Роз­ко­ло­ті Шта­ти Аме­ри­ки Ян аме­ри­кан­сько­го Те­хау про при­чи­ни су­спіль­ства фра­гмен­та­ції

У по­ля­ри­за­ції США вин­ні оби­два та­бо­ри. Ре­спу­блі­кан­ці ро­блять став­ку ви­клю­чно на бі­лих, де­мо­кра­ти — на сти­гма­ти­за­цію куль­ту­ри біль­шо­сті

Ukrainskiy Tyzhden - - ЗМIСТ МАЄ ЗНАЧЕННЯ - Ян Те­хау, Die Welt

Про ав­то­ра. Ян Те­хау, старший на­у­ко­вий спів­ро­бі­тник і ди­ре­ктор Єв­ро­пей­ської про­гра­ми Ні­ме­цько­го фон­ду Мар­шал­ла в Бер­лі­ні

У сво­є­му ро­ма­ні «Нев­да­ча із сом­бре­ро», що ви­йшов дру­ком 1976 ро­ку, аме­ри­кан­ський ме­лан­хо­лік Рі­чард Бро­ті­ґан зма­лю­вав за­не­пад ма­лень­ко­го мі­сте­чка, у яко­му від­бу­ва­є­ться щось не­по­мі­тне, що з не­са­мо­ви­тою швид­кі­стю на­бу­ває ни­щів­ної си­ли. Ка­пе­люх па­дає з не­ба, сом­бре­ро про­сто так ле­жить со­бі по­се­ред ма­гі­страль­ної ву­ли­ці, чор­ний і не­зво­ру­шний.

Ко­му йо­го під­ня­ти? Че­рез це спо­ча­тку сва­ря­ться між со­бою без­ро­бі­тний і ро­дич мі­сько­го го­ло­ви, то­ді по­чи­на­є­ться бій­ка, си­ту­а­ція ви­хо­дить з-під кон­тро­лю, по­лі­ція без­по­ра­дна, бі­бліо­те­кар­ці від­стрі­лю­ють оби­два ву­ха, ро­зі­грі­тий на­товп роз­до­бу­ває десь ав­то­ма­ти, зни­щує за­гін на­ціо­наль­ної гвар­дії, що при­був на мі­сце ін­ци­ден­ту, вла­да ого­ло­шує на­дзви­чай­ний стан, і на­віть де­сан­тни­кам з ар­ти­ле­рі­єю не одра­зу вда­є­ться вти­хо­ми­ри­ти про­він­цій­не мі­сте­чко. Ко­ли кри­ва­ва ор­гія за­кін­чу­є­ться, ні­хто з уча­сни­ків не мо­же по­ясни­ти, як усе це мо­гло ста­ти­ся.

Книж­ка Бро­ті­ґа­на — це своє­рі­дна аме­ри­кан­ська ав­тор­ська каз­ка, на­пи­са­на з гли­бо­ким су­мом, але жорс­тка та жов­чна, на­се­ле­на іко­на­ми аме­ри­кан­ської са­мо­сві­до­мо­сті, які втра­ча­ють кон­троль. Ав­тор тон­ко від­чу­ває ко­ле­ктив­не бо­же­ві­л­ля, яке мо­же ра­пто­во й по­ту­жно ви­бу­хну­ти, ко­ли в су­спіль­ства зда­ють нер­ви.

За­раз зов­ні­шнім спо­сте­рі­га­чам аме­ри­кан­ської си­ту­а­ції не зов­сім зро­зумі­ло, на­скіль­ки кра­ї­на на дру­го­му ро­ці ери Трам­па від­да­ле­на від мо­мен­ту втра­ти кон­тро­лю. Ві­до­мі осо­би, які кри­ти­ку­ють пре­зи­ден­та, отри­му­ють по­што­ві бом­би від йо­го во­йов­ни­чо­го при­хиль­ни­ка. Слу­ха­н­ня в Се­на­ті США кан­ди­да­та на по­са­ду суд­ді Вер­хов­но­го су­ду Брет­та Ка­ва­но пе­ре­тво­рю­є­ться на змі­шу­ва­н­ня з бру­дом, у яко­му ні юри­ди­чна пе­ре­вір­ка від­по­від­но­сті пре­тен­ден­та по­са­ді, ні зви­ну­ва­че­н­ня в до­ма­га­н­нях за­ді­я­них про­ти ньо­го свід­ків не слу­гу­ють біль­ше зна­хо­джен­ню істи­ни, а рад­ше ви­ко­ри­сто­ву­ю­ться сто­ро­на­ми для мо­бі­лі­за­ції сво­їх при­хиль­ни­ків.

