Ті, що зу­пи­ни­ли час

Ukrainskiy Tyzhden - - Державні монополії - Лю­бо­мир Ша­ва­люк

«Еко­но­мі­ка по­вин­на бу­ти еко­ном­ною». Ця фра­за Брє­жнє­ва, ска­за­на 37 ро­ків то­му, ста­ла кри­ла­тою. Ни­ні її ви­ко­ри­сто­ву­ють зде­біль­шо­го в жар­тів­ли­во­му чи іро­ні­чно­му кон­текс­ті, але в пев­но­му сен­сі во­на від­обра­жає один із клю­чо­вих прин­ци­пів еко­но­мі­чно­го роз­ви­тку: еко­но­мі­ка не роз­ви­ва­ти­ме­ться, якщо не еко­но­ми­ти­ме час. За­оща­дже­н­ня ча­су по­ста­чаль­ни­ків змен­шує ви­тра­ти на си­ро­ви­ну, збе­ре­же­н­ня ча­су спо­жи­ва­чів за­без­пе­чує ви­щі об­ся­ги про­да­жу, еко­но­мія ча­су пра­ців­ни­ків до­по­ма­гає не ви­тра­ча­ти зай­ве на фонд опла­ти пра­ці. Усе це дає змо­гу ви­ро­бля­ти біль­ше, ви­тра­ча­ю­чи мен­ше, під­ви­щує ефе­ктив­ність, під­штов­хує до роз­ви­тку. Та­кий прин­цип ле­жить в осно­ві еко­но­мі­чних до­ся­гнень усіх роз­ви­ну­тих кра­їн сві­ту. Але в Укра­ї­ні зна­чна ча­сти­на еко­но­мі­ки фун­кціо­нує так, ні­би йо­го не існує. Осо­бли­во це сто­су­є­ться дер­жав­них під­при­ємств: їхня ді­яль­ність ні­ко­ли йо­му не від­по­від­а­ла.

Прин­цип еко­но­мії ча­су — на­рі­жний ка­мінь під­при­єм­ни­цтва. Бо чим за­йма­є­ться під­при­є­мець? Еко­но­мить час. Адже ко­жна ін­но­ва­ція, усі но­ві про­ду­кти, ноу-хау, те­хно­ло­гії в кін­це­во­му під­сум­ку ве­дуть до то­го, що по­тре­би спо­жи­ва­ча кра­ще за­до­во­ле­ні за мен­ших за­трат. Фо­к­усу­ва­ти­ся на пов­сяк­ден­но­му до­три­ман­ні цьо­го прин­ци­пу озна­чає ве­сти бі­знес у ци­ві­лі­зо­ва­но­му ро­зу­мін­ні. Але укра­їн­ські дер­жав­ні ком­па­нії за­йма­ю­ться чим зав­го­дно, тіль­ки не бі­зне­сом. Як на­слі­док — во­ни пра­кти­чно не ма­ють мо­жли­во­стей для роз­ви­тку. Тож жи­т­тя йде впе­ред, але це не сто­су­є­ться держпідприємств. Во­ни ні­би зу­пи­ня­ють час са­мим спосо­бом сво­го фун­кціо­ну­ва­н­ня. У під­сум­ку пра­кти­чно на ко­жно­му з них мо­жна від­чу­ти дух сов­ка, хо­ча субстанція, що йо­го породжувала, вже не існує по­над чверть сто­лі­т­тя.

