ДУМ­КИ З ПРИ­ВО­ДУ Без па­фо­су

Ukrayina Moloda - - Культура - Ма­рія СУЛИМА

«Це істо­рія про мо­го мо­лод­шо­го бра­та Ва­си­ля. Він пі­зно по­чав го­во­ри­ти, але ко­ли за­го­во­рив, то одра­зу за­спі­вав», — ка­же Орест Слі­пак на по­ча­тку філь­му «Міф» — до­ку­мен­таль­ної стрі­чки про ге­ні­аль­но­го укра­їн­ця Ва­си­ля Слі­па­ка, спів­а­ка, яко­му світ апло­ду­вав сто­я­чи, спів­а­ка, які на­ро­джу­ю­ться раз на сто ро­ків, а то й рід­ше. У стрі­чці укра­їн­ські на­став­ни­ки зга­ду­ють про Ва­си­ля Слі­па­ка як про жи­ве во­каль­не ди­во. Для ком­по­зи­то­рів він був ди­вом бо­дай то­му, що міг ви­ко­на­ти ті тво­ри, які во­ни пи­са­ли для не­і­сну­ю­чо­го го­ло­су. Для пе­да­го­гів він був во­дно­час і го­лов­ним бо­лем, адже та­кий го­лос по­тре­бу­вав ви­со­ко­кла­сних «юве­лі­рів»: най­мен­ша по­мил­ка мо­гла зі­псу­ва­ти над­зви­чай­ний при­ро­дний дар.

По-справ­жньо­му свій во­каль­ний та­лант Ва­силь Слі­пак зміг роз­ви­ну­ти у Фран­ції — по­стій­на ро­бо­та над со­бою, співпраця з най­кра­щи­ми ди­ри­ген­та­ми сві­ту не ми­ну­ли дар­ма. Укра­ї­нець став со­лі­стом Па­ризь­кої на­ціо­наль­ної опе­ри, одно­ча­сно здо­бу­вав пе­ре­мо­ги на пре­сти­жних сві­то­вих кон­кур­сах. Та­ла­но­ви­тий, ха­ри­зма­ти­чний, кра­си­вий, він мав усе — лю­бов і по­кло­ні­н­ня гля­да­чів, схваль­ні від­гу­ки ко­лег і кри­ти­ків, ува­гу слаб­кої ста­ті. Зда­ва­ло­ся, що ще по­трі­бно? Він міг жи­ти спо­кій­ним і си­тим жи­т­тям, на­со­ло­джу­ва­ти­ся сла­вою і за­слу­же­но в ній ку­па­ти­ся. Про­те та­кий сце­на­рій був не для Ва­си­ля Слі­па­ка.

Са­ме то­му йо­го не зро­зумі­ла ко­ха­на, ко­ли він, по­ки­нув­ши все, по­їхав на Май­дан, ко­ли йо­му Ба­тьків­щи­на ви­яви­ла­ся до­рож­ча, ніж сві­то­ва слава і ви­зна­н­ня. Ма­ло хто зро­зу­мів учи­нок со­лі­ста Па­ризь­кої на­ціо­наль­ної опе­ри, який узяв до рук зброю і по­їхав на схід. Не­ро­зу­мі­н­ня близь­ких, зди­ву­ва­н­ня і по­стій­ні за­пи­та­н­ня жур­на­лі­стів — зда­ва­ло­ся, ося­гну­ти вчи­нок Ва­си­ля Слі­па­ка не міг ні­хто. Осо­бли­во нев­тям­ки йо­го рі­ше­н­ня бу­ло для лю­дей твор­чо­сті — йо­го ко­лег. Про це, на­при­клад, від­вер­то ка­же у філь­мі ком­по­зи­тор Оле­ксандр Ко­за­рен­ко. Ма­буть, сам Ва­силь Слі­пак та­ко­го на­слу­хав­ся не­ма­ло.

Як жар­ту­вав, як від­по­від­ав жур­на­лі­стам, йо­го ви­тів­ки і про­ро­цтво пе­ред остан­ньою по­їзд­кою на фронт, йо­го сто­сун­ки з ко­ле­га­ми і по­бра­ти­ма­ми, йо­го вда­ча і від­су­тність па­фо­су — у філь­мі по­стає жи­ва лю­ди­на, у всій сво­їй пов­но­ті, зі сво­ї­ми су­пе­ре­чно­стя­ми і бо­роть­бою зі сві­том за ви­щу спра­ве­дли­вість.

Ре­жи­се­ри про­по­ну­ють прой­ти ра­зом із Ва­си­лем Слі­па­ком йо­го шлях — від пер­шо­го зди­ву­ва­н­ня що­до йо­го не­ймо­вір­но­го го­ло­су до ото­го стра­шно­го шля­ху — у Льво­ві, ко­ли ма­ло не все мі­сто на ко­лі­нах про­во­джа­ло йо­го в остан­ню путь. І от про­йшов­ши оцей шлях, гля­дач має сам від­по­ві­сти на за­пи­та­н­ня «За що за­ги­нув Ва­силь Слі­пак?». А мо­жли­во, пі­сля пе­ре­гля­ду ви­ни­кне ін­ше — чи по­трі­бно це за­пи­та­н­ня вза­га­лі ста­ви­ти?

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.