На смерть Ка­те­ри­ни Юрій Ма­ка­ров про су­спіль­ну рефлексію на тра­гі­чні по­дії

Ukrainskiy Tyzhden - - ЗМIСТ МАЄ ЗНАЧЕННЯ - Юрій Ма­ка­ров

Ні, ми не бу­ли зна­йо­мі. Мої близь­кі дру­зі — так, во­ни то­ва­ри­шу­ва­ли з нею та до­по­ма­га­ли одне одно­му, а я ні­ко­ли не сти­кав­ся з Ка­те­ри­ною Ган­дзюк, тіль­ки чув про неї. Те­пер, пі­сля смер­ті, во­на ста­не ряд­ком в істо­рії Укра­ї­ни. Її ім’я на­зи­ва­ти­муть по­руч із Ге­ор­гі­єм Гон­га­дзе, її зга­ду­ва­ти­муть на мі­тин­гах і в між­на­ро­дних зві­тах, во­на пе­ре­тво­ри­ться на мем. На­вряд чи Ка­те­ри­на бу­ла б у за­хва­ті від цьо­го. Во­на бу­ла кла­сна: щи­ра, тем­пе­ра­мен­тна, до­бра, не­тер­пи­ма до бру­ду, від­вер­та, різ­ка, ду­же осві­че­на й ро­зум­на. Справ­жня укра­їн­ка XXI сто­лі­т­тя.

На­вряд чи хтось в Укра­ї­ні ни­ні не чув про Ка­те­ри­ну Ган­дзюк. А втім, для про­фор­ми на­га­даю: 31 ли­пня на 33-рі­чну акти­віс­тку обох Май­да­нів, ко­ли­шню пра­ців­ни­цю між­на­ро­дних ор­га­ні­за­цій, актив­ну во­лон­тер­ку, аспі­ран­тку Ака­де­мії дер­жав­но­го управ­лі­н­ня, ну й, на­ре­шті, ви­ко­ну­ва­чку обов’яз­ків ке­рів­ни­ка спра­ва­ми ви­кон­ко­му Хер­сон­ської мі­ськра­ди та по­мі­чни­цю ме­ра, тоб­то впли­во­ву в ре­гіо­ні держ­слу­жбо­ви­цю, — бу­ло ско­є­но під­лий на­пад. Її обли­ли сір­ча­ною ки­сло­тою — це не про­сто по­би­т­тя чи на­віть роз­стріл, у то­му є щось осо­би­сте, ни­це, бру­таль­не: спа­ли­ти гар­ній жін­ці облич­чя. Та ним не обме­жи­ло­ся, по­стра­жда­ла тре­ти­на ті­ла, бу­ло зро­бле­но де­кіль­ка опе­ра­цій, але че­рез три мі­ся­ці ор­га­нізм не ви­три­мав, тромб у сер­це — кі­нець. Та­ким чи­ном, на­пад із ме­тою за­ля­ку­ва­н­ня пе­ре­тво­рив­ся на вбив­ство.

Мі­сце­ва по­лі­ція на по­ча­тках ре­а­гу­ва­ла без ен­ту­зі­а­зму, при­найм­ні зов­ні так зда­ва­ло­ся. Шви­день­ко зна­йшов­ся цап-від­бу­вай­ло із су­ди­мі­стю, на яко­го зру­чно бу­ло по­ві­си­ти спра­ву. Як­би не ре­зо­нанс, із ве­ли­кою ймо­вір­ні­стю цим би й за­кін­чи­ло­ся. Але са­ма Ка­те­ри­на бу­ла та­ка яскра­ва, по­мі­тна й по­пу­ляр­на, а зло­чин та­кий зу­хва­лий, що гро­мад­ськість обу­ри­ла­ся не на жарт, роз­слі­ду­ва­н­ня взяв на кон­троль ген­про­ку­рор, під­клю­чи­ла­ся СБУ. І тут тлу­ма­че­н­ня на­сту­пних по­дій роз­бі­га­ю­ться. За одні­єю вер­сі­єю, по­лі­ція швид­ко ви­пра­ви­ла­ся та спра­цю­ва­ла май­же взір­це­во: опи­та­ла стоп’ятсот свід­ків, зна­йшла за­пи­си з ка­мер спо­сте­ре­же­н­ня, зі­бра­ла до­ка­зи, ви­ра­ху­ва­ла весь лан­цю­жок і взя­ла ви­ко­нав­ців, мо­жна ска­за­ти, на га­ря­чо­му (на­при­клад, зі слі­да­ми опі­ків). Ну а те, що ор­га­ні­за­тор упер­то не хо­че зда­ва­ти за­мов­ни­ка, то ми не в Ро­сії, ка­ту­ва­н­ня за­бо­ро­не­ні, до­ве­де­ться че­ка­ти не­ві­до­мо чо­го. За про­ти­ле­жною вер­сі­єю, пра­во­охо­рон­ці нав­ми­сно зво­лі­ка­ли з роз­слі­ду­ва­н­ням, бо в Ка­те­ри­ни був осо­би­стий дов­гий кон­флікт із мі­сце­вою по­лі­ці­єю, а та­кож, ще б пак, із ко­ру­пціо­не­ра­ми, а в не­ве­ли­ко­му обла­сно­му цен­трі все з усім так пов’яза­но… Є, до ре­чі, ще одна ни­то­чка, яка в по­шу­ках і здо­гад­ках до­сі ма­ло по­зна­че­на: Ган­дзюк упер­то бо­ро­ла­ся з «ва­тни­ми» емі­са­ра­ми в Хер­со­ні, а во­ни, сво­єю чер­гою, пов’яза­ні з ті­єю ж та­ки по­лі­ці­єю (ні­чо­го див­но­го, зга­дай­мо Дон­бас), і тут уже сам со­бою на­про­шу­є­ться ро­сій­ський слід, але до­ка­зів ка­тма.

