У «си­ніх око­вах»

На ху­то­рі Кра­сна По­ля­на мо­же від­кри­ти­ся му­зей се­стер Си­ня­ко­вих, у яких за­ко­ху­ва­ли­ся ві­до­мі по­е­ти

Ukrayina Moloda - - Спадщина - Ла­ри­са САЛІМОНОВИЧ Хар­ків­ська область

Спо­ча­тку ідея ві­до­мо­го бри­тан­сько­го арт-ди­ле­ра Джейм­са Бат­тер­ві­ка від­ві­да­ти ху­тір Кра­сна По­ля­на зда­ла­ся тро­хи див­ною. Зві­сно, мі­сце, яке го­стин­но при­йма­ло сво­го ча­су Ма­я­ков­сько­го, Хлє­бні­ко­ва, Па­стер­на­ка, бра­тів Бур­лю­ків, Асє­є­ва, Пе­тні­ко­ва, Ко­са­рє­ва, Мо­не­Ка­ца, Єр­мі­ло­ва, Бо­бри­цько­го, і те­пер мо­же ви­кли­ка­ти ціл­ком зро­зумі­лі емо­ції. Біль­шість із них ста­ли ві­до­ми­ми по­е­та­ми та ху­до­жни­ка­ми, а де­хто — і кла­си­ка­ми в Укра­ї­ні, Ро­сії, Фран­ції, США. Але до­шки ве­ран­ди, де ми­сте­цька бо­ге­ма вла­што­ву­ва­ла не­скін­чен­не ча­ю­ва­н­ня, дав­но по­чор­ні­ли, та й сам да­чний бу­ди­нок хар­ків­сько­го ку­пця Си­ня­ко­ва пе­ре­жи­ває ни­ні да­ле­ко не най­кра­щі ча­си. Але бри­тан­ський гість був не­вбла­ган­ний, і йо­го на­по­ле­гли­вість зре­штою при­не­сла не­спо­ді­ва­ні ре­зуль­та­ти. Якщо іде­ям, на­ро­дже­ним під час від­ві­дин Кра­сної По­ля­ни, су­ди­ло­ся збу­ти­ся, то за кіль­ка ро­ків тут від­кри­є­ться му­зей на­тхнен­ниць ге­ні­їв фу­ту­ри­зму. На йо­го від­кри­т­тя пан Бат­тер­вік по­обі­цяв при­їха­ти з по­да­рун­ком — кар­ти­ною Ма­рії Си­ня­ко­вої, твор­чість якої на­ра­зі біль­ше ві­до­ма за кор­до­ном, аніж на ба­тьків­щи­ні. Сло­вом, ві­чна істо­рія, ко­ли укра­їн­ське в Укра­ї­ні ви­ро­стає в ці­ні ли­ше пі­сля ви­со­кої оцін­ки за­ру­бі­жних екс­пер­тів, має всі шан­си по­вто­ри­ти­ся зно­ву.

Дім, де на­ро­див­ся фу­ту­ризм

Сво­є­рі­дною ре­зи­ден­ці­єю фу­ту­ри­стів Кра­сна По­ля­на ста­ла на по­ча­тку ми­ну­ло­го сто­лі­т­тя, ко­ли хар­ків­ський ку­пець Ми­хай­ло Си­ня­ков при­дбав там да­чу. Як пи­ше зі слів оче­вид­ців до­слі­дник слобід­ської дав­ни­ни Ан­дрій Па­ра­мо­нов, ли­ше сад на те­ри­то­рії са­ди­би за­ймав 12 ге­кта­рів. Ве­ли­кий де­рев’яний бу­ди­нок сто­яв на ви­со­чи­ні, то­му, аби ді­ста­ти­ся йо­го две­рей, тре­ба бу­ло прой­ти вго­ру ши­ро­ки­ми схо­да­ми, що він­ча­ли­ся про­сто­рою те­ра­сою. Са­ме там і лю­би­ли ве­сти не­скін­чен­ні роз­мо­ви про мистецтво чи­слен­ні го­сті Си­ня­ко­вих. Спіл­ку­ва­н­ня по­чи­на­ло­ся за сні­дан­ком, він­ча­ло­ся обі­дом і за­вер­шу­ва­ло­ся ве­че­рею. При­чо­му між трьо­ма основ­ни­ми тра­пе­за­ми тут всти­га­ли ще й ро­зі­грі­ти са­мо­вар, то­му ху­до­жні по­си­день­ки, як при­га­ду­вав Бо­рис Ко­са­рєв, пе­ре­тво­рю­ва­ли­ся на одне ве­ли­ке ча­ю­ва­н­ня з пе­ре­р­вою на сні­да­нок, обід та ве­че­рю.

