Пав­ло Шу­мей­ко: Уім­бл­дон цьо­го ро­ку був мо­їм пер­шим «Шо­ло­мом»

Май­бу­тнє укра­їн­сько­го те­ні­су свя­ткує день на­ро­дже­н­ня, по­до­ро­жу­ю­чи кра­ї­на­ми Азії

Ukrayina Moloda - - Спорт - Ва­ле­рія ЗАПОЛЬСЬКА

Цьо­го ти­жня, а са­ме 11 жов­тня, свій 18-й день на­ро­дже­н­ня свя­ткує пер­ша ра­ке­тка Укра­ї­ни се­ред юні­о­рів, но­вий член збір­ної Укра­ї­ни та май­бу­тнє укра­їн­сько­го те­ні­су, мо­ло­дий спортс­мен Пав­ло Шу­мей­ко. На­ро­дже­ний у сім’ї ко­ли­шньо­го про­фе­сій­но­го те­ні­си­ста, він зма­ле­чку знав, що та­ке не­втом­на пра­ця на кор­ті, ні­ко­ли не зда­вав­ся та став най­більш ви­со­ко­рей­тин­го­вим грав­цем се­ред укра­їн­ців у сві­ті. Про шлях ста­нов­ле­н­ня як спортс­ме­на, пер­ші пе­ре­мо­ги та по­раз­ки, за­про­ше­н­ня в збір­ну й не тіль­ки го­во­ри­мо в екс­клю­зив­но­му ін­терв’ю для «УМ».

За­йма­ти­ся те­ні­сом по­чав у 5 ро­ків

Пав­ле, в яко­му ві­ці ви по­ча­ли за­йма­ти­ся те­ні­сом? Чи одра­зу ви­ни­кла прив’яза­ність до цьо­го ви­ду спор­ту? Пам’ята­є­те своє пер­ше тре­ну­ва­н­ня?

— За­йма­ти­ся те­ні­сом по­чав у 5 ро­ків. Мій ба­тько, Єв­ге­ній Шу­мей­ко, був про­фе­сій­ним грав­цем за ча­сів СРСР та до­ся­гнув хо­ро­ших ре­зуль­та­тів. То­му ви­рі­шив і ме­не вчи­ти, ко­ли я біль­шменш під­ріс.

Пер­ше тре­ну­ва­н­ня, зда­є­ться, бу­ло на від­по­чин­ку: ми від­по­чи­ва­ли сім’єю в Ту­реч­чи­ні, і там бу­ли кор­ти, так та­то й ви­рі­шив по­ча­ти ме­не на­вча­ти.

Прив’яза­ність ви­ни­кла не одра­зу. Нав­па­ки — чим стар­шим я ста­вав, тим біль­ше хо­ті­лось гра­ти. Зга­дую, ро­ків до 14 те­ніс ме­ні не ду­же по­до­бав­ся, грав у ньо­го, на­че за зви­чкою. За­раз же ба­жа­н­ня ви­хо­ди­ти на корт на­ба­га­то біль­ше.

Хто був ва­шим тре­не­ром у про­це­сі ста­нов­ле­н­ня як спортс­ме­на?

— Пер­шим тре­не­ром був та­то. Він ме­не тре­ну­вав до 12 ро­ків. Про­те він ви­рі­шив від­да­ти ме­не ін­шо­му фа­хів­цю, Ан­то­ну Кор­чев­сько­му, оскіль­ки по­трі­бно бу­ло тре­ну­ва­ти­ся біль­ше, а з ро­бо­тою та­та це бу­ло скла­дні­ше. Крім то­го, по­трі­бен був но­вий по­гляд.

З Ан­то­ном я тре­ну­вав­ся 4 ро­ки. Ду­же гар­ний тре­нер: від­по­від­аль­ний, пра­це­лю­бний, при­єм­ний у спіл­ку­ван­ні і на­вчає гри ду­же про­фе­сій­но. По­ба­чив­ши ба­га­то тре­не­рів, мо­жу прав­ди­во ска­за­ти: та­ких по­трі­бно ще по­шу­ка­ти. Ба­га­то хто не­до­оці­нює ці ри­си, а пра­гне зна­йти якусь ро­дзин­ку.

Але нам до­ве­ло­ся ро­зійти­ся з Ан­то­ном че­рез те, що по­трі­бно бу­ло змі­ни­ти мі­сце тре­ну­вань. На­ра­зі я тре­ну­юсь у Сло­вач­чи­нi з тре­не­ром Мі­ло­сла­вом Грол­му­сом. Тре­нер iз ве­ли­ким до­сві­дом, ви­хо­вав та на­тре­ну­вав ба­га­то хо­ро­ших грав­ців (збір­ни­ків Сло­вач­чи­ни), ду­же іні­ці­а­тив­ний, і про­грес iз ним одра­зу по­мі­тний. Ме­ні ду­же по­ща­сти­ло.

Ви зі спор­тив­ної сім’ї. Що мо­же­те роз­по­ві­сти про вплив цьо­го фа­кту на ва­ше жи­т­тя?

