По­той­біч­чя без ви­снов­ків:

Як укра­їн­ці спів­жи­ти­муть з крим­ськи­ми та­та­ра­ми да­лі?

Ukrayina Moloda - - Я Вам Пишу... - Ко­стян­тин РОДИК

То­рік з’яви­ли­ся два вза­є­мо­пов’яза­ні ви­да­н­ня, що сут­тє­во до­пов­ню­ють «чор­ну кни­гу» ро­сій­сько-ра­дян­ських зло­чи­нів про­ти лю­дя­но­сті: син­те­ти­чний огляд Ґуль­на­ри Бе­кі­ро­вої «Пів сто­лі­т­тя опо­ру: крим­ські та­та­ри від ви­гна­н­ня до по­вер­не­н­ня. 1941—1991 ро­ки» (К.: Кри­ти­ка) та ме­му­ар­не ін­терв’ю Сев­гіль Му­са­є­вої й Алі­ма Алі­є­ва з Му­ста­фою Дже­мі­лє­вим «Не­злам­ний» (Х.: Ві­ват). Оста­н­ня книж­ка фі­гу­рує у Ко­ро­тко­му спи­ску но­мі­на­ції «Обрії / су­ча­сні ме­му­а­ри».

Не ска­за­ти, що укра­їн­ський чи­тач не ві­дає про ге­но­ци­дне ви­се­ле­н­ня крим­ських та­тар Ста­лі­ним 1944-го і про їхнє важ­ке по­вер­не­н­ня на ба­тьків­щи­ну на­віть за ча­сів Не­за­ле­жно­сті. Але до де­та­лі­зо­ва­но-тра­гі­чно­го об­ся­гу знань ма­со­во­го чи­та­ча за­лу­че­но впер­ше — Ґуль­на­ра Бе­кі­ро­ва спра­ве­дли­во іме­нує ці пів сто­лі­т­тя «не­ві­до­мою «Крим­ською вій­ною» .

Чи­та­н­ня цих кни­жок — не ли­ше за­пов­не­н­ня бі­лих плям у вла­сно­му істо­ри­чно­му знан­ні, а й шлях до ро­зу­мі­н­ня «не­спо­ді­ва­ної» ане­ксії Кри­му три ро­ки то­му. На Ко­нґре­сі крим­ських та­тар в Ан­ка­рі (2015) укра­їн­ський мі­ністр за­кор­дон­них справ П.Клім­кін ска­зав: «Хо­чу ви­ба­чи­ти­ся за те, що ко­ли­шня вла­да не до­ві­ря­ла крим­ським та­та­рам, не­до­ста­тньо їх під­три­му­ва­ла» . А як що­до вла­ди ни­ні­шньої? Ута­єм­ни­че­ний в ме­ха­ні­зми ки­їв­сько­го Олім­пу Му­ста­фа Дже­мі­лєв свід­чить: «Вла­да й По­ро­шен­ко ро­блять не те, що хо­чуть, а те, що мо­жуть. І ро­блять во­ни не ду­же ба­га­то... Для ке­рів­ни­цтва кра­ї­ни Крим ни­ні не в прі­о­ри­те­ті че­рез вій­ну на Дон­ба­сі» .

А пе­ред тим не ро­би­ли, вва­жай, вза­га­лі ні­чо­го. «На по­ча­тку 2014 ро­ку ми ба­чи­ли й ро­зумі­ли, що ро­сій­ська ар­мія на­сту­пає, а Укра­ї­на не в змо­зі бо­ро­ти­ся за Крим, — роз­по­від­ає М.Дже­мі­лєв, як та­та­ри по­пе­ре­джа­ли Ки­їв про ро­сій­ську не­без­пе­ку і про­по­ну­ва­ли кон­кре­тні за­хо­ди: Не­гай­на де­нон­са­ція до­го­во­ру про пе­ре­бу­ва­н­ня фло­ту... при­пи­не­н­ня ді­яль­но­сті ро­сій­сько­го кон­суль­ства в Кри­му... «де­зін­фе­кція» стру­ктур вла­ди АРК від про­ро­сій­ської аген­ту­ри... при­пи­не­н­ня ді­яль­но­сті про­ро­сій­ських по­лі­ти­чних і на­пів­вій­сько­вих фор­му­вань... пе­ре­дис­ло­ка­ція на те­ри­то­рію Кри­му укра­їн­ських вій­сько­вих фор­му­вань, зда­тних про­ти­сто­я­ти хо­ча б 20-ти­ся­чно­му кон­тин­ген­ту Ро­сії» .

