Вiд ОУН

Ukrayina Moloda - - Минуле І Думи -

без­упин­но гра­ла, всі кри­ча­ли «Сла­ва Укра­ї­ні». М. О. Сві­дер­сько­му ру­ка за­ні­мі­ла від без­упин­но­го са­лют ува­н­ня».

За ре­зуль­та­та­ми Бе­ре­стей­сько­го ми­ру нім­ці пе­ре­ки­ну­ли в Укра­ї­ну не ли­ше свої вій­ська, а й си­ньо­жу­пан­ну ди­ві­зію, сфор­мо­ва­ну з по­ло­не­них у Пер­шій сві­то­вій вій­ні укра­їн­ців.

Ко­ли 3 бе­ре­зня 1918 ро­ку 1200 си­ньо­жу­пан­ни­ків ви­ру­ша­ли по­тя­гом зi стан­ції в ба­зо­во­му та­бо­рі мі­сте­чка Ве­цляр до рі­дних кра­їв, то на пла­тфор­мі і з ва­го­нів г учно за­лу­на­ло «Сла­ва Укра­ї­ні!».

У Ки­є­ві на Со­фій­ській пло­щі си­ньо­жу­пан­ни­ки про­йшли па­ра­дним мар­шем. «На май­да­ні не­про­гля­дні тов­пи на­род у, всі при­йшли ві­та­ти нас. По­не­сло­ся з на­ших мог у тніх гру­дей «Сла­ва Укра­ї­ні!», і му­зи­ка за­гра­ла «Ще не вмер­ла Укра­ї­на»... Наш полк вист упив на­пе­ред, а за ним ці­ла ди­ві­зія, під зву­ки ор­ке­стри, ви­ру­ши­ла на ву­ли­ці мі­ста... Всю­ди ба­чи­ли ми при­я­зно усмі­хне­ні ли­ця і чу­ли грім­кі окли­ки «Сла­ва! Сла­ва!».

Ко­ли 3 кві­тня 1918 ро­ку укра­їн­сько-ні­ме­цькі вій­ська ді­йшли до Глу­хо­ва і ко­ли ча­сти­на біль­шо­ви­ків у те­кла в на­прям­ку Ху то­ра Ми­хай­лів­сько­го, а ча­сти­на за­ги­ну­ла від ко­за­цьких і ні­ме­цьких куль, то: «Всю­да бу­ло чу ти: «Сла­ва Укра­ї­ні » . І да­лі цей с по­гад г а рно і лю­струє, якi га­сла ви­мов­ля­ли усно, а які пи­са­ли на пра­по­рах (оче­ви­дно, са­ме з ці­єї при­чи­ни не збе­ре­гло­ся жо­дної сві­тли­ни з пра­по­ром iз на­пи­сом «Сла­ва Укра­ї­ні!»): «Укра­їн­ські ко­за­ки по­ски­да­ли чер­во­ні боль­ше­ви­цькі пра­по­ри, а ви­ві­си­ли укра­їн­ські жов­то-бла­ки­тні з на­пи­са­ми: «Хай жи­ве віль­на Укра­ї­на». На­при­кін­ці над’їхав удар­ний гай­да­ма­цький ку­рінь смер­тi з укра­їн­ським пра­по­ром, на ко­трім пи­шав­ся зо­ло­то­тка­ни­ми бу­ква­ми на­пис: «Ум­рем за Укра­ї­ну». Над’їха­ло дру­ге роз­ві­дне ав­то з на­пи­сом: «Смерть во­ро­гам Укра­ї­ни».

Ге­тьма­нат, дру­га ро­сій­сько-укра­їн­ська вій­на

Пі­сля пе­ре­во­рот у П. Ско­ро­пад­сько­го тра­ди­ція ві­та­н­ня збе­ре­глась і в г е т ьман­ських ві йськах. Згі дно з i с по­га­да­ми Все­во­ло­да Пе­трі­ва, сер­дю­ки геть­ма­на бо­йо­во­го ви­шко­лу не ма­ли, а ли­ше «до­бре мар­ши­ру­ва­ли, го­ло­сно виг уку­ва­ли «Сла­ва Укра­ї­ні, Ге­тьма­но­ві Сла­ва». Ця від­по­відь «Ге­тьма­но­ві сла­ва!» ці­ка­ва тим, що впер­ше ви­ко­ри­сто­ву­ва­лась як чі­тка і ко­ро­тка від­по­відь на ві т а ння « Сла­ва Укра­ї­ні ! » .