Донь­ки ку­пця Зі­на­ї­да, Ма­рія, Окса­на, На­дія та Ві­ра лег­ко під­три­му­ва­ли ці не­скін­чен­ні дис­ку­сії, бо Ми­хай­ло Іва­но­вич не по­шко­ду­вав ко­штів на те, аби да­ти дів­ча­там не­по­га­ну, як на той час, осві­ту. Во­ни за­йма­ли­ся хто чим — му­зи­кою, жи­во­пи­сом, лі­те­ра­ту­рою. Зі­на­ї­да, на­при­клад, ви­йшов­ши за­між за не­бі­дно­го мо­скви­ча Ма­мо­но­ва, ста­ла зго­дом ві­до­мою опер­ною спів­а­чкою, На­дія бу­ла не­по­га­ною пі­а­ніс­ткою, а кар­ти­ни Ма­рії й по­ни­ні ви­со­ко ці­ну­ю­ться ві­тчи­зня­ною арт-бо­ге­мою, ста­ю­чи час від ча­су «уча­сни­ця­ми» ху­до­жніх ви­ста­вок. При­ва­блю­ва- ли дів­ча­та ми­сте­цьких не­фор­ма­лів ще й нев­ла­сти­вою для то­го ча­су во­ле­лю­бні­стю. «Си­ня­ко­вих п’яте­ро се­стер, — пи­са­ла по­е­те­са Лі­ля Брік. — Ко­жна з них по-сво­є­му кра­си­ва. Ба­тько у них був чор­но­со­те­нець, а ма­ти — лю­ди­на пе­ре­до­ва і без­бо­жни­ця. Донь­ки бро­ди­ли лі­сом у хі­то­нах, з роз­пу­ще­ним во­лос­сям і сво­єю не­за­ле­жні­стю та екс­цен­три­чні­стю зму­шу­ва­ли ні­яко­ві­ти всю окру­гу. У їхньо­му бу­дин­ку на­ро­див­ся фу­ту­ризм».

Бу­ди­нок на па­гор­бі і гли­бо­ка змі­стов­на ти­ша

День, ко­ли Джеймс Бат­тер­вік у су­про­во­ді ху­до­жни­ка Дми­тра Ді­до­рен­ка та ди­ре­кто­ра Змі­їв­сько­го кра­є­знав­чо­го му­зею Ми­хай­ла Са­я­на від­ві­дав Кра­сну По­ля­ну, ви­дав­ся на­про­чуд со­ня­чним. Оша­тна осінь, яку не­мо­жли­во зі­псу­ва­ти на­віть ви­гля­дом на ру­ї­ни си­ня­ков­ської да­чі, ще з біль­шою оче­ви­дні­стю від­ті­ни­ла за­не­пад істо­ри­чної мі­сци­ни.

Утім, над­зви­чай­ну енер­ге­ти­ку цьо­го мі­сця не змо­гли вби­ти ні час, ні ко­ро­тка істо­ри­чна пам’ять хар­ків­ської гро­ма­ди, оскіль­ки жи­вуть емо­ції за­ко­ха­них у се­стер по­е­тів. Чо­го вар­та ли­ше збір­ка «По­верх бар’єрів» Бо­ри­са Па­стер­на­ка, який обо­жню­вав На­дію Си­ня­ко­ву. У ци­клі «Скри­пка Па­га­ні­ні» він на­зи­ває се­бе тін­ню ко­ха­ної жін­ки, а лі­те­ра­тур­ні кри­ти­ки не ви­клю­ча­ють, що са­ме по­чу­т­тя до хар­ків’ян­ки до­по­мо­гли пи­сьмен­ни­ку то­чні­ше пе­ре­да­ти вир при­стра­стей, що ви­ник між Юрі­єм Ан­дрі­йо­ви­чем та Ла­рою у «До­кто­рі Жи­ва­го». «Їх близь­кість бу­ла близь­кі­стю ско­ва­них по ру­ках по­пар­но бран­ки та бран­ця на чу­жо­му ін­шо­мов­но­му не­віль­ни­цько­му рин­ку». А в «Охо­рон­ній гра­мо­ті», все ще за­ли­ша­ю­чись під впли­вом сво­го ко­ха­н­ня, Па­стер­нак зі­зна­є­ться: «Я ро­зу­мію те, чо­го не зна­ють ді­ти і що на­зву по­чу­т­тям справ­жньо­го».

