Ядер­на зброя в ру­ках ро­сій­ських во­ждів

«Ра­ке­тна» ри­то­ри­ка від Ста­лі­на до Пу­ті­на

Ukrainskiy Tyzhden - - СПАДОК - Ста­ні­слав Куль­чи­цький

По­лі­ти­ки й по­лі­то­ло­ги в усьо­му сві­ті схви­льо­ва­но ана­лі­зу­ють при­чи­ни та мо­жли­ві на­слід­ки ви­хо­ду США з укла­де­но­го в гру­дні 1987 ро­ку аме­ри­ка­но-ра­дян­сько­го До­го­во­ру про лі­кві­да­цію ра­кет се­ре­дньої та ма­лої даль­но­сті. У цьо­му кон­текс­ті не зай­вим ви­яви­ться й го­лос істо­ри­ка. Вив­ча­ю­чи став­ле­н­ня до ра­ке­тно-ядер­ної зброї ро­сій­ських во­ждів від Ста­лі­на до Пу­ті­на, мо­жна зро­би­ти ви­снов­ки, які до­по­мо­жуть кра­ще зро­зу­мі­ти су­ча­сну си­ту­а­цію.

СТАЛІНСЬКИЙ СПА­ДОК

Ще до за­вер­ше­н­ня Дру­гої сві­то­вої вій­ни, у сер­пні 1945-го в Мо­скві бу­ло ство­ре­но під­по­ряд­ко­ва­ний без­по­се­ре­дньо Іо­сі­фу Ста­лі­ну ко­мі­тет із роз­роб­ки ядер­ної зброї. На­ве­сні 1946 ро­ку по­чав ді­я­ти схо­жий ор­ган, який ко­ор­ди­ну­вав роз­роб­ку ра­ке­тної те­хні­ки. На­ре­шті, у черв­ні 1947-го ви­ник тре­тій ко­мі­тет із та­ким ста­ту­сом, який за­ймав­ся роз­ви­тком си­стем про­ти­по­ві­тря­ної та про­ти­ра­ке­тної обо-

ро­ни. Їхні ви­мо­ги бу­ли за­ко­ном для мі­ні­стерств, ві­домств, на­у­ко­вих уста­нов і бу­ді­вель­них ор­га­ні­за­цій, на яких пра­цю­ва­ли міль­йо­ни ро­бі­тни­ків, ін­же­не­рів, ци­віль­них і вій­сько­вих слу­жбов­ців. Не­зва­жа­ю­чи на по­во­єн­ну ру­ї­ну, обме­жень у ви­ко­ри­стан­ні ма­те­рі­аль­них і фі­нан­со­вих ре­сур­сів во­ни не зна­ли.

Ре­зуль­та­ти не за­ба­ри­ли­ся. 1949 ро­ку бу­ло ви­про­бу­ва­но атом­ну, а в 1953-му — во­дне­ву бом­бу. Пер­ший

ком­плекс із ра­ке­тою Р-1 (даль­ність по­льо­ту 270 км) ра­дян­ська ар­мія взя­ла на озбро­є­н­ня в ли­сто­па­ді 1950 ро­ку. У то­ді ще Дні­про­пе­тров­ську з’явив­ся по­ту­жний за­вод ба­лі­сти­чних ра­кет. Ста­лін не встиг ско­ри­ста­ти­ся ство­рю­ва­ною ра­ке­тно-ядер­ною збро­єю у сво­їх гео­по­лі­ти­чних спра­вах. У бе­ре­зні 1953-го до вла­ди в Мо­скві при­йшла де­ся­тка ді­я­чів із йо­го най­ближ­чо­го ото­че­н­ня, а з черв­ня 1957 ро­ку сталінський френч по­чав при­мі­рю­ва­ти на се­бе Ні­кі­та Хру­щов.

ЛЮ­ДИ­НА-СУПЕРБОМБА

У трав­ні 1954-го на під­ста­ві до­по­від­ної за­пи­ски Сер­гія Ко­ро­льо­ва ра­дян­ський уряд ухва­лив рі­ше­н­ня ство­ри­ти ра­ке­ту для ви­ве­де­н­ня в ко­смі­чний про­стір шту­чно­го су­пу­тни­ка Зем­лі. Справ­жньою ме­тою по­став­ле­но­го зав­да­н­ня бу­ли, однак, не ко­смі­чні до­слі­дже­н­ня, а, як вка­зу­ва­ло­ся в уря­до­во­му рі­шен­ні, зда­тність «за­без­пе­чи­ти ура­же­н­ня стра­те­гі­чних ці­лей у будь-яко­му во­єн­но-гео­гра­фі­чно­му ра­йо­ні зем­ної ку­лі».

