«Це бу­де на­пов­не­на сві­тлом і енер­ге­ти­кою спо­ру­да»

Від ко­смо­дро­му до За­ли пам’яті — про­е­кти, які вра­жа­ють

Ukrayina Moloda - - Військо - Ген­на­дій КАРПЮК

Цен­траль­ний прое­кт­ний ін­сти­тут Мі­ні­стер­ства обо­ро­ни Укра­ї­ни — фа­кти­чно єди­ний вузь­ко­про­філь­ний за­клад з про­е­кту­ва­н­ня спо­руд обо­рон­но­го й спе­ці­аль­но­го при­зна­че­н­ня. І не тіль­ки. Ма­ло хто з укра­їн­ців знає, що при­бли­зно 300 ре­сто­ра­нів швид­ко­го хар­чу­ва­н­ня «Мак­до­нальдс», по­чи­на­ю­чи від най­пер­шо­го у сто­ли­ці, є прое­кт­ною ро­бо­тою ЦПІ, як і за­вод «Ко­ка­Ко­ла» під Ки­є­вом — один із най­біль­ших у Єв­ро­пі. Сві­то­вим ви­зна­н­ням фа­хо­во­сті ко­ле­кти­ву ін­сти­ту­ту ста­ла вда­ла участь у бу­дів­ни­цтві бра­зиль­сько­го ко­смо­дро­му «Ал­кан­та­ра». Тут же про­е­кту­ва­ли ба­га­то об’єктів вій­сько­во­го при­зна­че­н­ня, жи­тло для вій­сько­вих, а пі­сля по­ча­тку ро­сій­ської агре­сії — обо­рон­ні укрі­пле­н­ня, но­ві ар­се­на­ли і скла­ди. Про про­е­кти ми­ну­ло­го та сьо­го­де­н­ня го­во­ри­мо з ди­ре­кто­ром ДП МОУ ЦПІ Оле­гом При­йма­чу­ком, який тут пра­цює 31 рік, з яких 23 — очіль­ни­ком.

«Бра­зиль­ський ко­смо­дром під­ки­нув нам ба­га­то го­ло­во­ло­мок»

Оле­гу Ми­хай­ло­ви­чу, на­пев­но, ва­шу уста­но­ву ба­га­то ко­лег у сві­ті й до­сі асо­ці­ю­ють із бра­зиль­ським ко­смо­дро­мом, одним із най­ви­да­тні­ших ді­тищ ін­сти­ту­ту?

— На­пев­но, що так. Ця істо­рія роз­по­ча­ла­ся 15 ро­ків то­му, ко­ли то­ді­шній Пре­зи­дент Ле­о­нід Ку­чма під­пи­сав уго­ду з уря­дом Бра­зи­лії про спіль­не бу­дів­ни­цтво й ви­ко­ри­ста­н­ня ко­смо­дро­му «Ал­кан­та­ра». Йо­го ціл­ком ло­гі­чно зби­ра­ли­ся роз­мі­сти­ти хоч і се­ред джун­глів, але у мі­сці, роз­та­шо­ва­но­му май­же на еква­то­рі — над­зви­чай­но вда­лій та еко­но­мі­чно ви­прав­да­ній ло­ка­ції для ко­смі­чних стар­тів. Це до­зво­ля­ло б укра­їн­ській ра­ке­ті-но­сію «Ци­клон-4» ви­во­ди­ти на ор­бі­ту біль­шу ко­ри­сну ва­гу, ніж, на­при­клад, із Бай­ко­ну­ру, де та­ка ефе­ктив­ність стар­ту ниж­ча на по­над тре­ти­ну.

Так ви­ник по­ту­жний ко­о­пе­ра­цій­ний і пар­тнер­ський кон­гло­ме­рат де­ся­тків уча­сни­ків від двох кра­їн. І те, що ЦПІ до­ві­ри­ли увійти до йо­го скла­ду, бу­ло як ви­зна­н­ням, так і ви­кли­ком. Адже да­ле­ко не ко­жній, на­віть ду­же зна­ній прое­кт­ній уста­но­ві, до­во­ди­ться бра­ти­ся за та­ку спра­ву. І нам усе вда­ло­ся ви­ко­на­ти, пі­сля без­до­ган­но­го про­хо­дже­н­ня дер­жекс­пер­ти­зи в Укра­ї­ні та Бра­зи­лії.

