Res judicata в го­спо­дар­сько­му су­до­чин­стві: клю­чо­ві аспе­кти за­сто­су­ва­н­ня з ура­ху­ва­н­ням пра­кти­ки ЄСПЛ

Yurydychna Gazeta - - АНАЛІТИКА ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ПРАВО - Ан­дрій ДАЦКІВ, юрист АО Arzinger Кон­вен­ція).

У пра­во­за­сто­сов­ній ді­яль­но­сті го­спо­дар­ських су­дів ча­сто ви­ни­ка­ють си­ту­а­ції, ко­ли до­во­ди­ться пе­ре­гля­да­ти та ска­со­ву­ва­ти су­до­ві рі­ше­н­ня, що на­бу­ли чин­но­сті, а іно­ді на­віть вже ви­ко­на­ні на мо­мент пе­ре­гля­ду. Це мо­жли­во че­рез про­це­ду­ру їх оскар­же­н­ня з від­по­від­ним по­нов­ле­н­ням пропу­ще­но­го стро­ку, а та­кож че­рез ме­ха­нізм пе­ре­гля­ду у зв’яз­ку з но­во­ви­яв­ле­ни­ми об­ста­ви­на­ми.

У та­ких ви­пад­ках пе­ред су­да­ми сто­їть до­сить скла­дне зав­да­н­ня: з одно­го бо­ку, за­хи­сти­ти ін­те­рес дер­жа­ви та ме­ха­ні­зми, че­рез які здій­сню­є­ться су­до­чин­ство, а з ін­шо­го – за­без­пе­чи­ти пра­во осо­би на до­ступ до пра­во­су­д­дя, яка за­крі­пле­не в Кон­сти­ту­ції Укра­ї­ни та Кон­вен­ції про за­хист прав лю­ди­ни і осно­во­по­ло­жних сво­бод (да­лі – При цьо­му ска­су­ва­н­ня рі­шень, які на­бу­ли чин­но­сті, ав­то­ма­ти­чно пе­ред­ба­чає втру­ча­н­ня у прин­цип, який у пра­во­вій до­ктри­ні на­зи­ва­є­ться res judicata – прин­цип оста­то­чно­сті су­до­во­го рі­ше­н­ня. Від­по­від­но, зав­да­н­ня су­дів по­ля­гає в то­му, щоб оці­ни­ти, на­скіль­ки та­ке втру­ча­н­ня є ви­прав­да­ним. У свою чер­гу, пи­та­н­ня ви­прав­да­но­сті не має чі­тких кри­те­рі­їв, має ду­же суб’єктив­ний ха­ра­ктер, що ство­рює ши­ро­ке по­ле для зло­вжи­вань су­да­ми.

По­ня­т­тя

Як вже мо­жна здо­га­да­ти­ся, ні за­ко­но­дав­ство Укра­ї­ни, ні Кон­вен­ція не мі­стять чі­тко­го ви­зна­че­н­ня по­ня­т­тя res judicata, а та­кож кри­те­рі­їв, за яки­ми оці­ню­є­ться до­ціль­ність втру­ча­н­ня у цей прин­цип. На­то­мість йо­го зміст ре­а­лі­зу­є­ться че­рез:

• кон­сти­ту­цій­ний прин­цип вер­хо­вен­ства пра­ва, який у до­ктри­наль­но­му ро­зу­мін­ні охо­плює прин­цип пра­во­вої пев­но­сті та обов’яз­ко­во­сті су­до­вих рі­шень як одні­єї з основ­них за­сад су­до­чин­ства;

• про­це­су­аль­ні ме­ха­ні­зми, які обме­жу­ють зло­вжи­ва­н­ня сто­рін спо­ру під час оскар­же­н­ня су­до­вих рі­шень, які на­бу­ли чин­но­сті та обов’яз­ко­ві для ви­ко­на­н­ня;

• за­крі­пле­не Кон­вен­ці­єю пра­во на спра­ве­дли­вий суд, що існує в ті­сно­му вза­є­мозв’яз­ку та ро­зу­мі­є­ться у сві­тлі вер­хо­вен­ства пра­ва.

