Та­ке кі­но

Ukrainskiy Tyzhden - - ЗМIСТ МАЄ ЗНАЧЕННЯ - Юрій Ма­ка­ров

Юрій Ма­ка­ров про скла­дно­щі в роз­ви­тку укра­їн­сько­го Гол­лі­ву­да

Зі­зна­ва­ти­ся в то­му, що ти по­ми­ляв­ся, за­зви­чай не­при­єм­но. Про­те є ви­ня­тки: за­раз я кон­ста­тую із за­до­во­ле­н­ням, що схи­бив, при­чо­му то­ді, ко­ли озна­ки змі­ни си­ту­а­ції вже бу­ли, роз­ди­ви­ти­ся мо­жна бу­ло. Йде­ться, зокре­ма, про ві­тчи­зня­ний кі­не­ма­то­граф. Рів­но два ро­ки то­му я пи­сав у Ти­жні, що го­ді спо­ді­ва­ти­ся на роз­квіт жан­ро­во­го кі­но в Укра­ї­ні, тре­ба ці­ну­ва­ти те, що вже є (ав­тор­ське, ар­тха­у­сне), і ки­ну­ти всі си­ли на те­ле­ба­че­н­ня, зокре­ма ство­ре­н­ня які­сних се­рі­а­лів.

Тим ча­сом у нас ви­йшла по­ди­ву гі­дна кіль­кість но­вих філь­мів (зі ста­ти­сти­кою мо­жна озна­йо­ми­ти­ся на сай­ті Держ­кі­но), са­ме гля­да­цьких, умов­но ма­со­вих (ка­жу «умов­но», бо для справ­жньої ма­со­во­сті по­трі­бна від­по­від­на кіль­кість за­лів, де їх мо­жна по­ди­ви­ти­ся, а в нас за­кри­ва­ють уже на­яв­ні), і там спо­сте­рі­га­є­ться жан­ро­ва рі­зно­ма­ні­тність: ко­ме­дії, бо­йо­ви­ки, три­ле­ри, епос, ба­йо­пі­ки, ди­тя­ча ані­ма­ція… І не за всім гі­дним ува­ги всти­га­єш сте­жи­ти, і з’яви­ли­ся пер­ші озна­ки зви­чаю «куль­тпо­хо­ду» са­ме на ві­тчи­зня­ний фільм, і у ве­се­ло­му то­ва­ри­стві де­да­лі ча­сті­ше роз­мо­ва точиться дов­ко­ла ті­єї чи ін­шої но­вин­ки, а та­ко­го я не мо­жу при­га­да­ти за всі 27 ро­ків на­шо­го віль­но­го по­льо­ту, тоб­то вза­га­лі.

Якщо пі­ді­йти не­упе­ре­дже­но, ні­чо­го не­спо­ді­ва­но­го не ста­ло­ся. Дер­жа­ва вки­ну­ла гро­ші в стра­те­гі­чно ва­жли­ву га­лузь, як це ро­би­ться скрізь у Єв­ро­пі, ви­ро­бни­цтво зро­сло, від­по­від­но на­ма­лю­вав­ся й по­пит. У тім-то й річ, що в цій га­лу­зі ні­чо­го не від­бу­ва­є­ться ав­то­ма­ти­чно, ні­що не бе­ре­ться ні­звід­ки. Якщо був від­кла­де­ний по­пит, він при­ро­дним чи­ном ре­а­лі­зу­є­ться, але тіль­ки то­ді, ко­ли є від­кла­де­на про­по­зи­ція. Ви­яв­ля­є­ться, там, де в нас ко­лись бу­ли до­ся­гне­н­ня (при­пу­сті­мо, ду­же силь­на опе­ра­тор­ська шко­ла), і те­пер ми на ду­же при­стой­но­му рів­ні. Там, де бу­ли про­ва­ли в май­стер­но­сті (на­при­клад, дра­ма­тур­гія), і ни­ні ла­ку­ни. Кі­но­шко­ла, як і бу­дья­ка шко­ла в ро­зу­мін­ні без­пе­рерв­ної тра­ди­ції, «ру­ко­ме­сла», — це ду­же своє­рі­дний фе­но­мен. Ви мо­же­те де­ся­ти­лі­т­тя­ми ні­чо­го не зні­ма­ти, не во­ло­ді­ти но­ві­тні­ми те­хно­ло­гі­я­ми й на­віть пропу­сти­ти в про­фе­сії ці­ле по­ко­лі­н­ня май­стрів, але в по­трі­бний мо­мент су­ма при­хо­ва­них знань ви­пір­не на по­верх­ню й зму­сить ди­ву­ва­ти­ся: звід­ки?

