«Уздовж фрон­ту — до де­ся­тка то­чок, де по­стій­но стрі­ля­ють»

Фо­то­знім­ки ко­ли­шньо­го бій­ця «Азо­ва» з пром­зо­ни Ав­ді­їв­ки по­ба­чи­ли й за кор­до­ном

Ukrayina Moloda - - Гаряча Тема - Та­рас ЗДОРОВИЛО

Мій спів­ро­змов­ник — мо­ло­дий, але вже до­сить зна­ний як в Укра­ї­ні, так і за кор­до­ном зав­дя­ки сво­їм фо­то­ро­бо­там ки­я­нин Олесь Кром­пляс. Олесь — уча­сник Ре­во­лю­ції гі­дно­сті, де був не тіль­ки акти­ві­стом, а й фо­то­гра­фом. Йо­го ро­бо­ти бу­ли ві­ді­бра­ні в до­бір­ку 50 кра­щих фото з Май­да­ну. На­ве­снi 2014 ро­ку пе­ре­бу­вав у по­ло­ні ро­сій­ських сил у Кри­му. Із по­ча­тком вій­ни на Дон­ба­сі всту­пив до лав до­бро­воль­чо­го ба­таль­йо­ну «Азов». Із під­пи­са­н­ням Мін­ських угод оста­то­чно змі­нив зброю на фо­то­апа­рат. Во­се­ни 2014-го ра­зом iз 79-ю бри­га­дою про­во­дить одну ро­та­цію та зні­має ре­пор­таж у но­во­му тер­мі­на­лі До­не­цько­го ае­ро­пор­ту (ДАП). Ав­тор ста­тей i фо­то­ре­пор­та­жів із Ма­рі­у­по­ля, Іло­вай­ська, ДАПу, Де­баль­це­во­го, Ши­ро­ки­но­го та пром­зо­ни Ав­ді­їв­ки.

«Ка­ме­ри бу­ли зі мною скрізь і зав­жди»

Оле­сю, ва­ші фото вра­жа­ють. А ко­ли зро­зумі­ли, що фо­то­при­страсть по­ся­де у ва­шо­му жит­ті одне з основ­них місць?

— Ме­ні зда­є­ться, що фо­то­гра­фу­вав я зав­жди! ( Смі­є­ться.) Ка­ме­ри бу­ли зі мною скрізь. Зні­мав і на тре­ну­валь­них збо­рах пе­ред «Азо­вом». Та ко­ли став вій­сько­вим, ча­су на фото бу­ло обмаль. Тож про ба­га­то по­дій, якi до­ве­ло­ся пе­ре­жи­ти, в ме­не ду­же ма­ло фо­то­гра­фій: на­при­клад, Іло­вайськ...

Крім то­го, да­ло­ся взна­ки, що бу­ло не­ба­га­то плів­ки (ба­наль­но не мав на неї гро­шей), та й, уза­га­лі, не про це ду­ма­ло­ся...

За­раз, «за­днім чи­слом», я б по­зні­мав на­ба­га­то біль­ше...

Ва­ша чер­го­ва фо­то­ви­став­ка, що від­кри­ла­ся в Ужго­ро­ді, три­ває з 18 сер­пня по 3 ве­ре­сня. Де гля­дач до цьо­го мав мо­жли­вість із нею озна­йо­ми­ти­ся?

— Во­на вже бу­ла у во­сьми кра­ї­нах сві­ту, по­ба­чи­ли її й у во­сьми укра­їн­ських мі­стах. Є два ком­пле­кти фото — один там, за кор­до­ном, а ін­ший тут. У ко­жне мі­сто, яке хо­че прийня­ти ви­став­ку (зав­дя­ки не­бай­ду­жим лю­дям, які зна­хо­дять для неї при­мі­ще­н­ня), від­прав­ля­є­ться цей на­бір ро­біт.

А чим від­рі­зня­ю­ться фото для ві­тчи­зня­но­го та за­ру­бі­жно­го гля­да­ча, й яка їх кiль­кість на ви­став­ках?

— Ті фото, що «їздять» по Укра­ї­ні (їх 50 штук), за роз­мі­ром мен­ші. А в книж­ці, яку ви­дав під цей про­ект, їх біль­ше ста. На За­хід йдуть ве­ли­кі ро­бо­ти (120х80 см), то­му їх ли­ше 30: тре­ба, аби «там» по­дії, за­фі­ксо­ва­ні на знім­ках, «да­ви­ли» й впли­ва­ли силь­ні­ше на гля­да­ча, то­му й фото зро­бле­ні біль­ши­ми.