У жов­тні 1957 ро­ку Ра­дян­ський Со­юз за­пу­стив су­пу­тник Зем­лі, а 12 кві­тня 1961-го Юрій Ґа­ґа­рін здій­снив пер­ший по­літ у ко­смос. Агі­та­цій­ні від­ді­ли пар­тій­них ко­мі­те­тів усіх ка­лі­брів по­да­ва­ли ці до­ся­гне­н­ня як свід­че­н­ня пе­ре­ваг со­ці­а­лі­зму, а від­ста­ва­н­ня аме­ри­кан­ців у ко­смі­чно­му зма­ган­ні по­ясню­ва­ли за­гни­ва­н­ням ка­пі­та­лі­сти­чної еко­но­мі­ки. Тим ча­сом Хру­щов ви­ко­ри­сто­ву­вав ці до­ся­гне­н­ня для здій­сне­н­ня на­сту­паль­ної зов­ні­шньої по­лі­ти­ки. У сер­пні 1961 ро­ку на при­йо­мі в Крем­лі пі­сля по­вер­не­н­ня з ко­смо­су дру­го­го ко­смо­нав­та Ґєр­ма­на Ті­то­ва він за­явив: «У нас не­має 50- або 100-ме­га­тон­них бомб, утім, є бом­ба по­ту­жні­стю по­над 100 ме­га­тонн. Ми ви­ве­ли в ко­смос Ґа­ґа­рі­на й Ті­то­ва, але мо­же­мо за­мі­ни­ти їх ін­шим ван­та­жем і спря­му­ва­ти йо­го в будь-яке мі­сце на Зем­лі». Уро­чи­сто зу­стрі­ча­ю­чи ко­жно­го ко­смо­нав­та, ко­ли той по­вер­тав­ся на Зем­лю, пер­ший се­кре­тар ЦК КПРС ба­чив у ньо­му не лю­ди­ну, а су­пер­бом­бу.

Ви­ро­бни­цтво ба­лі­сти­чних ра­кет у Дні­про­пе­тров­ську бу­ло по­став­ле­но на по­тік, а в гру­дні 1959-го ство­ре­но Ра­ке­тні вій­ська стра­те­гі­чно­го при­зна­че­н­ня, які осна­щу­ва­ли­ся ра­ке­та­ми Р-12 кон­стру­кції Ми­хай­ла Ян­ге­ля. Во­ни бу­ли зда­тні пе­ре­бу­ва­ти в по­стій­ній бо­йо­вій го­тов­но­сті в за­хи­ще­них від авіа­уда­рів ша­хтних пу­ско­вих уста­нов­ках.

«ПРИВЧИТИ НА­СЕ­ЛЕ­Н­НЯ, ЩО АТОМНА ВІЙ­НА БУ­ДЕ»

Від се­ре­ди­ни 1950-х ро­ків ра­дян­ські ке­рів­ни­ки по­ча­ли вста­нов­лю­ва­ти осо­би­сті кон­та­кти з лі­де­ра­ми за­хі­дних кра­їн. Це ство­рю­ва­ло ілю­зію ди­на­мі­чно­сті зов­ні­шньо­по­лі­ти­чно­го кур­су Крем­ля, але не да­ва­ло істо­тних ре­зуль­та­тів. Пер­ший в істо­рії ві­зит ра­дян­сько­го ке­рів­ни­ка до США у ве­ре­сні 1959-го ви­явив­ся без­плі­дним. Про­ва­лом за­кін­чи­ла­ся й зу­стріч Хру­що­ва з аме­ри­кан­ським пре­зи­ден­том Джо­ном Кен­не­ді у Ві­дні в черв­ні 1961 ро­ку. Сте­но­гра­ма ці­єї зу­стрі­чі опу­блі­ко­ва­на, і мо­жна пе­ре­свід­чи­ти­ся, у яко­му на­сту­паль­но­му то­ні ра­дян­ський вождь роз­мов­ляв із мо­ло­дим аме­ри­кан­ським пре­зи­ден­том. Діа­лог вів­ся го­лов­ним чи­ном дов­ко­ла ні­ме­цько­го пи­та­н­ня. Хру­щов за­явив, що під­пи­ше мир­ний до­го­вір із Ні­ме­цькою Де­мо­кра­ти­чною Ре­спу­блі­кою в одно­сто­рон­ньо­му по­ряд­ку, а це озна­ча­ло б при­пи­не­н­ня до­сту­пу аме­ри­кан­ців до За­хі­дно­го Бер­лі­на. Одно­ча­сно він ви­сло­вив при­пу­ще­н­ня, що лі­де­ри за­хі­дних кра­їн не пі­дуть че­рез це на розв’язу­ва­н­ня вій­ни. За­пев­ня­ю­чи, що Ра­дян­ський Со­юз не роз­по­чне її (зро­зумі­ло, пі­сля при­пи­не­н­ня до­сту­пу аме­ри­кан­ців у За­хі­дний Бер­лін), він до­дав із від­тін­ком де­ма­го­гії: «Якщо ви розв’яже­те вій­ну че­рез Бер­лін, то вже не­хай кра­ще во­на бу­де те­пер, ніж по­тім, ко­ли з’яв­ля­ться стра­хі­тли­ві­ші ви­ди зброї».

