Пе­ред­день Го­ло­до­мо­ру

Що за­по­зи­чив Ста­лін із лє­нін­сько­го до­сві­ду при­ду­ше­н­ня ан­ти­ра­дян­ських ви­сту­пів 1921 ро­ку

Ukrainskiy Tyzhden - - Змiст Має Значення - Ста­ні­слав Куль­чи­цький

Ста­ні­слав Куль­чи­цький про рі­зне став­ле­н­ня Мо­скви до По­вол­жя й Укра­ї­ни у 1921 ро­ці

У на­ціо­наль­ній пам’яті гро­ма­дян Укра­ї­ни го­ло­ду­ва­н­ня 1932–1933-го ви­ли­ло­ся в су­ціль­ний го­ло­дний мор. На­справ­ді слід роз­рі­зня­ти го­ло­ду­ва­н­ня, спри­чи­не­ні а) хлі­бо­за­го­тів­ля­ми 1930– 1931 ро­ків та б) ка­раль­ною акці­єю остан­ньо­го квар­та­лу 1932-го — пер­шої по­ло­ви­ни 1933-го, яку її іні­ці­а­тор Іо­сіф Ста­лін на­звав у ли­сто­па­ді 1932 ро­ку «ни­щів­ним уда­ром по бі­ло­гвар­дій­цях і пе­тлю­рів­цях».

Укра­ї­на біль­ше, ніж ін­ші ре­гіо­ни, опи­ра­ла­ся су­ціль­ній ко­ле­кти­ві­за­ції сіль­сько­го го­спо­дар­ства, що по­чи­на­ла­ся в ко­мун­ній фор­мі. Це за­свід­чує ста­ти­сти­ка ан­ти­ра­дян­ських пов­стань. У бе­ре­зні 1930-го Ста­лін зму­ше­ний був на пів­ро­ку при­пи­ни­ти ко­ле­кти­ві­за­цію, а по­тім про­дов­жив її в ар­тіль­ній фор­мі, тоб­то до­зво­лив кол­го­спни­кам ма­ти при­са­диб- не го­спо­дар­ство. Ка­ра­ю­чи се­лян за опір, він на­кла­дав на Укра­ї­ну з 1930 ро­ку не­пі­д­йом­ні хлі­бо­за­го­ті­вель­ні пла­ни, які ви­ко­ну­ва­ли­ся ре­кві­зи­ці­єю зер­на. Про­дроз­верс­тка з уро­жаю 1931-го по­тя­гла за со­бою смерть від го­ло­ду в пер­шій по­ло­ви­ні 1932 ро­ку де­ся­тків ти­сяч укра­їн­ських се­лян. Однак кін­це­вою ме­тою ста­лін­сько­го те­ро­ру ще не бу­ло вбив­ство їх не­ви­зна­че­ної кіль­ко­сті, щоб зму­си­ти під­ко­ри­ти­ся всіх ін­ших. Нав­па­ки, вла­да по­ста­ра­ла­ся змен­ши­ти смер­тність від­мо­вою від екс­пор­ту та на­віть ім­пор­том не­ве­ли­ких пар­тій зер­на.

У сі­чні 1933-го Ста­лін (так са­мо як Лє­нін у бе­ре­зні 1921 ро­ку) за­мі­нив про­дроз­верс­тку прод­по­да­тком і та­ким чи­ном зу­пи­нив на­зрі­ва­ю­чий ко­лапс сіль­сько­го го­спо­дар­ства. Одно­ча­сно він зав­дав «ни­щів­но­го удару по бі­ло­гвар- дій­цях і пе­тлю­рів­цях» в Укра­ї­ні та на Ку­ба­ні. Ця ка­раль­на акція скла­да­ла­ся з чотирьох ла­нок: кон­фі­ска­ції всьо­го про­до­воль­ства три­ва­ло­го збе­рі­га­н­ня; за­бло­ку­ва­н­ня се­лян у мі­сцях про­жи­ва­н­ня; ін­фор­ма­цій­ної бло­ка­ди; про­до­воль­чої до­по­мо­ги че­рез кол­го­спи та ра­дго­спи в про­це­сі по­сів­ної кам­па­нії 1933-го. В остан­ні мі­ся­ці 1932 ро­ку ме­ха­нізм «ни­щів­но­го удару» був апро­бо­ва­ний у кол­го­спах і се­лах, по­став­ле­них на «чор­ну до­шку» за не­ви­ко­на­н­ня хлі­бо­за­го­ті­вель­но­го пла­ну, а з по­ча­тком сі­чня кон­фі­ска­ція будь-якої їжі по­ши­ри­ла­ся всі­єю те­ри­то­рі­єю Укра­ї­ни та Ку­ба­ні.

Суть «ни­щів­но­го удару» по­ля­га­ла в нав­ми­сно­му ство­рен­ні умов, не­су­мі­сних із жи­т­тям. Під ста­лін­ський те­рор одно­ча­сно під­па­ли на­ціо­наль­на ін­те­лі­ген­ція та цер­ква. Про­те най­біль­ше по­стра­жда­ло укра­їн­ське се­лян­ство. Ро­згор­та­ю­чи пре­вен­тив­ні ре­пре­сії, Ста­лін скористався лє­нін­ським до­сві­дом при­бор­ка­н­ня ан­ти­ра­дян­ських пов­стань. По­хо­дже­н­ня «ни­щів­но­го удару» пов’яза­не з про­ти­сто­я­н­ням вла­ди та се­лян­ства на пе­ре­ла­мі 1920–1921-го.

