Ро­сій­ське гро­ма­дян­ство укра­їн­ців Кри­му:

люд­ський ви­мір до­лі те­ри­то­рії

Yurydychna Gazeta - - Ана­лі­ти­ка -

Про­ти­прав­ність по­ши­ре­н­ня ро­сій­сько­го гро­ма­дян­ства на ме­шкан­ців оку­по­ва­ної те­ри­то­рії не мо­же ви­кли­ка­ти сум­ні­вів хо­ча б че­рез те, що во­но є ли­ше ча­сти­ною за­галь­но­го зло­чин­но­го пла­ну ке­рів­ни­цтва РФ що­до вчи­не­н­ня агре­сії про­ти Укра­ї­ни. Су­пе­ре­чить во­но та­кож за­галь­ним за­са­дам пра­ва вій­сько­вої оку­па­ції, зокре­ма ст. 31 Че­твер­тої Же­нев­ської кон­вен­ції, яка пе­ред­ба­чає за­бо­ро­ну за­сто­су­ва­н­ня бу­дья­ких за­со­бів при­му­су як фі­зи­чно­го, так і мо­раль­но­го ха­ра­кте­ру до за­хи­ще­них осіб, тоб­то до ци­віль­но­го на­се­ле­н­ня оку­по­ва­ної те­ри­то­рії. Об­ста­ви­ни, за яких оку­па­цій­на вла­да в Ав­то­ном­ній Ре­спу­блі­ці Крим ор­га­ні­зо­ву­ва­ла ма­со­ве на­да­н­ня мі­сце­во­му на­се­лен­ню ро­сій­сько­го гро­ма­дян­ства, по­за сум­ні­вом, ма­ли ха­ра­ктер що­най­мен­ше мо­раль­но­го при­му­су, оскіль­ки су­про­во­джу­ва­ли­ся фа­кти­чни­ми по­гро­за­ми що­до дис­кри­мі­на­ції осіб, які від­мов­ля­ться отри­му­ва­ти гро­ма­дян­ство дер­жа­ви-оку­пан­та.

Ро­з­гля­не­мо де­я­кі кон­кре­тні нор­ми між­на­ро­дно­го гу­ма­ні­тар­но­го пра­ва, що за­сто­со­ву­є­ться до ци­віль­но­го на­се­ле­н­ня у ра­зі вій­сько­вої оку­па­ції. Се­ред ін­шо­го, вар­то звер­ну­ти ува­гу на нор­ми що­до мо­жли­во­го кри­мі­наль­но­го пе­ре­слі­ду­ва­н­ня на­се­ле­н­ня оку­по­ва­ної те­ри­то­рії у су­дах дер­жа­ви-оку­пан­та, що­до обов’яз­ку ци­віль­но­го на­се­ле­н­ня збе­рі­га­ти вір­ність дер­жа­ві, су­ве­ре­ні­тет якої по­ши­рю­є­ться на оку­по­ва­ну те­ри­то­рію, а та­кож за­бо­ро­ни зму­шу­ва­ти на­се­ле­н­ня оку­по­ва­ної те­ри­то­рії бра­ти участь у во­єн­них ді­ях про­ти вла­сної дер­жа­ви.

Ст. 67 Че­твер­тої Же­нев­ської кон­вен­ції пе­ред­ба­чає, що оку­па­цій­ні вій­сько­ві су­ди по­вин­ні бра­ти до ува­ги той факт, що обви­ну­ва­че­на осо­ба не є гро­ма­дя­ни­ном дер­жа­ви­о­ку­пан­та. Це по­ло­же­н­ня прийня­то тра­кту­ва­ти у то­му сен­сі, що осо­би, які до по­ча­тку оку­па­ції ма­ли гро­ма­дян­ство дер­жа­ви, що має су­ве­ре­ні­тет над від­по­від­ною те­ри­то­рі­єю, збе­рі­га­ють йо­го.

Ст. 68 Че­твер­тої Же­нев­ської кон­вен­ції у кон­текс­ті мо­жли­во­го при­зна­че­н­ня по­ка­ра­н­ня у ви­гля­ді смер­тної ка­ри під­кре­слює п. 3, що «оскіль­ки обви­ну­ва­че­ний не є гро­ма­дя­ни­ном дер­жа­ви-оку­пан­та, він не пов’яза­ний з нею жо­дним обов’яз­ком вір­но­сті». Ця нор­ма є ло­гі­чним на­слід­ком по­ло­же­н­ня ст. 45 Га­азь­кої кон­вен­ції про за­ко­ни та зви­чаї су­хо­пу­тної вій­ни 1907 р.: «За­бо­ро­ня­є­ться при­му­шу­ва­ти ме­шкан­ців оку­по­ва­ної те­ри­то­рії при­ся­га­ти на вір­ність су­про­тив­ній Дер­жа­ві».