От­же, від­по­від­аль­ність за ухва­ле­н­ня важ­ких рі­шень по­кла­да­ла­ся на пре­зи­ден­та США. Роз­ра­ху­нок був на те, що аме­ри­кан­ці зля­ка­ю­ться та зв’яжуть сво­го пре­зи­ден­та по ру­ках і но­гах. У Ра­дян­сько­му Со­ю­зі ні­чо­го та­ко­го не мо­гло від­бу­ти­ся. В очах Хру­що­ва ра­дян­ські лю­ди бу­ли не гро­ма­дя­на­ми, а на­се­ле­н­ням. У про­то­ко­лі за­сі­да­н­ня пре­зи­дії ЦК КПРС від 1 ли­пня 1962-го є роз­діл «По Бер­лі­ну». При­су­тні (Хру­щов, Мі­ко­ян, Ґро­ми­ко, Ко­си­ґін, Брє­жнєв, Су­слов, По­но­ма­рьов) ана­лі­зу­ва­ли спосо­би ви­ті­сне­н­ня із За­хі­дно­го Бер­лі­на військ за­хі­дних дер­жав і мо­жли­ву ре­а­кцію За­хо­ду на ці дії. Про­то­кол обго­во­ре­н­ня за­кін­чу­вав­ся ко­ро­тким ре­че­н­ням: «Привчити на­се­ле­н­ня, що атомна вій­на бу­де».

Ба­чи­мо, що ра­ке­тно-ядер­на зброя, на дум­ку Хру­що­ва, мо­гла бу­ти ви­ко­ри­ста­на. Стра­хі­тли­ве ре­че­н­ня в про­то­ко­лі за­сі­да­н­ня пре­зи­дії ЦК КПРС з усі­єю пе­ре­кон­ли­ві­стю за­свід­чує той пе­кель­ний на­мір. Хру­щов у цьо­му ра­зі не мав на­мі­ру шан­та­жу­ва­ти аме­ри­кан­ців. Це ре­че­н­ня мі­сти­ло­ся в до­ку­мен­ті най­ви­що­го сту­пе­ня се­кре­тно­сті й бу­ло при­зна­че­не тіль­ки для «сво­їх» — вер­хів­ки ком­пар­тій­но­го ке­рів­ни­цтва. Зро­зумі­ло, що на­яв­ність ра­ке­тно-ядер­ної зброї мо­гла ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти­ся й для шан­та­жу­ва­н­ня лі­де­рів Пів­ні­чно­а­тлан­ти­чно­го Альян­су. Крем­лів­ські мо­жно­влад­ці бу­ли го­то­ві до будь-яко­го роз­ви­тку по­дій.

КАРИБСЬКА КРИЗА

Ко­ли су­дже­н­ня про не­ми­ну­чість атом­ної вій­ни бу­ло за­про­то­ко­льо­ва­но, мі­ністр обо­ро­ни Ро­діон Ма­лі­нов­ський уже за­кін­чу­вав за до­ру­че­н­ням Хру­що­ва та за зго­дою ку­бин­сько­го лі­де­ра Фі­де­ля Ка­стро роз­роб­ку опе­ра­ції «Ана­дир». Ішло­ся про те, щоб роз­мі­сти­ти на Ку­бі 24 ра­ке­ти Р-12 і 16 ра­кет Р-14 із ядер­ни­ми боє­го­лов­ка­ми, а та­кож вій­сько­во­слу­жбов­ців і те­хні­чний пер­со­нал за­галь­ною кіль­кі­стю 50 874 осо­би.