А в чо­му ж то­ді по­ля­гав ви­клик? — То­ді в на­шій ца­ри­ні якраз від­бу­вав­ся те­хно­ло­гі­чний бум — з’яв­ля­ло­ся су­ча­сне про­грам­не за­без­пе­че­н­ня, яке до­зво­ля­ло під­ня­ти якість та швид­кість бу­ді­вель­но­го про­е­кту­ва­н­ня на не­ба­че­ну до­ти ви­со­ту. Щоб бу­ти кон­ку­рен­тно спро­мо­жни­ми, по­трі­бно весь час пе­ре­бу­ва­ти у від­по­від­но­му то­ну­сі. І ми теж ду­же вча­сно взя­ли­ся за опа­ну­ва­н­ня ком­пле­ксу ВІМ-те­хно­ло­гій. Це до­по­мо­гло нам спро­е­кту­ва­ти ко­смо­дром пра­кти­чно з ну­ля. Пев­ну роль ві­ді­гра­ло й те, що за фа­хом я вій­сько­вий ін­же­нер ра­ке­тно-ко­смі­чних ком­пле­ксів і про­йшов хо­ро­шу пра­кти­ку слу­жби в Ка­пу­сті­но­му Яру й на Бай­ко­ну­рі.

Бра­зиль­ський про­ект під­ки­нув нам ба­га­то го­ло­во­ло­мок — тре­ба бу­ло під зем­лею роз­мі­сти­ти та­кі скла­дні ре­чі, як при­мі­ще­н­ня за­прав­ки ра­ке­то­но­сія, а та­кож стар­то­вий ком­плекс. Ко­ли ми отри­ма­ли всю ви­хі­дну ін­фор­ма­цію до про­е­кту­ва­н­ня, її об­сяг ви­явив­ся ре­аль­но ко­смі­чним! По­трі­бна бу­ла но­ва комп’ютер­на про­гра­ма для її опра­цю­ва­н­ня, бо то­го­ча­сні нас не вла­што­ву­ва­ли. Зу­пи­ни­ли­ся на про­грам­но­му ком­пле­ксі ав­то­ма­ти­чно­го 3-D про­е­кту­ва­н­ня Autodesk Revit. Фа­кти­чно це ін­фор­ма­цій­ний мо­ду­ля­тор бу­дів­ни­цтва (Building Information Modeling, або BIM. — Авт.). ВІМ-те­хно­ло­гії до­по­мо­гли ви­да­ти 12,5 ти­ся­чі ли­стів А1 про­е­кту ко­смо­дро­му всьо­го за 5 мі­ся­ців. І ско­ро­ти­ли час про­е­кту­ва­н­ня на тре­ти­ну. Але від­су­тність га­ран­то­ва­но­го фі­нан­су­ва­н­ня за­галь­му­ва­ла ре­а­лі­за­цію бра­зиль­сько­го про­е­кту при­бли­зно на 3 ро­ки. А які ще про­е­кти для ЦПІ є ета­пни­ми? — Ін­сти­тут був го­лов­ним про­е­кту­валь­ни­ком у про­це­сі ядер­но­го роз­збро­є­н­ня в 1990-ті. Зна­ко­во, що у ве­сти­бю­лі ЦПІ під­пи­са­ли уго­ду з уря­до­вою де­ле­га­ці­єю США про на­да­н­ня пер­шо­го міль­йо­на до­ла­рів. До­ве­ло­ся дві­чі їзди­ти у Бал­ти­мор, аби за­хи­ща­ти наш про­ект. На­ші роз­ра­хун­ки аме­ри­кан­ці пе­ре­ві­ри­ли на сво­є­му по­лі­го­ні, й тіль­ки по­тім під­пи­са­ли до­го­вір із Ки­є­вом. До­лу­ча­ли­ся ми і до ві­до­мої епо­пеї зі схо­ви­щем від­пра­цьо­ва­но­го ядер­но­го па­ли­ва в Чор­но­би­лі. Пе­ред тим фран­цу­зи тут на­пар­та­чи­ли, на­бу­ду­ва­ли щось «не те». І нам по-но­во­му до­ве­ло­ся все про­е­кту­ва­ти, під­пи­сав­ши кон­тракт з аме­ри­кан­ця­ми, про­йшов­ши 12 спе­ці­аль­них дер­жав­них екс­пер­тиз. А ще у на­шо­му ба­га­жі — но­ва ам­ба­са­да Бі­ло­ру­сі, стан­ції да­ле­ко­го сте­же­н­ня за ко­смі­чни­ми об’єкта­ми, цен­три ке­ру­ва­н­ня по­ві­тря­ним ру­хом у Дні­прі й Сім­фе­ро­по­лі, ме­ди­чні цен­три, шко­ли, жи­тло­ві ком­пле­кси, обла­шту­ва­н­ня остро­ва Змі­ї­ний у Чор­но­му мо­рі з ви­ко­ри­ста­н­ням не­тра­ди­цій­них дже­рел енер­гії — ли­ше не­ве­ли­чка ча­стин­ка здо­бу­тку ін­сти­ту­ту. Вам не ви­ста­чить мі­сця в одній га­зе­ті, аби все зга­да­ти!

