Епа­таж-по­літ­еко­но­мія:

Ту­га за Ге­тьма­ном

Ukrayina Moloda - - Культура - Ко­стян­тин ДИКАНЬ

Да­лі пу­блі­ку­є­мо ре­зуль­та­ти екс­пер­тної се­сії Все­укра­їн­сько­го рей­ти­нґу «Книж­ка ро­ку’2017» – шор­тTли­сти ко­жної під­но­мі­на­ції: по сім най­по­ді­є­ві­ших кни­жок се­зо­ну (за абе­ткою). Лав­ре­а­ти з цих спи­сків бу­дуть ого­ло­ше­ні на це­ре­мо­нії на­го­ро­дже­н­ня у На­у­ко­вій бі­бліо­те­ці іме­ні Ма­кси­мо­ви­ча Ки­їв­сько­го на­ціо­наль­но­го уні­вер­си­те­ту іме­ні Шев­чен­ка 16 лю­то­го 2018 р.

Фі­ло­со­фія / ан­тро­по­ло­гія / пси­хо­ло­гія

П’єр АДО. По­кри­ва­ло Ізі­ди. На­рис істо­рії ідеї При­ро­ди. – К.: Но­вий Акро­поль, 470 с.(п) Пу­блі­ци­сти­ці при­та­ман­ний пев­ний рі­вень аб­стра­кції, що ча­сом ба­лан­сує на ме­жі ба­наль­щи­ни — та­ка при­ро­да жан­ру. За­по­ру­кою від про­фа­на­ції за­зви­чай слу­гує на­у­ко­вий ви­шкіл ав­то­ра, що до­зво­ляє ви­ве­сти при­чин­но-на­слід­ко­ві зв’яз­ки на­віть з три­ві­аль­ної хро­но­ло­гії. До­ктор еко­но­мі­чних на­ук Оле­ксандр Сав­чен­ко спро­бу­вав свої си­ли в по­лі­ти­ко-істо­ри­чно­му ана­лі­зі: «Ан­ти­укра­ї­нець, або Во­ля до бо­роть­би, по­раз­ки чи зра­ди» (К.: Сам­міт-Кни­га, 2017), ба­лан­су­ю­чи на ле­зі ма­кси­маль­но­го спро­ще­н­ня по­нять.

У під­му­рів­ку ав­тор­ської ме­то­до­ло­гії — два на­рі­жні ка­ме­ні. По-пер­ше, «те­о­рія не­чі­тких мно­жин до ана­лі­зу со­ці­аль­них та істо­ри­чних явищ» (іде­ться про вза­є­мо­про­ни­кні се­ре­до­ви­ща). По-дру­ге, ча­со­вий де­тер­мі­нізм: «Чим більш від­да­ле­ні істо­ри­чні по­дії, тим мен­ший їх вплив на сьо­го­де­н­ня» . На по­бу­то­во­му рів­ні ви­гля­дає пе­ре­кон­ли­во. Дій­сно, вій­сько­ві успі­хи Оле­га чи Свя­то­сла­ва ма­ло зв’яза­ні з су­ча­сною Укра­їн­ською дер­жа­вою, на­то­мість на­слід­ком по­раз­ки Ди­ре­кто­рії ста­ли три Го­ло­до­мо­ри, Дру­га сві­то­ва вій­на, за­ги­бель міль­йо­нів укра­їн­ців. Во­дно­час не­ві­до­мо, як скла­ла­ся б сві­то­ва істо­рія, як­би Во­ло­ди­мир за гео­по­лі­ти­чний орі­єн­тир обрав Рим, а не Ві­зан­тію (хре­ще­н­ня Ру­сі ро­би­ло­ся ще не­роз­ді­ле­ною Цер­квою), чи ко­за­ки при­ста­ли б на про­по­зи­цію До­ро­шен­ка, а не Бо­г­да­на й обра­ли со­ю­зни­ком Стам­бул, а не Мо­скву.

Ці при­кла­ди і ана­ліз істо­рії Не­за­ле­жної Укра­ї­ни, зро­бле­ний О.Сав­чен­ком на ба­зі до­сві­ду вла­сної ро­бо­ти на ви­со­ких дер­жав­них по­са­дах та «ін­сай­дер­ської ін­фор­ма­ції», до­во­дить, що у ви­бо­рі аль­тер­на­ти­ви (ди­хо­то­мія ви­бо­ру) над­то ба­га­то осо­би­сті­сно­го: роль «ба­тька на­ції» в істо­рії на­ро­ду важ­ко пе­ре­оці­ни­ти, про­те укра­їн­ці сво­го Ата­тюр­ка не ма­ли. Во­дно­час по­кли­ка­н­ня пу­блі­ци­сти­ки — на­вчи­ти ма­лень­ко­го укра­їн­ця зро­ста­ти ін­те­ле­кту­аль­но, по­над рі­вень по­бу­то­во­го уза­галь­не­н­ня. Кни­га мі­стить де­кіль­ка тез, вар­тих по­пу- ля­ри­за­ції: «По­ка­ра­н­ня за фі­нан­со­ві та еко­но­мі­чні зло­чи­ни є ва­жли­вим за­хо­дом бо­роть­би з кри­за­ми. Без ка­раль­них акцій дер­жа­ви про­ти фі­нан­со­во-еко­но­мі­чних зло­чи­нів кри­зи ста­ють пер­ма­нен­тни­ми, во­ни ні­ко­ли не за­кін­чу­ю­ться» , — ствер­джує О.Сав­чен­ко й ро­бить ло­гі­чний ви­сно­вок: «Якщо вла­да не мо­же по­ка­ра­ти зло­чин­ців, її тре­ба мі­ня­ти» , — про­те всі­ля­ко уни­кає на­зи­ва­ти прі­зви­ща ге­не­ра­то­рів ко­ру­пції.

