Ель­ві­ра Яцу­та: «Пи­сьмен­ник — це, пев­ною мі­рою, і шо­у­мен»

Ди­ре­ктор фе­сти­ва­лю «Ме­ри­ді­ан Луцьк» — про сюр­при­зи фе­сту, осо­бли­во­сті лі­те­ра­тур­ної про­мо­ції та бо­же­віль­ні ідеї

Ukrayina Moloda - - Культура - На­тал­ка ПОЗНЯК-ХОМЕНКО

Сьо­го­дні у Лу­цьку стар­тує пер­ший Між­на­ро­дний по­е­ти­чний фе­сти­валь Meridian Lutsk. На три дні сто­ли­ця Во­ли­ні пе­ре­тво­ри­ться на сто­ли­цю ба­га­то­мов­ної по­е­зії, по­е­тів і їхніх ша­ну­валь­ни­ків. А за­о­дно — й ін­ших до­ти­чних до по­е­зії ми­стецтв. Твор­ця­ми та на­тхнен­ни­ка­ми фе­сти­ва­лю ста­ла ко­ман­да мо­ло­дих і кре­а­тив­них лу­чан, які вже не пер­ший рік ро­блять усе, щоб збу­ди­ти у Лу­цьку інтерес і до лі­те­ра­ту­ри, і до по­е­зії. І, що ці­ка­во, у них це ви­хо­дить. При­найм­ні, жур­на­ліст бі­ло­ру­ської га­зе­ти «На­ша Ні­ва», який спіл­ку­вав­ся з ди­ре­кто­ром фе­сти­ва­лю «Ме­ри­ді­ан Луцьк» та го­ло­вою ГО «Ми­сте­цьке об’єд­на­н­ня «Стен­да­Ль» Ель­ві­рою Яцу­тою, був щи­ро зди­во­ва­ний, що у нас лю­ди не ли­ше хо­дять на лі­те­ра­тур­ні ім­пре­зи, а й ку­пу­ють вхі­дні кви­тки. Ель­ві­рі Яцу­ті — ли­ше 23, але за її пле­чи­ма вже — ор­га­ні­за­ція ба­га­тьох твор­чих зу­стрі­чей з ві­до­ми­ми лі­те­ра­то­ра­ми в Лу­цьку, як то Сер­гій Жа­дан та Окса­на За­буж­ко, та кіль­кох все­укра­їн­ських пи­сьмен­ни­цьких ту­рів. Вла­сне, на­ша зу­стріч від­бу­ла­ся на­пе­ре­до­дні стар­ту одно­го з та­ких ту­рів з умов­ною на­звою 100мі­стНОІМ — са­ме так умов­но на­зи­ва­є­ться про­мо-тур по ста мі­стах і мі­сте­чках Укра­ї­ни мо­ло­до­го пи­сьмен­ни­ка Ма­кса Кі­дру­ка з йо­го но­вим ро­ма­ном «Не ози­рай­ся і мов­чи». Про це та про пер­спе­кти­ви роз­ви­тку укра­їн­ської лі­те­ра­ту­ри ми і роз­го­во­ри­ли­ся з Ель­ві­рою.

«За­раз Луцьк — обов’яз­ко­вий пункт у ту­рі ко­жно­го автора»

Ел­ло, не­скром­не за­пи­та­н­ня: як ти все це всти­гла у свої 23?

— У ме­не є одна ри­са, яка не дає спо­кій­но жи­ти. Як щось при­ду­мую, то від­ра­зу на­ма­га­ю­ся вті­ли­ти це в жи­т­тя. Ча­сом це да­ва­ло не зов­сім до­брі ре­зуль­та­ти, бо не всі ню­ан­си вда­ва­ло­ся про­ра­ху­ва­ти. Але так на­бу­вав­ся досвід. А ще ме­ні ща­стить із лю­дьми. У го­ло­ві зав­жди ку­па бо­же­віль­них ідей, але по­руч — лю­ди, які їх під­хо­плю­ють і до­лу­ча­ю­ться. І май­же ні­хто не ка­зав, що це ро­би­ти не мо­жна чи це не­ре­аль­но. А ко­ли й ка­за­ли, то якось не­впев­не­но ( усмі­ха­є­ться). Ось і ро­би­ло­ся, ідея за іде­єю, по­дія за по­ді­єю.

