Оле­ксандр МАРТИНЕНКО: «Юри­спру­ден­ція як ми­сте­цтво»

Ін­терв’ю з Оле­ксан­дром МАРТИНЕНКОМ, стар­шим пар­тне­ром CMS Cameron McKenna Nabarro Olswang

Yurydychna Gazeta - - ГОЛОВНА СТОРІНКА -

На зу­стрі­чах Клу­бу «Ві­таю всіх, я – май­бу­тній пар­тнер!» ми про­дов­жу­є­мо обго­во­рю­ва­ти осо­бли­во­сті шля­ху, який по­трі­бно прой­ти мо­ло­дим юри­стам, щоб до­сяг­ти успі­хів у про­фе­сії, ста­ти ви­зна­ни­ми фа­хів­ця­ми, до­сяг­ти ме­ти та вті­ли­ти мрії. Го­стя­ми по­пе­ре­дніх зу­стрі­чей Клу­бу бу­ли пар­тне­ри про­від­них укра­їн­ських юри­ди­чних фірм: Сер­гій Сви­ри­ба – ке­ру­ю­чий пар­тнер юри­ди­чно­го бю­ро «Єго­ров, Пу­гін­скій, Афа­на­сьєв і пар­тне­ри (Укра­ї­на)», Оле­ксандр Мі­нін – стар­ший пар­тнер, адво­кат WTS Consulting Ukraine, Ан­на Ба­бич – пар­тнер ЮФ Aequo, Ми­ко­ла Сте­цен­ко – ке­ру­ю­чий пар­тнер юри­ди­чної фір­ми «Авел­лум», Ті­мур Бон­да­рєв – адво­кат, ке­ру­ю­чий пар­тнер Arzinger, Ан­дрій Стель­ма­щук – ке­ру­ю­чий пар­тнер юри­ди­чної фір­ми «Ва­силь Кі­сіль і Пар­тне­ри», Ан­на Огрен­чук – ке­ру­ю­чий пар­тнер юри­ди­чної гру­пи LCF, Ігор Све­чкар – пар­тнер юри­ди­чної фір­ми «Астерс». Во­ни роз­по­ві­ли про свій кар’єр­ний шлях, від­по­ві­ли на за­пи­та­н­ня май­бу­тніх пар­тне­рів і за­снов­ни­ків фірм, по­ді­ли­ли­ся до­сві­дом, вла­сною фі­ло­со­фі­єю бі­зне­су та жи­т­тя, а та­кож ба­че­н­ням ство­ре­н­ня успі­шної юри­ди­чної фір­ми.

Го­стем чер­го­вої зу­стрі­чі Клу­бу став Оле­ксандр Мартиненко – стар­ший пар­тнер ки­їв­сько­го офі­су між­на­ро­дної юри­ди­чної фір­ми CMS Cameron McKenna Nabarro Olswang. До ре­чі, цьо­го ро­ку ком­па­нія свя­ткує 10-рі­чний юві­лей ро­бо­ти на укра­їн­сько­му рин­ку. На­ша роз­мо­ва, як і по­пе­ре­дні, у ви­гля­ді ін­терв’ю пу­блі­ку­є­ться у ру­бри­ці «Тиск успі­хом», яку я про­по­ную чи­та­чам «Юри­ди­чної Га­зе­ти». Тут ви ма­ти­ме­те змо­гу вір­ту­аль­но по­бу­ва­ти на за­сі­да­н­нях Клу­бу «Ві­таю всіх, я – май­бу­тній пар­тнер!» та ближ­че по­зна­йо­ми­ти­ся з ві­до­ми­ми осо­би­сто­стя­ми укра­їн­сько­го юри­ди­чно­го рин­ку.

