«Ро­сій­ська ци­ві­лі­за­ція» — ви­гад­ка

Вне­сок ро­сі­ян у сві­то­вий роз­ви­ток до­во­лі скром­ний, на­то­мість ба­га­то чо­го во­ни по­цу­пи­ли в ін­ших на­ро­дів

Ukrayina Moloda - - Історія - Ігор ДЕМ’ЯНЧУК, кан­ди­дат те­хні­чних на­ук

Ні­якої «ро­сій­ської ци­ві­лі­за­ції» з ори­гі­наль­ною су­тні­стю не існує, є азій­ська ци­ві­лі­за­ція з на­ха­па­ни­ми еле­мен­та­ми (здо­бу­тка­ми) за­хі­дної. В ре­зуль­та­ті ви­йшло щось екле­кти­чне та вто­рин­не. Вне­сок ро­сі­ян у сві­то­ву ци­ві­лі­за­цію, по­при не­по­мір­но роз­ду­ті ам­бі­ції, до­во­лі скром­ний, а от Ро­сія над­зви­чай­но ба­га­то взя­ла й при­вла­сни­ла, про­сто по­цу­пи­ла, в ін­ших на­ро­дів.

При­вла­сни­ти, за­гар­ба­ти, вкра­сти, ви­дга­да­ти...

На­зва кра­ї­ни. Рус­сю у лі­то­пи­сах на­зи­ва­ли Ки­їв­ську та Пе­ре­я­слав­ську зем­лі, Во­ло­ди­ми­ро-Су­здаль­ська зем­ля, Мо­ско­вія — не Русь. «Пів­ден­ний со­юз кня­зівств з Ки­є­вом на чо­лі у ті ві­ки мав спе­ци­фі­чну на­зву Русь, яка в XI ст. по­ши­ри­ла­ся на Во­линь і Га­ли­чи­ну, але ще не пе­ре­хо­ди­ла ні в Нов­го­род, ні до бі­ло­ру­сів, ні на пів­ні­чний схід» (О.Пи­пін). До XV ст. Русь бу­ла для Мо­ско­вії зов­ні­шнім по­ня­т­тям, мо­сков­ський мо­нах-кни­жник Епі­фа­ній Пре­му­дрий пи­сав: «Хва­лить же Рим­ська зем­ля Пе­тра і Пав­ла, Ан­ті­о­хій­ська — Лу­ку, Ру­ська зем­ля — Ве­ли­ко­го кня­зя Во­ло­ди­ми­ра, Мо­сква ж бла­жить і ша­нує ми­тро­по­ли­та Пе­тра». Із мо­сков­ських ве­ли­ких кня­зів пер­шим до­дав до сво­го ти­ту­лу «и всея Ру­си» Іван ІІІ на­при­кін­ці XV сто­лі­т­тя. Ми­ко­ла Ко­сто­ма­ров кон­ста­ту­вав: «У пів­ден­но­ру­сько­го на­ро­ду ні­би вкра­де­но бу­ло йо­го прі­зви­сько». Ме­шкан­ці Ру­сі — ру­си­чі (імен­ник), за­хі­дні укра­їн­ці — ру­си­ни (імен­ник), а угро-фі­ни ви­зна­ли се­бе під­дан­ця­ми Ру­сі: «Чиї ви?» — «Рус­ские» (при­кме­тник). У Ки­їв­ській Ру­сі, в її спад­ко­єм­ни­ці Укра­ї­ні є «ру­ський дух, там Рус­сю па­хне». У Мо­ско­вії-Ро­сії па­хне чи­мось зов­сім не тим.

Герб. Дво­го­ло­вий орел (му­тант) як герб Ро­сій­ської дер­жа­ви був узя­тий Іва­ном ІV у Ві­зан­тії.

Пра­пор. Ни­ні­шній дер­жав­ний пра­пор РФ до­став­ле­но за Пе­тра І із Гол­лан­дії; ли­ше змі­не­но мі­сця­ми ко­льо­ро­ві сму­ги.