Про­ве­де­н­ня опе­ра­ції «Ана­дир» спри­чи­ни­ло важ­ку кри­зу у від­но­си­нах між США та Ра­дян­ським Со­ю­зом. У жов­тні 1962 ро­ку світ кіль­ка днів пе­ре­бу­вав на ме­жі ра­ке­тно-ядер­ної вій­ни. Загострення бу­ло лі­кві­до­ва­но, ко­ли Кен­не­ді за­явив про те, що США не ма­ють на­мі­ру за­хо­пи­ти Ку­бу. Хру­щов ви­віз ра­дян­ські ра­ке­ти з остро­ва. Пі­сля кри­зи між Крем­лем і Бі­лим до­мом бу­ло вста­нов­ле­но пря­му лі­нію зв’яз­ку, яка на­да­лі по­ча­ла ві­ді­гра­ва­ти ва­жли­ву роль у за­по­бі­ган­ні ускла­днень мі­жна­ро­дної си­ту­а­ції.

Карибська криза, ві­до­ма те­пер в усіх де­та­лях, стру­со­ну­ла сві­до­мість тих по­лі­ти­ків, що ухва­лю­ва­ли то­ді до­ле­но­сні рі­ше­н­ня. Над­то близь­ко во­ни пі­ді­йшли до ті­єї ме­жі, за якою бу­ла су­ціль­на тем­ря­ва. Ма­буть, і сам Хру­щов, і йо­го най­ближ­че ото­че­н­ня біль­ше не на­ва­жи­ли­ся б ска­за­ти са­мим со­бі: «Привчити на­се­ле­н­ня, що атомна вій­на бу­де». Без­кон­троль­на гон­ка озбро­єнь за­во­ди­ла в глу­хий кут. А пу­блі­чно

Укла­де­ний в гру­дні 1987 ро­ку До­го­вір про зни­ще­н­ня всьо­го кла­су ра­кет се­ре­дньої та ма­лої даль­но­сті ( ДРСМД) із ра­ді­у­сом по­льо­ту від 0,5 тис. км до 5,5 тис. км по­чав роз­ми­ва­ти­ся про­гре­сом у ви­го­тов­лен­ні опе­ра­тив­но-та­кти­чних ра­кет

пер­шим ви­сло­вив­ся мі­ністр обо­ро­ни США Ро­берт Ма­кна­ма­ра: «Тре­ба від­ки­ну­ти кон­це­пцію ре­а­лі­зо­ва­ної ядер­ної пе­ре­ва­ги й до­дер­жу­ва­ти­ся кон­це­пції ядер­ної ста­біль­но­сті». Пі­сля три­ва­лої під­го­тов­чої ро­бо­ти мі­ні­стри за­кор­дон­них справ США, Ве­ли­кої Бри­та­нії та Ра­дян­сько­го Со­ю­зу під­пи­са­ли в Мо­скві 5 сер­пня 1963-го До­го­вір про за­бо­ро­ну ви­про­бу­вань ядер­ної зброї в трьох се­ре­до­ви­щах: атмо­сфе­рі, ко­смі­чно­му про­сто­рі й під во­дою. Він був від­кри­тий для під­пи­са­н­ня ти­ми дер­жа­ва­ми — чле­на­ми ООН, які ви­яв­ля­ли та­ке ба­жа­н­ня.

На­сту­пним кро­ком став До­го­вір про не­роз­по­всю­дже­н­ня ядер­ної зброї (ДНЯЗ), роз­ро­бле­ний Ко­мі­те­том із роз­збро­є­н­ня ООН. Він мав на ме­ті за­ва­ди­ти роз­ши­рен­ню ко­ла дер­жав, які во­ло­ді­ли ядер­ною збро­єю, і був схва­ле­ний Ге­не­раль­ною Асам­бле­єю

РО­СІЯ ПЕ­РЕ­КО­НУЄ ВЛА­СНЕ НА­СЕ­ЛЕ­Н­НЯ В НЕМИНУЧОСТІ АТОМ­НОЇ ВІЙ­НИ Й ОДНО­ЧА­СНО ШАНТАЖУЄ ІН­ШІ ДЕР­ЖА­ВИ РА­КЕ­ТНО-ЯДЕР­НОЮ ЗБРО­ЄЮ, ДОМАГАЮЧИСЬ РЕ­А­ЛІ­ЗА­ЦІЇ СВО­ЇХ АГРЕ­СИВ­НИХ ЦІ­ЛЕЙ

ООН 1 черв­ня 1968 ро­ку. За цим До­го­во­ром п’ять кра­їн — по­стій­них чле­нів Ра­ди Без­пе­ки ООН (СРСР, США, Ве­ли­ка Бри­та­нія, Фран­ція та КНР) бу­ли ви­зна­ні та­ки­ми, що ма­ють ядер­ну зброю. Во­ни по­го­ди­ли­ся не пе­ре­да­ва­ти її не­ядер­ним дер­жа­вам, не під­три­му­ва­ти та не спо­ну­ка­ти їх ово­ло­ді­ти нею. У ли­пні 1974-го в Мо­скві бу­ло укла­де­но До­го­вір між СРСР і США про обме­же­н­ня під­зем­них ви­про­бу­вань ядер­ної зброї.

