Про­бле­ми за­хи­сту прав лю­ди­ни в ін­фор­ма­цій­но­му су­спіль­стві

Yurydychna Gazeta - - АНАЛІТИКА ЗАХИСТ ПРАВ ЛЮДИНИ - Іри­на КУЗІНА, адво­кат ЮФ «Іл­ля­шев та Пар­тне­ри»

Ство­ре­н­ня гло­баль­но­го ін­фор­ма­цій­но­го про­сто­ру, збіль­ше­н­ня ро­лі со­ці­аль­них ме­реж, за­галь­на до­сту­пність ін­фор­ма­ції та во­дно­час без­пре­це­ден­тна без­від­по­від­аль­ність у цій сфе­рі ство­рю­ють но­ві ви­кли­ки для си­сте­ми за­хи­сту прав лю­ди­ни.

За­хист да­них осо­би­сто­го ха­ра­кте­ру зна­чно ускла­дню­є­ться з роз­ви­тком те­хно­ло­гій, адже з’яв­ля­є­ться все біль­ше мо­жли­во­стей роз­до­бу­ти та­кі да­ні.

Ре­а­гу­ю­чи на но­ві умо­ви, Єв­ро­пей­ський суд з прав лю­ди­ни (да­лі – ЄСПЛ,

Суд) ви­ді­ляє Ін­тер­нет се­ред ін­ших дже­рел ін­фор­ма­ції, фор­му­ю­чи у від­по­від­них спра­вах де­що від­окрем­ле­ну пра­кти­ку.

По­ру­ше­н­ня пра­ва на по­ва­гу до при­ва­тно­го та сі­мей­но­го жи­т­тя

З роз­ви­тком все­сві­тньої ме­ре­жі Ін­тер­нет сфе­ра при­ва­тно­сті за­знає біль­шої кіль­ко­сті втру­чань, не­су­мі­сних зі ст. 8 Єв­ро­пей­ської кон­вен­ції про за­хист прав лю­ди­ни і осно­во­по­ло­жних сво­бод (да­лі – Кон­вен­ція).

Ба­га­то ін­фор­ма­цій­них про­ду­ктів у гло­баль­ній ме­ре­жі ши­ро­ко ви­ко­ри­сто­ву­ють фо­то-, ві­део- та ау­діо­кон­тент. Однак ко­ри­сту­ва­чі та вла­сни­ки сай­тів за­бу­ва­ють, що кон­це­пція при­ва­тно­го жи­т­тя вклю­чає еле­мен­ти, що сто­су­ю­ться пра­ва осо­би на своє зо­бра­же­н­ня (Шач­ча про­ти Іта­лії, Sciacca v.Italy, №50774/99, §29).

Про­те Ін­тер­нет-ко­ри­сту­ва­чі са­мі ви­кла­да­ють у ме­ре­жу ін­фор­ма­цію про се­бе, свої фо­то та да­ні осо­би­сто­го ха­ра­кте­ру, при цьо­му не за­ми­слю­ю­чись про на­слід­ки.

Як тіль­ки при­ва­тна або осо­би­ста ін­фор­ма­ція пу­блі­ку­є­ться в Ін­тер­не­ті, не­об­хі­дність за­хи­сту її кон­фі­ден­цій­но­сті біль­ше не мо­же ви­сту­па­ти як пе­ре­ва­жна ви­мо­га. На пра­кти­ці ін­фор­ма­ція зна­чною мі­рою біль­ше не є кон­фі­ден­цій­ною (Ви­дав­ни­цтво Плон про­ти Фран­ції, Editions Plon v. France, №58148/00, §53).

Однак цим не повинні не­сум­лін­но ко­ри­сту­ва­ти­ся жур­на­лі­сти, до яких пред’яв­ля­ю­ться під­ви­ще­ні ви­мо­ги що­до пра­во­мір­но­сті по­ши­ре­н­ня ін­фор­ма­ції в ме­ре­жі Ін­тер­нет.

У пра­кти­ці Су­ду го­во­ри­ться, що пре­са не по­вин­на пе­ре­да­ва­ти де­та­лі осо­би­сто­го чи сі­мей­но­го жи­т­тя осо­би, які не­зва­жа­ю­чи на на­яв­ність їх у ме­ре­жі Ін­тер­нет, не вхо­дять у сфе­ру су­спіль­них або по­лі­ти­чних дис­ку­сій що­до су­спіль­но зна­чу­щих пи­тань (Оле­ксій Ов­чин­ні­ков про­ти Ро­сії, Aleksey Ovchinnikov v. Russia, рі­ше­н­ня від 17.09.2010 р., №9807/02, §51).

У сві­ті, в яко­му осо­ба зі­штов­ху­є­ться з ве­ли­че­зною кіль­кі­стю ін­фор­ма­ції, що цир­ку­лює за до­по­мо­гою тра­ди­цій­них та еле­ктрон­них за­со­бів ін­фор­ма­ції, а та­кож зна­чною кіль­кі­стю грав­ців, кон­троль за до­три­ма­н­ням жур­на­ліст­ської ети­ки на­бу­ває ще біль­шо­го зна­че­н­ня (Штолль про­ти Швей­ца­рії, Stoll v. Switzerland, рі­ше­н­ня від 10.12. 2007 р., №69698/01, §104).

