Ба­жа­єш по­до­ро­жу­ва­ти – ви­ко­най рі­ше­н­ня!

Yurydychna Gazeta - - АНАЛІТИКА -

З прийня­т­тям но­вої ре­да­кції про­це­су­аль­них ко­де­ксів за­зна­ла змін ці­ла низ­ка пра­во­вих ін­сти­ту­тів, се­ред яких ін­сти­тут обме­же­н­ня осо­би-бор­жни­ка у пра­ві ви­їзду за ме­жі Укра­ї­ни.

Пи­та­н­ня обме­же­н­ня у пра­ві ви­їзду за ме­жі Укра­ї­ни на­бу­ває осо­бли­вої акту­аль­но­сті у зв’яз­ку з лі­бе­ра­лі­за­ці­єю ві­зо­во­го ре­жи­му з кра­ї­на­ми Шен­ген­ської зо­ни. Ба­га­то гро­ма­дян Укра­ї­ни зі­штов­хну­ли­ся з не­мо­жли­ві­стю ви­їха­ти за ме­жі Укра­ї­ни че­рез існу­ва­н­ня обме­же­н­ня у пра­ві ви­їзду, вста­нов­ле­не су­дом на ета­пі ви­ко­нав­чо­го про­ва­дже­н­ня кіль­ка ро­ків то­му. При цьо­му сьо­го­дні ви­ко­нав­чі ли­сти вже не пе­ре­бу­ва­ють на ви­ко­нан­ні.

Як ві­до­мо, тим­ча­со­ве обме­же­н­ня у пра­ві ви­їзду за ме­жі Укра­ї­ни – це осо­бли­вий за­сіб впли­ву на бор­жни­ка, який ухи­ля­є­ться від ви­ко­на­н­ня сво­їх зо­бов’язань, та мо­же за­сто­со­ву­ва­ти­ся ви­клю­чно на ста­дії ви­ко­нав­чо­го про­ва­дже­н­ня.

Вер­хов­ний Суд Укра­ї­ни не­о­дно­ра­зо­во уза­галь­ню­вав су­до­ву пра­кти­ку з пи­тань що­до тим­ча­со­во­го обме­же­н­ня у пра­ві ви­їзду за ме­жі Укра­ї­ни (ст. 3771 ЦПК). От­же, існу­ва­ла уста­ле­на пра­во­за­сто­сов­на пра­кти­ка з цьо­го пи­та­н­ня. Від­те­пер нор­ми що­до тим­ча­со­во­го обме­же­н­ня бор­жни­ка у пра­ві ви­їзду за ме­жі Укра­ї­ни мі­стя­ться одра­зу у двох про­це­су­аль­них ко­де­ксах: ст. 337 ГПК Укра­ї­ни та ст. 441 ЦПК Укра­ї­ни.

Хто і як ра­ні­ше за­бо­ро­няв ви­їзд за кор­дон?

Ра­ні­ше ст. 3771 ЦПК (у ре­да­кції, що ді­я­ла до 15.12.2017 р.) бу­ла спе­ці­аль­ною нор­мою, яка за­сто­со­ву­є­ться на ста­дії ви­ко­на­н­ня су­до­вих рі­шень, ухва­ле­них не­за­ле­жно від ви­ду су­до­чин­ства, та рі­шень ін­ших ор­га­нів (по­са­до­вих осіб). Во­на ви­гля­да­ла та­ким чи­ном: «Пи­та­н­ня про тим­ча­со­ве обме­же­н­ня бор­жни­ка-фі­зи­чної осо­би або ке­рів­ни­ка бор­жни­ка-юри­ди­чної осо­би у пра­ві ви­їзду за ме­жі Укра­ї­ни при ви­ко­нан­ні су­до­вих рі­шень та рі­шень ін­ших ор­га­нів (по­са­до­вих осіб) ви­рі­шу­є­ться су­дом за мі­сце­зна­хо­дже­н­ням ор­га­ну дер­жав­ної ви­ко­нав­чої слу­жби за по­да­н­ням дер­жав­но­го ви­ко­нав­ця або за мі­сце­зна­хо­дже­н­ням ви­ко­нав­чо­го окру­гу за по­да­н­ням при­ва­тно­го ви­ко­нав­ця». От­же, пи­та­н­ня про тим­ча­со­ве обме­же­н­ня у пра­ві ви­їзду за ме­жі Укра­ї­ни мо­гло бу­ти ви­рі­ше­но:

• за по­да­н­ням дер­жав­но­го або при­ва­тно­го ви­ко­нав­ця;

• ви­клю­чно су­дом, який роз­гля­дає спра­ви від­по­від­но до норм ЦПК Укра­ї­ни;

• при ви­ко­нан­ні су­до­вих рі­шень та рі­шень ін­ших ор­га­нів (по­са­до­вих осіб).

Як те­пер за­бо­ро­ня­ти­муть ви­їзд?

Сьо­го­дні нор­ми ст. 337 ГПК та ст. 441 ЦПК Укра­ї­ни ви­пи­са­ні май­же іден­ти­чно та мі­стять низ­ку від­мін­но­стей. По-пер­ше, тим­ча­со­ве обме­же­н­ня фі­зи­чної осо­би (у ГПК за­зна­че­но «фі­зи­чної осо­би-бор­жни­ка») у пра­ві ви­їзду за ме­жі Укра­ї­ни мо­же бу­ти за­сто­со­ва­не су­дом як ви­клю­чний за­хід за­без­пе­че­н­ня ви­ко­на­н­ня су­до­во­го рі­ше­н­ня. По-дру­ге, тим­ча­со­ве обме­же­н­ня фі­зи­чної осо­би у пра­ві ви­їзду за ме­жі Укра­ї­ни за­сто­со­ву­є­ться в по­ряд­ку, ви­зна­че­но­му ГПК, для за­без­пе­че­н­ня по­зо­ву, з пев­ни­ми осо­бли­во­стя­ми. По-тре­тє, суд мо­же по­ста­но­ви­ти ухва­лу про тим­ча­со­ве обме­же­н­ня у пра­ві ви­їзду за ме­жі Укра­ї­ни фі­зи­чної осо­би, яка є бор­жни­ком за не­ви­ко­на­ним нею су­до­вим рі­ше­н­ням, на строк до пов­но­го ви­ко­на­н­ня та­ко­го су­до­во­го рі­ше­н­ня. По-че­твер­те, ухва­ла про тим­ча­со­ве обме­же­н­ня фі­зи­чної осо­би у пра­ві ви­їзду за ме­жі Укра­ї­ни мо­же бу­ти по­ста­нов­ле­на за по­да­н­ням дер­жав­но­го або при­ва­тно­го ви­ко­нав­ця, яким від­кри­то від­по­від­не ви­ко­нав­че про­ва­дже­н­ня. Суд не­гай­но роз­гля­дає та­ке по­да­н­ня без по­ві­дом­ле­н­ня сто­рін та ін­ших за­ін­те­ре­со­ва­них осіб за уча­стю дер­жав­но­го (при­ва­тно­го) ви­ко­нав­ця.

На на­шу дум­ку, не зов­сім зро­зумі­лою є ло­гі­ка за­ко­но­дав­ця що­до до­пов­не­н­ня ГПК Укра­ї­ни нор­ма­ми про тим­ча­со­ве обме­же­н­ня бор­жни­ка­фі­зи­чної осо­би. Во­дно­час не­має на­віть кон­кре­ти­за­ції, що ця осо­ба має бу­ти фі­зи­чною осо­бою-суб’єктом під­при­єм­ни­цької ді­яль­но­сті чи ке­рів­ни­ком юри­ди­чної осо­би, чи уча­сни­ком/ акціо­не­ром юри­ди­чної осо­би. Важ­ко уяви­ти ка­те­го­рію рі­шень у го­спо­дар­сько­му про­це­сі, у ра­зі при­му­со­во­го ви­ко­на­н­ня яких ви­ко­на­вець звер- та­ти­ме­ться до су­ду з по­да­н­ням про вста­нов­ле­н­ня обме­же­н­ня у пра­ві ви­їзду за ме­жі Укра­ї­ни.