Згад ує про та­ке ві­та­н­ня і Свя­то­слав Шрам­чен­ко опи­су­ю­чи, як 9 ве­ре­сня 1918 ро­ку П. Ско­ро­пад­ський їхав до Бер­лі­на з го­лов­но­го двір­ця в Ки­є­ві: «По­че­сна со­тня д уже вправ­но зпре­зент ува­ла зброю. Ге­тьман з ото­че­н­ням про­йшов пе­ред її фрон­том, при­ві­тав­ся з нею «Сла­ва Укра­ї­ні!» і одер­жав го­ло­сну від­по­відь «Ге­тьма­ну сла­ва!». Ор­ке­стра пі­сля зу­стрі­чно­го мар­шу за­гра­ла Гимн «Ще не вмер­ла Укра­ї­на».

Па­ра­лель­но з сер­дю­цьким ві­та­н­ням у вій­ськах ді­я­ла і ста­ра фор­му­ла ві­та­н­ня. Так, 27 трав­ня 1918 ро­ку, ко­ли ота­ман пер­шої стрі­ле­цько-ко­за­цької ди­ві­зії («Сі­рої») Вік тор Со­ки­ра-Яхон­тів при­був зі сво­їм шта­бом до Во­ло­ди­ми­ра Во­лин­сько­го і при­ві­тав ко­за­ків ди­ві­зії, то у від­по­відь за­лу­на­ло: «Сла­ва Укра­ї­ні!». На від­мі­ну від си­ньо­жу­пан­ної ди­ві­зії, яку роз­збро­є­но на­пе­ре­до­дні геть­ман­сько­го пе­ре­во­рот у, «сі­рі» — ко­ли­шні по­ло­не­ні укра­їн­ці в Ав­стро-Угор­щи­ні — ор­га­ні­зо­ва­но во­ю­ва­ли за Укра­ї­ну до ли­сто­па­да 1920 ро­ку.

Дру­га ро­сій­сько-укра­їн­ська вій­на у XX сто­літ ті роз­по­ча­ла­ся за­дов­го до ли­сто­па­до­во­го пов­ста­н­ня 1918 ро­ку про­ти ре­жи­му П. Ско­ро­пад­сько­го. Ро­сій­ські офі­це­ри, про­зва­ні «до­бро­воль­ця­ми» (зго­дом біль­шість із них ста­ла «бі­ло­гвар­дій­ця­ми»), про­ни­ка­ли в геть­ман­ське вій­сько і за­во­ди­ли там свої по­ряд­ки.

Одні­єю з пер­ших жертв ті­єї вій­ни впав пра­пор­щик Во­ро­пай. Хро­но­ло­гі­чно він став пер­шим, хто, вми­ра­ю­чи від рук оку­пан­ті в виг у к нув, « Сла­ва Укра­ї­ні ! » .

Йо­го по­бра­тим В. Ке­дров­ський згад ував про цьо­го че­сно­го укра­їнськ ог о па­трі от а : « . . . пі д час пер­шої на­ва­ли боль­ше­ви­ків на Укра­ї­ну він на­ле­жав зі мною до г ур­тка два­над­ця­ти д уш, що ве­ли бо­роть­бу з боль­ше­ви­ка­ми в по­ві­тах: Уман­сько­му, Зве­ни­го­род­сько­му та Балт­сько­му. Пал­кий фа­на­ти­кпа­трі­от, за­ги­нув він ге­рой­ською смер- тю в 1918 ро­ці на Пол­тав­щи­ні, за­мор­до­ва­ний «до­бро­воль­ця­ми». Про­би­тий геть­ман­сько-мо­сков­ськи­ми ба­гне­та­ми, він ви­го­ло­шу­вав ли­ше одне: «Сла­ва Украї ні ! » .

Узим­ку 1918-1919 ро­ку, ко­ли Укра­ї­ну на­кри­ва­ла хви­ля «ота­ман­щи­ни» і дру­га зброй­на агре­сія біль­шо­ви­цько­го крем­лів­сько­го уряд у, поль­ська дер­жа­ва (яка в той час уже ве­ла вій­ну із ЗУНР за Га­ли­чи­ну) за­яви­ла свої пра­ва на Холм­щи­ну і Во­линь. Це ви­кли­ка­ло над­зви­чай­но силь­не обу­ре­н­ня на­віть за оке­а­ном. У США 29 гру­дня 1918 ро­ку холм­ські пра­во­слав­ні укра­їн­ці про­ве­ли ві­че, на яко­му основ­ни­ми кли­ча­ми ста­ли: «Сла­ва Укра­ї­ні!» та «Проч з ля­ха­ми з на­шої Холм­ши­ни, з на­шо­го Пі­дляш­ша!».

