Де­ре­ва па­да­ють, фе­сти­валь сто­їть

У цен­трі сто­ли­ці Ні­меч­чи­ни — екран­ний Май­дан

Ukrayina Moloda - - Культура - Сер­гій ТРИМБАЧ, спе­ці­аль­но для «Укра­ї­ни мо­ло­дої» Ки­їв — Бер­лін

У че­твер, 15 лю­то­го, від­кри­ва­є­ться один із най­біль­ших і най­ав­то­ри­те­тні­ших кі­но­фе­сти­ва­лів сві­ту — Бер­лін­ський. Уже 68-й раз по­спіль. Рік на­ро­дже­н­ня фе­сти­ва­лю — по­во­єн­ний 1951-й, час но­во­го то­ді за­го­стре­н­ня мі­жна­ро­дної об­ста­нов­ки. Ра­дян­ський Со­юз не схва­лю­вав ідею про­ве­де­н­ня кі­но­фо­ру­му у то­ді­шньо­му за­хі­дно­му Бер­лі­ні, адже був ще Бер­лін схі­дний, під кон­тро­лем ра­дян­ських військ..

Бер­лін­ськи­ми ву­ли­ця­ми — укра­їн­ський трам­вай

Зре­штою, всі ви­зна­ли Бер­лін фе­сти­валь­ний як Мек­ку по­лі­тко­ре­ктно­сті, як май­дан­чик (та що там — Май­дан), на яко­му узго­джу­ю­ться не тіль­ки кі­но­сти­лі­сти­ки, а й са­ме ба­че­н­ня на­дмі­ру стро­ка­то­го сві­ту. Бер­лі­на­ле, як за­зви­чай на­зи­ва­ють фе­сти­валь, зав­жди від­зна­чав­ся ува­гою до по­лі­ти­чних і со­ці­аль­них про­блем, при­чо­му не тіль­ки сві­ту за­хі­дно­го, а — все­лен­сько­го.

На­пев­но, що й цьо­го­річ ми по­ба­чи­мо зви­чні тен­ден­ції узрі­ти й про­ана­лі­зу­ва­ти люд­ський світ як ці­лі­сність, яку роз­ди­ра­ють су­пе­ре­чно­сті, одна­че ж він сто­їть і сто­я­ти бу­де: бо ж як іна­кше?

Укра­їн­ське кіно не раз бу­ло пред­став­ле­но у Бер­лі­ні. 1989-го кар­ти­на «Асте­ні­чний син­дром» Кі­ри Му­ра­то­вої (ще від СРСР) бу­ла удо­сто­є­на «Срі­бно­го ве­дме­дя». Від 1994 ро­ку, зав­дя­ки ста­ра­н­ням від­бір­ни­ка схі­дно­єв­ро­пей­сько­го на­прям­ку Ган­са Шле­ге­ля (ві­чна йо­му і добра пам’ять) укра­їн­ці до­во­лі ре­гу­ляр­но пре­зен­ту­ють своє кіно. В основ­но­му у та­ких се­кці­ях фе­сти­ва­лю, як Panorama і Forum,— які рід­ко по­сту­па­ю­ться за до­бо­ром філь­мів основ­но­му кон­кур­су. Пер­шим був «Са­шко» Ми­ко­ли Ка­пта­на, по­то­му «Довідка» і «Три істо­рії» (основ­ний кон­курс) Кі­ри Му­ра­то­вої, «Го­лос тра­ви» На­та­лі Мо­туз­ко, «Тир» Та­ра­са То­мен­ка, «Ді­а­гноз» і «Глу­хо­та» Ми­ро­сла­ва Сла­бо­шпи­цько­го (са­ме у Бер­лі­ні він ро­зі­гнав­ся і да­лі вже зле­тів на ви­щі фест-ви­со­ти), «Хеп­пі­Піпл» Оле­ксан­дра Ша­пі­ро.

У Бер­лі­ні, по­за кон­кур­сом, по­ка­за­ли (2001) і «Мо­ли­тву за геть­ма­на Ма­зе­пу» Юрія Іл­лєн­ка. Най­ви­щим успі­хом укра­їн­ців тут ста­ла пе­ре­мо­га у кон­кур­сі ко­ро­тко­ме­тра­жних стрі­чок ані­ма­цій­но­го філь­му «Йшов трам­вай № 9» Сте­па­на Ко­ва­ля.

