Стан та ви­ко­на­н­ня рі­шень ЄСПЛ про­ти Укра­ї­ни

Yurydychna Gazeta - - АКТУАЛЬНО ЗАХИСТ ПРАВ ЛЮДИНИ - Іри­на ШЕВЧУК, стар­ший юрист Адво­кат­сько­го об’єднання ENGARDE За­кон).

Якщо по­ди­ви­ти­ся на кіль­кість справ, які бу­ли про­гра­ні Укра­ї­ною в Єв­ро­су­ді, то одра­зу стає зро­зумі­лим, що цей за­сіб за­хи­сту по­ру­ше­них прав є вель­ми по­пу­ляр­ним в Укра­ї­ні, адже він ви­да­є­ться ефе­ктив­ним.

По­при те, що не в ко­жній країні пи­та­н­ня ви­ко­на­н­ня рі­шень Єв­ро­су­ду ре­гу­лю­ю­ться за­ко­ном, в Укра­ї­ні такий за­кон існує з 2006 р. В ньо­му чі­тко вка­за­но, що він прийня­тий у зв’яз­ку з не­об­хі­дні­стю усу­не­н­ня при­чин по­ру­ше­н­ня Укра­ї­ною Кон­вен­ції та про­то­ко­лів до неї, а та­кож ство­ре­н­ня пе­ред­умов для змен­ше­н­ня кіль­ко­сті за­яв до Єв­ро­пей­сько­го су­ду про­ти Укра­ї­ни. Однак ні нор­ма­лі­зу­ва­н­ня про­це­су ви­ко­на­н­ня за­ко­ном, ні те, що рі­ше­н­ня Єв­ро­су­ду, згі­дно зі ст. 46 Кон­вен­ції є обов’яз­ко­вим для ви­ко­на­н­ня Укра­ї­ною, не дає при­во­ду ті­ши­ти­ся з ті­єї си­ту­а­ції, яка існує на­справ­ді.

Єди­ний більш-менш від­пра­цьо­ва­ний мо­мент у ви­ко­нан­ні рі­шень Єв­ро­су­ду – це ви­пла­та су­ми спра­ве­дли­вої са­ти­сфа­кції, якщо та­ка вста­нов­ле­на у рі­шен­ні. Зре­штою, не все так про­сто. На­при­клад, ві­зьме­мо ви­ко­на­н­ня до­да­тко­вих за­хо­дів ін­ди­ві­ду­аль­но­го ха­ра­кте­ру, пе­ред­ба­че­них ст. 10 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про ви­ко­на­н­ня рі­шень та за­сто­су­ва­н­ня пра­кти­ки Єв­ро­пей­сько­го су­ду з прав лю­ди­ни» (да­лі –

За­кон дає ви­зна­че­н­ня, яке з’яви­ло­ся в ньо­му зов­сім не ви­пад­ко­во. Якщо при­га­да­ти Ре­ко­мен­да­цію Ко­мі­те­ту мі­ні­стрів Ра­ди Єв­ро­пи 2000 р. про те, на які стан­дар­ти має орі­єн­ту­ва­ти­ся кра­ї­на при ви­зна­чен­ні то­го, що ж та­ке restitutio in integrum, та­ке ви­зна­че­н­ня є ціл­ком пра­виль­ним. От­же, від­по­від­но до За­ко­ну, «до­да­тко­ви­ми за­хо­да­ми ін­ди­ві­ду­аль­но­го ха­ра­кте­ру є від­нов­ле­н­ня по­пе­ре­дньо­го юри­ди­чно­го ста­ну, який Стя­гу­вач мав до по­ру­ше­н­ня Кон­вен­ції (restitutio in integrum), шля­хом по­втор­но­го роз­гля­ду спра­ви су­дом, вклю­ча­ю­чи від­нов­ле­н­ня про­ва­дже­н­ня у спра­ві або по­втор­но­го роз­гля­ду спра­ви адмі­ні­стра­тив­ним ор­га­ном, а та­кож ін­ші за­хо­ди, пе­ред­ба­че­ні у Рі­шен­ні».

На­при­клад, ко­ли у рі­шен­ні Єв­ро­су­ду вка­зу­є­ться, що рі­ше­н­ня на­ціо­наль­но­го су­ду все ж та­ки на­ле­жить ви­ко­на­ти, то це са­ме ті до­да­тко­ві за­хо­ди ін­ди­ві­ду­аль­но­го ха­ра­кте­ру. Однак тут вже не йде­ться про той тер­мін, який за­сто­со­ву­є­ться згі­дно із За­ко­ном до спла­ти спра­ве­дли­вої са­ти­сфа­кції, тоб­то «від­шко­ду­ва­н­ня» за За­ко­ном. Ви­ко­на­н­ня не­ви­ко­на­но­го рі­ше­н­ня на­ціо­наль­но­го су­ду за За­ко­ном вза­га­лі не на­ле­жить до «від­нов­ле­н­ня по­пе­ре­дньо­го юри­ди­чно­го ста­ну», оскіль­ки, від­по­від­но до ч. 3 ст. 10 За­ко­ну, «від­нов­ле­н­ня по­пе­ре­дньо­го юри­ди­чно­го ста­ну Стя­гу­ва­ча здій­сню­є­ться, зокре­ма, шля­хом по­втор­но­го роз­гля­ду спра­ви су­дом, вклю­ча­ю­чи від­нов­ле­н­ня про­ва­дже­н­ня у спра­ві; по­втор­но­го роз­гля­ду спра­ви адмі­ні­стра­тив­ним ор­га­ном».