От­же, welcome to the Club! З по­ва­гою Іри­на Ні­кі­ті­на, кон­суль­тант зі стра­те­гії та роз­ви­тку – Оле­ксан­дре, Ви пер­ший гість на­шо­го клу­бу, який є пар­тне­ром іно­зем­ної юри­ди­чної фір­ми. Роз­ка­жіть про Ваш шлях в юри­спру­ден­цію? – У шко­лі я хо­тів ста­ти ар­хе­о­ло­гом. Ко­ли я за­явив про це ба­тько­ві, він ме­ні на­о­чно по­яснив, що та­ке на­справ­ді про­фе­сія ар­хе­о­ло­га. Бу­ла ще одна аль­тер­на­ти­ва – ста­ти фі­ло­со­фом. Однак я всту­пив на фа­куль­тет між­на­ро­дних від­но­син та між­на­ро­дно­го пра­ва Ки­їв­сько­го на­ціо­наль­но­го уні­вер­си­те­ту іме­ні Та­ра­са Шев­чен­ка (ни­ні – Ін­сти­тут між­на­ро­дних від­но­син).

Про­гра­ма на­вча­н­ня бу­ла уні­каль­ною і до­зво­ля­ла отри­ма­ти ши­ро­кий по­гляд на ви­вче­н­ня юри­ди­чних ди­сци­плін, але в ре­зуль­та­ті ми отри­му­ва­ли ди­плом, в яко­му бу­ло на­пи­са­но «юрист-між­на­ро­дник». Про­те біль­шість пра­це­дав­ців не зна­ли, що це та­ке. Та­кої про­фе­сії як при­ва­тний юрист на ра­дян­сько­му про­сто­рі в ті ча­си не існу­ва­ло. Бу­ли адво­ка­ти, які за­йма­ли­ся кри­мі­наль­ни­ми спра­ва­ми, бу­ли ди­пло­ма­ти. Біль­шменш нор­маль­ний подаль­ший шлях роз­ви­тку ви­пу­скни­ка – ро­бо­та в Мі­ні­стер­стві за­кор­дон­них справ, але кіль­кість місць там бу­ла обме­же­ною, не­зва­жа­ю­чи на те, що Укра­ї­на ма­ла до­сить ве­ли­кий про­філь на між­на­ро­дній аре­ні. Мі­сця три­ма­ли для «по­трі­бних» лю­дей. До то­го ж, щоб пра­цю­ва­ти в Мі­ні­стер­стві, по­трі­бно бу­ло бу­ти ще й чле­ном пар­тії. То­му ди­плом, мо­жли­во, і був пре­сти­жним, однак йо­го пра­кти­чна цін­ність на рин­ку до­рів­ню­ва­ла ну­лю, оскіль­ки «юри­сти-між­на­ро­дни­ки» зре­штою мо­гли опи­ни­ти­ся на по­са­ді юри­скон­суль­та в яко­мусь ЖЕКу.

За­кін­чив­ши уні­вер­си­тет, я хо­тів за­йма­ти­ся юри­ди­чною на­у­кою. Пев­ною мі­рою ме­ні це вда­ло­ся. Я став мо­лод­шим на­у­ко­вим спів­ро­бі­тни­ком в Ін­сти­ту­ті дер­жа­ви та пра­ва іме­ні В.М. Ко­ре­цько­го. Пі­зні­ше я за­хи­стив там кан­ди­дат­ську ди­сер­та­цію.

По­ча­ток Пе­ре­бу­до­ви та пе­ре­хід до рин­ко­вої еко­но­мі­ки сти­му­лю­ва­ли роз­по­ча­ти вла­сну адво­кат­ську пра­кти­ку, оскіль­ки по­сту­по­во по­ча­ла з’яв­ля­ти­ся по­тре­ба у не­за­ле­жній пра­во­вій до­по­мо­зі. У 1987 р. у ме­не з’явив­ся пер­ший клі­єнт, який на­ма­гав­ся роз­ви­ва­ти в Укра­ї­ні при­ва­тний бі­знес і ство­рив ко­опе­ра­тив. Зго­дом, ко­ли до­зво­ли­ли спіль­ні під­при­єм­ства, у ме­не з’явив­ся ін­ший клі­єнт – ра­дян­сько-швед­ське спіль­не під­при­єм­ство.

