Чи ста­не Укра­ї­на «дер­жа­вою-сер­ві­сом»?

Сце­на­рії сму­тку й на­дії

Ukrayina Moloda - - Культура - Ко­стян­тин РОДИК

Най­ти­ра­жні­ши­ми книж­ка­ми за Ра­дян­сько­го Со­ю­зу бу­ли — окрім, зві­сно, пе­ре­ви­да­н­ня Лє­ні­на в асор­ти­мен­ті, — бро­шу­ри з пар­тій­но-уря­до­ви­ми рі­ше­н­ня­ми що­до пер­спе­ктив роз­ви­тку су­спіль­ства. Зві­сно, во­ни рад­ше від­би­ва­ли вір­ту­аль­ну ре­аль­ність, аніж жит­тє­ві реалії, а про­те мі­цно три­ма­ли­ся при­чин­но-на­слід­ко­вої кон­стру­кції, не­хай і хи­бної у сво­їх за­снов­ках. Пи­са­ли­ся ті фу­ту­ри­сти­чні ек­зер­си­си справ­жні­ми май­стра­ми сло­ва — та­ких спі­чрай­те­рів ни­ні, м’яко ка­жу­чи, ма­ло. Про­па­ган­ди­сти роз­тя­гу­ва­ли текс­ти на ци­та­ти не ли­ше з по­са­до­вої спо­ну­ки, а й від щи­ро­го за­хва­ту фор­мою: на­пи­са­но бу­ло ко­ро­тко, яскра­во, до­хі­дли­во і пе­ре­кон­ли­во.

На по­ча­тку 1990-х ра­зом із «ке­рів­ною ро­л­лю пар­тії» ви­пле­сну­ли і сам жанр — пу­блі­чна со­ці­аль­но-еко­но­мі­чна про­гно­сти­ка зни­кла в Укра­ї­ні на чверть сто­лі­т­тя. Ін­те­ле­кту­а­ли об’єд­ну­ва­ли­ся у гур­тки з гу­чни­ми на­зва­ми, про­ду­ку­ва­ли ві­до­зви, але ефект стри­мів до ну­ля. Ли­шень то­рік Во­ло­ди­мир Гор­бу­лін сфор­му­лю­вав па­ра­ди­гму аде­ква­тної ре­а­кції на ви­кли­ки: «На­ша від­по­відь... — стра­те­гі­чний ана­ліз і стра­те­гі­чне пла­ну­ва­н­ня» (Сві­то­ва гі­бри­дна вій­на: укра­їн­ський фронт. — Х.: Фо­ліо, 2017). І май­же одра­зу з’яви­ло­ся де­кіль­ка ре­зо­нан­сних кни­жок (Юрія Щер­ба­ка, Єв­ге­на Ма­гди, Сер­гія По­сто­лов­сько­го й ав­тор­ська са­мо­го В. Гор­бу­лі­на — див. ре­цен­зії в «УМ» від 1 і 30 сер­пня та 24 жов­тня ми­ну­ло­го ро­ку). Де­хто з ін­те­ле­кту­а­лів на­віть по­ста­вив­ся до про­ду­ку­ва­н­ня книж­ко­вої ана­лі­ти­ки по-чи­ка­лен­ків­ськи, «до гли­би­ни вла­сної ки­ше­ні»: Сер­гій Та­ру­та спон­со­ру­вав до­слі­дже­н­ня «Укра­ї­на 2030: До­ктри­на зба­лан­со­ва­но­го роз­ви­тку» і йо­го ви­да­н­ня (Л.: Каль­ва­рія, 2017); Оле­ксандр Сав­чен­ко ви­пу­стив книж­ку «Ан­ти­укра­ї­нець або Во­ля до бо­роть­би, по­раз­ки чи зра­ди» (К.: Сам­міт-Кни­га, 2017) — оче­ви­дно, вла­сним ко­штом; зга­дай­мо її не­де­ше­ву ву­ли­чну ре­кла­му. Оби­дві книж­ки вар­ті ува­ги ко­жно­го, хто дбає про свою ме­ді­а­гра­мо­тність.