Ви­щий го­спо­дар­ський суд Укра­ї­ни (да­лі – ВГСУ) сво­го ча­су на­ма­гав­ся уза­галь­ни­ти пи­та­н­ня за­сто­су­ва­н­ня пра­кти­ки Єв­ро­пей­сько­го су­ду з прав лю­ди­ни (да­лі – ЄСПЛ) ли­стом від 22.04.2016 р. №01-06/1444/16, що акти­ві­зу­ва­ло ро­бо­ту суд­дів, у то­му чи­слі в на­прям­ку за­сто­су­ва­н­ня res judicata1. Однак цей лист дає ли­ше основ­ні орі­єн­ти­ри в по­трі­бно­му на­прям­ку, а для ефе­ктив­ної ро­бо­ти слід де­таль­но ана­лі­зу­ва­ти окре­мі рі­ше­н­ня ЄСПЛ.

Ба­зо­ве тлу­ма­че­н­ня res judicata мі­сти­ться у рі­ше­н­нях ЄСПЛ від 03.12.2003 р. у спра­ві «Ря­бих про­ти Ро­сії», від 09.11.2004 р. у спра­ві «На­у­мен­ко про­ти Укра­ї­ни», від 18.11.2004 р. у спра­ві «Пра­ве­дная про­ти Ро­сії», від 19.02.2009 р. у спра­ві «Хри­стов про­ти Укра­ї­ни» та від 03.04.2008 р. у спра­ві «По­но­ма­рьов про­ти Укра­ї­ни», де зга­да­ний прин­цип ро­зу­мі­є­ться як еле­мент прин­ци­пу юри­ди­чної ви­зна­че­но­сті, що ви­ма­гає по­ва­ги до оста­то­чно­го рі­ше­н­ня су­ду та пе­ред­ба­чає, що пе­ре­гляд оста­то­чно­го та обов’яз­ко­во­го до ви­ко­на­н­ня рі­ше­н­ня су­ду не мо­же здій­сню­ва­ти­ся ли­ше з одні­єю ме­тою – до­мог­ти­ся по­втор­но­го роз­гля­ду та ви­не­се­н­ня но­во­го рі­ше­н­ня у спра­ві, а пов­но­ва­же­н­ня су­дів ви­що­го рів­ня з пе­ре­гля­ду ма­ють здій­сню­ва­ти­ся ви­клю­чно для ви­прав­ле­н­ня су­до­вих по­ми­лок і не­до­лі­ків. Від­хід від res judicata мо­жли­вий ли­ше то­ді, ко­ли цьо­го ви­ма­га­ють від­по­від­ні ва­го­мі й не­пе­ре­бор­ні об­ста­ви­ни.

Пра­кти­ка ЄСПЛ та го­спо­дар­ських су­дів

ЄСПЛ у сво­їй пра­кти­ці роз­ме­жо­вує дві про­це­ду­ри пе­ре­гля­ду су­до­вих рі­шень, де мо­жли­ве втру­ча­н­ня у res judicata, а са­ме:

• екс­тра­ор­ди­нар­на – в по­ряд­ку на­гля­ду за за­кон­ні­стю су­до­вих рі­шень чи їх пе­ре­гля­ду за но­во­ви­яв­ле­ни­ми об­ста­ви­на­ми;

• ор­ди­нар­на – апе­ля­цій­не/ка­са­цій­не про­ва­дже­н­ня.

