Ігри де­мо­нів

Ки­їв­ський те­атр «Зо­ло­ті во­ро­та» від­крив се­зон мі­сти­чним три­ле­ром «Фре­кен Юлія»

Ukrayina Moloda - - Культура - Ві­кто­рія КОТЕНОК

Ли­ше уявіть со­бі, як за­хо­плює ре­жи­се­рів по всьо­му сві­ту п’єса «Фре­кен Юлія» швед­сько­го дра­ма­тур­га Ав­гу­ста Стрін­дбер­га, якщо за 130 ро­ків її існу­ва­н­ня зня­то вже 40 кі­но­стрі­чок! Шко­да, не­має ста­ти­сти­ки, скіль­ки за цей час здій­сне­но те­а­траль­них по­ста­но­вок. Про­те до­бре ві­до­мий той факт, що п’єсу за жи­т­тя ав­то­ра ста­ви­ти не хо­ті­ли (чи по­бо­ю­ва­ли­ся), і де­який час у Шве­ції во­на на­віть бу­ла за­бо­ро­не­на цен­зу­рою. За жи­т­тя ав­то­ра п’єса бу­ла ін­сце­ні­зо­ва­на ли­ше один раз у Ко­пен­га­ге­ні (го­лов­ну роль зі­гра­ла дру­жи­на дра­ма­тур­га Сі­рі фон Ес­сен), але по­ста­нов­ка бу­ла ма­ло­успі­шною. І ли­ше че­рез кіль­ка ро­ків пі­сля смер­ті Ав­гу­ста Стрін­дбер­га во­на по­ча­ла актив­но за­во­йо­ву­ва­ти сер­ця те­а­траль­них і кі­но­ре­жи­се­рів усьо­го сві­ту.

Уже тре­тій рік ви­ста­ва «Фре­кен Жю­лі» йде на мі­кро­сце­ні ки­їв­сько­го Мо­ло­до­го те­а­тру (ре­жи­сер Сер­гій Кор­ні­єн­ко), а на по­ча­тку цьо­го те­а­траль­но­го се­зо­ну свою вер­сію ці­єї по­пу­ляр­ної п’єси за­про­по­ну­вав ще один мо­ло­дий ре­жи­сер Іван Урив­ський. Прем’єра дра­ми «Фре­кен Юлія» від­бу­ла­ся на сце­ні­чно­му май­дан­чи­ку Ки­їв­сько­го те­а­тру «Зо­ло­ті во­ро­та».

Са­ме тут ре­жи­сер по­чи­нав ро­би­ти свої пер­ші про­фе­сій­ні кро­ки: в рам­ках про­е­кту сту­дент­ських де­бю­тів Open Mind по­ста­вив ви­ста­ву «Дя­дя Ва­ня» за Ан­то­ном Че­хо­вим (2015 р. ви­зна­на кра­щим ре­жи­сер­ським де­бю­том фе­сти­ва­лю «Мель­по­ме­на Тав­рії»). На­сту­пни­ми «зо­ло­то­во­ріт­ськи­ми» ро­бо­та­ми Іва­на ста­ли по­ста­нов­ки «Оле­ся. За­бу­та істо­рія ко­ха­н­ня » за О. Ку­прі­ним та «Укра­де­не ща­стя» за І. Фран­ком (оста­н­ня отри­ма­ла пре­мію «Дзер­ка­ло сце­ни» від ти­жне­ви­ка «Дзер­ка­ло ти­жня»).

Да­лі ре­жи­сер пе­ре­їхав до Оде­си. Ни­ні на сце­ні Те­а­тру ля­льок йде йо­го «Оле­ся. Мі­сти­фі­ка­ція» за О. Ку­прі­ним, а в ре­пер­ту­а­рі Укра­їн­сько­го му­зи­чно-дра­ма­ти­чно­го те­а­тру ім. В. Ва­силь­ка вже чо­ти­ри йо­го спе­кта­клі — «Ті­ні за­бу­тих пред­ків» М. Ко­цю­бин­сько­го (по­ста­вив ще сту­ден­том), «Остан­ній день лі­та» за п’єсою О. Вам­пі­ло­ва «Ка­чи­не по­лю­ва­н­ня», «Ту­ран­дот» за К. Гоц­ці та «Одру­же­н­ня» за М. Го­го­лем.

На від­мі­ну від ба­га­тьох мо­ло­дих ре­жи­се­рів, які на­да­ють пе­ре­ва­гу су­ча­сним текс­там, Іван Урив­ський пра­цює з кла­си­кою. П’єсу «Фре­кен Юлія» вва­жає «скла­дним, але по­ту­жним тво­ром» і, як у по­пе­ре­дніх сво­їх ро­бо­тах, на­пов­нює її мі­сти­чни­ми сим­во­ла­ми, ці­ка­ви­ми ме­та­фо­ра­ми і не­о­дно­зна­чни­ми змі­ста­ми. До мі­сти­фі­ка­ції ре­жи­се­ра на­штов­хну­ла і са­ма п’єса А. Стрін- бер­га, по­дії якої від­бу­ва­ю­ться у ніч на Іва­на Ку­па­ла. Але пу­блі­ка не по­ба­чить ні­яких ма­со­вих тан­ців чи на­ро­дних гу­лянь, які за­зви­чай мо­лодь вла­што­вує цьо­го дня.