Тим ча­сом тра­гі­чна смерть ге­ро­ї­ні, а Ка­те­ри­на без­пе­ре­чно за­слу­го­вує на та­ке ви­зна­че­н­ня, під­няв у кра­ї­ні но­ву хви­лю гні­ву з мі­тин­га­ми, від­гу­ка­ми в со­цме­ре­жах (від­не­дав­на в Укра­ї­ні це фа­ктор, яким не­мо­жли­во зне­хту­ва­ти), роз­бо­ром по­льо­тів у Ра­ді й при­ма­зу­ва­н­ням до про­те­стів по­лі­ти­чних стерв’ятни­ків, що вже ні­як не спри­яє вста­нов­лен­ню істи­ни й по­ка­ран­ню вин­них. Па­ра­лель Гон­га­дзе — Ган­дзюк пе­ред­ба­чає про­дов­же­н­ня бо­роть­би й ми­мо­во­лі ви­кли­кає асо­ці­а­ції з ру­хом «Укра­ї­на без Ку­чми».

Утім, рі­зни­ця є, і сут­тє­ва. Во­на по­ля­гає в то­му, що сто­ро­ни зі­ткне­н­ня не та­кі оче­ви­дні, а гро­мад­ська дум­ка за інер­ці­єю зви­ну­ва­чує вла­ду за­га­лом не ли­ше в галь­му­ван­ні чи са­бо­та­жі, а в кон­текс­ті про­те­стних на­стро­їв ма­ло не в са­мо­му вбив­стві. Про­те цьо­го ра­зу не бу­ло все­силь­но­го пре­зи­ден­та, який пря­мо дав роз­по­ря­дже­н­ня ро­зі­бра­ти­ся з жур­на­лі­стом — по­ру­шни­ком спо­кою, не бу­ло ам­бі­тно­го мі­ні­стра вну­трі­шніх справ, не бу­ло йо­го пря­мих під­ле­глих — без­кар­них тон­тон-ма­кут. Бу­ли не над­то вправ­ні й геть не­про­фе­сій­ні хло­пці, що по­вер­ну­ли­ся з фрон­ту, був ор­га­ні­за­тор і був за­гад­ко­вий (?) за­мов­ник, но­ги яко­го ро­стуть чи то з Ки­є­ва, чи то з Мо­скви.

Час до­ро­слі­ша­ти. Усі зви­кли, що є ми й во­ни. «Ми» — це ті, хто сто­яв на Май­да­ні та ви­ма­гав пе­ре­за­ван­та­жи­ти кра­ї­ну, а «во­ни» — це пред­став­ни­ки не­на­ви­сної вла­ди, не­до­лю­стро­ва­ні по­плі­чни­ки олі­гар­хів, які пе­ре­фар­бу­ва­ли­ся й да­лі до­ять кра­ї­ну. А те­пер з’ясо­ву­є­ться, що «во­ни» й «ми» пе­ре­мі­ша­ли­ся, кла­со­ве чу­т­тя не пра­цює, все зна­чно скла­дні­ше. У вла­ді з’яви­ло­ся чи­ма­ло гі­дних лю­дей, во­ни бу­ли й ра­ні­ше, але те­пер це не ви­ня­ток, а яви­ще. Се­ред акти­ві­стів теж чи­ма­ло осіб не над­то сум­лін­них і, пе­ре­про­шую, не над­то ро­зум­них. Зов­сім де­лі­ка­тний, ба на­віть бо­лю­чий аспект: ви­ко­нав­ці на­па­ду — ве­те­ра­ни, які пі­сля по­вер­не­н­ня з вій­ни не зна­йшли сво­го мі­сця в мир­но­му жит­ті. Якщо ка­зус «Тор­на­до» спри­ймав­ся як щось ви­ня­тко­ве й ви­пад­ко­ве, то те­пер де­да­лі біль­ше гро­ма­дян усві­дом­лю­ють, що хло­пці, яким ми зав­дя­чу­є­мо сво­єю сво­бо­дою, не є ав­то­ма­ти­чно ян­го­ла­ми, і до­ки для їхньої ре­а­бі­лі­та­ції в мас­шта­бах дер­жа­ви не ро­би­ться пра­кти­чно ні­чо­го або ро­би­ться га­не­бно ма­ло, во­ни мо­жуть бу­ти за­лу­че­ні як до сві­тлих, так і до тем­них справ.