Істе­ри­чні при­бі­чни­ки Трам­па за­ки­да­ють по­лі­ти­чній лі­ви­ці, що та, під­три­му­ю­чи мі­гра­цію, ма­со­ві вбив­ства абор­та­ми та нор­ма­лі­за­цію се­ксу­аль­них збо­чень, пе­ре­тво­рює кра­ї­ну на жа­хли­ве пе­ре­д­пе­кло. Во­дно­час зви­ну­ва­че­н­ня не менш різ­кі. На­еле­ктри­зо­ва­ні ліві до­рі­ка­ють Трам­по­ві та йо­го ко­ман­ді, що ті пе­ре­тво­рю­ють Аме­ри­ку все­ре­ди­ні на тюр­му, а зов­ні — на фор­те­цю, по­вер­та­ють кра­ї­ну в ча­си ра­со­вої се­гре­га­ції та на­бли­жа­ють гло­баль­ну ядер­ну вій­ну. Ди­фе­рен­ці­йо­ва­ний під­хід до ре­аль­ної по­лі­ти­ки? Ні, не чу­ли.

У цій ко­ло­тне­чі гу­би­ться ба­жа­н­ня біль­шо­сті аме­ри­кан­ців на­ре­шті зно­ву по­ча­ти ра­ціо­наль­но го­во­ри­ти про по­лі­ти­ку. Втра­ча­є­ться та­кож спра­ве­дли­ва кри­ти­ка прав­лі­н­ня й ви­слов­лю­вань пре­зи­ден­та, які на­справ­ді спри­я­ють руй­ну­ван­ню ін­сти­ту­цій і вно­сять ще біль­ше не­зго­ди в роз­шар­па­не суспільство.

Гу­би­ться й тве­ре­зий ди­скурс про те, на­скіль­ки де­мо­кра­ти з їхньою по­лі­ти­кою іден­ти­чно­сті, яку во­ни фор­со­ва­но про­ва­ди­ли про­тя­гом де­ся­ти­літь, ро­бля­чи став­ку на змі­цне­н­ня прав мен­шин (що ціл­ком у тра­ди­ції лі­бер­ті­ан­сько-про­сві­тни­цько­го під­ґрун­тя Аме­ри­ки), роз­ко­ло­ли суспільство на не­при­ми­ри­мі фрон­ти сти­гма­ти­за­ці­єю куль­ту­ри біль­шо­сті й змен­ши­ли го­тов­ність до ком­про­мі­сів.

Ре­спу­блі­кан­ці над­то одно­сто­рон­ньо спи­ра­ю­ться на ста­ру бі­лу біль­шість Аме­ри­ки, яка не­за­до­во­ле­но спо­сте­рі­гає за ско­ро­че­н­ням пе­ре­лі­ку сво­їх пе­ре­ваг. Во­ни об­ґрун­то­ву­ють це і тра­ди­ці­єю, і ві­рою, і по­вер­не­н­ням до сла­ве­тно­го ми­ну­ло­го, яко­го ні­ко­ли не бу­ло. Де­мо­кра­ти, які від 1964 ро­ку вже не мо­жуть здо­бу­ти со­бі біль­шість се­ред бі­лих ви­бор­ців, теж над­то одно­бо­ко орі­єн­ту­ю­ться на де­да­лі чи­слен­ні­ший еле­кто­рат від­но­сних мен­шин, пре­тен­зія яких на рів­не став­ле­н­ня ціл­ком спра­ве­дли­ва й істо­ри­чно дав­но на­зрі­ла, але ж ли­ше нею су­спіль­ної зла­го­ди не до­сяг­ти.