Це фо­то­гра­фії ли­ше з «пром­ки»?

— Так, ви­ня­тко­во з пром­зо­ни Ав­ді­їв­ки, а не в за­галь­но­му фото з АТО. Зро­бле­ні во­ни на­при­кін­ці ми­ну­ло­го ро­ку: дві­чі я ту­ди за­їжджав і був по ти­жню — в жов­тні та ли­сто­па­ді. Спер­шу був у 199-му на­вчаль­но­му цен­трі ВДВ, а вдру­ге — у 72-й бри­га­ді, яка й за­раз там сто­їть.

І, по­чи­на­ю­чи з ве­ли­кої ви­став­ки в Ки­є­ві, в Му­зеї істо­рії Ки­є­ва (з кін­ця лю­то­го цьо­го ро­ку), фо­то­ви­став­ка «ка­та­є­ться» по всьо­му сві­ту.

Ви вже не в ді­ю­чій ар­мії. Як вда­ло­ся по­тра­пи­ти на­при­кін­ці ми­ну­ло­го ро­ку в зо­ну бо­йо­вих дій?

— Узяв і по­їхав, за­те­ле­фо­ну­вав­ши по­пе­ре­дньо пев­ним лю­дям. Хо­ча на­ма­гав­ся «там» по­бу­ва­ти в яко­сті фо­то­гра­фа ще з ве­сни 2016 ро­ку. Тоб­то пів­ро­ку до­ве­ло­ся че­ка­ти, до­по­ки не змі­ни­ла­ся та ча­сти­на, в якій є від­по­від­аль­ні осо­би за ін­фор­ма­цій­ну по­лі­ти­ку й які ро­зу­мі­ють те, що це все тре­ба по­ка­зу­ва­ти. Бо спер­шу до­ве­ло­ся зі­ткну­ти­ся з су­ча­сни­ми «зам­по­лі­та­ми», ко­трі бо­я­ли­ся на­чаль­ства біль­ше, ніж во­ро­га. Але та­ки до­че­кав­ся лю­дей, які ро­зу­мі­ють, що в них є ін­фор­ма­цій­на ча­сти­на й во­ни по­вин­ні її «за­кри­ва­ти» по ма­кси­му­му та прав­ди­во.

«На­ма­га­ю­ся зня­ти до­ку­мен­таль­ний фільм про пром­зо­ну Ав­ді­їв­ки»

Вам і за­раз ви­па­дає бу­ва­ти під Ав­ді­їв­кою?

— Так, час від ча­су бу­ваю там. Не­дав­но був у 72-й бри­га­ді: чи­ма­ло хло­пців, які бу­ли по­ра­не­ні, зно­ву по­вер­ну­ли­ся на пе­ре­до­ву. Ме­не там усі зна­ють і пам’ята­ють. Зно­ву ба­га­то зні­мав. Уза­га­лі по­ча­тком цьо­го про­е­кту був фо­то­ре­пор­таж, який опу­блі­ку­ва­ли, по­тім це був ве­ли­кий ка­лен­дар для во­лон­тер­ської ор­га­ні­за­ції «На­ро­дний тил», а зго­дом — ви­став­ка й кни­га «Пром­ка» (при­свя­че­на са­ме пром­зо­ні в Ав­ді­їв­ці). Да­лі бу­ли вже зга­да­ні ви­став­ки у кра­ї­нах Єв­ро­пи та мі­стах Укра­ї­ни. Те­пер хо­чу зня­ти до­ку­мен­таль­ний фільм про пром­зо­ну Ав­ді­їв­ки.