НЕДОБІЗНЕС

Ві­зьмі­мо Укр­по­шту. До­не­дав­на ком­па­нія не еко­но­ми­ла не тіль­ки час сво­їх клі­єн­тів, а і їхні нер­ви. У ба­га­тьох укра­їн­ців ще не стер­ли­ся з пам’яті спо­га­ди про ба­га­то­го­дин­ні чер­ги, ві­чно чи­мось не­за­до­во­ле­них пра­ців­ни­ків, про­па­лі без­ві­сти ли­сти й ба­га­то чо­го ін­шо­го. Ре­зуль­тат ло­гі­чний: за остан­ні 10 ро­ків но­мі­наль­ний ВВП Укра­ї­ни зріс уче­тве­ро, грив­ня зне­ці­ни­ла­ся уп’яте­ро, спо­жив­чі ці­ни збіль­ши­ли­ся на 273%, а чи­стий до­хід Укр­по­шти — ли­ше на 146%. Ком­па­нія ні­би від­ста­ла від жи­т­тя ро­ків на п’ять. Чим за­йма­ли­ся весь цей час ко­ли­шні її ке­рів­ни­ки — не ві­до­мо, але то­чно не бі­зне­сом. Зре­штою, най­біль­ший на сьо­го­дні кон­ку­рент — «Но­ва по­шта» — від­ку­сив ве­ли­че­зний шмат рин­ку й кіль­ка ро­ків то­му обі­гнав під­при­єм­ство за рів­нем до­хо­дів. Тож ко­ли пі­сля Ре­во­лю­ції гі­дно­сті в Укр­по­шту при­йшов но­вий ме­не­джмент із рин­ко­вим сві­то­гля­дом, то, ма­буть, із по­гля­ду бі­зне­со­вої ді­яль­но­сті ком­па­нія йо­му ски­да­ла­ся на ав­гі­є­ві стай­ні. Но­ве ке­рів­ни­цтво на­ма­га­є­ться щось зро­би­ти, і не­озбро­є­ним оком ви­дно, що в ньо­го тро­хи ви­хо­дить. Але час втра­че­но: те­пер ком­па­нія вже зму­ше­на на­здо­га­ня­ти, а не за­хи­ща­ти свої ко­лись мо­но­поль­ні по­зи­ції. Це зна­чно важ­че зро­би­ти, й успіх зов­сім не га­ран­то­ва­но.

Ін­ший при­клад — Укр­за­лі­зни­ця. Її ді­яль­ність де­ся­ти­лі­т­тя­ми ба­лан­сує між бі­зне­со­ви­ми та со­ці­аль­но-по­лі­ти­чни­ми ці­ля­ми. З одно­го бо­ку, ру­хо­мий склад фі­зи­чно зно­ше­ний ма­ло не на 90%, про мо­раль­ний знос го­ді й ка­за­ти, за­лі­зни­чна ін­фра­стру­кту­ра не роз­ви­ва­є­ться, якість по­слуг дав­но за­ли­шає ба­жа­ти кра­що­го, а те­пер уже й спо­жи­ва­чі ван­та­жо­пе­ре­ве­зень в один го­лос за­яв­ля­ють, що бра­кує ван­та­жних ва­го­нів. Із дру­го­го — ком­па­нія не­втом­но спа­лює мі­льяр­ди на за­ня­т­тя сум­нів­ною бла­го­дій­ні­стю: збе­рі­гає пе­ре­ве­зе­н­ня па­са­жи­рів за зби­тко­ви­ми на­прям­ка­ми, час від ча­су до­тує рі­зні про­ми­сло­ві під­при­єм­ства че­рез за­ни­же­ні та­ри­фи то­що. До­дай­те сю­ди ре­гу­ляр­ні скан­да­ли що­до роз­трат май­на Укр­за­лі­зни­ці на міль­йо­ни гри­вень і зро­зу­мі­є­те, що бі­зне­сом тут і не па­хне. Тож не

див­но, що ко­ли у 2016-му ке­ру­ва­ти нею при­зна­чи­ли по­ля­ка Вой­це­ха Бал­чу­на, у яко­го ціл­ком аде­ква­тний по­слу­жний спи­сок, то він не про­три­мав­ся на по­са­ді й пів­то­ра ро­ку, бо не дав ра­ди. Усе за­кін­чи­ло­ся гу­чним скан­да­лом — зай­вим під­твер­дже­н­ням то­го, на­скіль­ки впли­во­ві осо­би за­ці­кав­ле­ні в то­му, щоб ком­па­нія не за­йма­ла­ся бі­зне­сом і не ста­ва­ла про­зо­рою. Укр­за­лі­зни­ці по­ща­сти­ло біль­ше, ніж Укр­по­шті, бо во­на при­ро­дна мо­но­по­лія. Як­би бу­ло іна­кше, то та­ке ан­ти­під­при­єм­ни­цтво вже дав­но при­зве­ло б до втра­ти ва­го­мої час­тки рин­ку та ви­ни­кне­н­ня в ком­па­нії ве­ли­че­зних фі­нан­со­вих про­блем. А от кра­ї­ні за­га­лом по­ща­сти­ло мен­ше. Адже з та­ки­ми тем­па­ми ви­рі­ше­н­ня стра­те­гі­чних зав­дань, яки­ми пра­цює Укр­за­лі­зни­ця, укра­їн­ська га­лузь за­лі­зни­чних пе­ре­ве­зень за рів­нем роз­ви­тку ще дов­го за­ли­ша­ти­ме­ться в ми­ну­ло­му сто­літ­ті. Про який Hyperloop роз­мо­ва? Якщо ця ком­па­нія бу­де при­че­тна до йо­го бу­дів­ни­цтва, то ми не до­жи­ве­мо до мо­мен­ту йо­го за­пу­ску.

