ОБМІН ДО­СВІ­ДОМ

Ukrayina Moloda - - Людина -

До­брий ча­рів­ник із Аме­ри­ки

Іще одним із сюр­при­зів 1-го Ризь­ко­го фе­сти­ва­лю ста­ло зна­йом­ство з ме­тром ми­сте­цтва ляль­ки І. Дже­єм Тей­ло­ром.

— До цьо­го на­віть уяви­ти со­бі не міг, що ко­лись спіл­ку­ва­ти­му­ся з май­стром та­ко­го рів­ня. А тут він сам чо­мусь ви­брав ме­не, аби по­ді­ли­ти­ся се­кре­та­ми сво­єї май­стер­но­сті. Це на­про­чуд див­ні ре­чі, — кон­ста­тує пол­тав­ський ляль­кар. — До ре­чі, вва­жаю І. Джея сво­їм учи­те­лем, адже пі­сля спіл­ку­ва­н­ня з ним мої ро­бо­ти змі­ни­ли­ся на кра­ще — це по­мі­ти­ли й ін­ші май­стри, ко­трі спо­сте­рі­га­ють за мо­єю твор­чі­стю. Ми зно­ву зу­стрі­ча­ли­ся на 3-му Ризь­ко­му фе­сти­ва­лі про­фе­сій­но­го ми­сте­цтва ляль­ки, весь час ли­сту­є­мо­ся, обго­во­рю­є­мо рі­зні те­ми, і мо­жу ска­за­ти, що І. Джей ду­же близь­кий і ці­ка­вий ме­ні не ли­ше як ляль­кар, а й як осо­би­стість. Він ні­би до­брий ча­рів­ник у мо­є­му жит­ті, по­сла­ний са­ми­ми не­бе­са­ми.

Що­до те­хнік, яким ни­ні від­дає пе­ре­ва­гу, то Ва­ле­рію ду­же по­до­ба­є­ться ро­бо­та з де­ре­вом, він пра­кти­кує рі­зьбу по ньо­му. Ко­ле­кціо­ну­ва­н­ня ан­ти­квар­них япон­ських ля­льок спо­дви­гло май­стра шу­ка­ти й ана­ло­гі­чний склад ком­по­нен­тів по­кри­т­тя, який япон­ські ляль­ка­рі три­ма­ють у су­во­ро­му се­кре­ті. Ре­зуль­та­та­ми, яких до­бив­ся, за­до­во­ле­ний. Та річ, го­во­рить, на­віть не у скла­ді, а в то­му, як пра­виль­но на­не­сти йо­го на те ж де­ре­во й від­по­лі­ру­ва­ти так, щоб по­верх­ня на­га­ду­ва­ла фар­фор із йо­го лег­ким, не­нав’язли­вим бли­ском. По­до­ба­є­ться ляль­ка­рю й на­но­си­ти на та­ке по­кри­т­тя якісь еле­мен­ти ста­рі­н­ня — і ось тут, аби ство­ри­ти ве­ли­ку кіль­кість мі­кро­по­дря­пин, він пра­кти­кує і вплив ки­слот, і рі­зно­ма­ні­тні ме­ха­ні­чні по­шко­дже­н­ня. Якщо ко­ро­тко, на­ма­га­є­ться на­бли­зи­ти свої ро­бо­ти до ан­ти­квар­них. А за­га­лом вда­є­ться у сво­їх ро­бо­тах не ли­ше до де­ре­ва, а й гли­ни чи пап’є-ма­ше — у ньо­му зав­жди жи­ве екс­пе­ри­мен­та­тор.

Був пе­рі­од, ко­ли Ва­ле­рій Бон­да­рен­ко на­віть по­дум­ки не міг роз­лу­чи­ти­ся зі сво­ї­ми ав­тор­ськи­ми ляль­ка­ми, адже вкла­дав у них ча­стин­ку ду­ші. Про­те з ча­сом до­зрів до то­го, щоб їх про­да­ва­ти. Най­важ­че, зі­зна­є­ться, бу­ло від­пу­сти­ти пер­шу ро­бо­ту.

— Хоч, ство­рю­ю­чи ось та­кі ляль­ки, ду­же важ­ко ста­ви­ти за ме­ту їх про­да­ва­ти, — Ва­ле­рій зно­ву по­смі­ха­є­ться. — Це не есте­ти­чно при­ва­бли­ві арт-об’єкти, які при­єм­но по­ста­ви­ти в до­ро­го­му ін­тер’єрі. Мої ро­бо­ти на­стіль­ки своє­рі­дні, що да­ле­ко не ко­жен на­ва­жи­ться їх при­дба­ти, — як пра­ви­ло, во­ни ви­кли­ка­ють не над­то при­єм­ні, а ча­сто й від­вер­то не­га­тив­ні емо­ції. І для то­го, аби за­хо­ті­ти по­пов­ни­ти ни­ми ко­ле­кцію, їх по­трі­бно по­лю­би­ти. По­го­лов­не захоплення — це не для ме­не.

У тій же Япо­нії лю­ди, ко­трі ство­рю­ють ляль­ко­ві май­стер­ні, ста­ють на­ціо­наль­ним на­дба­н­ням, їм ви­ді­ля­ють гран­ти, звіль­ня­ють від по­да­тків — так дер­жа­ва дбає про роз­ви­ток ляль­кар­сько­го ми­сте­цтва. В Укра­ї­ні ж час май­стрів-ляль­ка­рів іще не на­став — їм до­во­ди­ться ме­та­ти­ся між за­ро­бі­тком та твор­чі­стю. Мо­жли­во, усе іще по­пе­ре­ду?

— Ав­тор­ська ляль­ка — до­сить мо­ло­дий рі­зно­вид ми­сте­цтва. Па­ра­до­ксаль­ність у то­му, що в нас її ча­сто «не ви­пу­ска­ють» за рам­ки ігро­во­го обра­зу. Тоб­то як вид ми­сте­цтва і ви­зна­ють, і ні. У нас бу­ло вла­сне ка­фе, про­те йо­го до­ве­ло­ся за­кри­ти. Ро­зу­мі­є­те, за той час, що ми йо­го ма­ли, Ва­ле­рій не ство­рив жо­дної ро­бо­ти, — із жа­лем го­во­рить Вла­ди­сла­ва. — Бо ре­аль­но ви­хо­дить так: якщо ти за­йма­є­шся бі­зне­сом, на щось ін­ше те­бе про­сто не ви­ста­чає.

— А те­пер у нас уза­га­лі про­бле­ма, — жар­то­ма до­дає Ва­ле­рій. — Бо якщо ра­ні­ше тіль­ки я ство­рю­вав ляль­ки, то те­пер цим «за­хво­рі­ла» і Вла­да.

Ни­ні по­друж­жя го­ту­є­ться до юві­лей­но­го, 5-го, Ризь­ко­го фе­сти­ва­лю про­фе­сій­но­го ми­сте­цтва ляль­ки. Він збі­га­є­ться з осо­би­стим юві­ле­єм Ва­ле­рія Бон­да­рен­ка — ляль­ка­рю не­вдов­зі ви­пов­ни­ться 45 ро­ків.

— Одно­зна­чно, світ ля­льок при­но­сить ме­ні не­ска­зан­ну на­со­ло­ду. Це від­ду­ши­на, яка ви­кли­кає ці­ка­вість до жи­т­тя, ба­жа­н­ня тво­ри­ти, ман­дру­ва­ти, лю­би­ти. Як­би цьо­го не бу­ло, не знаю, у яко­му на­прям­ку я роз­ви­вав­ся б, — роз­мір­ко­вує май­стер ля­льок.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.