Вар­то за­зна­чи­ти, що це був кі­нець 80-х ро­ків, ко­ли всі вже ро­зумі­ли, що у сфе­рі юри­спру­ден­ції по­трі­бно щось ро­би­ти, але що са­ме, ні­хто не знав. У той час на­віть до­ступ до ін­фор- ма­ції був ве­ли­че­зною про­бле­мою. На­при­клад, вся іно­зем­на лі­те­ра­ту­ра зна­хо­ди­ла­ся у спе­цфон­дах бі­бліо­тек, до­ступ до яких ви­да­вав пер­ший від­діл (КДБ). Ін­ши­ми сло­ва­ми, мо­рок і тем­ря­ва.

По­тім я отри­мав до­свід пар­тнер­ської ро­бо­ти в еко­но­мі­ко-юри­ди­чній фір­мі «Ана­лі­тик», яка пра­цює і до сьо­го­дні. Як пар­тнер я від­по­від­ав за юри­ди­чний від­діл. З ці­єї фір­ми я пі­шов на по­са­ду асо­ці­а­та у Baker & Mckenzie. Це бу­ло во­дно­час і кро­ком униз, оскіль­ки пар­тне­ром одра­зу я не став, і кро­ком уго­ру, оскіль­ки це бу­ла гар­на мо­жли­вість для роз­ви­тку про­фе­сій­них зді­бно­стей. Адже я ро­зу­мів, що ма­ти­му до­свід ро­бо­ти у ве­ли­ких про­е­ктах, ма­ти­му «сма­чні­шу» ро­бо­ту, між­на­ро­дні тран­за­кції, ін­ве­сти­ції. Так і бу­ло. До то­го ж юри­ди­чна про­фе­сія – це це­хо­ва ор­га­ні­за­ція пра­ці. Ду­же ва­жли­во вчи­ти­ся та зро­ста­ти під ке­рів­ни­цтвом то­го, хто на­ко­пи­чив гар­ний до­свід. Для ме­не та­кою лю­ди­ною став Іван Гев­ко – ви­ва­же­ний, сер­йо­зний юрист, зав­дя­ки яко­му фір­ма Baker & Mckenzie у 1992 р. від­кри­ла свій офіс в Укра­ї­ні. – Чи є у Вас за­раз ам­бі­ції ви­хо­ву­ва­ти но­ве по­ко­лі­н­ня юри­стів і пе­ре­да­ва­ти вла­сний до­свід? – Без цьо­го не­мо­жли­во бу­ти ефе­ктив­ним. Якщо ти хо­чеш, щоб твій цех і на­да­лі пра­цю­вав, по­трі­бно роз­ви­ва­ти но­ві ге­не­ра­ції сво­їх під­ле­глих. Пар­тнер має ба­га­то ро­лей, але їх не­мо­жли­во бу­де ви­ко­ну­ва­ти, якщо не­має роз­ви­ну­то­го пар­тнер­ства, якщо ти не ви­ро­стив ін­ших пар­тне­рів, які мо­жуть аде­ква­тно та які­сно ру­ха­ти всю пра­кти­ку так, щоб ви­віль­ни­ти твій час.

