Зе­мель­ні спо­ри

Yurydychna Gazeta - - КОЛОНКА ЕКСПЕРТА -

Остан­ні 3-4 ро­ки зе­мель­ні спо­ри за­йма­ють пе­ре­до­ві по­зи­ції се­ред ка­те­го­рій справ, які роз­гля­да­ю­ться су­да­ми. Кіль­кість та­ких справ не змен­шу­є­ться, про­те су­до­ву пра­кти­ку в цих спра­вах не зав­жди мо­жна на­зва­ти уста­ле­ною.

Так, про­тя­гом ба­га­тьох ро­ків сіль­сько­го­спо­дар­ські ви­ро­бни­ки ви­ко­ри­сто­ву­ва­ли фер­мер­ські го­спо­дар­ства для отри­ма­н­ня пра­ва орен­ди зе­мель на піль­го­вих умо­вах – без про­ве­де­н­ня зе­мель­них тор­гів. Це до­зво­ля­ло не ли­ше уни­кну­ти кон­ку­рен­ції, а й змен­ши­ти роз­мір орен­дної пла­ти. Цей ме­тод був ді­є­вим до прийня­т­тя 18.02.2016 р. Вер­хов­ною Ра­дою Укра­ї­ни За­ко­ну «Про вне­се­н­ня змін до Зе­мель­но­го ко­де­ксу Укра­ї­ни».

На пер­ший по­гляд, та­кий спо­сіб отри­ма­н­ня зем­лі зда­вав­ся до­во­лі про­стим, але по­чи­на­ю­чи з 2015 р. ор­га­ни про­ку­ра­ту­ри по­ча­ли ве­сти актив­ну по­зов­ну ро­бо­ту що­до ви­зна­н­ня та­ких до­го­во­рів не­дій­сни­ми з під­став не­до­дер­жа­н­ня ви­мог ст. 7 ЗУ «Про фер­мер­ські го­спо­дар­ства», тоб­то пе­ре­да­чі для ве­де­н­ня фер­мер­сько­го го­спо­дар­ства кіль­кох зе­мель­них ді­ля­нок, які не ста­нов­лять со­бою єди­ний зе­мель­ний ма­сив. Су­до­ва пра­кти­ка скла­да­ла­ся та­ким чи­ном, що су­ди ка­са­цій­ної ін­стан­ції за­до­воль­ня­ли та­кі по­зов­ні ви­мо­ги.

Однак 14.06.2017 р. Вер­хов­ний Суд Укра­ї­ни прийняв по­ста­но­ву у спра­ві №6-2354цс16, а пра­во­вий ви­сно­вок, ви­кла­де­ний у цій по­ста­но­ві, кар­ди­наль­но змі­нив уста­ле­ну су­до­ву пра­кти­ку.

Фа­бу­ла спо­ру є ти­по­вою для ці­єї ка­те­го­рії справ: про­ку­рор звер­нув­ся до су­ду з по­зо­вом про ви­зна­н­ня не­за­кон­ни­ми та ска­су­ва­н­ня рі­шень, ви­зна­н­ня не­дій­сни­ми до­го­во­рів орен­ди зе­мель­них ді­ля­нок, ска­су­ва­н­ня рі­шень про дер­жав­ну ре­є­стра­цію пра­ва орен­ди. Основ­ним ар­гу­мен­том, на яко­му ґрун­ту­вав­ся по­зов про­ку­ро­ра, бу­ло те, що всу­пе­реч ви­мо­гам зе­мель­но­го за­ко­но­дав­ства та уста­нов­ле­ній про­це­ду­рі на­бу­т­тя пра­ва орен­ди зем­лі з ме­тою ве­де­н­ня фер­мер­сько­го го­спо­дар­ства, зе­мель­ні ді­лян­ки для ве­де­н­ня фер­мер­сько­го го­спо­дар­ства на­да­но не єди­ним ма­си­вом, а на від­ста­ні від 10 км до 150 км одна від одної.