«Укра­ї­на 2030» — ре­зуль­тат при­кла­дних сту­дій уні­вер­си­тет­ських уче­них, об’єд­на­них па­ном Та­ру­тою у до­слі­дни­цьку гру­пу. Ре­да­кто­ри дба­ли, аби текст був страв­ним, і в них по­ча­сти ви­йшло. Не­а­би­як спри­яє чи­та­бель­но­сті ди­зайн, на­си­че­ний ко­льо­ро­ви­ми ді­а­гра­ма­ми, гра­фі­ка­ми і та­бли­ця­ми. Тож, усе до­бре ви­гля­дає на по­пу­ляр­ну пре­зен­та­цію.

Фор­ма — про­ста й не­за­мін­на, як дві­чі по два: де ми є, які шля­хи за­раз від­кри­ті й ку­ди імо­вір­но по­тра­пи­мо. Кла­си­чна сце­нар­на ана­лі­ти­ка, від якої не в змо­зі від­мо­ви­ти­ся на­віть пе­ред­ви­бор­чі пар­тій­ні про­гра­ми. Сут­тє­ва рі­зни­ця в то­му, що по­лі­ти­чні де­кла­ра­ції не мі­стять від­по­від­аль­но­сті: не­ви­ко­на­ні обі­цян­ки лег­ко спи­са­ти на під­сту­пи біль­шо­сті/опо­зи­ції, уря­ду, пре­зи­ден­та. Для на­у­ков­ця ж не­чу­пар­ний, а чи по­пу­ліст­ський, сце­на­рій — пря­мий ре­пу­та­цій­ний удар.

От­же, на дум­ку ав­то­рів до­ктри­ни, су­ча­сна по­літ­еко­но­мі­чна ло­ка­ція Укра­ї­ни ви­гля­дає так: «Сфор­мо­ва­но си­сте­му об­слу­го­ву­ва­н­ня прав­ля­чо­го олі­гар­ха­ту, а не за­хи­сту дер­жав­них ін­те­ре­сів» . На це й пі­шло 25 ро­ків не­за­ле­жно­сті. Тож го­ді ди­ву­ва­ти­ся, що вна­слі­док «кон­тро­лю ве­ли­ко­го рен­тно­го бі­зне­су над дер­жав­ни­ми ін­сти­ту­ці­я­ми... від­був­ся спад еко­но­мі­ки Укра­ї­ни на 60% від рів­ня об­ся­гів ви­пу­ску про­ду­кції 1991 р., що змі­сти­ло кра­ї­ну з 10-го мі­сця в Єв­ро­пі на остан­нє» .

Тут до­ре­чний чи­та­цький сум­нів що­до ко­ре­ктно­сті ото­го ко­ли­шньо­го де­ся­то­го «єв­ро­пей­сько­го мі­сця». Адже як бу­ло за СРСРу: на­пла­ви­ли алю­мі­нію, на­штам­пу­ва­ли ка­струль — але скіль­ки їх ку­пле­но, а скіль­ки за­ля­гло на скла­дах або й пі­шло на вто­рин­ну пе­ре­роб­ку, збіль­шу­ю­чи на па­пе­рі «об­ся­ги ви- пу­сків»? Тре­ба зда­ва­ти спра­ву, що не зо­рі­єн­то­ва­на на кін­це­во­го спо­жи­ва­ча ра­дукра­їн­ська еко­но­мі­ка про­сто від­мер­ла за не­по­трі­бні­стю. Олі­гар­хи — хи­жа­ки, а не са­мо­губ­ці. Хи­жа­ки-па­ра­зи­ти, що ви­со­ту­ють з бю­дже­ту гро­ші на свої си­ро­вин­ні бі­зне­си ( «рен­тна па­ра­ди­гма» ), по­збав­ля­ю­чи ві­тчи­зня­ну еко­но­мі­ку пер­спе­ктив­них га­лу­зок. Тоб­то, алю­мі­ній во­ни і да­лі плав­лять, про­да­ю­чи (не­рід­ко з дем­пін­гом) за кор­дон, оскіль­ки все­ре­ди­ні кра­ї­ни не­має пе­ре­роб­ки, ни­ми ж за­бло­ко­ва­ної.