От­же, якщо не­ви­ко­на­не рі­ше­н­ня на­ціо­наль­но­го су­ду, по­при кон­ста­та­цію по­ру­ше­н­ня Єв­ро­су­дом, так і за­ли­ша­є­ться не­ви­ко­на­ним, то згі­дно із За­ко­ном це не бу­де по­ру­ше­н­ням.

Як ві­до­мо, в Укра­ї­ні пе­ре­гляд оста­то­чних на­ціо­наль­них су­до­вих рі­шень на ви­ко­на­н­ня Рі­шень Єв­ро­су­ду здій­сню­є­ться Вер­хов­ним Су­дом з 2010 р. Та­ка мо­жли­вість пе­ред­ба­че­на усі­ма чин­ни­ми про­це­су­аль­ни­ми ко­де­кса­ми Укра­ї­ни.

Пе­ре­гляд від­по­від­них на­ціо­наль­них су­до­вих рі­шень здій­сню­є­ться за за­явою осо­би, на ко­ристь якої бу­ло ви­не­се­но рі­ше­н­ня Єв­ро­су­дом. За­я­ва по­вин­на бу­ти по­да­на у вста­нов­ле­ний від­по­від­ним про­це­су­аль­ним ко­де­ксом строк – від 1-го до 3-х мі­ся­ців, за­ле­жно від то­го, за яким про­це­су­аль­ним ко­де­ксом від­бу­ва­ти­ме­ться пе­ре­гляд.

На пер­ший по­гляд, все вре­гу­льо­ва­но та оче­ви­дно. Крім то­го, зро­зумі­ло, що існу­ва­н­ня рі­ше­н­ня Єв­ро­су­ду не га­ран­тує за­яв­ни­ку обов’яз­ко­во­го ска­су­ва­н­ня на­ціо­наль­но­го су­до­во­го рі­ше­н­ня. Зро­зумі­ло, що все за­ле­жить від об­ста­вин ко­жної кон­кре­тної спра­ви, а та­кож від то­го, яке са­ме по­ру­ше­н­ня та чо­му бу­ло кон­ста­то­ва­но Єв­ро­су­дом.

Про­те як оці­ню­ва­ти ті ви­пад­ки, ко­ли Вер­хов­ний Суд Укра­ї­ни, не зва­жа­ю­чи на рі­ше­н­ня Єв­ро­су­ду про­ти Укра­ї­ни та вста­нов­ле­н­ня у ньо­му сер­йо­зних по­ру­шень прав за­яв­ни­ків, які га­ран­то­ва­ні Кон­вен­ці­єю, все ж та­ки від­мов­ляє осо­бі в по­нов­лен- ні її по­ру­ше­них прав та пе­ре­гля­ді від­по­від­них на­ціо­наль­них су­до­вих рі­шень? Са­ме та­кі си­ту­а­ції бу­ли до­слі­дже­ні Єв­ро­су­дом, на­при­клад, у спра­вах «Бо­чан про­ти Укра­ї­ни №2» та «Ша­бель­ник про­ти Укра­ї­ни №2», в яких Єв­ро­суд пря­мо ви­сло­ви­ся з при­во­ду то­го, що Вер­хов­ний Суд Укра­ї­ни «гру­бо ви­кри­вив ви­снов­ки рі­ше­н­ня Єв­ро­пей­сько­го Су­ду». От­же, ма­є­мо по­втор­ні рі­ше­н­ня Єв­ро­су­ду про­ти Укра­ї­ни че­рез не­до­ско­на­лу ро­бо­ту су­до­вої си­сте­ми.

Що сто­су­є­ться за­хо­дів за­галь­но­го ха­ра­кте­ру, тут ситуація вкрай пла­чев­на. Для ко­жно­го, хто ці­ка­ви­ться ви­ко­на­н­ням рі­шень Єв­ро­пей­сько­го су­ду з прав лю­ди­ни, най­акту­аль­ні­ше на сьо­го­дні пи­та­н­ня сто­су­є­ться на­слід­ків рі­ше­н­ня у спра­ві «Бур­мич про­ти Укра­ї­ни». На­га­да­є­мо, що це не­що­дав­нє без­пре­це­ден­тне рі­ше­н­ня Ве­ли­кої па­ла­ти Єв­ро­су­ду, яким біль­ше ніж 12 тис. укра­їн­ських скарг бу­ло фа­кти­чно пе­ре­да­но від Єв­ро­су­ду одра­зу під кон­троль Ко­мі­те­ту Мі­ні­стрів Ра­ди Єв­ро­пи. Істо­ри­чний екс­курс по­ка­зує пев­ний «ево­лю­цій­ний» шлях ці­єї про­бле­ми.