А з чо­го все по­ча­ло­ся? Як ви­ник «Стен­да­Ль»?

— Якщо че­сно, він ви­ник з ди­тя­чої мрії, а сфор­му­вав­ся у кім­на­ті лу­цько­го гур­то­жи­тку. Я з ди­тин­ства мрі­я­ла працювати у сфе­рі, пов’яза­ній з кни­га­ми. У ча­си на­вча­н­ня у Схі­дно­єв­ро­пей­сько­му на­ціо­наль­но­му уні­вер­си­те­ті іме­ні Ле­сі Укра­їн­ки я на­ма­га­лась зна­йти шля­хи до лі­те­ра­тур­ної ту­сов­ки. Але, щоб по­зна­йо­ми­ти­ся з пи­сьмен­ни­ка­ми, їм тре­ба бу­ло щось за­про­по­ну­ва­ти.

Ми за­про­по­ну­ва­ли по­слу­ги — які­сну ор­га­ні­за­цію пре­зен­та­цій і зу­стрі­чей iз чи­та­ча­ми в Лу­цьку, по­тім у мі­сте­чках Во­лин­ської обла­сті. Моя мрія за­хо­пи­ла двох мо­їх ко­ле­жа­нок з кім­на­ти — Іван­ку Ан­то­нюк і Та­ню Бон­да­рук. Ми троє — пер­ший склад «Стен­да­Лю». Усу­пе­реч не­до­ві­рі ба­га­тьох ма­сти­тих лу­цьких гро­мад­ських ді­я­чів та ске­пти­ків ми взя­ли­ся за­про­шу­ва­ти до мі­ста пи­сьмен­ни­ків. І у нас ви­йшло. За­раз Луцьк — обов’яз­ко­вий пункт у ту­рі ко­жно­го автора.

Не бу­ло стра­шно? Ви ж то­ді бу­ли ще сту­ден­тка­ми?

— Зві­сно, бу­ло! Ко­ли впер­ше пі­ді­йшла до зір­ки (це був Люб­ко Де­реш) і за­го­во­ри­ла, у ме­не но­ги так трем­ті­ли, що ледь всто­я­ла. А пі­сля то­го, як він по­го­див­ся, з’яви­ла­ся ку­па за­пи­тань: чи при­йдуть лю­ди, чи за­пла­тять по 30 грн., щоб ми опла­ти­ли ав­то­ро­ві до­ро­гу, орен­ду за­лу, чи ці­ка­во бу­де лу­ча­нам, чи спо­до­ба­є­ться Де­ре­ше­ві, чи до­ста­тньо ре­кла­ми... І як це на­справ­ді все ро­би­ться?! У нас не бу­ло ін­стру­кцій. Тіль­ки вну­трі­шнє ба­че­н­ня. Але ми хо­ті­ли це зро­би­ти — і ми зро­би­ли.

А чо­му — «Стен­да­Ль»? — Ви­пад­ко­во. Хо­ча — і за­ко­но­мір­но. Ко­ли ми зро­би­ли свою пер­шу акцію, то ра­птом звер­ну­ли ува­гу, що, не змов­ля­ю­чись, ми всі троє при­йшли вбра­ні у чер­во­но-чор­ний одяг. І тут же зга­да­ла­ся на­зва ві­до­мо­го ро­ма­ну Стен­да­ля. Звід­ти і пі­шло.

ГО «Стен­да­Ль» існує уже чо­ти­ри ро­ки. Що за цей час ви вва­жа­є­те сво­їм най­біль­шим успі­хом? І які для вас уза­га­лі кри­те­рії успі­ху?

