Пред­став­ни­цтво як ви­клик для су­ча­сної бан­ків­ської си­сте­ми

Що ска­же ВССУ?

Yurydychna Gazeta - - Аналітика - Ігор ВИНОКУР, спе­ці­аль­но для «Юри­ди­чної Га­зе­ти»

У пра­кти­ці бан­ків, як і ба­га­тьох ін­ших уста­нов та ор­га­ні­за­цій, не­рід­ки­ми є ви­пад­ки вчи­не­н­ня опе­ра­цій для клі­єн­та за до­ру­че­н­ням йо­го пред­став­ни­ка за до­ві­ре­ні­стю. Пра­во на звер­не­н­ня до бан­ку пред­став­ни­ка та обов’язок бан­ку здій­сню­ва­ти рі­зно­го ро­ду опе­ра­ції згі­дно з роз­по­ря­дже­н­ня­ми до­ві­ре­ної осо­би пе­ред­ба­че­ні як у за­галь­них по­ло­же­н­нях ци­віль­но­го за­ко­но­дав­ства, так і в актах На­ціо­наль­но­го Бан­ку Укра­ї­ни.

Зокре­ма, від­по­від­но до п. 10.13. Ін­стру­кції про по­ря­док від­кри­т­тя, ви­ко­ри­ста­н­ня і за­кри­т­тя ра­хун­ків у на­ціо­наль­ній та іно­зем­них ва­лю­тах, за­твер­дже­ної по­ста­но­вою Прав­лі­н­ня На­ціо­наль­но­го бан­ку Укра­ї­ни від 12.11.2003 р. №492, ви­да­тко­ві опе­ра­ції за вкла­дни­ми (де­по­зи­тни­ми) ра­хун­ка­ми фі­зи­чних осіб здій­сню­ю­ться за роз­по­ря­дже­н­ням вла­сни­ка ра­хун­ку або за йо­го до­ру­че­н­ням на під­ста­ві до­ві­ре­но­сті, за­свід­че­ної но­та­рі­аль­но, а у ви­пад­ках, ви­зна­че­них за­ко­но­дав­ством Укра­ї­ни, – ін­ши­ми упов­но­ва­же­ни­ми на це осо­ба­ми. Обов’язок бан­ку ви­ко­ну­ва­ти роз­по­ря­дже­н­ня клі­єн­та, зокре­ма про пе­ре­ра­ху­ва­н­ня з йо­го ра­хун­ку гро­шо­вих ко­штів, пе­ред­ба­че­ний ст. 1066, 1068 ЦК Укра­ї­ни. Ст. 1074 ЦК Укра­ї­ни та­кож пе­ред­ба­че­но, що обме­же­н­ня прав клі­єн­та що­до роз­по­ря­джа­н­ня гро­шо­ви­ми ко­шта­ми, які зна­хо­дя­ться на йо­го ра­хун­ку, не до­пу­ска­є­ться. От­же, клі­єн­ти бан­ку ма­ють пра­во ви­да­ва­ти до­ві­ре­ність для пред­став­ни­цтва їхніх ін­те­ре­сів пе­ред бан­ка­ми, а бан­ки зо­бов’яза­ні здій­сню­ва­ти роз­по­ря­дже­н­ня упов­но­ва­же­них осіб.

По­ря­док «зу­стрі­чі» бан­ком до­ві­ре­ної осо­би пе­ред­ба­че­ний у ви­ще­зга­да­ній Ін­стру­кції, від­по­від­но до п. 10.13. якої до­ві­ре­на осо­ба під час пер­шо­го звер­не­н­ня до бан­ку з ме­тою ви­ко­ри­ста­н­ня ра­хун­ку має пред’яви­ти па­спорт, іден­ти­фі­ка­цій­ний код, до­ві­ре­ність, а та­кож за­пов­ни­ти кар­тку зі зраз­ка­ми під­пи­сів. Банк іден­ти­фі­кує до­ві­ре­ну осо­бу та під­твер­джує здій­сне­н­ня іден­ти­фі­ка­ції ко­пі­ю­ва­н­ням ви­ще­зга­да­них до­ку­мен­тів.