Ар­се­наль­на «ре­во­лю­ція»

А са­ме за­раз над якою акту­аль­ною те­ма­ти­кою пра­цю­є­те?

— Це по­трі­бні ще «вчо­ра» об’єкти Мі­н­обо­ро­ни — три ар­се­на­ли боє­при­па­сів. (Чер­го­ва зов­сім «сві­жа» НП на Чер­ні­гів­щи­ні вко­тре за­свід­чи­ла, на­скіль­ки на­галь­ною є ця про­бле­ма. — Авт.). То­рік у гру­дні мі­ністр обо­ро­ни під­пи­сав на­каз про те, щоб 1 кві­тня 2018-го я по­клав на стіл прое­кт­ну до­ку­мен­та­цію на бу­дів­ни­цтво но­вих скла­дів. Тер­мін про­е­кту­ва­н­ня від­по­від­но до нор­ма­ти­вів мав бу­ти 8,5 мі­ся­ця. Ми ж зро­би­ли за три.

У Ка­ли­нів­ку ми за­йшли пі­зні­ше че­рез три­ва­лий час роз­мі­ну­ва­н­ня і не­мо­жли­вість ви­ко­на­ти ви­шу­ку­валь­ні ро­бо­ти. Але і тут уже є про­ект на 10 спо­руд, який про­йшов екс­пер­ти­зу. Вар­тість бу­ді­вель усіх трьох ар­се­на­лів ся­гає 4,5 мі­льяр­да грн.

Які рів­ні без­пе­ки ви за­кла­да­ли в ці об’єкти?

— В Укра­ї­ні збе­рі­га­є­ться ве­ли­че­зна кіль­кість боє­при­па­сів до зви­чай­них ви­дів озбро­єнь (близь­ко 400 тис. тонн. — Авт.), пе­ре­ва­жно ра­дян­ської до­би. Че­рез об’єктив­ні при­чи­ни їх ча­сто скла­ду­ва­ли про­сто на зем­лю. Дер­жа­ва май­же не опі­ку­ва­ла­ся про­бле­ма­ти­кою, і тіль­ки за­раз пі­шло пев­не фі­нан­су­ва­н­ня укрі­пле­н­ня жи­ву­чо­сті скла­дів та ар­се­на­лів.

Я пе­ре­ко­на­ний: пі­сля ре­а­лі­за­ції на­ших про­е­ктів жи­те­лі нав­ко­ли­шніх на­се­ле­них пун­ктів змо­жуть спо­кій­но по­чу­ва­ти­ся не­за­ле­жно від то­го, на якій во­ни від­ста­ні ме­шка­ють від тих скла­дів. За су­т­тю це бу­дуть мі­цні «ко­ко­ни», осно­ва яких — за­лі­зо­бе­тон­ний мо­но­лі­тний кар­кас, роз­ра­хо­ва­ний на удар­ну ви­бу­хо­ву хви­лю, що діє з на­ван­та­же­н­ням до 5 тонн на ква­дра­тний метр. За­ува­жу: ядер­ний удар діє із ти­ском 20 тонн на метр ква­дра­тний. До то­го ж цей кар­кас обва­ло­ва­ний зем­лею тов­щи­ною мі­ні­мум 1,5 ме­тра. Спо­ру­ди кон­стру­ктив­но роз­ра­хо­ва­ні на пря­мі влу­ча­н­ня пра­кти­чно всіх ви­дів зви­чай­них озбро­єнь. На- віть якщо щось тра­пи­ться все­ре­ди­ні схо­ви­ща, йо­го за­лі­зо­бе­тон­на «шка­ра­лу­па» не да­ва­ти­ме роз­лі­та­ти­ся боє­при­па­сам.

Всі на­у­ко­ві й те­хні­чні роз­ра­хун­ки до­во­дять: ЦПІ за­клав нор­маль­ний за­пас мі­цно­сті і за­хи­сту. Крім то­го, осу­ча­сне­но си­сте­му охо­ро­ни пе­ри­ме­тра ар­се­на­лів, яка змо­же ви­яв­ля­ти без­пі­ло­тни­ки та за­по­бі­га­ти мо­жли­вим НП при­ро­дно­го і те­хно­ген­но­го ха­ра­кте­рів. Ми свою ро­бо­ту ви­ко­на­ли, вже про­йшли тор­ги і по­ча­ло­ся бу­дів­ни­цтво.