Укра­їн­ські влад­ці не до­слу­ха­ли­ся, а усі ми ма­є­мо че­рез те ве­ли­че­зну про­бле­му на де­ся­ти­лі­т­тя впе­ред. Ка­зав М.Дже­мі­лєв пре­зи­ден­там­прем’єрам і про спосо­би якщо не розв’яза­н­ня, то пом’якше­н­ня по­сто­ку­па­цій­них про­блем. При­мі­ром, що­до ком­па­ктно­го про­жи­ва­н­ня та­тар-бі­жен­ців у Хер­сон­ській обла­сті — це «по­си­лить укра­їн­ську при­су­тність в обла­сті, яка зна­чною мі­рою під­да­на ро­сій­ській про­па­ган­ді» (усі ци­та­ти — з «Не­злам­но­го»). Те­ле­ві­зор не роз­по­від­ає нам про та­ке чи я щось пропу­стив?

Істо­ри­чний екс­курс книж­ки «Пів сто­лі­т­тя опо­ру» дає ро­зу­мі­н­ня й то­го, що чи­нять за­раз із крим­ськи­ми та­та­ра­ми оку­пан­ти: «Якщо у пер­шій чвер­ті ХVІІІ сто­лі­т­тя крим­ські та- та­ри на пів­остро­ві бу­ли в аб­со­лю­тній біль­шо­сті — 444 ти­ся­чі осіб (95,1% від за­галь­ної кіль­ко­сті на­се­ле­н­ня), то вже до 1793 ро­ку їх ста­ло вче­тве­ро мен­ше — 112 200 (87,8%). Та­кі бу­ли на­слід­ки пер­шої хви­лі емі­ґра­ції від­ра­зу по при­єд­нан­ні Кри­му до Ро­сії... Упро­довж ХІХ сто­лі­т­тя час­тка крим­ських та­тар у лю­дно­сті Кри­му стрім­ко змен­шу­ва­ла­ся, і до кін­ця сто­лі­т­тя ста­но­ви­ла вже 44%. А ще по двох де­ся­тках ро­ків крим­ські та­та­ри ста­ли дру­гою за кіль­кі­стю (пі­сля ро­сі­ян) на­ціо­наль­ною спіль­но­тою пів­остро­ва (1926 ро­ку — 25,1%)» . Пу­тін до­три­му­є­ться ті­єї са­мої «де­мо­гра­фі­чної по­лі­ти­ки», що й Єка­тє­рі­на. Ну а Ста­лін не за­мо­ро­чу­вав­ся на­віть «по­ня­ті­я­мі».