Я пе­ре­ко­на­ний в то­му, що пар­тне­ри по­вин­ні дба­ти про під­го­тов­ку но­во­го по­ко­лі­н­ня. Ріст мо­ло­дих пар­тне­рів має від­бу­ва­ти­ся по­стій­но ра­зом із роз­ви­тком пра­кти­ки, за­лу­че­н­ням клі­єн­тів та за­ро­бля­н­ням. І спра­ва не ли­ше в не­об­хі­дно­сті за­без­пе­чи­ти про­дов­же­н­ня істо­рії фір­ми. По­гля­не­мо з по­зи­ції еле­мен­тар­ної еко­но­мі­ки. Уя­ві­мо, що у пар­тне­ра є 8-10 го­дин, які він мо­же за­бі­лю­ва­ти. Він має одно­го юри­ста та 3-4 про­ек- ти. Юрист ро­бить пев­ну ро­бо­ту по 1-му про­е­кту, а пар­тнер ви­тра­чає 5 з 10 го­дин на те, щоб до­ве­сти цю ро­бо­ту до по­трі­бно­го ви­гля­ду. Те­о­ре­ти­чно, у та­ко­му ви­пад­ку про­тя­гом дня пар­тнер мо­же зро­би­ти ро­бо­ту ли­ше по 2-х про­е­ктах. Якщо ж пар­тнер вклав­ся і на­вчив юри­ста, йо­му зна­до­би­ться вже не 5, а 2 го­ди­ни на до­о­пра­цю­ва­н­ня 1-го про­е­кту. Кіль­кість про­е­ктів за день зро­сте до 5-ти і так да­лі. Зго­дом ча­сти­ну про­е­ктів пар­тнер мо­же пов­ні­стю пе­ре­да­ти тим, ко­го він ви­ро­стив. Та­ким чи­ном за­галь­ний шмат пи­ро­га зро­сте. З огля­ду на це, я не знаю, ко­му ці­ка­во си­ді­ти, три­ма­ти свої зна­н­ня при со­бі та не вкла­да­ти­ся у під­ви­ще­н­ня про­фе­сій­но­го рів­ня юри­стів, не ви­ро­щу­ва­ти май­бу­тніх пар­тне­рів. – Ви­хо­дя­чи з Ва­шо­го до­сві­ду на­став­ни­ка, які по­мил­ки най­ча­сті­ше до­пу­ска­ють мо­ло­ді юри­сти? – В цьо­му аспе­кті я ба­чу кіль­ка основ­них про­блем: від­су­тність ана­лі­ти­чно­го ми­сле­н­ня, не­ува­жність та по­га­не во­ло­ді­н­ня мо­вою. Якщо юрист не зна­є­те до­ско­на­ло за­ко­но­дав­ство, то ще не бі­да. Ро­зу­мі­ю­чи, як пра­цює пра­во, ці зна­н­ня зав­жди мо­жна здо­бу­ти. Мо­жна ви­вчи­ти мо­ву, на­вчи­ти­ся гра­мо­тно й си­стем­но ви­кла­да­ти дум­ки на пи­сьмі та усно. Однак якщо у юри­ста від­су­тня зда­тність ана­лі­ти­чно ми­сли­ти – він не юрист. Ана­лі­ти­ки на­вчи­ти­ся не­мо­жли­во.

По­га­не во­ло­ді­н­ня мо­вою та­кож є ве­ли­ким не­до­лі­ком у на­шій про­фе­сії, оскіль­ки мо­ва – це ін­стру­мент, за до­по­мо­гою яко­го юрист що­дня на­дає свої по­слу­ги, то­му во­ло­ді­ти ним по­трі­бно май­стер­но. Я пам’ятаю, ко­ли під час на­вча­н­ня ви­кла­да­чі ра­ди­ли сту­ден­там не зва­жа­ти на мо­ву, а ви­кла­да­ти суть так, як во­ни її зро­зумі­ли. Про­те це хи­бний шлях. Зне­ва­жли­ве став­ле­н­ня до мо­ви зда­тне спо­тво­ри­ти суть ана­лі­зу/ви­кла­ду або на­віть спри­чи­ни­ти не­спо­ді­ва­ні ре­зуль­та­ти. На­при­клад, про­бле­ми з гра­ма­ти­кою ста­ли при­чи­ною не­що­дав­ньо­го гу­чно­го кей­са в Спо­лу­че­них Шта­тах, ко­ли юри­ди­чна фір­ма за­зна­ла чи­ма­ло кло­по­ту че­рез не­пра­виль­но по­став­ле­ну ко­му, яка

пов­ні­стю змі­ни­ла зміст до­ку­мен­та не на ко­ристь клі­єн­та.