Не мо­жна обі­йти ува­гою й НАК «На­фто­газ Укра­ї­ни». Про­тя­гом ба­га­тьох ро­ків під­при­єм­ство бу­ло най­біль­шою чор­ною ді­рою ві­тчи­зня­ної еко­но­мі­ки, не­по­силь­ним тя­га­рем для бю­дже­ту, на яко­му ско­ло­ти­ли свій до­ста­ток де­ся­тки чи на­віть со­тні укра­їн­ських чи­нуш та олі­гар­хів. Зро­зумі­ло, що ні про який роз­ви­ток то­ді не йшло­ся. Сьо­го­дні ком­па­нія пе­ре­тво­ри­ла­ся на чи не най­при­бу­тко-

ТОЖ ЖИ­Т­ТЯ ЙДЕ ВПЕ­РЕД, АЛЕ ЦЕ НЕ СТО­СУ­Є­ТЬСЯ ДЕРЖПІДПРИЄМСТВ. ВО­НИ НІ­БИ ЗУ­ПИ­НЯ­ЮТЬ ЧАС СА­МИМ СПОСО­БОМ СВО­ГО ФУН­КЦІО­НУ­ВА­Н­НЯ. У ПІД­СУМ­КУ ПРА­КТИ­ЧНО НА КО­ЖНО­МУ З НИХ МО­ЖНА ВІД­ЧУ­ТИ ДУХ СОВ­КА, ХО­ЧА СУБСТАНЦІЯ, ЩО ЙО­ГО ПОРОДЖУВАЛА, ВЖЕ НЕ ІСНУЄ ПО­НАД ЧВЕРТЬ СТО­ЛІ­Т­ТЯ.

ві­шу в Укра­ї­ні. Зда­ва­ло­ся б, є всі пе­ред­умо­ви для за­ня­т­тя бі­зне­сом, роз­ви­тку та яко­мо­га кра­що­го за­без­пе­че­н­ня по­треб спо­жи­ва­чів. Але не все так про­сто.