Са­мо­тньо бов­ва­ніє на тлі цьо­го сум’ят­тя аме­ри­кан­ський пре­зи­дент, який, вла­сне, має бу­ти вер­хов­ним жер­цем аме­ри­кан­ської «єд­но­сті в рі­зно­ма­ніт­ті», про­те в осо­бі

До­наль­да Трам­па стає го­лов­ним роз­па­лю­ва­чем во­ро­жне­чі. Зда­є­ться, без­по­се­ре­дньо по­лі­ти­ка йо­го ма­ло об­хо­дить, май­же жо­дна з йо­го про­мов не ви­кли­кає до­ві­ри й не ви­про­мі­нює вну­трі­шньо­го пе­ре­ко­на­н­ня. Зав­жди ли­ша­є­ться вра­же­н­ня, ні­би Трамп за­ці­кав­ле­ний у по­лі­ти­чній дис­ку­сії не че­рез са­му суть спра­ви, а че­рез те, що во­на мо­же спри­чи­ни­ти сум’ят­тя й су­пе­ре­чку, яких по­тре­бує йо­го по­ра­не­не его: до­ста­тньо лю­бо­ві та ви­зна­н­ня для емо­цій­но скрив­дже­но­го й до­ста­тньо не­на­ви­сті та не­с­прийня­т­тя для під­три­ма­н­ня ста­ту­су жер­тви.

Сво­го тим­ча­со­во­го апо­гею цей спе­ктакль до­ся­гає пе­ред про­мі­жни­ми ви­бо­ра­ми в ли­сто­па­ді. Про­тив­ни­ки пре­зи­ден­та вва­жа­ють їх до­ле­но­сни­ми. Ав­то­ри­те­тний еко­но­міст Джо­зеф Сті­ґлітц пи­ше, що во­ни ви­рі­шать, чи вся Аме­ри­ка ду­має, як Трамп, чи ні. Це аб­со­лю­тна ні­се­ні­тни­ця, але свід­чить про те, на­скіль­ки на­пру­же­ною є си­ту­а­ція. За­зви­чай в Аме­ри­ці на про­мі­жних ви­бо­рах пар­тії пре­зи­ден­та до­во­ди­ться ми­ри­ти­ся з втра­та­ми. Але ре­спу­блі­кан­ці від­чу­ва­ють під­не­се­н­ня, адже ре­зуль­та­ти опи­ту­вань не та­кі катастрофічні, як очі­ку­ва­лось, і вій­на дов­ко­ла суд­ді Ка­ва­но не ли­ше мо­бі­лі­зу­ва­ла лі­вих, а й по­вер­ну­ла на­зад у ре­спу­блі­кан­ський та­бір ба­га­тьох кри­ти­чно на­ла­што­ва­них що­до Трам­па кон­сер­ва­то­рів. Во­ни тер­пі­ти не мо­жуть ни­ні­шньо­го го­спо­да­ря Бі­ло­го до­му, але ще мен­ше го­то­ві тер­пі­ти «лі­ва­цьке пе­ре­ко­на­н­ня у вла­сній без­грі­шно­сті», яке, на їхню дум­ку, їх са­мих зне­ці­нює.

