Сенс жи­т­тя — Те­атр

Окра­сою XV Мі­жна­ро­дно­го фе­сти­ва­лю мо­но­ви­став «Ма­рія» ста­не юві­лей­ний ве­чір Ла­ри­си Ка­ди­ро­вої з ви­ста­вою за опо­віда­н­ням Ма­рії Ма­ті­ос

Ukrayina Moloda - - Культура - Га­ли­на КАНАРСЬКА

Уже вп’ятнад­ця­те ки­їв­ська осінь за­про­шує гля­да­чів на Між­на­ро­дний те­а­траль­ний фе­сти­валь жі­но­чих мо­но­драм «Ма­рія». Цьо­го ро­ку він про­хо­дить із 4 по 9 жов­тня тра­ди­цій­но у На­ціо­наль­но­му ака­де­мі­чно­му дра­ма­ти­чно­му те­а­трі іме­ні Іва­на Фран­ка. Цей фе­сти­валь на­тхнен­ний си­лою ду­ху тен­ді­тної ні­жної жін­ки — на­ро­дної ар­тис­тки Укра­ї­ни Ла­ри­си Ка­ди­ро­вої, чиє жи­т­тя ося­я­не зір­кою Ма­рії Зань­ко­ве­цької. Са­ме цій ле­ген­ді укра­їн­сько­го те­а­тру фе­сти­валь зав­дя­чує сво­їй на­зві. Для Ла­ри­си Ка­ди­ро­вої це не про­сто ша­на ко­ри­фею укра­їн­сько­го те­а­тру. Для актор­ки образ Ма­рії Зань­ко­ве­цької став ро­л­лю, яка сфор­му­ва­ла її актор­ське єство.

Із зань­ків­чан­сько­го гні­зда

У да­ле­ких 70-х ро­ках ре­жи­сер Те­а­тру іме­ні Ма­рії Зань­ко­ве­цької у Льво­ві Оле­ксій Рі­пко ста­вив ви­ста­ву за п’єсою Іва­на Ря­бо­кля­ча «Ма­рія Зань­ко­ве­цька». Тен­ді­тна фі­лі­гран­на Ла­ри­са Ка­ди­ро­ва ма­ло асо­ці­ю­ва­ла­ся в очах ре­жи­се­ра з обра­зом го­лов­ної ге­ро­ї­ні. Та го­рою за неї сто­яв Бо­рис Ро­ма­ни­цький — учень Ма­рії Зань­ко­ве­цької та за­снов­ник те­а­тру її іме­нi, яко­го ве­ли­ка актор­ка на­зва­ла «ор­ля­тком з мо­го гні­зда». Він по­ба­чив у юній актор­ці си­лу ду­ху Ма­рії Зань­ко­ве­цької, яко­му за­ли­ша­є­ться не­зра­дною всі ро­ки сво­го твор­чо­го шля­ху. І в ре­зуль­та­ті, «Тіль­ки во­лею Сер­гія Дан­чен­ка ме­ні до­зво­ли­ли гра­ти», — зга­дує актор­ка.

Ви­ста­ва «Ма­рія Зань­ко­ве­цька» ста­ла своє­рі­дною ві­зи­тною кар­ткою те­а­тру, а Ла­ри­са Ка­ди­ро­ва — ві­чною лю­бов’ю львів­сько­го гля­да­ча. Цю ви­ста­ву мо­жна бу­ло ди­ви­ти­ся без­ліч ра­зів. Ми з дру­зя­ми-одно­кла­сни­ка­ми 15 ра­зів не мо­гли ві­ді­рва­ти очей від сце­ни. Зда­є­ться до­сі чую її го­лос: «Тре­ба ма­му спи­та­ти, тре­ба та­та спи­та­ти...» — роз­гу­бле­ний по­гляд і рі­шу­чість у го­ло­сі, свій шлях во­на вже ви­бра­ла.