Про­тя­гом пев­но­го ча­су на на­ціо­наль­но­му рівні вза­га­лі вва­жа­ло­ся, що у ра­зі тер­мі­но­во­го ви­ко­на­н­ня рі­ше­н­ня на­ціо­наль­но­го су­ду за­яв­ник втра­чає ста­тус жер­тви та, від­по­від­но, мо­жли­вість під­три­му­ва­ти свою скар­гу в Єв­ро­пей­сько­му су­ді. При­кла­да­ми мо­же бу­ти спра­ва «По­га­сій про­ти Укра­ї­ни», в якій за­яв­ник скар­жив­ся на не­ви­ко­на­н­ня рі­ше­н­ня су­ду, яким бу­ло ви­зна­не йо­го пра­во на отри­ма­н­ня за­бор­го­ва­но­сті з вій­сько­вих на­дба­вок. У спра­ві «Ма­ка­ров про­ти Укра­ї­ни» за­яв­ник скар­жив­ся на три­ва­ле ви­ко­на­н­ня рі­ше­н­ня су­ду, яким бу­ло ви­зна­но йо­го пра­во на отри­ма­н­ня ви­плат за ін­ва­лі­дні­стю. У цих ви­пад­ках рі­ше­н­ня на­ціо­наль­них су­дів що­до за­яв­ни­ків бу­ли пов­ні­стю ви­ко­на­ні під час роз­гля­ду справ Єв­ро­су­дом. Ви­хо­дя­чи з цьо­го, Єв­ро­суд ви­рі­шив, що за­яв­ни­ки не мо­жуть біль­ше вва­жа­ти­ся «жер­тва­ми» по­ру­ше­н­ня пра­ва отри­ма­ти ви­ко­на­н­ня рі­ше­н­ня на їхню ко­ристь, як во­ни про це ствер­джу­ва­ли на мо­мент по­да­н­ня за­яв.

Однак, вже у 2004 р. у спра­ві «Вой­тен­ко про­ти Укра­ї­ни» Єв­ро­суд ви­знав по­ру­ше­н­ня по­ло­жень п. 1 ст. 6, ст. 13 Кон­вен­ції та ст. 1 Пер­шо­го про­то­ко­лу до Кон­вен­ції, по­при ви­ко­на­н­ня рі­ше­н­ня на­ціо­наль­но­го су­ду під час роз­гля­ду спра­ви Єв­ро­су­дом. За­яв­ни­ком у цій спра­ві був вій­сько­вий, який звіль­нив­ся з ар­мії. Не­зва­жа­ю­чи на те, що на­ціо­наль­не рі­ше­н­ня су­ду бу­ло пов­ні­стю ви­ко­на­не під час роз­гля­ду спра­ви Єв­ро­су­дом, остан­ній, звер­та­ю­чись до сво­єї пра­кти­ки, на­га­дав, що не­мо­жли­вість осо­би до­мог­ти­ся ви­ко­на­н­ня су­до­во­го рі­ше­н­ня на свою ко­ристь ста­но­вить втру­ча­н­ня у пра­во ці­єї осо­би на мир­не во­ло­ді­н­ня сво­їм май­ном, яке за­крі­пле­не у ст. 1 Пер­шо­го про­то­ко­лу до Кон­вен­ції.

На­да­лі кіль­кість скарг до Єв­ро­су­ду не­змін­но та швид­ко зро­стає. На­віть пів­то­ра­рі­чна пе­ре­р­ва у роз­гля­ді та- ких за­яв, що бу­ла на­да­на Єв­ро­су­дом рі­ше­н­ням у спра­ві «Юрій Ми­ко­ла­йо­вич Іва­нов про­ти Укра­ї­ни» не ма­ла жо­дно­го впли­ву ні на кіль­кість за­яв до Єв­ро­су­ду, ні на по­шук шля­хів ви­рі­ше­н­ня про­бле­ми на на­ціо­наль­но­му рівні. Зре­штою, на­віть спро­би об­чи­сли­ти ана­ло­гі­чну за­бор­го­ва­ність на на­ціо­наль­но­му рівні на­чеб­то за­зна­ли по­раз­ки.

От­же, очі­ку­є­мо на якусь змі­стов­ну ін­фор­ма­цію про те, яким чи­ном у цій сум­ній істо­рії бу­де по­став­ле­но кра­пку. Цьо­го ра­зу очі­ку­є­мо вже не від Єв­ро­су­ду, а са­ме від Укра­ї­ни, якій все ж та­ки на­ле­жить за­про­ва­ди­ти ді­є­вий ме­ха­нізм ви­ко­на­н­ня на­ціо­наль­них су­до­вих рі­шень.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.