Те­тя­на Ми­ки­тен­ко про се­ксизм в укра­їн­ській по­лі­ти­ці

Ukrainskiy Tyzhden - - ЗМIСТ МАЄ ЗНАЧЕННЯ - Те­тя­на Ми­ки­тен­ко

Якщо ува­жно сте­жи­ти за ро­бо­тою на­шої Вер­хов­ної Ра­ди, то в го­ло­ві ав­то­ма­ти­чно скла­да­є­ться дов­же­ле­зний пе­ре­лік пре­тен­зій до неї, та­кий на­бо­лі­лий, що дов­го ду­ма­ти не до­во­ди­ться: «до­го­вор­ня­ки», на­дмір­на те­а­траль­ність, мор­до­бій, кно­пко­дав­ство, про­гу­ли, дра­ко­нів­ські за­ко­но­про­е­кти, по­ру­ше­н­ня про­це­дур го­ло­су­ва­н­ня… У ко­жно­го з нас на­ко­пи­чи­ло­ся до­ста­тньо не­вдо­во­ле­н­ня, але во­ни не­втом­но під­ки­да­ють но­ві й но­ві при­во­ди!

На­ро­дний де­пу­тат Во­ло­ди­мир Ми­сик, ко­мен­ту­ю­чи ви­ступ сво­єї ко­ле­ги в ко­мі­те­ті, осо­бли­во не стри­му­вав­ся і по­ста­вив її на мі­сце сло­ва­ми про те, що на­справ­ді ко­мі­тет «чи­сто чо­ло­ві­чий», а жінки мо­жуть ту­ди вне­сти ли­ше ме­ту­шню. І вза­га­лі «я від­по­від­аю за те, щоб фе­мі­нізм тут не про­йшов», — з оче­ви­дною пи­хою ска­зав де­пу­тат так, ні­би йо­го тіль­ки-но ар­хе­о­ло­ги ді­ста­ли з пе­че­ри се­кси­зму, де пов­но­цін­ну осо­би­стість роз­ко­ло­ли на два та­бо­ри: чо­ло­ві­ків і жі­нок.

І тут ви­ни­кає пи­та­н­ня: якщо жінки ли­ше сво­їм існу­ва­н­ням вно­сять у Вер­хов­ну Ра­ду ме­ту­шню, то що ж то­ді вно­сять та­кі чо­ло­ві­ки, які не стри­му­ють се­бе в де­мон­стра­ції не­ві­гла­ства й вда­ю­ться до ба­бу­ї­ні­зму, щоб збе­рег­ти пе­чер­ні тра­ди­ції. За­хи­сну ре­а­кцію на рів­но­прав’я? Але її в нас і без то­го до­ста­тньо: Сер­гій Ка­плін не раз був по­мі­че­ний у спро­бах обра­зи­ти опо­нен­та, ви­ко­ри­сто­ву­ю­чи по­рів­ня­н­ня з «ба­бою»; Олег Бар­на до­зво­ляє со­бі жар­ти про ко­ри­сність і при­єм­ність ро­бо­ти з ко­ле­га­ми-жін­ка­ми чо­мусь у го­тель­но­му но­ме­рі (і не го­во­рить про та­ку опцію з ко­ле­га­ми-чо­ло­ві­ка­ми), а у від­по­відь на акцію «Укра­ї­на без се­кси­зму» ка­же, що «дів­ки не тим за­йма­ю­ться»; Іл­ля Ки­ва від­кри­то зі­зна­є­ться, що не спра­цю­вав­ся з Де­ка­но­ї­дзе, бо во­на жін­ка, а для та­кої ро­бо­ти кра­ще під­хо­дить чо­ло­вік, і вза­га­лі «жі­но­ча спра­ва — ді­тей на­ро­джу­ва­ти і їх ро­сти­ти».

