Чи ді­жде­мось сво­го Ма­кро­на?

Мо­да на «мо­ло­ді облич­чя» в Укра­ї­ні не при­но­сить очі­ку­ва­них які­сних змін

Ukrayina Moloda - - Політика - На­тал­ка ПОЗНЯК-ХОМЕНКО

Остан­нім ча­сом у сві­ті спо­сте­рі­га­є­ться стрім­ке «омо­ло­дже­н­ня» по­лі­ти­чно­го олім­пу. Ли­ше ми­ну­ло­го ро­ку в цен­трі ува­ги опи­ни­ли­ся но­во­обра­ні пре­зи­дент Фран­ції 40-рі­чний Ема­ну­ель Ма­крон та 31-рі­чний ав­стрій­ський кан­цлер Се­ба­стьян Курц. По­ряд із ни­ми лі­де­ром по­лі­ти­чних сим­па­тій ча­сто на­зи­ва­ють і прем’єра Ка­на­ди, 46рі­чно­го Джа­сті­на Трю­до. Всі во­ни є пред­став­ни­ка­ми но­во­го трен­ду сві­то­вої по­лі­ти­ки, де­мон­стру­ю­чи гну­чкість, від­кри­тість і го­тов­ність до екс­пе­ри­мен­тів. На цьо­му тлі в Укра­ї­ні та­кож по­ча­сті­ша­ли роз­мо­ви про «но­ві облич­чя в по­лі­ти­ці» та про сво­го «укра­їн­сько­го Ма­кро­на», який із но­вим ми­сле­н­ням і «но­вим і пра­ве­дним за­ко­ном» по­до­лає ко­ру­пцію, ви­ве­де Укра­ї­ну з по­лі­ти­чної кри­зи та по­бу­дує у нас де­мо­кра­тію єв­ро­пей­сько­го зраз­ка. На роль остан­ньо­го ви­су­ва­ють най­рі­зно­ма­ні­тні­ші фі­гу­ри, від спів­а­ка Свя­то­сла­ва Ва­кар­чу­ка до шо­у­ме­на Во­ло­ди­ми­ра Зе­лен­сько­го. «Укра­ї­на мо­ло­да» спро­бу­ва­ла спро­гно­зу­ва­ти, на­скіль­ки «но­ві облич­чя» ма­ють шанс впли­ну­ти на по­лі­ти­чні роз­кла­ди і чи ста­нуть во­ни па­на­це­єю для Укра­ї­ни.

Мо­ло­де ви­но у ста­рі мі­хи

«Ка­дри ви­рі­шу­ють усе» — цю фра­зу Ста­лі­на, яку сво­го ча­су актив­но про­су­ва­ла КПРС, ство­рив­ши свій ка­дро­вий ре­зерв у ви­гля­ді ком­со­мо­лу, взя­ли на озбро­є­н­ня і но­ві­тні пар­тії. Осо­бли­во акти­ві­зу­вав­ся цей про­цес на по­ча­тку 2000-х, ко­ли рі­зні пар­тій­ні офі­си взя­ли­ся за роз­бу­до­ву вла­сних «мо­ло­ді­жних крил». Так з’яви­ли­ся «Мо­ло­ді ре­гіо­ни», Укра­їн­ська со­ці­ал-де­мо­кра­ти­чна мо­лодь (мо­ло­да гвар­дія СДПУ(о)), Спіл­ка мо­ло­дих со­ці­а­лі­стів (ка­дро­вий ре­зерв СПУ), пі­зні­ше — «Ба­тьків­щи­на мо­ло­да» то­що.

Утім мо­ло­дий вік і зав­зя­т­тя май­бу­тніх пар­тій­ців зов­сім не озна­ча­ли но­ві пра­ви­ла гри в по­лі­ти­ці. Нав­па­ки — біль­шість із тих, хто ско­ри­став­ся пар­тій­ни­ми мо­ло­ді­жни­ми ор­га­ні­за­ці­я­ми як со­ці­аль­ним лі­фтом і в до­сить мо­ло­до­му ві­ці по­тра­пив у ве­ли­ку по­лі­ти­ку, ли­ше про­дов­жи­ли «курс пар­тії». Ча­сти­на з них ви­яви­ла­ся не та­ки­ми вже й аль­тру­їста­ми, а де­хто в пра­гма­ти­чно­сті та вмін­ні ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти дер­жав­ні ме­ха­ні­зми для під­ви­ще­н­ня вла­сно­го до­бро­бу­ту на­віть пе­ре­ви­щив «стар­ших то­ва­ри­шів».