По-пер­ше, до­свід нас вчить, що ді­яль­ність ком­па­нії за­над­то за­по­лі­ти­зо­ва­на. На­фто­газ зму­ше­ний пра­цю­ва­ти в умо­вах ді­а­ме­траль­но про­ти­ле­жних дер­жав­них енер­ге­ти­чних по­лі­тик. Тоб­то ча­сто зі змі­ною вла­ди в кра­ї­ні ком­па­нія ша­ра­ха­є­ться в на­пря­мах сво­єї ді­яль­но­сті з одні­єї край­но­сті в ін­шу. Не­має жо­дних га­ран­тій, що пі­сля ви­бо­рів на­сту­пно­го ро­ку На­фто­газ зно­ву не пе­ре­тво­ри­ться на чор­ну ді­ру укра­їн­ської еко­но­мі­ки. За пев­но­го сце­на­рію ні МВФ, ні укра­їн­ський ви­бо­рець, ні про­стий глузд цьо­му не за­ра­дять. По-дру­ге, но­вий ме­не­джмент пра­цює ось уже май­же п’ять ро­ків, а які ре­зуль­та­ти? Одра­зу ж пі­сля Ре­во­лю­ції гі­дно­сті бу­ло озву­че­но пла­ни по­ді­ли­ти ком­па­нію на три ди­ві­зіо­ни від­по­від­но до ви­дів ді­яль­но­сті: ви­до­бу­ва­н­ня, транс­пор­ту­ва­н­ня, про­даж га­зу. Чи бу­ло це зро­бле­но? Ні. Чи до­сить для цьо­го п’яти ро­ків? Оче­ви­дно, що так, бо при­ва­тний бі­знес та­кі зав­да­н­ня (злиття, по­гли­на­н­ня, по­діл ком­па­ній) ви­рі­шує в зна­чно сти­слі­ші тер­мі­ни. Тоб­то умо­ви для за­ня­т­тя бі­зне­сом, роз­ви­тку та збіль­ше­н­ня ефе­ктив­но­сті ні­би­то є, але пра­ців­ни­ки На­фто­га­зу пе­ре­ва­жно за­ли­ши­ли­ся ті са­мі, тоб­то пов­ні­стю нев­мо­ти­во­ва­ні та не­зна­йо­мі з прин­ци­пом еко­но­мії та су­т­тю під­при­єм­ни­цтва. Так, мо­жна дов­го хва­ли­ти но­ве ке­рів­ни­цтво за енер­го­не­за­ле­жність, ре­верс, пе­ре­мо­гу над Газ­про­мом у су­ді, осо­бли­во якщо по­рів­ню­ва­ти ці до­ся­гне­н­ня з «успі­ха­ми» по­пе­ре­дни­ків. Але во­дно­час до­во­ди­ться кон­ста­ту­ва­ти: ком­па­нія й до­сі від­стає за тем­па­ми роз­ви­тку від ба­га­тьох ана­ло­гів із при­ва­тно­го се­кто­ру. Це не по­ясню­є­ться ні роз­мі­ра­ми НАК, ні спад­ком по­пе­ре­дни­ків, а ли­ше тим, що ком­па­нія на­ле­жить дер­жа­ві. Во­на та­кож зу­пи­няє час, як і ба­га­то ін­ших держпідприємств.

ГРО­ШІ НА ВІ­ТЕР

Або по­глянь­мо на ву­гіль­ні під­при­єм­ства. Їх дев’ять се­ред ста най­біль­ших дер­жав­них ком­па­ній, ре­гу­ляр­ний огляд яких до­не­дав­на ро­би­ло Мі­н­еко­ном­ро­з­ви­тку. Ко­жне з них зби­тко­ве на рів­ні ва­ло­во­го при­бу­тку, не ка­жу­чи вже про чи­стий, в окре­мих із них об­сяг зби­тків зі­став­ний із чи­стим до­хо­дом. У чо­му сенс цьо­го бі­зне­су? Якщо є пев­ні зро­зумі­лі не­бі­зне­со­ві ці­лі, із яки­ми дер­жа­ва що­ро­ку вли­ває в та­кі під­при­єм­ства мі­льяр­ди гри­вень, то жо­дної з них во­на не до­ся­гає. За­до­воль­ни­ти свої по­тре­би ву­гі­л­лям вла­сно­го ви­до­бу­тку не вда­є­ться: ми вже кіль­ка ро­ків ім­пор­ту­є­мо цей ре­сурс, при­чо­му ча­сто ви­щої яко­сті за до­сту­пні­шу ці­ну (ін­ша річ, що на­ші те­пло­ві еле­ктро­стан­ції спро­е­кто­ва­ні для укра­їн­сько­го ву­гі­л­ля, але ця про­бле­ма ви­рі­шу­є­ться). Отри­ма­ти де­ше­ве ву­гі­л­ля та­кож не вда­є­ться: як­би во­но бу­ло та­ким, то ша­хти ста­ли б при­бу­тко­ви­ми, тим біль­ше за ни­ні­шніх ви­со­ких цін. Дер­жа­ва са­ма у зві­тах Мі­н­еко­ном­ро­з­ви­тку ви­знає, що ви­ро­бни­цтво не­ефе­ктив­не, то­му ву­гі­л­ля до­ро­ге й низь­ко­які­сне. Тож і ця ме­та за­ли­ша­є­ться не­д­ося­жною.

