Дрі­бні раз­ки араб­ських лі­тер Ро­ксо­ла­ни

У ли­сту­ван­ні з сул­та­ном Су­ле­йма­ном укра­їн­ка рев­ну­ва­ла і на­рі­ка­ла на від­ста­ні й роз­лу­ку

Ukrayina Moloda - - Культура - Оле­ксан­дра ШУТКО

П р о Р о к с о л а н у - Х ю р р е м в Ук р а ї н і н а п и с а н о ч и - м а л о . Од н а к у с і д о с л і д ж е н н я т а істо­ри­чні на­ри­си про неї без на­ве­де­н­ня її ли­сту­ва­н­ня є, на мій п о гл я д , н е п о в н и м и . То м у й в и н и к л а і д е я н а п и с а т и книж­ку «Ли­сти Ро­ксо­ла­ни: лю­бов та ди­пло­ма­тія», в осно­ві якої — укра­їн­ський пе­ре­клад лю­бов­них та ди­пло­ма­ти­чних по­слань ці­єї сул­та­ни. П р е з е н т а ц і я к н и г и в і д б уд е т ь с я у с е р е д и н і в е р е - с н я н а л ь в і в с ь к о м у Фо р у м і в и д а в ц і в . Ч и т ач а м « Ук р а ї н и м о л о д о ї » — е к с к л ю з и в н а р о з п о в і д ь н а цю те­му.

По­черк сул­та­ни

Сул­тан Су­ле­йман біль­шу ча­сти­ну сво­го життя пе­ре­бу­вав у вій­сько­вих по­хо­дах, а зго­рьо­ва­на від роз­лу­ки Ро­ксо­ла­на пи­са­ла йо­му ли­сти. До сьо­го­дні збе­ре­гло­ся ли­ше ві­сім її лю­бов­них по­слань, які ту­ре­цькі істо­ри­ки ви­яви­ли в осман­ських ар­хі­вах ли­ше на по­ча­тку ХХ сто­лі­т­тя. Однак ли­стів бу­ло зна­чно біль­ше. В одно­му з них сул­та­на пи­ше ко­ха­но­му, що вже пів­то­ра мі­ся­ця, ко­трі во­на про­ве­ла у му­ках че­ка­н­ня, не отри­му­ва­ла від ньо­го по­сла­н­ня. От­же, ли­сту­ва­н­ня між нею та Су­ле­йма­ном від­бу­ва­ло­ся ін­тен­сив­но.

Ві­до­мо, що Ро­ксо­ла­на по­пер­вах не зна­ла осман­ської мо­ви, в осно­ві якої — ви­до­змі­не­на араб­ська абе­тка та чи­ма­ло араб­ських і пер­ських слів. Про це свід­чать та­кі ряд­ки з її пер­ших ли­стів: «Мій сул­та­не, як ви пи­та­ли: як­би ти мо­гла кра­ще чи­та­ти та пи­са­ти (осман­ською), то ще би біль­ше всьо­го на­пи­са­ла б». Тож їй до­по­ма­га­ли га­рем­ні пи­са­рі.

Де­сять ро­ків пе­ре­бу­ва­н­ня у га­ре­мі Ро­ксо­ла­на-Хюр­рем да­ли­ся взна­ки, щоб до­бре вправ­ля­ти­ся і з осман­ською мо­вою. Адже укра­їн­ка не ли­ше на­ро­джу­ва­ла та ви­хо­ву­ва­ла ді­тей, а ще на­вча­ла­ся в га­рем­ній шко­лі та чи­та­ла книж­ки ба­га­тої бі­бліо­те­ки сул­тан­сько­го па­ла­цу То­пка­пи. Ці на­ви­чки Ро­ксо­ла­на, без­сум­нів­но, від­то­чу­ва­ла і в ін­те­ле­кту­аль­них бе­сі­дах та дис­пу­тах із сул­та­ном Су­ле­йма­ном.