ПО­ШУК РІВНОВАГИ

Схі­дна по­лі­ти­ка кан­цле­ра ФРН Віл лі Бранд­та істо­тно пом’якши­ла си­ту­а­цію в Єв­ро­пі. У сер­пні 1970 ро­ку між ФРН та СРСР бу­ло укла­де­но до­го­вір, за яким сто­ро­ни від­мов­ля­ли­ся від за­сто­су­ва­н­ня си­ли. Ні­меч­чи­на ви­зна­ла по­во­єн­ні кор­до­ни в Єв­ро­пі, зокре­ма кор­дон між НДР та Поль­щею. Бу­ло укла­де­но та­кож до­го­вір між ФРН і ПНР про ви­зна­н­ня ні­ме­цько-поль­сько­го кор­до­ну. Чо­ти­ри ве­ли­кі дер­жа­ви — Ве­ли­ка Бри­та­нія, США, Фран­ція та СРСР — під­пи­са­ли уго­ду що­до За­хі­дно­го Бер­лі­на, якою га­ран­ту­ва­ли віль­ний до­ступ у цей ан­клав. На­ре­шті, оби­дві ні­ме­цькі дер­жа­ви ви­зна­ли одна одну та вста­но­ви­ли між со­бою ди­пло­ма­ти­чні від­но­си­ни.

Пі­сля іні­ці­йо­ва­но­го пре­зи­ден­том США Рі­чар­дом Ні­ксо­ном аме­ри­кан­сько-ки­тай­сько­го вре­гу­лю­ва­н­ня ста­ла скла­да­ти­ся но­ва гео­по­лі­ти­чна си­ту­а­ція. То­му ра­дян­ські ке­рів­ни­ки по­зи­тив­но від­ре­а­гу­ва­ли на си­гна­ли, які аме­ри­кан­ський пре­зи­дент адре­су­вав не тіль­ки КНР, а й СРСР. У трав­ні 1972-го Ні­ксон при­ле­тів до Мо­скви й уклав До­го­вір про обме­же­н­ня стра­те­гі­чних озбро­єнь (ОСО-1) на рів­нях, до­ся­гну­тих на мо­мент йо­го під­пи­са­н­ня. У черв­ні 1979 ро­ку під час зу­стрі­чі Ле­о­ні­да Брє­жнє­ва та Джейм­са Кар­те­ра у Ві­дні бу­ло укла­де­но до­го­вір ОСО-2. Ним обме­жу­ва­ла­ся кіль­кість стра­те­гі­чних но­сі­їв ядер­ної зброї на рів­ні 2,4 тис. оди­ниць. Кон­грес США не ра­ти­фі­ку­вав до­го­вір че­рез втор­гне­н­ня ра­дян­ських військ в Аф­га­ні­стан, але сто­ро­ни до­три­му­ва­ли­ся йо­го обме­жень до кін­ця пе­ред­ба­че­но­го стро­ку (гру­день 1985-го).

У зв’яз­ку з даль­шим удо­ско­на­ле­н­ням за­со­бів до­став­ки ядер­ної зброї ви­ни­кла по­тре­ба в но­вих уго­дах між дво­ма над­дер­жа­ва­ми. ОСО-2 не вре­гу­льо­ву­вав обме­жень на роз­гор­та­н­ня ба­лі­сти­чних та кри­ла­тих ра­кет на­зем­но­го ба­зу­ва­н­ня се­ре­дньої (1 тис. км — 5,5 тис. км) і ма­лої (0,5 тис. км — 1 тис. км) даль­но­сті. Не роз­ра­хо­ву­ю­чи на до­бру во­лю ра­дян­сько­го ке­рів­ни­цтва, аме­ри­кан­ські по­лі­ти­чні ді­я­чі бу­ли го­то­ві ви­тра­ти­ти де­ся­тки мі­льяр­дів до­ла­рів на про­гра­му «Стра­те­гі­чної обо­рон­ної іні­ці­а­ти­ви» (COI), яка ма­ла за­хи­сти­ти США від ата­ки між­кон­ти­нен­таль­них ра­кет. Про­гра­ма COI ґрун­ту­ва­ла­ся на но­ві­тніх ко­смі­чних те­хно­ло­гі­ях і ста­ла ві­до­мою під на­звою, яку їй да­ли жур­на­лі­сти, — «зо­ря­ні вій­ни». Но­вий пре­зи­дент США Ро­нальд Рейґан на­зи­вав СРСР «ім­пе­рі­єю зла» й успі­шно ство­рю­вав єди­ний ан­ти­ра­дян­ський фронт кра­їн НА­ТО та КНР.