По­си­ле­н­ня впли­ву Ін­тер­не­ту та до­сту­пність ін­фор­ма­ції для не­пов­но­лі­тніх зму­шує дер­жа­ви вво­ди­ти де­я­кі обме­же­н­ня пра­ва на пе­ре­да­чу ін­фор­ма­ції. Ці обме­же­н­ня є не­об­хі­дни­ми в де­мо­кра­ти­чно­му су­спіль­стві та ма­ють за­кон­ну ме­ту, пе­ред­ба­че­ну §2 ст. 8 Кон­вен­ції, а са­ме за­хист здо­ров’я та мо­ра­лі, за­хист прав і сво­бод ін­ших осіб.

Як ви­кла­дає у сво­їх рі­ше­н­нях ЄСПЛ, не­зва­жа­ю­чи на те, що сво­бо­да ви­ра­же­н­ня по­гля­дів та кон­фі­ден­цій­ність пе­ре­да­чі ін­фор­ма­ції є най­ва­жли­ві­ши­ми ви­мо­га­ми, а ко­ри­сту­ва­чі за­со­бів те­ле­ко­му­ні­ка­цій та по­слуг Ін­тер­нет повинні бу­ти впев­не­ні, що їхня при­ва­тна сфе­ра і сво­бо­да ви­ра­же­н­ня дум­ки га­ран­то­ва­ні, та­ка га­ран­тія не мо­же бу­ти аб­со­лю­тною та по­вин­на час від ча­су по­сту­па­ти­ся ін­шим пра­во­мір­ним ви­мо­гам, та­ким як за­по­бі­га­н­ня за­во­ру­ше­н­ням чи зло­чи­нам або за­хист прав і сво­бод ін­ших осіб (К.Ю. про­ти Фін­лян­дії, KU v. Finland, рі­ше­н­ня від 02.12.2008 р., №2872/02).

Обме­же­н­ня пра­ва на сво­бо­ду ви­ра­же­н­ня по­гля­дів

Фа­кти­чно, мо­жли­во­сті ви­ра­же­н­ня по­гля­дів у ме­ре­жі не­скін­чен­ні, але мо­жна з жа­лем кон­ста­ту­ва­ти, що ін- фор­ма­цій­не се­ре­до­ви­ще мі­стить най­біль­шу кіль­кість пра­во­по­ру­шень се­ред всіх ін­ших сфер су­спіль­но­го жи­т­тя. Хо­ча пра­во­ве по­ле є до­ста­тньо зро­зумі­лим, а пра­кти­ка ЄСПЛ вже роз­ста­ви­ла до­ста­тньо орі­єн­ти­рів.

Суд вка­зує, що ст. 10 §2 за­ли­шає ма­ло мо­жли­во­стей для обме­же­н­ня сво­бо­ди ви­ра­же­н­ня по­гля­дів під час обго­во­ре­н­ня по­лі­ти­чних або су­спіль­но зна­чу­щих пи­тань. При­ва­тна осо­ба, яка бе­ре участь у по­лі­ти­чній дис­ку­сії з пи­тань, що ці­кав­лять су­спіль­ство, не по­вин­на пе­ре­хо­ди­ти за пев­ні рам­ки (зокре­ма, по­ва­ги прав ін­ших осіб), во­дно­час та­кій осо­бі до­зво­ля­є­ться вда­ти­ся пев­ною мі­рою до пе­ре­біль­ше­н­ня та на­віть про­во­ка­ції або, ін­ши­ми сло­ва­ми, ро­би­ти пев­ні не­стри­ма­ні за­яви (Віл­лем про­ти Фран­ції, Willem v. France, №10883/05, §33).

У рі­шен­ні у спра­ві Ре­да­кція га­зе­ти «Пра­вое де­ло» і Ште­кель про­ти Укра­ї­ни (Editorial Board of Pravoye Delo and Shtekel v. Ukraine, рі­ше­н­ня від 05.05.2011 р. №33014/05) Суд впер­ше ви­знав, що ст. 10 Кон­вен­ції по­вин­на тлу­ма­чи­ти­ся як та­ка, що по­кла­дає на Дер­жа­ви по­зи­тив­ний обов’язок що­до вста­нов­ле­н­ня на­ле­жної нор­ма­тив­но-пра­во­вої ба­зи для за­без­пе- че­н­ня ефе­ктив­но­го за­хи­сту сво­бо­ди ви­ра­же­н­ня по­гля­дів жур­на­лі­ста­ми в Ін­тер­не­ті. У цій спра­ві на за­яв­ни­ків бу­ло по­кла­де­но обов’язок ви­пла­ти­ти зби­тки за по­втор­ну пу­блі­ка­цію текс­ту, ав­тор яко­го був не­ві­до­мий. Текст мав об’єктив­но на­кле­пни­цький ха­ра­ктер і був зна­йде­ний ни­ми в Ін­тер­не­ті (текст су­про­во­джу­вав­ся за­ува­же­н­ням із за­зна­че­н­ням дже­ре­ла і то­го, що га­зе­та не ма­ла від­но­ше­н­ня до текс­ту).