Во­єн­ний зло­чин (істо­рія знає пре­це­ден­ти)

По­ши­ре­н­ня гро­ма­дян­ства дер­жа­ви-оку­пан­та на ме­шкан­ців оку­по­ва­ної те­ри­то­рії озна­чає та­кож по­ши­ре­н­ня на них за­галь­но­го вій­сько­во­го обов’яз­ку, а при­му­шу­ва­н­ня ме­шкан­ців оку­по­ва­ної те­ри­то­рії до вій­сько­вої слу­жби у зброй­них си­лах дер­жа­ви-оку­пан­та є сер­йо­зним по­ру­ше­н­ням між­на­ро­дно­го гу­ма­ні­тар­но­го пра­ва та ква­лі­фі­ку­є­ться як во­єн­ний зло­чин. Пер­шим пре­це­ден­том у цьо­му сен­сі, який до то­го ж за об­ста­ви­на­ми має ду­же ба­га­то спіль­но­го зі спро­бою РФ ане­ксу­ва­ти те­ри­то­рію Крим­сько­го пів­остро­ву, є ви­рок фран­цузь­ко­го вій­сько­во­го три­бу­на­лу у Страс­бур­зі 1946 р. у спра­ві Ва­гне­ра та ін­ших, де йшло­ся про при­му­шу­ва­н­ня ме­шкан­ців оку­по­ва­но­го Тре­тім Рей­хом Ель­за­су до слу­жби у ні­ме­цьких зброй­них си­лах. Та­кі дії обви­ну­ва­че­них бу­ли ква­лі­фі­ко­ва­ні три­бу­на­лом як во­єн­ний зло­чин. Подаль­ший роз­ви­ток між­на­ро­дно­го гу­ма­ні­тар­но­го пра­ва та між­на­ро­дно­го кри­мі­наль­но­го пра­ва під­твер­ди­ли цю по­зи­цію вій­сько­во­го три­бу­на­лу. Так, ст. 147 Че­твер­тої Же­нев­ської кон­вен­ції від­но­сить до одно­го з най­сер­йо­зні­ших її по­ру­шень (англ. – grave breaches) «при­му­шу­ва­н­ня за­хи­ще­ної осо­би слу­жи­ти у зброй­них си­лах су­про­тив­ної дер­жа­ви». Як і будь-які ін­ші сер­йо­зні по­ру­ше­н­ня Же­нев­ських кон­вен­цій 1949 р., та­кі дії роз­гля­да­ю­ться як во­єн­ний зло­чин і до­го­вір­ним, і зви­ча­є­вим між­на­ро­дним кри­мі­наль­ним пра­вом. Зокре­ма, склад цьо­го во­єн­но­го зло­чи­ну пе­ред­ба­че­но п. 2(b)(xv) Рим­сько­го ста­ту­ту Між­на­ро­дно­го кри­мі­наль­но­го су­ду.

На­го­ло­шу­ю­чи на існу­ван­ні за­бо­ро­ни дер­жа­ві-оку­пан­ту змі­ню­ва­ти гро­ма­дян­ство ме­шкан­ців оку­по­ва­ної те­ри­то­рії, як при­клад мо­жна на­ве­сти низ­ку ре­зо­лю­цій Ге­не­раль­ної Асам­блеї Ор­га­ні­за­ції Об’єд­на­них На­цій що­до си­ту­а­ції з оку­по­ва­ни­ми си­рій­ськи­ми Го­ла­на­ми, яки­ми Ізра­їль бу­ло за­кли­ка­но «утри­му­ва­ти­ся від нав’язу­ва­н­ня ізра­їль­сько­го гро­ма­дян­ства та ізра­їль­ських по­сві­док осо­би» на­се­лен­ню цих те­ри­то­рій.

У сві­тлі зга­да­них норм між­на­ро­дно­го гу­ма­ні­тар­но­го пра­ва, що ма­ють ім­пе­ра­тив­ний ха­ра­ктер, та їхньо­го тлу­ма­че­н­ня у пра­кти­ці Ор­га­ні­за­ції Об’єд­на­них На­цій, про­це­ду­ра «не­га­тив­ної опта­ції», обра­на РФ для нав’язу­ва­н­ня сво­го гро­ма­дян­ства ме­шкан­цям Ав­то­ном­ної Ре­спу­блі­ки Крим, не має сут­тє­во­го юри­ди­чно­го зна­че­н­ня. Однак той факт, що ця про­це­ду­ра пе­ред­ба­ча­ла, не­хай і ду­же не­зру­чну (осо­би­сте по­ві­дом­ле­н­ня оку­па­цій­ній вла­ді про від­мо­ву від отри­ма­н­ня гро­ма­дян­ства Ро­сії) та об’єктив­но не­без­пе­чну для вла­сної без­пе­ки й до­бро­бу­ту, мо­жли­вість ін­ди­ві­да за­пе­ре­чи­ти про­ти цих дій, по­тре­бує подаль­шо­го ана­лі­зу.