Ко­ли ж 22 сі­чня 1919 ро­ку пол­ков­ник Гнат По­ро­хів­ський ви­ки­нув «поль­ські бан­ди і не­до­би­тки геть­ман­ських до­бро­воль­ців» із Во­ло­дми­ра-Во­лин­сько­го, то отри­мав ві­таль­ну те­ле­гра­му від ота­ма­на Во­ло­ди­ми­ра Оскіл­ка, яка за­вер­шу­ва­лась сло­ва­ми: «Сла­ва Укра­ї­ні! Сла­ва слав­но­му ко­за­цько­му вій­ську!». Так по­чи­на­ла­ся тра­гі­чна зброй­на поль­сько-укра­їн­ська вій­на за Во­линь.

Па­ра­лель­но з бо­я­ми на Во­ли­ні у Ки­є­ві то­го ж та­ки дня — 22 сі­чня 1919 ро­ку — про­го­ло­ше­но Ак т со­бор­но­сті укра­їн­ських зе­мель. Пер­ши­ми на Со­фій­ську пло­щу при­бу­ли за­лі­зни­чни­ки з ве­ли­ким на­ціо­наль­ним стя­гом, на яко­му бу­ли ви­пи­са­ні сло­ва: «Сла­ва укра­їн­ським ге­ро­ям!» (про­то­тип май­бу тньо­го «Ге­ро­ям сла­ва!»).

Збе­ре­глось кіль­ка ва­рі­ан­тів спо­га­дів Льон­ги­на Цгель­сько­го про те, як про­го­ло­шу­вав­ся Ак т со­бор­но­сті. У то­му, що пи­сав­ся по сві­жих слі­дах, є та­кий опис:

«Сон­це сві­ти­ло з го­ри на ба­ні Со­фії . . . ві дби­ва­лось т ися­ча­ми і с к ор ві д шо­ло­мів т а баг не­ті в. . . пол­ки, у к раї нські пол­ки, пли­ли по­пе­ред най­ви­щу влад у об’ є дна­ної Укра­ї­ни. . . з во­ни всі х цер­ков г уді­ли без упи­ну, від Дні­пра гре­мі­ли раз по раз саль­ви крі­по­сних пу­шок; а на­род в од ушев­лен­ню кри­чав «Сла­ва Укра­ї­ні! Сла­ва ко­за­цтву! Сла­ва Га­ли­ча­нам! Сла­ва Ди­рек то­рії! Сла­ва! Сла­ва! . . . » .

Уча­сник дій­ства, то­ді­шній свя­щен­но­слу­жи­тель Ки­їв­сько­го со­бо­ру св. Со­фії о. Пав­ло-Гри­го­рій Кор­су­нов­ський, згад ував: «Ко­ли Ак т злу­ки був до­вер­ше­ний, то з гру­дей 250-ти­ся­чної тов­пи вир­ва­ло­ся мог у тнє «Сла­ва Укра­ї­ні!».

А ко­ли че­рез два дні в за­лі ку­пе­цько­го зі­бра­н­ня (те­пер На­ціо­наль­на фі­лар­мо­нія) від­був­ся свя­тко­вий кон­церт для во­я­цтва з на­го­ди со­бор­но­сті (вист упав на­ціо­наль­ний хор під ке­рів­ни­цтвом М. Ле­он­то­ви­ча та ка­пе­ла банд ури­стів Єм­ця), то: «Про­го­ло­ше­н­ня «сла­ва» Укра­ї­ні, слав­но­му ота­ма­но­ві Пе­тлю­рі, всім про­во­ди­рям і не­пе­ре­мо­жно­му вій­ську ви­кли­ка­ло ен­ту­зі­азм».

На по­ча­тку 1919 ро­ку га­сло «Сла­ва Укра­ї­ні!» ста­ло на­стіль­ки по­пу­ляр­ним, що на про­ти­ро­сій­сько­му фронті в скла­ді Сар­нен­ської гру­пи військ (дис­ло­ка­ція: Ду­бро­ви­ця–Лу­ни­нець) один із двох бро­не­по­тя­гів Ар­мії УНР так і був на­зва­ний: «Сла­ва Укра­ї­ні».

