Ка­пе­ла­ни на пе­ре­до­вій

Во­ло­ди­мир Са­фа­нюк на вла­сні очі по­ба­чив ре­а­лії вій­ни й го­то­вий ря­ту­ва­ти сім’ї АТОшни­ків від роз­лу­че­н­ня

Ukrayina Moloda - - Гаряча Тема - Та­рас ЗДОРОВИЛО

Якось ра­не­сень­ко по­вер­та­ю­чись ма­ши­ною до Ки­є­ва, по­ба­чив ще зда­ле­ку в ту­ма­ні оди­но­кий си­лу­ет вій­сько­во­го — за­про­по­ну­вав «під­ки­ну­ти» до сто­ли­ці. По­пу­тни­ком ви­явив­ся 66-рі­чний Во­ло­ди­мир Са­фа­нюк — вій­сько­вий ка­пе­лан. Ме­не вра­зи­ла йо­го роз­по­відь-спо­відь про те, як від­бу­ла­ся транс­фор­ма­ція пе­ре­ко­на­но­го ко­му­ні­ста у лю­ди­ну­ду­хів­ни­ка.

Най­кра­щий пе­ре­клад Бiблiї — Іва­на Огiєн­ка

Па­не Во­ло­ди­ми­ре, як ви при­йшли до Бо­га й чо­му ви­рі­ши­ли при­свя­ти­ти се­бе ду­хов­ній слу­жбі?

— На­ро­див­ся я на Жи­то­мир­щи­ні, а пі­сля за­кін­че­н­ня ра­діо-ме­ха­ні­чно­го те­хні­ку­му на по­ча­тку 1970-х ро­ків — слу­жив у вій­ську зв’яз­ків­цем: був стар­ши­ною ро­ти в окре­мо­му 105-му пол­ку в Бер­лі­ні (охо­ро­няв по­соль­ство СРСР). Зго­дом пра­цю­вав на за­во­ді ім. Па­то­на — на­чаль­ни­ком це­ху (зби­ра­ли обла­дна­н­ня для ко­смо­су, яке роз­ро­бля­ли в нас на під­при­єм­стві), бу­вав на­віть у Зо­ря­но­му мі­сте­чку, що під Мо­сквою. Пі­зні­ше пра­цю­вав на бу­дів­ни­цтві. І ось, ко­ли на­ша со­вєт­ська си­сте­ма по­ча­ла руй­ну­ва­ти­ся (а сво­го ча­су був актив­ним ком­со­моль­цем, ко­му­ні­стом, се­кре­та­рем ком­со­моль­ської ор­га­ні­за­ції за­во­ду) — опи­нив­ся на роз­пут­ті й не знав, що ж да­лi ро­би­ти...

Але ще змал­ку за­ду­му­вав­ся: «Як ство­ре­ний світ?». Тiтка ме­ні роз­по­від­а­ла, що Бог є, а в шко­лі го­во­ри­ли про­ти­ле­жне. Цер­ква в на­шо­му се­лі бу­ла зруй­но­ва­на, вдо­ма Бі­блії не бу­ло. Та якось че­рез ба­га­то ро­ків ку­пив пер­шу Бі­блію в пе­ре­кла­ді Іва­на Огі­єн­ка. І, ко­ли при­йшов у єван­гель­ську (ба­птист­ську) цер­кву «Но­ве жи­т­тя», то єпис­коп ска­зав: «Це най­кра­щий пе­ре­клад Бі­блії». Так, уже зрі­лою лю­ди­ною, я по­чав ви­вча­ти Бі­блію й зро­зу­мів, що, крім то­го, тре­ба ще десь на­вча­ти­ся, аби зро­ста­ти ду­хов­но. Тож по­сту­пив у Ки­є­ві в Укра­їн­ський бі­блій­ний ін­сти­тут, а по за­кін­чен­ні слу­жив учи­те­лем се­ред ді­тей у Бро­вар­сько­му ра­йо­ні. По­тім був у сто­ли­ці па­сте­ром-мі­сіо­не­ром у асо­ці­а­ції єван­гель­ських цер­ков.