На­ша про­фе­сія – це не на­у­ка, а ми­сте­цтво, яким по­трі­бно ово­ло­ді­ти, щоб бу­ти успі­шним юри­стом та отри­ма­ти шанс ста­ти пар­тне­ром. Зокре­ма, ми­сте­цтво вер­баль­ни­ми та не­вер­баль­ни­ми за­со­ба­ми пе­ре­ко­на­ти суд у то­му, що те, про що ти го­во­риш – це пра­виль­на по­зи­ція за укра­їн­ським за­ко­но­дав­ством. Тут не­має те­ре­зів, на шаль­ки яких мо­жна по­кла­сти спра­ву і зва­жи­ти, щоб су­д­дя по­ба­чив, що об’єктив­но щось ва­жить біль­ше. То­му юрист по­ви­нен бу­ти ще й ар­ти­стом та все­бі­чно роз­ви­не­ною, осві­че­ною лю­ди­ною. – Як ви га­да­є­те, ко­ли юрист го­то­вий ста­ти пар­тне­ром? – Якщо я ба­чу в юри­сті ко­ле­гу, зда­тно­го пра­цю­ва­ти го­ло­вою, ро­би­ти нор­маль­ний ана­ліз, від­по­від­а­ти за кін­це­вий про­дукт, спіл­ку­ва­ти­ся з клі­єн­том, вмі­ти бу­ти тим най­дрі­бні­шим си­том, крізь яке про­сі­ю­є­ться вся ро­бо­та – це озна­чає, що він го­то­вий. Ре­шту по­трі­бних знань та вмінь він змо­же здо­бу­ти, якщо пра­цю­ва­ти­ме над со­бою. Да­лі по­стає пи­та­н­ня про те, чи у фір­ми є мо­жли­вість зро­би­ти йо­го пар­тне­ром, або ж ця мо­жли­вість є в ін­шій фір­мі. – Чи бу­ли у Вас якісь по­бо­ю­ва­н­ня або спо­ді­ва­н­ня, ко­ли Ви ста­ва­ли пар­тне­ром? – Всі мої по­бо­ю­ва­н­ня та спо­ді­ва­н­ня бу­ли пе­ре­ва­жно в пло­щи­ні за­галь­ної пер­спе­кти­ви на­шо­го фа­ху. При­мі­ром, до 2014 р. я вва­жав, що на­ша про­фе­сія при­ре­че­на, оскіль­ки у ча­си па­ну­ва­н­ня ми­ну­лої вла­ди по­ле ді­яль­но­сті юри­стів змен­шу­ва­ло­ся до роз­мі­рів ма­ко­во­го зер­ня­тка. Укра­ї­на не бу­ла пра­во­вою дер­жа­вою, а от­же, ми не бу­ли по­трі­бні, оскіль­ки все ви­рі­шу­ва­ло­ся ін­ши­ми шля­ха­ми. Я взяв актив­ну участь у Ре­во­лю­ції Гі­дно­сті, то­му що на­ша про­фе­сія бу­ла б під за­гро­зою зни­ще­н­ня. – Чи пра­гну­ли Ви бу­ти ке­ру­ю­чим пар­тне­ром? Які Ва­ші фа­хо­ві ам­бі­ції? – Ці­ка­ве пи­та­н­ня. Я не хо­тів би ма­ти до­лю ке­ру­ю­чо­го пар­тне­ра, оскіль­ки це озна­чає, що ти по­ви­нен за­бу­ти про пра­кти­ку та зайня­ти­ся адмі­ні­стру­ва­н­ням. На­ра­зі моя по­зи­ція стар­шо­го пар­тне­ра пе­ред­ба­чає, що я маю ро­би­ти пев­ну ча­сти­ну адмі­ні­стра­тив­ної ро­бо­ти (від­по­від­а­ти за сво­їх клі­єн­тів, за бі­лінг, спіл­ку­ва­ти­ся з клі­єн­та­ми, за­йма­ти­ся ор­га­ні­за­ці­єю ко­манд), але це не є основ­ни­ми фун­кці­я­ми. То­ді як ке­ру­ю­чо­му пар­тне­ру по­трі­бно за­бу­ти про пра­кти­ку і клі­єн­тів та весь свій час при­свя­ти­ти адмі­ні­стра­тив­ній ро­бо­ті. Ці­ка­вий це шлях чи ні – ко­жен має ви­рі­ши­ти сам для се­бе.

Що сто­су­є­ться мо­їх про­фе­сій­них ам­бі­цій, то во­ни пов’яза­ні з гло­баль­ним кон­текс­том. Я ду­же хо­чу ма­ти мир­ну, со­бор­ну кра­ї­ну, в якій па­нує пра­во. Я мо­жу ска­за­ти, що цей час вже не­да­ле­ко. Ма­є­мо для то­го гар­не істо­ри­чне під­ґрун­тя та всі на­ле­жні пе­ред­умо­ви.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.