При­ду­май сам,

Або осо­бли­во­сті укла­да­н­ня до­го­во­рів, не пе­ред­ба­че­них акта­ми ци­віль­но­го за­ко­но­дав­ства

Yurydychna Gazeta - - АНАЛІТИКА ДОГОВІРНЕ ПРАВО - Ган­на КОНОВАЛОВА, ра­дник АО «Кло­чков та пар­тне­ри»

Одні­єю з під­став ви­ни­кне­н­ня го­спо­дар­ських зо­бов’язань є до­го­во­ри, за до­по­мо­гою яких опо­се­ред­ко­ву­ю­ться зв’яз­ки між суб’єкта­ми го­спо­да­рю­ва­н­ня, а та­кож між ни­ми та ін­ши­ми уча­сни­ка­ми го­спо­дар­ських від­но­син.

Згі­дно зі ст. 626 ЦК Укра­ї­ни від 16.01.2003 р. №435-IV (да­лі – ЦК

Укра­ї­ни), до­го­вір – це до­мов­ле­ність двох або біль­ше сто­рін, спря­мо­ва­на на вста­нов­ле­н­ня, змі­ну або при­пи­не­н­ня ци­віль­них прав та обов’яз­ків. Зна­че­н­ня до­го­во­ру як фор­ми ци­віль­но­го за­ко­но­дав­ства має ви­зна­ча­ти­ся від­по­від­но до за­галь­них тен­ден­цій під­ви­ще­н­ня ро­лі віль­но­го во­ле­ви­яв­ле­н­ня суб’єктів ци­віль­них від­но­син.

Чин­ним за­ко­но­дав­ством вста­нов­лю­ю­ться ви­мо­ги до тих чи ін­ших до­го­во­рів. Во­дно­час ЦК Укра­ї­ни роз­рі­зняє укла­де­н­ня до­го­во­рів, вза­га­лі не пе­ред­ба­че­них акта­ми ци­віль­но­го за­ко­но­дав­ства, та до­го­во­рів, які пе­ред­ба­че­ні та­ки­ми акта­ми.

Що сто­су­є­ться до­го­во­рів, вза­га­лі не пе­ред­ба­че­них акта­ми ци­віль­но­го за­ко­но­дав­ства, то тут ва­жли­вим є те, що до­пу­ска­є­ться вчи­не­н­ня будь-яко­го до­го­во­ру, який не су­пе­ре­чить за­галь­ним за­са­дам ци­віль­но­го за­ко­но­дав­ства. При цьо­му не­має зна­че­н­ня, зга­ду­є­ться та­кий до­го­вір у за­ко­но­дав­стві чи не зга­ду­є­ться. Го­лов­не, щоб йо­го по­ло­же­н­ня від­по­від­а­ли за­са­дам ци­віль­но­го за­ко­но­дав­ства (зокре­ма тим, що вка­за­ні у ст. 3 ЦК).

От­же, якщо до­го­вір не зга­ду­є­ться в актах ци­віль­но­го за­ко­но­дав­ства, то осо­би ма­ють пра­во вре­гу­лю­ва­ти свої від­но­си­ни на вла­сний роз­суд. Від­по­від­но до ст. 6 ЦК Укра­ї­ни, сто­ро­ни є віль­ни­ми в укла­ден­ні до­го­во­ру, ви­бо­рі кон­тр­аген­та та ви­зна­чен­ні умов до­го­во­ру з ура­ху­ва­н­ням ви­мог ЦК Укра­ї­ни, ін­ших актів ци­віль­но­го за­ко­но­дав­ства, зви­ча­їв ді­ло­во­го обі­гу, ви­мог ро­зум­но­сті та спра­ве­дли­во­сті.

З по­стій­ним роз­ви­тком на­прям­ків го­спо­дар­ської ді­яль­но­сті, по­явою но­вих ви­дів по­слуг, ви­ко­на­н­ням ро­біт та ба­жа­н­ням під­при­єм­ців від­сту­па­ти від укла­да­н­ня стан­дар­тних до­го­во­рів, які до кін­ця не ре­гу­лю­ють від­но­си­ни між сто­ро­на­ми, а та­кож з ме­тою під­ви­ще­н­ня рів­ня сво­єї без­пе­ки від не­до­бро­со­ві­сно­го кон­тр­аген­та ви­ни­кає не­об­хі­дність в укла­дан­ні до­го­во­рів, яких на сьо­го­дні не­має в ко­де­ксах.