«За­ла пам’яті — це справ­ді епо­халь­на річ»

Я чув, що ін­сти­ту­ту до­ру­чи­ли про­е­кту­ва­ти ве­ли­чну За­лу пам’яті, яку за­раз актив­но бу­ду­ють на те­ри­то­рії Мі­ні­стер­ства обо­ро­ни?

— Нам по­трі­бно роз­ви­ва­ти но­ву укра­їн­ську куль­ту­ру мі­лі­тар­ної пам’яті. І я пи­ша­ю­ся, що цей ме­мо­рі­ал у сво­їй уяві, а по­тім — у па­пе­рах і роз­ра­хун­ках — на­ро­ди­ли са­ме ми. Адже, щоб за­сі­сти за ро­бо- ту, тре­ба бу­ло спер­шу по­ду­ма­ти, а що ми на­слі­ду­є­мо з істо­рії, як від­обра­зи­мо день сьо­го­дні­шній і як уже це ви­сло­ви­ти в ар­хі­те­кту­рі до­сту­пно, пу­блі­чно. Це фа­кти­чно пер­ший ве­ли­кий про­ект ме­мо­рі­аль­но­го він­шу­ва­н­ня но­вої вій­ни Укра­ї­ни за не­за­ле­жність.

Зна­є­те, ко­ли мі­ністр за­про­по­ну­вав зайня­ти­ся цим про­е­ктом, ре­а­лі­зу­ва­ти йо­го ідею і за­дум За­ли пам’яті, в ме­не по ті­лу по­пов­зли му­ра­шки. На­віть наш про­ект ко­смо­дро­му був блі­дою тін­ню ті­єї ве­ли­чі й від­по­від­аль­но­сті, що ви­па­ла на на­шу честь — вша­ну­ва­ти по­двиг укра­їн­ських ге­ро­їв та зви­тяж­ців!

Те, що ми за­про­е­кту­ва­ли, є уні­каль­ною мо­ну­мен­таль­ною ком­по­зи­ці­єю, якої не­має в жо­дній си­ло­вій стру­кту­рі, біль­ше то­го, на­віть за кор­до­ном не у всіх пар­тне­рів щось по­ді­бне є... Я маю, по­вір­те, зна­чний про­фе­сій­ний та люд­ський до­свід. Але За­ла пам’яті, на­пев­но, справ­ді епо­халь­на річ. Ме­не зро­зу­міє будь-який бу­ді­вель­ник чи ар­хі­те­ктор. І ви б ба­чи­ли, як я був спан­те­ли­че­ний по­зи­ці­єю мі­ська­дмі­ні­стра­ції Ки­є­ва що­до до­лі цьо­го про­е­кту. Упро­довж чо­ти­рьох мі­ся­ців сто­ли­чні уря­дни­ки не да­ва­ли до­зво­лу на бу­дів­ни­цтво, ви­га­дав­ши зне­ва­жли­ву «ле­ген­ду» цьо­му про­е­кту. Мов­ляв, ми бу­ду­є­мо МАФ — ма­лу ар­хі­те­ктур­ну фор­му! Бу­цім­то від­по­від­но до мі­сто­бу­дів­них норм там не мо­же бу­ти ка­пі­таль­ної спо­ру­ди. Хо­ча мі­сто­бу­дів­на ра­да мо­гла лег­ко зро­би­ти ви­ня­ток. Так ми зга­я­ли час...

Сте­пан Ти­мо­фі­йо­вич за­ува­жив: це не має бу­ти ка­пли­чка чи пов’яза­на з ре­лі­гій­ним куль­том ком­по­зи­ція, а на­пов­не­на сві­тлом і енер­ге­ти­кою спо­ру­да — із від­чу­т­тям сві­тли­ці, ви­ня­тко­во трі­ум­фаль­на, але й не схо­жа на мав­зо­лей. Ма­ла бу­ти не ви­со­кою й не низь­кою, вда­лою за роз­мі­ром. Із пу­блі­чним ви­хо­дом у мі­сто та все­ре­ди­ну те­ри­то­рії мі­ні­стер­ства. Ми пе­ре­гля­да­ли істо­ри­чні ма­те­рі­а­ли, ра­зом із ар­хі­те­кто­ром Ан­дрі­єм Па­шень­ком (ві­до­мий уча­стю в роз­роб­ці ме­мо­рі­а­лів у Ба­би­но­му Яру, ін­ших про­е­ктах. — Авт.) по­ча­ли кре­а­тив­ні штур­ми, про­бу­ю­чи ада­пту­ва­ти до ло­ка­ції рі­зні ідеї. Ді­йшли то­го, що ця За­ла ма­ти­ме окру­глу фор­му, зов­сім без ку­тів.