ЛЄНІНСЬКА ПРО­ДРОЗ­ВЕРС­ТКА

Лє­нін за­бо­ро­нив віль­ну тор­гів­лю між мі­стом та се­лом і за­про­ва­див цен­тра­лі­зо­ва­ний роз­по­діл про­до­воль­ства для мі­сько­го на­се­ле­н­ня та Чер­во­ної ар­мії за до­по­мо­гою при­му­со­во­го ви­лу­че­н­ня се­лян­ської про­ду­кції. Не ба­жа­ю­чи від­да­ва­ти пло­ди сво­єї пра­ці дер­жа­ві пра­кти­чно без­пла­тно, се­ля­ни змен­шу­ва­ли об­ся­ги по­сі­вів зер­на до рів­ня, який за­до­воль­няв тіль­ки по­тре­би вла­сних го­спо­дарств. У від­по­відь дер­жа­ва ре­кві­зу­ва­ла при­зна­че­ну для вла­сних по­треб про­ду­кцію, при­рі­ка­ю­чи се­лян на го­ло­ду­ва­н­ня.

Най­сер­йо­зні­ший опір політиці про­дроз­верс­тки чи­ни­ли укра­їн­ські се­ля­ни. Се­ло бу­ло пе­ре­на­си­че­не збро­єю, що за­ли­ша­ла­ся пі­сля вій­ни. Ко­ли Лє­нін спро­бу­вав до­пов­ни­ти про­до­воль­чу роз­верс­тку по­сів­ною, щоб за­по­біг­ти ка­та­стро­фі­чній де­гра­да­ції сіль­сько­го го­спо­дар­ства, се­ля­ни ви­яви­ли го­тов­ність по­вер­ну­ти цю зброю про­ти біль­шо­ви­ків. До при­ду­ше­н­ня пов­стан­сько­го ру­ху ро­сій­ський уряд по­ста­вив­ся як до від­по­від­аль­ної во­єн­ної кам­па­нії. У 1920 ро­ці в

Укра­ї­ні бу­ло роз­мі­ще­но в ше­сти ар­мі­ях близь­ко міль­йо­на ба­гне­тів і ша­бель. На бо­роть­бу з пов­стан­ським ру­хом, який біль­шо­ви­ки на­зи­ва­ли «кур­куль­ським бан­ди­ти­змом», Кремль ки­нув най­боє­зда­тні­ші ча­сти­ни. Ви­ко­ри­ста­н­ня ре­гу­ляр­ної ар­мії в бо­роть­бі із се­лян­ством ста­ви­ло під знак за­пи­та­н­ня всі по­пе­ре­дні успі­хи біль­шо­ви­ків у гро­ма­дян­ській вій­ні. Під­ко­ри­ти се­лян­ство вла­да не спро­мо­гла­ся. Ось кар­тин­ка з на­ту­ри, від­би­та в те­ле­гра­мі Мі­ха­і­ла Фрун­зе від 13 лю­то­го 1921-го Льву Тро­цько­му: «Основ­ною при­чи­ною кри­зи є пов­ний па­ра­ліч транс­пор­ту в Укра­ї­ні. Усі ван­та­жі сто­ять у до­ро­зі, ні до баз фрон­ту, ні до ча­стин май­же ні­чо­го фа­кти­чно не над­хо­дить. У са­мо­му Хар­ко­ві гар­ні­зон си­сте­ма­ти­чно го­ло­дує».

Во­є­на­чаль­ник, яким був Фрун­зе, міг вва­жа­ти, що ко­ре­нем кри­зи був транс­порт­ний ко­лапс. Однак її об­умов­лю­вав не брак ву­гі­л­ля на за­лі­зни­цях, так са­мо як і не брак хлі­ба на ша­хтах. Це бу­ли на­слід­ки ру­ї­ни, що охо­пи­ла всі га­лу­зі еко­но­мі­ки вна­слі­док роз­ри­ву рин­ко­вих зв’яз­ків між мі­стом і се­лом. Лє­нін зро­зу­мів на­ре­шті не­без­пе­ку вій­ни із се­лян­ством. У бе­ре­зні 1921 ро­ку він за­мі­нив про­дроз­верс­тку про­до­воль­чим по­да­тком. Так по­ча­ла­ся но­ва еко­но­мі­чна по­лі­ти­ка (НЕП).

ХЛІБОЗАГОТІВЛІ В УМО­ВАХ КАТАСТРОФІЧНОЇ ПОСУХИ

У 1921-му в основ­них хлі­бо­ви­ро­бних ре­гіо­нах — По­вол­жі, Пів­ні­чно­му Кав­ка­зі й пів­ден­них гу­бер­ні­ях Укра­ї­ни — ста­ла­ся ка­та­стро­фі­чна по­су­ха. Її руй­нів­на дія по­єд­на­ла­ся з роз­ру­хою в сіль­сько­му го­спо­дар­стві Укра­ї­ни вна­слі­док се­ми

ро­ків май­же без­пе­рерв­них во­єн­них дій. На вро­жаї по­зна­чи­ло­ся та­кож змен­ше­н­ня об­ся­гів по­сі­вів під впли­вом про­дроз­верс­тки.