То­му остан­ні ра­зи я їздив ту­ди й зні­мав чу­жи­ми ка­ме­ра- ми, але на це зов­сім не по­трі­бні якісь фан­та­сти­чно не під­йом­ні бю­дже­ти. Та в нас, на жаль, так вла­што­ва­ні лю­ди, що й до­сi не­суть ме­ди­ка­мен­ти чи якісь ци­гар­ки, які вже дав­но сол­да­ти мо­жуть ку­пи­ти са­мі. Але, якщо ска­жеш, мов­ляв, по­трі­бно зі­бра­ти гро­ші на зйом­ки філь­му, чи на ка­ме­ру, чи на ін­фор­ма­цій­ну бо­роть­бу (яка вза­га­лі мо­же все «це» по­пе­ре­ди­ти, оскіль­ки вій­на за­раз ви­гра­є­ться на «по­лі­ти­чних сто­лах»), то від­гу­ку­ю­ться ли­ше па­ру під­при­єм­ців або зна­йо­мi, які ви­кру­чу­ють се­бе до ни­тки. Але я маю на­дію, що яки­мось чи­ном та­ки зна­йду не­об­хі­дну те­хні­ку та фі­нан­су­ва­н­ня, щоб та­ки зня­ти фільм. Та й у подаль­шо­му хо­чу зні­ма­ти по­біль­ше які­сних ві­део­ма­те­рі­а­лів із тих ді­ля­нок, ку­ди не пу­ска­ють, але все ж мо­жу зна­йти до­ступ.

Ва­ша фо­то­кни­га «Пром­ка» дає змо­гу ві­зу­аль­но по­ба­чи­ти по­бут на фронті й жа­хи вій­ни. Який її на­клад і хто до­по­міг ви­да­ти?

— Світ по­ба­чи­ла ти­ся­ча ек­зем­пля­рів. А книж­ка на­дру­ко­ва­на у ви­дав­ни­цтві «Лю­та спра­ва» в кре­дит, і ти­раж бла­го­дій­ний: із ко­жних 2-3 при­мір­ни­ків один ми мо­же­мо по­да­ру­ва­ти сім’ям за­ги­блих, уча­сни­кам бо­йо­вих дій чи розда­ти в ПАРЕ — тим лю­дям, які щось ви­рі­шу­ють, а та­кож лю­дям із ді­а­спо­ри, аби во­ни змо­гли «до­не­сти» прав­ду до іно­зем­них жур­на­лі­стів, то­що.

У кни­зі біль­ше 110 фо­то­гра­фій — це пов­на вер­сія всьо­го, що я «там» по­ба­чив. Знім­ки чор­но­бі­лі, бо, на від­мі­ну від ко­льо­ро­вих, во­ни кра­ще пе­ре­да­ють суть, фор­му. Та­кий ком­по­зи­цій­ний еле­мент, як ко­лір, у цьо­му ви­пад­ку не є ін­фор­ма­тив­ним, а нав­па­ки, мо­же від­во­лі­ка­ти або ж звер­та­ти ува­гу на ті ре­чі, які не вар­то акцен­ту­ва­ти.

«Ко­ли йдуть бої, зна­чить, не­дар­ма си­диш в око­пах»

Яка на­ра­зі об­ста­нов­ка на фронті, адже ма­є­те мо­жли­вість ба­чи­ти все на вла­сні очі?

— Уве­че­рі ре­гу­ляр­но по­бли­зу Ав­ді­їв­ки йдуть пе­ре­стріл­ки, а вдень — ти­хо (так са­мо, як і рік то­му). Тоб­то по­зи­цій­на вій­на не при­пи­ня­є­ться, і та­ких «га­ря­чих» то­чок — до де­ся­тка вздовж усьо­го фрон­ту: хло­пці отри­му­ють по­ра­не­н­ня, ги­нуть...

Який за­раз на­стрій у бій­ців на пе­ре­до­вій?

— На­стрій по­стій­но бо­йо- вий. Адже ко­ли йдуть ре­гу­ляр­ні бої й во­рог ги­не, зна­чить, ти не­дар­ма си­диш в око­пах.

А як отри­му­є­ться ін­фор­ма­ція про втра­ти «іхтам­не­тів»?

— Це вже «свої» ме­то­ди — ін­фор­ма­ція ду­же швид­ко по­ши­рю­є­ться. Адже скрізь є свої лю­ди в лі­кар­нях (як у них, так в нас): і во­ни див­ля­ться, ко­го до­ве­зли, ко­го ні. Ро­звід­ка пра­цює...

А які на­строї у мі­сце­вих жи­те­лів: «ва­ти» ба­га­то?

— Із мі­сце­ви­ми всю­ди до­сить по­га­но. Десь во­ни більш «ло­яль­ні», а десь від­вер­то смі­ю­ться у спи­ну сол­да­там. Але тра­пля­ю­ться й ду­же па­трі­о­ти­чно на­ла­што­ва­ні лю­ди!

Час пе­ре­бу­ва­н­ня в «Азо­ві» й пев­них «від­ря­дже­н­нях» був для вас «га­ря­чим»...