Аме­ри­ка ни­ні має са­ме ту про­бле­му де­мо­кра­тії, яку зав­жди пе­ред­ба­ча­ли її ле­ген­дар­ні ба­тьки-за­снов­ни­ки. Її пе­ре­хід від ін­ду­стрі­аль­ної еко­но­мі­ки до еко­но­мі­ки по­слуг зне­кро­вив кон­се­рва­тив­ні сіль­ські та на­пів­мі­ські ре­гіо­ни, змі­цнив­ши на­то­мість мі­ста. Однак сіль­ським ре­гіо­нам у ви­бор­чо­му пра­ві США сві­до­мо від­да­но пе­ре­ва­гу, адже ще за­снов­ни­ки дер­жа­ви не хо­ті­ли, щоб мі­ська елі­та пе­ре­тво­ри­ла ре­шту кра­ї­ни на мен­шість. То­му те­пер сіль­ська Аме­ри­ка, біль­ша ча­сти­на якої сто­їть за Трам­па, у ви­гра­шно­му ста­но­ви­щі й на­ма­га­є­ться бо­ро­ти­ся про­ти то­го про­гно­зо­ва­но­го по­збав­ле­н­ня пра­ва го­ло­су мі­ськи­ми елі­та­ми.

Про що за­снов­ни­ки не здо­га­ду­ва­ли­ся, то це про гра­дус загострення та бру­та­лі­за­ції по­лі­ти­чно­го ди­скур­су у ХХІ сто­літ­ті. По­ля­ри­за­ція ве­де до то­го, що ви­бор­чі кам­па­нії ма­со­ва­но емо­ціо­на­лі­зу­ю­ться, бо слу­жать те­пер не пе­ре­ко­нан­ню ви­бор­ців, які ва­га­ю­ться, а мо­бі­лі­за­ції вже пе­ре­ко­на­них. Те, що ве­ли­кі ча­сти­ни су­спіль­ства хо­ва­ю­ться у свої ізо­льо­ва­ні ме­дій­ні зо­ни ком­фор­ту, у яких чи­та­ють і слу­ха­ють ли­ше те, що їм по­до­ба­є­ться, по­си­лює цей ефект. Аме­ри­ка ста­ла кра­ї­ною без пу­блі­чно­сті, тоб­то без мі­сця обов’яз­ко­вої зу­стрі­чі та по­ро­зу­мі­н­ня. Час­тко­во вин­ні в цьо­му Кон­грес та уря­до­ва буль­ба­шка у Ва­шинг­то­ні, однак во­ни на­сам­пе­ред са­мі є про­ду­ктом цьо­го су­спіль­но­го трен­ду.

Це тренд су­ча­сно­сті, яка мчить упе­ред зі швид­кі­стю сві­тла й звіль­няє лю­дей ті­єю са­мою мі­рою, якою ста­вить їх пе­ред викликами і не­по­силь­ни­ми зав­да­н­ня­ми. Не­за­ле­жно від пер­со­ни До­наль­да Трам­па це по­сла­н­ня з Аме­ри­ки 2018 ро­ку: су­ча­сність без зо­бов’язань по­жи­рає се­бе са­ма. До­сі кра­ї­на зав­жди ма­ла до­ста­тньо вла­сно­го ар­се­на­лу, щоб су­ча­сність, сим­во­лом якої во­на є, ро­би­ти вар­тою жи­т­тя. Однак для цьо­го їй по­трі­бен пре­зи­дент, який мо­де­ру­вав би той вир.

У ро­ма­ні Бро­ті­ґа­на пре­зи­дент як по­лі­ти­чна фі­гу­ра спа­си­те­ля фра­гмен­то­ва­ної кра­ї­ни ще справ­но ви­ко­нує свою фун­кцію. По за­вер­шен­ні про­він­цій­но­го ви­бу­ху на­силь­ства він ви­го­ло­шує епо­халь­ну при­мир­ли­ву про­мо­ву до на­ції, «яку ша­ну­ва­ти­муть так са­мо, як і Гет­тіс­бурзь­ку про­мо­ву Ав­ра­а­ма Лін­коль­на». Не тре­ба бу­ти про­ро­ком, щоб при­пу­сти­ти, що пре­зи­дент До­нальд Джон Трамп на та­ку про­мо­ву не­спро­мо­жний.

Біль­ше не Спо­лу­че­ні. Де­да­лі ча­сті­ше будь-яка по­лі­ти­чна по­дія в США пе­ре­тво­рю­є­ться на при­від для зі­ткне­н­ня при­хиль­ни­ків про­ти­ле­жних ідей

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.