От­же, з ме­тою за­хи­сту сво­їх прав сто­ро­ни до­го­во­ру зму­ше­ні за­сто­су­ва­ти вла­сні до­го­вір­ні кон­стру­кції, пря­мо не пе­ред­ба­че­ні ко­де­кса­ми, хо­ча у сто­рін до­во­лі ча­сто ви­ни­ка­ють пи­та­н­ня що­до за­кон­но­сті укла­да­н­ня та­ких до­го­во­рів та їх ефе­ктив­но­сті у за­хи­сті прав сто­рін.

Вер­хов­ний Суд Укра­ї­ни у по­ста­но­ві від 28.01.2015 р. у спра­ві №6230цс14 за­зна­чив: «Прин­цип сво­бо­ди до­го­во­ру, від­по­від­но до ст. 6, 627 ЦК Укра­ї­ни, є ви­зна­чаль­ним та по­ля­гає у на­дан­ні осо­бі пра­ва на вла­сний роз­суд ре­а­лі­зу­ва­ти: по-пер­ше, мо­жли­вість укла­сти до­го­вір (або утри­ма­ти­ся від укла­де­н­ня до­го­во­ру); по-дру­ге, мо­жли­вість ви­зна­чи­ти зміст до­го­во­ру на вла­сний роз­суд, вра­хо­ву­ю­чи при цьо­му зу­стрі­чну во­лю ін­шо­го уча­сни­ка до­го­во­ру та обме­же­н­ня що­до окре­мих по­ло­жень до­го­во­ру, вста­нов­ле­ні за­ко­ном. Та­ким чи­ном, сто­ро­ни не мо­жуть на вла­сний роз­суд вре­гу­лю­ва­ти у до­го­во­рі свої від­но­си­ни, ли­ше у ви­пад­ках, якщо існує пря­ма за­бо­ро­на, вста­нов­ле­на актом ци­віль­но­го за­ко­но­дав­ства; за­бо­ро­на ви­пли­ває зі змі­сту акту за­ко­но­дав­ства; та­ка до­мов­ле­ність су­пе­ре­чить су­ті від­но­син між сто­ро­на­ми».

Під час укла­де­н­ня до­го­во­рів, яких не­має в ко­де­ксах, йо­го сто­ро­ни не ма­ють пра­ва:

• від­сту­па­ти від ім­пе­ра­тив­них норм чин­но­го за­ко­но­дав­ства Укра­ї­ни (ч.3 ст. 6 ЦКУ);

• по­ру­шу­ва­ти пу­блі­чний по­ря­док (ст. 228 ЦКУ, п. 18 По­ста­но­ви ВСУ від 06.11.2009 р. №9 «Про су­до­ву пра­кти­ку роз­гля­ду ци­віль­них справ про ви­зна­н­ня пра­во­чи­нів не­дій­сни­ми»);

• обме­жу­ва­ти еко­но­мі­чну кон­ку­рен­цію та по­ру­шу­ва­ти ін­ші нор­ми ан­ти­мо­но­поль­но­го за­ко­но­дав­ства (за­ко­но­дав­ство про за­хист еко­но­мі­чної кон­ку­рен­ції);

• обме­жу­ва­ти пра­ва спо­жи­ва­чів, вста­нов­лю­ва­ти не­спра­ве­дли­ві умо­ви до­го­во­ру (ст. 18 ЗУ «Про за­хист прав спо­жи­ва­чів»);

• по­ру­шу­ва­ти за­са­ди до­бро­со­ві­сно­сті, ро­зум­но­сті та спра­ве­дли­во­сті (п. 6 ст. 3 ЦКУ);

• по­ру­шу­ва­ти ін­те­ре­си дер­жа­ви та су­спіль­ства, йо­го мо­раль­ні за­са­ди (ч. 1 ст. 203 ЦКУ).

Згі­дно зі ст. 628 ЦК Укра­ї­ни, зміст до­го­во­ру ста­нов­лять умо­ви (пун­кти), ви­зна­че­ні на роз­суд сто­рін та по­го­дже­ні ни­ми, а та­кож умо­ви, які є обов’яз­ко­ви­ми від­по­від­но до актів ци­віль­но­го за­ко­но­дав­ства.