Яким був уро­жай зер­но­вих 1921-го? Ві­до­мо­сті укра­їн­ської та ро­сій­ської ста­ти­сти­ки в цьо­му пи­тан­ні кар­ди­наль­но рі­зни­ли­ся. ЦСУ РСФРР оці­ни­ло вро­жай у 633 млн пу­дів, а ЦСУ УСРР — у 277 млн пу­дів. На VІІ Все­укра­їн­сько­му з’їзді рад (гру­день 1922 ро­ку) нар­ком зе­мель­них справ Іван Кли­мен­ко на­звав істо­тно мен­шу ци­фру — 200 млн пу­дів.

Су­пе­ре­чку мо­жна бу­ло розв’яза­ти пе­ре­вір­кою пер­вин­ної ста­ти­сти­ки. Чо­му укра­їн­ський уряд не по­тур­бу­вав­ся про та­ку річ, зна­ю­чи, що Мо­сква на­по­ля­га­ти­ме на ви­ве­зен­ні ма­кси­маль­ної кіль­ко­сті зер­на? 18 трав­ня 1921-го Вла­ді­мір Лє­нін те­ле­гра­фу­вав го­ло­ві укра­їн­сько­го уря­ду Хри­сти­я­ну Ра­ков­сько­му: «Пи­та­н­ня жи­т­тя і смер­ті для нас — зі­бра­ти з Укра­ї­ни 200–300 млн пу­дів». Якраз Ра­ков­ський по­тур­бу­вав­ся про це напередодні жнив. На йо­го про­по­зи­цію по­літ­бю­ро ЦК КП(Б)У 11 черв­ня ухва­ли­ло та­ку по­ста­но­ву: «За­про­по­ну­ва­ти губ­ко­мам ма­ти на­гляд, щоб ор­га­ни НКЗ (нар­ко­ма­ту зе­мель­них справ. — Авт.), НКП (нар­ко­ма­ту про­до­воль­ства. — Авт.) і Стат­бю­ро ре­гу­ляр­но над­си­ла­ли ві­до­мо­сті про вро­жай раз на ти­ждень». Не обме­жу­ю­чись цим, Ра­ков­ський за­твер­див по­ста­но­ву про від­ря­дже­н­ня в не­вро­жай­ні гу­бер­нії ко­мі­сій для ви­яв­ле­н­ня дій­сно­го ста­ну сіль­сько­го го­спо­дар­ства. Однак цю по­ста­но­ву за вка­зів­кою з цен­тру бу­ло ска­со­ва­но ВУЦВК, як по­ві­до­мив пі­зні­ше Ра­ков­ський, «із су­то по­лі­ти­чних мір­ку­вань: не ство­рю­ва­ти па­ні­ки».

Укра­ї­ні за­твер­ди­ли прод­по­да­ток з уро­жаю 1921 ро­ку об­ся­гом 117 млн пу­дів і зо­бов’яза­ли ре­спу­блі­ку по­га­си­ти борг за про­дроз­верс­ткою з уро­жаю 1920-го, а всьо­го від­да­ти 171 млн пу­дів зер­но­вих. Зи­мо­ва про­дроз­верс­тка роз­гор­та­ла­ся упо­віль­не­но. У сі­чні 1921 ро­ку в Ро­сій­ську Фе­де­ра­цію на­ді­йшло 142 тис. пу­дів зер­на, у лю­то­му — 247 тис. пу­дів. У бе­ре­зні, ко­ли на се­ло пі­шли зброй­ні ро­бі­тни­чі за­го­ни, по­став­ки в Ро­сію збіль­ши­ли­ся до 1114 тис. пу­дів, але у кві­тні зно­ву впа­ли до 132 тис. пу­дів. За до­по­мо­гою зброй­ної си­ли в трав­ні вда­ло­ся від­пра­ви­ти 522 тис. пу­дів. Однак трав­не­вий план по­ста­вок Укра­ї­на не ви­ко­на­ла, і Ра­ков­ський ді­став по пар­тій­ній лі­нії до­га­ну «за не­до­ста­тньо енер­гій­ну про­фро­бо­ту».

У ли­пні на Пів­дні Укра­ї­ни по­ча­ли­ся жни­ва, а з ни­ми й прод­по­да­тко­ва кам­па­нія. Се­ля­ни за­тя­то опи­ра­ли­ся за­го­ті­вель­ни­кам, які на­ма­га­ли­ся ви­вез­ти мі­зер­ний уро­жай. На по­ча­тку ли­пня до стя­гне­н­ня прод­по­да­тку до­лу­чив­ся Лє­нін. Він за­про­по­ну­вав «мо­бі­лі­зу­ва­ти в По­вол­жі мо­лодь до ар­мії в кіль­ко­сті близь­ко 500 тис. ба­гне­тів і роз­та­шу­ва­ти ці пів­міль­йо­на на Укра­ї­ні, щоб во­ни до­по­мо­гли по­си­ли­ти про­дро­бо­ту, бу­ду­чи над­то за­ці­кав­ле­ні в ній, осо­бли­во ясно усві­дом­лю­ю­чи та по­чу­ва­ю­чи не­спра­ве­дли­вість не­на­жер­ли­во­сті ба­га­тих се­лян на Укра­ї­ні». Ре­а­лі­зу­ва­ти цей під­сту­пний за­дум ви­яви­ло­ся те­хні­чно не­мо­жли­во че­рез ціл­ко­ви­ту де­зор­га­ні­за­цію жи­т­тя в го­ло­ду­ю­чо­му ре­гіо­ні. По­волзь­кі се­ля­ни са­мі по­ки­да­ли ура­же­ну по­су­хою мі­сце­вість і пря­му­ва­ли пі­шки (за­лі­зни­ці бу­ли па­ра­лі­зо­ва­ні) в ін­ші ре­гіо­ни. 439 тис. бі­жен­ців зна­йшли при­ту­лок в Укра­ї­ні.