До­дам, що де­пу­та­ток у Вер­хов­ній Ра­ді ли­ше 12%, це най­біль­ший по­ка­зник за всі скли­ка­н­ня пар­ла­мен­ту не­за­ле­жної Укра­ї­ни й во­дно­час чи не вдві­чі мен­ший за се­ре­дньо­сві­то­вий (він ста­но­вить 22%). В уря­ді си­ту­а­ція не кра­ща. І вза­га­лі в Укра­ї­ні 54% на­се­ле­н­ня — жінки, тож та­кий рі­вень пред­став­ни­цтва зда­є­ться на­дмір­но не­рів­но­зна­чним. Ба­га­то хто за­раз ске­пти­чно за­ко­пи­лить гу­бу, бо хі­ба це є та­кою вже ве­ли­кою про­бле­мою на тлі ін­ших у дер­жа­ві? На­справ­ді є. Ска­жу біль­ше: ре­тель­ний роз­гляд са­ме та­ких дов­го­три­ва­лих тем і дає нам змо­гу ево­лю­ціо­ну­ва­ти по-справ­жньо­му.

Чи не 100 ро­ків то­му (так, то­ді ми пе­ре­бу­ва­ли в скла­ді Со­ю­зу, та все ж та­ки) укра­їн­ських жі­нок зрів­ня­ли в пра­вах із чо­ло­ві­ка­ми, але справ­жніх змін не ста­ло­ся, як ба­чи­мо, і до­те­пер. Но­мі­наль­на пе­ре­да­ча прав, що не ма­ла ні­чо­го спіль­но­го з пра­кти­кою, за­мі­ни­ла су­спіль­ству не­об­хі­дні для та­ко­го ти­пу про­це­сів ро­ки ре­фле­ксій, а от­же, ро­ки за­пе­ре­че­н­ня, гні­ву, тор­гу, де­пре­сії та зре­штою за­слу­же­но­го прийня­т­тя. Що ма­є­мо в ре­зуль­та­ті? На дво­рі 2018-й, а де­хто так і не про­су­нув­ся да­лі за ста­дію за­пе­ре­че­н­ня. Утім, хоч би яку не­пре­зен­та­бель­ну кар­ти­ну я вам тут на­ма­лю­ва­ла, на­справ­ді у всіх на­ве­де­них ви­ще ба­бу­їн­ських ви­сло­вів є по­зи­тив­ний ефект! Во­ни да­ють на­шо­му со­ці­у­му справ­жнє під­ґрун­тя для зро­ста­н­ня. Ра­ні­ше на та­кі сло­ве­сні ви­па­ди су­спіль­ство про­сто не звер­та­ло ува­ги, а те­пер це вже стає мо­ве­то­ном. Ще тро­хи — і ми ді­йде­мо до ста­дії прийня­т­тя. То справ­жній шлях до рів­но­сті (рів­но­сті в су­спіль­них ро­лях, сво­бо­да від ти­ску очі­ку­вань). Він дов­гий, ма­ру­дний, не­о­че­ви­дний і від­вер­то не­при­єм­ний, але й ку­би­ки пре­су з’яв­ля­ю­ться на ті­лі не пі­сля пер­шо­го ж ви­про­бу­ва­н­ня спор­том.

Во­дно­час є й ін­ший шлях, на пер­ший по­гляд, ді­є­ві­ший, а на ді­лі рад­ше де­ко­ра­тив­ний. Мі­сяць то­му акти­віс­тки гро­мад­ських ор­га­ні­за­цій вла­шту­ва­ли акцію «Жі­нок у пар­ла­мент — 50%», ви­ма­га­ю­чи вно­си­ти від­по­від­ну ген­дер­ну кво­ту до но­во­го ви­бор­чо­го за­ко­но­дав­ства. І ця яскра­во про­фе­мі­ні­сти­чна дія на­справ­ді не ду­же від­мін­на від слів Ми­си­ка, бо та­кий швид­кий стри­бок від 12% до 50%, до то­го ж не в хо­ді при­ро­дно­го роз­ви­тку, а шту­чно за­крі­пле­ний за­ко­но­дав­ством, за­ве­де нас у ту са­му пас­тку, у яку ми вже по­тра­пи­ли 100 ро­ків то­му. Ні­я­ко­го ча­су для ре­фле­ксій — і со­ці­аль­ний ліфт мо­же як під­ня­ти жі­нок на ба­жа­ний по­верх, так і за­кли­ни­ти не­ві­до­мо на яко­му ета­пі, за­ли­ша­ю­чи ілю­зію, ні­би він ку­дись-та­ки нас під­няв.