Згі­дно зі ст. 638 ЦК Укра­ї­ни, до­го­вір вва­жа­є­ться укла­де­ним, якщо сто­ро­ни в на­ле­жній фор­мі до­ся­гли зго­ди з усіх істо­тних умов до­го­во­ру. Істо­тні умо­ви до­го­во­ру – це умо­ви про пре­дмет до­го­во­ру, умо­ви, що ви­зна­че­ні за­ко­ном як істо­тні або є не­об­хі­дни­ми для до­го­во­рів цьо­го ви­ду, а та­кож всі ті умо­ви, що­до яких за за­явою хо­ча б одні­єї зі сто­рін має бу­ти до­ся­гну­то зго­ди.

За на­яв­но­сті у до­го­во­рі по­го­дже­них сто­ро­на­ми істо­тних умов (пре­дмет, ці­на та строк), які є сут­тє­ви­ми для будь-яко­го го­спо­дар­сько­го до­го­во­ру, по­го­дже­н­ня кон­тр­аген­та­ми цьо­го мі­ні­му­му умов до­зво­ляє укла­да­ти до­го­во­ри, на­віть не пой­ме­но­ва­ні у ЦК Укра­ї­ни, ГК Укра­ї­ни та ін­ших нор­ма­тив­но-пра­во­вих актах.

До­го­вір є обов’яз­ко­вим для ви­ко­на­н­ня сто­ро­на­ми. До­го­во­ром мо­же бу­ти вста­нов­ле­но, що йо­го окре­мі умо­ви ви­зна­ча­ю­ться від­по­від­но до ти­по­вих умов до­го­во­рів пев­но­го ви­ду, опри­лю­дне­них у вста­нов­ле­но­му по­ряд­ку. Якщо в до­го­во­рі не мі­сти­ться по­си­ла­н­ня на ти­по­ві умо­ви, во­ни мо­жуть за­сто­со­ву­ва­ти­ся як зви­чай ді­ло­во­го обі­гу, якщо та­кі умо­ви від­по­від­а­ють ви­мо­гам ст. 7 ЦК Укра­ї­ни.

Як пра­ви­ло, у ви­ще­вка­за­них ви­пад­ках до­сить ча­сто сто­ро­ни укла­да­ють змі­ша­ний до­го­вір, в яко­му мі­стя­ться еле­мен­ти рі­зних до­го­во­рів. На­при­клад, до­го­вір де­ве­ло­пмен­ту, який укла­да­є­ться з ме­тою вре­гу­лю­ва­н­ня пи­тань пе­ре­да­чі пов­но­ва­жень з ре­а­лі­за­ції окре­мо­го ін­ве­сти­цій­но­го про­е­кту в бу­ді­вель­ній сфе­рі. До­го­вір де­ве­ло­пмен­ту як са­мо­стій­ний рі­зно­вид до­го­во­ру не ре­гу­лю­є­ться ні нор­ма­ми ГК Укра­ї­ни від 16.01.2003 р. №436-IV, ні ЦК Укра­ї­ни. Це змі­ша­ний до­го­вір, який мі­стить еле­мен­ти рі­зних до­го­во­рів, а са­ме: до­ру­че­н­ня, пред­став­ни­цтва, на­да­н­ня по­слуг, під­ря­ду, управ­лі­н­ня май­ном.

Та­кож в Укра­ї­ні до­во­лі роз­по­всю­дже­ним є до­го­вір фран­чай­зин­гу, хо­ча в укра­їн­сько­му за­ко­но­дав­стві вза­га­лі від­су­тній та­кий тер­мін. По су­ті, це лі­цен­зій­ний до­го­вір, який пе­ред­ба­чає пе­ре­да­н­ня прав ко­ри­сту­ва­н­ня тор­го­вою мар­кою чи ін­ших не­май­но­вих прав, а та­кож пе­ре­да­н­ня май­на у ко­ри­сту­ва­н­ня, що в су­ку­пно­сті ство­рює змі­ша­ний ха­ра­ктер. Однак не­зва­жа­ю­чи на від­су­тність за­ко­но­дав­чо­го за­крі­пле­н­ня тер­мі­ну фран­чай­зинг та від­су­тність по­ня­т­тя, змі­сту і ви­мог до­го­во­ру фран­чай­зин­гу, на пра­кти­ці сто­ро­ни все ж та­ки укла­да­ють са­ме та­кий тип уго­ди, а не до­го­вір ко­мер­цій­ної кон­це­сії, який пе­ред­ба­че­ний за­ко­но­дав­ством.