От­же, всі дії бан­ку при звер­нен­ні до ньо­го до­ві­ре­ної осо­би чі­тко ре­гла­мен­то­ва­ні ви­ще­на­ве­де­ни­ми по­ло­же­н­ня­ми за­ко­но­дав­ства. Про­те, як по­ка­зує су­до­ва пра­кти­ка, за­зна­че­ні по­ло­же­н­ня за­ко­но­дав­ства тлу­ма­ча­ться окре­ми­ми су­да­ми де­що шир­ше або «по-ін­шо­му», а ри­зи­ки для бан­ку у зв’яз­ку зі звер­не­н­ням упов­но­ва­же­ної осо­би є чи­ма­ли­ми.

Як вба­ча­є­ться з рі­ше­н­ня Фран­ків­сько­го ра­йон­но­го су­ду м. Льво­ва від 05.04.2017 р. у спра­ві №465/7362/16-ц, пре­дме­том роз­гля­ду ці­єї спра­ви бу­ли по­зов­ні ви­мо­ги вкла­дни­ка бан­ку (Осо­ба_1) до ПАТ «Кре­до­банк» про стя­гне­н­ня за­бор­го­ва­но­сті за до­го­во­ра­ми бан­ків­сько­го вкла­ду. По­зов­ні ви­мо­ги ґрун­ту­ва­ли­ся на то­му, що згі­дно з роз­по­ря­дже­н­ням до­ві­ре­ної осо­би, яка ді­я­ла на під­ста­ві но­та­рі­аль­но по­свід­че­ної до­ві­ре­но­сті, гро­шо­ві ко­шти за вкла­дом Осо­ба_1 бу­ли пе­ре­ра­хо­ва­ні з ра­хун­ку вкла­дни­ка у ПАТ «Кре­до­банк» на йо­го ра­ху­нок в ін­шо­му бан­ку. Про­те, як за­зна­чив Осо­ба_1, до­ві­ре­на осо­ба йо­му не зна­йо­ма, жо­дної до­ві­ре­но­сті він не ви­да­вав та не міг ви­да­ва­ти, з огля­ду на пе­ре­бу­ва­н­ня ста­ном на мо­мент но­та­рі­аль­но­го по­свід­че­н­ня до­ві­ре­но­сті у мі­сцях по­збав­ле­н­ня во­лі.

Окре­мої ува­ги у цій спра­ві за­слу­го­вує те, що пе­ре­каз ко­штів за до­ру­че­н­ням пред­став­ни­ка вкла­дни­ка від­був­ся не на ра­ху­нок та­ко­го пред­став­ни­ка чи тре­тьої осо­би, а на ра­ху­нок то­го ж вкла­дни­ка Осо­ба_1, який мав від­кри­тий ра­ху­нок в ін­шо­му бан­ку. Не до кін­ця зро­зумі­лим у спра­ві є те, чо­му Осо­ба_1 ви­рі­шив не оскар­жу­ва­ти від­по­від­ну до­ві­ре­ність у су­до­во­му по­ряд­ку та про­ве­сти су­до­ву по­чер­ко­знав­чу екс­пер­ти­зу, а та­кож те, що ді­знав­шись про пе­ре­каз ко­штів з йо­го ра­хун­ку, Осо­ба_1 на­віть не звер­нув­ся до пра­во­охо­рон­них ор­га­нів. На­то­мість осо­ба, яка пе­ре­бу­ва­ла у за­кла­дах по­збав­ле­н­ня во­лі, за­яв­ляє по­зов про стя­гне­н­ня ко­штів са­ме з бан­ку, за­до­во­ле­н­ня яко­го мо­же ма­ти на­слід­ком для бан­ку по­вер­не­н­ня вкла­ду у по­двій­но­му роз­мі­рі.