На­віть за­раз су­сі­дня з да­чею рі­чка пов­ни­ться про­ни­зли­ви­ми спо­га­да­ми про най­за­гад­ко­ві­шо­го по­е­та ми­ну­ло­го сто­лі­т­тя Ве­ли­ми­ра Хлє­бні­ко­ва, який по чер­зі за­ко­ху­вав­ся в усіх се­стер Си­ня­ко­вих, окрім На­дії. Йо­го вірш «Си­ні око­ви» — це, во­че­видь, зі­бра­ні в пал­ку ху­до­жню стро­фу роз­бур­ха­ні по­чу­т­тя вра­зли­во­го ми­тця. Але най­біль­ше йо­му при­па­ла до ду­ші Ві­ра, яка, у свою чер­гу, ви­йшла за­між за по­е­та і пе­ре­кла­да­ча Гри­го­рія Пе­тні­ко­ва. За­ли­ця­н­ня Ве­ли­ми­ра бу­ли та­ки­ми ж по-ди­тя­чо­му на­їв­ни­ми, як і йо­го ге­ні­аль­ні вір­ші. По­ет пла­вав нав­ко­ло чов­на, в яко­му ка­та­ли­ся се­стри рі­чкою Уди, пір­нав на гли­би­ну, а по­тім про­ни­кли­во ди­вив­ся на Ві­ру з-під во­ди...

До ре­чі, са­ме зво­ру­шли­ві історії ко­ха­н­ня на­стіль­ки роз­бур­ха­ли ці­ка­вість бри­тан­сько­го арт-га­ле­ри­ста, що він ви­рі­шив будь-що по­бу­ва­ти бі­ля цьо­го мі­сти­чно­го бу­дин­ку. «В одно­му з мо­їх ка­та­ло­гів є п’ять кар­тин Ма­рії Си­ня­ко­вої, — ка­же пан Бат­тер­вік. — І так збiгло­ся, що мій друг на­пи­сав про­сто бли­ску­чу ста­т­тю про фу­ту­ри­стів, де зга­ду­є­ться Кра­сна По­ля­на. При­їзд сю­ди Па­стер­на­ка, Бур­лю­ка, Хлє­бні­ко­ва — це вже ве­ли­ка істо­ри­чна по­дія. Я зна­йшов в ін­тер­не­ті фото бу­дин­ку, і ме­ні стра­шен­но за­хо­ті­ло­ся тут по­бу­ва­ти. Це ж дім, де на­ро­див­ся фу­ту­ризм! Вважаю ве­ли­че­зною тра­ге­ді­єю, що за­раз це мі­сце по­ки­ну­те і сю­ди ні­хто не хо­дить».

Пов­ний за­не­пад тут ме­жує з уці­лі­ли­ми фра­гмен­та­ми зво­ру­шли­вої ми­нув­ши­ни. Ось аль­тан­ка, де го­сті по­стій­но ча­ю­ва­ли. По­руч — по­са­дже­ні Хлє­бні­ко­вим ду­би. У самому бу­дин­ку збе­ре­гла­ся лі­пни­на, пі­чка, де­рев’яна під­ло­га, а та­кож чер­во­ні шпа­ле­ри на сті­ні, шма­то­чка­ми яких при­їжджі па­нян­ки фар­бу­ва­ли со­бі гу­би й на­во­ди­ли рум’яна. Ми­хай­ло Са­ян уже зна­йшов ста­ро­вин­ні те­хні­чні до­ку­мен­ти, які то­чно від­тво­рю­ють бу­ди­нок та­ким, яким він був на час при­дба­н­ня ку­пцем Си­ня­ко­вим. За цим пла­ном і від­бу­ва­ти­ме­ться ре­став­ра­ція, якщо за­ро­дже­ним під час від­ві­дин ху­то­ра іде­ям та­ки су­ди­ло­ся збу­ти­ся.