Про­бле­му зайня­то­сті та­кож не ви­рі­ше­но, бо якщо ша­хта­рі ре­гу­ляр­но страй­ку­ють че­рез не­ви­пла­ту зар­пла­ти, то про що мо­жна ка­за­ти? Ма­буть, до­ціль­ні­ше бу­ло б ці бю­дже­тні мі­льяр­ди, які вли­ва­ю­ться в га­лузь, про­сто роз­да­ва­ти ша­хта­рям як до­по­мо­гу з без­ро­бі­т­тя або як стар­то­вий ка­пі­тал для по­ча­тку вла­сної спра­ви. На­віть як­би при цьо­му ви­ни­кла про­бле­ма на­дмір­но­го без­ро­бі­т­тя у від­по­від­них мо­но­мі­стах, де ма­со­во про­жи­ва­ють ша­хта­рі, то во­на бу­ла б тим­ча­со­вою, адже чим ці на­се­ле­ні пун­кти кра­щі від тих со­тень сіл чи мі­сте­чок, із яких ле­во­ва ча­сти­на на­се­ле­н­ня ви­їха­ла на за­ро­бі­тки? Не­має сум­ні­ву, що ша­хта­рі по­сту­по­во зна­йшли б ку­ди по­ді­ти­ся, осо­бли­во з гро­шо­вою до­по­мо­гою від дер­жа­ви в ки­ше­ні. Але оста­н­ня на та­кий крок чо­мусь не мо­же зва­жи­ти­ся.

Мо­жли­во, чи­нов­ни­ка­ми ру­хає ра­дян­ський ком­плекс пре­сти­жно­сті ша­хтар­ської пра­ці, але що це за пре­стиж, за який пла­тять мі­зер, і за той ще до­во­ди­ться по­сто­я­ти на страй­ках? Мо­жли­во, у при­ва­тних ру­ках пев­ні ша­хти ді­ста­ли б но­ве ди­ха­н­ня, ста­ли при­бу­тко­ви­ми. Але не­за­ле­жно від то­го, чи їх по­трі­бно за­кри­ти, чи при­ва­ти­зу­ва­ти, дер­жа­ві в них ло­ви­ти ні­чо­го. Це оче­ви­дно й до­ве­де­но де­ся­ти­лі­т­тя­ми без­про­сві­тних зби­тків від­по­від­них ком­па­ній. Го­ді й ка­за­ти про те, що за та­ких об­ста­вин умо­ви пра­ці, те­хно­ло­гії ви­до­бу­тку, без­пе­ка пра­ця ша­хта­рів зу­пи­ни­ли­ся на рів­ні ми­ну­ло­го сто­лі­т­тя. У цих ша­хтах час та­кож зу­пи­нив­ся. Мо­жли­во, на­ві­ки.

Ще один при­клад — Укр­спирт. Ком­па­нія за­без­пе­чує ро­бо­чи­ми мі­сця­ми по­над 5 тис. лю­дей, але ви­ко­нує та­кий об­сяг ро­бо­ти, із яким у роз­ви­ну­тих кра­ї­нах справ­ля­ю­ться кіль­ка со­тень пра­ців­ни­ків. Це бі­знес чи ма­со­ва до­бро­чин­ність? Укр­спирт зби­тко­вий за EBITDA та чи­стим при­бу­тком, за­те чи не ко­жен із ди­ре­кто­рів кіль­кох де­ся­тків спирт­за­во­дів — один із най­ба­га­тших лю­дей в окру­зі,

який їздить на до­ро­гій ма­ши­ні, жи­ве в ши­кар­но­му ма­є­тку, учить ді­тей за кор­до­ном, одне сло­во, ні в чо­му со­бі не від­мов­ляє. Пі­сля Ре­во­лю­ції гі­дно­сті кра­ї­ну ре­гу­ляр­но ско­ли­хує ін­фор­ма­ція про чер­го­вий про­валь­ний від­кри­тий кон­курс на по­са­ду ди­ре­кто­ра Укр­спир­ту. Але по­зи­ції спир­то­вої ма­фії не­по­хи­тні. А ді­яль­ність ком­па­нії на­да­лі не має ні­чо­го спіль­но­го з бі­зне­сом чи ефе­ктив­ні­стю.