От­же, 12 трав­ня 1944-го ра­дян­ські вій­ська ви­ті­сни­ли нім­ців із Кри­му. А за два дні до то­го — ще то­чи­ли­ся бої — Бе­рія по­дав Ста­лі­но­ві про­ект по­ста­но­ви про ви­се­ле­н­ня та­тар. І в ніч на 18 трав­ня усіх крим­ських та­тар по­ван­та­жи­ли в то­вар­ня­ки — без по­пе­ре­дже­н­ня, ясна річ, і ча­су на зби­ра­н­ня — й ви­ве­зли з пів­остро­ва. У пе­ред­мо­ві до «Пів сто­лі­т­тя опо­ру» Му­ста­фа Дже­мі­лєв пи­ше: «Осо­бли­ва під­лість де­пор­та­ції... — в той час, ко­ли біль­шість чо­ло­ві­чої ча­сти­ни на­ро­ду во­ю­ва­ла на фрон­тах у Чер­во­ній ар­мії та за ту ж та­ки ра­дян­ську вла­ду» . Утім крем­лів­ський кри­мі­нал мав ін­шу дум­ку. Швид­ко ор­га­ні­зу­ва­ли по­шук во­ро­гів «ра­дян­сько­го на­ро­ду» — з до­по­від­ної Бе­рії: « За­три­ма­но 5115 осіб, зокре­ма за­а­ре­што­ва­но 55 аґен­тів ні­ме­цьких роз­ві­ду­валь­них і кон­тр­ро­зві­ду­валь­них ор­га­нів, 266 за­про­дан­ців і зра­дни­ків, 363 по­плі­чни­ки і став­ле­ни­ки во­ро­га».

Мо­жна, зві­сно, го­во­ри­ти, що жо­дне з тих озна­чень не є юри­ди­чно то­чним і не під­да­є­ться одно­зна­чно­му тра­кту­ван­ню. Але то пас­тка. Ро­з­гля­да­ти те­ро­ри­сти­чні акти з огля­ду на пра­во­ву мо­ти­ва­цію не мо­жна. Усі во­ни, при­найм­ні, ма­со­ві, — від ви­ни­ще­н­ня ка­та­рів у се­ре­дньо­ві­чній Фран­ції до ге­но­ци­дів ХХ сто­лі­т­тя — є на­слід­ком лю­ди­но­не­на­ви­сни­цьких іде­о­ло­гій. До­слі­дник най­кри­ва­ві­ших по­лі­ти­чних збо­чень Ален Бе­зан­сон по­пе­ре­джав: «Є одне за­галь­не пра­ви­ло. Ко­ли йде бо­роть­ба з іде­о­ло­гі­чним ре­жи­мом, пер­ша річ, яку слід зро­би­ти, і лі­нія, якої слід аб­со­лю­тно до­три­му­ва­ти­ся до са­мо­го кін­ця, — без­за­сте­ре­жно від­мо­ви­ти­ся від опи­су ре­аль­но­сти, який про­по­нує той ре­жим... В іде­о­ло­гії «ча­сти­на прав­ди», що зо­се­ре­джує вла­ду спо­ку­си, є са­мим осе­ред­ком фаль­си­фі­ка­ції і на­йо­блу­дні­шою річ­чю. Це пра­ви­ло слу­шне що­до вся­кої іде­о­ло­гії, а над­то ко­му­ні­сти­чної. Як тіль­ки прийня­ли цей опис ре­аль­но­сти, не за­ли­ша­ло­ся вже ні­чо­го ін­шо­го, як си­ме­три­чно бла­га­ти оби­два «та­бо­ри» до­три­му­ва­ти­ся за­галь­них прин­ци­пів мо­ра­лі... Тре­ба ті­ка­ти від «ча­сти­ни прав­ди», бо її... вста­ви­ли в рам­ки си­сте­ми без­ум­ної ло­гі­ки» (Ли­хо сто­лі­т­тя: Про ко­му­нізм, на­цизм та уні­каль­ність го­ло­ко­сту — К.: Пуль­са­ри, 2007).