Пі­сля трьох зу­стрі­чей Рейґа­на та Ґор­ба­чо­ва в 1985–1987 ро­ках бу­ло укла­де­но уго­ду про лі­кві­да­цію ядер­них ра­кет се­ре­дньої та ма­лої даль­но­сті. СРСР зо­бов’язу­вав­ся за три ро­ки де­мон­ту­ва­ти та зни­щи­ти весь клас та­ких ра­кет. Ана­ло­гі­чні зо­бов’яза­н­ня взя­ли на се­бе США. Це ра­ди­каль­не рі­ше­н­ня, ухва­ле­не в гру­дні 1987-го, зна­чно по­сла­би­ло кон­фрон­та­цію на най­ва­жли­ві­шій ді­лян­ці ра­дян­сько­а­ме­ри­кан­ських від­но­син.

У трав­ні 1988 ро­ку по­ча­ло­ся ви­ве­де­н­ня ра­дян­ських військ з Аф­га­ні­ста­ну. Мі­ха­іл Ґор­ба­чов під­три­мав во­єн­ну опе­ра­цію США та ін­ших кра­їн про­ти Іра­ку, який спро­бу­вав за­гар­ба­ти Ку­вейт. У ве­ре­сні 1989-го спо­ру­дже­ний з іні­ці­а­ти­ви Хру­що­ва 1961 ро­ку мур між За­хі­дним Бер­лі­ном і сто­ли­цею НДР втра­тив фун­кціо­наль­не зна­че­н­ня та став ре­лі­ктом епо­хи, що стрім­ко від­хо­ди­ла в ми­ну­ле. 12 ве­ре­сня 1990-го в Мо­скві бу­ло під­пи­са­но уго­ду про оста­то­чне вре­гу­лю­ва­н­ня ні­ме­цько­го пи­та­н­ня між пред­став­ни­ка­ми США, Ве­ли­кої Бри­та­нії, Фран­ції, СРСР, ФРН і НДР, яка да­ла змо­гу ні­ме­цькій на­ції возз’єд­на­ти­ся. Сто­ли­цею ФРН став Бер­лін. Хо­ло­дна вій­на за­вер­ши­ла­ся, «Ял­тин­ська Єв­ро­па» пе­ре­ста­ла існу­ва­ти.

Усі ці по­дії зу­мо­ви­ли по­яву До­го­во­ру про обме­же­н­ня стра­те­гі­чних на­сту­паль­них озбро­єнь (СНО-1) між СРСР і США. Йо­го бу­ло укла­де­но 31 ли­пня 1991 ро­ку під час зу­стрі­чі в Мо­скві Мі­ха­і­ла Ґор­ба­чо­ва та Джор­джа Бу­ша. Він уста­нов­лю­вав рів­ні лі­мі­ти для обох кра­їн на кіль­кість бо­є­за­ря­дів і за­со­бів їх до­став­ки.

У зв’яз­ку з роз­па­дом Ра­дян­сько­го Со­ю­зу та по­явою ба­лі­сти­чних ра­кет із го­лов­ною ча­сти­ною, що роз­ді­ля­ла­ся на са­мо­стій­ні ра­ке­ти з вла­сним ядер­ним за­ря­дом, ви­ни­кла по­тре­ба в но­во­му до­го­во­рі. СНО-2 з’явив­ся в сі­чні 1993-го під час зу­стрі­чі в Мо­скві Бо­рі­са Єль­ци­на та Джор­джа Бу­ша- стар­шо­го. До­ку­мент за­бо­ро­няв ви­ко­ри­ста­н­ня ба­лі­сти­чних ра­кет із та­кою го­лов­ною ча­сти­ною.