За при­кла­да­ми да­ле­ко хо­ди­ти не до­во­ди­ться. Один з ко­ли­шніх лі­де­рів «Мо­ло­дих ре­гіо­нів», го­ло­ва фра­кції «Ві­дро­дже­н­ня» Ві­та­лій Хо­му­тин­ник, став на­ро­дним де­пу­та­том у не­пов­ні 26 ро­ків. Так са­мо, пра­кти­чно зі сту­дент­ської ла­ви, у ви­рі по­лі­ти­чно­го жи­т­тя пе­ре­бу­вав і Оле­ксій Гон­ча­рен­ко, який від Пар­тії ре­гіо­нів пе­ре­йшов до БПП, став­ши одним із ре­чни­ків пар­тії. Ще один «мо­ло­дий та ран­ній», екс-мі­ністр мо­ло­ді і спор­ту ча­сів Ві­кто­ра Ющен­ка Юрій Пав­лен­ко, ни­ні є на­ро­дним де­пу­та­том від Опо­зи­цій­но­го бло­ку. Однак про їхнє «ре­фор­ма­тор­ство» мо­жна го­во­ри­ти до­сить умов­но. А ви­раз «мо­ло­да ко­ман­да Ле­о­ні­да Чер­но­ве­цько­го» вза­га­лі став си­но­ні­мом то­таль­ної ко­ру­пції та де­ри­ба­ну зем­лі в Ки­їв­ра­ді.

Ма­ло що ви­рі­шу­ють і «но­ві облич­чя». Пі­сля остан­ніх до­стро­ко­вих ви­бо­рів ста­ти­сти ра­ді­сно кон­ста­ту­ва­ли, що Вер­хов­на Ра­да оно­ви­ла­ся на 56%. Се­ред тих, хто ни­ні має мо­жли­вість впли­ва­ти на за­ко­но­дав­че по­ле Укра­ї­ни, так са­мо ба­га­то мо­ло­дих. У 2014 ро­ці отри­ма­ли ман­да­ти чле­ни Ра­ди­каль­ної пар­тії 24-рі­чна Оле­на Ко­ше­лє­ва, 25-рі­чний Ан­дрій Ло­зо­вий, 27-рі­чний Дми­тро Лінь­ко та 28рі­чна Зла­та Огнє­вич, 26-рі­чна Іри­на Су­сло­ва від «Во­лі», 25-рі­чний Єгор Фір­сов, 26-рі­чний Ко­стян­тин Усов та 29-рі­чний Оле­ксій По­ро­шен­ко від БПП, 26-рі­чна Альо­на Шкрум від «Ба­тьків­щи­ни», 27-рі­чний Ан­дрій Іл­лєн­ко та 30-рі­чний Юрій Лев­чен­ко від «Сво­бо­ди», 27-рі­чний Єв­ген Дей­дей, 28-рі­чні Оле­на Ма­со­рі­на, Дми­тро Сто­ро­жук та Ігор Алє­ксє­єв від «На­ро­дно­го фрон­ту» та ін­ші по­лі­ти­ки. Але ска­за­ти, що від їхньо­го по­тра­пля­н­ня в пар­ла­мент змі­ни­ла­ся якість укра­їн­ської по­лі­ти­ки, мо­жна до­сить умов­но. Біль­шість ада­пту­ва­ла­ся до ста­рих умов. Ін­ші ж по­збу­ли­ся сво­го ман­да­та — Зла­та Огнє­вич са­ма скла­ла пов­но­ва­же­н­ня, за­явив­ши, що не ба­чить сво­єї ефе­ктив­но­сті, а Єго­ра Фір­со­ва ра­зом із Ми­ко­лою То­мен­ком ви­клю­чи­ли з БПП за прав­до­люб­ство і на­дмір­ну кри­ти­ку «лі­нії пар­тії».