Крім тра­ди­цій­них трьох гі­лок вла­ди, О.Сав­чен­ко ви­ді­ляє ще дві: ко­ру­пцій­ну і вплив з-за кор­до­ну (РФ, ЄС, МВФ, США). То­му «Укра­ї­ні по­трі­бен не ар­бітр, а па­трон» . Те, що бу­дья­кій мо­ло­дій, но­во­ство­ре­ній, а то­му ор­га­ні­за­цій­но й еко­но­мі­чно слаб­кій дер­жа­ві по­трі­бен гео­по­лі­ти­чний «дах», бу­ло зро­зумі­ло всім, крім «укра­їн­ських» мо­жно­влад­ців. То­чні­ше, сво­їм «да­хом» во­ни вва­жа­ли Ра­шу — й отри­ма­ли со­ціо-еко­но­мі­чну, а укра­їн­ці — вій­ну. До по­ча­тку 2000-х Укра­ї­на ма­ла шанс ста­ти «єв­ро­пей­ським Ізра­ї­лем» для США. На­ра­зі мі­сце зайня­те. Тре­ба ду­же по­тру­ди­тись укра­їн­ським ди­пло­ма­там, що­би за­ці­ка­ви­ти ко­гось із силь­них сві­ту цьо­го на­шою дер­жа­вою (не те­ри­то­рі­єю, не кра­ї­ною, а са­ме дер­жа­вою). Не спи­су­ю­чи з мо­жли­во­сті за­ці­ка­ви­ти на­ми США, тре­ба ду­ма­ти що­до роз­ши­ре­н­ня вза­є­мин із Бри­та­ні­єю та Фран­ці­єю. Про­те, як зна­чить ав­тор, пе­ред­умо­вою цьо­го має бу­ти змі­на вла­ди: ім’я від­по­від­аль­но­го за зов­ні­шню по­лі­ти­ку до­бре ві­до­мо.

Не зне­ві­рою в укра­їн­ців, а кон­ста­та­ці­єю фа­кту є ви­сно­вок О.Сав­чен­ка, що зсе­ре­ди­ни вла­ду зло­ді­їв-олі­гар­хів не зла­ма­ти. Для цьо­го в на­ро­ду бра­кує мо­жли­во­стей, то­ді як у олі­гар­хів їх не­мі­ря­но. Тож «аме­ри­кан­ська адмі­ні­стра­ція са­ма має ста­ти ди­кта­то­ром-ре­фор­ма­то­ром» .

Мі­сця­ми на до­го­ду по­бу­то­вій ло­гі­ці га­зе­тних клі­ше ав­тор за­хо­дить у су­пе­ре­чно­сті та хи­бні ви­снов­ки, якто: «Ві­чним істо­ри­чним во­ро­гом Укра­ї­ни є Ро­сія» . На­справ­ді цим во­ро­гом є ро­сій­ський «су­пе­ре­тнос» (у ро­зу­мін­ні си­на Н.Гумі­льо­ва). Уза­ко­ни­ти « ав­то­ри­тар­но-про­фе­сій­ний тип прав­лі­н­ня» мо­же ли­ше но­ва Кон­сти­ту­ція, та про це у книж­ці ані­чи­чирк. На­то­мість ви­ни­кає бу­до­ва­на на пі­ску ідея «силь­но­го прем’єра» при «слаб­ких пар­ла­мен­то­ві і пре­зи­ден­то­ві», при­чо­му остан­ній оби­ра­є­ться все­на­ро­дно.

Оле­ксандр Сав­чен­ко про­по­нує (пра­виль­но, та не­здій­снен­но) спер­ти­ся на «аме­ри­кан­ську адмі­ні­стра­цію» . Для цьо­го і вла­ду слід вла­што­ву­ва­ти на аме­ри­кан­ський лад. Утім мрії ча­сом збу­ва­ю­ться — бо ж Укра­ї­на та­ки зну­дьгу­ва­ла­ся за Ге­тьма­ном.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.