Кар­ти­на, зма­льо­ва­на в «Укра­ї­ні 2030», вель­ми по­хму­ра. Але, на від­мі­ну від по­лі­ти­ків-по­пу­лі­стів, ав­то­ри не ви­нять в усьо­му «па­пє­р­єд­ні­ків». Хоч олі­гар­хи й мі­цно три­ма­ють за гор­ло кра­ї­ну, во­на ще зда­тна про­ду­ку­ва­ти більш-менш не­за­ле­жні бі­зне­си. І та­ки­ми пер­спе­ктив­ни­ми се­кто­ра­ми до­слі­дни­ки вва­жа­ють на­сам­пе­ред три: аграр­ний, вій­сько­во-про­ми­сло­вий та ін­фор­ма­цій­но-ко­му­ні­ка­цій­них те­хно­ло­гій. Якщо дер­жа­ва зу­міє ди­стан­ці­ю­ва­ти­ся від ко­ру­пцій­них схем — як во­на те де­кла­рує, — ці на­прям­ки зда­тні на «вне­сок у за­галь­не зро­ста­н­ня еко­но­мі­ки на рів­ні 43% у 2020 р., а до 2030 р. — 53%» .

При­глянь­мо­ся, при­мі­ром, до ін­фор­ма­цій­но-ко­му­ні­ка­цій­но­го се­ґмен­ту, що має у сві­ті за­галь­ну на­зву «кре­а­тив­ні ін­ду­стрії», ку­ди вхо­дять «ви­дав­ни­ча ді­яль­ність; ви­ро­бни­цтво кі­но-, ві­део­філь­мів та те­ле­ві­зій­них про­грам, фо­но­грам, му­зи­чна ви­дав­ни­ча ді­яль­ність; роз­роб­ка і транс­ля­ція за­хо­дів; комп’ютер­не про­гра­му­ва­н­ня; ді­яль­ність ін­фор­ма­цій­них служб... ре­кла­ма та мар­ке­тин­го­ві до­слі­дже­н­ня;... ми­сте­цтво та роз­ва­жаль­ні за­хо­ди; спор­тив­ні за­хо­ди та ор­га­ні­за­ція від­по­чин­ку й роз­ваг» . Не­упе­ре­дже­ний по­гляд за­свід­чує, що з усім цим у нас не все так по­га­но, а у ве­ли­ко­му сві­ті — про­сто чу­до­во: «Час­тка зайня­тих у кре­а­тив­ній еко­но­мі­ці до­ся­гла 25% мо­ло­до­го на­се­ле­н­ня сві­ту... на час­тку кре­а­тив­них ін­ду­стрій при­па­дає 3,4% сві­то­во­го ВВП» .

Ав­то­ри до­ктри­ни ви­ма­льо­ву­ють чо­ти­ри сце­на­рії роз­ви­тку на се­ре­дньо­стро­ко­ву (до 2020 ро­ку) і, від­по­від­но, дов­го­стро­ко­ву (до 2030-го) пер­спе­кти­ву. «Опти­мі­сти­чний», ко­ли рі­чне еко­но­мі­чне зро­ста­н­ня пе­ре­ви­щує 3%. Ві­рять у це ли­ше 15 від­со­тків екс­пер­тів. Тим біль­ше, що уряд Грой­сма­на пе­ре­ко­нує гро­ма­дян, що три­від­со­тко­во­го зро­ста­н­ня ціл­ком до­сить для фан­фар­но­го по­сту­пу. До­слі­дни­ки ка­те­го­ри­чно не зго­дні: «Про­гно­зо­ва­не зро­ста­н­ня на 3% не­ми­ну­че спри­чи­нить су­ве­рен­ний де­фолт» — це па­ра­ди­гма дру­го­го сце­на­рію під на­звою «Кон­сер­ву­ва­н­ня кри­зи», що пе­ре­тво­рює Укра­ї­ну на «сі­ру зо­ну» з пер­спе­кти­вою де­зін­те­гра­ції.

Ек­спер­тна ймо­вір­ність кеп­сько­го роз­ви­тку справ — 50-60 %. Так, на­у­ков­ці пе­ре­ко­на­ні, що «чин­на еко­но­мі­чна мо­дель пов­ні­стю ви­чер­па­ла ре­сурс на­віть для вла­сно­го са­мо­від­нов­ле­н­ня» . Але на­скіль­ки три­ва­лою бу­де аго­нія? Ав­то­ри вва­жа­ють, що її інер­цій­ність піджив­лю­є­ться пост­ра­дян­ською ма­со­вою сві­до­мі­стю, «пси­хо­ло­гі­єю ви­жи­ва­н­ня, яка мо­же при­зве­сти до ви­ми­ра­н­ня» . Го­лов­на при­чи­на ці­єї хро­ні­чної хво­ро­би — «Укра­ї­на не про­йшла про­це­су де­со­вє­ті­за­ції» . А го­лов­не ма­те­рі­аль­не галь­мо — олі­гар­хат. Пі­два­жи­ти йо­го за­про­по­но­ва­но в та­кий спо­сіб: «За­про- ва­дже­н­ня спла­ти со­ці­аль­ної рен­ти ти­ми осо­ба­ми, чи­стий роз­мір акти­вів яких пе­ре­ви­щує один млн. дол. США, у роз­мі­рі 10%... та без ам­ні­стії за ми­ну­лі фі­нан­со­ві зло­вжи­ва­н­ня чи ко­ру­пцій­ні дії» .