Та­та грав Бо­рис Ро­ма­ни­цький і зда­ва­ло­ся, що вже Ла­ри­са Ка­ди­ро­ва є для ньо­го ор­ля­тком з йо­го, зань­ків­чан­сько­го гні­зда.

На сце­ні Те­а­тру іме­ні Ма­рії Зань­ко­ве­цької во­на зі­гра­ла без­ліч ро­лей. Ла­ри­са Ка­ди­ро­ва — улю­бле­нa актор­кa ви­зна­чних зань­ків­чан­ських ре­жи­се­рів Оле­ксія Рі­пка, Сер­гія Дан­чен­ка, Ал­ли Ба­бен­ко. Во­на май­стер­но вті­лю­ва­ла ре­жи­сер­ські за­ду­ми, за­ли­ша­ю­чись вір­ною сво­їй твор­чій ма­не­рі та не­су­чи свою те­му в ми­сте­цтві че­рез ро­лі, ви­ста­ви і світ най­не­спо­ді­ва­ні­шої дра­ма­тур­гії.

Для львів­сько­го гля­да­ча актор­ка на­зав­жди за­ли­ши­ться і не­по­втор­ною дон­ною Ан­ною з «Ка­мін­но­го го­спо­да­ря» Ле­сі Укра­їн­ки у по­ста­нов­ці Сер­гія Дан­чен­ка. Во­на бу­ла ор­га­ні­чна і в обра­зах юних ні­жних ге­ро­їнь, і в тра­гі­чних обра­зах.

У ви­ста­ві Ал­ли Ба­бен­ко «Лі­со­ва пі­сня» Ла­ри­са Ка­ди­ро­ва зі­гра­ла Мав­ку. То­ді впер­ше на укра­їн­ській сце­ні образ Мав­ки ви­рі­шу­вав­ся не на рів­ні мі­фі­чної осо­би, а як образ яскра­вої не­по­втор­ної осо­би­сто­сті з чі­тко ви­ра­же­ним «я», яку не мо­же зла­ма­ти жор­сто­кість ре­аль­но­го сві­ту. Бо ду­ша Мав­ки — Ла­ри­си Ка­ди­ро­вої зав­жди жи­ти­ме го­ло­сом сві­тлим і про­ро­чим.

Жін­ка-мрія

Ге­ро­ї­ні Ла­ри­си Ка­ди­ро­вої зав­жди існу­ва­ли над по­бу­то­ви­ми про­бле­ма­ми, в по­шу­ках жит­тє­вих іде­а­лів. Жін­ка-мрія — як сим­вол, як ідея — зда­є­ться, най­біль­ше ці­ка­ви­ли Ла­ри­су Ка­ди­ро­ву. Цим не­стан­дар­тним умі­н­ням про­чи­та­ти той чи ін­ший образ, во­на при­ва­блю­ва­ла ре­жи­се­рів і пар­тне­рів-акто­рів. Се­ред її най­яскра­ві­ших львів­ських ро­лей: Ле­ся («Чо­вен хи­та­є­ться» Я. Га­ла­на), Не­ля («Се­стри Рі­чин­ські» Іри­ни Віль­де), Зі­лія Ду­ка («Ні­мий ли­цар» Є. Хел­таї), Ні­на («Ма­ска­рад» М. Лєр­мон­то­ва), Зо­ся («Да­ми і гу­са­ри» О. Фре­дро), аспі­ран­тка Ла­гов­ська («Ка­фе­дра» Ва­ле­рії Вру­блев­ської), Ла­у­рет­та («Де­ка­ме­рон» Д. Бо­кач­чо), Та­ня («Ди­кий Ан­гел» О. Ко­ло­мій­ця), Лю­ба («Бла­ки­тна тро­ян­да» Ле­сі Укра­їн­ки), ле­ді Мак­бет («Рі­чард ІІІ» В. Шек­спі­ра), Пер­ши­на («Про­во­ди­мо екс­пе­ри­мент» В. Чер­ни­ха та М. За­ха­ро­ва), Ла­ри­са («Без­при­дан­ни­ця» О. Остров­сько­го), Ма­кле­на («Ма­кле­на Гра­са» М. Ку­лі­ша), Ні­на («Чай­ка» А. Че­хо­ва), Ель­мі­ра («Тар­тюф» Мо­льє­ра), Фе­дра («Фе­дра» Ра­сі­на)...

