Із по­ді­у­му

Уро­джен­ка рай­цен­тру Ко­тель­ва по­пра­цю­ва­ла ма­не­кен­ни­цею в ба­га­тьох кра­ї­нах сві­ту

Ukrayina Moloda - - Людина - Ган­на ЯРОШЕНКО Пол­тав­ська область

Зов­сім не­дав­но Іри­на Зін­чен­ко по­вер­ну­ла­ся з Афін, де пра­цю­ва­ла за кон­тра­ктом як про­фе­сій­на мо­дель. Зі­зна­є­ться: то, ма­буть, бу­ла ве­ли­ка пе­ре­мо­га, адже не­вдов­зі їй ви­пов­ни­ться 30. Мо­дель­на ж кар’єра для ба­га­тьох за­кін­чу­є­ться у зна­чно мо­лод­шо­му ві­ці. Ни­ні Іри­на по­зи­ціо­нує се­бе не ли­ше як про­фе­сій­на мо­дель, а й ви­кла­дач шко­ли юної ле­ді Пол­тав­сько­го мо­дель­но­го агент­ства «Мар­го». У неї пе­да­го­гі­чна осві­та — ма­гі­стра­ту­ра Пол­тав­сько­го на­ціо­наль­но­го пе­да­го­гі­чно­го уні­вер­си­те­ту. По­ча­ла ви­кла­да­ти ще на­вча­ю­чись у ви­ші. Із ро­ка­ми від­да­ва­ла­ся цьо­му все біль­ше. Остан­ні ві­сім ро­ків мо­дель­не жи­т­тя по­єд­ну­ва­ла з ви­кла­да­цькою ді­яль­ні­стю. І от на­ре­шті оста­н­ня пе­ре­ва­жи­ла. Мо­дель­но­му бі­зне­су мо­ло­да ле­ді від­да­ла зна­чну ча­сти­ну сво­го жи­т­тя. Сво­го ро­ду стар­том ста­ла для неї пе­ре­мо­га в кон­кур­сі «Міс уні­вер­си­тет». І хоч пі­сля цьо­го про­по­зи­ції пра­цю­ва­ти мо­де­л­лю про­сто­та­ки по­си­па­ли­ся, дів­чи­на зму­ше­на бу­ла їх від­хи­ля­ти. Бо прі­о­ри­те­тним для Іри­ни, ко­тра бу­ла кру­глою від­мін­ни­цею й отри­му­ва­ла сти­пен­дію Вер­хов­ної Ра­ди Укра­ї­ни, зав­жди бу­ло на­вча­н­ня — вже то­ді во­на ро­з­умі­ла, що кар’єра мо­де­лі в пев­но­му ві­ці за­кін­чу­є­ться. По­при все, ста­ти про­фе­сій­ною мо­де­л­лю — то бу­ла ве­ли­ка мрія.

«В основ­но­му пра­цю­ва­ла на Близь­ко­му Схо­ді та в кра­ї­нах Азії»

— Ін­ду­стрія кра­си ва­би­ла ме­не з ди­тин­ства. Щоб по­ди­ви­ти­ся по те­ле­ба­чен­ню один із най­пре­сти­жні­ших кон­кур­сів кра­си у сві­ті «Міс Все­світ», я мо­гла не спа­ти до 2-ї го­ди­ни но­чі, — при­га­дує Іри­на Зін­чен­ко. — Мо­дель­ний бі­знес по­до­бав­ся ме­ні ще й то­му, що ду­же хо­ті­ла по­ба­чи­ти світ. У ча­си, ко­ли по­чи­на­ла кар’єру мо­де­лі, дів­ча­тка отри­му­ва­ли пер­ші ко­тра­кти вже в 14—15 ро­ків. Я ж упер­ше по­їха­ла за кор­дон пра­цю­ва­ти ма­не­кен­ни­цею пі­сля за­кін­че­н­ня ви­шу — у 22 ро­ки. То бу­ла по­їзд­ка до Ки­таю. Одра­зу ж пі­сля пер­шої по­їзд­ки йшла дру­га, тре­тя... Те­пер маю змо­гу роз­по­ві­сти мо­де­лям-по­ча­тків­цям про всю цю ку­хню, адже по­сі­бни­ка з ре­ко­мен­да­ці­я­ми, як ста­ти мо­де­л­лю, на сьо­го­дні ще ні­хто не ви­дав. Уя­віть со­бі, що ви ви­ру­ша­є­те в по­до­рож до не­зна­йо­мої кра­ї­ни з її куль­тур­ни­ми осо­бли­во­стя­ми і при цьо­му не зна­є­те ні мі­сце­вої мо­ви, ні ан­глій­ської. А ме­ні за та­ких умов по­трі­бно бу­ло ще й пра­цю­ва­ти. Зви­чай­но, оскіль­ки ти їдеш за ро­бо­чою ві­зою, за кор­до­ном те­бе зу­стрі­чає пред­став­ник мо­дель­ної аген­ції й до­по­ма­гає по­се­ли­ти­ся. І ось тут усе й по­чи­на­є­ться. То­бі на e-mail над­си­ла­ють адре­си, за яки­ми ма­ють від­бу­ва­ти­ся ка­стин­ги, — і, будь до­бра, доби­рай­ся са­ма, це вже твої про­бле­ми. І ти ці­лі­сінь­кий день но­си­шся з рюк­за­ком за пле­чи­ма по всьо­му мі­сту. Ска­жі­мо, у Гре­ції я сху­дла на 5 кі­ло­гра­мів, бо за день до­ла­ла пі­шки, як мі­ні­мум, 10 кі­ло­ме­трів. Так, за кор­до­ном ми, мо­де­лі, ма­є­мо ду­же на­си­че­не жи­т­тя.