Існує без­ліч ін­ших змі­ша­них до­го­во­рів, які не пе­ред­ба­че­ні чин­ним за­ко­но­дав­ством.

Сьо­го­дні все біль­шої акту­аль­но­сті на­бу­ва­ють від­но­си­ни у сфе­рі ін­фор­ма­цій­них те­хно­ло­гій. У зв’яз­ку з тим, що Укра­ї­на за­ко­но­дав­чо не бу­ла го­то­ва до та­ко­го стрім­ко­го роз­ви­тку в цій га­лу­зі, на­ра­зі фа­кти­чно від­су­тні

до­го­во­ри, які пря­мо пе­ред­ба­ча­ють обов’яз­ки та пра­ва сто­рін у цій га­лу­зі.

По­го­во­ри­мо про це на при­кла­ді до­го­во­ру про роз­роб­ку про­грам­но­го за­без­пе­че­н­ня, якщо ви­ко­на­вець зо­бов’язу­є­ться не ли­ше роз­ро­би­ти про­грам­ний про­дукт, а й об­слу­го­ву­ва­ти йо­го ре­зуль­тат, тоб­то за­без­пе­чу­ва­ти про­грам­ну під­трим­ку. Пер­ше пи­та­н­ня, яке ви­ни­кає у сто­рін та­ко­го до­го­во­ру, який са­ме до­го­вір не­об­хі­дно укла­сти. Якщо за­мов­ник та про­гра­міст спів­пра­цю­ють не за тру­до­вим до­го­во­ром, а на під­ста­ві ци­віль­но-пра­во­вих від­но­син, по­стає пи­та­н­ня що­до пра­во­вої при­ро­ди їхніх від­но­син.

Так, до­го­вір про ви­ко­на­н­ня ро­біт (до­го­вір під­ря­ду) ви­зна­ча­є­ться як до­го­вір, за яким одна сто­ро­на (під­ря­дник) зо­бов’язу­є­ться на свій ри­зик ви­ко­на­ти пев­ну ро­бо­ту за зав­да­н­ням дру­гої сто­ро­ни (за­мов­ни­ка), а за­мов­ник зо­бов’язу­є­ться прийня­ти та опла­ти­ти ви­ко­на­ну ро­бо­ту.

До­го­вір про на­да­н­ня по­слуг – це до­го­вір, за яким одна сто­ро­на (ви­ко­на­вець) зо­бов’язу­є­ться за зав­да­н­ням дру­гої сто­ро­ни (за­мов­ни­ка) на­да­ти по­слу­гу, яка спо­жи­ва­є­ться у про­це­сі вчи­не­н­ня пев­ної дії або здій­сне­н­ня пев­ної ді­яль­но­сті, а за­мов­ник зо­бов’язу­є­ться опла­ти­ти ви­ко­нав­це­ві за­зна­че­ну по­слу­гу, якщо ін­ше не вста­нов­ле­но до­го­во­ром.

Ро­зрі­зни­ти та­кі до­го­во­ри мо­жна за кри­те­рі­єм пре­дме­ту до­го­во­ру та опла­ти. У до­го­во­рі під­ря­ду пре­дме­том є ре­зуль­тат ро­бо­ти, а опла­та здій­сню­є­ться за кон­кре­тний про­дукт, який був ство­ре­ний ви­ко­нав­цем. У до­го­во­рі про на­да­н­ня по­слуг пре­дме­том є бла­го, яке спо­жи­ва­є­ться у про­це­сі йо­го на­да­н­ня, тоб­то опла­чу­є­ться про­цес.

