Дже­рель­це, дже­рель­це, дай во­ди на­пи­тись

Ко­мун­госп-фан­том: гро­ші взя­ли — жи­виль­ної во­ло­ги не да­ли

Ukrayina Moloda - - Я Вам Пишу... - Во­ло­ди­мир КАЇРА Тем­рюк, Ні­коль­ський ра­йон, До­не­цька область

Той, хто по­бу­вав у Гру­зії, був при­єм­но вра­же­ний ви­со­кою які­стю пи­тної во­ди. Для від­по­чи­валь­ни­ків і ту­ри­стів там на­віть ви­сять ого­ло­ше­н­ня: «Во­ду з кра­на мо­жна пи­ти». Так то ж у Гру­зії... У нас, в Укра­ї­ні, не знаю, чи зна­йде­ться мі­сто, де з кра­на те­че які­сна пи­тна во­да. Якщо ж го­во­ри­ти про До­неч­чи­ну, то осо­бли­во стра­жда­ють від не­до­ста­чі пи­тної во­ди се­ла. На­при­клад, у на­шо­му се­лі во­до­го­ну про­сто не­має, а во­да в ко­ло­дя­зях для пи­т­тя не­при­да­тна. То­му одві­чно пи­тну во­ду при­во­зи­ли з дже­рел, що роз­та­шо­ва­ні за кіль­ка кі­ло­ме­трів від се­ла. У ми­ну­лі ча­си во­до­по­ста­ча­н­ням опі­ку­вав­ся кол­госп. Ко­ли кол­го­спів не ста­ло, во­ду за по­мір­ну пла­ту (30 коп. за літр) по­чав роз­во­зи­ти при­ва­тний під­при­є­мець. Пре­тен­зій у сіль­чан до ньо­го не бу­ло: ре­гу­ляр­но, раз на ти­ждень, він на­пов­ню­вав єм­но­сті.

Та, оче­ви­дно, йо­го при­бу­тки ко­мусь му­ля­ли очі. І от ве­сною цьо­го ро­ку мі­сце­ва вла­да ви­рі­ши­ла ор­га­ні­зу­ва­ти ко­мун­госп, щоб він за­ймав­ся під­ве­зе­н­ням во­ди. З ве­ли­че­зним бо­єм на сіль­сько­му схо­ді нам уда­ло­ся від­сто­я­ти на­шо­го во­до­во­за. Десь че­рез два мі­ся­ці зно­ву ві­че, і зно­ву про­по­ну­ють пе­ре­да­ти по­ста­ча­н­ня во­дою ко­мун­го­спу, роз­та­шо­ва­но­му за 10 км, у су­сі­дньо­му се­лі. На збо­рах сіль­ський го­ло­ва кля­тве­но за­ві­рив, що во­ду бу­дуть за­во­зи­ти без­ко­штов­но. І тут справ­ди­ла­ся при­каз­ка про без­ко­штов­ний сир, який бу­ває ли­ше у ми­шо­лов­ці. Спо­ча­тку за­ве­зли те­хні­чну во­ду. Зно­ву збо­ри, зно­ву скан­дал. Пі­сля цьо­го три­чі при­во­зи­ли во­ду — і... за­кін­чи­лись гро­ші на со­ляр­ку.

І ось уже мі­сяць, до­не­дав­на при 30-40-гра­ду­сній спе­ці, се­ля­ни си­дять без во­ди. Ря­ту­ю­ться, хто як мо­же: у ко­го є транс­порт — той при­во­зить со­бі сам, у ко­го не­ма — ди­бає 2-3 км до ма­га­зи­ну, щоб узя­ти пля­ше­чку до­ро­го­цін­ної во­ло­ги, а хто п’є й гір­ко-со­ло­ну во­ду з ко­ло­дя­зя.

А що ж вла­да? Пан сіль­ський го­ло­ва від ці­єї про­бле­ми са­мо­усу­нув­ся, в рай­держ­адмі­ні­стра­ції роз­гля­нуть скар­гу впро­довж мі­ся­ця. До «на­ро­дно­го» де­пу­та­та ми ще на­ве­сні звер­та­ли­ся з про­ха­н­ням за­ві­та­ти до нас, та пан Лу­би­нець на­ше про­ха­н­ня, оче­ви­дно, по­клав під су­кно. Отож, мо­жли­во, ми все-та­ки доб’ємо­ся то­го, що во­ду в се­ло за­во­зи­ти­муть, тіль­ки бу­де це ой як не­ско­ро... Так що ми жи­ве­мо за при­каз­кою: «До­ки сон­це зій­де — ро­са очі ви­їсть». А вла­да все те­ре­ве­нить про про­даж зем­лі...

Най­ці­ка­ві­ше в цій істо­рії, що, як нам по­ві­до­ми­ли в Ні­коль­ській РДА, ні­яко­го ко­мун­го­спу ні­де не за­ре­є­стро­ва­но. Ко­му ж то­ді да­вав гро­ші на со­ляр­ку сіль­ський го­ло­ва?

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.