Цей роз­по­діл акту­аль­ний і для го­спо­дар­сько­го су­до­чин­ства з пев­ни­ми осо­бли­во­стя­ми. Зокре­ма, якщо мо­ва йде про екс­тра­ор­ди­нар­ну ка­те­го­рію справ, Го­спо­дар­ський про­це­су­аль­ний ко­декс Укра­ї­ни (да­лі – ГПК Укра­ї­ни) вста­нов­лює ви­чер­пний пе­ре­лік під­став для пе­ре­гля­ду су­до­вих рі­шень за но­во­ви­яв­ле­ни­ми об­ста­ви­на­ми (ст. 112 ГПК Укра­ї­ни), а та­кож обме­жує ча­со­ві ме­жі до 3-х ро­ків для ви­ко­ри­ста­н­ня одні­єї з най­по­пу­ляр­ні­ших се­ред них, а са­ме вста­нов­ле­н­ня істо­тних для спра­ви об­ста­ви­ни, що не бу­ли і не мо­гли бу­ти ві­до­мі осо­бі, яка звер­та­є­ться із за­явою, на час роз­гля­ду спра­ви. Во­дно­час в ор­ди­нар­ній про­це­ду­рі мі­стя­ться ли­ше за­галь­ні при­пи­си про те, що по­нов­ле­н­ня стро­ків для оскар­же­н­ня/пе­ре­гля­ду су­до­вих рі­шень по­вин­но бу­ти ар­гу­мен­то­ва­не.

Однак на пра­кти­ці ча­сто від­бу­ва­ю­ться спе­ку­ля­ції з тлу­ма­че­н­ням зга­да­них по­ло­жень про­це­су­аль­но­го за­ко­ну, до­пу­ска­є­ться не­о­б­ґрун­то­ва­не ска­су­ва­н­ня су­до­вих рі­шень та гру­бе втру­ча­н­ня у res judicata.

Екс­тра­ор­ди­нар­на про­це­ду­ра

Пе­ре­ва­жна біль­шість справ ці­єї ка­те­го­рії зво­ди­ться до бо­роть­би за існу­ва­н­ня аде­ква­тної су­до­вої про­це­ду­ри, що уне­мо­жлив­лює сва­віль­ний пе­ре­гляд обов’яз­ко­вих для ви­ко­на­н­ня су­до­вих рі­шень.

Це чі­тко про­слід­ко­ву­є­ться у рі­ше­н­нях ЄСПЛ від 28.11.1999 р. у спра­ві «Бру­ма­ре­ску про­ти Ру­му­нії», від 03.12.2003 р. у спра­ві «Ря­бих про­ти Ро­сії», від 02.11.2004 р. у спра­ві «Тре­гу­бен­ко про­ти Укра­ї­ни», а та­кож від 09.11.2004 р. у спра­ві «На­у­мен­ко про­ти Укра­ї­ни», де ЄСПЛ за­су­джує пра­во­ві си­сте­ми, що до­пу­ска­ють мо­жли­вість в по­ряд­ку «на­гля­ду (про­те­сту)» ре­а­лі­зо­ву­ва­ти над­зви­чай­ні пов­но­ва­же­н­ня окре­мих юрис­ди­кцій­них ін­сти­ту­цій та не­о­дно­ра­зо­во без будь-яких ча­со­вих ра­мок пе­ре­гля­да­ти й ска­со­ву­ва­ти оста­то­чні су­до­ві рі­ше­н­ня.

При цьо­му для ЄСПЛ ва­жли­во, щоб на­віть за умо­ви, якщо на­ціо­наль­на си­сте­ма мі­стить пев­ні ви­ня­тко­ві ме­ха­ні­зми для пе­ре­гля­ду су­до­вих рі­шень (за но­во­ви­яв­ле­ни­ми об­ста­ви­на­ми то­що), у ко­жно­му кон­кре­тно­му ви­пад­ку втру­ча­н­ня у res judicata бу­ло ви­прав­да­ним. Зокре­ма, у рі­шен­ні від 18.11.2004 р. у спра­ві «Пра­ве­дная про­ти Ро­сії» ЄСПЛ вва­жає не­о­бґрун- то­ва­ним ска­су­ва­н­ня су­до­во­го рі­ше­н­ня че­рез «змі­ну по­зи­ції ви­щих су­дів», яку ра­йон­ний суд РФ вва­жав «но­во­ви­яв­ле­ною об­ста­ви­ною».