Як ста­ли ка­пе­ла­ном? — Ко­ли по­ча­ла­ся вій­на на схо­ді Укра­ї­ни, я не знав, що в нас є ка­пе­лан­ство. Утiм чув, що во­но ні­би­то по­чи­нає ор­га­ні­зо­ву­ва­ти­ся. Ко­ли мій пле­мін­ник по­вер­нув­ся з фрон­ту, а по­тра­пив він у п’яту хви­лю мо­бі­лі­за­ції й во­ю­вав під Ма­рі­у­по­лем, і роз­по­вів, що від­бу­ва­є­ться в ар­мії, я за­пи­тав у Бо­га: «Що ме­ні ро­би­ти?». А від­по­від­дю став вірш, який при­йшов, від­тво­рив­шись у пам’яті: «Спа­сай узя­тих на смерть/І тих, хто на стра­че­н­ня хи­ли­ться».

І я ви­рі­шив на­вча­ти­ся й слу­жи­ти, як вій­сько­вий ка­пе­лан. Тож про­йшов між­на­ро­дні на­вча­н­ня ка­пе­ла­нів, які про­во­ди­ли аме­ри­кан­ці. На­ра­зі я є чле­ном ГО «Укра­їн­ське ка­пе­лан­ство» й час від ча­су тут про­хо­джу збо­ри, від­по­від­не на­вча­н­ня й за­га­лом маю під­трим­ку для ви­ко­на­н­ня слу­жі­н­ня вій­сько- во­го ка­пе­ла­на.

До­ве­ло­ся на пра­кти­ці за­сто­су­ва­ти на­ви­чки вій­сько­во­го ка­пе­ла­на, у зо­нi бо­йо­вих дiй?

— Так, та­ка на­го­да ви­па­ла у кві­тні-трав­ні цьо­го ро­ку: зі ще одним ка­пе­ла­ном по­тра­пи­ли в Ав­ді­їв­ську пром­зо­ну. Бу­ли без­ви­їзно з хло­пця­ми май­же пів­мі­ся­ця: но­чу­ва­ли у блін­да­жах, я на­віть сто­яв зі збро­єю на бо­йо­во­му по­сту, щоб хоч кіль­ка зай­вих го­дин да­ти змо­гу від­по­чи­ти сво­їм по­бра­ти­мам. Че­рез нас час від ча­су ве­ли­ся об­стрі­ли. Тож на вла­сні очі по­ба­чив, які є про­бле­ми й по­тре­би у вій­сько­вих, ко­трі пе­ре­бу­ва­ють на пе­ре­до­вій лі­нії, та й за­га­лом, що від­бу­ва­є­ться на вій­ні.

«Ми ча­сто у смер­ті ви­хо­плю­є­мо, як го­ло­ве­шку з во­гню, жи­т­тя лю­ди­ни»

— За­раз у нас є не­ве­ли­чка ко­ман­да, й ми го­ту­є­мо­ся в ра­зі по­тре­би зно­ву ви­їха­ти в зо­ну бо­йо­вих дій. Сво­го ча­су нас ква­лі­фі­ко­ва­но пі­дго­ту­ва­ли як ду­шпа­сто­рів, як пси­хо­ло­гів. Про­те хо­чу ще прой­ти та­кти­чну ме­ди­ци­ну, бо в ко­де­ксі ка­пе­ла­на за­пи­са­но: «...ка­пе­лан по­ви­нен на­да­ва­ти про­фе­сій­ну до­ме­ди­чну до­по­мо­гу на по­лі бою й про­во­ди­ти раз у мі­сяць на­вча­н­ня з та­кти­чної ме­ди­ци­ни се­ред осо­бо­во­го скла­ду, з яким не­се слу­жі­н­ня як вій­сько­вий ка­пе­лан...».