ІН­СТРУ­МЕНТ ШАН­ТА­ЖУ

У бе­ре­зні 2014-го, ко­ли ро­сій­ська опе­ра­ція із за­хо­пле­н­ня Кри­му пе­ре­бу­ва­ла в роз­па­лі, Вла­ді­мір Пу­тін зу­стрів­ся з жур­на­лі­ста­ми й за­пев­нив їх, що йо­го кра­ї­на не має жо­дно­го сто­сун­ку до по­дій на пів­остро­ві. Че­рез рік, 15 бе­ре­зня 2015-го, те­ле­ка­нал «Рос­сия-1» по­ка­зав «до­ку­мен­таль­ний» фільм «Крим. Шлях на Ба­тьків­щи­ну». Пів­острів бу­ло ане­ксо­ва­но, ро­сій­ське суспільство прийня­ло це «на ура», за­со­би ма­со­вої ін­фор­ма­ції до­мо­гли­ся ве­ли­че­зних успі­хів у роз­па­лю­ван­ні не­на­ви­сті до укра­їн­сько­го на­ро­ду, який не­дав­но вва­жав­ся «бра­тнім». Ста­ва­ло не­ви­гі­дно й да­лі за­мов­чу­ва­ти вла­сні за­слу­ги в ор­га­ні­за­ції ане­ксії, і ро­сій­ський пре­зи­дент в ін­терв’ю кі­но­ре­жи­се­ру Ан­дрєю Кон­дра­шо­ву вдав­ся до від­вер­то­сті. Се­ред ін­шо­го, він за­явив: «Що сто­су­є­ться на­ших сил ядер­но­го стри­му­ва­н­ня, то ми го­то­ві бу­ли пе­ре­ве­сти їх у стан ціл­ко­ви­тої бо­йо­вої го­тов­но­сті. Адже я роз­мов­ляв із ко­ле­га­ми (ке­рів­ни­ка­ми кра­їн За­хо­ду. — Ред.) і ка­зав їм, що це (Крим. — Ред.) на­ша істо­ри­чна те­ри­то­рія, там про­жи­ва­ють ро­сій­ські

лю­ди, во­ни опи­ни­ли­ся в не­без­пе­ці, ми не мо­же­мо їх ки­ну­ти».

Цій від­вер­тій за­яві пе­ре­ду­вав по­вто­рю­ва­ний упро­довж ро­ку ви­слів ро­сій­ських ра­діо- й те­ле­жур­на­лі­стів про «ра­діо­актив­ну пу­сте­лю». Мов­ляв, вар­то кра­ї­нам НА­ТО пе­ре­шко­ди­ти по­гли­нен­ню Кри­му — і во­ни пе­ре­тво­ря­ться на «ра­діо­актив­ну пу­сте­лю»… Ро­сій­ське суспільство, яке впро­довж де­ся­ти­літь пе­ре­бу­ва­ло під впли­вом по­лі­ти­ки Крем­ля, ви­зна­че­ної ре­че­н­ням «привчити на­се­ле­н­ня, що атомна вій­на бу­де», не ля­ка­ло­ся ви­сло­ву «ра­діо­актив­на пу­сте­ля». І це най­стра­шні­ше.

Ма­ю­чи під­трим­ку сво­го на­ро­ду, во­жді су­ча­сної Ро­сії ане­ксу­ва­ли Крим, гру­бо по­ру­шив­ши про­го­ло­ше­ну Фран­клі­ном Ру­звель­том та Він­сто­ном Чер­чил­лем 14 сер­пня 1941 ро­ку Атлан­ти­чну хар­тію. Цей до­ку­мент вста­нов­лю­вав май­бу­тній по­во­єн­ний сві­то­устрій на ба­зі трьох прин­ци­пів: не­до­тор­кан­ність те­ри­то­рії, не­за­сто­су­ва­н­ня си­ли в між­на­ро­дних від­но­си­нах, ство­ре­н­ня си­сте­ми ко­ле­ктив­ної без­пе­ки. 1 сі­чня 1942-го 26 кра­їн, які во­ю­ва­ли з гі­тле­рів­ською Ні­меч­чи­ною та її со­ю­зни­ка­ми, під­три­ма­ли Атлан­ти­чну хар­тію й під­пи­са­ли­ся під до­ку­мен­том дво­ма сло­ва­ми: «Об’єд­на­ні На­ції». За на­сту­пні сім де­ся­ти­літь утво­рю­ва­ли­ся та роз­па­да­ли­ся де­ся­тки кра­їн. Про­те не бу­ло жо­дно­го успі­шно­го ви­пад­ку, ко­ли одна з них, ко­ри­сту­ю­чись вій­сько­вою пе­ре­ва-

гою, від­тор­гну­ла б в ін­шої ча­сти­ну її те­ри­то­рії. Спро­би ви­ни­ка­ли: хо­ча б за­хо­пле­н­ня Ку­вей­ту Іра­ком.

Ане­ксія Кри­му здій­сне­на ке­рів­ни­цтвом ра­ке­тно-ядер­ної дер­жа­ви, яка во­ло­діє пра­вом ве­то в Ра­ді Без­пе­ки ООН. Пу­тін да­рем­но вва­жає, що ці дві об­ста­ви­ни ви­лу­ча­ють йо­го з-під дії між­на­ро­дних за­ко­нів.