ГОР­ДІСТЬ НА­ЦІЇ

Є ще ін­ша гру­па дер­жав­них під­при­ємств, ба­га­то з яких ма­ють стра­те­гі­чне зна­че­н­ня для Укра­ї­ни. Во­ни во­ло­ді­ють уні­каль­ни­ми те­хно­ло­гі­я­ми, але не вмі­ють за­ро­бля­ти на них гро­ші, та й не ви­дно, щоб ду­же на­ма­га­ли­ся. «Ан­то­нов», Тур­бо­атом, Хар­трон, Еле­ктро­ва­жмаш, Пів­ден­маш, КБ «Пів­ден­не» — усе це ком­па­нії, яки­ми мо­жна пи­ша­ти­ся в ін­же­нер­но­му сен­сі на на­ціо­наль­но­му рів­ні. Але в бі­зне­со­во­му аспе­кті во­ни та­кі ж не­ефе­ктив­ні, як і ре­шта дер­жав­них під­при­ємств. В одних про­бле­ми з мар­ке­тин­гом: во­ни ні­як не мо­жуть роз­ши­ри­ти гео­гра­фію збу­ту, хо­ча ма­ють які­сний то­вар. Адже про­сто не вмі­ють про­да­ва­ти, а до­по­мо­ги від дер­жа­ви не­має, як це прийня­то в роз­ви­ну­тих кра­ї­нах. В ін­ших

ІЗ ЗАПРОВАДЖЕННЯМ КОНКУРСНОГО ВІД­БО­РУ КЕ­РІВ­НИ­КІВ ДЕРЖПІДПРИЄМСТВ, УСТА­НОВ­ЛЕ­Н­НЯМ ЇМ АДЕКВАТНОГО РІВ­НЯ ВИ­НА­ГО­РО­ДИ ПОЧАЛИСЯ ЗДО­РО­ВІ ЗМІ­НИ В ОКРЕ­МИХ КОМПАНІЯХ. АЛЕ ПРА­КТИ­ЧНО В УСІХ НИХ ПРО­ЦЕ­СИ РУ­ХА­Ю­ТЬСЯ ЗА­НАД­ТО ПО­ВІЛЬ­НО ПО­РІВ­НЯ­НО З ПРИ­ВА­ТНИМ СЕКТОРОМ

тру­дно­щі з на­ла­го­дже­н­ням пов­но­цін­но­го, ри­тмі­чно­го ви­ро­бни­цтва. На­при­клад, «Ан­то­нов» — одне з лі­че­них у сві­ті під­при­ємств, що спро­мо­жне бу­ду­ва­ти лі­та­ки з ні­чо­го. А скіль­ки лі­таль­них апа­ра­тів кор­по­ра­ція ви­ро­бляє що­ро­ку? Оди­ни­ці, та й то не зав­жди. У де­яких ком­па­ній тру­дно­щі з фі­нан­са­ми. На­при­клад, Пів­ден­маш і КБ «Пів­ден­не» зда­тні про­е­кту­ва­ти та за­пу­ска­ти в ко­смос ра­ке­ти. Та при цьо­му Пів­ден­маш хро­ні­чно зби­тко­вий, КБ «Пів­ден­не» та­кож ре­гу­ляр­но за­знає зби­тків. Як мо­жна бу­ти те­хно­ло­гі­чним ге­ні­єм і зли­да­рем одно­ча­сно? Це так по-ра­дян­ськи…