Якраз ни­ми опі­ку­ва­ла­ся ство­ре­на в ли­пні 1921-го Цен­траль­на ко­мі­сія до­по­мо­ги го­ло­ду­ю­чим (До­пгол) при ВУЦВК.

Ста­но­ви­ще на Пів­дні Укра­ї­ни бу­ло не менш тра­гі­чним, ніж у По­вол­жі. У 21 по­ві­ті п’яти гу­бер­ній (Оде­ської, Ми­ко­ла­їв­ської, Ка­те­ри­но­слав­ської, За­по­різь­кої та До­не­цької) се­ля­ни не зі­бра­ли то­го, що по­сі­я­ли. У 10 ін­ших по­ві­тах п’яти гу­бер­ній збір хлі­бів не пе­ре­ви­щу­вав 5 пу­дів на ду­шу на­се­ле­н­ня. Ці­єї кіль­ко­сті ви­ста­ча­ло тіль­ки на те, щоб не по­мер­ти го­ло­дною смер­тю.

25 по­ві­тів Над­дні­прян­щи­ни зі­бра­ли в 1921 ро­ці від 5 до 10 пу­дів зер­на на ду­шу. Ви­ко­ну­ю­чи роз­верс­тку з то­рі­шньо­го вро­жаю та спла­чу­ю­чи на­ту­раль­ний прод­по­да­ток, се­ля­ни цих по­ві­тів від­да­ва­ли дер­жа­ві чи­ма­лу ча­сти­ну вла­сно­го про­до­воль­чо­го за­па­су. У 46 по­ві­тах Над­дні­прян­щи­ни (25 лі­в­обе­ре­жних і 21 пра­в­обе­ре­жно­му), тоб­то на по­ло­ви­ні те­ри­то­рії ре­спу­блі­ки чи­стий збір зер­но­вих пе­ре­ви­щу­вав 10 пу­дів на ду­шу сіль­сько­го на­се­ле­н­ня. Але по­сів­ні пло- щі в них під впли­вом про­дроз­верс­тки бу­ло змен­ше­но. Ці по­ві­ти за кра­щих ча­сів не да­ва­ли ба­га­то то­вар­но­го хлі­ба, те­пер же їм до­во­ди­ло­ся за­сту­пи­ти ура­же­ні по­су­хою основ­ні зо­ни то­вар­но­го хлі­бо­роб­ства.

Хлі­бних ли­шків із по­ло­ви­ни те­ри­то­рії ре­спу­блі­ки не ви­ста­ча­ло, щоб під­три­ма­ти роз­мі­ще­ну в ній ар­мію, мі­ста та ро­бі­тни­чі се­ли­ща, бі­жен­ців із По­вол­жя, мі­ста Цен­траль­ної Ро­сії, го­ло­ду­ю­че По­вол­жя та п’ять вла­сних зли­ден­них гу­бер­ній. У цій си­ту­а­ції Мо­сква роз­ро­би­ла свою си­сте­му прі­о­ри­те­тів. Ро­сій­ський уряд по­тур­бу­вав­ся про за­без­пе­че­н­ня мі­ні­маль­ної, ча­сом го­ло­дної нор­ми спо­жи­ва­н­ня для ро­бі­тни­чо­го кла­су та ар­мії, яко­юсь мі­рою по­тур­бу­вав­ся про по­волзь­ких се­лян. Але про го­ло­дних укра­їн­ських се­лян у Крем­лі по­ста­ра­ли­ся за­бу­ти. Га­зе­там бу­ло за­бо­ро­не­но ви­сві­тлю­ва­ти ста­но­ви­ще в пів­ден­них гу­бер­ні­ях Укра­ї­ни. 4 сер­пня 1921-го по­літ­бю­ро ЦК КП(Б)У ухва­ли­ло та­ку ре­зо­лю­цію: «Вка­за­ти губ­ко­мам, що під час про­ве­де­н­ня кам­па­нії не­об­хі­дно роз­рі­зня­ти за­кли­ки до бо­роть­би з го­ло­дом у Ро­сії та бо­роть­бу з нев­ро­жа­єм в Укра­ї­ні, де до­по­мо­га ра­йо­нам, що по­стра­жда­ли від нев­ро­жаю, мо­же бу­ти ціл­ком на­да­на сво­ї­ми гу­берн­ськи­ми або по­ві­то­ви­ми за­со­ба­ми».

Про яку до­по­мо­гу йшло­ся? 12 сер­пня Лє­нін під­пи­сав по­ста­но­ву Ра­ди пра­ці та обо­ро­ни про за­сто­су­ва­н­ня над­зви­чай­них за­хо­дів під час ви­лу­че­н­ня прод­по­да­тку, що пе­ред­ба­ча­ло вве­де­н­ня до во­ло­стей і сіл, які опи­ра­ли­ся за­го­ті­вель­ни­кам, вій­сько­вих ча­стин. Остан­ні ма­ли під час зби­ра­н­ня на­ту­раль­но­го прод­по­да­тку «вжи­ва­ти най­рі­шу­чі­ших за­хо­дів при­му­со­во­го ха­ра­кте­ру».