Бу­дьмо тве­ре­зі, ни­ні­шній про­грес — це ще не за­во­ю­ва­н­ня сві­ту. Ми ні­ко­ли не зни­ка­ли оста­то­чно з кі­но­ма­пи Єв­ро­пи, а «но­ва укра­їн­ська хви­ля» є рад­ше кіль­кі­сним, аніж які­сним стриб­ком. І на­віть най­успі­шні­ші «Кі­бор­ги» зі­бра­ли в про­ка­ті аж $860 тис., що при­бли­зно до­рів­нює ін­ве­сто­ва­ній дер­жа­вою час­тці бю­дже­ту. Але з ци­фра­ми вар­то обе­ре­жні­ше, бо тут є лу­ка­ві об­ста­ви­ни. Ска­жі­мо, пра­ви­ла Держ­кі­но про­пи­са­ні та­ким чи­ном, що під­трим­ка на­да­є­ться про­е­кту, 50% ко­што­ри­су яко­го вже про­фі­нан­су­вав при- ва­тний бі­знес. Цей пункт спи­са­ний із єв­ро­пей­ської пра­кти­ки. Оскіль­ки при­ва­тний бі­знес у нас якось не по­спі­шає вкла­да­ти з ну­льо­вою ймо­вір­ні­стю по­вер­не­н­ня гро­шей, оформ­лю­є­ться фі­ктив­на уго­да, витрати на па­пе­рі роз­ду­ва­ю­ться вдві­чі, а по­ло­ви­на філь­му зні­ма­є­ться на ен­ту­зі­а­змі. Усі це зна­ють, але мов­чать, бо по­ло­ви­на кра­ще, ніж ні­скіль­ки.

Ін­ша від­мін­ність від єв­ро­пей­сько­го сві­ту по­ля­гає в то­му, що в нас пра­кти­чно ні­чо­го не ви­ді­ля­є­ться на про­мо філь­му, в той час як у Гол­лі­ву­ді в роз­кру­тку ча­сом вкла­да­ють до по­ло­ви­ни су­ку­пної вар­то­сті про­ду­кту. Усі, хто має справу з кіноіндустрією, по­вин­ні заздалегідь закладати пев­ні витрати не ли­ше в про­дукт, а й у йо­го розповсюдження, донесення до кінцевого споживача. В Укра­ї­ні ре­клам­ні роз­цін­ки са­мі зна­є­те які, й на­віть якщо якийсь ка­нал за­хо­че роз­мі­сти­ти в се­бе ти­зер без гро­шей, йо­му ще до­ве­де­ться пла­ти­ти по­да­ток на ре­кла­му. Ви­хо­дить то­чні­сінь­ко як у ві­до­мо­му при­слів’ї: «Якщо CNN не по­ка­за­ло, що Со­ма­лі бом­би­ли, то Со­ма­лі не бом­би­ли». Якщо не­має ро­ли­ків, сі­ті­лай­тів, ба­не­рів, про­кат пе­ре­тво­рю­є­ться на по­дію для сво­їх, а про­ка­тни­ки, сво­єю чер­гою, ту­лять се­ан­си десь удень, щоб не під­ри­ва­ти ка­су чер­го­во­го ду­хо­пі­д­йом­но­го ко­мі­ксу від Marvel.

Я вже не ка­жу про від­су­тність кри­ти­ки як ін­сти­ту­ції. Зро­зумі­ло, що те­ле­ба­че­н­ня, пре­са, ін­тер­нет-ви­да­н­ня вря­ди-го­ди від­гу­ку­ю­ться на прем’єри, але це не той рі­вень роз­мо­ви, ко­ли по­тен­цій­но за­ці­кав­ле­ний гля­дач має всю кар­ти­ну кі­но­про­це­су й ро­бить сві­до­мий, а не ви­пад­ко­вий ви­бір. Зві­сно, кі­но­кри­ти­ка не мо­же ра­птом з’яви­ти­ся за де­кре­том Ра­днар­ко­му, але всі, хто має справу з так, бі­дною, так, на­пів­ама­тор­ською, але ін­ду­стрі­єю, по­вин­ні заздалегідь закладати пев­ні ци­фри не ли­ше в про­дукт, а й у йо­го розповсюдження, донесення до кінцевого споживача. І в про­су­ва­н­ня, і в кі­но­по­каз (а в нас, на­га­даю, один екран при­па­дає на 100 тис. населення про­ти 6,5 тис. у США). А бу­де­мо жи­ві, до­жи­ве­мо й до квот.

Не хо­чу вда­ва­ти, що тіль­ки я тут та­кий ро­зум­ний. Але перш ніж ви­рі­шу­ва­ти про­бле­ми, вар­то їх бо­дай пе­ре­ра­ху­ва­ти. Бо, пе­ре­фра­зо­ву­ю­чи кла­си­чну му­дрість, той, хто не го­то­вий утри­му­ва­ти укра­їн­ське кі­но, при­ре­че­ний на те, щоб утри­му­ва­ти чу­же. До­бре, якщо аме­ри­кан­ське.

УСІ, ХТО МАЄ СПРАВУ З КІНОІНДУСТРІЄЮ, ПО­ВИН­НІ ЗАЗДАЛЕГІДЬ ЗАКЛАДАТИ ПЕВ­НІ ВИТРАТИ НЕ ЛИ­ШЕ В ПРО­ДУКТ, А Й У ЙО­ГО РОЗПОВСЮДЖЕННЯ, ДОНЕСЕННЯ ДО КІНЦЕВОГО СПОЖИВАЧА

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.