Цьо­го­рі­чний Бер­лі­на­ле так са­мо за­про­сив укра­їн­ський фільм «Ко­ли па­да­ють де­ре­ва» одно­го з най­пер­спе­ктив­ні­ших сце­на­ри­стів і ре­жи­се­рів мо­лод­шо­го кі­не­ма­то­гра­фі­чно­го по­ко­лі­н­ня Ма­ри­сі Ні­кі­тюк. Не в основ­ний кон­курс, у се­кцію «Па­но­ра­ма», одна­че це не має прин­ци­по­во­го зна­че­н­ня. Са­ме за­про­ше­н­ня кар­ти­ни у про­гра­му Бер­лі­на­ле є зна­ком ми­сте­цької і су­спіль­ної зна­чу­що­сті.

До ре­чі, фільм Ні­кі­тюк є між­на­ро­дним про­е­ктом, за уча­сті Поль­щі і Ма­ке­до­нії. Ро­бо­та три­ва­ла упро­довж кіль­кох ро­ків, у то­му чи­слі і шля­хом пре­зен­та­ції про­е­кту, на рі­зних йо­го ста­ді­ях, на фе­сти­ва­лях. Адже остан­ні ни­ні це не тіль­ки зма­галь­ний кон­курс, а й ла­бо­ра­тор­на ро­бо­та, ви­про­бу­ва­н­ня і апро­бу­ва­н­ня ми­сте­цьких ідей і те­хно­ло­гій.

Що­до са­мої кар­ти­ни мо­ло­дої ре­жи­сер­ки — во­на ви­бу­ду­ва­на на ма­те­рі­а­лі про­він­цій­но­го жи­т­тя, на пев­ній без­ви­хо­ді, яка ха­ра­кте­ри­зує кіль­ка по­ко­лінь одні­єї ро­ди­ни. З най­мен­шою пред­став­ни­цею ро­ду пов’яза­ні но­ві на­дії, збу­ти­ся яким усе ж не­про­сто. Бу­де­мо спо­ді­ва­ти­ся на успіх філь­му у Бер­лі­ні.

Се­зон ди­я­во­ла. Ря­туй­мось на остро­ві со­бак

Бер­лі­на­ле від­кри­ває по­каз ані­ма­цій­но­го філь­му «Острів со­бак» ві­до­мо­го аме­ри­кан­сько­го ре­жи­се­ра Уе­са Ан­дер­со­на (са­ме тут йо­го стрі­чка «Отель «Гранд Бу­да­пешт» чо­ти­ри ро­ки то­му отри­ма­ла гран­прі). Дія стрі­чки від­бу­ва­є­ться в Япо­нії, у май­бу­тньо­му. Від­да­ле­ний острів, со­ба­ки, що по­тра­пи­ли в ізо­ля­цію — вна­слі­док «со­ба­чо­го гри­пу». З’ява хло­пчи­ка, яко­го пе­ре­слі­дує вла­да, змі­нює «кар­ту бу­днів» — по­чи­на­ю­ться при­го­ди, які обі­ця­ють бу­ти за­хо­плю­ю­чи­ми…

Зви­чай­но, що основ­на фе­сти­валь­на ін­три­га пов’яза­на з філь­ма­ми основ­но­го пов­но­ме­тра­жно­го кон­кур­су. Осо­би­сто у ме­не най­біль­шу за­ці­кав­ле­ність ви­кли­кає но­ва ро­бо­та фі­ліп­пін­сько­го ре­жи­се­ра Ла­ва Ді­а­са «Се­зон ди­я­во­ла». Чор­но-бі­ла рок-опе­ра, дія від­бу­ва­є­ться у се­лі…

Два ро­ки то­му фільм Ді­а­са так са­мо був у кон­кур­сі. Ше­сти­го­дин­на (так!) стрі­чка по­ка­зу­ва­ла­ся з пе­ре­р­вою на обід. «Ко­ли­ско­ва скор­бо­тній та­єм­ни­ці», про фі­ліп­пін­ську ре­во­лю­цію 1896-98 ро­ків. Одна­че це ду­же да­ле­ко від ко­стю­мо­ва­ної епі­чної опо­віді, пер­со­на­жі пе­ре­ва­жно ви­га­да­ні, усе це уто­пле­но в при­смер­ко­во-мі­фо­ло­гі­чні істо­рії, не зав­жди зро­зумі­лі тим, хто ма­ло по­свя­че­ний у ре­а­лії фі­ліп­пін­сько­го жи­т­тя. Те, що на­зи­ва­є­ться «мі­фо­по­е­ти­чне кіно», зав­жди ці­ка­ве укра­їн­цям — бо ж у нас, від Дов­жен­ка до Па­ра­джа­но­ва й Іл­лєн­ків (Юрія та Ми­хай­ла) та­ке кіно роз­ви­ва­ло­ся ду­же ці­ка­во і про­ду­ктив­но.

