Чо­му нам не тре­ба бо­я­ти­ся по­пулістів

Vlast Deneg - - ТОЧКА ЗОРУ - Ва­дим Де­ни­сен­ко

Людсь­ке ми­слен­ня ба­зуєть­ся на­сам­пе­ред на то­му, що наш мо­зок ду­же лі­ни­вий. Йо­му не хо­четь­ся на­пру­жу­ва­ти­ся й вит­ра­ча­ти ма­су енер­гії на об­чис­лен­ня чи аналітич­ні роз­ду­ми. Наш мо­зок був би щас­ли­вий, аби всі ми, не за­ми­слю­ю­чись, про­сто «ви­п­льо­ву­ва­ли» пер­ші-ліп­ші дум­ки і на цьо­му за­спо­ко­ю­ва­ли­ся.

Іс­нує еле­мен­тарне пра­ви­ло, яке ві­до­ме пси­хо­ло­гам і ак­тив­но за­сто­со­вуєть­ся в політ­тех­но­ло­гіях: лю­ди­на, швид­ше за все, не від­по­ві­да­ти­ме на складне аналітичне пи­тан­ня. Во­на спро­бує за­мі­ни­ти йо­го про­сті­шим. Так са­мо лю­ди не хо­чуть чу­ти склад­них від­по­ві­дей. Спро­щене за­пи­тан­ня пе­ред­ба­чає про­сті­ші від­по­віді (в іде­алі — еле­мен­тар­ні від­по­віді, які втис­ку­ють­ся в фор­му­ли з кіль­кох слів). Щоб зро­зу­міти, як це пра­ц­ює, на­ве­ду мій улюб­ле­ний при­клад, нав’яза­ний нам но­віт­ні­ми про­те­стан­та­ми. На пи­тан­ня, хто є Бог, во­ни від­по­ві­да­ють унікаль­ною у своїй без­глуз­до­сті (моя осо­би­ста дум­ка) фра­зою «Бог є лю­бов». Але ця формула пра­ц­ює іде­аль­но, то­му що лю­ди­на ро­зу­міє: лю­бов — це щось хо­ро­ше, а зна­чить, і Бог — це щось хо­ро­ше.

Але по­вер­ні­мо­ся до по­пулістів. По­пулі­сти на­шо­го роз­ли­ву про­тя­гом остан­ніх ро­ків ма­со­во ге­не­ру­ють різ­но­маніт­ні ідеї по­кра­щен­ня і поліп­шен­ня. А від­сут­ність май­дан­чи­ків, де мож­на бу­ло б фахо­во дис­ку­ту­ва­ти на ті чи ін­ші те­ми, при­зве­ла до то­го, що у нас по­пулізм пе­ре­тво­ри­вся на при­мітивізм. Ба­жан­ня за­мі­ни­ти склад­ні пи­тан­ня на про­сті­ші, а склад­ні від­по­віді на су­пер­про­стий на­бір га­сел при­зве­ло до по­в­но­го ви­род­жен­ня по­пуліз­му. Ми пе­рей­шли від епо­хи по­пуліз­му до ери при­мітивіз­му. І го­лов­на за­гро­за для нас — це те, що цей етап ду­же ко­рот­кий. Сам по собі при­мітивізм — річ ду­же неста­біль­на. Він по­род­жує два варіан­ти роз­вит­ку: агресію чи ба­жан­ня зда­ти­ся.

Власне, ці дві тен­ден­ції мо­жуть ста­ти ос­но­вою на­шо­го по­даль­шо­го політич­но­го жит­тя. Фра­зи «Ви зрад­ни­ки, і вас тре­ба зни­щи­ти» та «А мо­же, кра­ще бу­ло б за­ми­ри­ти­ся з Росією, і то­ді б ми за­жи­ли» ста­ють го­лов­ни­ми політич­ни­ми гас­ла­ми аб­со­лют­ної біль­шо­сті політи­ків. Во­ни ак­тив­но нав’язу­ють­ся сус­піль­ству як па­на­цея. І це най­гір­ше для усіх нас, то­му що прав­ля­чий клас пе­ре­став да­ва­ти лю­дям пер­спек­ти­ву. Я на­ве­ду при­клад Росії, де ко­руп­ція в ра­зи страш­ні­ша, ніж у нас, але там прав­ля­чий клас дає лю­дям пер­спек­ти­ву. Звер­ніть ува­гу на Ка­зах­стан, де іс­нує ре­аль­на то­талітар­на вла­да і тра­ди­цій­но жи­ву­ча то­таль­на ко­руп­цій­на си­сте­ма. Але там та­кож є пер­спек­ти­ва. Чо­му? То­му що там іс­нує сим­біоз по­пуліз­му і ін­те­лек­ту. Ми ж, го­во­ря­чи про ве­ли­кий ін­те­лек­ту­аль­ний по­тен­ціал на­ції, ро­зум­ну ча­сти­ну дис­кусій на­ма­гає­мо­ся ви­тіс­ни­ти з те­левізо­ра в прин­ци­пі, а ро­зум­ний по­пулізм при­міти­зує­мо й пе­ре­хо­ди­мо до най­ниж­чих форм про­па­ган­ди.

Чо­му нам не тре­ба бо­я­ти­ся по­пулістів? Та то­му, що їх уже май­же немає. Їх­нє міс­це зай­ня­ли ті са­мі лю­ди, тіль­ки вже не як по­пулі­сти, а як агре­сив­ні чи пе­ре­ля­кані при­мітиві­сти.

Newspapers in Russian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.