— Ни­ні Луцьк — мі­сто лі­те­ра­ту­ри. І не бо­юсь ска­за­ти, що в цьо­му зна­чною мі­рою на­ша за­слу­га. Про­тя­гом цих чо­ти­рьох ро­ків на­ше мі­сто від­ві­да­ла май­же вся ко­гор­та, цвіт су­ча­сної укра­їн­ської лі­те­ра­ту­ри. Тут ви­сту­па­ли і Окса­на За­буж­ко із се­стра­ми Тель­нюк, і Сер­гій Жа­дан, й ін­ші лі­те­ра­тур­ні зір­ки пер­шої ве­ли­чи­ни. І якщо ра­ні­ше для нас бу­ло за ща­стя, ко­ли на на­ші акції при­хо­ди­ло сто лю­дей, то ни­ні, якщо мен­ше трьо­хсот — це ми щось не­до­пра­цю­ва­ли.

А го­лов­ний кри­те­рій успі­ху — згад­ка про на­ше мі­сто у все­укра­їн­ських та іно­зем­них ЗМІ. Зав­дя­ки фе­сти­ва­лю Meridian Lutsk про Луцьк пи­са­ло бі­ло­ру­ське ви­да­н­ня «На­ша Ні­ва», «Ес­пре­со», «Кра­ї­на», з ва­ми ось роз­мов­ля­є­мо. І при­єм­но чи­та­ти, що по­руч з на­звою Луцьк сто­ять сло­ва «куль­ту­ра» і «лі­те­ра­ту­ра».

Не­о­фі­цій­ний ло­зунг фе­сти­ва­лю «По­е­ти — го­спо­да­рі мі­ста»

Meridian Lutsk — це теж твоя ідея. Чим він від­рі­зня­ти­ме­ться від то­го ж фе­сти­ва­лю Meridian Czernowitz та ін­ших лі­те­ра­тур­них ім­през?

— Meridian Lutsk — спіль­на ідея, моя і Свя­то­сла­ва По­ме- ран­це­ва, який був іні­ці­а­то­ром Meridian Czernowitz. Але між ни­ми є рі­зни­ця. Фо­кус чер­ні­ве­цько­го фе­сти­ва­лю — ні­ме­цько­мов­на Єв­ро­па. Лу­цький фе­сти­валь — це зву­ча­н­ня Поль­щі, Ли­тви, Ла­твії, Че­хії, Есто­нії, Бі­ло­ру­сі, Ізра­ї­лю, тоб­то на­цій, які тво­ри­ли істо­рію і куль­ту­ру Лу­цька. На фе­сти­валь при­їха­ли то­по­ві пред­став­ни­ки лі­те­ра­ту­ри сво­їх кра­їн. Тут і Єв­ге­ні­ус Алі­шан­ка, і Гер­кус Кюн­чус із Ли­тви, і На­ста Ку­да­са­ва з Бі­ло­ру­сі, і Бо­г­дан За­ду­ра та Ане­та Ка­мін­ська з Поль­щі, і На­діа Амі­на Ро­се та Аді Асісс із Ізра­ї­лю. Укра­їн­ський де­сант пред­став­ля­ють лу­ча­ни Пе­тро і Пав­ло Ко­роб­чу­ки, Окса­на За­буж­ко, На­дія Гу­ме­нюк, а та­кож — Сер­гій Жа­дан, Юрій Іздрик, Ма­рі­ан­на Кі­я­нов­ська, Юрій Ан­дру­хо­вич. За­га­лом 31 уча­сник.

Со­лі­дне пред­став­ни­цтво. Лег­ко бу­ло до­мо­ви­ти­ся?

— Ми до­мов­ля­ли­ся ще взим­ку, бо в біль­шо­сті ав­то­рів гра­фік роз­пи­са­ний на рік упе­ред. Але ми вже ма­є­мо пев­ний кре­дит до­ві­ри. Зно­ву ж та­ки, про «Стен­да­Ль» уже чу­ли, і Луцьк зна­ють як мі­сто, яке вар­то від­ві­да­ти.

Чим вра­зить Meridian Lutsk уча­сни­ків і го­стей фе­сти­ва­лю?