Пе­ре­їзд до Ки­є­ва ре­жи­се­ра Сер­гія Дан­чен­ка був, як грім з ясно­го не­ба. Із со­бою ре­жи­сер за­брав і улюб- ле­них акто­рів Бо­г­да­на Сту­пку, Ві­та­лія Роз­сталь­но­го та... Ла­ри­су Ка­ди­ро­ву! Про­ща­н­ня бу­ло бо­лю­чим. Ко­ли фран­ків­ці при­їха­ли на га­стро­лі до Льво­ва і за­вер­шу­ва­ли їх ви­ста­вою «Дя­дя Ва­ня» , на по­кло­нах Бо­г­дан Сту­пка не зміг стри­ма­ти сліз — як не стри­му­вав сліз і вдя­чний гля­дач. Хтось до­сить го­ло­сно про­мо­вив: « А як йо­му не пла­ка­ти? Він там один, а Львів — увесь тут...»

Ла­ри­са Ка­ди­ро­ва не за­гу­би­ла­ся се­ред зі­ро­кфран­ків­ців. Во­на ство­ри­ла яскра­ві обра­зи. Зокре­ма вар­то зга­да­ти її Ре­бек­ку у «Ро­смес­голь­мі» Г. Іб­се­на, Фею в «Кри­хі­тці Ца­хес» за Е. Го­фма­ном, па­ні Пар­нель у «Тар­тю­фі» Ж.-Б. Мо­льє­ра, Оль­гу в «Трьох се­страх» А. Че­хо­ва, Ко­ро­бо­чку у ви­ста­ві «Бра­те Чи­чи­ков» М. Го­го­ля, Ал­бі­ну з «Адво­ка­та Мар­ті­а­на» Ле­сі Укра­їн­ки, Юзе­фу з п’єси «Ма­ма, або не­сма­чний ви­твір на дві дії з епі­ло­гом» С. Ві­тка­це­го.

Утім актор­ці з актив­ною твор­чою по­зи­ці­єю, бу­ло ті­сно в обме­же­ній кіль­ко­сті ро­лей. І во­на зна­йшла се­бе, ство­рю­ю­чи мо­но­ви­ста­ви, в яких мо­гла го­во­ри­ти про най­ва­жли­ві­ше. Так на­ро­ди­ли­ся та­кі ви­ста­ви, як «По­саг ко­ха­н­ня» Г. Мар­ке­са, «Бу­ти» Г. Ка­зан­чя­на, «Ста­ра жін­ка ви­си­джує» Т. Ру­же­ви­ча, «Са­ра Бер­нар — на­пе­ре­кір усьо­му» та «Ма­рія», в яких Ла­ри­са Ка­ди­ро­ва ви­сту­пи­ла не тіль­ки як актор­ка, а й як спів­ав­тор дра­ма­тур­гії з ре­жи­се­ром і сво­їм твор­чим по­бра­ти­мом поль­ським та укра­їн­ським ми­тцем Збі­гнє­вом Хша­нов­ським.