Чи ви­йде отак, вва­жай, по-хо­ро­шо­му? Ні — пе­ре­ко­на­ний зна­ний фі­нан­сист Оле­ксандр Сав­чен­ко (був топ-ке­рів­ни­ком Єв­ро­пей­сько­го бан­ку ре­кон­стру­кції і роз­ви­тку, Нац­бан­ку та Мін­фі­ну Укра­ї­ни) у книж­ці «Ан­ти­укра­ї­нець»: «Зна­ю­чи всіх ді­йо­вих осіб, які опи­ни­ли­ся при вла­ді, на­дій на ра­ди­каль­ну мо­дер­ні­за­цію кра­ї­ни у ме­не не­має» . Ли­ша­є­ться тіль­ки хі­рур­гія: «Зни­ще­н­ня олі­гар­хів — їхня вла­сність і зна­йде­ні ко­шти на ра­хун­ках укра­їн­ських бан­ків бу­дуть на­ціо­на­лі­зо­ва­ні» . Оче­ви­дно, наш ав­тор не вкла­дає у сло­во «зни­ще­н­ня» кри­ва­во­го сен­су, але ось йо­го одно­фа­мі­лець, ре­чник Пра­во­го се­кто­ру Дми­тро Сав­чен­ко одно­зна­чний: «Вла­ду тор­га­шів і пар­ла­мент­ських кло­у­нів хі­рур­гі­чно ви­да­лять з вер­хів­ки си­сте­ми» (Ки­їв Хун­та Сі­ті. — Чер­нів­ці: Букрек, 2015).

Кон­сти­ту­цій­ний фор­мат кра­ї­ни, за О.Сав­чен­ком, має бу­ти пе­ре­кро­є­но на та­кий: «Силь­ний Ка­бі­нет Мі­ні­стрів, слаб­кий пар­ла­мент та слаб­кий пре­зи­дент. Та­ку си­сте­му управ­лі­н­ня по­бу­ду­ва­ли Пі­но­чет у Чи­лі, Лі Ку­ан Ю в Син­га­пу­рі та Са­а­ка­шві­лі в Гру­зії» . Мо­жна пі­ти й да­лі, бо ж «де­мо­кра­ти­чні ви­бо­ри в кра­ї­нах, де прав­лять ди­кта­то­ри, ко­ру­пціо­не­ри, по­пу­лі­сти, ли­ше від­тво­рю­ють но­вих ди­кта­то­рів, ко­ру­пціо­не­рів та по­пу­лі­стів» . Та хай як да­ле­ко про­су­не­ться пра­во­ва кон­фі­гу­ра­ція ав­то­ри­тар­но­го ре­фор­ма­тор­ства по-сав­чен­ко­во­му, най­лі­пшим ан­ти­кри­зо­вим ін­стру­мен­том є зов­ні­шнє управ­лі­н­ня: «Не укра­їн­ська вла­да має на­йма­ти іно­зем­них топ-ме­не­дже­рів і мі­ні­стрів, а вла­да ЄС та США ма­ють на­йма­ти укра­їн­ських топ-ме­не­дже­рів і мі­ні­стрів». А ще кра­ще, ко­ли б «аме­ри­кан­ська адмі­ні­стра­ція про­тя­гом 5-10 ро­ків са­ма при­зна­ча­ла чи зні­ма­ла топ-чи­нов­ни­ків, вклю­ча­ю­чи мі­ні­стрів... Укра­ї­ні по­трі­бен не ар­бітр, а па­трон!»