А в бе­ре­зні 1919 ро­ку у Льво­ві, пе­ред роз­стрі­лом по­ля­ка­ми на Ци­та­де­лі, кри­ча­ли «Сла­ва Укра­ї­ні!» вже на­віть не во­я­ки у к раї нської а рмії , а з ви­чай­ні с і льські юна­ки і з пе­ред­мі­стя.

Ко­ли об’єд­на­ні укра­їн­ські ар­мії (Ар­мія УНР і УГА), пі­сля дов­гих бо­їв iз біль­шо­ви­кам і по­ля­ка­ми, вві­йшли в Ки­їв 31 сер­пня 1919 ро­ку, то свя­то­чно одя­гне­ні ки­я­ни ви­йшли на ву­ли­ці і за­кид ува­ли їх кві­та­ми; «...а кли­чам «Сла­ва Укра­ї­ні», «Сла­ва га­ли­ча­нам» чи «Сла­ва Сі­чо­вим стріль­цям» не бу­ло кін­ця». Окрім кві­тів і цих ві­тань, на бу­дин­ках ма­йо­рiли си­ньо-жов­ті пра­по­ри. Осип Ста­ні­мір згад ує, що ко­ли йо­го ку­рінь УГА ді­йшов до мі­ської ра­ди (ду­ми), то... «весь про­стір пе­ред Ду­мою, всі ву­ли­ці дов­ко­ла й роз­ло­гий Хре­ща­тик за­пов­не­ні рі­зно­барв­ною ма­сою на­род у... Ме­не зне­сли з ко­ня і май­же на ру­ках по­не­сли до Ду­ми, де са­ме зі­бра­ла­ся на на­рад у Го­род­ська Упра­ва. Я ви­дав ку­ре­не­ві від­по­від­ні при­ка­зи що­до об­са­ди, на­ка­зав го­стре по­го­тів­ля та ви­ві­сив з баль­ко­ну бу­дин­ку ве­ли­кий ку­рін­ний си­ньо-жов­тий пра­пор... Три­кра­тне, грім­ке: «Сла­ва Укра­ї­ні!» бу­ло не­мов жи­вою пе­чат тю на до­ку­мен­ті опа­ну­ва­н­ня на­ми Ки­є­ва».

Га­сло «Сла­ва Укра­ї­ні!» гли­бо­ко за­ко­ре­ни­лось в Ар­мії УНР — і під час му­штри (ви­шко­лу), і під час від­чайд ушних а т а к .

Во­ло­ди­мир Со­сю­ра, який у ли­пні 1919 ро­ку став кур­сан­том Жи­то­мир­ської юна­цької шко­ли, у сво­є­му ро­ма­ні «Тре­тя ро­та» пи­сав: «На­ша со­тня не­пра­виль­но від­по­від­а­ла «Сла­ва Укра­ї­ні» (не під ног у), і [граф Сер­гій] Зу­бок-Мо­кі­єв­ський гнав нас бі­гом аж на го­ру».

Ко­ман­дарм УНР Ми­хай­ло Оме­ля­но­вич-Пав­лен­ко за­зна­чав, що в пер­шо­му зи­мо­во­му по­хо­ді 28 гру­дня 1919 ро­ку по­бли­зу мі­сте­чка Жа­шків на Ки­їв­щи­ні «осо­би­ста від­ва­га пол­ков­ни­ка [Пе­тра] Дя­чен­ка, що, з кри­ком «Сла­ва Укра­ї­ні», ки­нув­ся у во­ро­жий во­гонь, остіль­ки під­ба­дьо­ри­ла ко­за­ків, що во­рог не встиг огля­ну тись, а вже на­ша кін­но­та ру­ба­ла центр йо­го роз­та­шу­ва­н­ня». І да­лі: «Цей від­ва­жний на­скок так де­зорг а ні з у вав во­ро­га й т а к у на­ві в па­ні к у , що він не міг від­би­ва­тись, ки­дав зброю, з гі­сте­ри­чним кри­ком зда­вав­ся, бі­гав по ву­ли­цях, під­няв­ши руки до­го­ри».