План від­ро­дже­н­ня до­сить про­стий. Спо­ча­тку тут заб’ють ві­кна, від­ре­мон­ту­ють дах, аби не про­ті­кав, і по­чнуть про­це­ду­ру пе­ре­ве­де­н­ня бу­дин­ку Си­ня­ко­вих у ста­тус фі­лії Змі­їв­сько­го кра­є­знав­чо­го му­зею. Одно­ча­сно шу­ка­ти­муть гро­ші на про­фе­сій­ну ре­став­ра­цію. На все про все — ма­кси­мум п’ять ро­ків. Джейм­су Бат­тер­ві­ку ідея спо­до­ба­ла­ся. Він по­обі­цяв при­їха­ти на від­кри­т­тя зі ще­дрим по­да­рун­ком — кар­ти­ною Ма­рії Си­ня­ко­вої. Прав­да, для то­го, аби це ста­ло­ся, са­ди­ба має пе­ре­тво­ри­ти­ся на му­зей, ма­ти про­фе­сій­ну охо­ро­ну і бу­ти по­стій­но до­сту­пною для від­ві­ду­ва­чів. Та­кою ви­яви­ла­ся во­ля бри­тан­ця, ці­ка­вість яко­го до аван­гар­ду вди­хну­ла в істо­ри­чну пам’ятку но­ве жи­т­тя.

«За­хі­дні ху­до­жни­ки жи­вуть у шо­ко­ла­ді»

Джеймс, як ві­до­мо, ви до­сить актив­но ви­вча­є­те твор­чість ки­їв­сько­го ху­до­жни­ка-аван­гар­ди­ста Оле­ксан­дра Бо­го­ма­зо­ва, що отри­мав «ти­тул» «укра­їн­сько­го Пі­кас­со», — за­пи­тую у па­на Бат­тер­ві­ка на­при­кiн­цi йо­го по­їзд­ки на Сло­бо­жан­щи­ну. — Одно­ча­сно в Хар­ко­ві тво­рив Ва­силь Єр­мі­лов, яко­го ми­сте­цтво­знав­ці на­го­ро­ди­ли ана­ло­гі­чним зва­н­ням. Зре­штою, се­стер Си­ня­ко­вих, са­ди­бу яких ви щой­но від­ві­да­ли, на­зи­ва­ли му­за­ми фу­ту­ри­стів. Чи не означає це те, що те­му укра­їн­сько­го аван­гар­ду ви про­дов­жи­те ви­вча­ти не ли­ше в Ки­є­ві, а й у Хар­ко­ві?

— Ду­же хо­ті­ло­ся б ча­сті­ше бу­ва­ти в Хар­ко­ві, то­му що в ме­не є Єр­мі­лов. У бе­ре­зні в Нью­Йор­ку за­вер­ши­ла­ся ху­до­жня ви­став­ка, де та­кож був пред­став­ле­ний йо­го ескіз до кім­на­ти від­по­чин­ку в хар­ків­сько­му Па­ла­ці піо­не­рів та жов­те­нят, на­пи- са­ний у 1934 ро­ці. Ду­же ці­ка­ва річ. Ро­бо­та сві­то­во­го рів­ня. На цьо­му ж за­хо­ді екс­по­ну­ва­ли­ся кар­ти­ни ін­ших укра­їн­ських ми­тців: Бо­го­ма­зо­ва, Ар­хи­пен­ка, Си­ня­ко­вої, Пе­три­цько­го. Най­ча­сті­ше від­ві­ду­ва­чі зу­пи­ня­ли­ся бі­ля ро­біт Оле­ксан­дра Бо­го­ма­зо­ва. Ві­до­мий аме­ри­кан­ський актор Стів Мар­тін на­віть по­чав го­во­ри­ти зі мною на цю те­му.

В одно­му з ін­терв’ю ви го­во­ри­ли про на­мір ство­ри­ти ка­та­лог сво­го улю­бле­но­го ху­до­жни­ка. Чи є вже якісь ре­зуль­та­ти?

— На­справ­ді з’яви­ли­ся тру­дно­щі. За­га­лом ідея бу­ла та­ка: спо­ча­тку про­во­ди­мо ви­став­ку в му­зеї укра­їн­сько­го ми­сте­цтва в Ки­є­ві, а по­тім про­дов­жу­є­мо ро­бо­ту над ство­ре­н­ням ка­та­ло­гу — ре­зо­не. З ці­єю ме­тою я зі­брав ма­те­рі­ал на За­хо­ді, а це за­ма­лим не 80 кар­тин плюс 100 ти­сяч єв­ро спон­сор­ської до­по­мо­ги.