Во­дно­час ВГСУ у схо­жій спра­ві, з ура­ху­ва­н­ням спе­ци­фі­ки на­ціо­наль­но­го про­це­су­аль­но­го за­ко­но­дав­ства та ке­ру­ю­чись пра­во­вою по­зи­ці­єю ЄСПЛ у зга­да­но­му рі­шен­ні, у по­ста­но­ві від 24.12.2014 р. у спра­ві №14/033-09 за­зна­чив: «Про­це­ду­ра ска­су­ва­н­ня оста­то­чно­го су­до­во­го рі­ше­н­ня у зв’яз­ку з но­во­ви­яв­ле­ни­ми об­ста­ви­на­ми пе­ред­ба­чає, що існує до­каз, який ра­ні­ше не міг бу­ти до­сту­пний, однак він міг би при­зве­сти до ін­шо­го ре­зуль­та­ту су­до­во­го роз­гля­ду. Осо­ба, яка звер­та­є­ться із за­явою про ска­су­ва­н­ня рі­ше­н­ня, по­вин­на до­ве­сти, що в неї не бу­ло мо­жли­во­сті пред­ста­ви­ти цей до­каз на оста­то­чно­му су­до­во­му слу­хан­ні, а та­кож те, що цей до­каз є ви­рі­шаль­ним». У цій спра­ві ВГСУ ді­йшов та­ко­го ви­снов­ку: «За­яв­ник … брав участь у спра­ві та мав мо­жли­вість на рі­зних ста­ді­ях су­до­во­го про­це­су на­во­ди­ти ар­гу­мен­ти та до­лу­ча­ти ре­чо­ві до­ка­зи, які вва­жав та­ки­ми, що сто­су­ю­ться йо­го спра­ви, а та­кож мав мо­жли­вість ефе­ктив­но спро­сто­ву­ва­ти ар­гу­мен­ти й до­ка­зи,

Пра­виль­не за­сто­су­ва­н­ня res judicata ва­жли­ве і для за­без­пе­че­н­ня пра­ва осо­би на спра­ве­дли­вий суд, і для за­без­пе­че­н­ня ав­то­ри­те­ту на­цсу­дів

що на­во­ди­ли­ся ін­шої сто­ро­ною. Фа­кти­чно об­ста­ви­ни спра­ви та по­ве­дін­ка за­ці­кав­ле­ної сто­ро­ни свід­чать про те, що по­да­на за­ява за сво­єю су­т­тю не є за­явою про пе­ре­гляд рі­ше­н­ня за но­во­ви­яв­ле­ни­ми об­ста­ви­на­ми, а є «за­сма­ко­ва­ною апе­ля­цій­ною скар­гою», по­да­ною за­ра­ди по­втор­но­го су­до­во­го роз­гля­ду та ухва­ле­н­ня но­во­го рі­ше­н­ня у спра­ві з огля­ду на на­яв­ність у сто­ро­ни ін­шої то­чки зо­ру на пре­дмет спо­ру» (До­да­тко­во див. по­ста­но­ви ВГСУ від 24.05.2016 р. у спра­ві №910/10184/14 та від 31.08.2016 р. у спра­ві №2/21).

За­га­лом, ана­ліз рі­шень ЄСПЛ у цій ка­те­го­рії дає мо­жли­вість ді­йти ви­снов­ку, що не­за­ле­жно від то­го, які пра­во­ві про­це­ду­ри чи ме­ха­ні­зми про­пи­са­ні в на­ціо­наль­них юрис­ди­кці­ях, та з якою ме­тою во­ни пе­ред­ба­ча­ли­ся, на­віть за­кон­не ви­ко­ри­ста­н­ня тих з-по­між них, які до­пу­ска­ють не­о­бме­же­не в ча­сі втру­ча­н­ня у прин­цип res judicata, бу­де роз­ці­не­не ЄСПЛ як по­ру­ше­н­ня пра­ва на спра­ве­дли­вий суд.

Ор­ди­нар­на про­це­ду­ра

За­зви­чай, на пра­кти­ці втру­ча­н­ня у res judicata пов’яза­не з не­о­б­ґрун­то­ва­ним по­нов­ле­н­ням стро­ків на ор­ди­нар­не оскар­же­н­ня та/або зі спли­вом зна­чно­го про­між­ку ча­су.