Зре­штою, ві­та­н­ня «Сла­ва Укра­ї­ні!» офі­цій­но бу­ло вве­де­но в вій­ськах Ар­мії УНР. Ста­ло­ся це в кін­це­вій фа­зі ле­ген­дар­но­го пер­шо­го Зи­мо­во­го по­ход у, а са­ме 19 кві­тня 1920 ро­ку. То­го дня М. Оме­ля­но­вич-Пав­лен­ко ви­дав на­каз по вій­ськах ар­мії УНР чи­сло 18 «По му­штро­вій ча­сти­ні». На­каз по­чи­нав­ся тим, що в пер­шо­му па­ра­гра­фі за­зна­ча­ло­ся ві­та­н­ня «Сла­ва Укра­ї­ні», да­лі йшлось про успі­шне взят тя м. Во­зне­сенськ (те­пер Ми­ко­ла­їв­ська обл.), а остан­ньою то­чкою на­ка­зу за­зна­ча­ло­ся: «Всім ча­стям ар­мії на по­хва­лу, а то по­дя­ку за слу­жбу Укра­ї­ні від­по­від­а­ти: «Сла­ва Укра­ї­ні» (за за­ко­ном, у су­ча­сних Зброй­них си­лах Укра­ї­ни в та­ких ви­пад­ках має слід ува­ти від­по­відь: «Слу­жу укра­їн­сько­му на­род у»).

Пов­стан­ський і на­ціо­на­лі­сти­чний рух

Тра­ди­ція ві­та­н­ня «Сла­ва Укра­ї­ні!» про­дов­жу­ва­ла жи­ти й пі­сля то­го, як Ар­мія УНР опи­ни­ла­ся в та­бо­рах ін­тер­но­ва­них у Поль­щі. Юрій Гор­ліс-Гор­ський у сво­їх спо­га­дах, опу­блі­ко­ва­них у 1933 ро­ці (зго­дом ста­ли пер­шою ча­сти­ною ро­ма­ну «Хо­ло­дний Яр»), за­зна­чає, що пов­стан­ці на ві­та­н­ня «Сла­ва Укра­ї­ні!» ві дпо­від­а­ли: « Укра­ї­ні с ла­ва! » .

Однак Яків Во­дя­ний, який у 19211922 ро­ках теж був у Хо­ло­дно­му Яру, у сво­їй п’єсі, на­дру­ко­ва­ній у 1928 ро­ці, на­во­дить ін­ший ва­рі­ант ві­та­н­ня хо­ло­дно­яр­ців: «Сла­ва Укра­ї­ні! На­ві­ки сла­ва!».

А Юр­ко Сте­по­вий (Фе­дір Пест ушк о) у с вої й по­ві с т і « В х е рсон­ських с т е - пах» пи­ше, що йо­го брат — хо­ло­дно­яр­ський ота­ман Кость Бла­ки­тний — ві­тав­ся «Сла­ва Укра­ї­ні!», а у від­по­відь йо­му від­по­від­а­ли: «Сла­ва!».

Ота­ман Іль­ко Струк теж ви­ко­ри­сто­ву­вав ві­та­н­ня «Сла­ва Укра­ї­ні!». З на­го­ди ра­дян­ських ви­бо­рів (28 кві­тня 1921 ро­ку оби­ра­ли­ся сіль­ські й во­ло­сні ра­ди) йо­го пов­стан­ці роз­кле­ю­ва­ли ві­до­зву, що укра­їн­ці є «на­род на­ціо­наль­ний, який уміє по­сто­я­ти за се­бе». Про­по­ну­ва­ло­ся го­ло­су­ва­ти за ре­во­лю­ціо­не­рі в с а мо­стій­ни­ків і ре­спу­блі­кан­ців. А за­кін­чу­ва­ла­ся ві­до­зва, фра­гмен­ти якої пе­ред­ру­ку­вав i з кри­ти­кою ки­їв­ський «Біль­шо­вик», та­ки­ми сло­ва­ми: «Сла­ва Вкра­ї­ні — Пе­тлю­рі сла­ва!». Ці ж са­мі га­сла ви­ко­ри­сто­ву­ва­лись Стру­ком та йо­го х ло­пця­ми і пі д час у с ної а г і т а ці ї .

В і нт е рне­ті є баг а т о з г а док про т е , що «Ге­ро­ям сла­ва!» за­про­по­ну­вав ще у 1925 ро­ці ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти Юрій Ар­тю­шен­ко в ме­жах Ле­гії укра­їн­ських на­ціо­на­лі с т і в ( ЛУН), яка з г одом с т а ла с пі вза­снов­ни­цею ОУН.