Я по­ба­чив ще одну про­бле­му: не­має до­сві­ду, як са­ме до­но­си­ти Єван­ге­ліє й Бі­блію до бій­ців, які сто­ять на «пе­ре­д­ку» в екс­тре­маль­них умо­вах, на­віть під час об­стрі­лу. То­му за­раз по­чав пра­цю­ва­ти над цим пи­та­н­ням — це бу­де не­ве­ли­чка бро­шу­ра, щоб дій­сно ка­пе­лан, який не має та­ко­го до­сві­ду, йо­го те­о­ре­ти­чно отри­мав. Та для цьо­го обов’яз­ко­во по­трі­бно бу­ти на фронті. Ма­буть, Бог допу­стив, щоб ця вій­на ста­ла­ся, аби лю­ди за­ду­ма­ли­ся над смер­тю, жи­т­тям i вре­шті-та­ки на­бли­зи­ли­ся до Го­спо­да, при­ми­ри­ли­ся з ним. Бог цьо­го хо­че.

Вва­жаю, що ка­пе­ла­ни, які се­бе при­свя­ти­ли слу­жін­ню в екс­тре­маль­них умо­вах, по­вин­ні: по-пер­ше, зна­ти, як «Отче наш», як у про­стій, до­сту­пній фор­мі до­не­сти до вій­сько­во­слу­жбов­ця сло­во Бо­же — й щоб він йо­го по­чув та прийняв; по­дру­ге, як про­фе­сіо­нал умів на­да­ва­ти пра­кти­чну, та­кти­чну до­ме­ди­чну до­по­мо­гу під час бою. Впев­не­ний, що са­ме на ці два мо­мен­ти ті ка­пе­лан­ські гру­пи, які є в Укра­ї­ні, по­вин­ні ро­би­ти акцент, бо все це ду­же сер­йо­зно: ми ма­є­мо спра­ву з ду­ша­ми й жи­т­тям лю­дей.

Спа­са­ти лю­дей фі­зи­чно й ду­хов­но тре­ба одно­ча­сно, бо є важ­кі по­ра­не­н­ня, пов’яза­ні з кро­во­но­сни­ми ар­те­рі­я­ми, й лю­ди­на мо­же по­мер­ти бу­кваль­но за кіль­ка хви­лин. То­му цей час тре­ба ви­ко­ри­ста­ти пра­виль­но, щоб спа­сти ду­шу — «ви­хо­пи­ти, як го­ло­ве­шку з во­гню».

Як від­бу­ва­є­ться при­зна­че­н­ня ка­пе­ла­на в той чи ін­ший під­роз­діл?

— Згі­дно з на­ка­зом №685, у бо­йо­вих бри­га­дах ЗСУ ка­пе­ла­нiв за­ра­хо­ву­ють у штат, во­ни отри­му­ють від­по­від­ну пла­тню; про­пи­са­но від­по­від­ний по­ря­док вза­є­мо­сто­сун­ків із ко­ман­ди­ром. Що­прав­да, за­раз ли­ше десь на 50% є ка­пе­ла­ни в бо­йо­вих ча­сти­нах. Але до но­во­го ро­ку на­ка­зом пе­ред­ба­че­но всі ча­сти­ни уком­пле­кту­ва­ти вій­сько­ви­ми ка­пе­ла­на­ми (зви­чай­но ж, якщо бу­де до­ста­тня їх кіль­кість під­го­тов­ле­на).

Згі­дно з ко­де­ксом ка­пе­ла­на, між кон­фе­сі­я­ми пра­во­слав­них Ки­їв­сько­го па­трі­ар­ха­ту, гре­ко-ка­то­ли­ка­ми, про­те­стан­та­ми (без уча­сті Мо­сков­ської цер­кви) чі­тко про­пи­са­но, що в нас від­но­си­ни по­вин­ні бу­ти, як бра­тів-хри­сти­ян, аби уни­кну­ти будь-яких не­по­ро­зу­мінь, бо це ли­ше мо­же за­шко­ди­ти за­галь­ній бла­го­ро­дній спра­ві.