У клю­чо­во­му з ці­єї ка­те­го­рії справ рі­шен­ні від 03.04.2008 р. у спра­ві «По­но­ма­рьов про­ти Укра­ї­ни» ЄСПЛ за­ува­жує, що пра­во­ві си­сте­ми мо­жуть пе­ред­ба­ча­ти по­нов­ле­н­ня су­да­ми стро­ків ор­ди­нар­но­го оскар­же­н­ня, але для цьо­го по­вин­ні бу­ти об­ґрун­то­ва­ні під­ста­ви, які су­ди зо­бов’яза­ні в ко­жно­му кон­кре­тно­му ви­пад­ку чі­тко вка­зу­ва­ти; во­дно­час, якщо строк на ор­ди­нар­не апе­ля­цій­не оскар­же­н­ня по­нов­ле­ний зі спли­вом зна­чно­го пе­рі­о­ду ча­су та за під­став, які не ви­да­ю­ться пе­ре­кон­ли­ви­ми, та­ке рі­ше­н­ня мо­же по­ру­ши­ти прин­цип юри­ди­чної ви­зна­че­но­сті.

По­зи­цію, ви­кла­де­ну у зга­да­но­му рі­шен­ні ЄСПЛ, роз­ді­ля­ють та­кож го­спо­дар­ські су­ди. Зокре­ма, ВГСУ у по­ста­но­ві від 03.12.2014 р. у спра­ві №Д10-54, ке­ру­ю­чись по­зи­ці­єю ЄСПЛ, ви­кла­де­ною у рі­шен­ні від 03.04.2008 р. у спра­ві «По­но­ма­рьов про­ти Укра­ї­ни», вва­жає не­прийня­тним по­нов­ле­н­ня стро­ку на апе­ля­цій­не оскар­же­н­ня у ви­пад­ку, якщо апе­ля­цій­ну скар­гу по­да­но зі спли­вом 17 ро­ків пі­сля ухва­ле­н­ня рі­ше­н­ня су­ду.

Та­кож Вер­хов­ний Суд Укра­ї­ни у по­ста­но­ві від 13.04.2016 р. у спра­ві №3-304гс16, з по­си­ла­н­ням на рі­ше­н­ня ЄСПЛ від 02.11.2006 р. у спра­ві «Нє­лю­бін про­ти Ро­сій­ської Фе­де­ра­ції» та від 03.12.2003 р. у спра­ві «Ря­бих про­ти Ро­сії», звер­нув ува­гу на те, що суд ка­са­цій­ної ін­стан­ції, ска­со­ву­ю­чи су­до­ві рі­ше­н­ня, не зва­жив на res judicata і ви­ко­ри­став свої пов­но­ва­же­н­ня не на ви­прав­ле­н­ня фун­да­мен­таль­но­го по­ру­ше­н­ня, яке допу­сти­ли су­ди, а ли­ше для спря­му­ва­н­ня спра­ви на но­вий роз­гляд без вка­зів­ки що­до не­за­кон­но­сті су­до­вих рі­шень по су­ті.

В цьо­му аспе­кті вар­то за­зна­чи­ти, що ЄСПЛ вва­жає не­прийня­тни­ми в кон­текс­ті ре­а­лі­за­ції пра­ва на спра­ве­дли­вий суд си­ту­а­ції, ко­ли на­ціо­наль­ні су­ди, не на­во­дя­чи кон­кре­тні під­ста­ви для по­нов­ле­н­ня стро­ків на оскар­же­н­ня оста­то­чно­го рі­ше­н­ня, ли­ше по­си­ла­ю­ться на на­яв­ність та­ких при­чин (див. рі­ше­н­ня від 29.01.2016 р. у спра­ві «Усти­мен­ко про­ти Укра­ї­ни»). Та­ку по­зи­цію під­три­мує ВСУ у по­ста­но­ві від 13.07.2016 р. у спра­ві №3-774гс16.