Це на­дає пев­ні пе­ре­ва­ги до­го­во­ру про роз­роб­ку про­грам­но­го за­без­пе­че­н­ня: клі­єнт отри­мує ко­ман­ду до­свід­че­них фа­хів­ців, яка пра­цює ли­ше з про­е­кта­ми за­мов­ни­ка та без­по­се­ре­дньо із за­мов­ни­ком; ко­ман­да отри­мує ін­фор­ма­цію про клі­єн­та, про­ду­кцію та по­слу­ги, зав­дя­ки чо­му не по­трі­бно ве­ли­ких ма­те­рі­аль­них і ча­со­вих ви­трат на управ­лі­н­ня (про­джект-ме­не­джмент); та­ка ви­ді­ле­на ко­ман­да су­про­во­джує кіль­ка про­е­ктів одно­ча­сно, то­му клі­єнт на вла­сний роз­суд мо­же змі­ню­ва­ти прі­о­ри­те­тність зав­дань; клі­єнт ко­ри­сту­є­ться го­то­вою без­ко­штов­ною ін­фра­стру­кту­рою, вклю­ча­ю­чи те­хні­чну під­трим­ку, прое­кт­не схо­ви­ще, ав­то­ма­ти­за­цію то­що.

То­му до­во­лі ча­сто від­но­си­ни, що сто­су­ю­ться роз­роб­ки про­грам­но­го за­без­пе­че­н­ня, по­тре­бу­ють укла­да­н­ня са­ме змі­ша­них до­го­во­рів. На сьо­го­дні для вре­гу­лю­ва­н­ня від­но­син у сфе­рі роз­роб­ки про­грам­но­го за­без­пе­че­н­ня най­ча­сті­ше укла­да­ють «agile» до­го­вір, в яко­му за­крі­плю­ю­ться основ­ні ідеї та кон­це­пції гну­чкої роз­роб­ки, а са­ме по­стій­на спів­пра­ця між за­мов­ни­ком та ви­ко­нав­цем.

Ще одним ва­рі­ан­том вре­гу­лю­ва­н­ня від­но­син між сто­ро­на­ми мо­же бу­ти «out staff» до­го­вір. У та­ко­му ви­пад­ку за­мов­ник отри­мує у своє роз­по­ря­дже­н­ня кон­кре­тні го­ди­ни кон­кре­тних спе­ці­а­лі­стів зі спе­ці­а­лі­зо­ва­ни­ми зна­н­ня­ми, які опи­са­ні в до­го­во­рі. Та­кі спе­ці­а­лі­сти на­да­ють по­слу­ги в ме­жах за­яв­ле­них на­ви­чок. При цьо­му ро­бо­ту та­ких спе­ці­а­лі­стів мо­же ко­ор­ди­ну­ва­ти ме­не­джер, го­ди­ни яко­го та­кож про­да­ю­ться в ме­жах «out staff» до­го­во­ру. Цей ва­рі­ант під­хо­дить для до­свід­че­них за­мов­ни­ків або тих, хто має ро­зу­мі­н­ня у сфе­рі роз­роб­ки со­фту та, від­по­від­но, змо­же отри­ма­ти ко­ристь са­ме від та­ко­го ал­го­ри­тму ро­бо­ти.

Обра­н­ня по­трі­бно­го фор­ма­ту за­ле­жить від су­ті пра­во­від­но­син. Та­кож мо­жна укла­сти пев­ний «mixed agreement», який охо­плю­ва­ти­ме еле­мен­ти всіх трьох до­го­во­рів.

З ви­ще­ви­кла­де­но­го вба­ча­є­ться, що че­рез стрім­кий роз­ви­ток рі­зних на­прям­ків го­спо­дар­ської ді­яль­но­сті ви­ни­кає не­об­хі­дність укла­да­ти зна­чну кіль­кість до­го­во­рів, яких не­має в ко­де­ксах, то­му укла­де­н­ня са­ме змі­ша­них до­го­во­рів є най­більш ефе­ктив­ним у пра­во­від­но­си­нах сто­рін.

Здій­снив­ши ана­ліз за­ко­но­дав­ства у сфе­рі ре­гу­лю­ва­н­ня до­го­вір­них пра­во­від­но­син, мо­жна дійти ви­снов­ку про допу­сти­мість укла­да­н­ня до­го­во­рів, які від­су­тні в ко­де­ксах, якщо в та­ких до­го­во­рах сто­ро­на­ми по­го­дже­но всі істо­тні умо­ви, а та­кож якщо та­кі пра­во­чи­ни не су­пе­ре­чать за­галь­ним за­са­дам ци­віль­но­го за­ко­но­дав­ства.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.