Спо­відь

Ще юною актор­кою во­на зі­гра­ла в йо­го ви­ста­ві на зань­ків­чан­ській сце­ні у «Да­мах і гу­са­рах» О. Фре­дра. Пі­зні­ше з Бо­г­да­ном Ко­за­ком бра­ла участь у ви­ста­вах Поль­сько­го на­ро­дно­го те­а­тру у Льво­ві. На жаль, на дов­гий час ре­пре­сив­ні ор­га­ни при­му­си­ли Збі­гнє­ва Хша­нов­сько­го по­ки­ну­ти Львів, але це не за­ва­ди­ло йо­му з Ла­ри­сою Ка­ди­ро­вою за­ли­ши­ти­ся дру­зя­ми і твор­чи­ми одно­дум­ця­ми.

Ни­ні Збі­гнєв Хша­нов­ський, про­жи­ва­ю­чи у Пе­ре­ми­шлі, не втом­лю­є­ться про­дов­жу­ва­ти спів­пра­цю з Поль­ським на­ро­дним те­а­тром у Льво­ві та Ла­ри­сою Ка­ди­ро­вою. Бу­де у Ки­є­ві на ХV Між­на­ро­дно­му те­а­траль­но­му фе­сти­ва­лі мо­но­ви­став «Ма­рія», щоб не пропу­сти­ти юві­лей­ний ве­чір актор­ки Ла­ри­си Ка­ди­ро­вої 7 жов­тня. Актор­ка, яка зав­жди спов­не­на жа­ги твор­чо­сті, 10 ве­ре­сня від­зна­ча­ла 75-лі­т­тя.

На цьо­го­рі­чно­му фе­сти­ва­лі актор­ка пред­ста­вить гли­бо­ку фі­ло­соф­ську при­тчу про сенс бу­т­тя «Не пла­чте за мною ні­ко­ли» за опо­віда­н­ням Ма­рії Ма­ті­ос. Юсти­на, яку актор­ка впер­ше зі­гра­ла на по­ча­тку 2015 ро­ку — не­спо­ді­ва­ний образ для Ла­ри­си Ка­ди­ро­вої, але те­а­траль­но до­вер­ше­ний. Ре­жи­сер Сер­гій Павлюк ви­бу­до­вує ви­ста­ву як роз­мо­ву спо­відь, де ко­жен гля­дач — близь­ка для Юсти­ни—Ка­ди­ро­вої лю­ди­на. То­му не ди­вуй­тесь, як по­чу­є­те за­пи­та­н­ня, звер­не­не са­ме до вас. Ви са­мі не за­ува­жи­те, як втя­гне­те­ся в цю роз­мо­ву про бу­ден­ні ре­чі, про Лю­бо­ві і про Ві­чність. Не за­ува­жи­те, як

про­май­не час. І не за­хо­че­ться вам по­ки­да­ти гля­да­цьку за­лу.

По­глянь­те в очі її — ба­бу­сі Юсти­ни, чи то пак Ла­ри­си Ка­ди­ро­вої — ве­ли­кої ли­це­дій­ки, яка ні на мить не при­пи­няє тво­ри­ти. І на­віть юві­лей — це не при­від для свя­тку­ва­н­ня. Це на­го­да го­во­ри­ти про сенс її жи­т­тя — Те­атр.

Фо­то з сай­та uk.wikipedia.org.

Ди­ре­ктор фе­сти­ва­лю «Ма­рія» Ла­ри­са Ка­ди­ро­ва (пра­во­руч) ві­тає ре­жи­се­ра Ва­ле­рія Не­вє­дро­ва з прем’єрою ви­ста­ви «Я — Кві­тка». На за­дньо­му пла­ні актор­ка Ві­кто­рія Ва­са­ла­тій і му­зи­кант Юрій Кон­дра­тюк. Ки­їв, 2017

Фо­то з сай­та sd.ua.

Ла­ри­са Ка­ди­ро­ва у ро­лі ба­би Юсти­ни («Не пла­чте за мною ні­ко­ли»).

Фо­то з ар­хі­ву Те­а­тру іме­ні Ма­рії Зань­ко­ве­цької (Львів)

Ви­ста­ва «Ма­рія Зань­ко­ве­цька».

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.