Від­те­пер нор­ми чин­них ре­да­кцій ЦПК та ГПК не мі­стять вка­зів­ки що­до «ви­ко­на­н­ня рі­шень ін­ших ор­га­нів (по­са­до­вих осіб)». Та­ким чи­ном, зву­же­ний пе­ре­лік рі­шень, у ра­зі при­му­со­во­го ви­ко­на­н­ня яких ви­ко­на­вець мо­же звер­ну­ти­ся з по­да­н­ням про тим­ча­со­ве обме­же­н­ня у пра­ві ви­їзду за ме­жі Укра­ї­ни. При цьо­му нор­ми ст. 337 ГПК та 441 ЦПК Укра­ї­ни не узго­джу­ю­ться з нор­ма­ми За­ко­ну Укра­ї­ни «Про ви­ко­нав­че про­ва­дже­н­ня» (да­лі – За­кон №1404).

Від­по­від­но до ч. 1 ст. 1 За­ко­ну №1404, ви­ко­нав­че про­ва­дже­н­ня є за­вер­шаль­ною ста­ді­єю су­до­во­го про­ва­дже­н­ня і при­му­со­во­го ви­ко­на­н­ня су­до­вих рі­шень та рі­шень ін­ших ор­га­нів (по­са­до­вих осіб) (да­лі – рі­ше­н­ня). Тоб­то За­кон №1404 мі­стить ши­ро­ке тра­кту­ва­н­ня тер­мі­ну «рі­ше­н­ня» та на­дає пра­во ви­ко­нав­цю звер­та­ти­ся до су­ду у ра­зі ухи­ле­н­ня бор­жни­ка від ви­ко­на­н­ня зо­бов'язань, по­кла­де­них на ньо­го та­ки­ми рі­ше­н­ня­ми.

До­те­пер бу­ло два основ­них кри­те­рії, які ма­ли існу­ва­ти одно­ча­сно,

Но­ва­ці­єю є пра­во ви­ко­нав­ців са­мо­стій­но на­кла­да­ти тим­ча­со­ве обме­же­н­ня на ви­їзд не­пла­тни­кам алі­мен­тів

для звер­не­н­ня до су­ду ви­ко­нав­ця з по­да­н­ням про тим­ча­со­ве обме­же­н­ня у пра­ві ви­їзду за ме­жі Укра­ї­ни:

• від­кри­те ви­ко­нав­че про­ва­дже­н­ня;

• на­яв­ність фа­ктів, які свід­чать про ухи­ле­н­ня бор­жни­ка від ви­ко­на­н­ня сво­їх зо­бов’язань, та обов’яз­ко­ве їх від­обра­же­н­ня у по­дан­ні.

По­чи­на­ю­чи з 15.12.2017 р. в за­ко­ні з’явив­ся до­да­тко­вий кри­те­рій, а са­ме ви­ко­нав­че про­ва­дже­н­ня по­вин­но сто­су­ва­ти­ся ли­ше при­му­со­во­го ви­ко­на­н­ня су­до­вих рі­шень.

Нор­ми чин­них ре­да­кцій ЦПК та ГПК не мі­стять вка­зів­ки що­до ке­рів­ни­ка бор­жни­ка-юри­ди­чної осо­би. При цьо­му п. 19 ч. 3 ст. 18 За­ко­ну №1404 на­дає ви­ко­нав­цю пра­во звер­ну­ти­ся до су­ду з по­да­н­ням що­до обме­же­н­ня у пра­ві ви­їзду ке­рів­ни­ка бор­жни­ка-юри­ди­чної осо­би.

До яко­го су­ду звер­та­ти­ся з по­да­н­ням?