По­лі­ція? Усі зна­ють, що ре­фор­ма, то­чні­ше ство­ре­н­ня з ну­ля одно­го- єди­но­го «ві­трин­но­го» де­пар­та­мен­ту, ні­як не за­че­пи­ла під­ва­лин мо­ти­ва­ції та прин­ци­пів ро­бо­ти цьо­го хво­ро­го ор­га­ні­зму. Лю­стра­ція ви­яви­ла­ся смі­хо­вин­ною си­му­ля­ці­єю, яка ли­ше до­ве­ла, що пра­цю­ва­ти по- ста­ро­му мо­жна й тре­ба, ні­чо­го то­бі за це не бу­де. Тим біль­ше на­пе­ре­до­дні ви­бо­рів ні­хто не за­хо­че втра­ча­ти кон­троль над си­ту­а­ці­єю в кра­ї­ні, а він з огля­ду на ка­дро­вий склад мо­же бу­ти як фор­маль­ним, так і зов­сім не­фор­маль­ним — як уже до­мов­ля­ться.

Ефе­ктний де­марш ген­про­ку­ро­ра, який єди­ний, зда­є­ться, за остан­ній час про­де­мон­стру­вав, що не три­ма­є­ться за крі­сло, сво­єю не­стан­дар­тні­стю ли­ше під­кре­слює ту кон­стан­ту, що вла­да не здає сво­їх. Кра­ї­на має бу­ти під кон­тро­лем, бо ви­бо­ри, бо вій­на, бо ди­вер­сії, бо ре­ванш… Те, що ре­ванш в яко­мусь сен­сі, то­чні­ше на яки­хось ді­лян­ках, уже від­був­ся, тур­бує ли­ше на­ві­же­них на кшталт Ка­те­ри­ни.

Я ні­як не хо­чу ска­за­ти, що між ре­жи­мом Яну­ко­ви­ча й дер­жа­вою По­ро­шен­ка не­має рі­зни­ці — нав­па­ки! Ба­га­то ма­фій зав­жди кра­ще, ніж одна. То­чко­ві ре­фор­ми або де­кла­ра­тив­ні кра­ще, ніж прин­ци­по­ва їх від­су­тність. Акти­ві­сти все­ре­ди­ні си­сте­ми кра­ще, ніж як­би во­ни бу­ли за пар­ка­ном. Про­те прин­ци­по­ва під­трим­ка дер­жа­ви під час гі­бри­дної вій­ни з агре­со­ром не озна­чає «не роз­гой­ду­ва­ти чо­вен». Без ти­ску ця ма­ши­на не пра­цює.

Ка­те­ри­на Ган­дзюк за­ги­ну­ла не­дар­ма. Во­на до­ве­ла, що з по­ру­шни­ка­ми кон­вен­цій те­пер важ­ко бо­ро­ти­ся іна­кше, ніж за до­по­мо­гою від­вер­то­го кри­мі­на­лу, що до­ма­га­ти­ся спра­ве­дли­во­сті мо­жна й тре­ба, ця ро­бо­та не без­на­дій­на. Во­на вчер­го­ве по­ка­за­ла хво­рі то­чки. Во­че­видь, то вже спра­ва че­сті мун­ди­ра всіх за­лу­че­них, до ви­ну­ва­тців до­бе­ру­ться, я чо­мусь у те ві­рю. Хо­ті­ло­ся б ли­ше, що­би це не від­бу­ва­ло­ся що­ра­зу та­кою ці­ною.

ТРА­ГІ­ЧНА СМЕРТЬ ГЕ­РО­Ї­НІ, А КА­ТЕ­РИ­НА БЕЗ­ПЕ­РЕ­ЧНО ЗА­СЛУ­ГО­ВУЄ НА ТА­КЕ ВИ­ЗНА­ЧЕ­Н­НЯ, ПІД­НЯВ У КРА­Ї­НІ НО­ВУ ХВИ­ЛЮ ГНІ­ВУ З МІ­ТИН­ГА­МИ, ВІД­ГУ­КА­МИ В СО­ЦМЕ­РЕ­ЖАХ, РОЗ­БО­РОМ ПО­ЛЬО­ТІВ У РА­ДІ Й ПРИ­МА­ЗУ­ВА­Н­НЯМ ДО ПРО­ТЕ­СТІВ ПО­ЛІ­ТИ­ЧНИХ СТЕРВ’ЯТНИ­КІВ, ЩО ВЖЕ НІ­ЯК НЕ СПРИ­ЯЄ ВСТА­НОВ­ЛЕН­НЮ ІСТИ­НИ Й ПО­КА­РАН­НЮ ВИН­НИХ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.