Ка­ва і... ри­ба

Змі­ню­ва­ти об­ста­ви­ни вла­сни­ми ді­я­ми за­кли­кає «Міф»

Ukrayina Moloda - - Культура - Лю­дми­ла ЧЕЧЕЛЬ

У сто­ли­чно­му куль­тур­но­му цен­трі «Кра­ків» від­бу­ла­ся прем’єра ви­ста­ви «Кав’яр­ня №6» Ки­їв­сько­го те­а­тру-сту­дії «Міф». Са­ма вже на­зва за­ін­три­гу­ва­ла. Та й у фойє гля­да­чів зу­стрі­ча­ла див­на па­ні, яка май­же ко­жно­го за­пи­ту­ва­ла: «Чи не­має у вас срі­бної па­ра­со­лі?» Біль­шість роз­во­ди­ла ру­ка­ми, хтось про­по­ну­вав си­ню... На стіль­цях на гля­да­чів че­ка­ли ма­лень­кі по­да­рун­ко­ві па­ку­но­чки з... зер­на­ми ка­ви.

Чи за­до­во­ле­ні ви сво­їм жи­т­тям? А мо­же, хо­ті­ли щось змі­ни­ти? І що ви го­то­ві для цьо­го зро­би­ти? Про це — в істо­рії, про яку йде­ться у ви­ста­ві «Кав’яр­ня №6». Во­на роз­криє се­кре­ти по­зи­тив­них змін у жит­ті. А сю­жет та­кий: мо­ло­да жін­ка, кан­ди­дат істо­ри­чних на­ук, ви­рі­шує ра­ди­каль­но змі­ни­ти своє жи­т­тя. Во­на ки­дає ро­бо­ту, рі­дну до­мів­ку та від­кри­ває кав’яр­ню в «Мі­сті Х». Про- те по­ріг пе­ре­сту­пив пер­ший від­ві­ду­вач — і ге­ро­ї­ня по­чи­нає сум­ні­ва­тись у пра­виль­но­сті сво­го рі­ше­н­ня. Адже жи­те­лі цьо­го ди­ва­ку­ва­то­го мі­ста не лю­блять чу­жин­ців. Ду­же не лю­блять. На­стіль­ки — що вар­то по­ди­ви­ти­ся цю ко­ме­дію.

Ви­ста­ву ство­ре­но за п’єсою ві­до­мо­го укра­їн­сько­го дра­ма­тур­га Не­ди Не­ж­да­ної «Ко­ли по­вер­та­є­ться дощ». Чо­му са­ме цей твір обра­ли, по­ста­ви­ла я за­пи­та­н­ня ре­жи­сер­ці Оле­ксан­дрі Крав­чен­ко. «Са­ме цей твір, бо по­ба­чи­ла в ньо­му від­тво­ре­н­ня сьо­год- ні­шньої ре­аль­но­сті в Укра­ї­ні, — ка­же ре­жи­сер­ка. — Ми всі ду­же хо­че­мо, щоб на­ше жи­т­тя змі­ни­ло­ся. Для всіх ці змі­ни рі­зні, але факт ба­жа­н­ня за­ли­ша­є­ться. Про­те лю­ди не го­то­ві щось ро­би­ти для цих змін. Ба­га­то хто жи­ве за­ста­рі­ли­ми по­ня­т­тя­ми про жи­т­тя. Ми хо­че­мо ру­ха­тись у май­бу­тнє на ко­ле­сах від ста­рих ав­то­мо­бі­лів?»

Оле­ксан­дра не лю­бить ілю­стра­цій. Вва­жає, що най­ва­жли­ві­ша но­та — мі­сце по­дій. За п’єсою — це ма­лень­ке про­він­цій­не мі­сте­чко. У ви­ста­ві — сто­ли­ця. Адже «ри­ба гниє з го­ло­ви».

«Для ме­не не існує по­ня­т­тя ти­па­жу, — го­во­рить Оле­ксан­дра Крав­чен­ко. — Ли­ше вну­трі­шні то­чки пе­ре­ти­ну акто­ра з ге­ро­єм. Про­те, вра­хо­ву­ю­чи, що мої акто­ри па­ра­лель­но з ви­ста­ва­ми отри­му­ють у те­а­трі актор­ську осві­ту, де­яких, при­зна­ча­ю­чи на ро­лі, я ки­даю в стре­со­ві умо­ви ви­хо­ду із зо­ни ком­фор­ту. Даю обра­зи, які для них ви­да­ю­ться кар­ди­наль­но про­ти­ле­жни­ми їхнім ха­ра­кте­рам. Так, на­при­клад, ста­ло­ся з Но­ті­кою Юр­чен­ко, яка зі­гра­ла роль Ті­ні. (До ре­чі, це во­на за­пи­ту­ва­ла до по­ча­тку ви­ста­ви у гля­да­чів про срі­бну па­ра­со­лю). На пер­ших по­рах їй зда­ва­ло­ся, що роль аб­со­лю­тно не її. Але зго­дом вда­ло­ся по­до­ла­ти вну­трі­шні бло­ки. Яро­слав Ко­валь­чук зав­жди на­ма­гав­ся уни­ка­ти бу­дья­кої хо­ре­о­гра­фії. У «Кав’яр­ні №6» він тан­цює тан­го. Вва­жаю, що ли­ше та­ки­ми стре­са­ми мо­жна на­вчи­ти ар­ти­ста до­ла­ти свої за­жи­ми».

...А гля­да­чам кра­ще один раз по­ба­чи­ти.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.