«МИ, ЯК МУЧЕНИКИ, ПОТРАПИМО ДО РАЮ…»

Укла­де­ний в гру­дні 1987 ро­ку До­го­вір про зни­ще­н­ня всьо­го кла­су ра­кет се­ре­дньої та ма­лої даль­но­сті (ДРСМД) із ра­ді­у­сом по­льо­ту від 0,5 тис. км до 5,5 тис. км по­чав роз­ми­ва­ти­ся про­гре­сом у ви­го­тов­лен­ні опе­ра­тив­но-та­кти­чних ра­кет. У 2017му кри­ла­та ра­ке­та мор­сько­го ба­зу­ва­н­ня «Ка­лібр», яка не під­па­да­ла під дію ДРСМД, здо­бу­ла свою на­зем­ну вер­сію під на­звою «Но­ва­тор» і по­ча­ла роз­мі­щу­ва­ти­ся в єв­ро­пей­ській ча­сти­ні Ро­сії. У Ка­лі­нін­град­ській обла­сті та в оку­по­ва­но­му Кри­му з’яви­ли­ся на­зем­ні та­кти­чні ра­ке­ти «Іскан­дер-м» із ра­ді­у­сом по­льо­ту по­над 0,5 тис. км. 2 жов­тня 2018 ро­ку ге­не­раль­ний се­кре­тар НА­ТО Єнс Стол­тен­берґ офі­цій­но за­явив, що Ро­сія не ви­ко­нує зо­бов’язань за До­го­во­ром про РСМД.

Пу­тін від­ре­а­гу­вав на цю за­яву у фор­мі, яку до­зво­ляв со­бі Хру­щов до Ка­риб­ської кри­зи. Ви­сту­па­ю­чи 18 жов­тня в дис­ку­сій­но­му клу­бі «Вал­дай», він за­пев­нив при­су­тніх: «У на- шій кон­це­пції не­має ви­ко­ри­ста­н­ня ядер­ної зброї пре­вен­тив­но­го уда­ру. На­ша кон­це­пція — це від­по­відь на зу­стрі­чний удар». Про­те тут-та­ки ви­ко­ри­став зви­чну те­зу Крем­ля про не­ми­ну­чість ра­ке­тно-ядер­ної вій­ни: «Агре­сор по­ви­нен зна­ти, що від­пла­та не­ми­ну­ча, все одно він бу­де зни­ще­ний. Ми жер­тва агре­сії, ми, як мученики, потрапимо до раю, а во­ни про­сто здо­хнуть, то­му що на­віть роз­ка­я­ти­ся не всти­гнуть». Ці­ка­во, що ко­ли­шній че­кіст на­дав за­яло­же­ній ра­дян­ський те­зі но­вої фор­ми — ре­лі­гій­ної.

20 жов­тня цьо­го ро­ку До­нальд Трамп за­явив про на­мір США ви­йти з ДРСМД, який Ро­сія си­сте­ма­ти­чно по­ру­шує. Єв­ро­пей­ські кра­ї­ни — чле­ни НА­ТО по­ча­ли на­по­ле­гли­во за­кли­ка­ти аме­ри­кан­сько­го пре­зи­ден­та спро­бу­ва­ти пе­ре­ко­на­ти Ро­сію до­дер­жу­ва­ти­ся цьо­го до­ку­мен­та, адже під уда­ром ро­сій­ських ра­кет се­ре­дньої та ма­лої даль­но­сті пе­ре­бу­ває вся Єв­ро­па. Пе­ре­мо­ви­ни мі­ні­стрів обо­ро­ни кра­їн Альян­су на цю те­му від­бу­ду­ться в Брюс­се­лі в гру­дні 2018-го.

По­ди­ви­мо­ся, як роз­гор­та­ти­му­ться по­дії. По­ки що ясно одне: пу­тін­ська Ро­сія пе­ре­ко­нує вла­сне на­се­ле­н­ня в неминучості атом­ної вій­ни й одно­ча­сно шантажує ін­ші дер­жа­ви ра­ке­тно-ядер­ною збро­єю, домагаючись ре­а­лі­за­ції сво­їх агре­сив­них ці­лей. До­го­во­ри до­го­во­ра­ми, але агресора тре­ба ста­ви­ти в пев­ні ме­жі й ін­шим спосо­бом — роз­ви­тком обо­рон­них те­хно­ло­гій.

Пер­ші діа­ло­ги. Роз­мо­ви Хру­що­ва з Кен­не­ді зре­штою обер­ну­ли­ся До­го­во­ром про від­мо­ву від ядер­них ви­про­бу­вань в атмо­сфе­рі, ко­смо­сі та під во­дою в 1963- му

Ля­ка­ють гра­фі­кою. Най­но­ві­тні­ша «ди­во-зброя» РФ на­ра­зі жи­ве в комп’ютер­них пре­зен­та­ці­ях

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.