Якщо по­пе­ре­дня ре­да­кція ЦПК мі­сти­ла вка­зів­ку, що пи­та­н­ня ви­рі­шу­є­ться су­дом за мі­сце­зна­хо­дже­н­ням ор­га­ну дер­жав­ної ви­ко­нав­чої слу­жби, то те­пер не­має та­ко­го обме­же­н­ня, а про­сто ви­зна­че­но ко­ло суб’єктів звер­не­н­ня. З про­це­су­аль­но­го за­ко­ну зни­кло чі­тке ви­зна­че­н­ня те­ри­то­рі­аль­ної під­су­дно­сті для роз­гля­ду по­да­н­ня ви­ко­нав­ця. Існує дум­ка, що від­те­пер ви­ко­на­вець, який від­крив ви­ко­нав­че про­ва­дже­н­ня, має пра­во звер­ну­ти­ся з по­да­н­ням про обме­же­н­ня ви­їзду за ме­жі Укра­ї­ни до будь-яко­го су­ду го­спо­дар­ської чи за­галь­ної юрис­ди­кції на те­ри­то­рії Укра­ї­ни з по­да­н­ням про за­бо­ро­ну бор­жни­ку за­ли­ша­ти те­ри­то­рію Укра­ї­ни. Однак чи під­три­ма­ють та­ку по­зи­цію су­ди – по­ка­же час.

За­був про алі­мен­ти? За­будь про по­до­ро­жі!

Ще одні­єю но­ва­ці­єю у цій сфе­рі є на­ді­ле­н­ня ви­ко­нав­ців пра­вом са­мо­стій­но, без звер­не­н­ня до су­ду, на­кла­да­ти тим­ча­со­ве обме­же­н­ня у пра­ві ви­їзду за ме­жі Укра­ї­ни сто­сов­но осіб, які ма­ють за­бор­го­ва­ність з опла­ти алі­мен­тів. Від­по­від­но до ч. 9 ст. 71 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про ви­ко­нав­че про­ва­дже­н­ня», за на­яв­но­сті за­бор­го­ва­но­сті зі спла­ти алі­мен­тів, су­ку­пний ро­змір якої пе­ре­ви­щує су­му від­по­від­них пла­те­жів за 6 мі­ся­ців, дер­жав­ний ви­ко­на­вець ви­но­сить, се­ред ін­шо­го, вмо­ти­во­ва­ну по­ста­но­ву про вста­нов­ле­н­ня тим­ча­со­во­го обме­же­н­ня бор­жни­ка у пра­ві ви­їзду за ме­жі Укра­ї­ни – до по­га­ше­н­ня за­бор­го­ва­но­сті з опла­ти алі­мен­тів у пов­но­му об­ся­зі.

При­пи­не­н­ня дії тим­ча­со­во­го обме­же­н­ня

Пра­во­ве ре­гу­лю­ва­н­ня цьо­го пи­та­н­ня, на дум­ку ав­то­ра, є не­о­дно­зна­чним та мо­же ви­кли­ка­ти дис­ку­сію се­ред прав­ни­ків. Від­по­від­но до п. 4 розд. ХІІІ Ін­стру­кції з ор­га­ні­за­ції при­му­со­во­го ви­ко­на­н­ня рі­шень, за­твер­дже­ної на­ка­зом Мі­ні­стер­ства юсти­ції Укра­ї­ни від 02.04.2012 р. №512/5, в ре­да­кції від­по­від­но до На­ка­зу Мі­ні­стер­ства юсти­ції Украї- ни від 21.03.2018 р. №855/5 (да­лі –

Ін­стру­кція), тим­ча­со­ве обме­же­н­ня у пра­ві ви­їзду за ме­жі Укра­ї­ни осо­би зні­ма­є­ться у ра­зі ви­не­се­н­ня ви­ко­нав­цем по­ста­но­ви про:

• за­кін­че­н­ня ви­ко­нав­чо­го про­ва­дже­н­ня на під­ста­ві п. 1-3, 5-7, 9-12, 14, 15 ч. 1 ст. 39 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про ви­ко­нав­че про­ва­дже­н­ня»;

• ска­су­ва­н­ня тим­ча­со­во­го обме­же­н­ня у пра­ві ви­їзду осо­би з Укра­ї­ни у ра­зі на­ле­жно­го ви­ко­на­н­ня осо­бою зо­бов'язань що­до спла­ти пе­рі­о­ди­чних пла­те­жів.