— Ну, по-пер­ше, Луцьк — мі­сто істо­ри­чне, то­му ми по­ста­ра­ли­ся ма­кси­маль­но ви­ко­ри­ста­ти істо­ри­чний ан­ту­раж. Один із фе­сти­валь­них май­дан­чи­ків роз­гор­не­ться в Ху­до­жньо­му му­зеї на те­ри­то­рії Зам­ку Лю­бар­та — са­ме там був кня­зів­ський па­лац, де у 1431 ро­ці від­був­ся зна­ме­ни­тий Лу­цький з’їзд кня­зів і хри­сти­ян­ських во­ло­да­рів, ку­ди при­бу­ли мо­нар­хи з усі­єї Єв­ро­пи. Ін­ший май­дан­чик — у ко­ли­шньо­му ко­ле­гі­у­мі єзу­ї­тів. Го­стям із Ізра­ї­лю ми за­про­по­ну­ва­ли ви­сту­пи­ти в ко­ли­шньо­му єв­рей­сько­му гро­мад­сько­му цен­трі, який і ни­ні на­зи­ва­є­ться «Єв­рей­ська гмі­на». Та­кож пе­ред­ба­че­ні ви­сту­пи в Бу­дин­ку куль­ту­ри на Те­а­траль­но­му май­да­ні, який бу­ду­вав­ся ще до вій­ни як мо­дер­ні­сти­чний кі­но­те­атр Polona. А в п’ятни­цю в На­у­ко­вій бі­бліо­те­ці іме­ні Оле­ни Пчіл­ки від­бу­де­ться ін­тер­на­ціо­наль­не по­е­ти­чне те- атраль­не дій­ство.

Що це за дій­ство? — Ми ви­рі­ши­ли зро­би­ти екс­пе­ри­мент спіль­но з те­а­тром­сту­ді­єю «Гар­ми­дер». Ми по­спіл­ку­ва­ли­ся з ре­жи­се­ром те­а­тру Ру­сла­ною По­ри­цькою та ор­га­ні­зу­ва­ли для акто­рів твор­чу ла­бо­ра­то­рію. Во­ни са­мі ві­ді­бра­ли текс­ти по­е­тів, які пи­са­ли про Луцьк, з Укра­ї­ни, Поль­щі, Бі­ло­ру­сі, Ли­тви, Есто­нії, Че­хії, Ізра­ї­лю. Ці всі текс­ти бу­ли за­бу­ті, а ми ви­рі­ши­ли по­вер­ну­ти їх, і ви­йшла ви­ста­ва «Мо­но­дії в чер­во­но­му». Ба­га­то роз­по­від­а­ти не бу­ду — при­ходь­те, по­ди­ви­те­ся.

А ще в нас за­пла­но­ва­ні по­е­ти­чні чи­та­н­ня в Се­сій­ній за­лі Лу­цької мі­ської ра­ди.

Чо­му са­ме там? — Се­сій­на за­ла — це мі­сце, де ви­рі­шу­ю­ться най­ва­жли­ві­ші пи­та­н­ня з жи­т­тя мі­ста. То чо­му б там не ви­рі­шу­ва­ти, як роз­ви­ва­ти­ся куль­ту­рі в цьо­му мі­сті, на­о­чно де­мон­стру­ю­чи зраз­ки ці­єї куль­ту­ри? Не­о­фі­цій­ний ло­зунг фе­сти­ва­лю «По­е­ти — го­спо­да­рі мі­ста».

За­раз ту­ри пи­сьмен­ни­ків, ско­рі­ше, пра­ви­ло, аніж ви­ня­ток

Ми­ну­ло­го ро­ку «Стен­да­Ль» був одним із ор­га­ні­за­то­рів ту­ру по Укра­ї­ні бра­тів Ка­пра­но­вих із книж­кою «За­будь-рі­чка». Ни­ні ти — прес-ме­не­джер Ма­кса Кі­дру­ка у йо­го ту­рі ста мі­ста­ми Укра­ї­ни з но­вим ро­ма­ном «Не ози­рай­ся і мов­чи». Йо­го ге­рої — су­ча­сні під­лі­тки. Ви біль­ше ро­би­те став­ку в цьо­му ту­рі на мо­лодь чи на до­ро­слу пу­блі­ку?