По­ди­ві­мо­ся на ці два яви­ща з огля­ду на їхній справ­жній вне­сок у на­шу ево­лю­цію. За­ко­но­дав­чі ан­ти­дис­кри­мі­на­цій­ні по­прав­ки — річ си­ту­а­тив­на, одно­мо­мен­тна й, оче­ви­дно, спря­мо­ва­на на за­без­пе­че­н­ня шир­шо­го спе­ктра прав для жі­нок, а от дис­кри­мі­на­цій­ні ви­слов­лю­ва­н­ня тра­пля­ю­ться в на­шо­му жит­ті на ко­жно­му кро­ці, во­ни є де­мон­стра­тив­ним ма­ні­фе­стом зне­ва­жли­во­го став­ле­н­ня до жінки й ні­би­то ні­чо­го хо­ро­шо­го не не­суть. Але в ре­зуль­та­ті все одно ви­хо­дить див­но: за­ко­но­дав­ство зрів­нює пра­ва жі­нок та чо­ло­ві­ків у ЗСУ, і в Укра­ї­ні на­віть з’яв­ля­є­ться пер­ша жін­ка-ге­не­рал, але во­дно­час ха­ра­кте­ри­сти­ка «ба­ба з яй­ця­ми» так ні­ку­ди й не по­ді­ла­ся, як і па­нів­ний сте­ре­о­тип, що жін­ка не зда­тна бу­ти успі­шною са­ма по со­бі, без атри­бу­тів ма­ску­лін­но­сті. Законодавчо ми со­бі захисний шар ні­би й нарощуємо, але со­ці­аль­но, як ба­чи­мо, рухаємося в ра­зи повільніше. І вар­то триматися са­ме та­ко­го темпу, бо па­ра­докс у то­му, що хоч би якою ефектною нам здавалася позитивна дискримінація — законодавчо закріплена роль жінки в дер­жа­ві, але на­справ­ді дієвішою є дискримінація негативна, по­ява та­ких со­бі ми­си­ків. Во­ни нас збу­рю­ють і на­ди­ха­ють на су­пе­ре­чки, у про­це­сі яких ми пе­ре­ро­ста­є­мо гли­бо­ко за­кар­бо­ва­ні ком­пле­кси та сте­ре­о­ти­пи й ево­лю­ціо­ну­є­мо при­ро­дно, а не че­рез за­ко­но­дав­чий стоп-кран. Тож, з одно­го бо­ку, ми­си­ки — це ве­ли­ка не­при­єм­ність, а з дру­го­го — справ­жня ва­кци­на, яка змі­цнює нас, до­по­ма­га­ю­чи ор­га­ні­зму на­да­лі са­мо­туж­ки да­ва­ти від­бій та­ким хво­ро­бли­вим про­це­сам і ви­зна­ча­ти те, що ба­бу­ї­нізм не прой­де

ЗАКОНОДАВЧО МИ СО­БІ ЗАХИСНИЙ ШАР НІ­БИ Й НАРОЩУЄМО, АЛЕ СО­ЦІ­АЛЬ­НО, ЯК БА­ЧИ­МО, РУХАЄМОСЯ В РА­ЗИ ПОВІЛЬНІШЕ. І ВАР­ТО ТРИМАТИСЯ СА­МЕ ТА­КО­ГО ТЕМПУ, БО ПА­РА­ДОКС У ТО­МУ, ЩО ХОЧ БИ ЯКОЮ ЕФЕКТНОЮ НАМ ЗДАВАЛАСЯ ПОЗИТИВНА ДИСКРИМІНАЦІЯ — ЗАКОНОДАВЧО ЗАКРІПЛЕНА РОЛЬ ЖІНКИ В ДЕР­ЖА­ВІ, АЛЕ НА­СПРАВ­ДІ ДІЄВІШОЮ Є ДИСКРИМІНАЦІЯ НЕГАТИВНА

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.