Су­про­во­джу­ва­ні вій­ська­ми за­го­ті­вель­ни­ки втор­гли­ся в го­ло­ду­ю­чі гу­бер­нії. Зокре­ма, у Во­зне­сен­сько­му по­ві­ті во­ни ке­ру­ва­ли­ся ін­стру­кці­єю та­ко­го змі­сту: «Взя­ти в ко­жній во­ло­сті від 15 до 25 чол. за­ло­жни­ків з кур­куль­сько­го і се­ре­дня­цько­го на­се­ле­н­ня. У ви­пад­ку, ко­ли яке-не­будь се­ло від­мов­ля­є­ться да­ти під­пи­ску про кру­го­ву від­по­від­аль­ність, або ж, дав­ши під­пи­ску про ви­ко­на­н­ня прод­по­да­тку в 48 го­дин, не ви­ко­нає, та­кі се­ла ого­ло­шу­ва­ти­му­ться во­ро­га­ми ра­дян­ської вла­ди. По­ло­ви­на за­ло­жни­ків має бу­ти осу­дже­на аж до за­сто­су­ва­н­ня ви­щої мі­ри по­ка­ра­н­ня — роз­стрі­лу, пі­сля чо­го бу­де взя­то на­сту­пну гру­пу». Мі­сце­ва вла­да не ро­зумі­ла при­чин без­ді­яль­но­сті уря­ду в бо­роть­бі з го­ло­дом у пів­ден­них гу­бер­ні­ях, так са­мо як за­про­ва­дже­н­ня ін­фор­ма­цій­ної бло­ка­ди. До­не­цький гу­бви­кон­ком 30 сі­чня 1922 ро­ку те­ле­гра­фу­вав у Хар­ків: «Го­лод в Дон­ба­сі на­брав у Ма­рі­у­поль­сько­му, Гри­шин­сько­му, Та­ган­розь­ко­му по­ві­тах жа­хли­вих роз­ма­хів. Го­ло­дує до п’яти­сот ти­сяч осіб. Се­ля­ни у від­чаї ри­ють со­бі мо­ги­ли, не від­чу­ва­ю­чи ре­аль­ної до­по­мо­ги. До­сі з цен­тру не одер­жа­но ані зер­ни­ни». Якраз у цей час Лє­нін по­ві­дом­ляв мі­сце­ві ор­га­ни вла­ди, що в Дон­бас до­став­ле­но три­мі­ся­чний за­пас хлі­ба, щоб під­три­ма­ти кам’яно­ву­гіль­ну про­ми­сло­вість. Про­те ним по­ста­ча­ли­ся ша­хти, а не се­ла. Із сіл До­неч­чи­ни хліб якраз за­би­ра­ли. До 15 сі­чня 1922-го з гу­бер­нії бу­ло ви­ка­ча­но 120 тис. пу­дів зер­на.

ІНОЗЕМНА ДО­ПО­МО­ГА

Не­зва­жа­ю­чи на що­раз ви­щу за­гро­зу для жи­т­тя міль­йо­нів лю­дей, біль­шо­ви­ки не звер­та­ли­ся по до­по­мо­гу до між­на­ро­дної гро­мад­сько­сті. Во­на пер­шою звер­ну­ла­ся до ра­дян­ських вла­стей, як тіль­ки ді­зна­ла­ся про ка­та­стро­фі­чну по­су­ху. На по­ча­тку ли­пня 1921 ро­ку вче­ний і гро­мад­ський ді­яч Фрі­ть­йоф Нан­сен за­про­по­ну­вав нар­ко­му за­кор­дон­них справ РСФРР Ґєор­ґію Чі­чє­рі­ну до­по­ма­га­ти про­до­воль­ством на­се­лен­ню Пе­тро­гра­да. По­тім до нар­ко­ма звер­нув­ся ке­рів­ник Аме­ри­кан­ської адмі­ні­стра­ції до­по­мо­ги (АРА) Гер­берт Гу­вер. Ця по­за­уря­до­ва бла­го­дій­ни­цька ор­га­ні­за­ція ді­я­ла в За­хі­дній Єв­ро­пі з 1919-го, ви­ко­ри­сто­ву­ю­чи ве­ли­че­зні про­до­воль­чі за­па­си аме­ри­кан­сько­го екс­пе­ди­цій­но­го кор­пу­су, за­ли­ше­ні пі­сля вій­ни.

