Рі­хард Гер­ці­нґер про за­гро­зу слі­пої впев­не­но­сті

Рі­хард Гер­ці­нґер, ко­ре­спон­дент роз­ді­лу «По­лі­ти­ка та су­спіль­ство» ні­ме­цьких ви­дань Die Welt та Welt am Sonntag

Ukrainskiy Tyzhden - - ЗМIСТ МАЄ ЗНАЧЕННЯ -

9 ли­сто­па­да 2018-го ми­нає 100 ро­ків із дня усу­не­н­ня ні­ме­цько­го ім­пе­ра­то­ра від вла­ди й про­го­ло­ше­н­ня Ні­ме­цької Ре­спу­блі­ки, яка уві­йшла в істо­рію як Ва­ймар­ська ре­спу­блі­ка (на­зва­на так за мі­сцем скли­ка­н­ня де­мо­кра­ти­чних на­ціо­наль­них збо­рів). Цей юві­лей при­па­дає на най­важ­чий пе­рі­од для де­мо­кра­тії в Ні­меч­чи­ні від ча­су за­сну­ва­н­ня Фе­де­ра­тив­ної Ре­спу­блі­ки в 1949-му. Тра­ди­цій­ні «на­ро­дні пар­тії» ХДС/ХСС і СДПН пе­ре­бу­ва­ють у за­не­па­ді, як не­що­дав­но по­ка­за­ли їхні дра­ма­ти­чні втра­ти на ви­бо­рах у фе­де­раль­них зем­лях Ба­ва­рії та Гес­се­ні. Одно­ча­сне змі­цне­н­ня екс­тре­міст­ських сил, на­сам­пе­ред пра­вих, за зро­ста­н­ня го­тов­но­сті до ву­ли­чно­го на­силь­ства, де­да­лі біль­ша вер­баль­на бру­та­лі­за­ція по­лі­ти­чних су­пе­ре­чок і по­ши­ре­на не­до­ві­ра до прин­ци­пу ре­пре­зен­та­тив­ної де­мо­кра­тії зу­мо­ви­ли в ні­ме­цькій гро­мад­сько­сті стур­бо­ва­ні де­ба­ти про те, чи мо­же ва­ймар­ська си­ту­а­ція по­вто­ри­ти­ся ни­ні. Під ти­ском пра­вих і лі­вих ан­ти­де­мо­кра­тів ва­ймар­ська де­мо­кра­тія си­сте­ма­ти­чно ви­хо­ло­щу­ва­ла­ся й де­мон­ту­ва­ла­ся, аж по­ки Гі­тлер її оста­то­чно не лі­кві­ду­вав. Те, що Фе­де­ра­тив­на Ре­спу­блі­ка не­зрів­нян­но мі­цні­ша, ніж Ва­ймар­ська, дов­ший час вва­жа­ло­ся в Ні­меч­чи­ні без­за­пе­ре­чним. При цьо­му ча­сто на­ві­ю­ва­ла­ся дум­ка про те, що пер­ша ні­ме­цька де­мо­кра­тія за­зна­ла по­раз­ки че­рез вну­трі­шні слаб­кі мі­сця сво­єї кон­стру­кції. Однак на­справ­ді пі­сля по­ча­тко­вих по­ту­жних криз і не­вда­лих спроб пе­ре­во­ро­тів від ра­ди­каль­них на­ціо­на­лі­стів і ко­му­ні­стів, по­чи­на­ю­чи від 1923-го, во­на зна­чно ста­бі­лі­зу­ва­ла­ся. У на­сту­пні ро­ки Ва­ймар­ська ре­спу­блі­ка пе­ре­жи­ла не ли­ше еко­но­мі­чне та куль­тур­не під­не­се­н­ня, а й по­лі­ти­чну нор­ма­лі­за­цію. І ли­ше сві­то­ва еко­но­мі­чна кри­за на­при­кін­ці 1929 ро­ку з її ни­щів­ни­ми на­слід­ка­ми для Ні­меч­чи­ни ста­ла по­ча­тком за­ги­бе­лі кра­ї­ни. Але ще 1930-го пра­кти­чно ні­хто не міг со­бі уяви­ти, що про­тя­гом кіль­кох ро­ків де­мо­кра­ти­чний лад бу­де пов­ні­стю зруй­но­ва­но й за­мі­не­но на то­та­лі­тар­ну ди­кта­ту­ру. Але цей кі­нець аж ніяк не був не­ми­ну­чим. Во­ро­ги де­мо­кра­тії трі­ум­фу­ва­ли не остан­ньою чер­гою че­рез те, що їх хро­ні­чно не­до­оці­ню­ва­ли, а де­мо­кра­ти­чні си­ли ви­яви­ли­ся не­спро­мо­жни­ми рі­шу­че й кон­со­лі­до­ва­но ви­сту­пи­ти про­ти них. Про­сто­го по­вто­ре­н­ня цьо­го ка­та­стро­фі­чно­го роз­ви­тку в су­ча­сній Ні­меч­чи­ні очі­ку­ва­ти то­чно не слід. Ін­сти­ту­ції пра­во­вої дер­жа­ви в ні­ме­цькій де­мо­кра­тії справ­ні, а при­хиль­ни­ки ра­ди­каль­ної змі­ни си­сте­ми, як і ра­ні­ше, у мен­шо­сті. Але в се­ре­дньо­тер­мі­но­вій пер­спе­кти­ві не­має ні­чо­го не­без­пе­чні­шо­го для де­мо­кра­тії, ніж по­зір­на впев­не­ність у то­му, що во­на ні­би­то га­ран­то­ва­на на­зав­жди. Во­на ста­біль­на на­стіль­ки, на­скіль­ки ста­біль­ні ін­сти­ту­ції, що є її но­сі­я­ми. А остан­ні силь­ні на­стіль­ки, на­скіль­ки без­до­ган­ни­ми й ці­лі­сни­ми є осо­би, які ді­ють у них, а та­кож на­скіль­ки го­то­ві за­хи­ща­ти й роз­ви­ва­ти де­мо­кра­тію по­лі­ти­чні пред­став­ни­ки та біль­шість гро­ма­дян. Про­те сьо­го­дні цьо­го ро­зу­мі­н­ня та го­тов­но­сті бра­кує в лі­бе­раль­них де­мо­кра­ті­ях За­хо­ду. Над­то ча­сто їхні гро­ма­дя­ни вва­жа­ють де­мо­кра­ти­чні сво­бо­ди й пра­ва са­мі со­бою зро­зумі­ли­ми. Зро­стає не­тер­пі­н­ня до ін­ко­ли важ­ко­го й три­ва­ло­го по­шу­ку де­мо­кра­ти­чних ком­про­мі­сів. На­то­мість де­ма­го­ги обі­ця­ють швид­кі й одно­зна­чні рі­ше­н­ня. При цьо­му, на від­мі­ну від фа­ши­стів і на­ціо­нал-со­ці­а­лі­стів у XX сто­літ­ті, ни­ні­шні пра­во­на­ціо­на­лі­сти­чні ру­хи не ви­сту­па­ють від­кри­то про­ти де­мо­кра­тії, а вда­ють, ні­би хо­чуть її роз­ши­ри­ти й зро­би­ти «ав­тен­ти­чні­шою».