Суд пер­шої ін­стан­ції від­мо­вив про­ку­ро­ру у за­яв­ле­них по­зов­них ви­мо­гах, про­те су­ди апе­ля­цій­ної та ка­са­цій­ної ін­стан­ції по­го­ди­ли­ся з на­ве­де­ни­ми про­ку­ро­ром ар­гу­мен­та­ми та за­до­воль­ни­ли по­зов­ні ви­мо­ги. Пе­ре­гля­да­ю­чи за­зна­че­ні су­до­ві рі­ше­н­ня, Вер­хов­ний Суд Укра­ї­ни вка­зав, що в цій спра­ві ви­сно­вок про не­об­хі­дність на­да­н­ня зе­мель­ної ді­лян­ки для ве­де­н­ня фер­мер­сько­го го­спо­дар­ства єди­ним ма­си­вом, а не у ви­гля­ді зе­мель­них ді­ля­нок, роз­та­шо­ва­них на від­ста­ні одна від одної, є по­мил­ко­вим. З огля­ду на це, рі­ше­н­ня су­ду пер­шої ін­стан­ції, яким від­мов­ле­но у за­до­во­лен­ні по­зов­них ви­мог про­ку­ро­ра, бу­ло за­ли­ше­но чин­ним.

Крім то­го, в цьо­му су­до­во­му рі­шен­ні Вер­хов­ний Суд Укра­ї­ни ві­ді­йшов від уста­ле­ної су­до­вої пра­кти­ки ви­зна­н­ня не­дій­сни­ми до­го­во­рів орен­ди зе­мель для ве­де­н­ня фер­мер­сько­го го­спо­дар­ства, у зв’яз­ку з від­су­тні­стю у фер­ме­ра ви­ро­бни­чих ре­сур­сів. Ра­ні­ше су­ди вва­жа­ли, що якщо у фер­ме­ра від­су­тні ви­ро­бни­чі ре­сур­си, то він про­сто ви­ко­ри­сто­вує агро­хол­дин­ги для збіль­ше­н­ня зе­мель­но­го бан­ку в об­хід зе­мель­них тор­гів. Однак у за­зна­че­но­му су­до­во­му рі­шен­ні ВСУ вка­зав на те, що для під­твер­дже­н­ня зда­тно­сті осо­би здій­сню­ва­ти го­спо­дар­ську ді­яль­ність до­ста­тньо на­яв­но­го в ма­те­рі­а­лах спра­ви до­го­во­ру орен­ди сіль­сько­го­спо­дар­ської те­хні­ки.

Слід за­зна­чи­ти, що з ана­лі­зу окре­сле­но­го су­до­во­го рі­ше­н­ня важ­ко вста­но­ви­ти, чим са­ме ке­ру­вав­ся ВСУ, при­йма­ю­чи та­ке рі­ше­н­ня. То­му бу­де­мо спо­ді­ва­ти­ся, що най­ближ­чим ча­сом з’яв­ля­ться но­ві су­до­ві пре­це­ден­ти з більш ґрун­тов­ною ар­гу­мен­та­ці­єю, які да­дуть чі­тке ро­зу­мі­н­ня, як ді­я­ти в по­ді­бних пра­во­від­но­си­нах.

Го­во­ря­чи про пра­кти­ку ВСУ в зе­мель­них від­но­си­нах, вар­то від­зна­чи­ти, що до­ста­тньо су­пе­ре­чли­вою є пра­кти­ка Вер­хов­но­го Су­ду Укра­ї­ни сто­сов­но спад­ку­ва­н­ня пра­ва по­стій­но­го ко­ри­сту­ва­н­ня зе­мель­ною ді­лян­кою. Як не при­кро, але Вер­хов­ний Суд Укра­ї­ни не­о­дно­ра­зо­во вка­зу­вав на те, що пра­во ко­ри­сту­ва­н­ня зе­мель­ною ді­лян­кою, яке під­твер­дже­не актом на пра­во по­стій­но­го ко­ри­сту­ва­н­ня, при­пи­ня­є­ться зі смер­тю осо­би, ім’я якої за­зна­че­не в та­ко­му акті. У по­ста­но­ві від 23.12.2016 р. у спра­ві №6-3113цс15 Вер­хов­ний Суд Укра­ї­ни ще раз на­го­ло­сив на то­му, що чин­ним за­ко­но­дав­ством не пе­ред­ба­ча­є­ться пра­во по­стій­но­го ко­ри­сту­ва­н­ня. Якщо пе­ре­о­форм­ле­н­ня пра­ва від­по­від­но до чин­но­го Зе­мель­но­го Ко­де­ксу Укра­ї­ни не від­бу­лось за жи­т­тя ко­ри­сту­ва­ча, та­ке пра­во при­пи­ня­є­ться і не вхо­дить до спад­ко­во­го ма­си­ву.

