Ха­тній дух el Gato

Ukrainskiy Tyzhden - - ЗМIСТ МАЄ ЗНАЧЕННЯ -

Як вій­на мо­же по­да­ру­ва­ти змі­ни на кра­ще P. S.

У не­ве­ли­ко­му при­мі­щен­ні одно­го з ки­їв­ських га­ра­жів, щіль­но за­став­ле­но­му де­ре­ви­ною та ін­стру­мен­том для її оброб­ки, май­же по­стій­но всмі­ха­ю­чись, сто­ляр, а в ми­ну­ло­му ко­ман­дир ар­ти­ле­рії «Пра­во­го се­кто­ру » Ми­хай­ло Іва­нов роз­по­від­ає, як йо­го змі­ни­ла вій­на.

«До» і «пі­сля» — це вза­га­лі два окре­мих жи­т­тя. По-пер­ше, я те­пер то­чно знаю, що мо­жу зна­до­би­ти­ся на вій­ні, що мо­жу бу­ти ко­ри­сний у скла­дній си­ту­а­ції, що опа­ну­вав вій­сько­ву про­фе­сію, що я вже на пе­ре­до­вій своя лю­ди­на. Сло­вом, вмію во­ю­ва­ти, і це ду­же ва­жли­во. По-дру­ге, від­крив для се­бе За­хід кра­ї­ни. Я ж сам із Дон­ба­су: на­ро­див­ся в Друж­ків­ці, сім ро­ків жив у Де­баль­це­во­му, а до шко­ли хо­див уже в Мар’ їн­ці. На фрон­ті по­зна­йо­мив­ся з ви­хід­ця­ми із За­хі­дної Укра­ї­ни. Ви­яв­ля­є­ться, це ду­же ці­ка­вий край. По- тре­тє, я ви­їхав із се­ла, а так, мо­же, і до смер­ті там жив би. А хо­ті­ло­ся ж чо­гось біль­шо­го, по­ба­чи­ти світ тро­хи… І тут ме­не вій­на ви­пха­ла звід­ти. По- че­твер­те, я став бі­зне­сме­ном, ма­є­мо те­пер із дру­жи­ною свою справу. Та го­лов­не — у ме­не є сім’я... Зна­єш, тіль­ки по­зи­тив­ні змі­ни. Не­га­тив­них не­має. Як ка­же моя ма­ма, все, що Бог дає, на кра­ще».

«Усе» по­чи­на­ло­ся з істо­рії. Ми­хай­ло з ди­тин­ства за­хо­плю­є­ться по­ді­я­ми ми­ну­ло­го. Біль­шість кни­жок, які чи­тав і чи­тає, на істо­ри­чну те­ма­ти­ку: вій­ни, ре­во­лю­ції, атмо­сфе­ра дав­ніх часів, то­ді­шні по­бут і тра­ди­ції. Ін­те­рес до цього зре­штою спо­ну­кає юна­ка одра­зу пі­сля шко­ли всту­па­ти на істо­ри­чний фа­куль­тет До­не­цько­го уні­вер­си­те­ту. Не про­йшов­ши ту­ди, він шу­кає й зна­хо­дить ін­ший спо­сіб збли­же­н­ня з істо­рі­єю. Ним стає ре­кон­стру­кція.

«Усі чо­ло­ві­ки в ду­ші або ми­слив­ці, або во­ї­ни. А зброя — то ж зав­жди ду­же ці­ка­во. Ме­ні хо­ті­ло­ся до цього якось на­бли­зи­ти­ся ма­те­рі­аль­но. По­ма­ца­ти, зро­зу­мі­ти, що во­но та­ке», — по­яснює чо­ло­вік. Пі­сля то­го як До­не­цький клуб ре­кон­стру­кції роз­пав­ся, Ми­хай­ло став уча­сни­ком Ки­їв­сько­го 172-го пол­ку, брав участь у від­тво­рен­ні бо­їв 172го пол­ку Вер­ма­хту в Дру­гій сві­то­вій вій­ні, 172-го пол­ку Чер­во­ної ар­мії, 172-го пол­ку Ро­сій­ської ім­пе­ра­тор­ської ар­мії в Пер­шій сві­то­вій вій­ні, 2 пол­ку ле­гіо­ну «Ві­сла» на­по­ле­о­нів­ської ар­мії. Окрім то­го, сьо­го­дні від­ро­джу­є­ться ре­кон­стру­кція гро­ма­дян­ської вій­ни в США, і є за­дум­ки зробити 172-й Пен­сіль­ван­ський полк. Зав­дя­ки цій ді­яль­но­сті вій­на бу­ла по­стій­ною і ва­жли­вою скла­до­вою жи­т­тя Ми­хай­ла, а зго­дом ста­ла і йо­го ре­аль­ні­стю.