По­при все, мо­дель­ний бі­знес для ба­га­тьох ли­ша­є­ться за­по­ві­тною мрі­єю.

— Хоч уза­га­лі він не для всіх. Це та­ка со­бі шпа­ри­но­чка, в яку по­трі­бно про­ліз­ти. Для цьо­го тре­ба ма­ти пев­ні зріст, ва­гу, па­ра­ме­три, осо­би­сті­сні яко­сті, ха­ри­зму. Один якийсь фа­ктор не спра­цьо­вує — і ти «про­лі­та­єш». Мо­жу роз­він­ча­ти всі мі­фи про мо­де­лей — во­ни не ду­ре­пи й над­зви­чай­но силь­ні духом. Спро­буй­те ви­три­ма­ти ді­є­ту мі­сяць. А во­ни ви­три­му­ють ро­ка­ми.

Ви та­кож увесь час до­три­му­є­те­ся ді­є­ти?

— Не лю­блю сло­ва «ді­є­та». І вва­жаю, що мор­ду­ва­ти се­бе нею — не ви­хід. На­то­мість про­па­гую в шко­лі юних ле­ді здо­ро­ве хар­чу­ва­н­ня, оскіль­ки са­ма йо­го ви­вча­ла і, вре­шті-решт, ді­йшла ви­снов­ку: щоб бу­ти кра­си­вою й від­по­від­а­ти отим мо­дель­ним па­ра­ме­трам, по­трі­бно до­три­му­ва­ти­ся пев­ної си­сте­ми. Хоч, не при­хо­вую, до цьо­го я про­йшла че­рез усі­ля­кі ді­є­ти й го­ло­ду­ва­н­ня. Ма­ла й ду­же скла­дну жит­тє­ву си­ту­а­цію, як і всі, за­їда­ла стрес со­ло­день­ким і в ре- зуль­та­ті на­бра­ла ва­гу. По­тім ой як не­лег­ко бу­ло ски­ну­ти зай­ві кі­ло­гра­ми — на до­по­мо­гу при­йшли за­ня­т­тя спор­том та пра­виль­не хар­чу­ва­н­ня.

Чо­го ви не їсте? — Їм усе — не­мо­жли­во се­бе весь час обме­жу­ва­ти. Але від­даю пе­ре­ва­гу на­ту­раль­ній ко­ри­сній їжі. От сьо­го­дні, ска­жі­мо, їла гре­чку, яй­це, ки­сло­мо­ло­чний сир, йо­гурт. До то­го ж я ве­ли­ка при­хиль­ни­ця сві­жих ово­чів, фру­ктів. Якщо ме­ні за­хо­че­ться цу­кер­ки, я її з’їм. Але це бу­де одна цу­кер­ка. Так са­мо мо­жу ви­пи­ти ча­ше­чку ка­ви, про­те не що­дня. Я ви­ро­сла на пше­ни­чно­му хлі­бі, пи­ріж­ках та кар­то­плі, але за­раз ме­не ні­хто не зму­сить їх з’їсти.

Іро, зро­зумі­ло, що ви, як і біль­шість дів­ча­ток, мрі­я­ли про кра­си­ве жи­т­тя мо­де­лі. Ко­ли ж упер­ше по­їха­ли пра­цю­ва­ти за кон­тра­ктом у Ки­тай, не бу­ло роз­ча­ру­ва­н­ня?

