Асо­ці­а­тив­ни­ми шля­ха­ми —

До «но­вої но­чі»

Ukrayina Moloda - - Культура - Олег КОЦАРЕВ

Збір­ка по­е­зій хар­ків’ян­ки Окса­ни Єфі­мен­ко «На но­ву ніч» (К.: Смо­ло­скип) — ме­та­фо­ри­чні й за­гад­ко­ві вір­ші з фі­ло­соф­ським під­текс­том. Ка­мер­то­ном є вда­ла об­кла­дин­ка, що «обі­цяє» та­єм­ни­чі ін­ту­ї­ції-асо­ці­а­ції. І текс­ти не під­во­дять.

Асо­ці­а­тив­ні шля­хи ні­би про­ля­га­ють у роз­рі­дже­но-лег­ко­му по­ві­трі: На­пів­сві­до­мо кві­тка пе­люс­тку гу­бить і ві­тер же­не її на за­хід там шпиль її зло­вить і ста­не во­на зна­ме­ном… Темп по е з і й — по в і л ь нио- т ихий, прот е ї х не на з в е ш ме­ди­та­тив­ни­ми, по з б а в л е ни­ми т е мпе­ра­мен­ту. « Все р е д ині » па л а х кот я т ь не а б ия­кі прис т р а с т і , х а й і не з а в жди о ч е в идні на пе р ший по з і р : І лю­ди про­ки­да­ю­ться по но­чах від йо­го кро­ків, і лю­ди див­ля­ться у тем­ні дзер­ка­ла, і хо­дять мов­чки по сво­їх кім­на­тах. Дум­ки зби­ва­ють одна одну і ги­нуть, щой­но їх тор­кну­тись. І лю­ди мов­чки одя­га­ю­ться, без­мов­но узу­ва­ють че­ре­ви­ки, й бе­руть йо­го за ру­ку. І йдуть, ку­ди він їх ве­де.

Кра­є­ви­ди, ди­тя­чі спо­га­ди, ви­ді­н­ня, на­строї, стра­хи — най­по­ши­ре­ні­ший ма­те­рі­ал для тво­ре­н­ня по­е­ти­чних обра­зів в умов­но пер­шій по­ло­ви­ні книж­ки. Смі­ли­во мо­жна ска­за­ти, що по­е­тка ви­ра­зно спи­ра­є­ться тут на тра­ди­ції ви­со­ко­го лі­те­ра­тур­но­го мо­дер­ні­зму. На це, до ре­чі, вка­зує й ав­тор пе­ред­мо­ви до збір­ки, аме­ри­кан­ський по­ет і уро­дже­нець Оде­си Іл­ля Ка­мін­ський, на­зи­ва­ю­чи за­для кон­текс­ту чи­ма­ло гу­чних імен: від Лор­ки та Цвє­та­є­вої — до Брод­сько­го.

Але в книж­ці є й дру­га по­ло­ви­на — в ній чи­тач від­чує га­ря­чий та не­без­пе­чний по­дих акту­аль­них, ска­за­ти б, по­лі­ти­чно-ек­зи­стен­цій­них по­дій. Йде­ться про Май­дан і вій­ну. Збір­ка Окса­ни Єфі­мен­ко є ці­ка­вим і пе­ре­кон­ли­вим свід­че­н­ням то­го, що ці зру­ше­н­ня ви­ра­зно впли­ну­ли не ли­ше на «екс­тра­вер­тних», від­кри­тих до со­ці­аль­них мо­ти­вів по­е­тів, а й на ав­то­рів, ви­ра­зно схиль­них до гер­ме­ти­зму, са­мо­до­ста­тно­сті «ве­жі зі сло­но­вої кіс­тки»: Ви­гля­ни у ві­кно — там по­го­да не ба­жа­на ні­ким, там па­да­ють сві­чки на зем­лю і роз­си­па­ють по­лум’я. І ко­ти­ться во­но до ко­жних две­рей.

Ви­дно: по­е­тка і тут за­ли­ша­є­ться від­да­на сво­їм не­пря­мим ме­та­фо­ри­чно-асо­ці­а­тив­ним шля­хам, але здо­бу­ва­є­ться на но­ві ви­мі­ри та енер­ге­ти­чні рів­ні. І це до­бре — тра­ге­дія вій­ни не має зна­хо­ди­ти в лі­те­ра­ту­рі ли­ше пу­блі­ци­сти­чні, епі­чні чи що­ден­ни­ко­ві від­гу­ки.

Умі­н­ня да­ва­ти ре­чам і по­ня­т­тям сві­жо-яскра­ві іме­на — одне з го­лов­них до­ся­гнень книж­ки «На но­ву ніч». А ще во­на є чер­го­вим ви­явом по­си­ле­н­ня ме­та­фі­зи­чних тен­ден­цій у сьо­го­дні­шній мо­ло­дій укра­їн­ській по­е­зії. Отож Окса­ну Єфі­мен­ко най­кра­ще чи­та­ти не ді­а­го­наль­но-швид­ко, а ува­жни­ми пор­ці­я­ми.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.