«Си­сте­му мі­ня­ти тре­ба»

При­чи­на та­кої «не­ефе­ктив­но­сті» мо­ло­дих по­лі­ти­ків кри­є­ться у са­мій по­лі­ти­чній си­сте­мі, яка скла­ла­ся в Укра­ї­ні. По­при те, що Укра­ї­на є лі­де­ром у Єв­ро­пі за кіль­кі­стю пар­тій (а їх у нас аж 354), біль­шість із них існу­ють ли­ше но­мі­наль­но або є те­хно­ло­гі­чни­ми про­е­кта­ми під чер­го­ві ви­бо­ри. І на­віть най­по­ту­жні­ші з існу­ю­чих пар­тій є не стіль­ки іде­о­ло­гі­чни­ми ін­сти­ту­ці­я­ми, скіль­ки бі­знес-про­е­кта­ми, по­кли­ка­ни­ми за­хи­ща­ти ін­те­ре­си пев­них олі­гар­хів та бі­знес-стру­ктур. До то­го ж до­сить ви­гі­дни­ми про­е­кта­ми, оскіль­ки, по­при всі ре­во­лю­ції та під­не­се­н­ня-па­ді­н­ня рей­тин­гів по­лі­ти­чних пар­тій, вер­хів­ка рей­тин­гу най­ба­га­тших лю­дей Укра­ї­ни ли­ша­є­ться не­змін­ною. Біль­ше то­го, ро­зум­ні олі­гар­хи вва­жа­ють за до­ціль­не вкла­да­ти ко­шти в рі­зні пар­тії, іно­ді на­віть іде­о­ло­гі­чно про­ти­ле­жні, щоб за будь-яко­го роз­кла­ду ма­ти свої ва­же­лі впли­ву і на пар­ла­мент, і на по­лі­ти­ку кра­ї­ни в ці­ло­му.

Са­ме то­му так бу­ксує в пар­ла­мен­ті пи­та­н­ня ре­фор­ми ви­бор­чої си­сте­ми і го­ло­су­ва­н­ня за від­кри­ти­ми спи­ска­ми. Бо це озна­чає, що лі­дер пар­тії уже не змо­же ви­гі­дно про­да­ти мі­сце у пар­тій­но- му спи­ску і не бу­де га­ран­том по­тра­пля­н­ня чи не по­тра­пля­н­ня у пар­ла­мент. А в бі­зне­сі, в то­му чи­слі і в по­лі­ти­чно­му, га­ран­тії — по­над усе. Са­ме то­му пар­тії до­сі ро­блять став­ку не стіль­ки на про­су­ва­н­ня сво­їх ідей, скіль­ки на роз­бу­до­ву пар­тій­ної стру­кту­ри і за­лу­че­н­ня біль­шої кіль­ко­сті «бо­йо­вих оди­ниць», які при по­тре­бі го­ло­су­ва­ти­муть так, як тре­ба, і ще й ро­ди­чів за­гі­ту­ють. Са­ме то­му і на ви­бо­рах, і пі­сля них між по­лі­ти­чни­ми си­ла­ми йде вій­на не стіль­ки пар­тій­них про­грам (во­ни в біль­шо­сті пи­шу­ться під ко­пір­ку), скіль­ки за кіль­кість лю­дей у ЦВК та ви­бор­чих ко­мі­сі­ях і за мо­жли­вість впли­ву на під­ра­ху­нок го­ло­сів. І са­мі пар­тії три­ма­ю­ться не стіль­ки на яки­хось іде­о­ло­гі­чних по­сту­ла­тах, скіль­ки на прин­ци­пі осо­би­стої від­да­но­сті лі­де­ру.