Її ли­сти по­ча­ли «ди­ха­ти» кві­ту­чою, бар­ви­стою мо­вою. Дрі­бний по­черк Ро­ксо­ла­ни, за спо­сте­ре­же­н­ня­ми ту­ре­цько­го істо­ри­ка М. Ч. Улу­чая, під­твер­джує слов’ян­ське по­хо­дже­н­ня жін­ки. До­слі­дник та­кож по­мі­тив, що во­на у ли­стах сул­та­но­ві Су­ле­йма­ну за­мість дзвін­кої «б» ча­сто вжи­ва­ла «п». При­мі­ром, сло­во «бус», тоб­то по­ці­лу­нок, во­на пи­са­ла, як «пус». Що не див­но, адже мо­ва то­ді­шніх укра­їн­ців бу­ла зна­чно м’якшою за те­пе­рі­шню, не ка­жу­чи вже про осман­ську. То­му укра­їн­ці Ро­ксо­ла­ні скла­дно да­ва­ло­ся ви­мов­ля­ти дзвін­кі ара­бо-осман­ські при­го­ло­сні.

Став­ши фа­во­ри­ткою, а по­тім дру­жи­ною сул­та­на Су­ле­йма­на, Ро­ксо­ла­на не со­ро­ми­ла­ся ви­слов­лю­ва­ти свої по­чу­т­тя в осо­би­сто­му ли­сту­ван­ні. До­тор­кну­ти­ся до та­єм­ниць життя Ро­ксо­ла­ни, які во­на роз­кри­ва­ла дрі­бни­ми раз­ка­ми в’юн­ких араб­ських лі­тер, ста- ло для ме­не ве­ли­кою не­спо­ді­ван­кою та ви­про­бу­ва­н­ням. Адже зав­дя­ки за­ну­рен­ню у текс­ти її ли­стів, спов­не­них щем­ли­вих сто­го­нів від роз­лу­ки з ко­ха­ним, вда­ло­ся від­кри­ти для се­бе зов­сім ін­шу Ро­ксо­ла­ну-Хюр­рем — не вмі­лу га­рем­ну ін­три­ган­ку та не­злам­ну по­ве­ли­тель­ку, а вра­зли­ву, чут­тє­ву, при­стра­сну жін­ку.

«О Бо­же, за­хи­сти нас від роз­лу­ки!» — бла­га­ла во­на у ран­ніх ли­стах. А по­тім пи­са­ла, як ту­га за ко­ха­ним сул­та­ном роз’їдає її сер­це, зра­нив­ши йо­го ти­ся­чо­кра­тним су­мом, спа­лює їй ду­шу. «Як­би мо­ре бу­ло чор­ни­лом, а де­ре­во — пе­ром, я б опи­са­ла біль від роз­ста­ва­н­ня», — скар­жи­ла­ся сул­та­ну на не­ста­чу слів, яки­ми мо­жна бу­ло б пе­ре­да­ти її справ­жній стан.

У ли­стах Ро­ксо­ла­на на­зи­ва­ла се­бе «си­ро­ти­ною», «без­по­ра­дною ра­би­нею», «не­ща­сною на­ло­жни­цею», «па­ла­ю­чою у во­гні роз­лу­ки ра­би­нею», «зго­рі­лою від во­гню роз­лу­ки, з пе­чін­кою, що пе­ре­тво­ри­ла­ся на ке­баб». Во­на та­кож над­си­ла­ла сул­та­но­ві Су­ле­йма­ну свої вір­ші.

Ще­дрі да­рун­ки

Пі­сля пал­ких слів про ко­ха­н­ня й сум від роз­лу­ки з сул­та­ном Ро­ксо­ла­на спо­ві­ща­ла про стан справ у сто­ли­ці Осман­ської ім­пе­рії та га­ре­мі, про здо­ров’я ді­тей та при­слу­ги. Са­ме зав­дя­ки на­яв­но­сті імен її си­нів у ли­стах, у яких не за­зна­че­на да­та, до­слі­дни­кам і вда­ло­ся вста­но­ви­ти час їх на­пи­са­н­ня.