До то­го ж в еру на­дмі­ру ін­фор­ма­ції в ци­фро­вій сфе­рі, си­сте­ма­ти­чних де­з­ін­фор­ма­цій­них кам­па­ній і кі­бе­ра­так із бо­ку ав­то­ри­тар­них ре­жи­мів про­ти лі­бе­раль­них де­мо­кра­тій лю­дям стає де­да­лі важ­че роз­рі­зня­ти дій­сність, ін­сце­но­ва­ну ре­аль­ність і чи­сту фі­кцію. Ця де­зо­рі­єн­та­ція в сприйня­ті ін­фор­ма­ції при­зво­дить до ре­ля­ти­ві­зму, який у май­бу­тньо­му мо­же ви­хо­ло­сти­ти де­мо­кра­тію. Від ча­сів Ні­цше мо­дер­ні фі­ло­со­фи на­ма­га­ю­ться по­ста­ви­ти під сум­нів пре­тен­зію на ви­щість прав­ди над бре­хнею, ра­ціо­наль­но­сті над мі­фом. Во­дно­час во­ни не зу­пи­ни­ли­ся на пра­виль­но­му, не­від’єм­но­му для де­мо­кра­ти­чно­го су­спіль­ства пе­ре­ко­нан­ні, що жо­дна прав­да не є аб­со­лю­тною та оста­то­чною, а має ар­гу­мен­то­ва­но об­сто­ю­ва­ти­ся про­ти ін­ших вер­сій. На­то­мість із по­стмо­дер­ні­змом на­бу­ла по­ши­ре­н­ня те­за, бу­цім усі «прав­ди» одна­ко­во чин­ні та ма­ють одна­ко­ве пра­во на ре­пре­зен­та­цію.