І в цьо­му по­ля­гає най­біль­ша про­бле­ма. Бо прин­цип фа­хо­во­сті та ефе­ктив­но­го ме­не­джмен­ту в нас дав­но за­мі­нив­ся прин­ци­пом по­лі­ти­чної до­ціль­но­сті. У ре­зуль­та­ті ма­є­мо та­ких фе­но­ме­нів, як Ва­силь Цу­шко, який сво­го ча­су спо­до­бив­ся очо­лю­ва­ти і Оде­ську ОДА, і Мі­ніс- тер­ство вну­трі­шніх справ, і Мі­ні­стер­ство еко­но­мі­ки, і Ан­ти­мо­но­поль­ний ко­мі­тет. Чи той са­мий Во­ло­ди­мир Грой­сман, який із крі­сла спі­ке­ра пар­ла­мен­ту очо­лив Ка­бмін, або Юрій Лу­цен­ко, під яко­го змі­ни­ли за­кон, щоб він зміг очо­ли­ти Ге­не­раль­ну про­ку­ра­ту­ру. Як під­су­мок — ми все гу­чні­ше го­во­ри­мо про ре­фор­ми, але ре­аль­не жи­т­тя стає все гір­ше і гір­ше. Бо на­справ­ді єди­не зав­да­н­ня ни­ні­шньої по­лі­ти­чної си­сте­ми — збе­ре­же­н­ня і са­мо­від­тво­ре­н­ня існу­ю­чо­го ста­ну ре­чей, яке до­зво­ляє по­лі­ти­кам під мар­кою дер­жав­них ін­те­ре­сів ви­рі­шу­ва­ти вла­сні про­бле­ми. Го­лов­ним чи­ном — ма­те­рі­аль­но­го за­без­пе­че­н­ня вла­сних ро­дин на кіль­ка по­ко­лінь на­пе­ред. Бі­знес є бі­знес, ні­чо­го осо­би­сто­го.

Фа­ктор мо­ло­дих

Але весь па­ра­докс си­ту­а­ції по­ля­гає в то­му, що са­ме жи­т­тя тер­пі­ти не мо­же ста­гна­ції. І са­ме в той мо­мент, ко­ли по­лі­ти­ки вва­жа­ють, що в них «усе схва­че­но, за все за­пла­че­но», ви­ни­ка­ють рі­зні не­спо­ді­ван­ки. Так бу­ло в ча­си По­ма­ран­че­вої ре­во­лю­ції, так ви­йшло і під час Єв­ро­май­да­ну. Так мо­же бу­ти і за­раз, оскіль­ки ни­ні­шня вла­да си­стем­но по­вто­рює по­мил­ки сво­їх по­пе­ре­дни­ків, ро­бля­чи став­ку на «до­го­вор­ня­ки», пі­ар та си­ло­ві стру­кту­ри як га­ран­тію вла­сної без­пе­ки.

При­найм­ні пев­ним мо­мен­том істи­ни мо­жуть ста­ти на­сту­пні пре­зи­дент­ські та пар­ла­мент­ські ви­бо­ри, які ви­зна­ча­ти­муть на­ше по­лі­ти­чне май­бу­тнє на ро­ки на­пе­ред. Адже, з одно­го бо­ку, в них бу­дуть за­ді­я­ні всі ви­про­бу­ва­ні дав­но по­лі­ти­чні те­хно­ло­гії. З ін­шо­го — Ре­во­лю­ція гі­дно­сті і про­це­си де­цен­тра­лі­за­ції, які роз­по­ча­ли­ся в ре­гіо­нах, та­ки про­бу­джу­ють у лю­дях від­по­від­аль­ність за своє жи­т­тя і май­бу­тнє вла­сних ді­тей, фор­му­ю­чи но­ве су­спіль­ство. І тут мо­жуть бу­ти рі­зні не­спо­ді­ван­ки.

Ві­до­мий по­літ­те­хно­лог, пре­зи­дент PR-аген­ції Bohush Communications пе­ре­ко­на­ний, що го­лов­на бо­роть­ба на май­бу­тніх ви­бо­рах роз­гор­не­ться між шта­ба­ми Юлії Ти­мо­шен­ко та Пе­тра По­ро­шен­ка. «По­лі­ти­ка — над­то за­тра­тна і си­стем­на шту­ка, і всі мо­ло­ді облич­чя на цьо­му по­лі ви­гля­да­ють, як ді­ти. Для ре­аль­ної пе­ре­мо­ги на ви­бо­рах по­трі­бні ве­ли­кі ко­шти, по­трі­бен ба­зо­вий еле­кто­рат і ба­зо­вий ре­гіон, по­трі­бна роз­ви­не­на ме­ре­жа шта­бів, ви­хід на ЗМІ і ще ба­га­то фа­кто­рів, а це є най­біль­ше са­ме в БПП та «Ба­тьків­щи- ни». Бу­де ку­па те­хні­чних кан­ди­да­тів, свої від­со­тки ма­ти­муть Опо­блок із Ра­би­но­ви­чем, свій еле­кто­рат має Ля­шко, бу­дуть за­ді­я­ні рі­зні те­хно­ло­гії. Але ре­аль­ні шан­си на пе­ре­мо­гу в 2019 ро­ці, якщо не ста­не­ться ні­чо­го екс­тра­ор­ди­нар­но­го, ма­ють са­ме По­ро­шен­ко і Ти­мо­шен­ко», — за­пев­няє він.