На жаль, від­по­віді сул­та­на Су­ле­йма­на на ли­сти Ро­ксо­ла­ни не збе­ре­гли­ся. Утім, із по­слань йо­го дру­жи­ни стає зро­зумі­ло, що він їй над­си­лав ко­штов­ні да­рун­ки, гро­ші та на­віть... во­ло­си­ну зi сво­єї бо­ро­ди. На що во­на ду­же де­лі­ка­тно від­ре­а­гу­ва­ла: «Для ме­не одна во­ло­си­на з Ва­шої бо­ро­ди до­рож­ча не тіль­ки за 5 ти­сяч, а й за 100 ти­сяч фло­ри­нів!».

В одно­му з пер­ших ли­стів Ро­ксо­ла­на ви­слов­лює пре­тен­зії сул­та­но­ві Су­ле­йма­ну че­рез те, що він, окрім неї, ще й на­ло­жни­ці Гюль­фем на­ді­слав до­ро­гі пар­фу­ми. Тож во­на узя­ла та й... ви­пи­ла їх, а по­тім зле по­чу­ва­ла­ся й ма­ри­ла. Та­ка по­ве­дін­ка Ро­ксо­ла­ни свід­чить, що во­на ду­же рев­ну­ва­ла Су­ле­йма­на.

Рев­но­щі під­твер­джує й ви­па­док, який опи­сав ве­не­цій­ський по­сол Бра­га­ді­но. За йо­го сло­ва­ми, ко­ли сул­та­но­ві Су­ле­йма- ну сан­джак­бей (на­мі­сник про­він­ції) по­да­ру­вав двох вро­дли­вих укра­ї­нок — одну йо­му, а ін­шу — йо­го ма­те­рі Ай­ше Ха­фсі, Ро­ксо­ла­на ду­же за­сму­ти­ла­ся, адже ба­чи­ла в них кон­ку­рен­ток у га­ре­мі. То­му во­на, ри­да­ю­чи, бла­га­ла сул­та­на ві­ді­сла­ти їх із па­ла­цу. І той пі­шов на по­сту­пки: «ви­да­лив» зi сво­го га­ре­му цих двох жі­нок.

Зга­ду­ва­ла у сво­їх ли­стах Ро­ксо­ла­на і ве­ли­ко­го ві­зи­ра та дру­га сул­та­на Су­ле­йма­на — па­шу Пар­га­ли Ібра­гі­ма, яко­му по­пер­вах пе­ре­да­ва­ла ві­та­н­ня, а по­тім за­сте­рі­га­ла чо­ло­ві­ка не до­ві­ря­ти йо­му. Не­вдов­зі по то­му стра­ти­ли Пар­га­ли Ібра­гі­ма. На­то­мість про ін­шо­го ве­ли­ко­го ві­зи­ра, сво­го зя­тя Ру­сте­ма-па­шу, Ро­ксо­ла­на ду­же схваль­но від­гу­ку­ва­ла­ся у сво­їх ли­стах.

У ран­ніх по­сла­н­нях во­на та­кож за­пи­ту­ва­ла про па­син­ка — пер­віс­тка сул­та­на Су­ле­йма­на Му­ста­фу. Пі­зні­ше вже не зга­ду­ва­ла про ньо­го. 1553 ро­ку Му­ста­фу стра­ти­ли. На­то­мість про йо­го ма­тір Ма­хі­дев­ран Ро­ксо­ла­на у сво­їх ли­стах, що збе­ре­гли­ся, вза­га­лі ні­чо­го не пи­са­ла, що свід­чить про не­при­я­зне став­лен- ня до неї. Адже з ра­пор­ту ве­не­цій­сько­го по­сла На­ва­дже­ро ві­до­мо, що 1526 ро­ку Ма­хі­дев­ран на­ки­ну­ла­ся з ку­ла­ка­ми на Ро­ксо­ла­ну, че­рез що втра­ти­ла лю­бов i до­ві­ру сул­та­на Су­ле­йма­на.

