«Люд­ське жи­т­тя — кра­си­ве і без­кі­не­чно цін­не»

Ві­ді­йшов у ві­чність фі­ло­соф і ми­сли­тель Ми­ро­слав По­по­вич

Ukrayina Moloda - - Інфорум - Лі­на ТЕСЛЕНКО

У Ки­є­ві про­ве­дуть в остан­ню путь ві­до­мо­го фі­ло­со­фа Ми­ро­сла­ва По­по­ви­ча. Вче­ний пі­шов із жи­т­тя вве­че­рі 10 лю­то­го. У кві­тні йо­му ви­пов­ни­ло­ся б 88 ро­ків. «Не­ви­мов­но сум­но че­рез не­по­прав­ну втра­ту. Очі­ку­ва­на, але від цьо­го не менш гір­ка смерть, — на­пи­сав жур­на­ліст Ва­силь Зо­ря. — Не­за­дов­го до Но­во­го ро­ку стан здо­ров’я Ми­ро­сла­ва Во­ло­ди­ми­ро­ви­ча різ­ко по­гір­шив­ся. Пі­сля остан­ньої опе­ра­ції на сер­ці на по­ча­тку ро­ку вна­слі­док кіль­кох мі­кро­ін­суль­тів він по­мер».

«Ві­ді­йшов у ві­чність наш ди­ре­ктор, учи­тель, фі­ло­соф, гро­мад­ський ді­яч, му­дра і до­бра лю­ди­на, — кон­ста­ту­ють ко­ле­ги Ми­ро­сла­ва По­по­ви­ча з Ін­сти­ту­ту фі­ло­со­фії ім. Гри­го­рія Ско­во­ро­ди НАН Укра­ї­ни. — 1930 — 2018... Ці­ла епо­ха. Май­же сто­лі­т­тя. Чер­во­не сто­лі­т­тя. Кри­ва­вий вік. Ка­та­стро­фи, вій­ни і го­ло­до­мо­ри — крізь шквал бу­рем­них по­дій він про­ніс свій штан­дарт лю­дя­но­сті, лю­бо­ві і сво­бо­ди. Про ці че­сно­ти він го­во­рив му­жньо, то­ді, ко­ли за це мо­жна бу­ло по­стра­жда- ти. Ра­зом з ін­ши­ми ви­да­тни­ми гро­мад­ськи­ми ді­я­ча­ми Укра­ї­ни він сто­яв бі­ля ви­то­ків іні­ці­а­тив­ної гру­пи «Пер­шо­го гру­дня», яка ста­ла осе­ред­ком мо­раль­них ав­то­ри­те­тів на­ції. Він є фі­ло­со­фом. А фі­ло­со­фи не вми­ра­ють, во­ни на­зав­жди за­ли­ша­ю­ться на­ши­ми спів­ро­змов­ни­ка­ми у сві­ті ідей. Ві­чна і сві­тла йо­му пам’ять!»

Ми­ро­слав По­по­вич на­ро­див­ся 12 кві­тня 1930 ро­ку в Жи­то­ми­рі. Пі­сля за­кін­че­н­ня фі­ло­соф­сько­го фа­куль­те­ту Ки­їв­сько­го на­ціо­наль­но­го уні­вер­си­те­ту іме­ні Та­ра­са Шев­чен­ка пра­цю­вав учи­те­лем на Тер­но­піль­щи­ні. Зго­дом всту­пив до аспі­ран­ту­ри в Ін­сти­ту­ті фі­ло­со­фії іме­ні Ско­во­ро­ди. «Якщо взя­ти мій осо­би­стий шлях iз су­то «ан­ке­тно­го» по­гля­ду, то я не впев­не­ний, що там мо­жна зна­йти аж так ба­га­то ці­ка­во­го. Який там, вла­сне, шлях? Нав­чав­ся в уні­вер­си­те­ті, зго­дом за­кін­чив аспі­ран­ту­ру, пі­шов на ро­бо­ту в Ін­сти­тут фі­ло­со­фії й про­жив усе своє жи­т­тя в ін­сти­ту­ті — по­чав з мо­лод­шо­го на­у­ко­во­го спів­ро­бі­тни­ка і за­вер­шив ди­ре­кто­ром ін­сти­ту­ту. На цьо­му пи­та­н­ня про мій осо­би­стий шлях мо­жна вва­жа­ти ви­чер­па­ним», — роз­по­від­ав в одно­му з ін­терв’ю сам Ми­ро­слав Во­ло­ди­ми­ро­вич.