— Зна­є­те, я ви­ро­сла на іде­а­лах мо­ди 90-х, ко­ли справ­жньою по­ді­єю ста­ва­ли по­ка­зи ко­ле­кцій елі­тно­го одя­гу все­сві­тньо ві­до­мо­го мо­де­льє­ра Джан­ні Вер­са­че, який де­мон­стру­ва­ли йо­го улю­бле­ні топ-мо­де­лі Кла­у­діа Шиф­фер, Сін­ді Кро­у­форд, На­о­мі Кемп­белл, Кар­ла Бру­ні, Хе­ле­на Крі­стен­сен. А ко­ли по­тра­пи­ла за кор­дон, у ме­не бу­ло та­ке вра­же­н­ня, ні­би мрія враз ста­ла ре­аль­ні­стю. Пам’ятаю свій пер­ший ма­кі­яж, пер­шу су­кню, в якій ви­йшла на по­ді­ум, пер­ше фешн-шоу. Це бу­ло схо­же на те­а­траль­ну ви­ста­ву. Не­да­рем­но вва­жа­є­ться, що мо­да ме­жує з ми­сте­цтвом. Єди­ний мі­нус у то­му, що справ­ді ці­ка­ві ро­бо­ти — зйом­ки для ві­до­мих жур­на­лів, ре­клам­них ком­па­ній — тра­пля­ю­ться не так ча­сто. А в основ­но­му ро­бо­та мо­де­лі скла­да­є­ться зі зйо­мок для ка­та­ло­гів чи ін­тер­нет-ма­га­зи­нів, по­ка­зів під час фешн-шоу, де ма­ло яко­їсь твор­чо­сті.

Яка з кра­їн, де вам до­ве­ло­ся по­бу­ва­ти, вас най­біль­ше вра­зи­ла?

— Ме­не вра­зи­ли і Ки­тай, і Та­ї­ланд, й Ін­дія, й Ін­до­не­зія... В основ­но­му пра­цю­ва­ла на Близь­ко­му Схо­ді та в азі­ат­ських кра­ї­нах, де ко­ти­ру­вав­ся мій тип зов­ні­шно­сті. Якщо говорити про азі­ат­ський мо­дель­ний бі­знес, то там, без­сум­нів­но, від­да­ють пе­ре­ва­гу сві­тло­шкі­рим дів­ча­там (сві­тла шкі­ра вва­жа­є­ться озна­кою ари­сто­кра­ти­зму). Ска­жі­мо, в Ін­дії ба­га­то зні­ма­ла­ся в ре­кла­мі й на­віть в одно­му філь­мі, оскіль­ки маю пев­ні актор­ські зді­бно­сті. Зби­ра­ю­чись у по­до­рож до ті­єї чи ін­шої кра­ї­ни, аби кра­ще її зро­зу­мі­ти, глиб­ше ви­вча­ла її істо­рію, куль­ту­ру. На­при­клад, пе­ред ман­дрів­кою до Афін про­шту­ді­ю­ва­ла ро­бо­ти гре­цьких фі­ло­со­фів, пе­ре­чи­та­ла мі­фи Древ­ньої Гре­ції. Ко­ли від­ві­ду­єш по­тім, ска­жі­мо, го­лов­ний храм Афін­сько­го акро­по­ля Пар­фе­нон чи спо­гля­да­єш слі­ди зна­ме­ни­то­го хра­му По- сей­до­на на ми­сі Су­ніон, при­га­ду­єш пов’яза­ні з ни­ми ле­ген­ди й від­чу­ва­єш при цьо­му осо­бли­ві емо­ції. У пер­ші два мі­ся­ці про­жи­ва­н­ня в Де­лі об­хо­ди­ла всі там­те­шні хра­ми й уза­га­лі мо­жу по­хва­ли­ти­ся тим, що до­бре ро­зу­мі­ю­ся на ін­дій­ській куль­ту­рі й ре­лі­гії. За­га­лом у ко­жній кра­ї­ні ці­ка­во і є що по­чер­пну­ти. Ду­же ек­зо­ти­чні Ін­до­не­зія, Ту­реч­чи­на. Та чи не най­біль­ше спо­до­ба­ло­ся в Лі­ва­ні. У цій ма­лень­кій кра­ї­ні ме­не вра­зив рі­вень про­фе­сіо­на­лі­зму лю­дей, із яки­ми пра­цю­ва­ла: у ме­не ба­га­то фо­то­ро­біт при­стой­но­го рів­ня, та най­кра­щі зро­бле­ні са­ме там. До­сі до них по­вер­та­ю­ся, із за­до­во­ле­н­ням по­ка­зую.

