕ НАШ ГЛО­БАЛЬ­НИЙ ПО­ГЛЯД НА СУ­СПІЛЬ­СТВО ТА ЗА­ГА­ЛОМ НА СВІТ. І ХОЧ БИ ДЕ МИ БУ­ЛИ, У ЯКО­МУ КУ­ТО­ЧКУ ЗЕМ­НОЇ КУ­ЛІ, НА­ВІТЬ КО­ЛИ НЕ МА­Є­МО СПІЛЬ­НОЇ МО­ВИ, МИ МО­ЖЕ­МО СПІЛ­КУ­ВА­ТИ­СЯ БЕЗ СЛІВ, ЗА ПО­СЕ­РЕ­ДНИ­ЦТВОМ ФІЛЬ­МІВ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.