Ми­сли­тель, фі­ло­соф, гу­ма­ніст, мо­раль­ний ав­то­ри­тет і со­вість на­ції — так на­зи­ва­ли Ми­ро­сла­ва По­по­ви­ча ще за жи­т­тя, і від то­го ще бо­лю­чі­шою є ця втрата. «Укра­ї­на втра­ти­ла ве­ли­ко­го ми­сли­те­ля й одно­го зі сво­їх без­за­пе­ре­чних мо­раль­них ав­то­ри­те­тів. Ві­чна пам’ять лю­ди­ні, яка да­ла нам при­клад прав­ди і сво­бо­ди», — на­пи­сав у «ФБ» Пре­зи­дент Пе­тро По­ро­шен­ко.

Він до остан­ньо­го пе­ре­ймав­ся до­лею Укра­ї­ни. На­віть не­за­дов­го до сво­го від­хо­ду ра­зом з уча­сни­ка­ми іні­ці­а­тив­ної гру­пи «Пер­шо­го гру­дня» про­дов­жу­вав за­кли­ка­ти укра­їн­ців: «Бу­дьмо ви­мо­гли­ві не ли­ше до ке­рів­ни­цтва дер­жа­ви, а й пе­ред­усім до са­мих се­бе. Ко­ли спіль­ний чо­вен пе­ре­ки­да­є­ться, про­ви­на за це ля­гає на всіх». У сво­їй ав­тор­ській ко­лон­ці на сай­ті ви­да­н­ня «Но­воє врє­мя» на­го­ло­шу­вав: «На­род по­ви­нен ро­зу­мі­ти, що йо­го мов­ча­н­ня і від­сто­ро­не­ність впли­ває на по­лі­ти­ку, що на ньо­му та­кож ле­жить від­по­від­аль­ність. Ва­жли­во, щоб ко­жен сфор­му­вав свою по­зи­цію і не хо­вав­ся за спи­ни ко­лег».

«Зві­сно, ду­же важ­ко про­жи­ти жи­т­тя, щоб не по­ми­ли­тись, не спі­ткну­тись (і я не мо­жу ска­за­ти про се­бе, що уник цьо­го), але по­ду­ма­є­мо ра­зом ось про що. Люд­ське жи­т­тя — та­ке кра­си­ве, та­ке без­кі­не­чно цін­не, і ось ідею цін­но­сті жи­т­тя ба­га­то й ба­га­то з нас про­пу­ска­ють крізь се­бе, аб­со­лю­тно не за­ми­слю­ю­чись над цим, — роз­мір­ко­ву­вав в одно­му з ін­терв’ю фі­ло­соф. — Ідеї цін­но­сті жи­т­тя по­вин­ні бу­ти по­чу­ти­ми й по­ба­че­ни­ми — че­рез лю­бов до лю­ди­ни. До ко­жної лю­ди­ни».

Ми­ро­сла­ва По­по­ви­ча по­хо­ва­ють 13 лю­то­го на сто­ли­чно­му Бай­ко­во­му цвин­та­рі. Про­ща­н­ня, як по­ві­до­ми­ли «УМ» в Ін­сти­ту­ті фі­ло­со­фії, від­бу­де­ться з 11.00 до 12.00 в при­мі­щен­ні Пре­зи­дії НАН Укра­ї­ни (вул. Во­ло­ди­мир­ська, 54). Ві­чна пам’ять і зем­ля пу­хом вам, Учи­те­лю...

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.