Не­зва­жа­ю­чи на за­зна­че­не ви­ще, Фран­ків­ський ра­йон­ний суд м. Льво­ва у сво­є­му рі­шен­ні вста­но­вив, що до­ві­ре­ність не по­свід­чу­ва­ла­ся Осо­бо­ю_1, та ді­йшов та­ко­го ви­снов­ку: «Банк мав пе­ре­ко­на­ти­ся в то­му, що осо­ба, яка діє на під­ста­ві до­ві­ре­но­сті, має від­по­від­ні пов­но­ва­же­н­ня са­ме від осо­би, якій на­ле­жить ра­ху­нок… При ви­да­чі гро- шо­вих ко­штів на під­ста­ві но­та­рі­аль­но по­свід­че­ної до­ві­ре­но­сті від­по­від­но до п. 7.1 Ін­стру­кції та­кож ма­ли бу­ти пе­ре­ві­ре­ні ві­до­мо­сті що­до да­ти на­ро­дже­н­ня осо­би, що ви­да­ла до­ві­ре­ність, та від­по­від­ність під­пи­су в до­ві­ре­но­сті зраз­ку під­пи­су в кар­тці чи до­го­во­рі-ан­ке­ті». Окрім то­го, суд пер­шої ін­стан­ції зро­бив ви­сно­вок, що до­ві­ре­ність є ні­кчем­ною: «Оскіль­ки ст. 43 ЗУ «Про но­та­рі­ат» пря­мо вка­зує, що вчи­не­н­ня но­та­рі­аль­ної дії без уча­сті її уча­сни­ків не до­пу­ска­є­ться».

На під­ста­ві за­зна­че­но­го, суд пер­шої ін­стан­ції за­до­воль­нив по­зов вкла­дни­ка пов­ні­стю, не див­ля­чись на пе­ред­ба­че­не у до­го­во­рах бан­ків­сько­го вкла­ду пра­во ви­да­ти до­ру­че­н­ня ін­шій осо­бі на пра­во роз­по­ря­джа­ти­ся су­мою вкла­ду та про­цен­та­ми за ним, ви­ко­на­н­ня бан­ком ви­ще­вка­за­них ви­мог Ін­стру­кції що­до іден­ти­фі­ка­ції до­ві­ре­ної осо­би вкла­дни­ка та на­яв­но­сті у бан­ку ви­ще­зга­да­них до­ку­мен­тів, що під­твер­джу­ють та­ку іден­ти­фі­ка­цію, тоб­то по су­ті не бе­ру­чи до ува­ги ви­ко­на­н­ня ви­зна­че­них за­ко­но­дав­ством обов’яз­ків бан­ку при звер­нен­ні до ньо­го до­ві­ре­ної осо­би.

Та­кі ви­снов­ки су­ду, без­пе­ре­чно, від­кри­ва­ють ши­ро­ке по­ле ді­яль­но­сті для ша­хра­їв та фа­кти­чно за­гро­жу­ють на­не­се­н­ням ба­га­то­міль­йон­них зби­тків усій бан­ків­ській си­сте­мі, адже на­віть на­ле­жне ви­ко­на­н­ня ви­мог за­ко­но­дав­ства під час здій­сне­н­ня пе­ре­ка­зу ко­штів за до­ру­че­н­ням до­ві­ре­ної осо­би та на­яв­ність у бан­ку дій­сної но­та­рі­аль­ної до­ві­ре­но­сті мо­жуть бу­ти не­до­ста­тні­ми для за­без­пе­че­н­ня бан­ку від мо­жли­вих ша­храй­ських дій.

Не­зро­зумі­ли­ми та­кож є ви­снов­ки су­ду що­до по­кла­де­н­ня на бан­ки обов’яз­ку пе­ре­ві­ря­ти від­по­від­ність під­пи­су в до­ві­ре­но­сті зраз­ку під­пи­су в до­го­во­рі клі­єн­та, адже для цьо­го пра­ців­ник бан­ку по­ви­нен ма­ти спе­ці­аль­ні зна­н­ня або за­лу­ча­ти екс­пер­та з по­чер­ко­знав­чої екс­пер­ти­зи. З рі­ше­н­ня су­ду ви­пли­ває ще й те, що банк для усу­не­н­ня вла­сних ри­зи­ків по­ви­нен пе­ре­ві­ря­ти, чи на­ле­жним чи­ном но­та­рі­у­сом бу­ло вста­нов­ле­но осо­бу до­ві­ри­те­ля (клі­єн­та бан­ку) при по­свід­чен­ні до­ві­ре­но­сті.

