Буд­дій­ський спо­кій

Ukrainskiy Tyzhden - - ЗМIСТ МАЄ ЗНАЧЕННЯ - Та­рас Лю­тий

Та­рас Лю­тий про Нар­ци­сів і Пан­дор із со­ці­аль­ної ме­ре­жі

«Що у вас на дум­ці?». Та­ке запитання всякчас пе­ре­стрі­ває будь-ко­го в ряд­ку для до­пи­су, щой­но він або во­на за­хо­дить у над­зви­чай­но по­пу­ляр­ну ни­ні со­ці­аль­ну ме­ре­жу Facebook. При­пу­сті­мо, ба­га­то хто по­го­ди­ться з тим, що тіль­ки-но за­ре­є­стру­вав­шись і ство­рив­ши облі­ко­вий за­пис, не всяк на­ва­жи­ться по­спі­ша­ти, щоб від­пра­ви­ти своє по­ві­дом­ле­н­ня сві­то­ві. Утім, Facebook на­по­ле­гли­во пі­дохо­чує всіх до цього кро­ку.

Є не­злі­чен­но тих, хто роз­по­чи­нає вір­ту­аль­ну вза­є­мо­дію з пу­блі­ка­ції знім­ків чи кар­ти­нок, адже ві­зу­аль­ний кон­тент не потребує стро­го­сті фор­му­лю­ва­н­ня, а чут­тє­ве сприйня­т­тя ча­сом є на­ба­га­то лег­шим і без­по­се­ре­днім. За якийсь час не­о­дмін­но по­чи­на­є­ться про­це­ду­ра по­шу­ку «дру­зів»: спо­ча­тку близь­ких зна­йо­мих, а вре­шті-решт і про­сто ці­ка­вих або зна­ме­ни­тих осіб, ко­го мо­жна й уза­га­лі не зна­ти. Тра­пля­є­ться так, що й ми ви­кли­ка­є­мо до се­бе ін­те­рес у ін­ших. Ко­ли до­ста­тня для актив­ної ко­му­ні­ка­ції кри­ти­чна ма­са «дру­зів» та­ки на­зби­ра­є­ться, від­бу­ва­є­ться пе­ре­хід до жва­ві­шо­го спіл­ку­ва­н­ня. Спо­ча­тку во­но здій­сню­є­ться за до­по­мо­гою зна­чка «впо­до­ба­ти»: са­ме в та­кий спо­сіб від­зна­ча­ю­ться зо­бра­же­н­ня чи до­пи­си, які при­па­да­ють ко­ри­сту­ва­чам Facebook до ду­ші, а на­да­лі ви­яв­ля­є­ться смі­ли­вість пи­са­ти ко­мен­та­рі. Пер­ші з них ча­стень­ко геть ко­ро­ткі. Во­ни ви­ра­жа­ють став­ле­н­ня до по­ба­че­но­го, по­чу­то­го чи про­чи­та­но­го. Зго­дом уже ар­ти­ку­лю­ю­ться ці­лі ре­че­н­ня, у яких спо­сте­рі­га­є­ться спро­ба сфор­му­лю­ва­ти вла­сне су­дже­н­ня що­до то­го, що не­по­ко­їть або, нав­па­ки, по­до­ба­є­ться.

НА­ВІТЬ У РЕ­АЛЬ­НО­МУ СОЦІАЛЬНОМУ ЖИТТІ ДО­ВО­ДИ­ТЬСЯ НО­СИ­ТИ МАСКИ Й НЕ ЗАВ­ЖДИ ВИ­ПА­ДАЄ БУ­ТИ СО­БОЮ. ТОЖ НЕ ВАР­ТО ПОМИШЛЯТИ, НІ­БИ­ТО FACEBOOK ЯКИМОСЬ МАГІЧНИМ ЧИ­НОМ ДАЄ ЗМО­ГУ ПОЗИЦІОНУВАТИ СПРАВ­ЖНЬО­ГО СЕ­БЕ ЧИ БО­ДАЙ ДО КІН­ЦЯ РОЗКРИВАТИСЯ. ТУТ ТАК СА­МО ВСЯКЧАС ГРАЮТЬСЯ ПЕВ­НІ РО­ЛІ

Але з ким до­во­ди­ться ма­ти справу, до­лу­чив­шись до Facebook? Чи справ­ді до­ста­тньо по­ста­ви­ти вла­сне фо­то й на­пи­са­ти своє ім’я — і біль­ше ні­чо­го не тре­ба, що­би пов­но­цін­но ввійти в не­трі ме­ре­жі? Не­важ­ко пе­ре­ко­на­ти­ся, що на­віть у ре­аль­но­му соціальному житті до­во­ди­ться но­си­ти маски й не зав­жди ви­па­дає бу­ти со­бою. У на­вчан­ні, ро­бо­ті чи про­сто в пу­блі­чній сфе­рі по­трі­бно ста­ва­ти учня­ми, пра­ців­ни­ка­ми або ж, ска­жі­мо, па­са­жи­ра­ми, гля­да­ча­ми, спо­жи­ва­ча­ми то­що. Тож не вар­то помишляти, ні­би­то Facebook якимось магічним чи­ном дає змо­гу позиціонувати справ­жньо­го се­бе чи бо­дай до кін­ця розкриватися. Тут так са­мо всякчас граються пев­ні ро­лі.