Сер­це Ро­сії. Мо­сква з’яви­ла­ся на зем­лі пле­ме­ні мо­кша (мо­кса, мо­ксель), мор­два. Мо­сков­ський Кремль по­бу­ду­ва­ли іта­лій­ські май­стри — му­ри, ве­жі, пра­во­слав­ні со­бо­ри та дзві­ни­цю Іва­на Ве­ли­ко­го.

Те­ри­то­рія. Біль­шість зе­мель Ро­сії за­гар­ба­но, від XV до XX сто­літь її пло­ща зро­сла у 57 ра­зів. Усі ве­ли­кі дер­жа­ви при­ро­ста­ли за­во­йо­ва­ни­ми зем­ля­ми, але не в та­ких мас­шта­бах; во­ни до XX ст. роз­лу­чи­ли­ся з ко­ло­ні­я­ми, ни­ні не­за­ле­жни­ми кра­ї­на­ми, Ро­сія ж у XX і XXI ст. про­дов­жує ане­ксію — Кьо­нінгс­берг, Пів­ні­чні Ку­ри­ли, шма­ток Фін­лян­дії, Крим.

Мо­ва. Ро­сій­ська мо­ва утво­ри­ла­ся на осно­ві мов Ки­їв­ської Ру­сі — роз­мов­ної (ру­ської) та кни­жної (дав­ньо­бол­гар­ської), оби­дві в між­річ­чя Вол­ги та Оки угро-фі­нам бу­ло при­не­се­но з Ки­є­ва.

Хри­сти­ян­ство. Мо­сква, на­звав­шись ІІІ Ри­мом, ви­зна­ла свою вто­рин­ність; на­справ­ді во­на не тре­тя, а — че­твер­та во­да на ки­се­лі, во­на не має жо­дно­го сто­сун­ку ні до пер­шо­го Ри­му, ні до дру­го­го (Кон­стан­ти­но­по­ля), бо хри­сти­ян­ство одер­жа­ла з Ки­є­ва. Мо­сква упо­до­ба­ла не суть уче­н­ня, а ві­зан­тій­щи­ну.

Істо­рія. Ки­їв­ська Русь да­ла ко­ло­нії в За­ліс­сі мо­ву, хри­сти­ян­ство, ди­на­стію Рю­ри­ко­ви­чів, на цьо­му ру­ський вплив урвав­ся. Та­та­ро-мон­голь­ський чин­ник най­сут­тє­ві­ше впли­нув на фор­му­ва­н­ня мо­ско­ви­тів-ро­сі­ян з угро-фі­нів. Оле­ксій Тол­стой пи­сав про цей ко­рінь «рус­ско­го мі­ра»: «И вот, на­гло­тав­шись та­тар­щи­ны всласть, вы Ру­сью ее на­зо­ве­те». Ро­сі­я­ни не ба­жа­ють ви­зна­ва­ти сво­їх ко­ре­нів, на­то­мість на­ха­бно, без жо­дних під­став хо­чуть при­вла­сни­ти істо­рію Ру­сі. Кра­діж­ку на­шої істо­рії за­по­ча­тку­ва­ла Ка­те­ри­на І, а не­дав­но Пу­тін ви­дав та­кі от кле­пто­ман­ські ше­дев­ри: Ки­їв­сько­го кня­зя Во­ло­ди­ми­ра він ого­ло­сив «на­шим [їхнім] ве­ли­ким пред­ком», а ки­їв­ську кня­жну Ан­ну (ко­ро­ле­ву Фран­ції) — ро­сі­ян­кою.

Ве­ли­ка Пе­ре­мо­га. Пе­ре­мо­гу в Дру­гій сві­то­вій вій­ні ого­ло­ше­но ро­сій­ською, всі­ля­ко при­мен­шу­є­ться роль со­ю­зни­ків, Пу­тін за­пе­ре­чив та­кож вне­сок укра­їн­ців. Без­сум­нів­на бре­хня, кра­діж­ка пе­ре­мо­ги.