Що це, пе­ре­про­шую, озна­чає: без ку­тів?

— Укра­їн­ська бу­дів­ни­ча тра­ди­ція го­во­рить, що в ку­тках зби­ра­ю­ться тем­ні си­ли. Не­да­рем­но са­ме по ку­тках у ха­тах на­ші пра­щу­ри роз­мі­щу­ва­ли образ­ки та іко­ни...

Існу­вав і аль­тер­на­тив­ний про­ект — во­лон­тер­ський, який на­шу про­по­зи­цію не пе­ре­міг, але ми звід­ти за­по­зи­чи­ли ра­ціо­наль­ну ідею пам’ятно­го зна­ка зі дзво­ном. Це тов­ста зі­гну­та ме­та­ле­ва пла­сти­на, імі­то­ва­на під бро­ню, яка уосо­блює ті­ло укра­їн­сько­го вій­ська, про­би­та рі­зни­ми ка­лі­бра­ми зброї. Увін­чує ком­по­зи­цію дзвін. Від­по­від­но до ідеї, спе­ці­аль­на лю­ди­на має вда­ря­ти у ньо­го що­дня стіль­ки ра­зів, скіль­ки во­ї­нів цьо­го дня за­ги­ну­ло за ро­ки вій­ни із ро­сій­ською агре­сі­єю.

Най­ці­ка­ві­ши­ми, на мій по­гляд, еле­мен­та­ми спо­ру­ди є ко­льо­ро­вий ві­траж у фор­мі зна­ку ЗСУ (за те­хно­ло­гі­єю ві­до­мо­го аме­ри­кан­сько­го ди­зай­не­ра Лу­ї­са Тіф­фа­ні. — Авт.), крізь який усе­ре­ди­ну за­ли па­да­ти­ме сві­тло, та ком­по­зи­ція зі дзво­ном. Ми вже зна­йшли у Ки­є­ві фа­хів­ців, зда­тних вті­ли­ти у кон­кре­тних ви­ро­бах ці за­ду­ми. При­мі­ром, май­страм до­ве­де­ться ре­а­лі­сти­чно зі­мі­ту­ва­ти влу­ча­н­ня у бро­ню сна­ря­дів від­по­від­них ка­лі­брів — вхід та ви­хід.

За­ла ма­ти­ме кіль­ка си­стем осві­тле­н­ня, мо­ні­то­ри, зву­ко­вий су­про­від і, вла­сне, Кни­гу пам’яті з іме­на­ми на­ших ге­ро­їв.

Юрій Бі­рю­ков при­віз 100 кі­ло­гра­мів оскол­ків, які ми мон­ту­ва­ти­ме­мо у сте­лу так, не­мов во­ни за­стря­гли там чи зри­ко­ше­ти­ли. Бу­де імі­та­ція кі­птя­ви — дзвін ні­би ви­хо­дить із во­гню. Пе­ред сте­лою сто­я­ти­ме ме­та­ле­ва ча­ша — по­би­та ку­ля­ми й на­пов­не­на оскол­ка­ми. Це обов’яз­ко­во бра­ти­ме за ду­шу...

Укра­їн­ці й на­ші за­кор­дон­ні го­сті бу­дуть справ­ді вра­же­ні тим, на­стіль­ки вда­ло вда­ло­ся про­е­кту­валь­ни­кам, ар­хі­те­кто­рам і бу­ді­вель­ни­кам від­обра­зи­ти у ка­мін­ні, ме­та­лі, грі сві­тла й ті­ні суть на­шої бо­роть­би, її тра­гізм та не­ви­чер­пний ге­ро­їзм на­ро­ду, який ні­ко­ли не зда­є­ться.

«Нам по­трі­бно роз­ви­ва­ти но­ву укра­їн­ську куль­ту­ру мі­лі­тар­ної пам’яті. І я пи­ша­ю­ся, що цей ме­мо­рі­ал на­ро­ди­ли са­ме ми».

Бу­дів­ни­цтво За­ли пам’яті в роз­па­лі.

Олег При­йма­чук.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.