Ка­пе­ла­нiв якої кон­фе­сiї най­бiль­ше?

— За­раз в ар­мії біль­шість по­сад зайня­ли ка­пе­ла­ни Ки­їв­сько­го па­трі­ар­ха­ту. Чо­му? Бо в на­ка­зі № 685 є пункт «За упо­до­ба­н­ням», тоб­то ко­ман­дир ті­єї чи ін­шої ча­сти­ни ро­бить опи­ту­ва­н­ня та в за­ле­жно­сті від то­го, за ко­го біль­ше бій­ці від­да­дуть го­ло­сів, — ро­би­ться за­яв­ка у від­по­від­ну кон­фе­сію. І че­рез ду­шпа­стор­ську ра­ду при Мі­н­обо­ро­ни Укра­ї­ни по­си­ла­ють у бо­йо­ву ча­сти­ну ка­пе­ла­на, який про­йшов від­по­від­ну під­го­тов­ку й має до­свід слу­жі­н­ня.

До сло­ва, пі­сля то­го, як був ви­да­ний цей на­каз, у Нац­гвар­дії на на­вча­н­ня бу­ло на­прав­ле­но 30 ка­пе­ла­нів.

Бій­ці на «пе­ре­д­ку» жи­вуть в умо­вах Пер­шої сві­то­вої вій­ни

Чи є якісь обме­же­н­ня за ві­ком, ін­ши­ми кри­те­рі­я­ми, що не до­зво­ля­ють слу­жи­ти ка­пе­ла­ном?

— Ві­ко­вих обме­жень не­має. Але ка­пе­лан по­ви­нен бу­ти фі­зи­чно здо­ро­вим, ма­ти ду­хов­ну осві­ту, а за пле­чи­ма має бу­ти мі­ні­мум три ро­ки пра­кти­чно­го слу­жі­н­ня свя­ще­ни­ком.

Пе­ре­бу­ва­н­ня в Ав­ді­їв­ській пром­зо­ні, хоч і ко­ро­тко­три­ва­ле, чим вам за­пам’ята­ло­ся?

— Основ­на про­бле­ма, вва­жаю, — те, що умо­ви, в яких пе­ре­бу­ва­ють на­ші бій­ці (при­чо­му рі­зних під­роз­ді­лів) на «пе­ре­д­ку», — жа­хли­ві: во­ї­ни жи­вуть в умо­вах Пер­шої сві­то­вої вій­ни зі збро­єю Дру­гої сві­то­вої вій­ни. Не знаю що­до зброї, мо­жли­во, це й пра­виль­но, бо у ви­пад­ку на­сту­пу пер­ша лінія, як пра­ви­ло, зни­щу­є­ться — це за­ко­ни вій­ни.

Пе­ре­ко­на­ний, що ко­ман­ди­рам не­об­хі­дно біль­ше при­ді­ля­ти ува­ги сво­їм під­ле­глим, у пер­шу чер­гу, біль­ше по­ва­ги. Бо лю­ди пі­шли на вій­ну (хоч у ко­жно­го був свій мо­тив), але, при­йшов­ши ту­ди, всі во­ни ви­ко­ну­ють ст. 17 Кон­сти­ту­ції Укра­ї­ни (те­ри­то­рі­аль­ний за­хист ці­лі­сно­сті Укра­ї­ни — обов’язок усьо­го на­ро­ду). Лю­ди пе­ре­бу­ва­ють на ме­жі жи­т­тя й смер­ті. Крім то­го, до­сить ве­ли­ка не­до­уком­пле­кта­ція в ча­сти­нах — тож до­во­ди­ться в на­ря­дах сол­да­там сто­я­ти біль­ше, ніж за ста­ту­том.

Чи злов­жи­ва­ють спир­тним хло­пцi в зо­нi АТО?