Це сум’ят­тя цін­ні­сних мас­шта­бів ви­ко­ри­сто­ву­ють ав­то­ри­тар­ні си­ли, щоб під­ва­жу­ва­ти ду­хов­ні та ін­сти­ту­цій­ні осно­ви де­мо­кра­тії. При цьо­му сьо­го­дні во­ни зде­біль­шо­го від­мов­ля­ю­ться від нав’язу­ва­н­ня лю­дям сфор­мо­ва­ної іде­о­ло­гі­чної кар­ти­ни сві­ту. Ав­то­ри­тар­ні си­сте­ми па­ну­ва­н­ня, та­кі як пу­тін­ська Ро­сія, зо­се­ре­джу­ю­ться на ге­не­ру­ван­ні при­мар­ної ре­аль­но­сті, у якій прав­ля­ча вер­хів­ка без­пе­ре­шко­дно мо­же здій­сню­ва­ти свої кри­мі­наль­ні обо­руд­ки. Зре­ду­ко­ва­ні фор­ми іде­о­ло­гії, на які во­ни при цьо­му спи­ра­ю­ться, ма­ють, по су­ті, по­ши­рю­ва­ти одну-єди­ну ідею: що всі лю­ди про­да­жні, усі ін­сти­ту­ції ко­рум­по­ва­ні, усі ети­чні прин­ци­пи — це сен­ти­мен­таль­ні ілю­зії, а от­же, усі спро­би роз­рі­зня­ти до­бро та зло — ли­ше мар­ну­ва­н­ня ча­су. Щой­но це за­кар­бу­є­ться в го­ло­вах, зло­чи­ни не бу­дуть біль­ше по­мі­тни­ми, по­за­як вва­жа­ти­му­ться нор­маль­ним ста­ном ре­чей.

Ба­га­то хто в Ні­меч­чи­ні сподівається, що їхня кра­ї­на має сильніший імунітет про­ти но­вих антидемократичних спокус, ніж ін­ші на За­хо­ді, бо має за плечима найнегативніший до­свід. Про­те це не­без­пе­чний самообман. Адже зло зав­жди бу­ло над­то ви­на­хі­дли­вим, що­би дві­чі яв­ля­ти­ся під одні­єю ма­скою.

БА­ГА­ТО ХТО В НІ­МЕЧ­ЧИ­НІ СПОДІВАЄТЬСЯ, ЩО ЇХНЯ КРА­Ї­НА МАЄ СИЛЬНІШИЙ ІМУНІТЕТ ПРО­ТИ НО­ВИХ АНТИДЕМОКРАТИЧНИХ СПОКУС, НІЖ ІН­ШІ НА ЗА­ХО­ДІ, БО МАЄ ЗА ПЛЕЧИМА НАЙНЕГАТИВНІШИЙ ДО­СВІД. ПРО­ТЕ ЦЕ НЕ­БЕЗ­ПЕ­ЧНИЙ САМООБМАН

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.