Лє­нін зму­ше­ний був да­ти зго­ду, хоч ідея бур­жу­а­зної до­по­мо­ги йо­му не по­до­ба­ла­ся. Щоб зба­лан­су­ва­ти кла­со­ву стру­кту­ру іно­зем­ної до­по­мо­ги, він під­клю­чив до ці­єї спра­ви Ко­мін­терн. Так ви­ник Мі­жна­ро­дний ко­мі­тет до­по­мо­ги го­ло­дним у Ро­сії (Мі­жро­бдоп). По­чи­на­ю­чи з 20 сер­пня, у По­вол­жі роз­гор­ну­ла­ся мас­шта­бна бла­го­дій­ни­цька акція АРА. Про­те в Укра­ї­ну іно­зем­них ря­тів­ни­ків не за­про­шу­ва­ли. Ре­спу­блі­ка пря­мо-та­ки ви­ру­ва­ла ко­мі­сі­я­ми до­по­мо­ги го­ло­ду­ю­чим — ві­дом­чи­ми й те­ри­то­рі­аль­ни­ми. Їхня актив­ність бу­ла ске­ро­ва­на на По­вол­жя, а в ме­жах Укра­ї­ни — на бі­жен­ців із По­вол­жя. Ко­ли со­тні ти­сяч се­лян в пів­ден­них гу­бер­ні­ях ста­ли ги­ну­ти від го­ло­ду, біль­шо­ви­ки Укра­ї­ни ви­сту­пи­ли про­ти за­мов­чу­ва­н­ня тра­гі­чної си­ту­а­ції. Під час обго­во­ре­н­ня зві­ту Цен­траль­но­го ко­мі­те­ту, із яким ви­сту­пив у гру­дні 1921 ро­ку на VІ кон­фе­рен­ції КП(Б)У Ра­ков­ський, Ми­ко­ла Скри­пник за­явив: «Хі­ба це не бу­ло оче­ви­дним, що ми йде­мо до го­ло­ду? ЦК за­три­му­вав це пи­та­н­ня. Йшов ти­ждень за ти­жнем, мі­сяць за мі­ся­цем, і тіль­ки те­пер ми ба­чи­мо во­че­видь по­мил­ку, ви­яв­ле­ну тут. Ми то­ді не на­смі­лю­ва­ли­ся ка­за­ти, що у нас, в на­шій бла­го­да­тній Укра­ї­ні — го­лод». То­ді ж від­був­ся VІІ Все­укра­їн­ський з’їзд рад, на яко­му зі зві­том ЦК До­пгол ви­сту­пив Гри­го­рій Пе­тров­ський. Зму­ше­ний ви­кру­чу­ва­ти­ся, він дав та­ке хи­тро­му­дре по­ясне­н­ня: «На Укра­ї­ні вна­слі­док більш спри­я­тли­во­го вро­жаю по­пе­ре­дньо­го ро­ку, не­зва­жа­ю­чи на одна­ко­вий з По­вол­жям вплив посухи на вро­жай 1921 ро­ку, го­стрий про­до­воль­чий не­ста­ток дав се­бе від­чу­ти тіль­ки з пі­зньої осе­ні. І до по­ча­тку зи­ми 1921 ро­ку в сте­пах жи­тни­ці фе­де­ра­ції став­ся той же жа­хли­вий ко­шмар, що хо­ло­дить кров, в тій же жа­хли­вій і мо­то­ро­шній рі­зно­ма­ні­тно­сті йо­го кар­тин, що й на По­вол­жі».

Пе­тров­сько­му вто­рив Ра­ков­ський. У до­вір­чо­му ли­сті до Лє­ні­на від 28 сі­чня 1922-го він пи­сав із на­го­ло­сом не на «по­мил­ці», про яку ка­зав Ми­ко­ла Скри­пник, а на «зло­чи­ні»: «Я повинен кон­ста­ту­ва­ти, що сто­сов­но про­до­воль­чих і по­сів­них по­треб на­ших го­ло­ду­ю­чих гу­бер­ній ми ви­яви­ли зло­чин­ну не­дба­лість. […] Це від­бу­ва­ло­ся то­му, що ми в пер­шу чер­гу ма­ли на ува­зі Ра­дян­ську Ро­сію і Дон­бас».

Ке­рів­ни­ки УСРР ви­су­ва­ли рі­зні при­чи­ни «зло­чин­ної не­дба­ло­сті». Гри­го­рій Пе­тров­ський — на­яв­ність ве­ли­ких за­па­сів то­рі­шньо­го вро­жаю в пів­ден­них гу­бер­ні­ях Укра­ї­ни, Хри­сти­ян Ра­ков-

За пе­рі­од сво­єї ді­яль­но­сті Мі­жро­бдоп ви­дав го­ло­ду­ю­чим в Укра­ї­ні 383 тис. пай­ків, мі­сія Нан­се­на — 12,2 млн, АРА — 180,9 млн

ський — прі­о­ри­те­тність Ро­сії та Дон­ба­су в тур­бо­тах уря­ду про го­ло­ду­ю­чих. Однак на­ве­де­ні фа­кти не пов’яза­ні з ко­ло­саль­ною смер­тні­стю на укра­їн­сько­му Пів­дні, яка ся­га­ла, за ду­же орі­єн­тов­ни­ми під­ра­хун­ка­ми, що їх на­во­дить у сво­їй мо­но­гра­фії Оле­ксандр Гла­дун, близь­ко 900 тис. осіб (На­ри­си з де­мо­гра­фі­чної істо­рії Укра­ї­ни ХХ сто­лі­т­тя. — К.: Ін­сти­тут де­мо­гра­фії та со­ці­аль­них до­слі­джень ім. М. В. Пту­хи, 2018. — С. 158).