— Ко­ман­ди­ри по­вин­ні бу­ти справ­жні­ми про­фе­сіо­на­ла­ми й зраз­ком у всьо­му. Але в ре­а­лі­ях це не зав­жди так, а ще — ду­же ба­га­то «ма­тір­щи­ни» зі сто­ро­ни офі­це­рів. Що­до ал­ко­го­лю, то в «мо­їй» 72-й бри­га­ді я не ба­чив та­ких зло­вжи­вань.

І ще: офі­це­рів на пе­ре­до­вій як май­же не бу­ло в ча­си актив­них бо­йо­вих дій 2014-2015 ро­ків, так і за­раз не­має. При­найм­ні під час сво­го пе­ре­бу­ва­н­ня на «пе­ре­д­ку» офі­це­рів я не ба­чив: «там» бу­ли ли­ше стар­ші сол­да­ти, сер­жан­ти, пра­пор­щи­ки. Шта­би рот роз­та­шо­ва­нi бу­кваль­но за 2-3 км від «пе­ре­д­ка»; хло­пці роз­по­від­а­ли, що ко­ман­ди­ри рот рід­ко при­їздять, та й то бу­кваль­но на па­ру го­дин. На­го­ло­шу, що ті хло­пці, які є стар­ши­ми на по­зи­ції, — ду­же до­свід­че­ні та від­по­від­аль­ні. А слу­жать на пе­ре­до­вій бій­ці-кон­тра­ктни­ки 20-50 ро­ків.

Який на­стрiй у бій­цiв? — На­стрій у хло­пців бо­йо­вий — рву­ться упе­ред i пе­ре­ко­на­ні, що мо­жуть очи­сти­ти на­шу зем­лю від оку­пан­та. Бо на­йман­ці з то­го бо­ку ду­хов­но слаб­кі, не­зва­жа­ю­чи на те, що там вій­сько­ві-про­фе­сіо­на­ли.

На жаль, під час мо­го ко­ро­тко­три­ва­ло­го пе­ре­бу­ва­н­ня на вій­ні во­ро­жий снай­пер за­стре­лив за одну ніч двох бій­ців: із на­шої 72-ї бри­га­ди й су­сі­дньої — 95-ї. До­ве­ло­ся ван­та­жи­ти в То­ре­цьку ті­ло одно­го з цих бій­ців. А по­тім був і на 40-й день у Він­ни­цькій обла­сті в ма­ми 46рі­чно­го за­ги­бло­го. Ко­ли вже з то­ва­ри­шем ви­їжджа­ли з пе­ре­до­вої, то снай­пер «зняв» ще одно­го бій­ця на­шої бри­га­ди...

При­гні­чу­ва­ло на­ше мов­чан- ня у від­по­відь на во­ро­жі об­стрі­ли: бу­ла си­ту­а­ція, ко­ли пе­ре­бу­вав в око­пі за 500 ме­трів він но­вої мі­но­ме­тної по­зи­ції, яку на­ші хло­пці обла­шту­ва­ли бу­кваль­но за до­бу до об­стрі­лу, — во­ро­жий мі­но­мет ви­пу­стив упро­довж го­ди­ни 20 мін, але «отвє­тки» ми не да­ва­ли... Найiмо­вiр­нiше, ін­фор­ма­цію во­ро­гу про цю щой­но ство­ре­ну по­зи­цію «зли­ли» тра­кто­ри­сти, які пра­цю­ва­ли на по­лі не­по­да­лік.

Ці­ка­ви­ли­ся до­сві­дом ка­пе­лан­ства в ін­ших кра­ї­нах?