Зви­чай­но, на тлі за­галь­но­го роз­ча­ру­ва­н­ня у ста­рих по­лі­ти­ках та сві­то­вих тен­ден­цій в Укра­ї­ні фор­му­є­ться за­пит і на но­ві, осо­бли­во мо­ло­ді, облич­чя. Однак, за оцін­ка­ми екс­пер­тів, ні Свя­то­слав Ва­кар­чук, ні Во­ло­ди­мир Зе­лен­ський на роль «ря­тів­ни­ків на­ції» не під­хо­дять, пе­ред­усім са­ме че­рез від­су­тність сво­єї ко­ман­ди та си­стем­но­го до­сві­ду ро­бо­ти в по­лі­ти­ці. «Крім то­го, по­літ­те­хно­ло­ги Пре­зи­ден­та По­ро­шен­ка по­си­ле­но шу­ка­ють аль­тер­на­ти­ву Ти­мо­шен­ко на пре­зи­дент­ських ви­бо­рах се­ред жі­нок. Це бу­де ана­лог про­е­кту Крем­ля — «укра­їн­ська Соб­чак». За­раз три­ває кон­курс на цю роль (Лу­цен­ко, Ге­ра­щен­ко, Бо­го­слов­ська то­що) — за­явив не­дав­но по­лі­то­лог Во­ло­ди­мир Не­бо­жен­ко. — Та­ким чи­ном вла­да на­ма­га­є­ться пе­ре­тво­ри­ти ви­бор­чу кам­па­нію на су­ціль­ний кар­на­вал, по­лі­ти­чне ток-шоу, що до­зво­лить уни­кну­ти зві­ту пе­ред на­ро­дом, від­мо­ви­ти­ся від сер­йо­зної роз­мо­ви між не­за­до­во­ле­ни­ми ви­бор­ця­ми і не­по­пу­ляр­ним Пре­зи­ден­том По­ро­шен­ком».