На Фі­ліп­пі­нах ста­ла ві­до­мою зав­дя­ки уча­сті в те­ле­ві­зій­но­му ре­а­лі­ті-шоу

Знаю, що в острів­ній кра­ї­ні Ре­спу­блі­ка Фі­ліп­пі­ни ви про­жи­ли ці­лих пів­то­ра ро­ку.

— Най­кра­ще мо­дне шоу в сто­ли­ці Фі­ліп­пін Ма­ні­лі, в яко­му бра­ла участь, на­зи­ва­є­ться «Одру­жись зі мною в Marriott». Marriott — це го­тель, у яко­му що­ро­ку за уча­стю най­кра­щих ди­зай­не­рів Фі­ліп­пін про­во­дять ви­став­ку ве­сіль­но­го вбра­н­ня (а фі­ліп­пін­ці, по­вір­те, зна­ю­ться на ве­сіль­ній мо­ді). Уя­віть со­бі: у ве­ли­ко­му за­кві­тча­но­му па­віль­йо­ні, де грає жи­вий ор­кестр, де­мон­стру­ють про­сто-та­ки каз­ко­ві су­кні. Це щось не­ймо­вір­не, схо­же на те­а­траль­ну по­ста­нов­ку. Ко­ли впер­ше по­бу­ва­ла на цьо­му дій­стві як го­стя, по­ду­ма­ла: Бо­же, взя­ти б участь у та­ко­му шоу! А че­рез рік ме­не за­про­си­ли для уча­сті в ньо­му — на­віть без ка­стин­гу.

Ви ста­ли на­стіль­ки ві­до­мою в Ма­ні­лі?

— Усе зав­дя­ки уча­сті в те­ле­ві­зій­но­му ре­а­лі­ті-шоу «Най­без­стра­шні­ша», яке зні­ма­ли аж пів­ро­ку (зйом­ки роз­по­ча­ли­ся в 2016 ро­ці, а за­кін­чи­ли­ся в 2017-му), пі­сля чо­го по­ка­за­ли по те­ле­ба­чен­ню. А йо­го уча­сни­ця­ми ста­ли як фі­ліп­пін­ські мо­де­лі, так і іно­зем­ки, пе­ре­мо­жни­ці кон­кур­сів кра­си й на­віть одна фі­тнес-мо­дель, тоб­то дів­ча­та з ін­ду­стрії кра­си. Ме­ні за­про­по­ну­ва­ла взя­ти участь у ка­стин­гу мо­дель­на аген­ція. А зго­дом ста­ло ві­до­мо, що ме­не ві­ді­бра­ли: ке­рів­ни­ку й про­дю­се­ру ре­а­лі­ті-шоу спо­до­ба­ло­ся те, що я не­ти­по­ва мо­дель. Мо­жу без зай­вої скром­но­сті ска­за­ти, що це справ­ді так. Адже не всі мо­де­лі ма­ють пев­ний рі­вень осві­ти, пе­ре­йма­ю­ться осо­би­сті­сним роз­ви­тком і па­ра­лель­но з мо­дель­ною кар’єрою за­йма­ю­ться іще чи­мось. Так от, ми ме­шка­ли в го­те­лі, роз­та­шо­ва­но­му у джун­глях, і бра­ли участь у зма­га­н­нях, у яких ма­ли пе­ре­бо­ро­ти вла­сний страх. Ска­жі­мо, у нас бу­ли фо­то­з­йом­ки, під час яких нам на го­ло­ву ви­ли­ва­ли якусь ба­гню­ку. Або ж нас одя­га­ли в над­зви­чай­но скла­дні ко­стю­ми з май­же дво­ме­тро­ви­ми го- лов­ни­ми убо­ра­ми — і ми ма­ли прой­ти в них по хи­тко­му міс­тку, що роз­ки­нув­ся над прір­вою. При цьо­му пе­рі­щив дощ, дув силь­ний ві­тер. Про­во­ди­ли й фо­то­з­йом­ку під во­дою, і дів­ча­там, ко­трі не вмі­ли пла­ва­ти, бу­ло не­пе­ре­лив­ки. Му­шу ска­за­ти, на той час в ін­ду­стрії кра­си про­йшла Крим, Рим і мі­дні тру­би, про­те зйом­ки то­го те­ле­шоу ста­ли най­скла­дні­шим, що пе­ре­жи­ла за всю свою мо­дель­ну кар’єру. Уя­віть со­бі, пі­сля на­си­че­но­го по­ді­я­ми дня нас бу­ди­ли по­се­ред но­чі й ве­зли до яко­гось па­віль­йо­ну, де ми ма­ли тан­цю­ва­ти фі­ліп­пін­ські на­ціо­наль­ні тан­ці. І, зна­є­те, в ме­ні про­ки­нув­ся дух бор­ця. Як на­слі­док, пе­ре­мо­гла в ба­га­тьох зма­га­н­нях. В одно­му з кон­кур­сів по­трі­бно бу­ло якнай­швид­ше ви­пра­ти одяг — во­ду при цьо­му до­во­ди­ло­ся но­си­ти від­ром зі струм­ка. Усі ду­ма­ли, що я та­ка со­бі бі­ло­ру­чка. Та во­ни не зна­ли, що в ме­не ба­бу­ся жи­ве в се­лі, я про­во­ди­ла там усі шкіль­ні ка­ні­ку­ли й до­по­ма­га­ла їй пра­ти в рі­чці. Тож для ме­не це зав­да­н­ня ста­ло най­лег­шим, і я впо­ра­ла­ся з ним най­пер­шою. Чле­ни жу­рі бу­ли ду­же зди­во­ва­ні: «Ти справ­ді вмі­єш до­бре хо­ди­ти по по­ді­у­му, по­зу­ва­ти, але при цьо­му, ви­яв­ля­є­ться, ще й умі­єш пра­ти вру­чну!». Я їм від­по­ві­ла: ви не зна­є­те укра­їн­ської жін­ки! То був ду­же ці­ка­вий до­свід. А пі­сля те­ле­шоу ме­не за­про­си­ли до спів­пра­ці мі­сце­ві ди­зай­не­ри, до то­го ж мо­єю пер­со­ною за­ці­ка­ви­ли­ся жур­на­лі­сти. Ось так я ста­ла там де­що ві­до­мою. Чо­му в Ре­спу­блі­ці Фі­ліп­пі­ни ме­ні бу­ло лег­ко? Сво­го ча­су ця кра­ї­на бу­ла ко­ло­ні­єю Іспа­нії, по­тім — Аме­ри­ки. Тож мі­сце­ве на­се­ле­н­ня спіл­ку­є­ться ан­глій­ською — це в них дру­га дер­жав­на мо­ва.