На­ре­шті, на­віть ко­ли з фі­нан­со­во­го бо­ку в ком­па­нії все га­разд, що сто­су­є­ться оди­ниць, це зов­сім не га­ран­тує ри­тмі­чно­го та зба­лан­со­ва­но­го роз­ви­тку. На­при­клад, Тур­бо­атом із ро­ку в рік ге­не­рує со­тні міль­йо­нів гри­вень при­бу­тку, але не зда­тен кон­вер­ту­ва­ти їх у ви­со­кі тем­пи роз­ви­тку, то­му йо­го до­хо­ди зро­ста­ють за­над­то по­віль­но по­рів­ня­но з кон­ку­рен­та­ми. І це та­кож по­бі­чний ефект дер­жав­ної вла­сно­сті, бо в аде­ква­тних при­ва­тних ру­ках та­ке під­при­єм­ство зда­тне за п’ять — де­сять ро­ків пе­ре­ро­сти в гло­баль­но­го гі­ган­та — якщо не в Siemens чи General Electric, то в який-не­будь Alstom то­чно. А по­ки Тур­бо­ато­мом во­ло­діє дер­жа­ва, він і да­лі роз­ви­ва­ти­ме­ться ма­лень­ки­ми кро­ка­ми, а ле­во­ву час­тку при­бу­тку від­да­ва­ти­ме дер­жа­ві у фор­мі ди­ві­ден­дів. Ви­хо­дить див­на си­ту­а­ція. Низ­ка дер­жав­них ком­па­ній — пре­дмет гор­до­сті на­ції, але чим ми пи­ша­є­мо­ся? Тим, що всу­пе­реч об­ста­ви­нам вда­ло­ся збе­рег­ти з ра­дян­ських ча­сів і що ні­як йо­го не мо­же­мо роз­ви­ну­ти. Пре­дмет на­шої гор­до­сті — улам­ки ін­же­нер­ної ве­ли­чі Ра­дян­сько­го Со­ю­зу. Остан­ні з мо­гі­кан, що їх Укра­їн­ська дер­жа­ва не зда­тна до­ве­сти до пу­т­тя, ан­ти­квар­ні екс­по­на­ти, які тре­ба по­ста­ви­ти в ра­мо­чку як пам’ятки бу­ва­лих ра­дян­ських до­ся­гнень. У дер­жав­них ру­ках во­ни не­при­да­тні для то­го, щоб за­ро­бля­ти на них гро­ші й бу­ду­ва­ти стру­кту­ру еко­но­мі­ки не­за­ле­жної Укра­ї­ни. У ни­ні­шньо­му ста­ні во­ни під­хо­дять ли­ше для то­го, щоб ви­кли­ка­ти гор­дість на­ції та щоб, ми­мо­во­лі гля­нув­ши на них, щи­ра ва­тна ду­ша про­сльо­зи­ла­ся й по­ду­ма­ла: «Яку кра­ї­ну про...ли». Звід­си на­про­шу­є­ться ви­сно­вок, що на­ша дер­жа­ва як вла­сник, спе­ці­а­лі­зу­є­ться на кон­сер­ва­ції сов­ка, на збе­ре­жен­ні під сво­їм кри­лом усьо­го то­го, що їй ді­ста­ло­ся в спа­док, на то­му, щоб зу­пи­ни­ти час у кон­кре­тних про­сто­ро­вих ме­жах, які їй на­ле­жать на пра­вах вла­сно­сті. Те са­ме сто­су­є­ться і під­при­ємств, і те­хно­ло­гій, і ме­то­дів ро­бо­ти. Та­ка спе­ці­а­лі­за­ція — чі­тка кан­ва у фун­кціо­ну­ван­ні дер­жав­них під­при­ємств пе­рі­о­ду не­за­ле­жно­сті. Це ан­ти­бі­знес, ан­ти­під­при­єм­ни­цтво, ан­ти­жи­т­тя, якщо хо­че­те.