Ске­пти­чно ста­ви­ться до дум­ки, що при­йде но­вий пре­зи­дент — Ва­кар­чук, Зе­лен­ський чи хтось іще — і все змі­нить за раз, і гро­мад­ський екс­перт, го­ло­ва прав­лі­н­ня ГО «Центр гро­мад­ських іні­ці­а­тив» Ві­та­лій За­гай­ний. «Час від­хо­ди­ти від ілю­зії, що одна лю­ди­на мо­же змі­ни­ти кра­ї­ну. Ми вже на та­кі гра­блі на­сту­па­ли. Для змін по­трі­бна ко­ман­да і ро­зу­мі­н­ня то­го, які ін­сти­ту­ції по­трі­бно ре­фор­му­ва­ти в пер­шу чер­гу. В Укра­ї­ні пе­ред­усім має бу­ти від­нов­ле­на си­сте­ма пра­во­су­д­дя і прин­цип по­ка­ра­н­ня за зло­чи­ни. Якщо це за­пра­цює — по­чне­ться лан­цю­го­ва ре­а­кція очи­ще­н­ня вла­ди і за­про­ва­дже­н­ня зов­сім ін­шої по­лі­ти­чної куль­ту­ри, як у са­мій по­лі­ти­ці, так і в су­спіль­стві. Пер­ші па­рос­тки та­ких про­це­сів уже є — з’яв­ля­ю­ться мо­ло­ді пар­тії єв­ро­пей­сько­го ти­пу на кшталт «Си­ли лю­дей», з’яв­ля­ю­ться мі­сце­ві лі­де­ри з но­вим, про­гре­сив­ним ми­сле­н­ням, як Мі­шель Те­ре­щен­ко в Глу­хо­ві чи Юрій Бо­ва у Тро­стян­ці. І тут не йде­ться про фі­зи­чний вік — тут го­лов­не, на­скіль­ки лю­ди­на но­ва­тор і го­то­ва за­про­по­ну­ва­ти су­спіль­ству но­ві пра­ви­ла гри. Єди­на є не­без­пе­ка: якщо но­ві по­лі­ти­ки бу­дуть на­ма­га­ти­ся по­до­ла­ти ста­ру гвар­дію їхні­ми ж ме­то­да­ми — во­ни при­ре­че­ні. Якщо ж во­ни за­про­по­ну­ють но­ву куль­ту­ру вза­є­мо­дії із су­спіль­ством, і не ли­ше за­де­кла­ру­ють, а й до­ве­дуть її ефе­ктив­ність на пра­кти­ці, ство­рять від­по­від­ні со­ці­аль­ні лі­фти — у кра­ї­ні по­чну­ться ре­аль­ні змі­ни. Але тут ба­га­то що бу­де за­ле­жа­ти і від лю­дей, яку си­сте­му сто­сун­ків із по­лі­ти­ка­ми во­ни під­три­ма­ють: ста­ру, яку зру­чно кри­ти­ку­ва­ти, чи но­ву, де тре­ба і на се­бе бра­ти від­по­від­аль­ність за си­ту­а­цію в кра­ї­ні», — го­во­рить За­гай­ний.

Зре­штою, са­ме за це сто­яв Май­дан. І йо­го пе­ре­мо­га чо­ти­ри ро­ки то­му не за­вер­ши­ла змі­ну си­сте­ми, а ли­ше ма­ла би роз­по­ча­ти. Зер­на сво­бо­ди бу­ли по­сі­я­ні, але во­ни, як у бі­блій­ній при­тчі, впа­ли і на до­ро­гу, і на ка­мі­н­ня, і в бур’яни. Во­дно­час над­зви­чай­но акту­аль­ни­ми ви­да­ю­ться сло­ва ві­до­мо­го фі­ло­со­фа і мо­раль­но­го ав­то­ри­те­та Ми­ро­сла­ва По­по­ви­ча, який від іме­ні Гру­пи 1 гру­дня не­за­дов­го до смер­ті на­пи­сав: «Ми за­кли­ка­є­мо до на­ціо­наль­ної кон­со­лі­да­ції та роз­роб­ки но­вої по­лі­ти­чної си­сте­ми на ба­зі су­спіль­но­го до­го­во­ру в ім’я збе­ре­же­н­ня дер­жа­ви. Ба­лан­су­ва­н­ня між ре­фор­ма­тор­ством і олі­гар­хо­кра­ті­єю при­ре­че­не на без­слав­ний кі­нець. В очах укра­їн­сько­го су­спіль­ства вин­ні всі: і пре­зи­дент, і пар­ла­мент, і уряд, і олі­гар­хи, і пра­во­охо­рон­ні ор­га­ни, і ко­жний гро­ма­дя­нин, який ча­сом впа­дає в ілю­зії що­до швид­ких змін, від­чу­ває по­чу­т­тя бай­ду­жо­сті і но­сталь­гію за па­тер­на­лі­змом. Ва­жли­во, щоб ко­жен сфор­му­вав свою по­зи­цію і не хо­вав­ся за спи­ни ко­лег. Як ка­зав Мар­тін Лю­тер: «Я на то­му стою і не мо­жу іна­кше». Жи­т­тя лю­ди­ні да­є­ться не дар­ма. Прав­да все одно пе­ре­ма­гає. Ска­за­не на­чеб­то на ві­тер, десь про­ро­сте — яки­мось чи­ном і яко­юсь спра­вою».

Аби до­слу­ха­ти­ся.

«По­лі­ти­ка — над­то за­тра­тна і си­стем­на шту­ка, і всі мо­ло­ді облич­чя на цьо­му по­лі ви­гля­да­ють, як ді­ти».

Цим лю­дям по­трі­бна ін­ша Укра­ї­на.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.