Іде­о­ло­гія та мен­та­лі­тет. «Рус­скій мір» — це азій­ська ци­ві­лі­за­ція, в її осно­ві — де­спо­тизм, за­гар­бни­цтво, ви­зна­н­ня всіх дов­ко­ла во­ро­га­ми. Ро­сій­ська ме­та, пе­ре­йня­та від Чин­гі­сха­на, — за­во­ю­ва­ти весь світ. Мон­голь­сько­му «мі­ру» це не вда­ло­ся, Ста­лі- ну та­кож, на Пу­ті­на, що по­чав із «близь­ко­го за­ру­біж­жя», теж че­кає крах.

Са­мо­дер­жав­ство. То­та­лі­тар­на вла­да, азій­ський де­спо­тизм за­по­зи­че­ні від мон­го­лів. Ро­сій­ський пра­ви­тель (цар, ген­сек, пре­зи­дент) — це хан. У справ­жній Ру­сі кня­зів за­про­шу­ва­ли та ви­га­ня­ли, ді­я­ло ві­че.

Це­за­ре­па­пізм. Ро­сія прийня­ла ві­зан­тій­ську тра­ди­цію, ко­ли пра­ви­тель пра­вить і дер­жа­вою, і цер­квою. У Ро­сії цер­ква є де- пар­та­мен­том дер­жа­ви, яка не за біль­шо­ви­ків, а ще до Іва­на ІV від­ки­ну­ла мо­раль­ні за­са­ди хри­сти­ян­ства.

Куль­ту­ра. До Пе­тра І, за ви­зна­че­н­ням фі­ло­со­фа Ми­ко­ли Бер­дя­є­ва, «це бу­ла схі­дна куль­ту­ра, куль­ту­ра хри­сти­я­ні­зо­ва­но­го та­тар­сько­го цар­ства». Ба­га­то рис збе­ре­гло­ся й до­ни­ні. За­хі­дні ідеї в Ро­сію не­сли укра­їн­ці. «За­хі­дно­ру­ський пра­во­слав­ний мо­нах, осві­че­ний у школі ла­тин­ській або ру­ській, ор­га­ні­зо­ва­ній за її зраз­ком, був пер­шим про­від­ни­ком за­хі­дної на­у­ки, при­кли­ка­ним до Мо­скви», на­го­ло­шу­вав ро­сій­ський істо­рик Ва­силь Клю­чев­ський. Ро­сі­я­нам уда­ло­ся при­ще­пи­ти зов­ні­шні, ути­лі­тар­ні ри­си за­хі­дної куль­ту­ри, за­хі­дні ду­хов­ні цін­но­сті ли­ши­ли­ся для них чу­жи­ми, збе­ре­гла­ся азій­ська во­ро­жість до За­хо­ду.

«Ро­сія — ба­тьків­щи­на сло­нів»