— Ко­ли про­хо­див між­на­ро­дне на­вча­н­ня, то по­зна­йо­мив­ся з ка­пе­ла­на­ми зi США, зокре­ма з під­пол­ков­ни­ком. У них, зда­є­ться, ін­сти­тут ка­пе­лан­ства з’явив­ся ще при Лін­коль­ні. Там ка­пе­лан при­рів­ню­є­ться до офі­це­ра. І якщо во­ни про­слу­жи­ли 25 ро­ків, то йдуть у від­став­ку — отри­му­ють вій­сько­ву пен­сію й усі пе­ред­ба­че­ні за­ко­ном піль­ги, як вій­сько­ві. І там пов­ні­стю дер­жав­не за­без­пе­че­н­ня; якщо во­ни в зо­ні бо­йо­вих дій, то їх су­про­во­джує кон­вой. У ко­жно­го ка­пе­ла­на є спе­ці­аль­но під­го­тов­ле­ний по­мі­чник-охо­ро­нець, який має пра­во но­си­ти зброю. І в них, і в нас ка­пе­ла­нам за­бо­ро­не­но но­си­ти зброю.

Пі­сля по­вер­не­н­ня з вій­ни фрон­то­ви­ків 30% сі­мей роз­па­да­є­ться...

Які пла­ни на май­бу­тнє й чим за­раз за­йма­є­те­ся?

— Не­що­дав­но я по­да­вав за­яв­ку в Чер­ні­гів­ський при­кор­дон­ний за­гін, але не про­йшов за кон­кур­сом (по­смі­ха­є­ться) — хло­пці ви­бра­ли мі­сце­во­го пра­во­слав­но­го ка­пе­ла­на Ки­їв­сько­го па­трі­ар­ха­ту. Пі­сля цьо­го ви­рі­шив, що бу­ду не­сти слу­жбу як ка­пе­лан-во­лон­тер. У ме­не є до­мов­ле­ність із ке­рів­ни­цтвом 95ї та 72-ї бри­гад, що в ра­зі ви­кли­ку — го­то­вий по­слу­жи­ти в бу­дья­кий мо­мент (при­їду впро­довж 48 го­дин) на будь-якій по­зи­ції.

За­раз я пра­цюю на во­лон­тер­ських за­са­дах у Бро­вар­сько­му ра­йо­ні в се­лі Тре­бу­хів із уча­сни­ка­ми бо­йо­вих дій (а з фрон­ту по­вер­ну­ло­ся там 60 осiб) та чле­на­ми їхнiх сі­мей. Адже ста­ти­сти­ка ду­же сум­на: пі­сля по­вер­не­н­ня з вій­ни фрон­то­ви­ків 30% сі­мей роз­па­да­є­ться...

Тож ме­та зу­стрі­чей — це, перш за все, об’єд­на­ти ро­дин на прин­ци­пах ті­сної сол­дат­ської єд­но­сті, щоб чер­па­ти си­лу в підтримці ін­ших по­дру­жніх пар. А ще — на­да­ва­ти кон­суль­та­ції та пра­кти­чну до­по­мо­гу сім’ям че­рез на­вчаль­ні про­гра­ми ба­зо­вої під­го­тов­ки із змі­цне­н­ня від­но­син між чо­ло­ві­ком і жін­кою; ви­хо­ву­ва­ти ді­тей згі­дно з вче­н­ням Бі­блії та хри­сти­ян­ськи­ми за­са­да­ми; про­во­ди­ти май­стер­кла­си з на­ро­дних ре­ме­сел для ба­тьків і ді­тей.

На жаль, по­ді­бни­ми ре­ча­ми по­вин­на за­йма­ти­ся дер­жа­ва, але во­на цьо­го не ро­бить...

Не­що­дав­но вій­сько­вий ка­пе­лан Во­ло­ди­мир Са­фа­нюк по­вер­нув­ся з пе­ре­до­вої, де був по­бли­зу Вер­хньо­то­ре­цька. Ска­зав, що йо­го під­ше­фну 72-гу бри­га­ду, яка на «пе­ре­д­ку» без­пе­рерв­но з 2014 ро­ку, ли­ше за­раз зби­ра­ю­ться від­пра­ви­ти на ро­та­цію...

Фото Во­ло­ди­ми­ра САФАНЮКА.

Во­ло­ди­мир Са­фа­нюк (лі­во­руч) в Ав­ді­їв­ській пром­зо­ні з кон­тра­ктни­ком 72-ї бри­га­ти (кві­тень 2017 ро­ку).

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.