Однак це твер­дже­н­ня по­тре­бує дже­рель­но­го під­твер­дже­н­ня. Адже баг а т о ра­зі в ци­то­ва­на в і нт е рне­ті т е з а по­чи­на­є­ться сло­ва­ми «схо­же на те» і лиш пі­сля них йде фра­за «що са­ме Юрій Ар­тю­шен­ко за­про­по­ну­вав ви­ко­ри­ста­ти ві­та­н­ня чор­но­шли­чни­ків: «Сла­ва Укра­ї­ні!» — «Ко­за­кам сла­ва!». Про­по­зи­цію то­ва­ри­ство прийня­ло, але з у то­чне­н­ням — від­по­від­а­ти тре­ба бу­ло: «Ге- ро­ям сла­ва!».

У спо­га­дах са­мо­го Ю. Ар­тю­шен­ка і в пу­блі к а ці ях про ньо­го, які дру­ку­ва­лись у 1962 і 1966, не­має вза­га­лі згад­ки про йо­го яке-не­будь від­но­ше­н­ня до га­сла ЛУН.

А у йо­го спо­га­дах за 1957, 1972 та 1985 ро­ків йде­ться не про ві­та­н­ня ЛУН, а про на­ціо­на­лі­сти­чний при­віт «Сла­ва Укра­ї­ні!» та від­по­відь «Сла­ва Украї ні , Сла­ва! » , які по­сті йно вжи­вав к і нний полк «Чор­них за­по­рож­ців» у ча­си зброй­ної бо­роть­би.

Усе ж рік тво­ре­н­ня ЛУН став ви­зна­чаль­ним для но­во­го ві­та­н­ня Зброй­них сил Укра­ї­ни. У на­ка­зі №4 від 10 ли­пня 1925 ро­ку Укра­їн­ське на­ціо­наль­не ко­за­че то­ва­ри­ство (УНАКОТО), яке про­дов­жу­ва­ло тра­ди­ції «Віль­но­го ко­за­цтва», ви­зна­чи­ло фор­му ві­та­н­ня для чле­нів сво­єї ор­га­ні­за­ції: «Сла­ва Укра­ї­ні — Сла­ва Ко­за­цтву».

Ці­ка­во, що УНАКОТО очо­лю­вав Іван Пол­та­вець-Остря­ни­ця — один із на­бли­же­них до геть­ма­на П. Ско­ро­пад­сько­го у 1918 ро­ці. Тож не ви­клю­че­но, що га­сло «Сла­ва Укра­ї­ні! Ге­тьма­ну сла­ва!» теж бу­ло йо­го тво­рі­н­ням.

Не пі­зні­ше як у 1929 ро­ці в се­ре­до­ви­щі Укра­їн­ської вій­сько­вої Ор­га­ні­за­ції (УВО) ви­ни­кло ще одне ві­та­н­ня-фор­му­ла: «Сла­ва Укра­ї­ні! Сла­ва Во­жде­ві», яке зго­дом при­жи­лось в ОУН і бу­ло ухва­ле­но як офі­цій­не на рим­сько­му Ве­ли­ко­му кон­гре­сі ОУН.

За­ро­ди­ло­ся це га­сло се­ред при­хиль­ни­ків УВО в США, під час ві­зит у Єв­ге­на Ко­но­валь­ця до Нью-Йор­ка.

«По­ра­див­шись між со­бою, рі­ши­лись ми при­ві­та­ти в се­бе Во­ждя згі­дно з іде­о­ло­гі­єю УВО — по «вій­сько­во­му», тоб­то в ча­сі, ко­ли Пол­ков­ник у ві йде до з а лі , всі при­су т ні на к оманд у «По­зір!» ма­ють ста­ти на «струн­ко» ли­цем до Пол­ков­ни­ка та в один го­лос при­ві­та­ти йо­го на­ціо­на­лі­сти­чним при­ві­том «Сла­ва во­жде­ві!» ... ко­ли при вхо­ді до за­лі при­ві­та­но йо­го грім­ким «Сла­ва во­жде­ві!» ...Пол­ков­ник від­по­вів «Сла­ва Укра­ї­ні ! » .