Ро­сі­я­ни при­пи­са­ли со­бі ба­га­то від­крит­тів і ви­на­хо­дів, яких во­ни не ро­би­ли, за­сто­со­ву­ю­чи два ви­вер­ти. Пер­ший — ви­кра­де­н­ня імен: ро­сі­я­на­ми ого­ло­ше­ні швей­ца­рець Ле­о­нард Ей­лер (ма­те­ма­тик і фі­зик), да­нець Ві­тус Бе­рінг (мо­ре­пла­вець, на честь яко­го на­зва­но мо­ре — Бе­рін­го­ве), укра­їн­ці Ми­хай­ло Остро­град­ський (ма­те­ма­тик і ме­ха­нік), Пе­тро Про­ко­по­вич (бджо­ляр, ви­на­хі­дник рам­ко­во­го ву­ли­ка), Ми­ко­ла Ми­клу­хо-Ма­клай (ман­дрів­ник), Во­ло­ди­мир Вер­над­ський (вче­ний, фі­ло­соф, ака­де­мік), Ігор Сі­кор­ський (авіа­кон­стру­ктор і ви­на­хі­дник), Сер­гій Ко­ро­льов (осно­во­по­ло­жник пра­кти­чної ко­смо­нав­ти­ки) то­що; ве­ли­ки­ми «ро­сій­ськи­ми» уче­ни­ми ста­ло ба­га­то єв­ре­їв. Дру­гий ви­верт — кра­діж­ка чу­жих здо­бу­тків. Ми­хай­ло Ло­мо­но­сов не від­кри­вав за­ко­ну збе­ре­же­н­ня ма­си, він ли­ше на­пи­сав: якщо десь чо­гось при­бу­де, то десь чо­гось убу­де. Та­кі ме­та­фі­зи­чні твер­дже­н­ня ви­слов­лю­ва­ли ще дав­ньо­гре­цькі фі­ло­со­фи. То­ді як Ан­ту­ан Ла­ву­а­зьє до­вів за­кон хі­мі­чни­ми до­слі­да­ми. Па­ро­ва ма­ши­на Іва­на Пол­зу­но­ва, яка швид­ко зла­ма­ла­ся, не ма­ла пе­ре­да­то­чно­го ме­ха­ні­зму і го­ди­ла­ся ли­ше для на­со­сів, як і в по­пе­ре­дни­ка Нью­ко­ме­на. Ма­ши­ни Джейм­са Уат­та ма­ли уні­вер­саль­не за­сто­су­ва­н­ня, бу­ли на­дій­ни­ми. Ви­на­хі­дни­ком па­ро­во­за є Рі­чард Тре­ве­тік, по­тім був ло­ко­мо­тив Сте­фен­со­на, аж по­тім Че­ре­па­но­ви по­бу­ду­ва­ли по­ді­бний. Лі­так Оле­ксан­дра Мо­жай­сько­го ні­ко­ли не лі­тав, як і кон­стру­кції Ле­о­нар­до да Він­чі. Лю­ди­на здійня­ла­ся в по­ві­тря зав­дя­ки бра­там Райт. Пер­шу еле­ктро­лам­пу роз­жа­рю­ва­н­ня ство­рив Де­ла­рю, ба­га­то ін­же­не­рів і вче­них її вдо­ско­на­лю­ва­ли, се­ред них Еді­сон і Ло­ди­гін.

Осо­бли­во по­твор­них форм за­зі­ха­н­ня на чу­жу ін­те­ле­кту­аль­ну вла­сність на­бу­ло в 50-х ро­ках ми­ну­ло­го сто­лі­т­тя — «прі­о­ри­тет ро­сій­ських уче­них». То­ді ви­ник афо­ризм-анек­дот: «Ро­сія — ба­тьків­щи­на сло­нів». Ни­ні ця па­ра­ноя від­ро­джу­є­ться у мі­фах «рус­ско­го мі­ра».

Ба­га­то до чо­го бу­ло на­лі­пле­но яр­лик «ро­сій­ське», але аб­со­лю­тно без­під­став­но.