— Мій ба­тько грав про­фе­сій­но в те­ніс, са­ме то­му і я по­чав. Він же роз­по­чав гра­ти у ві­ці 9 ро­ків, був 4-м грав­цем в Укра­ї­ні за сво­їм ро­ком на­ро­дже­н­ня і в топ-15 у СРСР, не­о­дно­ра­зо­во ви­гра­вав чем­піо­нат Укра­ї­ни. Пі­сля роз­па­ду СРСР, на жаль, був ви­му­ше­ний за­кін­чи­ти кар’єру. За­раз же та­то ду­же ба­га­то мною опі­ку­є­ться, їздить зі мною і ви­рі­шує всі пи­та­н­ня. І я йо­му ду­же вдя­чний!

Моя ма­ма, хо­ча й не спортс­мен­ка, про­те її вне­сок у моє жи­т­тя та­кий же ко­ло­саль­ний.

58-й у рей­тин­гу юні­о­рів ITF

Роз­ка­жіть, будь ла­ска, про свої пер­ші зма­га­н­ня.

— На пер­ших зма­га­н­нях грав 9-рі­чним на кор­тах «Олімп». Про­грав пер­ший матч 6-0, 6-0. Ду­маю, це не див­но: ба­га­то хто не­вда­ло грає пер­ші тур­ні­ри. А на­да­лі ре­зуль­та­ти тіль­ки по­кра­щу­ва­лись і по­кра­щу­ва­лись.

Чи за­йма­є­те­ся до­да­тко­во яки­мось ви­дом спор­ту для роз­ви­тку фі­зи­чної фор­ми або ж про­сто як хо­бі? Які ма­є­те за­хо­пле­н­ня?

— Спор­том, окрім те­ні­су, ні­яким біль­ше не за­йма­ю­ся, але ду­же лю­блю ба­скет­бол, фут­бол — із за­до­во­ле­н­ням у них граю.

Се­ред мо­їх хо­бі — істо­рія і ку­хо­вар­ство. Ду­же по­до­ба­є­ться чи­та­ти істо­рію, зокре­ма про би­тви і все, що з цим пов’яза­но. Адже це на­ди­хає. Та­кож лю­блю го­ту­ва­ти: отри­мую не­ймо­вір­не за­до­во­ле­н­ня від цьо­го за­ня­т­тя.

Жи­т­тя спортс­ме­на — це по­стій­ний рух, удо­ско­на­ле­н­ня на­ви­чок. Як від­по­чи­ва­є­те від тре­ну­вань та зма­гань між се­зо­на­ми?

— Від­по­чи­ва­ти, зви­чай­но, ба­га­то не до­во­ди­ться. Але час на це, зві­сно, зна­хо­ди­ться. На по­ча­тку осе­ні два ро­ки по­спiль на ти­ждень їду на мо­ре. В іде­а­лі, від те­ні­су ти ма­єш отри­му­ва­ти ціл­ко­ви­те за­до­во­ле­н­ня, що й від­по­чи­ва­ти не бу­де хо­ті­ти­ся.

Де на­вча­є­те­ся пі­сля за­кін­че­н­ня шко­ли?

— Нав­ча­ю­ся в НУХТі на фа­куль­те­ті «Фі­нан­си та бан­ків­ська спра­ва». На­ра­зі на дру­го­му кур­сі. Лю­блю вчи­ти­ся, зав­жди на­вчав­ся з вла­сно­го ба­жа­н­ня. Ні­ко­ли не по­трі­бно ме­не зму­шу­ва­ти. Умію зна­хо­ди­ти на це час.

На по­ча­тку цьо­го ро­ку ви бу­ли 58-м у рей­тин­гу юні­о­рів ITF. Це не­ймо­вір­не до­ся­гнен- ня! Для вас це по­ка­зник ро­сту? Слід­ку­є­те за рей­тин­га­ми чи про­сто пра­цю­є­те на вла­сний ре­зуль­тат?

— 58-й у сві­ті се­ред юні­о­рiв — це ве­ли­че­зне до­ся­гне­н­ня. Це дій­сно по­ка­зник ро­сту для ме­не. Зви­чай­но, го­лов­не — це твоя гра, а ре­зуль­та­ти при­йдуть. Про­те не ду­ма­ти про рей­тинг та­кож скла­дно. Хо­ча кра­ще за все — не ду­же на цьо­му фо­к­усу­ва­ти­ся. Усе має бу­ти в мі­ру.

Най­біль­ше за­пам’ятав­ся Уїм­бл­дон

Де на­ра­зі тре­ну­є­тесь? — Тре­ну­юсь у Сло­вач­чи­ні в мі­сті Тр­на­ва вже рік. Там усе вла­што­вує: і мо­ва, і лю­ди, і ба­за, тре­не­ри та за­га­лом жи­т­тя. Це мі­сто ста­ло дру­гим до­мом.

Роз­ка­жіть про улю­бле­не по­кри­т­тя кор­тів. Які уда­ри вва­жа­є­те най­вда­лiши­ми?