Та­кож вар­то звер­ну­ти ува­гу зем­ле­ко­ри­сту­ва­чів на те, що іно­ді са­ме їхня не­дба­лість мо­же при­зве­сти до втра­ти зе­мель­но­го бан­ку, який все скла­дні­ше стає збіль­шу­ва­ти че­рез зна­чну кон­ку­рен­цію. При­кла­дом та­ко­го не­від­по­від­аль­но­го став­ле­н­ня до до­го­вір­них пра­во­від­но­син мо­же бу­ти спір, який роз­гля­дав­ся Вер­хов­ним Су­дом Укра­ї­ни 13.03.2017 р. По­зи­вач звер­нув­ся до су­ду з по­зо­вом, в яко­му про­сив ви­зна­ти не­дій­сни­ми 31 до­го­вір орен­ди зе­мель­них ді­ля­нок у зв’яз­ку з тим, що во­ни бу­ли пе­ре­да­ні в орен­ду ін­шим осо­бам про­тя­гом дії до­го­во­рів орен­ди, укла­де­них по­зи­ва­чем.

Про­те під час су­до­во­го роз­гля­ду спра­ви бу­ло вста­нов­ле­но, що по­зи­вач так і не здій­снив дер­жав­ну ре­є­стра­ції до­го­во­рів орен­ди, а от­же, не на­був пра­ва роз­по­ря­дже­н­ня та ко­ри­сту­ва­н­ня ци­ми зе­мель­ни­ми ді­лян­ка­ми. В ре­зуль­та­ті, та­ке пра­во збе­ре­гло­ся за те­ри­то­рі­аль­ним управ­лі­н­ням Дер­жзе­ма­ген­ства, яке ціл­ком пра­во­мір­но пе­ре­да­ло всі зе­мель­ні ді­лян­ки в орен­ду стро­ком на 49 ро­ків ін­шо­му зем­ле­ко­ри­сту­ва­чу. Та­ким чи­ном, не­дба­лість зем­ле­ко­ри­сту­ва­ча, яка по­ля­га­ла у не про­ве­ден­ні дер­жав­ної ре­є­стра­ції до­го­во­рів орен­ди, при­зве­ла до втра­ти 31 зе­мель­ної ді­лян­ки, які б мо­гли бу­ти ви­ко­ри­ста­ні для здій­сне­н­ня то­вар­но­го сіль­сько­го­спо­дар­сько­го ви­ро­бни­цтва та отри­ма­н­ня при­бу­тку.

Ін­ши­ми сло­ва­ми, якщо до­го­вір орен­ди зе­мель­ної ді­лян­ки був укла­де­ний сто­ро­на­ми, однак не за­ре­є­стро­ва­ний в уста­нов­ле­но­му по­ряд­ку, орен­дар не має на­ле­жної пра­во­вої під­ста­ви на ви­ко­ри­ста­н­ня зе­мель, які є пре­дме­том та­ко­го до­го­во­ру. Окрім то­го, Ви­щий го­спо­дар­ський суд Укра­ї­ни у по­ста­но­ві від 02.11.2016 р. у спра­ві №908/3368/15 вка­зав, що строк дії до­го­во­ру орен­ди зем­лі по­чи­на­є­ться з мо­мен­ту йо­го дер­жав­ної ре­є­стра­ції, а не під­пи­са­н­ня сто­ро­на­ми або пе­ре­да­чі за актом при­йма­н­ня­пе­ре­да­чі зе­мель­ної ді­лян­ки. То­му факт дер­жав­ної ре­є­стра­ції до­го­во­ру орен­ди зе­мель­ної ді­лян­ки має ва­жли­ве зна­че­н­ня для сто­рін до­го­во­ру.

От­же, успі­шне збіль­ше­н­ня та збе­ре­же­н­ня зе­мель­но­го бан­ку за­ле­жить, на­сам­пе­ред, від при­скі­пли­во­го та обе­ре­жно­го став­ле­н­ня до ко­жної юри­ди­чної дії. Пра­гне­н­ня отри­ма­ти пра­во ко­ри­сту­ва­н­ня зе­мель­ни­ми ді­лян­ка­ми сіль­сько­го­спо­дар­сько­го при­зна­че­н­ня на більш ви­гі­дних умо­вах, не­хту­ю­чи нор­ма­ми за­ко­ну, мо­же при­зве­сти ли­ше до подаль­ших су­до­вих су­пе­ре­чок та по­збав­ле­н­ня від­по­від­но­го пра­ва в май­бу­тньо­му.

Ксе­нія ШЕЇН, ра­дник Alexandrov&Partners

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.