Ге­рої від по­ча­тку й до кін­ця пе­ре­бу­ва­ти­муть у тем­но­му дов­го­му ко­ри­до­рі, до яко­го со­ня­чне про­мі­н­ня і сві­же по­ві­тря по­тра­пля­ють ли­ше че­рез не­ве­ли­чке ві­ко­не­чко ви­тяж­ки (ху­до­жни­ксце­но­граф Ма­рія Кру­то­го­ло­ва). Та­ка со­бі граф­ська ко­ню­шня або псар­ня, го­лов­ною пра­ви­тель­кою якої є фре­кен Юлія (Ві­та­лі­на Бі­блів). Її слу­ги Жан (Дми­тро Олій­ник) і Хри­сти­на (Ін­на Ско­ри­на­Ка­ла­ба), від­по­від­но, ве­дуть се­бе, на­че по­кір­ні й по­слу­жли­ві со­ба­ки: ру­ха­ю­ться із зі­гну­ти­ми спи­на­ми, «го­лос» по­да­ють ли­ше з до­зво­лу ха­зяй­ки, за ко­ман­дою при­но­сять «пал­ку». І ли­ше у фі­на­лі цей про­стір пе­ре­тво­ри­ться на не­ве­ли­чку цер­кву зі сві­чка­ми — мі­сцем для спо­віді і по­ку­ти сво­їх грі­хів. Са­ме тут і від­бу­де­ться умов­ний обряд спа­ле­н­ня свя­тко­во­го опу­да­ла — Ку­па­ла, на мі­сці яко­го сто­я­ти­ме го­спо­ди­ня до­му.

Ре­жи­сер ла­має сте­ре­о­тип рі­ше­н­ня обра­зу го­лов­ної ге­ро­ї­ні: йо­го Юлія не тен­ді­тна, ми­ло­ви­дна граф­ська донь­ка, а силь­на, вла­дна, гру­бу­ва­та у ма­не­рах жін­ка. При пер­шій її по­яві на сце­ні ві­риш, що та­ка «ко­ня на ска­ку зу­пи­нить, у па­ла­ю­чу ха­ту ввій­де». Та по­тім з обра­зом фре­кен Юлії від­бу­ва­ю­ться по­стій­ні ме­та­мор­фо­зи: пі­сля су­во­рої «на­їзни­ці» во­на пе­ре­тво­рю­є­ться то на пу­сто­тли­ву ма­лень­ку дів­чин­ку, то на пал­ку ко­хан­ку, то на по­кір­ну се­лян­ку, то на без­жаль­ну відьму, то на не­вин­ну жер­тву-ді­ву. У ній по­стій­но від­бу­ва­є­ться вну­трі­шня бо­роть­ба тем­них і сві­тлих сил, так са­мо як у Жа­на, з яким во­на у цю ку­паль­ську ніч ви­рі­ши­ла «за­кру­ти­ти ро­ман». Із від­да­но­го ви­шко­ле­но­го пса він ра­птом стає за­ко­ха­ним ро­ман­ти­ком-мрій­ни­ком, а під кі­нець хи­трим і все­мо­гу­тнім Ме­фі­сто­фе­лем.

Тож цей мі­сти­чно-по­хму­рий три­лер на­га­дує та­кі со­бі ігри де­мо­нів і де­мон­струє світ, у яко­му май­же не ли­ши­ло­ся ні­чо­го свя­то­го: ли­ше не­чисть під ма­ска­ми лю­дей. Ні­яких справ­жніх по­чут­тів, цін­но­стей, мо­ра­лі — ли­ше не­стрим­не ба­жа­н­ня бу­ти «звер­ху». Аб­со­лю­тно в усьо­му: в со­ці­аль­но­му по­ло­жен­ні, ма­те­рі­аль­но­му, сі­мей­но­му то­що. Усі троє — Жан, Хри­сти­на, Юлія — «гра­ю­ться» у ко­ха­н­ня, чі­тко слі­ду­ю­чи сво­їй ви­го­ді-ці­лі: пер­ший — аби отри­ма­ти гро­ші, а по­тім ви­со­кий ста­тус вла­сни­ка го­те­лю; дру­га — щоб ви­йти за­між і на­ро­ди­ти омрі­я­ну ди­ти­ну; тре­тя — аби від­чу­ти свою пе­ре­ва­гу, си­лу, вла­ду і по­зну­ща­ти­ся зі «слаб­ших», «ниж­чих».

Та «сві­тло» в цьо­му тем­но­му ко­ри­до­рі-ко­ню­шні-псар­ні та­ки час від ча­су про­би­ва­є­ться. На­дія на по­ря­ту­нок (на омрі­я­ний Едем і ща­стя в ньо­му) сим­во­лі­чно зо­бра­же­на гіл­ка­ми з зе­ле­ним ли­стям, які пе­рі­о­ди­чно ви­ри­на­ють з-за ку­ліс у мо­мен­ти від­вер­то­сті ге­ро­їв. І ді­зна­ти­ся, чи зна­йдуть во­ни свій рай, мо­жна ли­ше по­тра­пив­ши на ви­ста­ву. По­ста­нов­ка пе­ред­усім бу­де ці­ка­ва тим, хто лю­бить го­стрі (на­віть мо­то­ро­шні) від­чу­т­тя, та­єм­ни­чі й за­плу­та­ні істо­рії-кве­сти.

Ви­ста­вою «Фре­кен Юлія» Іва­на Урив­сько­го Те­атр «Зо­ло­ті во­ро­та» від­крив 39-й те­а­траль­ний се­зон, де­ві­зом яко­го є «Зав­жди від­кри­ті для те­бе!».

Фо­то Ані БОБИРЄВОЇ.

Фре­кен Юлія — Ві­та­лі­на Бі­блів.

Ар­хів­не фо­то.

Адаль­берт Ер­де­лі на від­по­чин­ку.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.