І з с е ре­ди­ні 1920- х ро­кі в г а с ло «Сла­ва Укра­ї­ні» по­ча­ла ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти укра­їн­ська пла­сто­ва мо­лодь у Га­ли­чи­ні і Во­ли­ні (ви­хо­ва­них пе­ре­ва­жно ве­те­ра­на­ми ви­зволь­них зма­гань). Пласт уни вжи­ва­ли йо­го влі­тку 1927 ро­ку по­руч зі сво­їм ві­та­н­ням «СКОБ!» пі д час пла­сто­вої з у с т рі чі в Оле­ксан­дрі ї по­бли­зу Рі вно­го ( у ре­зуль­та­ті ці є ї зу­стрі­чі по­ля­ки то­го ж ро­ку за­бо­ро­ни­ли Пласт на Во­ли­ні).

У під­піль­но­му Пла­сті кін­ця 1930-х ро­ків за­мість «СКОБ!» ви­ко­ри­сто­ву­ва­ло­ся ві­та­н­ня: «Сла­ва Укра­ї­ні — Сла­ва, Сла­ва, Сла­ва!». Тоб­то теж са­ме, яке згад ував Ю. Ар­тю­шен­ко у спо­ми­нах про «Чор­них за­по­рож­ців» та ЛУН.

Цю від­по­відь-виг ук «Сла­ва! Сла­ва! Сла­ва!» й до­те­пер ви­ко­ри­сто­ву­ють у Пла­сті й ви­ко­ри­сто­ву­ва­ли та­кож на вій­сько­во­му па­ра­ді 24 сер­пня 2018 ро­ку.

Са­ме з се­ре­до­ви­ща пласт унів, які ма­со­во вли­ли­ся в ОУН пі­сля збо­ро­ни по­ля­ка­ми Пласт у, га­сло «Сла­ва Укра­ї­ні!» по­вер­ну­ло­ся в ма­си і зно­ву ста­ло по­пу­ляр­ним се­ред укра­їн­ців.

Під час Вар­шав­сько­го і Львів­сько­го про­це­сів над Сте­па­ном Бан­де­рою та йо­го по­бра­ти­ма­ми й по­се­стра­ми ще з Пласт у «Сла­ва Укра­ї­ні!» пе­рі­о­ди­чно зву­ча­ло в за­лі (за що бу­ли окре­мі по­ка­ра­н­ня від поль­сько­го суд у).

Че­рез пе­ред­ру­ки су­до­вих хро­нік у пе­рі­о­ди­ці ві­та­н­ня ро­зі­йшлось сві­том і ста­ло по­всю­дно вжи­ва­ним. Ним по­ча­ли під­пи­су­ва­ти ого­ло­ше­н­ня і ли­сти, на­віть, ре­лі­гій­ні гро­ма­ди в США.

До ре­чі, в збір­ни­ку праць Сте­па­на Бан­де­ри не­має отої по­пу­ляр­но вжи­ва­ної в ін­тер­не­ті ци­та­ти, яка йо­му при­пи­су­є­ться: «І ска­же один...». Але Бан­де­ра то­чно мав зна­ти, що ко­ли угор­ські вій­ська то­пи­ли в кро­ві «Кар­пат­ську Січ», то сі­чо­ви­ки пе­ред смер­тю ча­сто виг уку­ва­ли «Сла­ва Укра­ї­ні!» (у ре­зуль­та­ті ще в 1939 ро­ці на­ци­сти за­бо­ро­ни­ли ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти це га­сло в укра­їн­ських ра­діо­пе­ре­да­чах iз Ві­дня). То­му Дру­гий ве­ли­кий збір ОУН у 1941 ро­ці не про­сто за­фі­ксу­вав сво­єю по­ста­но­вою вже дав­но сфор­мо­ва­ну тра­ди­цію, а й до­дав до ві­та­н­ня обов’яз­ко­ву від­по­відь: «Ге­ро­ям с ла­ва! » .

Гру­па осно­во­по­ло­жни­ків РУП, сту­ден­тів-са­мо­стій­ни­ків Хар­ків­сько­го те­хно­ло­гі­чно­го ін­сти­ту­ту (те­пер — НТУ «Хар­ків­ський по­лі­те­хні­чний ін­сти­тут»). У цен­трі — Юрій Кол­лард, лі­во­руч — Оле­ксан­дер Ко­ва­лен­ко, пра­во­руч Лев­ко Ма­ці­є­вич. Хар­ків, 1900 рік.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.