Справ­ді, чим по­ясни­ти рі­зно­бій в оцін­ці вро­жаю 1921 ро­ку ста­ти­сти­чни­ми ор­га­на­ми Укра­ї­ни та Ро­сії? Чим по­ясни­ти за­бо­ро­ну пе­ре­вір­ки ре­аль­но­го ста­ну справ із вро­жай­ні­стю у пів­ден­них гу­бер­ні­ях Укра­ї­ни? Чим по­ясни­ти дра­ко­нів­ські ме­то­ди ви­лу­че­н­ня зер­на за прод­по­да­тком в охо­пле­них ка­та­стро­фі­чною по­су­хою гу­бер­ні­ях? Чим по­ясни­ти ін­фор­ма­цій­ний ва­ку­ум що­до го­ло­ду­ю­чих укра­їн­ських се­лян, який три­мав­ся до 16 сі­чня 1922-го? То­го дня по­літ­бю­ро ЦК КП(Б)У до­ру­чи­ло сво­є­му агі­та­цій­но-про­па­ган­дист­сько­му від­ді­лу та ЦК До­пгол вжи­ти за­хо­дів, щоб у пре­сі з’яви­ло­ся «якнай­біль­ше ві­до­мо­стей про го­лод на Пів­дні Укра­ї­ни». Цен­траль­но­му ор­га­ну ЦК га­зе­ті «Ком­му­нист» бу­ло до­ру­че­но на­ді­сла­ти в го­ло­ду­ю­чі гу­бер­нії ко­ре­спон­ден­та для ви­сві­тле­н­ня на­яв­но­го там ста­но­ви­ща.

І, на­ре­шті, го­лов­не: чим по­ясни­ти не­до­пуск іно­зем­них бла­го­дій­них ор­га­ні­за­цій у пів­ден­ні гу­бер­нії Укра­ї­ни про­тя­гом дру­гої по­ло­ви­ни 1921 ро­ку, ко­ли там вми­ра­ли лю­тою смер­тю со­тні ти­сяч чо­ло­ві­ків, жі­нок і ді­тей? З бо­ку очіль­ни­ків Крем­ля не ви­ма­га­ли­ся ор­га­ні­за­цій­ні зу­си­л­ля або ма­те­рі­аль­ні за­со­би для ра­ди­каль­но­го ви­прав­ле­н­ня ста­но­ви­ща. По­трі­бна бу­ла ли­ше їхня до­бра во­ля. Однак Ра­ков­ський тіль­ки 10 сі­чня 1922-го спро­міг­ся укла­сти з АРА уго­ду, ана­ло­гі­чну під­пи­са­ній ро­сій­ським уря­дом у сер­пні 1921 ро­ку.

ВІД­ПО­ВІДЬ НА ВСІ ЗА­ПИ­ТА­Н­НЯ

На­яв­ність ан­ти­ра­дян­ських пов­стань в опа­но­ва­ній біль­шо­ви­ка­ми Укра­ї­ні ра­дян­ська істо­рі­о­гра­фія не за­пе­ре­чу­ва­ла. Та і як во­на мо­гла це ро­би­ти, ко­ли ра­дян­ську вла­ду в се­ре­ди­ні 1919-го бу­ло лі­кві­до­ва­но під впли­вом не так на­сту­пу бі­ло­гвар­дій­ців, як по­всю­дних ан­ти­ра­дян­ських пов­стань, спри­чи­не­них про­дроз­верс­ткою та пра­гне­н­ням біль­шо­ви­цько­го ке­рів­ни­цтва на­са­ди­ти в се­лах ко­му­ни? Як мо­жна бу­ло за­мов­ча­ти при­су­тність в Укра­ї­ні по­ту­жної ар­мії Не­сто­ра Ма­хна, який бо­ров­ся з усі­ма по­лі­ти­чни­ми си­ла­ми та їх зброй­ни­ми фор­му­ва­н­ня­ми, але час від ча­су укла­дав уго­ди з біль­шо­ви­ка­ми?

У зві­ті уря­ду УСРР на VІ Все­укра­їн­сько­му з’їзді рад ствер­джу­ва­ло­ся, що 1921-го в спра­ві «за­ми­ре­н­ня» се­ла зро­бле­но біль­ше, ніж за весь по­пе­ре­дній пе­рі­од. Все­укра­їн­ська НК по­да­ла від­по­від­ну ста­ти­сти­ку: за 10 мі­ся­ців ро­ку бу­ло ви­ве­де­но з бо­роть­би рі­зни­ми за­со­ба­ми 444 ота­ма­ни, се­ред них уби­то в бо­ях 189, роз­стрі­ля­но дев’яте­ро, за­а­ре­што­ва­но 84, до­бро­віль­но з’яви­ло­ся з по­вин­ною та бу­ло ам­ні­сто­ва­но 162. Біль­ша ча­сти­на тих, хто з’явив­ся з по­вин­ною, при­па­да­ла на дру­гу по­ло­ви­ну ро­ку. Чо­му са­ме так?

Ра­дян­ська істо­рі­о­гра­фія від­по­від­а­ла на це так: пов­стан­ський рух по­чав спа­да­ти, ко­ли се­ля­ни від­чу­ли бла­го­твор­ний вплив но­вої еко­но­мі­чної по­лі­ти­ки. Але ж ме­то­ди хлі­бо­за­го­ті­вель не змі­ни­ли­ся в роз­па­чли­вій си­ту­а­ції го­ло­дно­го ро­ку. Ку­ди пе­ре­кон­ли­ві­шим є по­ясне­н­ня, що ви­пли­ває з до­сві­ду бо­роть­би Не­сто­ра Ма­хна. Пе­ре­слі­ду­ва­ні ка­ва­ле­рій­ськи­ми та бро­ньо­ви­ми ча­сти­на­ми Чер­во­ної ар­мії ма­хнов­ці зі­бра­ли­ся 21 ли­пня 1921-го на на­ра­ду в се­лі Іса­їв­ка Та­ган­розь­ко­го по­ві­ту. Обго­во­рю­ва­ло­ся пи­та­н­ня: у яко­му ре­гіо­ні про­дов­жи­ти бо­роть­бу? «Ба­тько» спро­бу­вав змі­ни­ти зви­чний, але не­без­пе­чний че­рез на­си­че­ність вій­ська­ми ре­гіон і вчи­нив рейд по до­не­цьких і по­волзь­ких сте­пах. Та в умо­вах го­ло­ду, що на­бли­жав­ся, по­лі­ти­чна актив­ність се­лян­ства впа­ла пра­кти­чно до ну­ля. Ні­ким не під­три­ма­ний, Ма­хно зму­ше­ний був по­вер­ну­ти та­чан­ки на за­хід. Він пе­ре­тнув спо­ча­тку Дні­про, а по­тім Дні­стер й опи­нив­ся у ви­гнан­ні, у Ру­му­нії.