Схо­же, у пас­тку «ча­сти­ни прав­ди» по­тра­пи­ла і Ґ.Бе­кі­ро­ва: « До сьо­го­дні ли­ша­є­ться від­кри­тим пи­та­н­ня: що це бу­ло — не­об­хі­дна умо­ва ви­зво­ле­н­ня пів­остро­ва від фа­ши­стів, мсти­ва акція від­пла­ти, ви­ва­же­ний гео­по­лі­ти­чний крок?.. Пи­та­н­ня про пра­во­мір­ність де­пор­та­ції не вщу­ха­ють... чи аде­ква­тним бу­ло по­ка­ра­н­ня за «злочин»? ». Чи не аб­сурд — за­пи­ту­ва­ти в лю­до­же­ра, чо­му він не вдо­воль­ня­є­ться сви­ни­ною-яло­ви­чи­ною? Про «пра­во­мір­ність» тут вза­га­лі не йде­ться, бо вчи­не­не Ста­лі­ним ви­хо­дить за ме­жі мо­раль­но-пра­во­вих люд­ських від­но­син. Оці­ню­ва­ти по­ді­бне — ви­клю­чна ком­пе­тен­ція Нюрн­бер­ґу-2.

Тож, ав­тор­ка да­рем­но на­ма­га­є­ться зро­зу­мі­ти «чу­жі для ро­зу­му ці­лі» (А.Бе­зан­сон). ГУЛАГ був по­трі­бен для за­стра­ше­н­ня ці­лої кра­ї­ни, з одно­го бо­ку, і за­ра­ди ра­бів — з ін­шо­го. «Спе­цпе­ре­се­лен­ці» ма­ло чим від­рі­зня­ли­ся від не­віль­ни­ків та­бір­но­го ар­хі­пе­ла­гу — про це пи­сав іще Сол­же­ні­цин. Та й са­ма Ґ.Бе­кі­ро­ва да­лі пи­ше про «фа­кти­чно раб­ську пра­цю» . Ці­лий на­род по­гна­ли в ясир. І хто б то пе­ре­ймав­ся до­лею ра­бів? Не­має ста­ти­сти­ки по­мер­лих під час пе­ре­ве­зе­н­ня, й ли­ше за пер­ші пів­ро­ку тіль­ки в Узбе­ки­ста­ні по­мер­ло 10 ти­сяч «спе­цпе­ре­се­лен­ців»...

Дру­гий раз по­тра­пляє Ґ.Бе­кі­ро­ва до пас­тки «ча­сти­ни прав­ди», ко­ли на­ма­га­є­ться ро­зі­бра­ти­ся з ко­ла­бо­ра­ціо­ні­змом — ви­клю­чно в ро­зу­мін­ні цьо­го тер­мі­на ра­дян­ця­ми. А чер­во­ні ро­сі­я­ни, які зі збро­єю при­йшли до Кри­му у 20-ті ро­ки, — то хі­ба не оку­пан­ти? І двад­цять на­сту­пних ро­ків спів­пра­ці крим­ських та­тар із ни­ми — теж, ви­хо­дить, ко­ла­бо­ра­ція? А як вам та­кий спо­гад із 1944-го, одра­зу по ви­се­лен­ні: «На­ші сол­да­ти за­хо­ди­ли­ся ви­ла­му­ва­ти две­рі, бра­ти по­ли­ше­ні ре­чі та від­прав­ля­ти їх по­сил­ка­ми по­штою со­бі до­до­му. Бра­ли на­віть на­во­ло­чки від по­ду­шок» . Ну, то­чні­сінь­ко як ми ба­чи­ли уні­та­зи на БТРах у Че­чні в 1990-х. Ро­сі­я­ни — всю­ди оку­пан­ти, хай скіль­ки ро­ків то три­ває на тій чи тій за­гар­ба­ній те­ри­то­рії. Тож про­бле­ма ко­ла­бо­ра­ції (зна­чною мі­рою фі­ло­соф­ська) не має жо­дної пра­кти­чної до­ти­чно­сті до Ста­лін­сько­го ге­но­ци­ду.