— Не мо­жна роз­ді­ля­ти ау­ди­то­рію цьо­го ро­ма­ну за ві­ко­ви­ми обме­же­н­ня­ми. Для під­лі­тків — це ці­ка­ва істо­рія і екшн. До­ро­слі зна­йдуть тут від­по­віді на пи­та­н­ня що­до про­блем, пов’яза­них із ро­зу­мі­н­ням сво­їх ді­тей, або що­до цьку­ва­н­ня ді­тей у шко­лі, до­ма­шньо­го на­силь­ства. Але, перш за все, цей ро­ман — за­хо­пли­ва істо­рія, яка не від­пу­скає до кін­ця.

Це ж не пер­ше ва­ше зна­йом­ство з автором? Чим вас за­ці­ка­вив Кі­друк?

— Ме­ні ду­же ім­по­нує по­зи­ція Ма­кса як про­фе­сіо­на­ла сво­єї спра­ви. Він чі­тко знає, чо­го хо­че до­сяг­ти, має план і ди­сци­плі­ну, аби цьо­го пла­ну до­три­му­ва­ти­ся. Він — ав­тор, чиї текс­ти ме­ні по­до­ба­ю­ться, і я хо­чу, аби біль­ше лю­дей їх про­чи­та­ло. У ньо­го но­ві­тні під­хо­ди до SelfPromotion, пі­а­ру, схе­ми ро­бо­ти з ви­дав­ця­ми, чи­та­ча­ми, ко­ле­га­ми-пи­сьмен­ни­ка­ми. Ме­ні ці­ка­во працювати з ним і па­ра­лель­но роз­ви­ва­ти­ся. Тур 100мі­стНОІМ — ви­клик для ньо­го як автора і для ме­не як ме­не­дже­ра. Але я впев­не­на, що все від­бу­де­ться на най­ви­що­му рів­ні.

Ви в цьо­му пла­ні пер­шо­про­хід­ці?

— Ми — одні з пер­шо­про­хід­ців. Пер­ший мас­шта­бний тур ор­га­ні­зу­ва­ла кор­по­ра­ція Meridian Czernowitz. Це був тур Сер­гія Жа­да­на зi збір­кою «Жи­т­тя Ма­рії», який охо­пив 33 мі­ста. За­раз ту­ри пи­сьмен- ни­ків, ско­рі­ше, пра­ви­ло, аніж ви­ня­ток, оскіль­ки ав­то­ри ро­зу­мі­ють, що без по­стій­но­го кон­та­кту з ау­ди­то­рі­єю на сьо­го­дні в Укра­ї­ні не мо­жна. І тур — це одна з най­більш ді­є­вих про­мо­цій­них акцій для кни­ги.

А на­скіль­ки за­раз є за­пит на та­кі зу­стрі­чі з пи­сьмен­ни­ка­ми? І на­скіль­ки та­кі ту­ри фі­нан­со­во ви­прав­да­ні?

— Ці ту­ри — важ­ке зав­да­н­ня. І не ли­ше фі­зи­чно та пси­хо­ло­гі­чно. Во­ни по­тре­бу­ють зна­чних фі­нан­со­вих за­трат, адже це бен­зин, хар­чу­ва­н­ня, но­чів­ля. То­му ми по­стій­но в по­шу­ках спон­со­рів, ча­сти­ну ви­трат мо­жна за­кри­ти зав­дя­ки про­да­жу книг. Справ­джу­є­ться фра­за «Ку­пи кни­гу — під­три­май автора».

Але ми сві­до­мі то­го, що в ра­йо­нах жи­вуть лю­ди, які по­тре­бу­ють цьо­го спіл­ку­ва­н­ня, які по­збав­ле­ні мо­жли­во­сті бу­ти в кон­текс­ті лі­те­ра­тур­но­го ру­ху, але во­ни лю­блять чи­та­ти. І сво­їм ми­ну­ло­рі­чним ту­ром ми це до­ве­ли.