— Від са­мо­го по­ча­тку і до Мін­ських угод во­ю­ва­ли, до­по­ки всі не осі­ли на ба­зах. (Олесь по­ка­зав по­свід­че­н­ня УБДшни­ка за №380, а за­раз уже є й №300 000...). Бу­ли з хло­пця­ми в Ма­рі­у­по­лі, Іло­вай­ську, До­не­цько­му ае­ро­пор­ту, Ши­ро­ки­но­му, Де­баль­це­во­му, про­те не брав уча­сті як бо­єць і фо­то­граф у та­ких ве­ли­ких опе­ра­ці­ях, як під Са­ур-Мо­ги­лою, у бо­ях за Ща­стя та взят­ті Слов’ян­ська й Кр­ама­тор­ська.

Ма­буть, до­ве­ло­ся втра­ча­ти по­бра­ти­мів?..

— За­ги­нув мій най­кра­щий друг, який во­ю­вав у ба­таль­йо­ні «Дон­бас». Бу­ли й ін­ші за­ги­блі в се­ре­ди­ні 2014 ро­ку: й дру­зі, й хло­пці, ко­трих фо­то­гра­фу­вав...

Де пі­сля Ужго­ро­да ще змо­же­мо по­ба­чи­ти ва­ші ро­бо­ти?

— Дру­гий («укра­їн­ський») ком­плект фо­то­гра­фій був ви­пу­ще­ний за ко­шти Дні­пров­ської ра­ди ве­те­ра­нів, яка, до сло­ва, зро­би­ла й му­зей АТОшни­ків, ча­сти­ною йо­го екс­по­зи­ції є ці фото. Фо­то­ви­став­ку во­ни люб’язно по­го­ди­ли­ся на­да­ти для пе­ре­гля­ду ін­шим мі­стам, а пі­сля 1 ве­ре­сня в осві­тніх ці­лях во­на їздить по Дні­про­пе­тров­щи­ні. Пі­зні­ше, пі­сля цьо­го тур­не, зно­ву по­но­ви­ться пра­кти­ка на­да­н­ня ро­біт усім мі­стам, у яких зна­йдуть при­мі­ще­н­ня для гі­дно­го їх по­ка­зу.

Пла­ную про­дов­жи­ти по­каз і за кор­до­ном, зокре­ма в Лон­до­ні (що­прав­да, ве­ли­ка тя­га­ни­на з ві­зою). Та­кож на­ра­зі йде­ться й про про­ве­де­н­ня ви­став­ки у Фран­ції та Іта­лії, i на­віть у Пів­ден­но-Афри­кан­ській Ре­спу­блі­ці, і я шу­каю не­бай­ду­жих лю­дей, які до­по­мо­жуть вті­ли­ти за­дум у життя.

Чим за­раз за­йма­є­те­ся у сто­ли­ці?

— Пра­цюю в цен­трі пра­кти­чної до­по­мо­ги за­хи­сни­кам Укра­ї­ни Axios, йо­го ство­ри­ли мої дру­зі для пра­це­вла­шту­ва­н­ня ко­ли­шніх бій­ців укра­їн­сько­ро­сій­ської вій­ни. Крім то­го, ми на­да­є­мо рі­зно­ма­ні­тні кон­суль­та­ції, зокре­ма, юри­ди­чні і пси­хо­ло­гі­чні. Ми пра­цю­є­мо вже рік, і цей центр ви­зна­но одним із най­кра­щих. Че­рез нас уже про­йшло біль­ше ти­ся­чі бій­ців. Та­кож ми до­по­ма­га­є­мо сім’ям фрон­то­ви­ків, про­во­ди­мо рі­зно­ма­ні­тні ле­кції, є кур­си ан­глій­ської мо­ви й ІТ-на­прям­ку. Ро­бо­ти ду­же ба­га­то, але ж і ве­те­ра­нів по­стій­но біль­шає...

Чи­таю у стрі­чці по­ві­дом­лень: «Сер­гій Ру­чка — 10.08.1981 р.н., м. Ки­їв. Бо­єць 72-ї ОМБр. За­ги­нув уве­че­рі 16 сер­пня на по­зи­ці­ях по­бли­зу пром­зо­ни Ав­ді­їв­ки під мі­но­ме­тним об­стрі­лом». Ві­чна пам’ять... А Олесь учер­го­ве по­їхав на схід...

Олесь Кром­пляс (у цен­трі) з по­бра­ти­ма­ми.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.