По смер­ті Ста­лі­на по­ста­ло пи­та­н­ня по­вер­не­н­ня крим­ських та­тар до­до­му. Різ­ко за­про­те­сту­ва­ли ЦК Узбе­ки­ста­ну та Ка­зах­ста­ну — не хо­ті­ли втра­ча­ти ра­бів. Укра­їн­ські ж на­мі­сни­ки бу­ли про­ти з ін­шої при­чи­ни: ку­ди по­ді­ти де­ся­тки-со­тні ти­сяч ро­сі­ян, пе­ре­се­ле­них до та­тар­ських до­мі­вок? Але ро­би­ти щось бу­ло тре­ба — «від­ли­га» ж. Ухва­ли­ли по­ста­но­ву про «по­лі­пше­н­ня»: до­зво­ли­ли де­пор­то­ва­ним крим­ським та­та­рам віль­но пе­ре­су­ва­ти­ся в ме­жах обла­сті й на­віть їзди­ти на ку­рор­ти за пу­тів­ка­ми (але хто б їм та­кі пу­тів­ки да­вав?), а ще «під­ви­щи­ти якість книг, дру­ко­ва­них та­тар­ською мо­вою... змі­цни­ти та­тар­ський ан­самбль пі­сні й тан­цю та­ла­но­ви­тою мо­лод­дю... зор­га­ні­зу­ва­ти дві­чі на ти­ждень по 10 хви­лин пе­ре­да­чі ра­діо­мов­ле­н­ня та­тар­ською мо­вою» . Тих, ко­му ма­ло бу­ло 10хви­лин­них ефі­рів — роз­го­ня­ли кий­ка­ми. І все це — в ме­жах узбе­цьких ре­зер­ва­цій. Про ор­га­ні­зо­ва­не по­вер­не­н­ня не йшло­ся.

Але лю­ди по­вер­та­ли­ся ти­ся­ча­ми сі­мей. Їхні по­не­ві­ря­н­ня на ба­тьків­щи­ні й по­втор­ні де­пор­та­ції — су­ціль­ний хо­рор, що за­пов­нює сто­рін­ки обох кни­жок, ко­ли до­хо­дить до опи­су по­дій 1960— 1980-х ро­ків. Вла­да по­ста­ви­ла блок­пост у ви­гля­ді про­пи­ски, без якої не мо­жна ані ку­пи­ти бу­ди­нок, ані збу­ду­ва­ти. А про­пи­са­ти мо­жна ли­ше у дер­жав­но­му жи­тло­во­му фон­ді. Ні, аж так в ло­ба не від­мов­ля­ли; нав­па­ки, дба­ли про май­бу­тній до­бро­бут ре­па­трі­ан­тів — мов­ляв, якщо зна­йде­мо квар­ти­ру для ва­шої сім’ї згі­дно із са­ні­тар­ною нор­мою 13,6 кв. м. на лю­ди­ну — за­люб­ки про­пи­ше­мо. А в сім’ї 5-7 ді­тей; то­ді й квар­тир від­по­від­но­го ме­тра­жу не бу­ду­ва­ли (та й нор­мі ті де­ін­де бу­ли ниж­чі: у Мо­скві — 9, в ін­ших мі­стах до 11 ква­дра­тів). Апо­фе­оз агре­сив­но­го аб­сур­ду — лист Щер­би­цько­го ген­се­ку Гор­ба­чо­ву (1988): «Пи­та­н­ня про зня­т­тя обме­жень на про­пи­ску... не­о­б­ґрун­то­ва­не, бо в чин­но­му за­ко­но­дав­стві та­ких обме­жень не пе­ред­ба­че­но» . Пов­ний Ка­фка.

Книж­ки Ґуль­на­ри Бе­кі­ро­вої та Сев­гіль Му­са­є­вої й Алі­ма Алі­є­ва — ди­да­кти­чні у ви­що­му сми­слі. Во­ни сто­від­со­тко­во від­би­ва­ють фор­му­лу: зна­ти ми­ну­ле = ро­зу­мі­ти те­пе­рі­шнє = зна­йти до­ро­гу до кра­що­го май­бу­тньо­го.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.