Якось один з по­лі­то­ло­гів ви­сло­вив­ся про та­кі схе­ми: «Мо­дер­ні­за­ція че­рез ко­ло­ні­а­лізм» (Ві­ктор Ан­дру­сів. Змі­ни­ти май­бу­тнє. — К.: Наш фор­мат, 2014). Та по­при всю їхню ек­зо­ти­чність та кон­тра­вер­сій­ність, во­ни за­свід­чи­ли свою пра­гма­ти­чну ефе­ктив­ність у сві­то­вій істо­рії, по­чи­на­ю­чи з ко­ли­ски єв­ро­ци­ві­лі­за­ції, Ел­ла­ди: «Де­які лі­де­ри дав­ніх гре­ків бу­ли не з вну­трі­шньо­го, а з зов­ні­шньо­го се­ре­до­ви­ща, бу­ли не­за­ле­жні від вну­трі­шніх об­ста­вин» (Сі­бе Ша­ап, На­та­ля По­го­же­ва, Оле­на На­гор­на. Detox. Ді­а­ло­ги з фі­ло­со­фом: ре­сен­ти­мент та по­лі­ти­ка. — К.: Бланк-Прес, 2016). Сам пан Сав­чен­ко по­кли­ка­є­ться на ва­ря­гів-ві­кін­гів, ко­трі ко­лись до­по­мо­гли Ру­сі ви­сто­я­ти су­про­ти ци­ві­лі­за­ції ко­чів­ни­ків.

Зві­сно, зов­ні­шнє управ­лі­н­ня — це не по­збав­ле­н­ня вла­сної від­по­від­аль­но­сті укра­їн­ців і аж ні­як не ін­дуль­ген­ція на ди­ван­не бу­т­тя. Це рад­ше схо­же на де­зін­фе­кцію: ко­ло­рад­сько­го жу­ка по­тру­ять ім­порт­ною отру­тою, а са­па­ти­пі­дгор­та­ти кар­то­пель­ку — вже са­мі. По­чи­на­ти — як зав­жди і всю­ди — тре­ба з куль­ту­ри та осві­ти. О.Сав­чен­ко вва­жає, що «ду­же слаб­кі уні­вер­си­те­ти» — це 50-60% усіх укра­їн­ських ви­шів; та­кі слід лі­кві­ду­ва­ти (до речі, про те са­ме чи­та­є­мо і в «Укра­ї­ні 2030»: по­при те, що «го­лов­ні су­ча­сні драй­ве­ри еко­но­мі­чно­го роз­ви­тку — ви­ща осві­та та на­у­ка... ли­ше по­ло­ви­на ви­пу­скни­ків укра­їн­ських ВНЗ пра­цю­ють за отри­ма­ним фа­хом» ) . «Ар­ха­ї­чних лі­ка­рень» пан Сав­чен­ко на­ра­ху­вав ще біль­ше — 60-70%. За­га­лом, бю­дже­тні ви­тра­ти на гу­ма­ні­тар­ну по­лі­ти­ку ма­ли би зро­сти що­най­мен­ше уп’яте­ро.

В «Ан­ти­укра­їн­ці» ще чи­ма­ло ці­ка­во-шо­ко­вих про­по­зи­цій, ска­жі­мо, про ле­га­лі­за­цію зброї (як там у Сав­чен­ка Дми­тра: «До­ступ до зброї по­ви­нен бу­ти віль­ний... Вла­да му­сить бо­я­ти­ся сво­їх гро­ма­дян» ). Ви­пи­са­но гар­ний, як на ме­не, ре­цепт лі­ку­ва­н­ня від «рус­ско­го мі­ра». Озна­че­но спо­сіб дій що­до «кон­тро­льо­ва­ної де­зін­те­гра­ції Ро­сії» . А по­лі­ти­чні спо­га­ди ав­то­ра — чи не най­яскра­ві­ші в усьо­му су­ча­сно­му ме­му­ар­но­му асор­ти­мен­ті.

Бри­тан­ське ко­ро­лів­ське то­ва­ри­ство у спра­вах Азії з 1935 ро­ку вру­чає пам’ятну ме­даль Лов­рен­са Ара­вій­сько­го — «на знак ви­зна­н­ня ви­да­тних за­слуг в га­лу­зі роз­від­ки, до­слі­джень і лі­те­ра­ту­ри». Ко­ли б у нас бу­ло щось по­ді­бне — «Ан­ти­укра­ї­нець» Оле­ксан­дра Сав­чен­ка ре­аль­но пре­тен­ду­вав би на від­зна­ку са­ме в ан­глій­ській ін­тер­пре­та­ції. Що­прав­да, пе­ред тим ру­ко­пис му­сив би прой­ти крізь ру­ки до­бро­го ре­да­кто­ра.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.