Обра­на за­ко­но­дав­цем син­та­кси­чна кон­стру­кція «тим­ча­со­ве обме­же­н­ня зні­ма­є­ться» не до­зво­ляє чі­тко ви­зна­чи­ти суб’єкта, який упов­но­ва­же­ний на та­кі дії. Існу­ва­ла пра­во­ва по­зи­ція Вер­хов­но­го Су­ду Укра­ї­ни, від­по­від­но до якої ска­су­ва­н­ня (зня­т­тя) тим­ча­со­во­го обме­же­н­ня у пра­ві ви­їзду гро­ма­дян за ме­жі Укра­ї­ни на під­ста­ві за­яв сто­рін ви­ко­нав­чо­го про­ва­дже­н­ня або дер­жав­но­го ви­ко­нав­ця є не­пра­виль­ним, оскіль­ки цим пра­вом на­ді­ле­ні ор­га­ни дер­жав­ної ви­ко­нав­чої слу­жби. Однак та­ка пра­во­за­сто­сов­на пра­кти­ка сьо­го­дні мо­же за­зна­ти змін, адже до­ста­тньо ло­гі­чною ви­гля­дає пра­во­ва по­зи­ція, що обме­же­н­ня, яке на­кла­да­є­ться су­дом, по­вин­но зні­ма­ти­ся ви­клю­чно в су­до­во­му по­ряд­ку. Крім то­го, як по­ка­зує наш до­свід, за­вер­шу­ю­чи про­ва­дже­н­ня, ви­ко­нав­ці ча­сто «за­бу­ва­ють» ви­рі­ши­ти до­лю тим­ча­со­во­го обме­же­н­ня у пра­ві ви­їзду за ме­жі Укра­ї­ни. У та­ко­му ви­пад­ку бор­жник зі­штов­ху­є­ться з си­ту­а­ці­єю, ко­ли від­кри­то­го про­ва­дже­н­ня вже не­має, а суд не є пов­но­ва­жним ор­га­ном для ска­су­ва­н­ня обме­же­н­ня.

Слід пам’ята­ти, що від­су­тність у бор­жни­ка май­на чи ко­штів, на які мо­жли­во звер­ну­ти стя­гне­н­ня, а та­кож в ін­ших ви­пад­ках, ко­ли про­ве­де­н­ня ви­ко­нав­чих дій сто­сов­но бор­жни­ка не при­зве­ло до ви­ко­на­н­ня від­по­від­но­го рі­ше­н­ня, не є під­ста­вою для зня­т­тя тим­ча­со­во­го обме­же­н­ня у пра­ві ви­їзду за ме­жі Укра­ї­ни. Це є під­ста­вою для по­вер­не­н­ня ви­ко­нав­чо­го до­ку­мен­та стя­гу­ва­чу від­по­від­но ст. 37 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про ви­ко­нав­че про­ва­дже­н­ня».

З цьо­го при­во­ду су­ди за­зна­ча­ють та на­го­ло­шу­ють, що пра­во на звер­не­н­ня до су­ду бу­ло б ілю­зор­ним, як­би на­ціо­наль­на пра­во­ва си­сте­ма до­зво­ля­ла, щоб оста­то­чне, обов’яз­ко­ве для ви­ко­на­н­ня су­до­ве рі­ше­н­ня за­ли­ша­ло­ся не­ви­ко­на­ним на шко­ду одній зі сто­рін. Ви­ко­на­н­ня рі­ше­н­ня, ви­не­се­но­го будь-яким су­дом, має роз­гля­да­ти­ся як не­о­дмін­на ча­сти­на «су­до­во­го про­це­су» для ці­лей ст. 6 Кон­вен­ції про за­хист прав лю­ди­ни і осно­во­по­ло­жних сво­бод (Рі­ше­н­ня у спра­ві «Юрій Іва­нов про­ти Укра­ї­ни» від 15.10.2009 р.).

От­же, ін­сти­тут тим­ча­со­во­го обме­же­н­ня бор­жни­ка у пра­ві ви­їзду за ме­жі Укра­ї­ни є ще одним ді­є­вим пра­во­вим ме­ха­ні­змом за­хи­сту прав лю­ди­ни на спра­ве­дли­вий суд і на ви­ко­на­н­ня су­до­во­го рі­ше­н­ня, яке на­бра­ло за­кон­ної си­ли.

Ні­на Ні КОСТЮК КОСТЮК, юрист ЮФ «АНК»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.