По­зов­на дав­ність при він­ди­ка­ції: змі­на клю­чо­вих під­хо­дів

Yurydychna Gazeta - - АНАЛІТИКА - Ро­ман КОБЕЦЬ, адво­кат, юрист ПГ «Побе­ре­жнюк і пар­тне­ри»

На сьо­го­дні вже є уста­ле­ним ро­зу­мі­н­ня по­зов­ної дав­но­сті як стро­ку, в ме­жах яко­го будь-яка осо­ба мо­же звер­ну­ти­ся до су­ду з по­зо­вом про за­хист сво­го по­ру­ше­но­го пра­ва. Ци­віль­не за­ко­но­дав­ство вста­нов­лює одно­рі­чний (спе­ці­аль­ний) та три­рі­чний (за­галь­ний) строк по­зов­ної дав­но­сті. Якщо при звер­нен­ні до су­ду Ви пропу­сти­ли ви­ще­вка­за­ні стро­ки без по­ва­жних на те при­чин, Ваш опо­нент має пра­во за­яви­ти кло­по­та­н­ня про за­сто­су­ва­н­ня стро­ків по­зов­ної дав­но­сті. Суд по­ви­нен бу­де від­мо­ви­ти у за­до­во­ле­ні Ва­шо­го по­зо­ву, не­за­ле­жно від на­яв­но­сті фа­кти­чних під­став для за­до­во­ле­н­ня по­зо­ву. Ана­ло­гі­чно по­зов­ну дав­ність тра­ктує Єв­ро­пей­ський суд з прав лю­ди­ни, пре­це­ден­тна пра­кти­ка яко­го свід­чить, що по­зов­ною дав­ні­стю є за­кон­не пра­во пра­во­по­ру­шни­ка уни­кну­ти пе­ре­слі­ду­ва­н­ня або при­тя­гне­н­ня до су­ду пі­сля за­кін­че­н­ня пев­но­го пе­рі­о­ду.

Однак та­кі, зда­ва­ло­ся б, кла­си­чні пра­во­ві кон­стру­кції як по­зов­на дав­ність у сві­тлі су­до­вої пра­кти­ки зна­хо­дять зов­сім не­спо­ді­ва­не тра­кту­ва­н­ня.

Не­що­дав­но Вер­хов­ний Суд України у по­ста­но­ві від 05.10.2016 р. у спра­ві №916/2129/15, за ре­зуль­та­та­ми роз­гля­ду спо­ру про ви­тре­бу­ва­н­ня май­на від до­бро­со­ві­сно­го на­бу­ва­ча, ви­сло­вив до­ста­тньо су­пе­ре­чли­ву по­зи­цію, якою вста­но­вив ці­ка­вий пре­це­дент що­до за­сто­су­ва­н­ня по­зов­ної дав­но­сті у він­ди­ка­цій­них спо­рах.

У цій спра­ві Вер­хов­ний Суд України по­го­див­ся з ви­снов­ком су­ду ка­са­цій­ної ін­стан­ції про те, що по­ло­же­н­ня про по­зов­ну дав­ність не за­сто­со­ву­ю­ться до ви­мог що­до ви­тре­бу­ва­н­ня май­на від до­бро­со­ві­сно­го на­бу­ва­ча. Та­ким чи­ном, су­да­ми бу­ло за­до­во­ле­но по­зов про­ку­ра­ту­ри та ви­тре­бу­ва­но у то­ва­ри­ства на ко­ристь те­ри­то­рі­аль­ної гро­ма­ди не­жи­тло­ві при­мі­ще­н­ня, які ви­бу­ли з фа­кти­чно­го во­ло­ді­н­ня ще у 2010 р.

Ар­гу­мен­том су­дів ви­щих ін­стан­цій ста­ло те, що пра­во особи на вла­сність під­ля­гає за­хи­сту про­тя­гом усьо­го ча­су на­яв­но­сті в особи ти­ту­лу вла­сни­ка. При цьо­му за­ко­но­дав­чою під­ста­вою для втра­ти осо­бою пра­ва вла­сно­сті у ча­сі є по­ло­же­н­ня Ци­віль­но­го ко­де­ксу України про на­бу­валь­ну дав­ність (ст. 344 ЦК України).

Та­кий ви­сно­вок су­дів ви­щих ін­стан­цій є до­ста­тньо су­пе­ре­чли­вим, вра­хо­ву­ю­чи пе­ре­ва­жну су­до­ву пра­кти­ку про за­сто­су­ва­н­ня при він­ди­ка­ції за­галь­ної по­зов­ної дав­но­сті з мо­мен­ту, ко­ли осо­ба ді­зна­ла­ся чи мо­гла ді­зна­ти­ся про по­ру­ше­н­ня її пра­ва вла­сно­сті. Тут не­об­хі­дно ви­хо­ди­ти з пе­ре­лі­ку ви­мог, до яких по­зов­на дав­ність не за­сто­со­ву­є­ться ( ст. 268 ЦК України). До цьо­го пе­ре­лі­ку він­ди­ка­цій­ні спо­ри за­ко­но­дав­цем не вклю­че­ні.

Ч. 2 ст. 268 Ци­віль­но­го ко­де­ксу України до­пу­ска­є­ться мо­жли­вість вста­нов­ле­н­ня за­ко­ном ін­ших ви­мог, на які по­зов­на дав­ність не роз­по­всю­джу­є­ться. Однак зі змі­сту норм, які ре­гу­лю­ють по­ря­док ви­тре­бу­ва­н­ня май­на від до­бро­со­ві­сно­го на­бу­ва­ча, не вба­ча­є­ться жо­дних ви­ня­тків, що сто­су­ю­ться за­сто­су­ва­н­ня по­зов­ної дав­но­сті (гл. 29 ЦК України).

Про­те не див­ля­чись на су­пе­ре­чли­вість ви­снов­ку Вер­хов­но­го Су­ду України у спра­ві №916/2129/15 та йо­го не­узго­дже­ність з ра­ні­ше уста­ле­ною су­до­вою пра­кти­кою, су­ди ви­щих ін­стан­цій по­ча­ли від­мов­ля­ти у за­сто­су­ван­ні по­зов­ної дав­но­сті у по­ді­бних спо­рах. Зокре­ма, мо­жна звер­ну­ти ува­гу на по­ста­но­ви Ви­що­го го­спо­дар­сько­го су­ду України від 21.06.2017 р. №904/9152/16, від 12.07.2017 р. №904/11083/16, від 02.08.2017 р. №904/11398/16 то­що.

На­ра­зі спо­сте­рі­га­є­ться тен­ден­ція змі­ни клю­чо­вих під­хо­дів до кла­си­чно­го ін­сти­ту­ту він­ди­ка­ції, ві­до­мо­го ще з ча­сів рим­сько­го пра­ва. За­сто­су­ва­н­ня по­зов­ної дав­но­сті не ста­ло ви­ня­тком.

Чи спів­від­но­си­ться но­вий по­гляд на по­зов­ну дав­ність у він­ди­ка­цій­них спо­рах з прин­ци­пом пра­во­вої ви­зна­че­но­сті, чи за­без­пе­чує та­кий під­хід ба­ланс ін­те­ре­сів дер­жа­ви та до­бро­со­ві­сно­го на­бу­ва­ча – пи­та­н­ня ри­то­ри­чне. Спо­ді­ва­є­мо­ся, що під­хо­ди до ін­сти­ту­ту він­ди­ка­ції все ж та­ки не за­ле­жа­ти­муть від на­яв­но­сті або від­су­тно­сті ін­те­ре­су дер­жа­ви в кон­кре­тно­му спо­рі.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.