Що­до кон­кре­тних під­став для по­нов­ле­н­ня стро­ків, зокре­ма у го­спо­дар­ських спра­вах, ча­сто фі­гу­ру­ють під­ста­ви на кшталт «не був по­ві­дом­ле­ний про за­сі­да­н­ня», «не отри­мав су­до­ве рі­ше­н­ня», «має скру­тне ма­те­рі­аль­не ста­но­ви­ще», «не був сто­ро­ною у спра­ві» то­що. Пра­кти­ка ВГСУ та ВСУ в цьо­му на­прям­ку, на жаль, є не­о­дно­зна­чною та, оче­ви­дно, по­тре­бує ви­хо­ду за ме­жі зви­чай­но­го тлу­ма­че­н­ня норм ГПК. Про­те, на мою дум­ку, пев­ною мі­рою мо­жна орі­єн­ту­ва­ти­ся на низ­ку рі­шень, за­зна­че­них ниж­че.

У спра­ві №5011-32/17242-2012 з ка­те­го­рії «не був по­ві­дом­ле­ний про роз­гляд спра­ви та ухва­ле­не рі­шен- ня», де скар­жник був уча­сни­ком про­ва­дже­н­ня, з по­си­ла­н­ням на рі­ше­н­ня ЄСПЛ від 03.04.2008 р. у спра­ві «По­но­ма­рьов про­ти Укра­ї­ни», об­ґрун­то­ву­ю­чи від­су­тність під­став для втру­ча­н­ня у прин­цип res judicata та від­хи­ля­ю­чи до­во­ди скар­жни­ка що­до по­ва­жно­сті при­чин про­пу­ску стро­ку на по­да­н­ня апе­ля­цій­ної скар­ги, ВГСУ у по­ста­но­ві від 11.05.2017 р. за­зна­чив: «За­ко­но­да­вець не пе­ред­ба­чив обов’язок су­ду ав­то­ма­ти­чно від­нов­лю­ва­ти пропу­ще­ний строк за на­яв­но­сті від­по­від­но­го кло­по­та­н­ня за­яв­ни­ка, оскіль­ки в ко­жно­му ви­пад­ку суд має чі­тко ви­зна­чи­ти, з якої са­ме по­ва­жної при­чи­ни та­кий строк бу­ло пропу­ще­но та чи під­ля­гає він від­нов­лен­ню. Для від­нов­ле­н­ня про­це­су­аль­но­го стро­ку суд має вста­но­ви­ти на­яв­ність об’єктив­но не­пе­ре­бор­них об­ста­вин, які пе­ре­шко­джа­ли вча­сно­му звер­нен­ню зі скар­гою на су­до­ве рі­ше­н­ня, у зв’яз­ку з чим за­яв­ник має до­ве­сти су­ду їх на­яв­ність та не­пе­ре­бор­ність, оскіль­ки в ін­шо­му ви­пад­ку ні­ве­лю­є­ться зна­че­н­ня чі­тко­го окре­сле­н­ня за­ко­но­дав­чо за­крі­пле­них про­це­су­аль­них стро­ків».

По­ді­бна по­зи­ція ви­кла­де­на у по­ста­но­ві ВГСУ від 27.03.2017 р. у спра­ві №2/18-К, в якій суд, по­си­ла­ю­чись на рі­ше­н­ня ЄСПЛ від 03.12.2003 р. у спра­ві «Ря­бих про­ти Ро­сії», за­зна­чив: «При­чи­ни по­нов­ле­н­ня стро­ку не ви­прав­до­ву­ють втру­ча­н­ня у прин­цип res judicata, оскіль­ки та­кі не свід­чать про від­су­тність об’єктив­ної мо­жли­во­сті для оскар­же­н­ня по­ста­но­ви апе­ля­цій­но­го го­спо­дар­сько­го су­ду в ін­ший (аде­ква­тний) строк».