Лє­нін вва­жав при­ро­дний ка­та­клізм, який ура­зив не­по­кір­ну Укра­ї­ну, сво­їм най­кра­щим спіль­ни­ком у при­ду­шен­ні «кур­куль­сько­го бан­ди­ти­зму». Щоб по­гли­би­ти го­ло­ду­ва­н­ня, у се­лян пів­ден­них гу­бер­ній за­би­ра­ли в ра­ху­нок прод­по­да­тку остан­ню зер­ни­ну. Щоб го­ло­ду­ва­н­ня три­ва­ло, від­би­ра­ю­чи люд­ські жи­т­тя, в Укра­ї­ну не до­пу­ска­ли іно­зем­ні бла­го­дій­ні ор­га­ні­за­ції. Го­ло­дний се­ля­нин не міг про­ти­сто­я­ти вла­ді. Упер­ше біль­шо­ви­ки у сво­їй ба­га­то­барв­ній те­ро­ри­сти­чній пра­кти­ці за­сто­су­ва­ли роз­пра­ву го­ло­дом.

За­кор­дон­на до­по­мо­га три­ва­ла з бе­ре­зня 1922-го по чер­вень 1923-го. У сер­пні 1923 ро­ку, ко­ли іно­зем­ні ор­га­ні­за­ції пов­ні­стю роз­гор­ну­ли свою ро­бо­ту, во­ни хар­чу­ва­ли 1,8 млн жи­те­лів не­вро­жай­них гу­бер­ній про­ти 400 тис., за­без­пе­чу­ва­них ЦК До­пгол при ВУЦВК. От­же, роль іно­зем­них ор­га­ні­за­цій бу­ла ви­рі­шаль­ною. То­го­ча­сна пре­са ви­со­ко під­но­си­ла роль між­на­ро­дної про­ле­тар­ської со­лі­дар­но­сті. На­то­мість зна­че­н­ня АРА та ін­ших «бур­жу­а­зних» ор­га­ні­за­цій при­мен­шу­ва­ло­ся. Однак ста­ти­сти­ка пра­виль­но роз­став­ляє акцен­ти: за пе­рі­од сво­єї ді­яль­но­сті Мі­жро­бдоп ви­дав го­ло­ду­ю­чим в Укра­ї­ні 383 тис. пай­ків, мі­сія Нан­се­на — 12,2 млн, АРА —180,9 млн.

У 1922-му в Укра­ї­ні бу­ло за­сі­я­но на 2,7 млн де­ся­тин мен­ше, ніж по­пе­ре­дньо­го ро­ку. Величезний не­до­сів у пів­ден­них гу­бер­ні­ях уна­слі­док го­спо­дар­сько­го роз­оре­н­ня се­лян бу­ло час­тко­во пе­ре­кри­то при­ро­стом по­сів­них площ на Пра­в­обе­реж­жі та Лі­в­обе­реж­жі. Але ре­спу­блі­ка зму­ше­на бу­ла від­ра­ху­ва­ти з уро­жаю 1922-го по­над 10 млн пу­дів зер­на на екс­порт­ні ре­сур­си. Це не­ве­ли­ка кіль­кість, але й во­на мо­гла б по­лег­ши­ти ста­но­ви­ще го­ло­ду­ю­чих. Та в Мо­скві зо­бов’яза­ли укра­їн­ських ке­рів­ни­ків роз­по­ча­ти пе­ре­р­ва­ний вій­на­ми екс­порт хлі­ба, щоб отри­ма­ти ва­лю­ту. Як екс­порт хлі­ба, так і по­став­ки в Ро­сію при­зве­ли до то­го, що го­лод у пів­ден­них гу­бер­ні­ях про­три­мав­ся про­тя­гом усьо­го 1922 ро­ку й три­вав у пер­шій по­ло­ви­ні 1923-го.

По­мі­че­на тра­ге­дія. Го­лод 1921- го ра­дян­ська вла­да ви­зна­ла одра­зу, чо­го не мо­жна ска­за­ти про Пів­день Укра­ї­ни

Між­на­ро­дна до­по­мо­га. Аме­ри­кан­ську адмі­ні­стра­цію до­по­мо­ги (АРА) на чо­лі з Гер­бер­том Гу­ве­ром допу­сти­ли в Укра­ї­ну ли­ше в 1922- му, на По­вол­жя — на пів­ро­ку ра­ні­ше

Лі­кві­ду­ва­ти ма­хнов­щи­ну. Го­лод 1921 ро­ку спри­чи­нив оста­то­чне зга­са­н­ня пов­стан­сько­го ру­ху на Пів­дні Укра­ї­ни

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.