Але свою кан­ди­да­ту­ру ме­ні не­за­ба­ром до­ве­ло­ся зня­ти, то­му що бу­ло скла­дно працювати з му­зе­єм. Ду­же шко­дую, що все так скла­ло­ся, бо для ме­не за­пла­но­ва­ний за­хід був чи­мось на зра­зок ви­ко­на­н­ня сво­го обов’яз­ку пе­ред цим ге­ні­аль­ним ху­до­жни­ком. Я за­лу­чив до під­го­тов­ки ви­став­ки до­сить ві­до­мих фа­хів­ців, ко­ле­кціо­не­рів. Із та­кою під­трим­кою ми мо­гли б ство­ри­ти ка­та­лог Бо­го­ма­зо­ва й ма­ти про ньо­го пов­ну ін­фор­ма­цію. Утім, я ду­же на­їв­но при­пу­скав, що ана­ло­гі­чну ці­ка­вість ви­явить і укра­їн­ська сто­ро­на. Але...

Те­пер до­ве­де­ться йти ін­шим шля­хом. У трав­ні на­сту­пно­го ро­ку ми ор­га­ні­зу­є­мо ви­став­ку укра­їн­сько­го мо­дер­ні­зму в му­зеї Лю­дві­га у Бу­да­пе­шті. З хар­ків­ських ми­тців бу­де Єр­мі­лов, Си­ня­ко­ва, Ко­са­рєв. Бу­дуть та­кож Бо­го­ма­зов, Му­ра­шко, Кри­жев­ський, Ми­хай­ло Жук. У прин­ци­пі, укра­їн­ські му­зеї та­кож мо­жуть при­єд­на­ти­ся до цьо­го за­хо­ду. Все за­ле­жить від їхньо­го ба­жа­н­ня.

Джейм­се, у сво­їх ін­терв’ю ви не раз го­во­ри­ли про те, що пі­сля Ре­во­лю­ції гі­дно­сті бу­ли за­ча­ро­ва­ні Укра­ї­ною, але на­ра­зі ва­ші ілю­зії пов­ні­стю роз­ві­я­ли­ся. Втім, ви про­дов­жу­є­те їзди­ти до Ки­є­ва та ін­ших міст кра­ї­ни. Чо­му?

— А то­му, що у вас ду­же ці­ка­во! Для ме­не це — як ков­ток сві­жо­го по­ві­тря — при­їха­ти сю­ди й віль­но спіл­ку­ва­ти­ся з лю­дьми, від­кри­то ви­слов­лю­ю­чи свої дум­ки. У нас та­кої сво­бо­ди не­має. Тіль­ки спро­буй­те в Бри­та­нії ска­за­ти, на­при­клад, щось від­вер­те про іслам — ма­ти­ме­те про­бле­ми. Ва­ше ж су­спіль­ство до­бре усві­до­ми­ло, на­стіль­ки ва­жли­во ма­ти сво­бо­ду сло­ва. То­му у ме­не ви­ни­кає го­стра по­тре­ба по­ди­ха­ти віль­но бо­дай раз на мі­сяць. Ці­ка­во ме­ні та­кож спо­сте­рі­га­ти і за ху­до­жні­ми ви­став­ка­ми, оскіль­ки ва­ші ми­тці ду­же го­стро від­чу­ва­ють вій­ну, що за­раз іде в Укра­ї­ні, і стан кри­зи, який не ми­нає. А за­хі­дні ху­до­жни­ки жи­вуть у шо­ко­ла­ді. Во­ни не ро­зу­мі­ють, що та­ке стра­ж­да­н­ня, то­му ме­ні їх скла­дно при­йма­ти.

Їм ні­чо­го не бо­лить? — Са­ме так.

По­ет Ве­ли­мир Хлє­бні­ков по чер­зі за­ко­ху­вав­ся в усіх се­стер Си­ня­ко­вих. Йо­го вірш «Си­ні око­ви» — це зі­бра­ні в пал­ку ху­до­жню стро­фу роз­бур­ха­ні по­чу­т­тя вра­зли­во­го ми­тця.

Фото Ві­кто­ра ФЕДОРОВА.

Дух історії при­тя­гує у пря­мо­му зна­чен­ні цьо­го сло­ва.

Перша му­зей­на на­ра­да бі­ля бу­дин­ку фу­ту­ри­стів: Джеймс Бат­тер­вік і Ми­хай­ло Са­ян.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.