— Біль­ше по­лю­бляю хард, оскіль­ки на­ма­га­ю­ся гра­ти в актив­ний те­ніс. Щоб на ньо­му ви­гра­ти, у пер­шу чер­гу по­трі­бна по­ту­жна по­да­ча й удар з фор­хен­да. Пра­цюю над цим.

За свою кар’єру ви зі­гра­ли не одну со­тню тур­ні­рів. Ко­трий за­пам’ятав­ся най­біль­ше?

— На­пев­не, з усіх зі­гра­них тур­ні­рів най­біль­ше за­пам’ятав­ся Уїм­бл­дон — осо­бли­вий тур­нір, усі гра­ють у бі­ло­му. Це мрія будь-ко­го — по­тра­пи­ти ту­ди.

Та­кож чем­піо­нат Укра­ї­ни до 10 ро­ків у Са­ках: я то­ді по­сів 3-тє мі­сце і з цьо­го мо­мен­ту по­чав до­бре ви­сту­па­ти.

Які свої ти­ту­ли вва­жа­є­те най­біль­ши­ми до­ся­гне­н­ня­ми в кар’єрі?

— По­ки що в ме­не 5 ти­ту­лів ка­те­го­рії ITF до 18, один ти­тул TE до 12 ро­ків, а ще — пе­ре­мо­ги в Укра­ї­ні до 10 ро­ків. Кра­щи­ми вва­жаю 2 свої ти­ту­ли в цьо­му ро­ці ITF дру­гої ка­те­го­рії (Чер­ка­си і Се­нець у Сло­вач­чи­ні) — за­для них ду­же ба­га­то пра­цю­вав ці­єї зи­ми.

Участь в Уїм­бл­до­ні — впер­ше? Роз­ка­жіть про свої вра­же­н­ня від ле­ген­дар­них кор­тів.

— Уїм­бл­дон цьо­го ро­ку був мо­їм пер­шим «Шо­ло­мом». На жаль, я ту­ди при­їхав iз трав­мою ру­ки, не зміг­ши нор­маль­но гра­ти, то­му не по­ка­зав се­бе пов­ні­стю: про­грав у фі­на­лі ква­лі­фі­ка­ції.

Вра­же­н­ня чу­до­ві. Упро­довж пер­шої го­ди­ни ду­мав, що по­тра­пив у каз­ку. Ба­за ве­ли­ка, тра­ва з бі­лим ко­льо­ром до­дає шар­му. І, зви­чай­но, усе зе­ле­не й у ко­ро­лів­сько­му сти­лі.

У про­пор­цій­но­му від­но­шен­ні кіль­кість більш вда­лих оди­но­чних ма­тчів пе­ре­ва­жає над пар­ни­ми. На ва­шу дум­ку, чо­му так від­бу­ва­є­ться? З ким iз грав­ців скла­ли­ся гар­ні від­но­си­ни в па­рі?

— Па­ра — це ін­ший спорт: та­кти­ка ін­ша, са­ма гра. Ва­жли­во, як ти від­чу­ва­єш на­пар­ни­ка. Від те­бе ба­га­то що за­ле­жить, як і від пар­тне­ра. Та­кож оди­но­чним біль­ше ува­ги при­ді­ля­є­ться на тре­ну­ва­н­нях.

Не­по­га­ні від­но­си­ни скла­ли­ся з ні­ме­цьким грав­цем мо­го ро­ку на­ро­дже­н­ня Ген­рі Сквай­ром. Ми ви­гра­ли в трав­ні тур­нір пер­шої ка­те­го­рії ITF пе­ред Ро­лан Гар­ро­сом. Чу­до­ві спо­га­ди!

Яка бу­ла ва­ша ре­а­кція, ко­ли за­про­си­ли до збір­ної?

— Тро­хи і хви­лю­вав­ся, як ме­не при­ймуть і то­му по­ді­бне, але, ду­маю, це нор­маль­но. По­зи­тив­них очі­ку­вань бу­ло біль­ше.

На да­ний мо­мент ви єди­ний у збір­ній, у ко­го ро­бо­ча ру­ка — лі­ва. Чи вва­жа­є­те це сво­їм «ко­зи­рем», який мо­жна вда­ло ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти під час гри?

— Так, зви­чай­но. З шуль­га­ми зав­жди важ­че гра­ти. На­віть ме­ні, адже зви­ка­єш, що біль­шість грав­ців прав­ші. То­му це ду­же не­зру­чно, при грі в па­рі та­кож ви­ни­ка­ють скла­дно­щі.

Уже від­чу­ва­є­те, що пов­ні­стю го­то­ві до гри за збір­ну?

— Так, я на­віть мав би гра­ти 5-й матч у Куб­ку Де­ві­са (про­во­див­ся все­ре­ди­ні ве­ре­сня в Бу­чі), але пор­ту­галь­ці ви­бу­ли.

Фо­то з сай­та xsport.ua.

Пав­ло Шу­мей­ко.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.