«До­во­єн­не» ре­гу­лю­ва­н­ня про­бле­ми бі­па­три­зму в Укра­ї­ні

Перш ніж роз­гля­ну­ти си­ту­а­цію з фа­кти­чним по­двій­ним гро­ма­дян­ством біль­шо­сті осіб, які про­жи­ва­ють в Ав­то­ном­ній Ре­спу­блі­ці Крим, ко­ро­тко на­га­да­є­мо основ­ні за­са­ди за­галь­но­го пра­во­во­го ре­гу­лю­ва­н­ня про­бле­ми бі­па­три­зму у кон­сти­ту­цій­но­му пра­ві Укра­ї­ни.

Як ві­до­мо, ст. 4 Кон­сти­ту­ції Укра­ї­ни про­го­ло­шує: «В Укра­ї­ні існує єди­не гро­ма­дян­ство. Під­ста­ви на­бу­т­тя і при­пи­не­н­ня гро­ма­дян­ства Укра­ї­ни ви­зна­ча­ю­ться за­ко­ном». П. 1 ст. 2 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про гро­ма­дян­ство Укра­ї­ни» де­та­лі­зує прин­цип єди­но­го гро­ма­дян­ства, за­крі­пле­ний у Кон­сти­ту­ції:

• окре­мі адмі­ні­стра­тив­но-те­ри­то­рі­аль­ні оди­ни­ці (Ав­то­ном­на Ре­спу­блі­ка Крим та обла­сті) не мо­жуть ма­ти сво­го гро­ма­дян­ства;

• якщо гро­ма­дя­нин Укра­ї­ни на­був гро­ма­дян­ство ін­шої дер­жа­ви, то у пра­во­вих від­но­си­нах з Укра­ї­ною він ви­зна­є­ться ли­ше гро­ма­дя­ни­ном Укра­ї­ни;

• якщо іно­зе­мець на­був гро­ма­дян­ство Укра­ї­ни, то у пра­во­вих від­но­си­нах з Укра­ї­ною він ви­зна­є­ться ли­ше гро­ма­дя­ни­ном Укра­ї­ни.

Як ба­чи­мо з на­ве­де­них ви­ще по­ло­жень, Укра­ї­на не ви­знає на­слід­ків по­двій­но­го гро­ма­дян­ства, про­те не за­бо­ро­няє по­двій­не гро­ма­дян­ство як та­ке. Зокре­ма, обов’ язок від­мов­ля­ти­ся від дру­го­го гро­ма­дян­ства для гро­ма­дян Укра­ї­ни не пе­ред­ба­че­ний. Однак до­бро­віль­не на­бу­т­тя пов­но­лі­тнім гро­ма­дя­ни­ном Укра­ї­ни іно­зем­но­го гро­ма­дян­ства, від­по­від­но до п. 1 ч. 1 ст. 19 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про гро­ма­дян­ство Укра­ї­ни», є під­ста­вою для втра­ти гро­ма­дян­ства Укра­ї­ни. При цьо­му та­ка втра­та не від­бу­ва­є­ться ав­то­ма­ти­чно. Від­по­від­не рі­ше­н­ня мо­же бу­ти прийня­те Пре­зи­ден­том Укра­ї­ни (ч. 3 ст. 19 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про гро­ма­дян­ство Укра­ї­ни»), а до ви­да­н­ня від­по­від­но­го ука­зу Пре­зи­ден­та Укра­ї­ни гро­ма­дя­нин Укра­ї­ни, який на­був гро­ма­дян­ство іно­зем­ної дер­жа­ви, ко­ри­сту­є­ться всі­ма пра­ва­ми та не­се всі обов’ яз­ки гро­ма­дя­ни­на Украї ни (ст. 20 За­ко­ну).

