Стрім­го­лов — до ща­стя

На кі­но­фе­сти­ва­лі у Ма­рок­ко приз за най­кра­щу жі­но­чу роль отри­ма­ла Дар’я Пла­хтій

Ukrayina Moloda - - Культура - Ва­лен­ти­на САМЧЕНКО

Го­лов­ні ло­ка­ції стрі­чки «Стрім­го­лов», яка ми­ну­ло­го ти­жня ви­йшла у прокат в Укра­ї­ні, — ки­їв­ські Зо­ло­ті Во­ро­та і ав­то­вок­зал «Ви­ду­би­чі», Тро­є­щи­на і Ни­жньо­юр­ків­ська, 31, при­сто­ли­чний Вор­зель і «Бар­ба­ра Бар». Зні­маль­на ко­ман­да кон­ста­тує: «Вже сьо­го­дні де­я­кі з цих місць змі­ни­лись на­зав­жди, але у вас є шанс по­вер­ну­тись в осінь 2016-го — Ки­їв, ро­же­во-бла­ки­тний, як бе­тон­ний пар­кан Ви­ду­би­чів, жов­то­га­ря­чий, як сон­ний Яр­вал, епі­чний, як Троя, не­о­но­вий, стро­ка­тий, ха­о­ти­чний, хо­ло­дний, Ки­їв «тут і за­раз» і Ки­їв «я тут не­на­дов­го».

Сві­то­ва прем’єра філь­му «Стрім­го­лов» від­бу­ла­ся на кі­но­фе­сти­ва­лі в Кар­ло­вих Ва­рах у ли­пні. Пси­хо­ло­гі­чна дра­ма тя­жіє до арт-ха­у­су (ав­тор­сько­го кі­но). Не­що­дав­но на 22-му Між­на­ро­дно­му фе­сти­ва­лі актор­сько­го кі­но в Ра­ба­ті (Ма­рок­ко) приз за най­кра­щу жі­но­чу роль отри­ма­ла Дар’я Пла­хтій, яка зі­гра­ла юн­ку Ка­тю. І все ж фільм роз­ра­хо­ва­ний на ма­со­во­го гля­да­ча, який хо­че по­ба­чи­ти кра­си­ву і тро­хи ір­ре­аль­ну істо­рію ко­ха­н­ня, від­чу­ти пе­ре­жи­ва­н­ня і по­ба­чи­ти не­нав’язли­во окре­сле­ні про­бле­ми на­шо­го жи­т­тя: від жі­но­чо­го ал­ко­го­лі­зму і не­про­стих вза­є­мин ба­тьків та ді­тей рі­зних по­ко­лінь — до АТО, не­за­кон­но­го ви­ру­бу­ва­н­ня лі­сів і нар­ко­за­ле­жно­сті.

Де­що фле­гма­ти­чні роз­ви­ток по­дій і ге­рої у «Стрім­го­лов», мі­сця­ми — ні­би спе­ці­аль­но упо­віль­не­но ка­дри, але від то­го ли­ше ви­ра­зні­ше і глиб­ше від­чу­ва­єш лю­дей і все, що від­бу­ва­є­ться нав­ко­ло. По­сту­по­во роз­кри­ва­ю­ться до­лі і ха­ра­кте­ри го­лов­них ге­ро­їв кі­но­о­по­віді: че­рез кар­ти­ну Миколи Глу­щен­ка, ряд­ки ві­до­мо­го по­е­та, страх від пер­шо­го па­ді­н­ня з ве­ло­си­пе­да... Дар’я Пла­хтій на­зи­ває фільм «ти­хою істо­рі­єю». Втім, це той ви­па­док, ко­ли екран без істе­рик, роз­би­ва­н­ня ма­шин (ли­ше ра­на на ко­лі­ні) і гу­чних роз­бо­рок дає мо­жли­вість гля­да­че­ві скон­цен­тру­ва­ти­ся не на дру­го­ря­дно­му, а на го­лов­но­му.

Пов­но­ме­тра­жний ре­жи­сер­ський де­бют Ма­ри­ни Сте­пан­ської по­ка­зу­ють ли­ше у 26 кі­но­те­а­трах кра­ї­ни (їх усьо­го близь­ко 500): зокре­ма, у Льво­ві, Тер­но­по­лі, Оде­сі. «Якщо ви хо­че­те по­ба­чи­ти фільм, хо­ча б при­бли­зно в тій яко­сті, над якою ми пра­цю­ва­ли рік, iдіть у «Жов­тень», зал «Клас­сік» (Ки­їв), там хо­ча б звук пе­ре­дає атмо­сфе­ру. Якщо ви хо­че­те по­ба­чи­ти фільм в усій пов­но­ті «зо­бра­же­н­ня-звук-атмо­сфе­ра» — за­про­шую вас на по­ка­зи в Поль­ші, Пра­зі, Сток­голь­мі, Тбі­лі­сі, Ка­ї­рі і ще бу­де тро­хи да­лі», — це по­ра­да від Ма­ри­ни Сте­пан­ської. Во­на у «Фейс­бу­цi» на­пи­са­ла: «...я від­чу­ваю, що укра­їн­ські кі­но­те­а­три до­сі став­ля­ться до укра­їн­сько­го кі­но, як до дру­го­ря­дно­го про­ду­кту, і мо­жна по­до­ла­ти об­ста­ви­ни і на­віть се­бе, ви­ро­бля­ю­чи фільм, але не ме­жі кі­но­за­лу «Сі­не­ма­те­ка» в про­ка­ті. Вла­сне, цей пост я пи­шу, оскіль­ки не мо­жу за­спо­ко­ї­тись, що ро­бо­ту та­кої кіль­ко­сті про­фе­сіо­на­лів так і не по­ба­чать ті, для ко­го, це все, вла­сне, ро­би­ло­ся».

Стрі­чку пов­ні­стю про­фі­нан­су­ва­ла дер­жа­ва. Її бю­джет склав 10 міль­йо­нів гри­вень. «Стрім­го­лов» — істо­рія про юн­ку Ка­тю, яка орен­дує квар­ти­ру у спаль­но­му ра­йо­ні Ки­є­ва і має шан­си ви­їха­ти у Бер­лін; спо­ча­тку ди­ва­ку­ва­то­го Ан­то­на (Ан­дрій Се­ле­цький), який на­віть не має мо­біль­но­го те­ле­фо­на; ді­да (Олег Мо­сій­чук) мо­ло­до­го чо­ло­ві­ка, в яко­го на­віть ру­шни­ця ви­яви­ла­ся для са­мо­обо­ро­ни — хо­че­ться пе­ре­ди­ви­ти­ся ще. Бо кра­си­вий фільм і, по­при все, на­сам­кі­нець за­ли­шає гля­да­чам про­світ у май­бу­тнє ге­ро­їв.

«Стрім­го­лов»: Ка­тя (Дар’я Пла­хтій) і Ан­тон (Ан­дрій Се­ле­цький).

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.