Скла­дно­щі пе­ре­кла­ду

Пи­шу­чи він­це­но­сно­му чо­ло­ві­ко­ві лю­бов­ні ли­сти, Ро­ксо­ла­на звер­та­ла­ся до ньо­го та­ки­ми ні­жни­ми сло­ва­ми, як «сві­тло мо­го життя з ан­гель­ським облич­чям», «мій сул­та­не, моє най­ви­ще де­ре­во у рай­сько­му са­ду», «ду­ше мо­єї ду­ші, мій по­ве­ли­те­лю», «ко­ха­ний по­ве­ли­те­лю», «мій лю­бий»,«моя ща­сли­ва зір­ко», «о, мій са­мо­держ­цю, мій сул­та­не», «сон­це», «сві­тло мо­їх очей»,«лі­ка­рю мо­єї ду­ші», «життя моє», «єди­на на­діє на цім і тім сві­ті», «во­ло­да­рю сві­ту та ві­чно­сті», «моя опо­ра», «мій ша­ху»...

У сво­їх вір­шах, ство­ре­них під псев­до­ні­мом Му­хіб­бі, тоб­то за­ко­ха­ний, сул­тан Су­ле­йман так пи­сав про Ро­ксо­ла­ну: «Моє життя, мій ко­ло­сок, моє бу­т­тя, п’ян­ка рі­ка, мій раю, мій ци­трус і гра­нат, мій апель­син, мо­єї спо­чи­валь­ні ти сві­ча, мій Стам­бул і Ка­ра­ман, на­род Осма­на, Бе­да­шхан, Кип- чак, моя ти — з Ху­ра­са­на до Ба­гда­да...»

У ди­пло­ма­ти­чних по­сла­н­нях Ро­ксо­ла­ни поль­сько­му ко­ро­ле­ві Си­гі­змун­ду ІІ Ав­гу­сту та пер­ській прин­це­сі Сул­тан Бей­гюм, на­ве­де­них у мо­їй книж­ці, іде­ться зде­біль­шо­го про ми­ро­твор­чу мі­сію, яку во­на про­ва­ди­ла по від­но­шен­ню до су­сі­дів осма­нів — по­ля­ків та пер­сів. До неї ма­те­рі та дру­жи­ни сул­та­нів ли­сту­ва­ли­ся з мо­нар­ха­ми су­сі­дніх кра­їн, що­прав­да, всі во­ни бу­ли «бла­ки­тної кро­ві». З огля­ду на це, ли­сту­ва­н­ня Ро­ксо­ла­ни з поль­ським ко­ро­лем i пер­ською прин­це­сою мо­жна вва­жа­ти смі­ли­вим кро­ком. Адже до неї на­ло­жни­ці сул­та­нів, які бу­ли про­сто­лю­дин­ка­ми, не за­йма­ли­ся на­ла­го­джу­ва­н­ням між­на­ро­дних від­но­син.

За­га­лом, ли­сти Рок- со­ла­ни є без­цін­ни­ми до­ку­мен­таль­ни­ми свід­ка­ми її життя, ді­яль­но­сті та ко­ха­н­ня. Пе­ре­кла­да­ю­чи лю­бов­ні ли­сти Ро­ксо­ла­ни, я на­ма­га­ла­ся бу­ти ма­кси­маль­но ува­жною до текс­ту її кра­сно­мов­них ви­сло­вів. Аби зро­зу­мі­ти тон­ко­щі лі­те­ра­тур­но­го сти­лю, яким пи­са­ли осман­ською пред­став­ни­ки сул­тан­ської ди­на­стії, по­слу­го­ву­ва­ла­ся ко­мен­та­ря­ми ві­до­мої аме­ри­кан­ської до­слі­дни­ці Ле­слі Пірс та ту­ре­цьких істо­ри­ків. Узя­ла до ува­ги й укра­їн­ську вер­сію урив­ків лю­бов­ної та ди­пло­ма­ти­чної ко­ре­спон­ден­ції ці­єї сул­та­ни, на­ве­де­них у ро­ма­ні Пав­ла За­гре­бель­но­го «Ро­ксо­ла­на». Від­так вда­ло­ся не ли­ше від­тво­ри­ти текст по­слань Ро­ксо­ла­ни укра­їн­ською, а й на­ве­сти но­ві, не зна­ні до­сі в Укра­ї­ні фа­кти з її життя.

Лист Ро­ксо­ла­ни, на­пи­са­ний вла­сно­руч 1553 ро­ку.

Ро­ксо­ла­на. Ти­ці­ан, 1550 рік.

Пе­ча­тка Хюр­рем.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.