Крим­ська спе­ци­фі­ка

За­про­ва­дже­на РФ у Кри­му про­це­ду­ра «не­га­тив­ної опта­ції» умов­но роз­ді­ли­ла укра­їн­ських гро­ма­дян – ме­шкан­ців пів­остро­ву на дві ка­те­го­рії:

1. Гро­ма­дя­ни Укра­ї­ни, які у вста­нов­ле­ні оку­па­цій­ною вла­дою стро­ки та згі­дно з ви­зна­че­ним нею по­ряд­ком по­да­ли за­яви про від­мо­ву від отри­ма­н­ня гро­ма­дян­ства РФ. Це най­менш чи­слен­на гру­па, яка по­тре­бує не ли­ше за­галь­них, але й до­да­тко­вих за­хо­дів з її під­трим­ки з бо­ку вла­ди Укра­ї­ни, оскіль­ки роз­гля­да­є­ться оку­па­цій­ною вла­дою як іно­зем­ці та, від­по­від­но, по­збав­ле­на зна­чної кіль­ко­сті гро­ма­дян­ських, по­лі­ти­чних, еко­но­мі­чних, со­ці­аль­них та куль­тур­них прав.

2. Гро­ма­дя­ни Укра­ї­ни, які отри­ма­ли за фа­кти­чно при­му­со­вою «ав­то­ма­ти­чною» про­це­ду­рою гро­ма­дян­ство РФ. Від­по­від­но до ч. 4 ст. 5 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про за­без­пе­че­н­ня прав і сво­бод гро­ма­дян та пра­во­вий ре­жим на тим­ча­со­во оку­по­ва­ній те­ри­то­рії Укра­ї­ни » , факт отри­ма­н­ня ни­ми ро­сій­сько­го гро­ма­дян­ства Укра­ї­ною не ви­зна­є­ться, а от­же, не мо­же вва­жа­ти­ся до­бро­віль­ним та бу­ти по­тен­цій­ною під­ста­вою для втра­ти гро­ма­дян­ства Укра­ї­ни: «При­му­со­ве ав­то­ма­ти­чне на­бу­т­тя гро­ма­дя­на­ми Укра­ї­ни, які про­жи­ва­ють на тим­ча­со­во оку­по­ва­ній те­ри­то­рії, гро­ма­дян­ства Ро­сій­ської Фе­де­ра­ції не ви­зна­є­ться Укра­ї­ною та не є під­ста­вою для втра­ти гро­ма­дян­ства Укра­ї­ни». По су­ті, йде­ться про роз­ши­ре­н­ня пе­ре­лі­ку ви­пад­ків, вста­нов­ле­но­го За­ко­ном Укра­ї­ни «Про гро­ма­дян­ство Укра­ї­ни», ко­ли на­бу­т­тя іно­зем­но­го гро­ма­дян­ства не вва­жа­є­ться до­бро­віль­ним, а то­му не мо­же бу­ти під­ста­вою для втра­ти укра­їн­сько­го гро­ма­дян­ства.

От­же, не­зва­жа­ю­чи на те, як гро­ма­дя­ни Укра­ї­ни по­ве­ли­ся в екс­тре­маль­ній си­ту­а­ції, що від­бу­лась у Кри­му че­рез ро­сій­ську оку­па­цію, во­ни за­ли­ша­ю­ться гро­ма­дя­на­ми Укра­ї­ни, які від­по­від­но до ч. 1 ст. 24 Кон­сти­ту­ції Укра­ї­ни ма­ють рів­ні кон­сти­ту­цій­ні пра­ва і сво­бо­ди та є рів­ни­ми пе­ред за­ко­ном.

Пі­дби­ва­ю­чи під­сум­ки, слід на­го­ло­си­ти, що ав­то­ма­ти­чне та фа­кти­чно при­му­со­ве на­да­н­ня гро­ма­дян­ства РФ ме­шкан­цям оку­по­ва­ної Ав­то­ном­ної Ре­спу­блі­ки Крим – це по­ру­ше­н­ня низ­ки прин­ци­пів та норм між­на­ро­дно­го гу­ма­ні­тар­но­го пра­ва, а то­му офі­цій­на по­зи­ція Укра­ї­ни сто­сов­но не­ви­зна­н­ня пра­во­вих на­слід­ків цих дій є об’єктив­но пра­виль­ною та фа­кти­чно єди­но мо­жли­вою. Во­дно­час від Укра­ї­ни ви­ма­га­ю­ться сер­йо­зні пра­кти­чні кро­ки із за­без­пе­че­н­ня прав ві­тчи­зня­них гро­ма­дян, що про­жи­ва­ють на тим­ча­со­во оку­по­ва­ній те­ри­то­рії, при­чо­му як тих осіб, яких РФ роз­гля­дає як сво­їх гро­ма­дян, так і тих, які зна­йшли в со­бі му­жність та пра­кти­чну мо­жли­вість офі­цій­но від­мо­ви­ти­ся від «ще­дрої про­по­зи­ції» оку­пан­та.

Оль­га ПО­ЄДИ­НОК, адво­кат, до­кто­рант ка­фе­дри між­на­ро­дно­го пра­ва ІМВ КНУ ім. Т. Шев­чен­ка

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.