Але, як на ме­не, все, що сто­су­є­ться лі­те­ра­ту­ри ни­ні, це не бі­знес, а мі­сія. Ку­пі­вель­на спро­мо­жність на­се­ле­н­ня різ­ко впа­ла, а в та­кій си­ту­а­ції лю­ди пер­ши­ми по­чи­на­ють еко­но­ми­ти на кни­гах та роз­ва­гах. А ви в та­ких умо­вах до всьо­го ще й від­кри­ва­є­те но­ве ви­дав­ни­цтво «Си­ня па­пка». Це що — «без­ум­ство хра­брых»?

— Я не зго­дна з тим, що лю­ди по­чи­на­ють еко­но­ми­ти на кни­гах, і ту­ри то­му під­твер­дже­н­ня. Нав­па­ки, з’яв­ля­ю­ться лю­ди, які хо­чуть отри­ма­ти які­сну кни­гу і го­то­ві за неї за­пла­ти­ти. Зві­сно, це не над­при­бу­тко­вий бі­знес, але від­сту­па­ти моя ко­ман­да не хо­че. Ми зви­кли доводити, що не­мо­жли­ве мо­жли­во. Ра­зом зі мною в цю аван­тю­ру вв’яза­ли­ся ко­ман­да «Стен­да­Лю» та вла­сник Во­лин­ської обла­сної дру­кар­ні Ро­ман Бон­да­рук. Він узяв­ся ін­ве­сту­ва­ти у «мо­ло­дих і пер­спе­ктив­них».

І на ко­го ви ро­би­те став- ку?

— За­раз — на Оре­сту Осій­чук. Це — мо­ло­да лу­цька пи­сьмен­ни­ця, яка у 2013 ро­ці з ро­ма­ном «Ай­хо. По­до­рож до по­ча­тку» отри­ма­ла пер­шу пре­мію Все­укра­їн­сько­го кон­кур­су «Ко­ро­на­ція сло­ва», а ми­ну­ло­го ро­ку ста­ла ла­у­ре­а­том За­галь­но­єв­ро­пей­сько­го фе­сти­ва­лю на­у­ко­вої фан­та­сти­ки «Єв­ро­кон 2016». По­ки що ми не бе­ре­мось за ін­ших ав­то­рів, у Оре­сти — се­рія книг, і по­ле для ро­бо­ти в нас до­сить мас­шта­бне. Ми хо­че­мо та­кож роз­ви­ва­ти на­пря­мок на­у­ко­во-по­пу­ляр­ної лі­те­ра­ту­ри, але за­раз це на ета­пі по­пе­ре­дніх до­мов­ле­но­стей.

Ба­га­то ви­дав­ництв бояться бра­ти­ся за не­ві­до­мих ав­то­рів. Але я пев­на, що за пра­виль­но по­бу­до­ва­ної ре­клам­ної кам­па­нії мо­жна ви­ве­сти Оре­сту в то­пи. В Укра­ї­ні є по­пит на фен­те­зі і фан­та­сти­чну лі­те­ра­ту­ру, а во­на — ав­тор, який має ці­ка­вий текст, при­єм­ний го­лос і вміє три­ма­ти ау­ди­то­рію.

Тоб­то ви ро­би­те став­ку не ли­ше на текст, а й на ар­ти­стизм автора?

— Зві­сно! Про­фе­сій­ний пи­сьмен­ник — це, пев­ною мі­рою, шо­у­мен, вмі­н­ня працювати з ау­ди­то­рію ста­ном на сьо­го­дні — один із основ­них пун­ктів про­су­ва­н­ня кни­ги. При­клад цій те­зі — Сер­гій Жа­дан, Макс Кі­друк, ін­ші ав­то­ри. Не за го­ра­ми той час, ко­ли ту­ри пи­сьмен­ни­ків ста­нуть зви­чним яви­щем, як ту­ри спів­а­ків. При­найм­ні ми до­кла­да­ти­ме­мо всіх зу­силь для то­го, щоб так бу­ло.

Ель­ві­ра Яцу­та.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.