А ви та­кож до­бре во­ло­ді­є­те ан­глій­ською?

— Так. Хоч під час мо­єї пер­шої за­кор­дон­ної по­їзд­ки я нею во­ло­ді­ла сла­бо. Але, зна­є­те, са­ма ро­бо­та мо­де­лі під­штов­хує те­бе до ви­вче­н­ня мо­ви. До то­го ж, роз­мов­на пра­кти­ка — ве­ли­ка си­ла. Так що роз­мов­на ан­глій­ська за­раз у ме­не на ду­же ви­со­ко­му рів­ні.

«В ін­ду­стрії кра­си до­сить жорс­ткі пра­ви­ла гри»

От ви го­во­ри­те: при­хо­диш іно­ді на ка­стинг — і ви­яв­ля­є­ться, що ти 250-та. Як не впа­сти духом, ко­ли оби­ра­ють ін­ших, а пе­ред то­бою за­чи­ня­ють две­рі?

— Зна­є­те, в чо­му най­біль­ший мі­нус мо­дель­но­го бі­зне­су? Він ду­же не­га­тив­но впли­ває на са­мо­оцін­ку. Що­дня ми про­хо­ди­ли де­ся­тки ка­стин­гів, і ко­мусь ка­за­ли «так», а ко­мусь — «ні». Тоб­то те­бе що­дня оці­ню­ю­ють, не­на­че ска­не­ром пе­ре­ві­ря­ють. Іно­ді по­гор­та­ють твоє пор­тфо­ліо, по­гля­нуть на те­бе й за­пи­та­ють, який у те­бе вік, зріст. А мо­жуть про­сто йо­го від­кри­ти й мов­чки жбур­ну­ти ме­жи очі.

Тоб­то ні­хто не це­ре­мо­нить-

ся?

— Ні. Професія мо­де­лі не є гла­мур­ною. Га­даю, про­ти­ле­жне уявлення про неї скла­ло­ся зав­дя­ки 90-м, ко­ли то­пмо­де­лей бу­ло рів­но шість осіб

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.