Ро­сій­ська ба­ня — спа­док угро-фі­нів (по­ді­бна до фін­ської са­у­ни). «Ро­сій­ська» бе­різ­ка по­ши­ре­на по всій Пів­ні­чній пів­ку­лі. Є анек­дот. Укра­ї­нець ру­бає бе­ре­зу. Дру­гий: «На­що гу­биш кра­су?» — Прий­де мо­скаль, ска­же: «А, на­ша бе­рьоз­ка, зна­чіт, і зем­ля на­ша». Ро­сій­ські «бли­ны» (млин­ці) по­ши­ре­на стра­ва у сві­ті, спо­жи­ва­ла­ся в Ки­їв­ській Ру­сі. Ро­сій­ське «пер­во­род­ство» спро­сто­ву­є­ться вже тим, що во­ни «млин» пе­ре­кру­ти­ли на «блин». Квас був ві­до­мий на справ­жній Ру­сі, князь Во­ло­ди­мир пі­сля хре­ще­н­ня на­ка­зав розда­ти ки­я­нам «їжу, мед і квас». Хлі­бний квас (си­рі­вець) зга­ду­є­ться в «Ене­ї­ді». «Ква­сний па­трі­о­тизм» ро­сі­я­ни ви­яви­ли пре­тен­зі­єю на свою мо­но­по­лію. Ям­ську слу­жбу за­про­ва­ди­ла Зо­ло­та Ор­да у сво­є­му улу­сі, зго­дом Мо­ско­вії. Ро­сі­я­ни не ма­ють па­тен­ту на «пти­цю-трій­ку», та­ка упряж бу­ла в ел­лі­нів і рим­лян, збе­ре­гли­ся мо­не­ти з їх зо­бра­же­н­ням. Гар­монь ви­на­йде­на ні­ме­цьким чи че­ським май­стром; «та­льян­ка» («ита­льян­ка») — іта­лій­ська гар­монь. Ро­сій­ські ху­тра — це ясак упо­ко­ре­них на­ро­дів Си­бі­ру. Ро­сій­ською ікра ста­ла пі­сля то­го, як ро­сій­ською ста­ла Астра­хань. Пель­ме­ні бу­ли взя­ті ро­сі­я­на­ми­за­во­йов­ни­ка­ми у ко­мі та удмур­тів, а до тих во­ни по­тра­пи­ли з Ки­таю. Кон­стру­кція ма­трьо­шки за­по­зи­че­на в япон­ців. Са­мо­вар був ві­до­мий в Ри­мі, Ки­таї; за ле­ген­дою, Пе­тро І при­віз йо­го в Ро­сію з Гол­лан­дії, більш ві­ро­гі­дно, що він по­тра­пив із Азії. Ро­сій­ську атом­ну бом­бу вкра­де­но в Аме­ри­ки. Ро­сій­ська ко­смо­нав­ти­ка бу­ла за­по­ча­тко­ва­на ні­ме­цьки­ми роз­роб­ка­ми й роз­ви­ну­та вче­ни­ми та кон­стру­кто­ра­ми укра­їн­ця­ми.

Істо­ри­чні кра­діж­ки бу­ли по­трі­бні, щоб ство­ри­ти міф про «ро­сій­ську ци­ві­лі­за­цію», утвер­ди­ти ве­лич «най­ви­да­тні­шої на­ції» (Ста­лін), її зверх­ність. Ро­сі­я­ни упев­не­ні у ме­сі­ан­стві, слу­жін­ні «ве­ли­кій ідеї», на­справ­ді хи­бній. Ме­ти, що бу­цім­то ви­прав­до­вує за­со­би, не бу­ло у Чин­гі­сха­на і Гі­тле­ра. Це су­то ро­сій­ське: люд­ство до «сві­тлої ме­ти» має ве­сти «вє­лі­кая» Ро­сія у бу­дья­кій іпо­ста­сі (ІІІ Рим, ІІІ Ін­тер­на­ціо­нал, «рус­скій мір»). Ме­тою мо­же бу­ти най­пра­во­слав­ні­ше пра­во­слав’я, ро­сій­ський ко­му­нізм чи ще щось — не­ва­жли­во, го­лов­не, щоб «возз’єд­на­ли­ся» не нав­ко­ло ме­ти, а нав­ко­ло «вє­лі­кой» Ро­сії. Хто про­ти — во­ро­ги; звід­си — одві­чна агре­сив­ність.

Біль­шість зе­мель Ро­сії за­гар­ба­но, від XV до XX сто­літь її пло­ща зро­сла у 57 ра­зів. Усі ве­ли­кі дер­жа­ви при­ро­ста­ли за­во­йо­ва­ни­ми зем­ля­ми, але не в та­ких мас­шта­бах.

Ві­зи­тку Мо­скви — Кремль — бу­ду­ва­ли іта­лій­ські май­стри.

Пу­тін став до­стой­ним на­щад­ком Чин­гі­сха­на.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.