БУ­ТИ ЧИ НЕ БУ­ТИ

За­ра­ди спра­ве­дли­во­сті слід за­ува­жи­ти, що пі­сля Ре­во­лю­ції гі­дно­сті та­кий стан ре­чей став по­тро­ху змі­ню­ва­ти­ся. Із запровадженням конкурсного від­бо­ру ке­рів­ни­ків держпідприємств, уста­нов­ле­н­ням їм адекватного рів­ня ви­на­го­ро­ди почалися здо­ро­ві змі­ни в окре­мих компаніях. Але пра­кти­чно в усіх них про­це­си ру­ха­ю­ться за­над­то по­віль­но по­рів­ня­но з при­ва­тним сектором. При­чи­на одна: ме­не­джмент змі­нив­ся, але сов­ко­вий дух із пра­ців­ни­ків не ви­ві­трив­ся. І ми­не ще не одна п’яти­рі­чка, по­ки ті ком­па­нії пе­ре­тво­ря­ться на ціл­ко­ви­то рин­ко­ві, якщо це вза­га­лі ко­лись ста­не­ться. Зро­зумі­ло, що при­ва­ти­за­ція до­да­ла б ки­сню у во­гонь цих змін. Але якщо но­вий рин­ко­вий ме­не­джмент за­знає та­ко­го опо­ру від за­ці­кав­ле­них у збе­ре­жен­ні ста­тус-кво, то як же во­ни упи­ра­ти­му­ться пов­ній змі­ні вла­сно­сті? Не див­но, що при­ва­ти­за­ція до­сі не стар­ту­ва­ла. Дер­жав­ний ка­пі­та­лізм у сві­ті до­сить по­ши­ре­ний, але успі­шних при­кла­дів йо­го існу­ва­н­ня вкрай ма­ло. Як пи­ше The Economist, дер­жав­ний ка­пі­та­лізм пра­цює до­бре ли­ше під ке­рів­ни­цтвом ком­пе­тен­тної дер­жа­ви. На жаль, Укра­ї­на та­ким по­хва­ли­ти­ся не мо­же. Та й не ми одні. У Ро­сії дер­жав­ні ком­па­нії пра­цю­ють на шай­ку ефес­бе­шни­ків з ім­пер­ськи­ми ам­бі­ці­я­ми, у Бра­зи­лії — на бан­ду ко­ру­пціо­не­рів най­ви­що­го рів­ня, вклю­ча­ю­чи екс-пре­зи­ден­та. Ефе­ктив­ність дер­жав­но­го ка­пі­та­лі­зму — це рад­ше ви­ня­ток, мо­жли­вий в осо­бли­вих ви­пад­ках. На­при­клад, у Ки­таї чи­ма­ло дер­жав­них ком­па­ній, але там є смер­тна ка­ра для чи­нов­ни­ків за ко­ру­пцію та зов­сім ін­ший мен­та­лі­тет, ніж у нас. У Сін­га­пу­рі є ефе­ктив­ний і при­бу­тко­вий фонд на­ціо­наль­но­го до­бро­бу­ту, що об’єд­нує дер­жав­ні акти­ви, але там на ко­жно­му рів­ні не­за­ле­жні на­гля­до­ві ра­ди та рин­ко­ві прин­ци­пи фун­кціо­ну­ва­н­ня. Імо­вір­ність то­го, що на­ша дер­жа­ва змо­же ор­га­ні­зу­ва­ти щось схо­же, не­ве­ли­ка. Для цьо­го по­трі­бен зов­сім ін­ший рі­вень фун­кціо­наль­ної го­тов­но­сті. Якщо на сьо­го­дні го­лов­ни­ми про­бле­ма­ми держ­ком­па­ній є як не втра­ти­ти від чер­го­во­го ви­тка по­лі­ти­чно­го ци­клу та як зве­сти кін­ці з кін­ця­ми, ви­ко­ну­ю­чи не­бі­зне­со­ві фун­кції, то про яку ефе­ктив­ність і про який роз­ви­ток дер­жав­ної вла­сно­сті мо­же йти­ся?

Усі ці пи­та­н­ня сто­су­ю­ться не ли­ше держпідприємств, а всьо­го, чо­го тор­ка­є­ться на­ша дер­жа­ва. Бі­да в то­му, що по­над по­ло­ви­на укра­їн­ської еко­но­мі­ки пря­мо чи опо­се­ред­ко­ва­но зму­ше­на вза­є­мо­ді­я­ти з кон­тр­аген­та­ми, до­ти­чни­ми до дер­жа­ви та за­ра­же­ни­ми її сов­ко­вим ду­хом. Це сто­по­рить усю еко­но­мі­ку, не до­зво­ляє роз­ви­ва­ти­ся всій кра­ї­ні. На жаль, по­ки що пер­спе­ктив для швид­ких змін та­кої си­ту­а­ції не ви­дно.

Back in USSR. Дер­жав­ні під­при­єм­ства кон­сер­ву­ють те­хно­ло­гії, ви­гляд та дух ми­ну­ло­го сто­річ­чя

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.