Ко­мусь кор­тить фор­му­ва­ти дум­ки про су­спіль­ний по­ря­док ден­ний, а хтось во­ліє ви­слов­лю­ва­ти своє екс­пер­тне су­дже­н­ня. Де­ко­му до сна­ги про­ва­ди­ти тут про­фе­сій­ну ді­яль­ність, а для ко­гось ва­жли­во про­сто по­ро­зва­жа­ти­ся. Та в ко­жно­му ра­зі будь-чиє ви­слов­лю­ва­н­ня спря­же­не з на­ма­га­н­ня­ми здо­бу­ти по­пу­ляр­ність серед яко­мо­га шир­шої ау­ди­то­рії. Тож Facebook вільно най­ме­ну­ва­ти дзер­ка­лом, у яко­му від­обра­жа­є­ться на­ша по­до­ба. Ко­жний із уча­сни­ків ко­му­ні­ка­ції не­ймо­вір­но ски­да­є­ться на мі­фо­ло­гі­чно­го Нар­ци­са.

Ста­є­ться так, що ство­рю­ва­ні до­пи­си та сел­фі вря­ди-го­ди збирають серед най­кра­сно­мов­ні­ших або най­при­ва­бли­ві­ших ре­кор­дну кіль­кість упо­до­бань. Вар­то ви­зна­ти: ба­га­тьом не­са­мо­ви­то по­до­ба­є­ться ти­сну­ти зна­чок здійня­то­го до­го­ри паль­ця, що­прав­да за мов­ча­зною умо­вою так са­мо отри­ма­ти схва­ле­н­ня у свій бік. Ін­ші, нав­па­ки, орі­єн­то­ва­ні не на дію, а ли­ше на спо­гля­да­н­ня. Для них кла­цну­ти «like» мо­же озна­ча­ти під­да­ти­ся зва­бам спо­жи­ва­цтва чи від­да­ти­ся на по­та­лу емо­цій­но­сті. Та­кі ді­єв­ці по­мі­тні хі­ба там, де ін­де­ксу­є­ться кіль­кість пе­ре­гля­дів за­по­ще­но­го ві­део. На­то­мість охо­чі до лай­ків раз по раз до­са­ду­ють: чо­му ж їхні до­пи­си тіль­ки про­див­ля­ю­ться, але не хо­чуть упо­до­ба­ти?

З цього мо­мен­ту, ймо­вір­но, і по­чи­на­є­ться Facebook-за­ле­жність. Якийсь час осо­ру­жне запитання «що у вас на дум­ці?» спри­йма­ти­ме­ться як ім­пе­ра­тив за­по­сти­ти аби­що. Якщо до­пи­су­вач пра­гне до­ся­гну­ти ли­ше wow-ефе­кту, то­ді він уже не гре­бу­ва­ти­ме й сум­нів­ним змі­стом по­ши­рю­ва­них по­ві­дом­лень. Так від­кри­ва­є­ться скринь­ка Пан­до­ри, що мі­стить у со­бі не­га­тив­ну енер­ге­ти­ку емо­цій. Ні­би­то за­охо­чу­ю­чи обмін дум­ка­ми, Facebook збу­рює по­вінь не­га­ти­ву, яку не­рід­ко на­зи­ва­ють пе­йо­ра­тив­ним сло­вом «срач». Ко­жний уча­сник такої «дис­ку­сії», ке­ру­ю­чись пе­ре­ко­на­н­ням вла­сної пра­во­ти й пе­ре­ва­ги, а та­кож піджив­лю­ю­чись жа­гою пом­сти, зчи­няє не­бу­ва­лий га­лас і ма­ні­фе­стує ба­жа­н­ня умов­ної лі­кві­да­ції сво­го кон­ку­рен­та. Ці­ка­во, що в ре­аль­но­му житті лю­ди, які всту­пи­ли в су­пе­ре­чку че­рез по­се­ре­дни­цтво но­ві­тніх ме­діа, та­ки не­ча­сто схиль­ні про­ти­сто­я­ти одне одно­му, а із за­сто­су­ва­н­ням гру­бої си­ли й по­го­тів. Не­рід­ко спо­сте­рі­га­є­ться ли­ше вза­єм­не ігно­ру­ва­н­ня. Тоб­то сце­на­рій «Кай­да­ше­вої сім’ї» роз­гор­та­є­ться вір­ту­аль­но. Та­кий стан ре­чей до­зво­ле­но на­зва­ти сим­во­лі­чним на­силь­ством. Зре­штою, по­пу­ляр­ність у Facebook пе­ре­тво­рю­є­ться на ва­го­му скла­до­ву сим­во­лі­чно­го ка­пі­та­лу, за який і до­во­ди­ться всту­па­ти в бо­роть­бу. Сво­єю чер­гою, це озна­чає: го­ді спо­ді­ва­ти­ся на те, що со­ці­аль­на ме­ре­жа за­ли­ша­ти­ме­ться осе­ред­ком ра­ціо­наль­но­го з’ясу­ва­н­ня про­блем.

По­при все, най­скла­дні­шим ви­яв­ля­є­ться збе­ре­же­н­ня не­зво­ру­шно­сті в цьо­му ви­рі не­при­ми­рен­но­сті. Зви­чні за­со­би ма­со­вої ін­фор­ма­ції дав­но на­вчи­ли­ся ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти сен­са­ції й не­га­тив за­для при­вер­та­н­ня ува­ги ма­со­во­го споживача. Про­те ко­ри­сту­ва­чі су­ча­сних ме­діа не ква­пля­ться щось змі­ни­ти та на­ла­го­ди­ти діалог. Схо­же, пи­та­н­ня «чи мо­же з’яви­ти­ся но­ва сфе­ра пу­блі­чно­сті з до­три­ма­н­ням ав­тен­ти­чно­сті й щи­ро­сті?» на­да­лі за­ли­ша­є­ться ри­то­ри­чним.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.