Із за­зна­че­ним рі­ше­н­ням Фран­ків­сько­го ра­йон­но­го су­ду м. Льво­ва не по­го­див­ся банк та Апе­ля­цій­ний суд Львів­ської обла­сті, який сво­їм рі­ше­н­ням від 19.06.2017 р. від­мо­вив у за­до­во­лен­ні по­зов­них ви­мог Осо­бі_1. Рі­ше­н­ня су­ду апе­ля­цій­ної ін­стан­ції мо­ти­во­ва­не тим, що оскіль­ки по­да­ні пред­став­ни­ком до­ку­мен­ти від­по­від­а­ли ви­мо­гам Ін­стру­кції, бу­ли до­ста­тні для іден­ти­фі­ка­ції йо­го осо­би, а до­ві­ре­ність за змі­стом та об­ся­гом пов­но­ва­жень від­по­від­а­ла як ви­мо­гам Ін­стру­кції, так і За­ко­ну Укра­ї­ни «Про но­та­рі­ат», у ді­ях пра­ців­ни­ка бан­ку від­су­тні по­ру­ше­н­ня ви­мог чин­но­го за­ко­но­дав­ства Укра­ї­ни. Крім цьо­го, Апе­ля­цій­ний суд, по­слав­шись на ст. 204 ЦК Укра­ї­ни, за­зна­чив, що за­ко­ном вста­нов­ле­на пре­зум­пція пра­во­мір­но­сті пра­во­чи­ну, а по­зи­ва­чем не за­яв­ле­но ви­мо­ги що­до ви­зна­н­ня ви­ще­вка­за­ної до­ві­ре­но­сті не­дій­сною, то­му ви­сно­вок су­ду пер­шої ін­стан­ції про ні­кчем­ність до­ві­ре­но­сті є по­мил­ко­вим. Апе­ля­цій­ний суд та­кож звер­нув ува­гу на те, що по­зи­вач не по­збав­ле­ний мо­жли­во­сті звер­ну­ти­ся за за­хи­стом сво­їх прав до пра­во­охо­рон­них ор­га­нів за фа­ктом за­во­ло­ді­н­ня нев­ста­нов­ле­ни­ми осо­ба­ми на­ле­жни­ми йо­му ко­шта­ми.

Слід за­зна­чи­ти, що до схо­жих ви­снов­ків ді­йшов Апе­ля­цій­ний суд м. Ки­є­ва у рі­шен­ні від 12.12.2013 р. у схо­жій спра­ві №22-ц/796/12678/2013 та, не­зва­жа­ю­чи на вста­нов­ле­н­ня су­до­во­по­чер­ко­знав­чою екс­пер­ти­зою то­го, що під­пис у до­ві­ре­но­сті не на­ле­жить по­зи­ва­чу, а та­кож не­зва­жа­ю­чи на ви­зна­н­ня до­ві­ре­но­сті не­дій­сною, за­зна­чив, що під­ста­ви для за­до­во­ле­н­ня по­зов­них ви­мог по­зи­ва­ча (вкла­дни­ка бан­ку) від­су­тні. Це рі­ше­н­ня бу­ло за­ли­ше­но в си­лі ухва­лою Ви­що­го спе­ці­а­лі­зо­ва­но­го су­ду Укра­ї­ни з роз­гля­ду ци­віль­них і кри­мі­наль­них справ від 08.05.2014 р. та По­ста­но­вою Вер­хов­но­го Су­ду Укра­ї­ни від 20.01.2016 р.

От­же, за­ли­ша­є­ться спо­ді­ва­ти­ся, що су­до­ва пра­кти­ка у від­по­від­ній ка­те­го­рії справ бу­де ста­лою та не допу­стить мо­жли­во­сті зло­вжи­вань, які мо­жуть при­зве­сти до не­по­прав­них на­слід­ків у бан­ків­сько­му се­кто­рі. Однак остан­нє сло­во у зга­да­ній ви­ще спра­ві за Ви­щим спе­ці­а­лі­зо­ва­ним су­дом Укра­ї­ни з роз­гля­ду ци­віль­них і кри­мі­наль­них справ, адже Осо­бо­ю_1 по­да­но ка­са­цій­ну скар­гу, а су­дом ка­са­цій­ної ін­стан­ції від­кри­то про­ва­дже­н­ня у спра­ві.

За­ли­ша­є­ться спо­ді­ва­ти­ся, що су­до­ва пра­кти­ка у від­по­від­ній ка­те­го­рії справ бу­де ста­лою та не допу­стить мо­жли­во­сті зло­вжи­вань

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.