Одра­зу пі­сля Май­да­ну май­бу­тній ар­ти­ле­рист до­лу­чив­ся до Са­мо­обо­ро­ни Сва­тів­сько­го ра­йо­ну Лу­ган­ської обла­сті. Най­важ­чим спо­га­дом то­го пе­рі­о­ду вва­жає мі­тинг про­укра­їн­ських сил у Ру­бі­жно­му: «Ду­же до- бре пам’ятаю, як при­ве­зли ав­то­бу­сом ті­ту­шків, п’яних, об­ку­ре­них, і як во­ни роз­га­ня­ли ту акцію. Їх бу­ло там до 200 осіб, а на мі­тин­гу близь­ко 150 лю­дей (я при­бли­зно по го­ло­вах по­лі­чив). І, як зав­жди, ма­ми з ві­зо­чка­ми, ді­ду­сі, ба­бу­сі, ді­тво­ра, мо­лодь. Мо­ло­ди­ки ло­ви­ли їх, би­ли. А нас в охо­ро­ні бу­ло ли­ше п’яте­ро. Кри­ча­ли лю­дям, щоб ті­ка­ли, роз­хо­ди­ли­ся… Бо що ми мо­гли то­ді вді­я­ти про­ти такої ма­си?! Во­ни ви­ри­ва­ли з рук пра­по­ри і дер­жа­ка­ми би­ли по го­ло­вах усіх під­ряд. Для ме­не то­ді це бу­ло дно. Ро­зу­мі­єш? Ка­жуть, що дна не­має. Але то­ді… Дно є. Ко­ли я вже на вій­ні від­прав­ляв сна­ря­ди та мі­ни в той бік і в го­ло­ві час від ча­су з’яв­ля­ло­ся: «Блін, я ж все- та­ки лю­дей вби­ваю», одра­зу зга­ду­вав мі­тинг у Ру­бі­жно­му. Пі­сля то­го хо­ті­ло­ся від­прав­ля­ти сна­ря­дів ще біль­ше».

На фронт Ми­хай­ло по­тра­пив на по­ча­тку сер­пня 2014-го зав­дя­ки дру­зям по ре­кон­стру­кції, які на той час уже пе­ре­бу­ва­ли в «Пра­во­му се­кто­рі». У роз­па­лі са­ме був до­бро­воль­чий рух: з’яв­ля­ло­ся ба­га­то рі­зних стру­ктур, з-по­між яких Ми­хай­ло обрав 5-й окре­мий ба­таль­йон До­бро­воль­чо­го кор­пу­су. У скла­ді ДУКУ ви­їхав до смт Пі­ски До­не­цької обла­сті. І хо­ча ха­ра­ктер бойових дій на той мо­мент не пе­ред­ба­чав си­сте­ма­ти­чно­го ви­ко­ри­ста­н­ня ар­ти­ле­рій­ських сил, бу­ло зро­зумі­ло, що най­ближ­чим ча­сом фронт цього по­тре­бу­ва­ти­ме. То­му чо­ло­вік, уже ма­ю­чи псев­до el Gato (з іспан­ської кіт), який до­ти аб­со­лю­тно ні­чо­го не знав про ар­ти­ле­рію, одра­зу ска­зав ко­ман­ди­ро­ві ро­ти на псев­до Га­ти­ло, що хо­че бу­ти ар­ти­ле­ри­стом. По­сту­по­во в ба­таль­йо­ні з’яв­ля­ло­ся не­об­хі­дне озбро­є­н­ня: мі­но­мет «Ва­си­льок», СПГ, гар­ма­ти. І el Gato вчив­ся пра­цю­ва­ти з усьо­го, одра­зу ви­ко­ри­сто­ву­ю­чи зна­н­ня на пра­кти­ці. У се­ре­ди­ні жов­тня ке­рів­ни­цтво ба­таль­йо­ну ви­рі­ши­ло сфор­му­ва­ти окре­му ро­ту во­гне­вої під­трим­ки, до якої ма­ли вхо­ди­ти гар­ма­тні та мі­но­ме­тні роз­ра­хун­ки. І Ми­хай­ла при­зна­чи­ли стар­шим, адже до цього мо­мен­ту він ма­ло не на­пам’ять ви­вчив по­сі­бник з екс­плу­а­та­ції гар­ма­ти «Ра­пі­ра», де­мон­стру­ю­чи на­про­чуд сер­йо­зне став­ле­н­ня до спра­ви. «А як іна­кше? Вій­на — це, по су­ті, ро­бо­та. Важ­ка, не­без­пе­чна. І то­му тре­ба бу­ти яко­мо­га сві­до­мі­шим та від­по­від­аль­ні­шим».

Че­рез лю­бов до му­зи­ки el Gato ар­ти­ле­рій­ську ба­та­рею на­зи­вав «Ор­ке­стром», а мі­но­ме­тну — «Джаз- бен­дом». Му­зи­кою вій­ни ке­ру­вав близь­ко пів­ро­ку. А да­лі… Від­хід укра­їн­ських сил із До­не­цько­го ае­ро­пор­ту, з одно­го бо­ку, і по­мі­тне на­ро­ще­н­ня сил укра­їн­ської ар­мії, з дру­го­го бо­ку, ста­ють при­чи­ною пе­ре­о­сми­сле­н­ня ро­лі до­бро­воль­ців на пе­ре­до­вій. Ми­хай­ло ро­зу­мів: усе, що бу­ло в йо­го си­лах зробити на цьо­му ета­пі вій­ни, він уже зро­бив.

Май­же одра­зу пі­сля по­вер­не­н­ня Ми­хай­ло одру­жив­ся. Йо­го обра­ни­цею ста­ла ки-

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.