Крім ви­ще­ви­кла­де­них обме­жень, до­во­ди про не­об­хі­дність за­без­пе­че­н­ня на­ціо­наль­ної без­пе­ки все ча­сті­ше ви­ко­ри­сто­ву­ю­ться дер­жа­ва­ми для ви­прав­да­н­ня обме­же­н­ня прав лю­ди­ни, в то­му чи­слі пра­ва на ін­фор­ма­цію.

При­чо­му по­ня­т­тя на­ціо­наль­но­го ін­те­ре­су не­чі­тке і роз­ми­те. Це зро­бле­но нав­ми­сно для на­да­н­ня дер­жа­вам біль­ших мо­жли­во­стей, гну­чко­сті у ви­рі­шен­ні вну­трі­шніх пи­тань для за­без­пе­че­н­ня без­пе­ки. Та­ким чи­ном дер­жа­ві на­да­ю­ться до­сить ши­ро­кі мо­жли­во­сті для роз­су­ду.

Суд за­зна­чає, що ме­жі роз­су­ду, яки­ми во­ло­діє дер­жа­ва-від­по­від­ач при ви­бо­рі за­хо­дів для за­без­пе­че­н­ня на­ціо­наль­ної без­пе­ки, є до­сить ши­ро­ки­ми. Дер­жа­ва по­вин­на оці­ню­ва­ти ре­аль­ність «на­галь­ної су­спіль­ної по­тре­би», яка має на ува­зі по­ня­т­тя «не­об­хі­дно в де­мо­кра­ти­чно­му су­спіль­стві» (Ле­ан­дер про­ти Шве­ції, Leander v. Sweden, рі­ше­н­ня від 26.03.1997 р., №9248/81, §59).

І все ж ди­скре­цій­ні пов­но­ва­же­н­ня дер­жа­ви у пи­та­н­нях обме­же­н­ня пра­ва на ін­фор­ма­цію та сво­бо­ду ви­ра­же­н­ня по­гля­дів не є не­скін­чен­ни­ми.

У спра­ві Сю­рек і Озде­мір про­ти Ту­реч­чи­ни (S rek and zdemir v. Turkey, рі­ше­н­ня від 08.07.1999 р., №23927/94, №24277/94) Суд вва­жає, що той про­стий факт, що осо­ба, у якої бе­руть ін­терв’ю, є пред­став­ни­ком те­ро­ри­сти­чної ор­га­ні­за­ції (РПК – Ро­бо­ча пар­тія Кур­ди­ста­ну), є не­до­ста­тнім для за­бо­ро­ни пу­блі­ка­ції ін­терв’ю, оскіль­ки во­но не мі­стить за­кли­ків до на­силь­ства або не­на­ви­сті, вра­хо­ву­ю­чи пра­во гро­мад­сько­сті на отри­ма­н­ня ін­фор­ма­ції про си­ту­а­цію на Пів­ден­но­му Схо­ді Ту­реч­чи­ни з ін­шо­го бо­ку.

Та­кож у низ­ці справ (зокре­ма, Обзер­вер і Гар­ді­ан про­ти Спо­лу­че­но­го ко­ро­лів­ства (Observer and Guardian v. The United Kingdom, рі­ше­н­ня від 26.11.1991 р., №13585/88), Сан­дей Таймс про­ти Ве­ли­ко­бри­та­нії №2 (The Sunday Times v. The United Kingdom No.2, рі­ше­н­ня від 26.11.1991 р., №13166/87), Ти­жне­вик «Bluf!» про­ти Ні­дер­лан­дів (Vereniging Weekblad Bluf! v. the Netherlands, рі­ше­н­ня від 09.02.1995 р., №16616/90)) ЄСПЛ ді­йшов ви­снов­ку про від­су­тність не­об­хі­дно­сті за­по­бі­га­н­ня роз­кри­т­тю пев­ної ін­фор­ма­ції, якщо во­на вже бу­ла опри­лю­дне­на або втра­ти­ла кон­фі­ден­цій­ний ха­ра­ктер.

Під­су­му­вав­ши цей не­ве­ли­кий огляд, кон­ста­ту­є­мо, що ЄСПЛ з до­ста­тнім сту­пе­нем опе­ра­тив­но­сті ре­а­гує на роз­ви­ток су­спіль­ства і те­хно­ло­гій, тим са­мим під­твер­джу­ю­чи, що пра­ва, які за­хи­щає Кон­вен­ція, є фун­да­мен­таль­ни­ми, не­о­дмін­ни­ми та ма­ють без­за­пе­ре­чну цін­ність.

Ди­скре­цій­ні пов­но­ва­же­н­ня дер­жа­ви що­до обме­же­н­ня пра­ва на ін­фор­ма­цію не є не­скін­чен­ни­ми

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.