Во­дно­час у по­ста­но­ві від 14.06.2016 р. у спра­ві №910/10830/13, в якій скар­жник не був сто­ро­ною у спра­ві, ке­ру­ю­чись пра­во­вою по­зи­ці­єю ЄСПЛ, ви­кла­де­ною в рі­ше­н­нях від 28.03.2006 р. у спра­ві «Мель­ник про­ти Укра­ї­ни», від 18.11.2010 р. у спра­ві «Му­шта про­ти Укра­ї­ни», від 03.04.2008 р. у спра­ві «По­но­ма­рьов про­ти Укра­ї­ни», ВГСУ вба­чав втру­ча­н­ня у res judicata ви­прав­да­ним та за­зна­чив: «Факт не­зна­н­ня у да­но­му ви­пад­ку є пре­ю­ди­цій­ним, а от факт обі­зна­но­сті – під­ля­гає до­ве- ден­ню. Ра­зом з тим, зна­хо­дже­н­ня в Єди­но­му дер­жав­но­му ре­є­стрі су­до­вих рі­шень оскар­жу­ва­но­го рі­ше­н­ня, не до­во­дить фа­кту обі­зна­но­сті осо­би, яка не бу­ла уча­сни­ком су­до­во­го про­це­су та не мо­гла зна­ти про йо­го існу­ва­н­ня, оскіль­ки не зо­бов’яза­на зна­ти про всі мо­жли­ві існу­ю­чі су­до­ві рі­ше­н­ня».

Сто­сов­но скру­тно­го ма­те­рі­аль­но­го ста­но­ви­ща як під­ста­ви для по­нов­ле­н­ня стро­ку, по­си­ла­ю­чись на рі­ше­н­ня ЄСПЛ у спра­ві «По­но­ма­рьов про­ти Укра­ї­ни», ВГСУ в ухва­лі у спра­ві №908/384/16 від 20.03.2017 р. не ви­знає її як по­ва­жну та за­зна­чає, що у та­ко­му ви­пад­ку скар­жни­ку по­трі­бно по­да­ва­ти скар­гу в ме­жах стро­ку на оскар­же­н­ня ра­зом із за­явою про від­стро­че­н­ня спла­ти су­до­во­го збо­ру.

Для зга­да­ної ка­те­го­рії справ окре­мо слід за­ува­жи­ти, що за­сто­су­ва­н­ня прин­ци­пу оста­то­чно­сті су­до­вих рі­шень по­вин­но від­бу­ва­ти­ся у «здо­ро­во­му» ба­лан­сі, до­три­му­ю­чись ор­ди­нар­ної про­це­ду­ри, тоб­то має бу­ти ро­зум­ний сту­пінь про­пор­цій­но­сті між обме­жу­валь­ни­ми за­со­ба­ми, що за­сто­со­ву­ю­ться на­ціо­наль­ним за­ко­но­дав­ством, та ме­тою, яку во­ни на­ма­га­ю­ться до­сяг­ти, а са­ме – за­без­пе­че­н­ня пра­ва на спра­ве­дли­вий суд.

Зокре­ма, у Рі­шен­ні від 18.11.2010 р. у Спра­ві «Му­шта про­ти Укра­ї­ни» ЄСПЛ за­зна­чає: «Пра­во на суд, одним з аспе­ктів яко­го є пра­во на до­ступ до су­ду, не є аб­со­лю­тним, во­но за сво­їм змі­стом мо­же під­ля­га­ти обме­же­н­ням, осо­бли­во що­до умов прийня­тно­сті скар­ги на рі­ше­н­ня. Однак та­кі обме­же­н­ня не мо­жуть обме­жу­ва­ти ре­а­лі­за­цію цьо­го пра­ва у та­кий спо­сіб або до та­кої мі­ри, щоб са­му суть пра­ва бу­ло по­ру­ше­но. Ці обме­же­н­ня по­вин­ні пе­ре­слі­ду­ва­ти ле­гі­тим­ну ме­ту, та має бу­ти ро­зум­ний сту­пінь про­пор­цій­но­сті між ви­ко­ри­ста­ни­ми за­со­ба­ми та по­став­ле­ни­ми ці­ля­ми».