На­га­даю та­кож, що так са­мо два ро­ки то­му ін­ша кар­ти­на Ді­а­са, «Жін­ка, яка пі­шла» (май­же чо­ти­ри­го­дин­на), здо­бу­ла го­лов­ний приз Ве­не­цій­сько­го фе­сти­ва­лю. Так що ни­ні фі­ліп­пі­нець вхо­дить в елі­ту сві­то­вої ре­жи­су­ри, сут­тє­во під­ви­щив­ши інтерес до фі­ліп­пін­сько­го кіно вза­га­лі. А в ньо­му, до ре­чі, пра­цю­ють справ­ді цікаві ми­тці — Брійан­те Мен­до­са, ска­жі­мо, чи Рая Мар­тін…

Ви­кли­кає ці­ка­вість і фільм «Облич­чя» поль­ської ре­жи­сер­ки Мал­го­жа­ти Шу­мов­ської. За­дум до­во­лі ці­ка­вий — ге­рой стрі­чки за­знає опе­ра­ції з транс­план­та­ції облич­чя і, від­по­від­но, по­тра­пляє в си­ту­а­цію тво­ре­н­ня но­вої іден­ти­чно­сті.

Го­лов­ний пер­со­наж філь­му зна­ме­ни­то­го аме­ри­кан­ця Га­са ван Сен­та «Не хви­люй­ся, він да­ле­ко не пі­де» так са­мо втра­пляє в су­пер­кри­зо­ву си­ту­а­цію: вна­слі­док ав­то­ка­та­стро­фи — па­ра­ліч, ви­хід із яко­го — твор­чість, по­тяг до якої ви­ни­кає в гли­би­нах ура­же­ної ду­ші.

У кар­ти­ні «Опе­ра­ція «Ку­ле­ви­дна бли­скав­ка» Жо­зе Па­ді­льї роз­по­від­ає про опе­ра­цію «Ен­теб­бе» з по­ря­тун­ку за­хо­пле­но­го те­ро­ри­ста­ми лі­та­ка AirFrance.

А фільм зна­ме­ни­то­го аме­ри­кан­ця Сті­ве­на Со­дер­бер­га «Не в со­бі» (він по­за кон­кур­сом) — це хор­рор. Жін­ку при­му­со­во кла­дуть у «пси­ху­шку». Одна­че це ще не най­біль­ший страх і жах… Стра­хів, як ба­чи­мо, на нас че­кає не­ма­ло. Ну, ні­чо­го — не бій­мо­ся, і ми пе­ре­мо­же­мо. Як і ге­рої філь­мів.

Ві­до­мий ро­сій­ський ре­жи­сер Оле­ксій Гер­ман-мо­лод­ший пре­зен­тує в кон­кур­сі кар­ти­ну «Дов­ла­тов». Три ро­ки то­му на Бер­лі­на­ле бу­ла йо­го по­пе­ре­дня стрі­чка «Під еле­ктри­чни­ми хма­ра­ми», за яку укра­їн­ський опе­ра­тор філь­му Сер­гій Ми­халь­чук (ра­зом iз ро­сі­я­ни­ном Єв­ге­ном Прі­ві­ним) отри­мав «Срі­бно­го ве­дме­дя» за ви­да­тне ми­сте­цьке до­ся­гне­н­ня. Но­ва стрі­чка ре­жи­се­ра є ба­йо­пі­ком про до­лю одно­го з най­ві­до­мі­ших ро­сій­ських пи­сьмен­ни­ків — кіль­ка днів йо­го жи­т­тя по­ча­тку 1970-х. У го­лов­ній ро­лі серб­ський актор Мі­лан Ма­рик.

Один пе­ре­мо­жець фе­сти­ва­лю вже ві­до­мий — це аме­ри­кан­ський актор Віл­лем Де­фо. Він отри­має по­че­сно­го «Зо­ло­то­го ве­дме­дя». За­о­дно по­ка­жуть ре­тро­спе­кти­ву філь­мів за уча­сті зір­ки — «Взвод», «Ті­ні вам­пі­ра», «Ан­ти­христ», «Міс­сі­сі­пі у во­гні», «Во­дне жи­т­тя».

От­же, впе­ред, Бер­лі­на­ле!

Фо­то з сай­та berlinale.de.

Кадр iз філь­му «Ко­ли на­стає вій­на», який бу­де пред­став­ле­но у се­кції «Па­но­ра­ма».

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.