Окрім цьо­го, ЄСПЛ від­зна­чає на­сту­пне: «Нор­ми, які ре­гла­мен­ту­ють стро­ки по­да­н­ня скарг, без­умов­но, пе­ред­ба­ча­ю­ться для за­без­пе­че­н­ня на­ле­жно­го від­прав­ле­н­ня пра­во­су­д­дя і до­три­ма­н­ня прин­ци­пу юри­ди­чної ви­зна­че­но­сті. За­ці­кав­ле­ні осо­би по­вин­ні роз­ра­хо­ву­ва­ти на те, що ці нор­ми бу­дуть за­сто­со­ва­ні. У той же час та­кі нор­ми або їх за­сто­су­ва­н­ня ма­ють від­по­від­а­ти прин­ци­пу юри­ди­чної ви­зна­че­но­сті та не пе­ре­шко­джа­ти сто­ро­нам ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти на­яв­ні за­со­би».

Ана­ло­гі­чна по­зи­ція ви­кла­де­на у Рі­ше­н­нях ЄСПЛ від 20.05.2010 р. у спра­ві «Пе­ле­він про­ти Укра­ї­ни», від 29.07.1998 р. у спра­ві «Guerin v. France», від 28.10.1998 р. у спра­ві «Perez de Rada Cavanilles v. Spain», від 19.06.2001 р. у спра­ві «Кре­уз про­ти Поль­щі».

Та­ким чи­ном, з одно­го бо­ку, бу­дья­кі обме­же­н­ня на на­ціо­наль­но­му рів­ні, що на­ці­ле­ні за­без­пе­чи­ти на­ле­жне від­прав­ле­н­ня пра­во­су­д­дя і до­три­ма­н­ня прин­ци­пу юри­ди­чної ви­зна­че­но­сті, не по­вин­ні пе­ре­шко­джа­ти осо­бі ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти на­яв­ні за­со­би для ре­а­лі­за­ції пра­ва на спра­ве­дли­вий суд; з ін­шо­го бо­ку, втру­ча­н­ня у res judicata по­вин­но бу­ти зав­жди ви­прав­да­ним.

Ви­снов­ки

От­же, пра­виль­не за­сто­су­ва­н­ня res judicata є над­зви­чай­но ва­жли­вим як для за­без­пе­че­н­ня пра­ва осо­би на спра­ве­дли­вий суд, так і для за­без­пе­че­н­ня ав­то­ри­те­ту на­ціо­наль­ної си­сте­ми су­до­чин­ства, що фор­му­є­ться (в то­му чи­слі з пев­них про­це­су­аль­них ме­ха­ні­змів, які обме­жу­ють та­ке пра­во).

Клю­чо­вим у ро­зу­мін­ні зга­да­но­го прин­ци­пу (і це актив­но під­три­му­є­ться не ли­ше ЄСПЛ, а й на­ціо­наль­ни­ми го­спо­дар­ськи­ми су­да­ми) є те, що пе­ре­гляд су­до­вих рі­шень, які на­бу­ли чин­но­сті та обов’яз­ко­ві до ви­ко­на­н­ня, не мо­же здій­сню­ва­ти­ся ли­ше з одні­єю ме­тою – до­мог­ти­ся по­втор­но­го роз­гля­ду та ви­не­се­н­ня но­во­го рі­ше­н­ня у спра­ві, а пов­но­ва­же­н­ня су­дів ви­що­го рів­ня з пе­ре­гля­ду ма­ють здій­сню­ва­ти­ся ви­клю­чно для ви­прав­ле­н­ня фун­да­мен­таль­них су­до­вих по­ми­лок і не­до­лі­ків. Від­хід від цьо­го прин­ци­пу мо­жли­вий ли­ше то­ді, ко­ли цьо­го ви­ма­га­ють від­по­від­ні ва­го­мі й не­пе­ре­бор­ні об­ста­ви­ни. Ін­ши­ми сло­ва­ми, втру­ча­н­ня у res judicata має бу­ти ви­прав­да­ним.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.